Постанова

від 21.05.2024 по справі 142/226/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 142/226/24

Провадження № 22-ц/801/1221/2024

Категорія: 72

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гринишина А. А.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 рокуСправа № 142/226/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача: Копаничук С.Г.,

суддів: Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Піщанського районного суду Вінницької області від 05 квітня 2024 року, постановлену у складі судді Гринишеної А. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи без самостійних вимог напредмет спору- службиу справахдітей Піщанськоїселищної радиТульчинського районуВінницької області, про позбавленнябатьківських правта змінурозміру аліментів,

в с т а н о в и в :

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору - служби у справах дітей Піщанської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів.

Ухвалою Піщанського районного суду Вінницької області від 05 квітня 2024 року подання позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору - служби у справах дітей Піщанської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів, - визнано зловживанням процесуальними правами. Позовну заяву повернуто позивачці - ОСОБА_1 .

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просить оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Зазначає, що Цивільний процесуальний кодекс України не забороняє позивачу об`єднувати позовні вимоги про зміну розміру аліментів із вимогами про позбавлення батьківських прав; не зазначення, на думку суду, достатніх доказів для задоволення позовних вимог не може бути підставою для відмови в розгляді цих вимог та повернення позову; висновок суду про повернення позовної заяви з підстав зловживання процесуальними правами є передчасним.

Відзивуна апеляційну скаргу боржником не надано.

Відповідно до ч. 2ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що вимога про зміну розміру аліментів, викладена у позові від 02 квітня 2024 року разом із вимогою про позбавлення батьківських прав відповідача, враховуючи наявність рішення суду від 04 січня 2024 року про стягнення аліментів на користь двох неповнолітніх дітей, нетривалий проміжок часу між винесенням даного рішення та поданням позову про зміну розміру аліментів, необґрунтованість такої зміни, відсутність обґрунтування щодо примусового виконання даного рішення суду та звернення його до негайного виконання, створюють видимість необхідності захисту інтересів дітей та покликана штучно створити передумови для звернення до Піщанського районного суду Вінницької області, а не до Березівського районного суду Одеської області з вимогою про позбавлення батьківських прав.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ст.2 ЦПК України, однією із засад цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з ч.2 ст.44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. При цьому, вказаний перелік не є вичерпним та може доповнюватись в кожному конкретному випадку.

Отже, зловживання процесуальними правами це особливий різновид процесуального правопорушення, що складається з протиправного, несумлінного та неналежного використання особою, яка бере участь у справі (її представником), належних їй процесуальних прав, що відображається у винних процесуальних діях (бездіяльності), які зовнішньо відповідають вимогам процесуальних норм, однак здійснюються з корисливим або особистим мотивом, завдаючи шкоди інтересам правосуддя та (або) інтересам осіб, які беруть участь у справі, а також недобросовісна поведінка в інших формах, що тягне за собою застосування заходів процесуального примусу.

Оцінюючи дії учасників процесу, колегія суддів вважає, що учасник процесу наділений правом захищати свої права і законні інтереси будь-яким наданим законом способом, який він вважає найбільш ефективним у конкретному процесі, та не зобов`язаний піклуватися про комфортність процесу для протилежної сторони. Він має право обирати як активний, так і пасивний спосіб захисту своїх прав. Саме тому важливо встановити критерії кваліфікації дій учасників процесу, які вкажуть суду, чи є кожне конкретне використання процесуального права, що підпадає під законодавчо закріплені ознаки зловживання процесуальними правами, дійсно таким, що порушує завдання судочинства.

Відповідно до ст. 166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Отже, вказані положення СК України передбачають можливість об`єднання позовних вимог про позбавлення батьківських прав із вимогами про стягнення (зміну) аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 СК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Враховуючи викладене, поєднання ОСОБА_1 позовних вимог до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав із вимогами про стягнення (зміну) аліментів, не може бути розцінено, як зловживання правом, оскільки СК України допускає об`єднання в одному позові вимог про позбавлення батьківських прав з вимогою про стягнення аліментів. Такий позов може подаватися за вибором позивача згідно зістаттею 28 Цивільного процесуального кодексу України.

Висновок суду про штучність (не доведеність) вимог про зміну аліментів є передчасним, оскільки оцінку цим вимогам на предмет їх доведеності та обґрунтованості можливо надати лише в ході судового розгляду справи.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Отже, надто суворе тлумачення судом процесуальних норм позбавило заявника права доступу до суду, що згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(рішення у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, рішення «Мірагаль Ecкoлaнo та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року, рішення у справі «ТОВ «ФРІДА» проти України» (Заява № 24003/07)).

Тому оскаржувану ухвалу суду першої інстанції не можна визнати такою, що відповідає нормам процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про неправильність висновків суду першої інстанції при застосуванні норм процесуального права у даній справі.

Згідно вимог ч. 1 ст. 379 ЦПК Українипідставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню,а ухвала суду першої інстанції скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367,368,374,379,381 - 382,384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Піщанського районного суду Вінницької області від 05 квітня 2024 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач С.Г. Копаничук

судді: Л. О. Голота

В. П. Рибчинський