Ухвала

від 02.04.2024 по справі 465/4475/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 465/4475/23

провадження № 61-4413ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 23 червня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - П`ята державна нотаріальна контора Львівської області, про встановлення факту спільного проживання та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину,

ВСТАНОВИВ:

У 2023 році ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - П`ята державна нотаріальна контора Львівської області про встановлення факту спільного проживання та визнання недійсним свідоцтва про прав на спадщину.

У порядку забезпечення позову, просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 .

Заява мотивована тим, що після прийняття спадщини у вигляді квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , останній став одноосібним власником такого спадкового майна. Вказувала, що предметом спору є визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, тому ОСОБА_1 , може у будь-який спосіб розпорядитись спірною квартирою, що у подальшому унеможливить реалізацію ОСОБА_2 , у випадку задоволення позову, права на спадкове майно, адже таке вибуде з числа спадкового. ОСОБА_1 знаючи про існування заповіту та інших спадкоємців в особі дружини та іншого сина спадкодавця, прийняв спадщину, проігнорувавши останню волю батька. Крім того, зазначала, що ОСОБА_1 є адвокатом, що беззаперечно вказує на його обізнаність про наслідки спільного проживання позивачки зі спадкодавцем та юридичне значення такої обставини для процедури прийняття спадщини. Такі дії відповідача вказують на його недобросовісність, бажання отримати майно, що за інших обставин йому б не належало, а також можливість у подальшому вчинення ним неправомірних дій щодо спадкового майна.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 23 червня 2023 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 до розгляду справи по суті.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вимога позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, яка прийнята у спадщину відповідачем, до набрання рішенням законної сили, є співмірною з заявленими позовними вимогами, та такою, що відповідає засадам справедливості і розумності та може забезпечити ефективне поновлення прав позивача, у разі ухвалення сприятливого рішення, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог позивача.

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 23 червня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між сторонами виник спір щодо спадкового майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , власником якого є відповідач, тому вжиті судом заходи забезпечення позову слід вважати співмірними із позовними вимогами та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

19 березня 2024 року ОСОБА_1 , через засоби поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просить скасувати ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 23 червня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року та ухвалити нове рішення про зняття арешту з квартири.

Касаційна скарга мотивована тим, що вжиті заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими позовними вимогами, заява про забезпечення позову містить лише припущення щодо можливого відчуження спірної квартири та не містить доказів на підтвердження викладених в ній обставин.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Із оскаржуваних судових рішень, доданих до скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності.

Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України передбачено забезпечення позову шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до частини п`ятої статті 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) сформульовано висновок про те, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Окрім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Судами встановлено, що предметом позову у справі № 465/4475/23 є встановлення факту спільного проживання та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на квартиру.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2702110846060, номер відомостей про речове право: 49485344.

Встановивши, що між сторонами виник реальний спір щодо права на спадщину на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов вірного висновку про задоволення заяви про забезпечення позову та обґрунтовано вважали, що вжиття заходів забезпечення позову є співмірним заявленим позовним вимогам.

Суди попередніх інстанцій достатнім чином мотивували свої висновки, щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, оскільки невжиття зазначених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову не є обтяжливим для відповідача та не порушує його права користування квартирою. Окрім того, заходи забезпечення позову є тимчасовими.

Необхідно звернути увагу, що відповідач має можливість скористатись правами, передбаченими статтями 158, 159 ЦПК України.

Враховуючи вказані обставини, колегія суддів вважає, що правильне застосовування судами положень статей 149, 150 ЦПК України не викликає розумних сумнівів.

Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Колегія суддів встановила, що касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами попередніх інстанцій норм права при вирішенні заяви про забезпечення позову є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування та тлумачення, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України,Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 23 червня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - П`ята державна нотаріальна контора Львівської області, про встановлення факту спільного проживання та визнання недійсним свідоцтва про прав на спадщину.

Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко