Ухвала

від 05.04.2024 по справі 142/226/24

ПІЩАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальнийномер 142/226/24

Номер провадження 2/142/195/24

У Х В А Л А

05 квітня 2024 року смт. Піщанка

Суддя Піщанського районного суду Вінницької області Гринишина А.А., отримавши позовну заяву ОСОБА_1 , яка зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1 , представник позивача адвокат Близнюк Віктор Васильович, основне місце роботи адвоката: провулок Комунальний, 9 смт.Піщанка Тульчинського району Вінницької області, до ОСОБА_2 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, служба у справах дітей Піщанської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, юридична адреса: вулиця Центральна, 36 смт. Піщанка Тульчинського району Вінницької області, про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів, -

В С Т А Н О В И В :

02 квітня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, служба у справах дітей Піщанської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів, в якому зазначила, що між сторонами розірвано шлюб рішенням Березівського районного суду Одеської області від 9 березня 2016 року в справі № 494/238/16-ц. Вказаним рішенням також визначено місце проживання спільних дітей сторін ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 . З початку 2017 року діти з волі батька переїхали до матері, де проживають по даний час. Рішенням Піщанського районного суду від 4 січня 2024 року в справі № 142/342/23 визначено місце проживання неповнолітніх дітей дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом з матір`ю ОСОБА_1 , стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: сина ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в твердій грошовій сумі в розмірі 3000 грн. на одну дитину, в сумі 6000 грн. в місяць з дня звернення до суду з позовом і до досягнення старшою дитиною повноліття. Відповідач ОСОБА_2 не цікавиться долею дітей, навчанням, умовами проживання, не спілкується з дітьми, не відвідує, не комунікує жодним чином. Позивач не створює жодних перешкод для спілкування відповідача з дітьми. Позивач вважає, що відповідно до ч. 1 ст. 164 Сімейного Кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, тому звернулась з даним позовом до суду.

Також позивач зазначає, що відповідно ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України, позови про стягнення аліментів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Оскільки добровільно оплачувати аліменти відповідач відмовляється, позивач змушена просити суд змінити спосіб стягнення аліментів на утримання їх неповнолітніх дітей з ОСОБА_2 з твердої грошової суми на частку в доході (заробітку) в розмірі 1/3 частини всіх видів доходу (заробітку), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення старшою дитиною повноліття. Відповідно ч. 1 ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідач не виконує рішення суду в межах встановленого розміру. На даний час діти проживають з позивачем та знаходяться на її утриманні. Потреби дітей зростають, тому є значна потреба в коштах для їх повноцінного матеріального забезпечення, придбання взуття та одягу, навчальних посібників, тощо. В обґрунтування заявлених вимог про зміну розміру аліментів позивач надала суду копію заочного рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 04 січня 2024 року, яке набрало законної сили 06 лютого 2024 року, та яким вирішено стягувати з з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: сина ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в твердій грошовій сумі в розмірі 3000 грн. на одну дитину, в сумі 6000 грн. в місяць з дня звернення до суду з позовом і до досягнення старшою дитиною повноліття. Інших доказів в обґрунтування позовної вимоги про зміну розміру аліментів позовна заява не містить.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 квітня 2024 року дану справу розподілено головуючому судді Гринишиній А.А.

Вирішуючи питання відкриття провадження по справі, суддею встановлено наступне.

Звернувшись до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, служба у справах дітей Піщанської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, з двома позовними вимогами, позивач ОСОБА_1 просила про позбавлення батьківських прав відповідача та про зміну розміру аліментів. При цьому зазначила, що рішенням Піщанського районного суду від 4 січня 2024 року в справі № 142/342/23 визначено місце проживання неповнолітніх дітей дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом з матір`ю ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: сина ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в твердій грошовій сумі в розмірі 3000 грн. на одну дитину, в сумі 6000 грн. в місяць з дня звернення до суду з позовом і до досягнення старшою дитиною повноліття. В обґрунтування заявлених вимог про зміну розміру аліментів позивач надала суду копію заочного рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 04 січня 2024 року, яке набрало законної сили 06 лютого 2024 року. Цим же рішенням допущено негайне виконання в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць. Інших доказів, зокрема, щодо пред`явлення даного рішення суду до примусового виконання, в тому числі негайного, відкриття виконавчого провадження, тощо позивачем не надано. В позовній заяві зазначено лише, що відповідач не виконує рішення суду в межах встановленого розміру.

Відповідно до ч.1 ст.27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Отже, за умови звернення до суду лише з вимогою про позбавлення батьківських прав, позивач ОСОБА_1 мала б звернутися до Березівського районного суду Одеської області за зареєстрованим місцем проживання та перебування відповідача ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 . Водночас, відповідно до ч.1 ст.28 ЦПК, про що також стверджує відповідач у своїй позовній заяві, позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, тобто, при умові звернення до суду з вимогою про зміну розміру аліментів ( фактично зміна способу стягнення аліментів з твердої грошової суми на частину всіх видів доходу ( заробітку) як значиться в прохальній частині позовної заяви), позивач має право вибору підсудності між судом за своїм зареєстрованим місцем проживання чи перебування, яким є Піщанський районний суд Вінницької області, та судом за зареєстрованим місцем проживання та перебування відповідача ОСОБА_2 , яким є Березівський районний суд Одеської області.

У відповідності до ч.2, ч.3 ст. 165 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини; при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Як слідує з наведеного вище, рішення про стягнення аліментів з батька дітей ОСОБА_2 прийнято судом у справі № 142/342/23, що виключає вирішення даного питання при розгляді справи про позбавлення його батьківських прав. Можливість стягнення аліментів судом одночасно з позбавленням особи батьківських прав покликано забезпечити якнайкращі інтереси дитини, яка позбавлена батьківського піклування, а саме на її матеріальне забезпечення. Можливість зміни розміру аліментів, зміни способу їх стягнення чи вирішення інших питань, пов`язаних із їх сплатою, статтею 165 СК України не передбачено - юридична складова питання. Щодо фактичних обставин справи є очевидним те, що рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 04 січня 2024 року у справі № 142/342/23, яке набрало законної сили, вирішено питання сплати аліментів батьком дітей ОСОБА_2 , рішення в межах суми платежів за один місяць звернуто до негайного виконання. Окрім зазначення у тексті позовної заяви того, що відповідач добровільно сплачувати аліменти відмовляється, позовна заява не містить обгрунтування тому, що саме вирішення одночасно питання позбавлення відповідача батьківських прав та зміни розміру аліментів сприятиме захисту порушених прав чи інтересів дітей.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 ЦК України. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.

Відповідно до положень ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін (ч.1 ст.52 ЦПК України).

Разом з тим, однією з основних засад цивільного судочинства, у відповідність до ст.2 ЦПК України, є неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з ч.2 ст.44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

При цьому, вказаний перелік не є вичерпним та може доповнюватись в кожному конкретному випадку.

Так, саме пунктом третім та четвертим згаданої статті зазначено, що зловживанням процесуальними правами є також подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору та необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, тобто суд, фактично, може, з певних підстав або об`єктивно без них, розцінити ту чи іншу дію як зловживання процесуальними правами та застосувати, передбачену Кодексом, відповідальність.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 44 ЦПК України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства (частина перша статті 143 ЦПК України).

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0, 3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадку зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97" проти України" від 21 жовтня 2010 року).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" № 3236/03).

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд трактує зловживання як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення, що полягає у зловживанні процесуальними правами, за якого відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав, і визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав (ухвала ВС від 06.09.2018, справа №552/2378/17).

Зловживання процесуальними правами - це цивільне процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників цивільного процесу (їх представників), що спричиняють порушення процесуальних прав інших учасників цивільного процесу (їх представників), з метою перешкоджання гарантованому у пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правосуддю, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом).

Зловживання правами характеризуються умислом, спрямованим на порушення порядку цивільного судочинства.

Характерними ознаками зловживання процесуальними правами є: формальне, непропорційне використання процесуального права всупереч легітимній меті, з якою це право встановлено нормами цивільного процесуального права, недобросовісність дій, умисний характер, завідома несумлінність.

Основна ознака зловживання процесуальними правами полягає в тому, що дії, які її складають, вчиняються з видимістю реалізації законних прав особи.

З аналізу наведених норм вбачається, що зловживанням правами можуть бути визнані дії учасника процесу, які формально хоча й передбачені серед його повноважень та прав, однак здійснюються ним не з метою досягнення передбаченого законом процесуального результату, а з метою взагалі перешкоджання розгляду справи.

Ознаками зловживання процесуальними правами є: недобросовісність; нечесність; відсутність відкритості поведінки; відсутність поваги до інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин. Такі висновки наведені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2019 у справі №337/474/14.

Основною ознакою зловживання процесуальними правами є відсутність наміру вирішити реально існуючий цивільний спір, або забезпечити захист свого реально порушеного права, або намір перешкодити законним діям інших осіб шляхом звернення до суду та створення штучного судового спору, або використання судового спору як способу не виконувати вимоги законодавства щодо здійснення визначених ним дій.

Європейський суд з прав людини застосовує положення, передбачене ч. 3 ст. 35 Європейської Конвенції з прав людини, де вказано, що суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на подання заяви.

Питання щодо наявності чи відсутності зловживання правом на подання заяви вирішується судом у кожному конкретному випадку окремо.

Проте, за загальним правилом, яке міститься у справі «Миролюбов та інші проти Латвії» (рішення від 15 вересня 2009 року), про зловживання правом у розумінні п.3 ст. 35 Конвенції, мова йде у тих випадках, коли поведінка заявника, яка явно не відповідає призначенню гарантованого Конвенцією права на звернення до Суду, порушує встановлений порядок роботи Суду або ускладнює належний перебіг розглядів справ.

При цьому, суд наголошує, що визнання заяви неприйнятною з мотивів зловживання правом на подання заяви є винятковим процедурним заходом (пункти 62, 65).

З урахуванням викладеного, суд вимушений у даній справі константувати наявність в діях позивача обставин, врегульованих п.п.3,4 ст.44 ЦПК України, а саме подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору та у спорі, який має очевидно штучний характер в частині звернення з позовними вимогами про зміну розміру аліментів; необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи в частині об`єднання позовних вимог про позбавлення батьківських прав та вимог про зміну розміру аліментів з метою створення підстав підсудності справи Піщанському районному суду Вінницької області і тим самим визнає зловживання процесуальними правами, вчиненими позивачем ОСОБА_1 та її представником адвокатом Близнюком В.В., наслідком чому є повернення позовної заяви позивачеві, оскільки справа не прийнята судом до розгляду та у справі не відкрито провадження. Суд вважає повернення позовної достатнім процесуальним засобом до запобігання в подальшому вчинення позивачем чи її представником зловживання процесуальним правом та не застосовує до сторони заходи процесуального примусу у виді штрафу.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Конституційний Суд України констатував, що "частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод" (п. 1 резолютивної частини Рішення від 25.12.97 N 9-зп); "Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України" (абз. 3 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 07.05.2002 N 8-рп/2002); "в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади можуть здійснювати функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин" (абз. 4 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 10.01.2008 N 1-рп/2008).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміють можливість особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

З урахуванням преамбули та статті 6 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України" (заява № 48553/99) і від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (заява № 28342/95) встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає, серед іншого, те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, вимога позивача про зміну розміру аліментів, викладена в прохальній частині позовної заяви як зміна способу сплати аліментів із твердої грошової суми на частині від доходу ( заробітку) відповідача, подана 02 квітня 2024 року водночас із вимогою про позбавлення батьківських прав відповідача, за наявності рішення суду від 04 січня 2024 року, яким вирішено питання сплати аліментів батьком на користь двох неповнолітніх дітей, нетривалий проміжок часу між винесенням даного рішення та поданням позову про зміну розміру аліментів, необґрунтованість такої зміни, відсутність обґрунтування щодо примусового виконання даного рішення суду та звернення його до негайного виконання, створюють видимість необхідності захисту інтересів дітей та покликана штучно створити передумови для звернення до Піщанського районного суду Вінницької області, а не до Березівського районного суду Одеської області з вимогою про позбавлення батьківських прав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 258, 260, 261 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Подання позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, служба у справах дітей Піщанської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , об`єднаного з вимогою про зміну розміру аліментів, призначених згідно рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 4 січня 2024 року в справі № 142/342/23 до стягнення з ОСОБА_2 на утримання дітей ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі в розмірі 3000,00 грн. на одну дитину, в сумі 6000,00 грн. в місяць, з дати подання заяви до досягнення старшою дитиною повноліття, на стягнення в розмірі 1/3 частини всіх видів доходу (заробітку), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, до досягнення нею повноліття, - визнати зловживанням процесуальними правами.

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, служба у справах дітей Піщанської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , об`єднаного з вимогою про зміну розміру аліментів, призначених згідно рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 4 січня 2024 року в справі № 142/342/23 до стягнення з ОСОБА_2 на утримання дітей ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі в розмірі 3000,00 грн на одну дитину, в сумі 6000,00 грн. в місяць, з дати подання заяви до досягнення старшою дитиною повноліття, на стягнення в розмірі 1/3 частини всіх видів доходу (заробітку), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, до досягнення нею повноліття повернути позивачеві ОСОБА_1 .

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.261 ЦПК України.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: