Ухвала

від 26.03.2024 по справі 947/1597/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/408/24

Справа № 947/1597/24 1-кс/947/1881/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

представника власника майна ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 12.02.2024 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12023160000000970, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.06.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 209, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309 КК України,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 12.02.2024 у кримінальному провадженні №12023160000000970, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.06.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 209, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309 КК України задоволено клопотання прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 про арешт майна та накладено арешт на грошові кошти у сумі 53555 доларів США, вилучених під час проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1 із забороною користування та розпорядження.

Рішення слідчого судді обґрунтовано тим, що грошові кошти необхідні з метою забезпечення збереження речових доказів, а також забезпечення цивільного позову.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись з рішенням слідчого судді представник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає ухвалу слідчого судді постановленою з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Вказує,щоклопотання подано до суду з порушенням вимог ч. 3 ст. 172 КПК України. Зазначає, що вилучені грошові кошти в сумі 49000 доларів США є законною власністю ОСОБА_8 , яка є фізичною особою підприємцем з 30.05.2013, має відкритий рахунок для здійснення підприємницької діяльності та її доходи, за два роки, складають 3415575, 02 гривні, що з урахуванням курсу на період вилучення становить близько 91000 доларів США. Звертає увагу, що ОСОБА_8 не має ніякого відношення до вчиненого злочину інкримінованого ОСОБА_9 , а тому обмеження її права власності є недопустимим.

Просить ухвалу слідчого судді скасувати в частині накладення арешту на грошові кошти у сумі 49000 доларів США та постановити нову, якою відмовити у задоволені клопотання в частині накладення арешту на грошові кошти у сумі 49000 доларів США належні ОСОБА_8 .

Позиції учасників апеляційного розгляду.

Заслухавши: суддю-доповідача, представника власника майна, який підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги, але положеннями ч. 2 цієї ж статті передбачено, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження СУ ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023160000000970, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.06.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 209, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309 КК України.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження вбачається, що у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці у ОСОБА_9 виник злочинний намір на розтрату грошових коштів КНП «ООЦЕМД І МК» ООР» на користь ФОП ОСОБА_10 , у великих розмірах, в умовах дії воєнного стану, зловживаючи своїм службовим становищем, шляхом укладення та виконання договору про закупівлю медичних матеріалів, вартість яких значно вища за ринкову.

З метою реалізації свого злочинного наміру, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи умисно та протиправно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та бажаючи їх настання, будучи виконувачем обов`язків генерального директора КНП «ООЦЕМД І МК» ООР» ОСОБА_9 , 15.03.2022 укладає договір №2202/03 (далі Договір) з ФОП ОСОБА_10 на постачання товару згідно коду предмета закупівлі за класифікатором: ДК 021:2015-33140000 3 медичні матеріали, (код номенклатурної позиції ДК 021:2015:33141000-0 медичні матеріали нехімічні та гематологічні одноразового застосування, код НК 024:2019: - 59235 (Губка гемостатична компресійна для зовнішнього застосування) на загальну суму 829 600,00 грн. (без ПДВ).

Відповідно до пункту 1.2 Розділу 1 Договору, найменування (номенклатура, асортимент) і кількість товару наведено у Специфікації № 1 що є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток до договору №1).

Специфікацією, що є Додатком №1 до Договору, передбачено закупівлю та поставку товару (Губка гемостатична компресійна для зовнішнього застосування), кількістю 850 шт., ціною за одиницю 976,00 грн. (без ПДВ), загальною вартістю 829 600,00 грн. (без ПДВ).

На виконання умов Договору, 17.03.2022 ФОП ОСОБА_10 здійснено поставку товарів з маркуванням бинт гофрований гемостатичний 1 (одна) стерильна стрічка 7,5см*360см (HEMOSTATIC ГЕМОСТАТИК), який було прийнято посадовими особами КНП «ООЦЕМД І МК» ООР».

В подальшому, продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на розтрату грошових коштів КНП «ООЦЕМД І МК» ООР» на користь ФОП ОСОБА_10 , на виконання умов Договору, 24.03.2022 на підставі видаткової накладної №2140 від 17.03.2022 та платіжного доручення №10003 від 24.03.2022, виконувач обов`язків генерального директора КНП «ООЦЕМД І МК» ООР» ОСОБА_9 забезпечив здійснення перерахування з рахунку КНП «ООЦЕМД І МК» ООР» № НОМЕР_1 відкритому у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на рахунок ФОП ОСОБА_10 № НОМЕР_2 відкритому у ПАТ «БАНК ВОСТОК» грошових коштів у сумі загальну суму 829600,00 грн.

Однак, станом на 15.03.2022 ринкова вартість постановленого ФОП ОСОБА_10 товару із маркуванням бинт гофрований гемостатичний 1 (одна) стерильна стрічка 7,5см*360см (HEMOSTATIC ГЕМОСТАТИК) становила 424 гривні 44 копійок за одиницю.

Таким чином, загальна сума завищення вартості товару, який на виконання умов Договору було здійснено поставку ФОП ОСОБА_10 на адресу КНП «ООЦЕМД І МК» ООР» становить 468826 гривень.

Отже, ОСОБА_9 , внаслідок реалізації свого злочинного наміру на розтрату грошових коштів КНП «ООЦЕМД І МК» ООР» шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, діючи умисно, протиправно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи, що вартість товарів, які поставлені ФОП ОСОБА_10 значно менша ніж визначено умовами Договору, діючи в порушення п. 4.1, та п.п. 4.1.2, 4.1.6, 4.1.9 Статуту КНП «ООЦЕМД І МК» ООР», ст.ст. 4, 5 Закону України «Про публічні закупівлі», Наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18.02.2020 №275 «Про затвердження примірної методики визначення очікуваної вартості предмета закупівлі», п.п. 1, 2, 3 п. 1 Постанови Кабінету міністрів України від 28.02.2022 №169 «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» вчинив розтрату чужого майна грошових коштів КНП «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» Одеської обласної ради» на суму 468826 грн., що згідно Примітки 3 до ст. 185 КК України в двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення та становить великий розмір, внаслідок чого завдано майнову шкоду КНП «ООЦЕМД І МК» ООР» у вказаному розмірі.

Так, 19.01.2024 у зв`язку із наявністю достатніх доказів ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.

19.01.2024 за місцем мешкання ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1 за участю останнього проведено обшук, в ході якого виявлено та вилучено: грошові кошти у сумі 53555 доларів США.

В подальшому вилучені грошові кошти визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, оскільки набуті ОСОБА_9 кримінально-протиправним шляхом та містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Надалі з метою забезпечення відшкодування шкоди завданої внаслідок кримінального правопорушення та збереження речових доказів, прокурором подано клопотання про арешт майна.

Задовольняючи подане клопотання слідчий суддя зазначив, що грошові кошти необхідні з метою забезпечення збереження речових доказів, а також забезпечення цивільного позову.

Натомість колегія суддів не погоджується з таким висновком слідчого судді, яким задоволено клопотання сторони обвинувачення та накладено арешт на вказане майно, з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арештмайна дляприйняття законногота справедливогорішення слідчийсуддя згідно ст.ст. 94, 132, 173КПК Україниповинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява №31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А №296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява №48191/99, п.п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», п.п. 69 і 73, Series A №52). Отже, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A №98).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК Україниарештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України,арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст. 98КПК України.

Відповідно до ст. 100 КПК України, на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, слідчий суддя, суд накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Згідно ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК Україниарешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Разом з тим, як вбачається з наданих матеріалів, прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ч. 1, 2 ст. 170 КПК України, не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя, в свою чергу, у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення.

На думку колегії суддів, клопотання сторони обвинувачення щодо арешту вказаного майна не відповідає вимогам ст. 171 КПК України, оскільки зазначені в клопотанні прокурора підстава та мета, не відповідають дійсним обставинам справи.

Зокрема, суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку, що грошові кошти вилучені за місцем мешкання ОСОБА_9 не належать ОСОБА_8 , посилаючись на ненадання доказів, оскільки ОСОБА_8 дійсно є фізичною особою підприємцем, яка здійснює господарську діяльність в сфері оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов`язана з ними діяльність, консультування з питань комерційної діяльності та дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук, що підтверджується витягом з реєстру платників податку та довідками про обороти за рахунками у період з 01.01.2022 по 31.12.2023.

Зазначені обставини підтверджують факт отримання ОСОБА_8 доходів від її підприємницької діяльності, у зв`язку з чим саме ОСОБА_8 є власником вилучених грошових коштів, а не ОСОБА_9 .

Окрім того, ОСОБА_8 повідомила під час проведення обшуку правоохоронні органи, що має грошові кошти у сумі 49000 доларів США та видала їх добровільно, про що зазначено в протоколі обшуку.

Таким чином, клопотання, не міститься жодного доказу того, що вилучене майно відповідає, критеріям, зазначеним у ст.98КПК України та свідчить про недостатність достатнього обґрунтування, якому чи яким із критеріїв ч. 1 ст.98КПК України відповідає вказане вище майно.

Що стосується іншої мети зазначеної в клопотанні сторони обвинувачення, а саме можливості арешту майна з підстав, передбачених ч. 4 ст. 170 КПК України, тобто застосування в подальшому спеціальної конфіскації майна, то, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на наступне.

Згідно ч. 4 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Статтею 96-2 КК України, передбачено, що спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: 1) одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріально забезпечення злочину або винагороди за його вчинення; 3) були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знак і не міг знати про їх незаконне використання.

Однак, як вбачається з наданих матеріалів та тексту самого клопотання, не може бути накладено арешт на зазначене майно і з метою забезпечення спеціальної конфіскації, оскільки як встановлено у судовому засіданні саме ОСОБА_8 є власницею грошових коштів у сумі 49000 доларів США.

Таким чином, слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі, в порушення вимог п.п. 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України, не оцінив розумність і співрозмірність обмеження права власності ОСОБА_8 завданням кримінального провадження та наслідки арешту майна для його власника.

Встановлені апеляційнийсудом обставини є такими, що порушуватимуть справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Приймаючи до уваги встановлені апеляційним судом процесуальні порушення з боку слідчого судді, аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу власника майна необхідно задовольнити, а оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати, постановивши нову ухвалу, якою клопотання прокурора в частині накладення арешту на грошові кошти у сумі 49000 доларів США, які належать на праві власності ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Керуючись статтями 170-173, 376, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 12.02.2024 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12023160000000970, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.06.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 209, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309 КК України в частині накладення арешту на грошові кошти у сумі 49000 доларів США скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №12023160000000970, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.06.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 209, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309 КК України в частині накладення арешту на грошові кошти у сумі 49000 доларів США, вилучених під час проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві власності ОСОБА_8 залишити без задоволення.

В іншій частині ухвалу слідчого судді, залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4