Постанова

від 28.03.2024 по справі 950/2731/21

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2024 року м.Суми

Справа №950/2731/21

Номер провадження 22-ц/816/97/24

22-ц/816/96/24

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Філонової Ю. О. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАУЕР», Виконавчий комітет Лебединської міської ради, державний реєстратор виконавчого комітету Лебединської міської ради Перекрестова Олена Володимирівна, державний реєстратор виконавчого комітету Лебединської міської ради Ткачова Марія Василівна,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в режимі відеооконференції у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАУЕР» та апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 29 серпня 2023 року, повний текст якого складено 06 вересня 2023 року, та додаткове рішення Лебединського районного суду Сумської області від 18 вересня 2023 року, повний текст якого складено 26 вересня 2023 року, в складі судді Косолап В.М., ухвалені у м. Лебедин,

в с т а н о в и в:

17 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «ЗАУЕР», Ввиконавчого комітету Лебединської міської ради, державного реєстратора виконавчого комітету Лебединської міської ради Перекрестової О.В., державного реєстратора виконавчого комітету Лебединської міської ради Ткачової М.В., уточнивши який, просив:

- визнати недійсним договір від 28 грудня 2018 року № 5 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

- припинити похідне речове право користування (емфітевзис) за ТОВ «ЗАУЕР» на підставі договору № 5 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 28 грудня 2018 року;

- визнати незаконними дії виконавчого комітету Лебединської міської ради по прийняттю рішення та проведення державної реєстрації похідного речового права користування (емфітевзис) земельних ділянок за ТОВ «ЗАУЕР», як користувача, щодо земельних ділянок площею 2.8994 га кадастровий номер 5910500000:03:005:0091 та площею 0.4225 га кадастровий номер 5910500000:04:001:0091 на підставі договору № 5 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 28 грудня 2018 року;

- визнати незаконними дії державного реєстратора виконавчого комітету Лебединської міської ради Перекрестової О.В. по проведенню державної реєстрації похідного речового права користування (емфітевзису) земельних ділянок за ТОВ «ЗАУЕР», як землекористувача, щодо земельної ділянки площею 2.8994 га кадастровий номер 5910500000:03:005:0091 за датою реєстрації 28 грудня 2018 року та проведення такої реєстрації у спосіб за датою прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 січня 2019 року за номером 44964925 зі строком дії сервітуту на праві емфітевзису 100 років з дати державної реєстрації права емфітевзису на підставі та умовах одного договору № 5 про надання права, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 28.12.2018 за сторонами між ОСОБА_2 , як власником, та ТОВ «ЗАУЕР», як землекористувачем;

- визнати незаконними дії державного реєстратора виконавчого комітету Лебединської міської ради ОСОБА_3 по проведенню державної реєстрації похідного речового права користування (емфітевзису) земельних ділянок за ТОВ «ЗАУЕР», як землекористувача, щодо земельної ділянки площею 0.4225 га кадастровий номер 5910500000:04:001:0091 за датою реєстрації 21 лютого 2019 року, та проведення такої реєстрації у спосіб за датою прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 лютого 2019 року за номером 45694629 зі строком дії сервітуту на праві емфітевзису 100 років з дати державної реєстрації права емфітевзису на підставі та умовах одного договору № 5 про надання права, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 28 грудня 2018 року за сторонами між ОСОБА_2 , як власником, та ТОВ «ЗАУЕР», як землекористувачем;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно державну реєстрацію похідного речового права користування (емфітевзису) земельних ділянок за ТОВ «ЗАУЕР», як землекористувача, проведених державними реєстраторами виконавчого комітету Лебединської міської ради вищезазначених земельних ділянок;

- зобов`язати ТОВ «ЗАУЕР» звільнити та повернути власнику ОСОБА_1 дві земельні ділянки площею 2.8994 га кадастровий номер 5910500000:03:005:0091 та площею 0.4225 га кадастровий номер 5910500000:04:001:0091 цільове призначення земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Лебединської міської ради Сумської області, в придатному стані для подальшого використання за цільовим призначенням.

Свої вимоги мотивувала тим, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок площею 2.8994 га кадастровий номер 5910500000:03:005:0091 та площею 0.4225 га кадастровий номер 5910500000:04:001:0091, право власності на які набуто на підставі рішення Лебединського районного суду Сумської області в порядку спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_2 , зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 28 січня 2021 року.

У 2021 році ОСОБА_1 стало відомо, що за життя 28 грудня 2018 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ «ЗАУЕР» договір щодо права емфітевзису на вищевказані земельні ділянки на строк 100 років. Вказує, що стосовно двох земельних ділянок було укладено один договір емфітевзису, однак такий договір на момент прийняття рішення про його державну реєстрацію не відповідав вимогам законодавства, укладений з порушеннями а тому, на її думку, є недійсним.

За відомостями із Державного реєстру речових права на нерухоме майно державна реєстрація іншого речового права на земельну ділянку площею 2.8994 га кадастровий номер 5910500000:03:005:0091 відбулася 28 грудня 2018 року, а рішення про її державну реєстрацію прийнято 04 січня 2019 року. Вважає, що таким чином порушено процедуру реєстрації, оскільки державна реєстрація права проведена 28 грудня 2018 року, а рішення прийнято 04 січня 2019 року, тобто реєстрація проведена за декілька днів до прийняття відповідного рішення.

При цьому, згідно відомостей із Державного реєстру речових права на нерухоме майно державна реєстрація іншого речового права на земельну ділянку площею 0,4225 га кадастровий номер 5910500000:04:001:0091 відбулася 21 лютого 2019 року, а рішення про її державну реєстрацію прийнято 26 лютого 2019 року. Аналогічно до першої земельної ділянки реєстрація проведена за декілька днів до прийняття відповідного рішення.

На обґрунтування недійсності договору емфітевзису від 28 грудня 2018 року посилається на наступні обставини.

У пунктах 1.1. та 1.2 договору зазначено, що предметом договору є одна земельна ділянка, однак фактично мова іде про дві земельні ділянки, тобто зміст договору не відповідає чинному законодавству.

Твердження, викладене в договорі щодо необхідності реєстрації договору є нікчемним, оскільки реєстрації підлягає речове право, а не договір. При реєстрації договору від 28 грудня 2018 року було порушено вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки державна реєстрація речового права на земельну ділянку площею 2.8994 га кадастровий номер 5910500000:03:005:0091 відбулася 28 грудня 2018 року, підставою для внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав від 04.01.2019 № 44964925, прийняте державним реєстратором Перекрестовою О.В.

Також, державна реєстрація речового права на земельну ділянку площею 0.4225 га кадастровий номер 5910500000:04:001:0091 відбулася 21 лютого 2019 року, однак реєстрація першої земельної ділянки проведена раніше, що є порушенням порядку реєстрації. Підставою для внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав від 26 лютого 2019 року № 45694629, прийняте державним реєстратором Глушак М.В. При цьому спочатку земельні ділянки були передані згідно акту, а потім із значим проміжком часу, зареєстровано право емфітевзису.

Рішення про державну реєстрацію земельних ділянок були прийняті після набрання чинності законом № 2498-VIII, яким в тому числі обмежено строк на право передачі земельних ділянок приватної форми власності на умовах емфітевзису не більше ніж 50 років. Однак спірний договір від 28 грудня 2018 року укладено на 100 років.

Вказує на те, що усвідомлюючи наявність законодавчих обмежень, за кілька днів до набрання вищевказаним законом чинності, відповідач свідомо уклав договір на невигідних для власника землі умовах з метою забезпечення особистих інтересів.

За зверненням позивача, комісією Міністерства юстиції України 30 грудня 2022 року проведено камеральну перевірку державного реєстратора ОСОБА_4 щодо прийняття рішення про державну реєстрацію речового права на підставі договору від 28 грудня 2018 року № 5, за результатами якої було встановлено, що поданий для державної реєстрації договір не відповідає вимогам законодавства, а державний реєстратор повинна була відмовити у проведенні державної реєстрації прав.

За змістом договору від 28 грудня 2018 року № 5, до сплати власнику належить сума коштів після вирахування податку з доходів фізичних осіб та військового збору, а саме 16100,00 грн. Вважає, що зміст договору емфітевзису та встановлені умови здійснення розрахунку за користування земельною ділянкою суперечать чинному законодавству, адже ціна договору зазначена в сумі 16100,00 грн, з вирахування податків, які ніби то сплатило ТОВ «ЗАУЕР» не маючи на те юридично встановленого обов`язку та підґрунтя. Зазначена сума є разовою до виплати за весь період дії договору, укладеного на 100 років, що не є доказом укладення договору та дотримання при цьому істотних умов.

Вказує, що за життя ОСОБА_2 зловживав спиртними напоями, мав вади з розумовою діяльністю, проходив лікування в психоневрологічній лікарні.

Доводить, що спірний договір суперечить актам цивільного законодавства, і водночас інформація щодо державної реєстрації іншого речового права, яка міститься в реєстрі, суперечить юридичній природі емфітевзису, а тому з наведених обставин наявні підстави для визнання спірного договору недійсним з підстав недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, встановлених ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 29 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «ЗАУЕР», виконавчого комітету Лебединської міської ради, державного реєстратора виконавчого комітету Лебединської міської ради Перекрестової О.В., державного реєстратора виконавчого комітету Лебединської міської ради Ткачової М.В. про визнання договору недійсним, припинення речового права, визнання дій незаконними, скасування державної реєстрації прав, зобов`язання вчинити дії, задоволено частково.

Визнано недійсним договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 28 грудня 2018 року № 5, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «ЗАУЕР».

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), зареєстрованого за товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАУЕР» на підставі договору від 28 грудня 2018 року № 5 на земельні ділянки: площею 2.8994 га кадастровий номер 5910500000:03:005:0091; та площею 0.4225 га, кадастровий номер 5910500000:04:001:009.

Зобов`язано ТОВ «ЗАУЕР» повернути ОСОБА_1 земельні ділянки площею 2.8994 га кадастровий номер 5910500000:03:005:0091, та площею 0.4225 га, кадастровий номер 5910500000:04:001:0091, розташовані на території Лебединської міської ради Сумської області.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «ЗАУЕР» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 908,00 грн.

Додатковим рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 18 вересня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 , адвоката Нежевело В.В., про розподіл судових витрат, задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «ЗАУЕР» на користь ОСОБА_1 3000 грн витрат на правничу допомогу та 60 грн витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Стягнуто з ТОВ «ЗАУЕР» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 163,75 грн та 660 грн. витрат на правничу допомогу (представництво інтересів ОСОБА_1 при розгляді Сумським апеляційним судом апеляційної скарги на ухвалу суду від 07 лютого 2022 року).

В апеляційній скарзі ТОВ «ЗАУЕР», посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та додаткове рішення суду, прийняти нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсязі за необґрунтованістю.

Вказує, що станом на день укладення договору № 5 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 28 грудня 2018 року, законодавством не було встановлено обмежень у тривалості строку дії договору емфітевзису, предметом якого є земельна ділянка приватної власності. Зазначає, що згідно положень ст.ст. 638-640 ЦК України договір користування земельною ділянкою є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій формі, а тому договір № 5 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 28 грудня 2018 року був укладений з дотриманням усіх норм чинного законодавства, підписаний його сторонами і земельну ділянку передано у користування ТОВ «ЗАУЕР» за Актом приймання-передачі земельної ділянки від 28 грудня 2018 року.

Доводить, що суд першої інстанції помилково ототожнив держану реєстрацію договору та державну реєстрацію права користування за договором.

Заперечує проти стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення (т. 4, а.с. 33) ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що таке рішення прийняте із врахуванням позиції та заперечень сторони відповідача і було значно занижено розмір необхідної до компенсації на користь позивача ОСОБА_1 суму витрат на правничу допомогу із реальної суми в межах розгляду справи в суді першої інстанції 10000 грн до 3000 грн. Зазначає, що представництво інтересів позивача здійснювалося на підставі належним чином оформленого Договору про правничу допомогу від 13 березня 2021 року, ордеру та відповідних додаткових договорів.

У відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду (т. 4, а.с. ) ОСОБА_1 та її адвокат Нежевело В.В. просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Доводить, що саме з моменту здійснення державної реєстрації права емфітевзису юридично виник момент вчинення правочину, що визначено сторонами і в п. 5.4 спірного Договору. Вважає помилковими доводи ТОВ «ЗАУЕР» про те, що станом на момент укладення правочину не було порушено вимоги законодавства щодо строку дії договору так як діяло інше законодавство відносно ст. 102-1 Земельного кодексу, яким не було встановлено обмеження максимального строку на укладення договору емфітевзису до 50 років, адже на момент державної реєстрації прав за спірним договором емфітевзису вже діяв Закон України від 10 липня 2018 року №2498-V-III.

Зміст договору емфітевзису та встановлені умови здійснення розрахунку за користування земельною ділянкою суперечать чинному законодавству та меті укладення догвору, адже ціна договору зазначена у сумі 16100 грн з вирахуванням податків, які нібито сплатив користувач ТОВ «ЗАУЕР» не маючи на те юридичних підстав.

Вказує на підтвердження витребуваною судом медичною документацією факту наявності у ОСОБА_2 вад з розумовою діяльністю та перебування на лікуванні у психоневрологічній лікарні.

Зазначає про відсутність у тексті договору емфітевзису умов щодо можливості розірвання договору, у тому числі в односторонньому порядку що є порушенням вимог до істотних умов договору та суттєво обмежує права власника щодо розпорядження своїми земельними ділянками, яке гарантоване державою.

Питання розподілу судових витрат на стадії апеляційного перегляду вирішити відповідно до вимог ст.ст. 141, 382 ЦПК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині не задоволених позовних вимог та прийняти постанову, якою позов задовольнити повністю; змінити додаткове рішення в частині заниженого розміру відшкодування судових витрат за сплачений судовий збір під час усього розгляду справи та зниженого розміру відшкодування витрат на правничу допомогу зі стягненням із сторони відповідача на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 1816 грн, як доплачений на виконання ухвали Лебединського районного суду Сумської області від 22 грудня 2021 рок, судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Лебединського районного суду Сумської області від 07 лютого 2022 року в розмірі 496,20 грн, понесені витрати на правничу допомогу загалом в межах першої та апеляційної інстанції на суму 12000 грн, а також інші витрати по формуванню інформації з Реєстру речових прав на нерухоме майно на суму 60,00 грн.

Вказує про порушення її прав в тому числі неправомірними діями державного реєстратора виконавчого комітету Лебединської МР по проведенню державної реєстрації похідного права користування (емфітевзису) земельними ділянками за ТОВ «ЗАУЕР», як землекористувачем.

Зазначає, що за результатами проведеної камеральної перевірки комісією Мін`юсту складено Акт, яким встановлено, що поданий для державної реєстрації похідного права договір №5 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 28 грудня 2018 року не відповідає вимогам законодавства. Проведено державну реєстрацію іншого речового права на підставі документу, який не відповідає вимогам, встановленим ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Посилаючись на інформацію Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно по реєстрацію іншого речового права відносно земельної ділянки кадастровий номер 5910500000:03:005:0091 та земельної ділянки кадастровий номер 5910500000:04:001:0091, доводить помилковість висновків суду у рішенні про те, що виконавчий комітет Лебединської МР не приймав жодних рішень та не вчиняв жодних дій спрямованих на проведення державної реєстрації прав за ТОВ «ЗАУЕР».

Вважає, що судом протиправно занижено розмір компенсації судових витрат позивача.

Зазначені позивачем витрати на правничу допомогу є співмірними, допустимими, обґрунтованими, реальними та відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідачем ТОВ «ЗАУЕР» подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 (т.4, а.с. 180), в якому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, скасувати рішення суду та додаткове рішення суду у справі № 950/2731/21, за результатами апеляційного перегляду повністю відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_5 , який підтримав доводи апеляційної скарги ТОВ «ЗАУЕР», та заперечував проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , заперечення представника позивача ОСОБА_1 адвоката Нежевело В.В. проти доводів скарги ТОВ «ЗАУЕР», дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «ЗАУЕР» підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 17 грудня 2020 року, справа №950/1976/20, визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 2,8994 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Лебединської міської ради Сумської області, кадастровий номер: 5910500000:03:005:0091 та на земельну ділянку площею 0,4225 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Лебединської міської ради Сумської області, кадастровий номер: 5910500000:04:001:0091, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 115).

Із змісту вказаного рішення вбачається, що ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 26 жовтня 2021 року, за ОСОБА_1 на підставі вищевказаного рішення суду, 28 січня 2021 року зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2,8994 га, кадастровий номер 5910500000:03:005:0091 та земельну ділянку площею 0,4225 га, кадастровий номер 5910500000:04:001:0091 (т. 1, а.с. 141-142, 144-145).

Згідно з копією витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 січня 2019 року, 28 грудня 2018 року на підставі рішення державного реєстратора Перекрестової О.В. від 04 січня 2019 року № 44964925 за ТОВ «ЗАУЕР» зареєстровано речове право на земельну ділянку площею 2,8994 га, кадастровий номер 5910500000:03:005:0091 право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (т. 2, а.с. 106).

Також, згідно з копією витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 лютого 2019 року, 21 лютого 2019 року на підставі рішення державного реєстратора Глушак М.В. від 26 лютого 2019 року № 45694629 за ТОВ «ЗАУЕР» зареєстровано речове право на земельну ділянку площею 0,4225 га, кадастровий номер 5910500000:04:001:0091 право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (т. 2, а.с. 128).

При цьому, відповідно до вищевказаних витягів, підставою для реєстрації права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ТОВ «ЗАУЕР» на земельні ділянки з кадастровими номерами 5910500000:03:005:0091 та 5910500000:04:001:0091 є договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 28 грудня 2018 року № 5.

Так, 28 грудня 2018 року між ОСОБА_2 (власник) та ТОВ «ЗАУЕР» (землекористувач) укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) № 5.

Відповідно до п. 1.1. договору власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення передає землекористувачу право володіння та право цільового користування цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевтичне право), зберігаючи за собою право розпорядження нею.

Згідно з п. 1.3. договору, кадастровий номер земельної ділянки 5910500000:03:005:0091 та 5910500000:04:001:0091.

Відповідно до п. 1.5 договору, земельна ділянка передається в користування землекористувача протягом 10 календарних днів з моменту державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі земельної ділянки.

Згідно з п. 2.1 термін користування земельною ділянкою землекористувачем на праві емфітевзису за цим договором складає 100 років з дати державної реєстрації права емфітевзису.

За користування земельною ділянкою землекористувач сплачує власнику фіксовану одноразову плату в розмірі 20000,00 грн з урахуванням податків та зборів (обов`язкових платежів) за весь строк дії договору. До сплати власнику належить сума коштів, встановлена даним пунктом договору, за вирахуванням податків та зборів (обов`язкових платежів) у розмірі, передбаченому чинним на час виплати коштів податковим законодавством. Після відрахування податку з доходів фізичних осіб та військового збору, належна до виплати власнику сума складає 16100,00 грн (пункт 2.3 договору).

Пунктом 5.3 договору передбачено: «це речове право на нерухоме майно підлягає державній реєстрації», а пунктом 5.4 передбачено, що договір вважається укладеним з моменту його державної реєстрації (т. 1 а.с. 132-135).

Допитаний у якості свідка ОСОБА_6 суду пояснив, що він є директором ТОВ «ЗАУЕР». З ОСОБА_2 він спілкувався особисто в тому числі щодо умов передачі землі, знав його як «пайовика» підприємства. Так, ОСОБА_2 звернувся до нього із проханням купити в нього землю, хотів отримати за неї 15000 грн. ОСОБА_6 повідомив, що землю придбати не може з огляду на мораторій, запропонував оренду чи емфітевзис. Порахувавши, вийшло по договору 20000 грн з урахуванням податків. Через деякий час він зустрівся з ОСОБА_2 , передав йому договір для ознайомлення. Згодом, 28 грудня 2018 року, договір було підписано в кабінеті на підприємстві. ОСОБА_2 видали документи та гроші для сплати збору для реєстрації речових прав. Дві реєстраційні дії за одним договором пояснив тим, що в його практиці ніколи не було випадків передачі двох земельних за одним договором, а тому він не знав що потрібно реєструвати права на земельні ділянки, а не сам договір.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору від 28 грудня 2018 року № 5, суд першої інстанції виходив з того, що сторони спірного договору встановили умову, відповідно до якої цей договір є укладеним з моменту його державної реєстрації, а на момент державної реєстрації речових прав умови договору суперечили вимогам закону, зокрема щодо строку на який його укладено (100 років), а тому наявні підстав для визнання такого договору недійсним.

Проте, з таким висновком місцевого суду колегія суддів апеляційного суду погодитись не може, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта, цієї ж статті).

За ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 ЦК України встановлено загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. 1

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У п. 2 постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9 визначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61- 2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Відповідно до положень ст. 407 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення договору) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Згідно з ч. 1 ст. 408 ЦК України строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором і для земельних ділянок державної або комунальної власності не може перевищувати 50 років.

Правовідносини користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб врегульовані також положеннями Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб або для забудови не може перевищувати 50 років.

При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» від 10.07.2018 № 2498-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2019 року, частину 4 ст. 102-1 Земельного кодексу України викладено в наступній редакції: строк користування земельною ділянкою державної, комунальної та приватної власності для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а також строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для забудови (суперфіцій) не може перевищувати 50 років.

Тобто, з 01 січня 2019 року строк користування земельною ділянкою приватної власності для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) не може перевищувати 50 років.

Спірний договір №5 укладено 28 грудня 2018 року щодо двох земельних ділянок з кадастровими номерами 5910500000:03:005:0091 та 5910500000:04:001:0091 на строк 100 років. При цьому державна реєстрація речового права за ТОВ «ЗАУЕР» проведена 04 січня 2019 року та 26 лютого 2019 року окремо по кожній земельній ділянці.

Таким чином, станом на день укладення договору №5 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 28 грудня 2018 року законодавством не було визначено обмежень у тривалості строку дії договору емфітевзису, предметом якого є земельна ділянка приватної власності. За встановлених обставин, спірний договір був укладений з дотриманням норм чинного законодавства, підписаний його сторонами і земельні ділянки були передані у користування відповідача ТОВ «ЗАУЕР» за підписаним сторонами Актом приймання-передачі від 28 грудня 2018 року (т. 1, а.с. 136).

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оскільки Цивільний кодекс України не встановлює істотних умов для договору емфітевзису, при укладенні цього договору необхідно виходити із загальноприйнятих істотних умов для договорів предмету, ціни та строку дії.

У ст. 631 ЦК України закріплено загальне правило, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої, права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

У частинах першій, четвертій ст.639 Цивільного кодексу України вказано, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У частинах першій та другій ст. 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Виходячи з наведених положень ст.ст. 638-640 ЦК України можна зробити висновок, що договір користування земельною ділянкою є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, тобто дотримання сторонами вимог ст.ст. 638, 759 та 792 ЦК України.

З моменту укладення договору користування земельною ділянкою у власника такої земельної ділянки виникає зобов`язання передати земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в користувача отримати право на користування земельною ділянкою. Зареєстроване право користування землі є речовим правом

Так, сторони договору № 5 від 28 грудня 2018року погодили його умови в тому числі щодо обов`язкової державної реєстрації речового права. Також сторони встановили, що договір вважається укладеним з моменту його державної реєстрації (п. 5.4.).

Як встановлено судом, державну реєстрацію речового права ТОВ «ЗАУЕР» проведено на підставі рішень державних реєстраторів від 04 січня 2019 року № 44964925 та від 26 лютого 2019 року № 45694629. При цьому строк дії речового права зареєстровано на 100 років.

Крім того, встановлено, що ОСОБА_2 отримав плату за договором емфітевзису (т. 1, а.с. 250), що також підтверджує дійсність такого договору.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що спірний договір оренди земельної ділянки, укладений 28 грудня 2018 року на строк з дати державної реєстрації права емфітевзису, а зареєстрований в державному реєстрі у 2019 році, тобто після внесення змін до законодавства щодо строку дії договору користування земельною ділянкою державної, комунальної та приватної власності для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), яких з 01 січня 2019 року не може перевищувати 50 років, що є підставою для визнання його недійсним, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Стаття 17 Закону «Про оренду землі» встановлює, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Якщо вже сам договір передбачає передання майна або інші дії, він вважається укладеним з моменту вчинення відповідної дії (частини перша, друга статті 640 ЦК України).

З огляду на наведене не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.

Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 309/34/17 (провадження № 61- 22315сво18).

За змістом статей 124 125 126 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Судом встановлено, що 28 грудня 2018 року між спадкодавцем позивача ОСОБА_2 та ТОВ «ЗАУЕР» у письмовій формі укладено договір права емфітевзису на належні йому земельні ділянки, зареєстрований виконавчим комітетом Лебединської міської ради окремо по кожній земельній ділянці 04 січня 2019 року та 26 лютого 2019 року.

Відповідно до підп. 1 п. 1 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, в тому числі право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Отже, договір оренди землі є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди в письмовій формі з усіх істотних умов договору. У подальшому відбувається його реєстрація, з моменту якої договір оренди земельної ділянки набуває чинності, а тому сам по собі факт внесення таких відомостей до державного реєстру пізніше не є підставою недійсності правочину в розумінні статтей 203, 215 ЦК України.

Верховним Судом у постанові від 28 червня 2023 року у справі №539/5295/21 (провадження № 61-6235св23), зазначено, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття такого права з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Суть державної реєстрації прав це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме манно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

Також, Верховний Суд України вказував, що поняття «момент укладення договору» та «момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки» різняться змістовним наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), від 01 квітня 2020 року у справі № 696/1883/15-ц (провадження № 61-34001св18).

Тобто, державній реєстрації підлягав не сам договір, а право користування земельною ділянкою.

Крім того чинне законодавство не містить і норм, які б встановлювали строк, протягом якого має бути проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, в т.ч. і договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису).

Також, вважаючи протиправними дії державних реєстраторів виконавчого комітету Лебединської міської ради і такими, що прийняті з порушенням вимог Закону, у вигляді проведення державної реєстрації похідного речового права користування (емфітевзису) земельних ділянок за ТОВ «ЗАУЕР», як землекористувача, щодо земельної ділянки площею 2,8994 га кадастровий номер 5910500000:03:005:0091 за датою реєстрації 28.12.2018 та проведення такої реєстрації у спосіб за датою прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.01.2019 за номером 44964925, та земельної ділянки площею 0,4225 га кадастровий номер 5910500000:04:001:0091 за датою реєстрації 21.02.2019, та проведення такої реєстрації у спосіб за датою прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.02.2019 за номером 45694629, зі строком дії сервітуту на праві емфітевзису 100 років з дати державної реєстрації права емфітевзису на підставі, позивач просила визнати їх незаконними.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених Законом № 1952-IV (ст. 3 цього Закону).

Правовий статус і компетенція державного реєстратора передбачені в ст. 10 Закону № 1952-IV. За приписами п. 1, 2 ч. 3 цієї статті державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

- відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

- відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

- відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах;

- наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

- наявність факту виконання умов правочину, з яким закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ст. 18 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку, зокрема: формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права речові та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам (ч. 4 ст. 18 Закону № 1952-IV).

Згідно з п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 24 зазначеного Закону в державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Підстави для внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них встановлено ст. 26 Закону № 1952-IV, у ч. 1 якої визначено, що подання та отримання документів за заявою про внесення змін до записів Державного реєстру прав здійснюються в порядку, передбаченому для державної реєстрації прав.

Частиною 2 ст. 22 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Отже, за наведених вище норм можна дійти висновку про чітке законодавче регулювання діяльності державних реєстраторів та, що за обставинами цієї конкретної справи, при проведенні державної реєстрації похідного речового права користування (емфітевзису) земельних ділянок за ТОВ «ЗАУЕР», державні реєстратори діяли у межах своїх повноважень.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог та відповідно додаткове рішення суду підлягають скасуванню на підставі п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про відмову позивачу у задоволенні даних позовних вимог. Рішення суду в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог необхідно залишити без змін.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, при задоволенні апеляційної скарги ТОВ «ЗАУЕР» та відмові у задоволенні позову, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЗАУЕР» підлягає стягненню 4086 грн у відшкодування фактично понесених судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду справи у задоволені позову відмовлено у повному обсязі судові витрати по справі понесені позивачем ОСОБА_1 компенсації не підлягають.

Керуючись ст. ст. 367-369, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАУЕР» на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 29 серпня 2023 року про визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації прав, зобов`язання вчинити дії, та на додаткове рішення Лебединського районного суду Сумської області від 18 вересня 2023 року задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 29 серпня 2023 року та на додаткове рішення Лебединського районного суду Сумської області від 18 вересня 2023 року задовольнити частково.

Скасувати рішення Лебединського районного суду Сумської області від 29 серпня 2023 року в частині задоволених вимог та додаткове рішення Лебединського районного суду Сумської області від 18 вересня 2023 року та прийняти нову постанову.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАУЕР» про визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації прав, зобов`язання вчинити дії.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАУЕР» 4086 гривень судового збору за апеляційний перегляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: Ю. О. Філонова

О. І. Собина