Постанова

від 02.04.2024 по справі 175/2258/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 175/2258/20

провадження № 61-5951св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Тарон»,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРДЕБТ ПЛЮС».

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Тарон» (далі - ТОВ «Тарон») звернулися до суду позовом, надалі уточненим, до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДЕБТ ПЛЮС»

(далі - ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі -

ПАТ «Дельта Банк»), про визнання недійсними договорів кредитну, іпотеки та поруки.

На обґрунтування позовних вимог зазначали, що 07 червня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту на придбання житла № 11164268000 в іноземній валюті у сумі 496 740,00 дол. США, що еквівалентно

2 508 537,00 грн, зі сплатою 12 % річних за користування кредитними коштами, з кінцевим терміном повернення до 06 червня 2022 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним кредитним договором від 07 червня 2007 року № 11164268000, того ж дня між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 11164268000/1 нерухомого майна, загальною площею 433 кв. м, житлового будинку АДРЕСА_1 , вартістю 3 135 656 грн.

Згідно з пунктом 1.2 договору іпотеки від 07 червня 2007 року № 11164268000/1, іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов`язань іпотекодавця за кредитним договором від 07 червня 2007 року № 11164268000, за кредитним договором від 07 червня 2007 року № 11165678000.

07 червня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 11164268000/3, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язався відповідати перед кредитором за невиконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 07 червня 2007 року № 11164268000 в повному обсязі.

07 червня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Тарон», в особі директора ОСОБА_2 , укладений договір поруки № 11164268000/4, за умовами якого ТОВ «Тарон» зобов`язалося відповідати перед кредитором за невиконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 07 червня 2007 року № 11164268000 в повному обсязі.

07 червня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору від 07 червня 2007 року № 11164268000, згідно з якою сторони визначили строк сплати відсотків за користування кредитними коштами з 01 до 25 числа кожного місяця, наступного за тим, за яким були нараховані банком такі відсотки.

08 грудня 2011 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу права вимоги за кредитами, за умовами якого, в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором ПАТ «УкрСиббанк» передало

ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитним договором від 07 червня 2007 року № 11164268000 та забезпечувальними договорами.

13 травня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» укладений договір № 2045/К про відступлення прав вимоги за договором кредиту від 07 червня 2007 року № 11164268000 та договором іпотеки від 07 червня 2007 року № 11164268000/1 .

Посилаючись на те, що у кредитному договорі від 07 травня 2007 року № 11165678000 не зазначено відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, банк не надавав позичальнику окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту, здійснений банком розрахунок проведений поверхнево та незрозуміло для споживача, умови зазначеного договору кредиту є несправедливими та такими, що суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів»; начальник відділення № 804 АКІБ «УкрСиббанк» не мала повноважень на укладення від імені банку кредитного та забезпечувальних договорів, оскільки довіреність, на підставі якої вона діяла, оформлена з порушенням вимог статті 246 та частини другої статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); іпотечний договір укладений без згоди другого з подружжя ( ОСОБА_2 ); на час укладення договору іпотеки позивачі мали двох неповнолітніх дітей, а отже договір іпотеки порушує їх права, позивачі просили:

визнати недійсним кредитний договір від 07 червня 2007 року № 11164268000, укладений між АКІБ «УкрСиббанк», в особі начальника відділення № 804 АКІБ «УкрСиббанк» Черненко Л. С., яка діяла на підставі довіреності, виданої заступником Голови правління - начальником Дніпровського регіонального департаменту АКІБ «УкрСиббанк» Гонтар Т. Д., посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кухтіною В. В. 05 січня 2007 року, зареєстрованою у реєстрі за № 122 (далі - довіреність від 05 січня 20007 року № 122), та ОСОБА_1 ;

визнати недійсним договір іпотеки № 11164268000/1 нерухомого майна - житлового будинку загальною площею 433 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 3 135 652,00 грн, укладений 07 червня 20007 року між АКІБ «УкрСиббанк», в особі начальника відділення № 804 АКІБ «УкрСиббанк» Черненко Л. С., яка діяла на підставі довіреності від 05 січня 2007 року № 122, та ОСОБА_1 ;

визнати недійсним договір поруки від 07 червня 2007 року № 11164268000/3, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 ;

визнати недійсним договір поруки від 07 червня 2007 року № 11164268000/4, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Тарон», в особі директора Коваленка С. Г.;

зняти заборону на відчуження нерухомого майна й виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, запис про обтяження нерухомого майна, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 433 кв. м, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек, запис від 07 червня 2007 року № 1689 про державну реєстрацію договору іпотеки від 06 липня 2007 року № 11164268000/01 та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, запис від 07 червня 2007 року № 55 про державну реєстрацію, заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2022 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Тарон» задоволено.

визнано недійсним кредитний договір від 07 червня 2007 року № 11164268000, укладений між АКІБ «УкрСиббанк», в особі начальника відділення № 804 АКІБ «УкрСиббанк» Черненко Л. С., яка діяла на підставі довіреності від 05 січня 20007 року № 122, та ОСОБА_1 ;

визнано недійсним договір іпотеки № 11164268000/1 нерухомого майна - житлового будинку загальною площею 433 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 3 135 652,00 грн, укладений 07 червня 20007 року між АКІБ «УкрСиббанк», в особі начальника відділення № 804 АКІБ «УкрСиббанк» Черненко Л. С., яка діяла на підставі довіреності від 05 січня 2007 року № 122, та ОСОБА_1 ;

визнано недійсним договір поруки від 07 червня 2007 року № 11164268000/3, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 ;

визнано недійсним договір поруки від 07 червня 2007 року № 11164268000/4, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Тарон», в особі директора Коваленка С. Г.;

знято заборону на відчуження нерухомого майна й виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження нерухомого майна, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 433 кв. м, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек, запис від 07 червня 2007 року № 1689 про державну реєстрацію договору іпотеки від 06 липня 2007 року № 11164268000/01 та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, запис від 07 червня 2007 року № 55 про державну реєстрацію, заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не довів факту надання позичальнику, як споживачу фінансових послуг банку, повної інформації про кредитні умови. Банк не роз`яснив позичальнику про покладення на нього валютних ризиків, а також не надав інформації щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов`язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов`язання під час погашення заборгованості за кредитом та відсотками, що передбачено Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2022 року апеляційні скарги Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк») та ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» задоволено.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 на підтвердження своїх позовних вимог не надала належних і допустимих доказів, які б давали підстави для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договору іпотеки та договорів поруки, суд апеляційної інстанції зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки ґрунтуються лише на припущеннях.

Постановою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2022 року скасовано, справу № 175/2258/20 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 , яка не була належним чином повідомлена про розгляд справи, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року клопотання ОСОБА_1 про призначення судової почеркознавчої експертизи залишено без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заява про надання іпотечного кредиту від 03 травня 2007 року, написання якої заперечує позивачка, була додана ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» до відзиву на позовну заяву, та надсилалася всім учасникам справи. Позивачка та її представник брали участь у розгляді справи в суді першої інстанції, з клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи до суду не зверталися.

Зважаючи на те, що позивачка не навела поважних причин невчинення зазначених процесуальних дій під час розгляду справи у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення її клопотання.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року апеляційні скарги АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» задоволено.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що згідно з пунктом

7.12 договору про надання споживчого кредиту від 07 червня 2007 року № 11164268000 сторони домовились вважати, що уклавши цей договір, позичальник своїм підписом засвідчив факт та згоду з умовами договору, він підтвердив свої права та обов`язки за договором і погодився з ними, підтвердив свою здатність виконувати умови договору, що всі умови договору йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими, а також, що перед укладанням цього договору він отримав від банку інформаційний лист згідно з вимогами законодавства України, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів».

Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував, що у графіку погашення кредиту, який є невід`ємною частиною договору про надання споживчого кредиту від 07 червня 2007 року № 11164268000 та графіку платежів, визначення сукупної вартості кредиту, які підписані (кожна сторінка) ОСОБА_1 детально визначено та надано помісячний розпис сукупної вартості кредиту, суму погашення основного боргу, сплату відсотків за користування кредитом, вартість всіх супутніх послуг, а отже ОСОБА_1 достовірно було відомо сукупну вартість кредиту.

Підписавши спірні правочини позивачі підтвердили, що ознайомлені у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі, вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної відсоткової ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вapтocтi, видів та предметів cyпyтнix послуг, а також іншої інформації, надання якої вимагає чинне законодавство України.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивачів про те, що ОСОБА_3 (начальник відділення № 804 АКІБ «УкрСиббанк») не мала повноважень на укладення оспорюваних договорів, з огляду на те, що довіреність від 05 січня 2007 року № 122, на підставі якої вона діяла, не відповідає вимогам частини другої статті 207 ЦК України, зазначивши, що такі є недоведеними.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

25 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального правата порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема суд необґрунтовано відхилив клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи (пункт 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції не врахував заперечень ОСОБА_1 , викладених у відзиві на апеляційну скаргу, не мотивував відхилення кожного аргументу заявниці, тобто допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Крім того, позивачка зверталася до суду апеляційної інстанції з клопотанням по призначення судової почеркознавчої експертизи, посилаючись на те, що АТ «УкрСиббанк» сфальсифікувало підписи позивачів у заяві від 03 травня 2007 року про надання іпотечного кредиту. Однак у задоволенні зазначеного клопотання їй необґрунтовано було відмовлено.

У касаційній скарзі заявниця також просила розглянути справу за участю сторін.

28 квітня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року.

25 серпня 2023 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про відмову від касаційної скарги на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року, у якому вона просила закрити касаційне провадження, з підстав, передбачених частиною четвертою статті 398 ЦПК України.

28 серпня 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла заява, у якій зазначено, що він та ТОВ «Тарон», директором якого він є, не заперечують щодо закриття касаційного провадження у справі № 175/225/20 у зв`язку із відмовою ОСОБА_1 від касаційної скарги на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року.

Листом від 25 вересня 2023 року Верховний Суд роз`яснив ОСОБА_1 , що касаційне провадження за її касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року не відкривалося, а доводи щодо необґрунтованості відмови у задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи розглядаються в межах касаційної скарги на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року, а тому їй необхідно уточними клопотання про закриття касаційного провадження.

У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про відмову від касаційної скарги на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року, у якому вона просила закрити касаційне провадження, з підстав, передбачених частиною четвертою статті 398 ЦПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 398 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати касаційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення касаційного провадження. У разі відмови від касаційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги, постановляє ухвалу про закриття касаційного провадження.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 просить закрити касаційне провадження у справі № 175/2258/20 у зв`язку з відмовою від касаційної скарги на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року, касаційне провадження за якою Верховним Судом не відкривалося, у задоволенні її клопотань від 25 серпня 2023 року та 23 жовтня 2023 року необхідно відмовити.

У червні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС», в якому товариство просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що перед укладенням оспорюваного кредитного договору ПАТ «УкрСиббанк» виконало обов`язок передбачений статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та у письмовій формі надало ОСОБА_1 всю необхідну інформацію стосовно умов надання кредиту.

У додатку № 1 «Графік погашення кредиту» та додатку № 2 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту», які є невід`ємними частинами кредитного договору, детально визначено та надано щомісячний розпис сукупної вартості кредиту, згідно з графіком його погашення, який містить відомості про суми погашення основного боргу, сплату відсотків за користування кредитними коштами, а також вартість всіх супутніх послуг.

Зазначене дає підстави для висновку про те, що позивачка достовірно знала сукупну вартість кредиту, що підтверджується її підписом, проставленим на кожному аркуші додатку № 1 та додатку № 2 до договору про надання споживчого кредиту від 07 червня 2007 року № 11164268000.

Сторони погодили всі істотні умови договору кредиту. Позивачка не довела, що банк вчиняв будь-які дії спрямовані на ведення нечесної підприємницької діяльності, порушення принципу добросовісності та введення її в оману стосовно умов оспорюваного кредитного договору.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 25 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року, з підстав, визначених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області матеріали цивільної справи № 175/2258/20; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У червні 2023 року матеріали справи № 175/2258/20 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 07 червня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту на придбання житла № 11164268000, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 496 740,00 дол. США, що еквівалентно 2 508 537,00 грн, зі сплатою 12 % річних за користування кредитними коштами, з кінцевим терміном повернення до 06 червня 2022 року.

Відповідно до пункту 7.12 кредитного договору від 07 червня 2007 року № 11164268000 сторони домовилися вважати, що, уклавши цей договір, позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами цього договору, підтверджує свої права та обов`язки з цим договором і погоджується з ними, підтверджує свою здатність виконувати умови договору, та що всі умови цього договору йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими стосовно себе, а також перед укладенням цього договору отримав від банку інформаційний лист, згідно з вимогами законодавства України, зокрема Закону України

«Про захист прав споживачів».

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 07 червня 2007 року № 11164268000, того ж дня між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 11164268000/1 нерухомого майна, загальною площею 433 кв. м, житлового будинку АДРЕСА_1 , вартістю 3 135 656 грн.

Відповідно до пункту 1.2 договору іпотеки від 07 червня 2007 року № 11164268000/1, іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов`язань іпотекодавця за кредитним договором від 07 червня 2007 року № 11164268000, за кредитним договором від 07 червня 2007 року № 11165678000.

Згідно з пунктом 1.7 договору іпотеки від 07 червня 2007 року № 11164268000/1 отримана згода чоловіка іпотекодавця, ОСОБА_2 на передачу в іпотеку предмета іпотеки в установленому законодавством порядку.

07 червня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 11164268000/3, за до умовами якого ОСОБА_2 зобов`язався відповідати перед кредитором за невиконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 07 червня 2007 року № 11164268000 в повному обсязі.

07 червня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Тарон», в особі директора ОСОБА_2 , укладений договір поруки № 11164268000/4, за умовами якого ТОВ «Тарон» зобов`язалося відповідати перед кредитором за невиконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 07 червня 2007 року № 11164268000 в повному обсязі.

07 червня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору від 07 червня 2007 року № 11164268000, згідно з якою сторони визначили строк сплати відсотків за користування кредитними коштами з 01 до 25 числа кожного місяця, наступного за тим, за яким були нараховані банком такі відсотки.

08 грудня 2011 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу права вимоги за кредитами, за умовами якого, в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором ПАТ «УкрСиббанк» передало

ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитним договором від 07 червня 2007 року № 11164268000 та забезпечувальними договорами.

13 травня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» укладений договір № 2045/К про відступлення прав вимоги за договором кредиту від 07 червня 2007 року № 11164268000 та договором іпотеки від 07 червня 2007 року № 11164268000/1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Вирішуючи позовні вимоги позивачів, суд апеляційної інстанції установивши, що оспорюваний кредитний договір підписаний банком та ОСОБА_1 , які досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позичальниця на час укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору, банк надав їй документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, відсоткової ставки та деталізованого графіку погашення боргу, дійшов висновку про дотримання ПАТ «Укрсоцбанк» вимог статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та статей 626-628 ЦК України, а тому відсутні правові підстави для визнання недійсним кредитного договору від 06 листопада 2007 року № 11164268000 та похідних від нього договору іпотеки від 07 червня 2007 року № 11164268000/1 і договорів поруки від 07 червня 2007 року № 11164268000/3 та № 11164268000/4.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи заявниці про те, що іпотечний договір укладений без згоди другого з подружжя - ОСОБА_2 , оскільки згідно з пунктом 1.7 договору іпотеки останній надав свою згоду на передачу в іпотеку нерухомого майна. Суд також урахував, що ОСОБА_2 поручився за виконання ОСОБА_1 кредитного договору, а тому не міг не знати про укладення договору іпотеки.

Суд також визнав необґрунтованими посилання ОСОБА_1 , як на підставу для визнання недійсним договору іпотеки від 07 червня 2007 року № 11164268000/1, на те, що укладення зазначеного договору порушує права неповнолітніх дітей, оскільки житловий будинок АДРЕСА_1 , який є предметом іпотеки, було придбано за рахунок кредитних коштів, отриманих на підставі договору про надання споживчого кредиту на придбання житла від 07 червня 2007 року № 11164268000. На час його укладання неповнолітні діти не мали права користування будинком та не були у ньому зареєстровані.

У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Перевіряючи зазначені доводи заявниці Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до матеріалів справи 29 березня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського апеляційного суду з клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи, яке обґрунтовувала тим, що до відзиву на позовну заяву ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» додало заяву від 03 травня 2007 року б/н про отримання іпотечного кредиту, підписану позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Водночас зазначені у цій заяві відомості є сфальсифікованими, а підписи виконано не позивачами, що дає підстави для висновку про введення банком заявниці в оману під час укладення оспорюваного договору кредиту.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відмовляючи у задоволенні клопотання заявниці про призначення судової почеркознавчої експертизи, суд апеляційної інстанції, заслухавши думку учасників справи, виходив з того, що заява про надання іпотечного кредиту від 03 травня 2007 року, написання якої заперечує позивачка, була додана ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» до відзиву на позовну заяву у березні 2021 року, та надсилалася всім учасникам справи. Позивачка та її представник брали участь у розгляді справи в суді першої інстанції, діючи на власний розсуд, з клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи до суду не зверталися.

Таким чином, за відсутності поважних причин невчинення зазначених процесуальних дій під час розгляду справи у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 .

У контексті наведеного доводи касаційної скарги про необґрунтовану відмову у задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи не знайшли свого підтвердження. Суд апеляційної інстанції, діючи в межах наданих йому процесуальним законом повноважень, розглянув зазначене клопотання та ухвалив судове рішення, у якому зазначив мотиви відмови у його задоволенні.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи

(§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Зважаючи на наведене, Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував заперечень ОСОБА_1 , викладених у відзиві на апеляційну скаргу, не мотивував відхилення кожного аргументу заявниці.

Доводи касаційної скарги про те, що оскаржувана постанова апеляційного суду не містить часу її ухвалення, а тому підлягає скасуванню, є безпідставними, оскільки ґрунтуються на вимогах процесуального закону.

Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення на підставі недопустимих доказів Верховний Суд виходить з такого.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 89 ЦПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Подібний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 березня 2021 року у справі № 922/2319/20, від 16 лютого 2021 року у справі № 913/502/19, від 13 серпня 2020°року у справі № 916/1168/17, від 16 березня 2021 року у справі № 905/1232/19, від 21 липня 2022 року у справі № 922/3308/20.

Таким чином, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття.

Водночас відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Посилаючись на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена на підставі недопустимих доказів, зокрема заяви від 03 травня 2007 року про надання іпотечного кредиту та кредитного договору від 07 червня 2007 року № 11164268000, заявниця помилково ототожнює категорії належності та допустимості доказів, і не враховує вимоги частини другої статті 89 ЦПК України, відповідно до якої саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Тарон», суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, правильність якого заявниця у касаційній скарзі не спростувала.

Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом апеляційної інстанції, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявниці встановлені судом неповно і неправильно, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Оскільки судове рішення ухвалюється при попередньому розгляді справи і справа до судового розгляду не призначалася, тому відсутні підстави для вирішення клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за участю сторін, згідно з частиною першою статті 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання Коваленко Ії Важівни про розгляд справи за участю сторін залишити без розгляду.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник