Постанова

від 04.04.2024 по справі 546/1130/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 546/1130/23 Номер провадження 22-ц/814/1747/24Головуючий у 1-й інстанції Сербіненко І.В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,

секретар Стеценко В.С.,

з участю позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Комаренко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Решетилівського районного суду Полтавської області від 12 січня 2024 року, постановлену суддею Сербіненко І.В. (повний текст складено 16 січня 2024 року),

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Решетилівської міської ради Полтавської області, про визначення місця проживання дитини,

в с т а н о в и в:

23.09.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ним, позивачем.

11.09.2023 відповідачка ОСОБА_2 звернулася в суд із заявою у якій просить врахувати визнання нею позовних вимог про визначення місця проживання дитини з позивачем ОСОБА_1 , просить їх задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області від 12.01.2024 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Решетилівської міської ради Полтавської області, про визначення місця проживання дитини,- закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Роз`яснено сторонам, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

При постановленні ухвали районний суд керувався положеннями пункту другого частини першої статті 255 ЦПК України.

Позивач оскаржив ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин справи, просить ухвалу скасувати та постановити рішення, яким позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані положеннями статей 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, які, на думку позивача, не були дотримані судом першої інстанції; а також пунктом 11 роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 №14, яке визначає обов`язок суду дослідити надані стороною докази та надати їм належну оцінку.

Вважає, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції залишив поза увагою, що відповідачка тривалий час проживає окремо від дитини і саме він, позивач, із 01.01.2023 здійснює догляд за дитиною, у зв`язку із чим перебуває у декретній відпустці. Натомість відповідачки лише періодично забирає сина до м.Полтава, чим порушує його звичайний та усталений спосіб життя. Наведене вважає порушенням статті 9 Конвенції про права дитини та сталій позиції Великої Палати Верховного Суду, за змістом якої при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини.

Зазначає, що судом залишено поза увагою, що визначення місця проживання сина разом із ним, позивачем, надасть можливість убезпечити від відібрання його матір`ю, оскільки при спорах колишня дружина на цьому неодноразово наголошувала на цьому.

Заперечує підстави закриття провадження у справі згідно із п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України, положення якої застосовуються, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом відповідного судового рішення. Тоді як звернення відповідачки в суд із заявою про визнання позову після відкриття провадження у справі за правилами частин третьої, четвертої статті 200 ЦПК України є підставою постановлення рішення по суті спору.

Вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що його, позивача, права, свободи та інтереси щодо визначення місця проживання дитини не є порушеними, невизнаненими або оспореними та просить захистити порушене право згідно заявлених вимог позову.

03.04.2024 до Полтавського апеляційного суду надійшло клопотання представником позивача про доручення доказів, а саме: фотокопій листування між сторонами, висновку МСЕК.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У суді апеляційної інстанції позивач та його представник доводи апеляційної скарги підтримали, наполягаючи на її задоволенні.

Інші учасники судового процесу в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, що з огляду на положення ч.2 ст.372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та його представника, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 29.08.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ним, позивачем./а.с.2-3/

Ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області від 06.09.2023 відкрито провадження у вказаній справі; ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження; призначено справу до підготовчого судового засідання на 09-00 год. 29.09.2023; залучено до участі у справі третя особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Решетилівської міської ради Полтавської області./а.с.18-19/

11.09.2023 відповідачка ОСОБА_2 подала до суду заяву, в якій просила врахувати, що вона повністю визнає позовні вимоги про визначення місця проживання дитини, просить їх задовольнити в повному обсязі. Розгляд справи просить проводити без її участі./а.с.23/

Ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області від 09.11.2023 відкладено підготовче судове засідання на 09-00 год. 13.12.2023 для надання виконавчим комітетом Решетилівської міської ради Полтавської області письмового висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини./а.с.40-41/

Ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області від 13.12.2023 закрито підготовче провадження; призначено справу до судового розгляду на 09-30 год. 12.01.2024; визнано явку відповідача обов`язковою./а.с.48-49/

Закриваючи провадження у справі, районний суд керувався положеннями п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України, установивши в судовому засіданні, що спільна дитина сторін проживає разом із позивачем весь час від початку окремого проживання сторін. У зв`язку із цим, суд дійшов висновку, що права дитини жодним чином не порушені, тоді як за взаємною згодою її батьків, дитина проживає разом із позивачем. Тоді як фактична відсутність між сторонами предмету спору щодо визначення місця проживання їх спільної дитини унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову.

Висновки районного суду про факт відсутності предмета спору ґрунтуються на показаннях відповідачки, яка у судовому засіданні пояснила, що не має наміру вивозити дитину за кордон, спору, щодо визначення місця проживання дитини немає. Як наслідок, права, свободи чи інтереси позивача щодо визначення місця проживання їх дитини не є порушеними, невизнаними або оспорюваними, а тому вони і не потребують здійснення ефективного судового захисту. Твердження позивача про намір відповідачка вивезти дитину за кордон, суд відхилив, пославшись на відсутність доказів на підтвердження викладеного та заперечення самої відповідачки.

Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції не погоджується з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, за правилами частини другої статті 16ЦК України можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Зміст спірних матеріальних правовідносин сторін становлять права та обов`язки, тому відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами. Отже відсутність спірного матеріального правовідношення, тобто відсутність предмета судового розгляду, тягне за собою припинення провадження у справі. Підстави припинення матеріального правовідношення як цивільного зобов`язання визначені Цивільним кодексом України. І лише за відсутності спору сторін щодо відповідних прав та обов`язків і відсутності з боку жодної із сторін дій, які свідчать про наявність між ними неврегульованих спірних питань, може йтися про закриття провадження в справі на підставі п.2 ч.1ст. 255 ЦПК України- у зв`язку із відсутністю предмета спору.

Згідно із позицією Верховного Суду, сформованою у справі №638/3792/20 від 20.09.2021, закриття провадження у справі на підставі пункту другого частини першої статті 255ЦПК України є можливим, якщо предмет спору був відсутній, як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції відповідного судового рішення.

У цій справі предметом спору є визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, позивачем у справі, закриття провадження у якій на підставі наведеної норми позбавить його права у подальшому на повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав.

Доказів того, що між сторонами дійсно відсутній спір щодо місця проживання дитини, а також, що такий спір не існував на момент подачі позову матеріали справи не містять, але підтверджують факт окремого проживання сторін та розірвання між ними шлюбу, а отже необхідність визначення місця проживання малолітньої дитини з одним із батьків.

Суд першої інстанції, дійшовши висновку про відсутність предмету спору, обмежився поясненнями відповідачки, яка наразі, позов визнала, надавши відповідну заяву, оцінка якої мала бути надана судом в контексті якнайкращих інтересів малолітньої дитини, що відповідає вимогам статті 3 Конвенції про права дитини та сталій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо її застосування.

Тоді як за правилами частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд першої інстанції викладеного не врахував та дійшов помилкового висновку щодо підставності закриття провадження у зв`язку із відсутністю предмету спору, який підлягає вирішенню з урахуванням якнайкращих інтересів малолітньої дитини та принципу процесуальної економії, який визнає неприпустимим штучне подвоєння судового процесу, а отже необхідність вирішення справи у суді в одному судовому процесі задля усунення необхідності у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Разом із цим оцінка доводів апеляційної скарги в частині обґрунтованості позову має бути надана судом першої інстанції, а вимоги апеляційної скарги про його задоволення, в контексті положень п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України, виходять за межі повноважень суду апеляційної інстанції, які регламентовані статтею 374 цього Кодексу.

Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню та скасовує ухвалу районного суду, а справу направляє до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст.367, 368, 379 п.4, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Решетилівського районного суду Полтавської області від 12 січня 2024 року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04.04.2024.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді Ю.В. Дряниця

О.В. Чумак