Рішення

від 04.04.2024 по справі 260/9864/23

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 року м. Ужгород№ 260/9864/23 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Рейті С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення та надання соціальних послуг Рахівської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення та надання соціальних послуг Рахівської районної державної адміністрації (далі відповідач, Управління соціального захисту) в якому просить визнати протиправними дії Управління соціального захисту щодо припинення нарахування та виплати щомісячної допомоги на Проживання у розмірі 8000,00 гривень ОСОБА_1 у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 332 Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та зобов`язати Управління соціального захисту поновити нарахування та виплатити ОСОБА_1 щомісячну допомогу на проживання у розмірі 8000,00 гривень, з моменту припинення виплати, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 332 Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що на початку жовтня 2022 року була вимушена покинути свою домівку і переїхати з родиною до міста Рахів Закарпатської області та оселитись за адресою: Закарпатська область, м. Рахів, вул. Привокзальна, 5-11.

13.10.2022 року Центром надання адміністративних послуг Управління соціального захисту населення та надання соціальних послуг Рахівської райдержадміністрації позивачу видано довідку № 2113 - 7001564340 про взяття на облік її та двох малолітніх дітей, як внутрішньо переміщених осіб, згідно із Законом України від 20.10.2014 року № 1706 - VII Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб та постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 332 Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Так, з жовтня 2022 pоку по серпень 2023 року (включно) позивач отримувала грошову допомогу на проживання в розмірі 8000,00 грн., з яких 2000,00 грн. на себе та 6000,00 грн. на двох малолітніх дітей, разом з тим, з 01.09.2023 року виплата допомоги на проживання була припинена.

На звернення позивача щодо поновлення виплати допомоги на проживання, відповідачем повідомлено, що виплата допомоги була припинена без можливості розблокування за результатами верифікації персональних даних, яку здійснює Міністерство фінансів України на підставі підпункту 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2023 року № 709 "Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб" (з 01.09.2023 року виплата допомоги припиняється внутрішньо переміщеним особам, якщо за результатами верифікації встановлено, що внутрішньо переміщена особа має на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти у загальній сумі, що перевищує 100 тис. гривень, або облігації внутрішньої державної позики, строк погашення яких настав або визначений моментом пред`явлення вимоги, на загальну суму, що перевищує 100 тис. гривень).

Позивач не згоден з доводами відповідача щодо припинення виплат на проживання на підставі підпункту 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб» від 11.07.2023 року №709, оскільки обмеження щодо виплати допомоги внутрішньо переміщеним особам поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності вказаною постановою і не поширюються на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності.

Отже, припиняючи нарахування та виплату позивачеві дитині державної соціальної допомоги за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на її отримання. Позивач зауважує, про недопустимість звуження прав громадян, визначені Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Ухвалою судді від 21.11.2023 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 31.01.2024 року витребувано в Управління соціального захисту докази наявності на депозитному банківському рахунку ОСОБА_1 коштів у загальній сумі, що перевищує 100 тис. грн., та встановлено п`ятиденний строк для подання відповідних доказів з дня отримання даної ухвали.

У зв`язку з невиконанням вимог ухвали про витребування доказів, ухвалою від 19.02.2024 року судом було застосовано до відповідача заходи процесуального примусу у вигляді стягнення штрафу у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Одночасно, ухвалою суду від 19.02.2024 року повторно витребувано в Управління соціального захисту докази наявності на депозитному банківському рахунку ОСОБА_1 коштів у загальній сумі, що перевищує 100 тис. грн. та встановлено відповідачу строк до 28.02.2024 року для подання відповідних доказів з дня отримання даної ухвали.

У зв`язку з невиконанням вимог ухвал про витребування доказів, ухвалою від 29.02.2024 року судом було застосовано до відповідача заходи процесуального примусу у вигляді стягнення штрафу у розмірі 3 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

12.03.2024 року до суду надійшло клопотання начальника Управління соціального захисту населення про долучення доказів на виконання вимог ухвали суду від 29.02.2024 року.

Так, відповідачем зазначено, що станом на 01.08.2023 року позивачем не було надано доказів на підтвердження факту відсутності депозитного рахунку, тобто позивач за умовчанням погодилася із результатами верифікації Мінфіну України.

Крім того, зазначено, що за результатом звернень до вищестоячих установ за правовою допомогою та технічною підтримкою (копії листів із відповідями департаменту соціального захисту населення Закарпатської ОДА від 21.01.2024 року № 118/01-20/03.3) Управління забезпечило виплату Допомоги на двох дітей заявниці за весь період із 01.09.2023 року по 29.02.2024 року в загальній сумі 36000 грн., що підтверджується відповідними довідками. Заявниця про виплати повідомлена.

Також, вказано, що відповідач не володіє інформацією про суму депозитного рахунку позивача, розпорядником якої є Міністерство фінансів України, в зв`язку з чим, просить залучити їх до участі у справі у якості третьої особи.

Ухвалою суду від 03.04.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання Управління соціального захисту про залучення до участі у справі у якості третьої особи Міністерство фінансів України.

Ухвалою суду від 03.04.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання Управління соціального захисту населення про скасування ухвали про застосування заходів процесуального примусу від 19.02.2024 року та ухвали про застосування заходів процесуального примусу від 29.02.2024 року.

Ухвалою суду від 03.04.2024 року, на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України, закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання протиправними дій Управління соціального захисту щодо припинення нарахування та виплати щомісячної допомоги на проживання у розмірі 6000,00 гривень ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 332 Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та зобов`язання Управління соціального захисту поновити нарахування та виплатити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щомісячну допомогу на проживання у розмірі 6000,00 гривень, з моменту припинення виплати, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 332 Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши всі докази, які мають юридичне значення для вирішення справи і розгляду спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 була взята на облік як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою від 13.10.2022 року № 2113-7001564340. Згідно з вказаною довідкою, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Також, 13.10.2022 року дітей позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , взято на облік внутрішньо переміщених осіб, що підтверджується довідками № 2113-7001564348 та № 2113-7001564576.

Управлінням соціального захисту як позивачу, так і її малолітнім дітям призначено допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам, яку вони отримували по вересень 2023 року.

У зв`язку із припиненням такої виплати, 29.09.2023 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою, якою просила відновити виплату допомоги на проживання ВПО на її дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка була припинена за результатами верифікації Мінфіну України.

За результатом розгляду вказаної заяви, листом відповідача від 10.10.2023 року за № 1707/01-08 позивача було повідомлено, що виплата допомоги була припинена без можливості розблокування за результатами верифікації персональних даних, яку здійснює Міністерство фінансів України.

Також зазначено, що оскільки допомогу на малолітніх дітей позивач отримувала як законний представник дітей, то допомогу на них припинено автоматично і в програмному комплексі ЄІССС не має технічної можливості поновити їм виплату.

В подальшому, 11.10.2023 року позивач звернулася до Департаменту соціального захисту населення Закарпатської ОДА із заявою про надання відповіді щодо підстав скасування щомісячної грошової допомоги на проживання в розмірі 8000 грн. та поновити нарахування та виплату допомоги на проживання, у відповідності із Законом України від 20.10.2014 року «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

За результатом розгляду вказаної заяви, листом Департаменту соціального захисту населення Закарпатської ОДА від 08.11.2023 року за № З-572/01-23/03.3 позивача було повідомлено, що за інформацією Управління соціального захисту населення та надання соціальних послуг Рахівської районної військової адміністрації допомога на проживання була призначена та виплачена позивачу та її дітям по серпень 2023 року.

Одночасно повідомлено, що виплата допомоги була припинена без можливості розблокування за результатами верифікації персональних даних, яку здійснює Міністерство фінансів України, разом з тим, оскільки допомогу на малолітніх дітей позивач отримувала як законний представник дітей, то допомогу на них припинено автоматично і на сьогодні вирішується технічна можливість поновити їм виплату у програмному комплексі ЄІССС.

З метою вирішення вищезазначеного питання на законодавчому рівні, департаментом надіслано запити до Міністерства соціальної політики України та ДП «Інформаційно-обчислювальний центр» Міністерства соціальної політики України. Питання знаходиться на контролі управління та буде вирішено як тільки буде технічна можливість.

Суд зауважує, що між сторонами відсутній спір щодо фактичних обставин справи. Підставою виникнення даного спору є різне тлумачення сторонами положень абзацу 3 пункту 2 Постанови КМ України за №709 та правових наслідків наявності на депозитному банківському рахунку коштів у загальній сумі, що перевищує 100000 грн., після 01.09.2023 року.

Щодо вказаних посилань позивача, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 року № 1-зп, від 09.02.1999 року № 1-рп/99, від 05.04.2001 року № 3-рп/2001, від 13.03.2012 року № 6-рп/2012, у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності й припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти мають пряму дію в часі, тобто регулюють відносини, що виникли після набрання чинності цими актами, а також відносини, які виникли до набрання чинності нормативно-правовими актами і продовжують існувати на час набрання ними чинності. У другому випадку такі акти поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин. В окремих випадках законодавець вказівкою в перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегуляторний вплив визнаного нечинним нормативно-правового акта на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» (переживаюча дія).

Здатність закону регулювати відносини з моменту їхнього виникнення у минулому, є зворотною дією нормативно-правового акта в часі, яка для цілей стабільності суспільних відносин застосовується лише в разі скасування чи пом`якшення юридичної відповідальності.

Водночас, суд зазначає, що під час розгляду спірних правовідносин, судом не встановлено ретроспективної дії нормативно-правових актів, що регулюють дані спірні правовідносини, зокрема, Постанови КМ України за № 709.

Вказаною постановою лише частково змінено правове регулювання відносин щодо надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, які виникли до набрання нею чинності і продовжують існувати на час набрання чинності постановою. При цьому, такі зміни застосовуються виключно з моменту набрання чинності цією постановою, тобто з 15.07.2023 року.

При цьому, спірні в цій справі правовідносини виникли саме з 01.09.2023 року, - з моменту припинення виплати позивачу спірної допомоги на проживання, тобто, під час дії Постанови КМ України за № 709.

Крім того, з правового аналізу положень Постанови КМ України за № 709, а саме пункту 2 цієї постанови - вбачається, що виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, починаючи з 01.09.2023 року припиняється якщо за результатами верифікації встановлено, що після набрання чинності цієї постанови внутрішньо переміщена особа має на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти у загальній сумі, що перевищує 100 тис. гривень, або облігації внутрішньої державної позики, строк погашення яких настав або визначений моментом пред`явлення вимоги, на загальну суму, що перевищує 100 тис. гривень.

Спірні положення постанови КМ України за №709 не регулюють правовідносини, які склалися на момент призначення допомоги позивачам. Відповідач визнає правомірність такого призначення та не вимагає повернення виплачених позивачам сум. Вказані норми діють перспективно, виключно на майбутнє, тому вони не суперечать ст. 58 Конституції України.

Доказів визнання цих положень такими, що не відповідають Конституції України та/або визнання їх протиправними та/або нечинними в судовому порядку до матеріалів справи не надано та судом таких обставин не встановлено.

Крім того суд зазначає, що єдиними нормативно-правовими актами, якими регулюються питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, зокрема, щодо порядку надання такої допомоги, є Порядок надання допомоги внутрішньо переміщеним особам (затверджений Постановою КМ України від 20.03.2022 року № 332, в редакції Постанови КМ України від 11.07.2023 року № 709).

Жодними іншими нормативно-правовими-актами, зокрема, Конституцією та/або законами України, які мають вищу юридичну силу по відношенню до актів КМУ, вказані питання не регулюються, а тому, відповідно, у суду відсутні підстави для аналізу положень вказаних нормативно-правових актів КМУ, в частині регулювання питань виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, на їх відповідність іншим нормативно-правовим актам, що мають вищу юридичну силу.

З огляду на викладене, суд не вбачає в діях відповідача щодо припинення виплати позивачу допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01.09.2023 року ознак протиправності.

За таких обставин суд вважає, що відповідач правомірно здійснив припинення позивачам нарахувань та виплат допомоги переміщеним особам на проживання.

Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Відповідно до ст.77 ч.1 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено правомірність припинення нарахування та виплати щомісячної допомоги на проживання саме позивачці ОСОБА_1 , з урахуванням чого та на підставі наданих суду доказів у їх сукупності, системного правового аналізу положень законодавства України - суд приходить висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 90, 243, 246, 249 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення та надання соціальних послуг Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області (Закарпатська область, м. Рахів, вул. Вербник, 2 код ЄДРПОУ 03192879) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

2. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

СуддяС.І. Рейті