Постанова

від 03.04.2024 по справі 278/3198/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 278/3198/20

провадження № 61-9974св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Державне підприємство «Житомирський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 02 листопада 2022 року, ухвалене у складі судді Дубовік О. М., та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Галацевич О. М., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Державного підприємства «Житомирський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (далі - ДП «Житомирський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»), Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Житомирській області) про визнання недійсними державних актів на право власності на землю та скасування реєстрації.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що належна ОСОБА_2 земельна ділянка з кадастровим номером 1822080600:02:001:0489 є суміжною із її земельною ділянкою з кадастровим номером 1822080600:02:001:0859 та внесена до Автоматизованої системи Державного земельного кадастру з невірними координатами, оскільки розробником землевпорядних документів були неправильно визначені координати поворотних точок окружної мережі земельних ділянок, внаслідок чого відбулося накладення земельної ділянки відповідача на належну їй земельну ділянку. Крім того, ОСОБА_2 приватизувала земельну ділянку без погодження меж, внаслідок чого їй було видано державний акт на частину земельної ділянки, яка перебувала у користуванні позивача з 1995 року. Посилаючись на вказані обставини, просила задовольнити позовні вимоги.

Уточнивши позовну заяву, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,3755 га із кадастровим номером 1822080600:02:001:0489 від 29 жовтня 2010 року серії ЯЛ 913390, виданий ОСОБА_2 ;

- скасувати реєстрацію (записи про реєстрацію) державного акта від 29 жовтня 2010 року серії ЯЛ 913390 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі та Поземельній книзі на ім`я ОСОБА_2 ;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером 1822080600:02:001:0489 у Державному земельному кадастрі зареєстрованої за ОСОБА_2 , з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 02 листопада 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ДП «Житомирський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», ГУ Держгеокадастру Житомирській області про визнання недійсними державних актів на право власності на землю та скасування реєстрації відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що непідписання ОСОБА_1 як суміжним власником земельної ділянки протоколу погодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 при розробці технічної документації і складання документу, що посвідчує право власності на земельну ділянку, саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Крім того, відповідач набула право власності на земельну ділянку відповідно до вимог закону. Реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі не оскаржувалася та незаконною не визнавалась. Позивач не мала претензій щодо виготовлення технічної документації відповідачем, не зверталась до суду з вимогою про визнання нечинним рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Натомість, звертаючись до суду з цим позовом, просить скасувати державну реєстрацію земельної ділянки відповідача, після якої, на її думку, її земельну ділянку буде сформовано з врахуванням її фактичного землекористування і її права будуть відновлені.

Позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 16 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 02 листопада 2022 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції встановив, що висновок судової земельно-технічної експертизи підтвердив факт накладення земельних ділянок сторін на площі 0,0100 га, однак судовий експерт не вказав причину, за якої відбулося таке накладення. При цьому суд апеляційної інстанції акцентував увагу на тій обставині, що ОСОБА_2 першою приватизувала земельні ділянки, а саме у 2010 році. ОСОБА_1 реалізувала таке право у 2015 році, тому при розробці технічної документації із землеустрою всі спірні питання суміжного землекористування могли бути з`ясовані на початковій стадії виготовлення землевпорядної документації. Матеріали справи не містять беззаперечних доказів, що причиною накладення суміжних земельних ділянок сторін є помилки, допущені при розробленні технічної документації саме ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що непідписання ОСОБА_1 як суміжним власником земельної ділянки протоколу погодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 при розробці технічної документації і складання документу, що посвідчує право власності на земельну ділянку, саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, що узгоджується із правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 263/11779/16-ц.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, тому відсутні правові підстави для задоволення її позову.

При цьому не погодився з мотивами відмови у позові, які навів суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні, зазначивши, що позивач не ставила вимоги про визнання нечинним рішення органу місцевого самоврядування про затвердження документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка щодо якої виникли речові права, оскільки суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

Короткий зміст касаційної скарги

У червні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 02 листопада 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11 липня 2023 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

04 серпня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Житомирського районного суду Житомирської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У серпні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17 (провадження № К/9901/43891/18), від 14 серпня 2019 року у справі № 0640/4434/18 (провадження № К/9901/11377/19), від 12 вересня 2019 року у справі № 0640/4248/18 (провадження № К/9901/11277/19), від 17 вересня 2019 року у справі № 710/2564/2012 (провадження № 61-19250св18).

Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме застосування статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» у сукупності зі статтями 152, 153, 155 ЗК України, підпунктами 60, 61 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051.

Заявник уважає, що суд невірно відмовив у задоволенні позову, не розв`язав спір. Проблема залишилася невирішеною, цілі правосуддя не досягнуто.

Вважає, що суд надав неправильну оцінку письмовим доказам, зокрема довідці щодо користування позивачем земельною ділянкою площею 0,15 га для ведення особистого селянського господарства.

Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони у справі є суміжними землекористувачами.

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1822080600:02:001:0858, а також земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,11 га, яка розташована за адресою: с. Буки, Житомирського району Житомирської області, кадастровий номер 1822080600:02:001:0859.

Протоколом виконавчого комітету Буківської сільської ради народних депутатів Житомирського району Житомирської області від 15 червня 1995 року виділено ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га біля будинку померлого батька.

Рішенням Буківської сільської ради Житомирського району Житомирької області від 24 листопада 2009 року передано у власність земельні ділянки громадянам за списком.

Згідно зі списком громадян, яким передано у власність земельні ділянки згідно з рішенням 35 сесії 5 скликання від 24 листопада 2009 року, ОСОБА_1 передано земельну ділянку площею 0,15 га для ведення особистого селянського господарства у АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки виконавчого комітету Буківської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 06 лютого 2014 року № 66 ОСОБА_1 має у користуванні земельну ділянку площею 0,15 га для ведення особистого селянського господарства з 1995 року, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1822080600:02:001:0488, а також земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,3755 га, яка розташована за адресою: с. Буки Житомирського району Житомирської області, кадастровий номер 1822080600:02:001:0489; дата державної реєстрації земельної ділянки - 29 жовтня 2010 року.

Із висновку експерта № 37-Е/19, складеного 25 лютого 2019 року згідно ухвали Житомирського районного суду Житомирської області від 13 грудня 2018 року у справі № 278/2345/16-ц та за результатами повторної земельно-технічної експертизи встановлено, що межа фактичного користування ОСОБА_2 належною їй земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1822080600:02:001:0488 виходить за юридичну межу зазначених земельних ділянок та накладається на належні позивачу земельні ділянки, а саме: земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1822080600:02:001:0858, а також земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,11 га, яка розташована за адресою: с. Буки, Житомирського району Житомирської області, кадастровий номер 1822080600:02:001:0859.

Листом-пропозицією від 15 жовтня 2020 року ОСОБА_1 просила ОСОБА_2 усунути порушення її землекористування, шляхом розроблення нової технічної документації на земельну ділянку із кадастровим номером 182208600:02:001:0489 площею 0,3755 га та внесення виправлень у відомості Державного земельного кадастру України, для усунення накладень меж цієї ділянки на належну їй земельну ділянку 182208600:02:001:0859 площею 0,11 га та приведення у відповідність розташування земельної ділянки ОСОБА_2 у Державному земельному кадастрі, де її межі мають бути зміщені вліво (якщо дивитись прямо на зображення) та межувати із сусідньою ділянкою (що дасть можливість усунути проміжок, який відповідає розміру накладення земельної ділянки ОСОБА_2 на її земельну ділянку; усунути накладення та встановити межу між їх ділянками); прибрати паркан з її земельної ділянки та встановлювати його виключно після узгодження меж з нею.

Лист ОСОБА_2 отримано 23 жовтня 2020 року.

Із висновку судової земельно-технічної експертизи № 55-Е/21, складеного 27 травня 2021 року експертом ТОВ «Земельний центр Житомир» на виконання ухвали Житомирського районного суду Житомирської області від 15 квітня 2021 року, встановлено, що земельні ділянки ОСОБА_2 , кадастровий номер 1822080600:02:001:0489, та ОСОБА_1 , кадастровий номер 1822080600:02:001:0859, накладаються одна на одну. Площа накладання становить 0,0100 га; паркан ОСОБА_2 частково побудований у межах земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 , кадастровий номер 1822080600:02:001:0859; площа фактичного користування земельною ділянкою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства становить 0,1031 га, що на 0,0069 га менша від площі земельних ділянок, що зазначені у правовстановлюючих документах (0,1100 га). Фактична конфігурація земельної ділянки частково відповідає конфігурації земельної ділянки за кадастровим номером 1822080600:02:001:0859.

У судовому засіданні суду першої інстанції допитано експерта ОСОБА_3 , яка зазначила, що під час проведення першої експертизи паркан ОСОБА_2 стояв по іншому. Пояснила, що до 2013 року проводились неякісні роботи геодезії та землеустрою. Зазначила, що для обох сторін роботи виконувала одна фірма, а саме: Державне підприємство «Інститут землеустрою». Воно повинне було під час виконання робіт враховувати фактичне місце розташування земельних ділянок сторін, і може повністю розвестися межа.

Експерт пояснила, що при двох її дослідженнях межа земельних ділянок не співпадає з Державним земельним кадастром, десь є міжсмужжя, а десь є накладення; виконавець робіт невірно визначив окружну земельної ділянки.

Також пояснила, що на момент оформлення документації із землеустрою обов`язковим був акт встановлення меж земельної ділянки в натурі. Крім того, відповідно до статті 198 ЗК України при виконанні кадастрової зйомки є чіткі умови погодження з суміжними землекористувачами, тому при виконанні зйомки повинні бути підписи суміжних землекористувачів у вказаному акті. Пояснила, що на сьогодні законодавством передбачено виправлення цих помилок розробленням документації землеустрою, це інвентаризація земель, або, якщо є згода всіх сторін, то встановлення, відновлення меж.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 27 жовтня 2020 року № А-858/0-996/6-20 невідповідність фактичному місцезнаходженню в натурі (на місцевості) виникла внаслідок помилок у координатах поворотних точок меж земельної ділянки, допущених розробником документації землеустрою.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, відсутній висновок Верховного Суду (пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Виходячи з положень статей 8, 124 Конституції України, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18), від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс18), постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 297/1903/16-ц (провадження № 61-26296св18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 540/861/16-ц (провадження № 14-660цс19) вказала, що захист прав позивача, порушеного внаслідок накладення земельних ділянок, шляхом визнання недійсними рішення сільської ради, державного акта на право власності на земельну ділянку і скасування його державної реєстрації є ефективним способом захисту порушеного права чи інтересу.

Судами встановлено факт накладення земельних ділянок сторін на площі 0,0100 га.

У постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/884/16-ц (провадження № 61-18682св18) зазначено: «Відповідно до роз`яснень, викладених у абзаці 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності і видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, ефективним та окремим способом захисту та поновлення порушених прав у судовому порядку.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом України, зокрема у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15 та у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15».

Враховуючи, що суди попередніх інстанцій встановили, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів того, що причиною накладення суміжних земельних ділянок сторін є помилки, допущені при розробленні технічної документації саме ОСОБА_2 , суди правильно відмовили у задоволенні позову з тих підстав, що ОСОБА_4 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, що є її процесуальним обов`язком у силу вимог статей 12, 81 ЦПК України.

Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14 (провадження № 14-552цс18) та у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15 (провадження № 14-652цс18), зазначила про те, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. Стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не випливає, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж, слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може бути підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Отже, висновок суду першої інстанції, який підтримав суд апеляційної інстанції, про те, що непідписання ОСОБА_1 як суміжним власником земельної ділянки протоколу погодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 при розробці технічної документації і складання документу, що посвідчує право власності на земельну ділянку, саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, є правильним та узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14 (провадження № 14-552цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15 (провадження № 14-652цс18), постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 263/11779/16-ц (провадження № 61-10819св20).

Посилання ОСОБА_4 як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17 (провадження № К/9901/43891/18), від 14 серпня 2019 року у справі № 0640/4434/18 (провадження № К/9901/11377/19), від 12 вересня 2019 року у справі № 0640/4248/18 (провадження № К/9901/11277/19), від 17 вересня 2019 року у справі № 710/2564/2012 (провадження № 61-19250св18), не спростовують висновків про те, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження вимог про те, що накладення земельних ділянок сторін на площі 0,0100 га відбулося внаслідок помилок, допущених при розробці технічної документації саме ОСОБА_2 .

Верховний Суд звертає увагу на те, що посилання заявниці у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» у сукупності зі статтями 152, 153, 155 ЗК України, підпунктами 60, 61 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, не знайшли свого підтвердження.

Практика суду касаційної інстанції щодо питання застосування цих норм права та відновлення меж земельної ділянки є сталою.

Так, у постанові від 24 грудня 2021 року у справі № 158/1653/18 (провадження № 61-6997св19) Верховний Суд встановив, що саме до повноважень Держгеокадастру належить здійснення державної реєстрації земельних ділянок та скасування такої реєстрації, у тому числі скасування запису у Поземельній книзі на підставі рішення суду, тому погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши про наявність правових підстав для задоволення позову.

При цьому суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги про те, що скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з огляду на визнання недійсним розпорядження та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку не передбачено Законом України «Про Державний земельний кадастр», оскільки такі доводи зводяться виключно до неправильного тлумачення норм законодавства заявником і не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незмінній апеляційним судом частині та постанову апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 02 листопада 2022 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник