Постанова

від 27.03.2024 по справі 552/2803/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року

м. Київ

справа № 552/2803/20

провадження № 61-5555св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - військовий прокурор Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд»,відповідач - ОСОБА_1 ,треті особи: ОСОБА_2 , державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд»,розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону

та Міністерства оборони України на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 березня 2023 року у складі колегії суддів Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року військовий прокурор Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - МОУ) та в особі державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (далі - ДП МОУ «Укрвійськбуд») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання права власності та витребування майна від добросовісного набувача.

Позов мотивовано тим, що відповідно до свідоцтва про право власності

від 29 січня 1999 року нерухоме майно загальною площею 860,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності державі Україна в особі Верховної Ради України та перебуває в оперативному управління МОУ, а отже, має статус військового майна.

На підставі акта приймання-передачі основних засобів від 01 грудня 1998 року 22 госпрозрахунковою дільницею м. Полтава спірне нежитлове приміщення передано до ДП МОУ «Укрвійськбуд».

28 серпня 2002 року внаслідок протиправних дій службових осіб ДП МОУ «Укрвійськбуд», зокрема ОСОБА_3 , нежитлове приміщення за адресою:

АДРЕСА_1 , яке є військовим майном, шляхом укладання біржової угоди під час фіктивного банкрутства було відчужено на користь ТОВ «ІМІДЖ».

Банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд» припинено постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2007 року у справі

№ 24/612-6-43/234 на підставі набрання чинності вироку у кримінальній справі по обвинуваченню заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП МОУ «Укрвійськбуд» ОСОБА_3 за статтею 218 КК України у зв`язку з поданням завідомо неправдивої інформації про фінансову неспроможність ДП МОУ «Укрвійськбуд» та встановлено факт фіктивного (удаваного, вигаданого) банкрутства підприємства.

Незважаючи на зазначене, спірне майно неодноразово надалі відчужувалося на користь юридичних та фізичних осіб.

Відчуження державного військового майна відбулося поза волею та без участі власника держави Україна під час фіктивного банкрутства. Факт незаконного відчуження державного військового майна констатовано у постанові Вищого господарського суду України від 26 жовтня 2017 року у справі № 917/154/15.

На момент звернення до суду із позовом установлено, що власником нежитлових приміщень у будинку

АДРЕСА_2 загальною площею 62,9 кв. м, реєстраційний номер 11108364,

є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 квітня 2010 року, який посвідчений приватним нотаріусом Гризуновою О. В.

Прокурор просив суд:

- визнати за державою Україна в особі МОУ право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення в будинку

АДРЕСА_2 загальною площею 62,9 кв. м, реєстраційний номер 11108364, а саме: 1 поверх - коридор 3 площею 7,2 кв. м, кабінет 4 площею 12,8 кв. м, кабінет 5 площею 14,9 кв. м, кабінет 7 площею

14,2 кв. м, шафа 7а площею 0,5 кв. м, шафа 7б площею 0,5 кв. м, коридор 8 площею 9,2 кв. м, санвузол 9 площею 3,6 кв. м;

- витребувати шляхом вилучення у добросовісного набувача

ОСОБА_1 нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень у будинку

АДРЕСА_2 загальною площею

62,9 кв. м, реєстраційний номер 11108364, а саме: 1 поверх - коридор 3 площею 7,2 кв. м, кабінет 4 площею 12,8 кв. м, кабінет 5 площею 14,9 кв. м, кабінет 7 площею 14,2 кв. м, шафа 7а площею 0,5 кв. м, шафа 7б площею 0,5 кв. м, коридор 8 площею 9,2 кв. м, санвузол 9 площею 3,6 кв. м, та передати ДП МОУ «Укрвійськбуд» в експлуатацію.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 02 червня 2021 року позов задоволено.

Визнано за державою Україна в особі МОУ право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_2 загальною площею 62,9 кв. м, реєстраційний номер 11108364, а саме: 1 поверх - коридор 3 площею 7,2 кв. м, кабінет 4 площею

12,8 кв. м, кабінет 5 площею 14,9 кв. м, кабінет 7 площею 14,2 кв. м, шафа 7а площею 0,5 кв. м, шафа 7б площею 0,5 кв. м, коридор 8 площею 9,2 кв. м, санвузол 9 площею 3,6 кв. м.

Витребувано шляхом вилучення у добросовісного набувача ОСОБА_1 нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_2 загальною площею 62,9 кв. м, реєстраційний номер 11108364, а саме: 1 поверх - коридор 3 площею 7,2 кв. м, кабінет 4 площею 12,8 кв. м, кабінет 5 площею 14,9 кв. м, кабінет 7 площею

14,2 кв. м, шафа 7а площею 0,5 кв. м, шафа 7б площею 0,5 кв. м, коридор 8 площею 9,2 кв. м, санвузол 9 площею 3,6 кв. м та передано ДП МОУ «Укрвійськбуд» в експлуатацію.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь військової прокуратури Центрального регіону України судовий збір у розмірі 2 605,50 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відчуження спірного майна шляхом укладання біржової угоди від 28 серпня 2002 року, продавцем у

якій зазначено ДП МОУ «Укрвійськбуд», відбулося поза волею та без участі власника - держави Україна під час фіктивного банкрутства, а факт вибуття майна з володіння держави поза її волею є встановленим належними доказами, у зв`язку з чим наявні правові підстави для його витребування. У цьому випадку вимоги про витребування майна у порядку пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України є похідними від вимог про визнання права власності на спірне майно відповідно до статті 392 ЦК України, оскільки наявність у держави відповідного права власності не визнається відповідачем, а тому воно потребує захисту шляхом задоволення позову про визнання права власності в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 червня 2021 року скасовано. Позов залишено без розгляду.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що на підтвердження дотримання порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», до позовної заяви приєднано копії листів, направлених військовою прокуратурою Полтавського гарнізону Центрального регіону України від 09 червня 2020 року на адресу ДП МОУ «Укрвійськбуд» та на адресу МОУ.

У свою чергу, з позовом до суду військовий прокурор звернувся 22 червня

2020 року. Отже, безпідставним є твердження про те, що компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави. Військовим прокурором належним чином не обґрунтовано представництво інтересів держави у цій справі. Також відсутні підстави для представництва військовим прокурором інтересів держави в особі ДП МОУ «Укрвійськбуд».

Постановою Верховного Суду від 23 червня 2022 року касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону задоволено частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року в частині залишення без розгляду позовних вимог військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі ДП МОУ «Укрвійськбуд» залишено без змін.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року в частині залишення без розгляду позовних вимог військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі МОУ скасовано, а справу в указаній частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову Верховного Суду мотивовано тим, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», має застосовуватися з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень. У зв`язку з зазначеним апеляційний суд правильно залишив без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України позов військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі ДП МОУ «Укрвійськбуд» як такий, що подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Разом із тим прокурор обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у суді, дотримався порядку, передбаченого статтею

23 Закону України «Про прокуратуру», а тому підстави для залишення позову без розгляду у частині позовних вимог прокурора в особі МОУ відсутні. При цьому МОУ наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді не оскаржувало, заперечень проти представництва прокурором не висловлювало, щодо задоволення позовних вимог не заперечувало.

Ураховуючи, що апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, постанова апеляційного суду в частині позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі МОУ

не може вважатися законною та обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню

з направленням справи у вказаній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 березня 2023 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 червня 2021 року в частині задоволення позову прокурора в інтересах держави в особі МОУ скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог, заявлених прокурором в інтересах держави в особі МОУ, апеляційний суд зробив висновок про те, що спірне приміщення, яке входило в єдиний об`єкт нерухомості на АДРЕСА_1 , незаконно вибуло з володіння МОУ у 2002 році та уповноваженим особам останнього про такий факт було відомо із дати припинення провадження у господарській справі щодо банкрутства ДП МОУ «Укрвійськбуд» (постанова Київського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2007 року) та вироку Подільського районного суду м. Києва від 04 березня 2007 року по обвинуваченню ОСОБА_4 (заступника генерального директора ДП МОУ «Укрвійськбуд).

Фактичні обставини справи щодо переходу права власності на спірне майно до інших добросовісних набувачів, виділення частини приміщень в окремі об`єкти нерухомості, зокрема, нежитлового приміщення, набутого відповідачем, здійснення його перепланування та фактично створення іншого об`єкта нерухомості з відмінними від первісного технічними характеристиками, витребування частини приміщень від юридичних осіб (ТОВ «Укрінвест-груп» та ПАТ «Діамантбанк») за судовими рішеннями вказують на те, що позивачу було відомо про юридично значимі дії добросовісних набувачів щодо спірної нежитлової будівлі упродовж тривалого періоду часу.

Тривале зволікання власника майна із реалізацією свого права на його витребування апеляційний суд розцінив як відсутність інтересу власника до такого майна. Тому, незважаючи на те, що строк позовної давності щодо захисту права власності не поширюється, колегія суддів визнала бездіяльність щодо спірного майна упродовж більше десяти років такою, яка не може виправдовувати легітимність мети втручання у право відповідача на це майно.

Втручання у право мирного володіння ОСОБА_1 спірним майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і легітимною метою, є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки відсутній справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами відповідача, який зазнає такого втручання. У цьому випадку втручання

є непропорційним між метою витребування майна на користь держави, яка не використовує це майно через уповноважені органи більше двадцяти років, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У квітні 2023 року заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 березня 2023 року, у якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі МОУ.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування статей 388, 392 ЦК України

у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17,

від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Ураховуючи, що відчуження спірного майна шляхом укладання біржової угоди від 28 серпня 2002 року, продавцем у якій зазначено ДП МОУ «Укрвійськбуд», відбулося поза волею та без участі власника - держави Україна під час фіктивного банкрутства, а факт вибуття майна з володіння держави поза її волею є встановленим належними доказами, зокрема постановою Вищого господарського суду України від 26 жовтня 2017 року у справі № 917/154/15, наявні правові підстави для застосування статті 388 ЦК України та витребування майна, що залишилося поза увагою апеляційного суду.

Висновок апеляційного суду про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 26 квітня

2021 року у справі № 320/62/19, від 20 лютого 2020 року у справі № 297/616/17, відповідно до яких висновки ЄСПЛ щодо захисту права на мирне володіння майном потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки певні випадки порушень можуть бути пов`язані

з протиправною поведінкою набувача майна.

Втручання у право відповідача на мирне володіння майном мало легітимну мету і таких захід є пропорційним визначеним цілям, що підтверджується правовим висновком Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, викладеним

у постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 917/154/15, преюдиційність якого не була врахована апеляційним судом.

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

МОУ на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 березня

2023 року, у якій просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі МОУ.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки судом не враховано правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 917/154/15, відповідно до якого у силу об`єктивного цільового призначення вказаного майна, набувач такого майна, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що це майно належить до майна Збройних Сил України. Вказане рішення містить преюдиційні обставини для цієї справи, що залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції.

Крім того, апеляційним судом не враховано правових висновків Верховного Суду у спірних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17,

від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, постанові Верховного Суду від 26 квітня 2021 року у справі № 320/62/19.

Оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм матеріального права та без дотримання норм процесуального права, що призвело до неповного встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

У травні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат

Панченко О. О., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та порушення строків позовної давності у частині позовних вимог про витребування майна.

У травні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шимко А. П., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, у якому просить суд залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивовано тим, що спосіб захисту щодо визнання права власності на спірне майно не є ефективним, у свою чергу, до вимоги прокурора про витребування майна застосовується позовна давність, початком якої є момент, коли держава в особі уповноважених органів дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав. Крім того, втручання у право мирного володіння майном ОСОБА_1 свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У травні 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Бибик В. А., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, у якому просить оскаржувану постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів скарги, оскільки на момент звернення до суду із позовом фактично відсутній первісний об`єкт нерухомості, що належав на праві оперативного управління МОУ. У зв`язку з розділом об`єкта нерухомості на кілька самостійних об`єктів із проведенням переобладнання і перепланування, що призвело до зміни площі та конфігурації, предметом судового розгляду є новостворене майно, витребування якого свідчить про порушення права особи на вільне володіння власністю.

У червні 2023 року ДП МОУ «Укрвійськбуд», яке було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ухвалою Полтавського апеляційного суду від 25 листопада 2022 року, в інтересах якої дії адвокат Івашін Є. В., подало відзив на касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, відповідно до змісту якого підприємство просить задовольнити касаційну скаргу та скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду. При цьому посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права, зокрема статті 82 ЦПК України, щодо неврахування преюдиційно встановлених обставин у справі № 917/154/17.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою МОУ.

У травні 2023 року справа № 552/2803/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2024 року призначено справу до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що в межах кримінального провадження від 02 серпня 2016 року № 42016170690000039 з правовою кваліфікацією за частиною другою статті 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем) установлено, що внаслідок протиправних дій службових осіб ДП МОУ «Укрвійськбуд», що полягають у зловживанні своїми службовими повноваженнями, на користь третіх осіб незаконно вибуло з володіння держави військове майно - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , чим завдано збитки державі.

На підставі отриманих у ході досудового розслідування матеріалів інвентаризаційної справи щодо будинку за адресою:

АДРЕСА_1 встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності від 29 січня 1999 року нерухоме майно, яке складається з нежитлового будинку - літ. А-2 з підвальними приміщеннями загальною площею 860,5 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , належало на праві власності державі Україна в особі Верховної Ради України та перебувало в оперативному управління МОУ, а отже, мало статус військового майна (а. с. 18, 21, т. 1).

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03 серпня

1998 року № 109 у зв`язку з ліквідацією 22 госпрозрахункової дільниці

(«22 ГРД») та передачею основних засобів і оборотних фондів філії ДП МОУ «Укрвійськбуд» заборонено реалізацію основних засобів оборотних фондів, ТМЦ, механізмів і автомобільного транспорту стороннім організаціям та стороннім особам.

Указане майно у 1998 році на підставі акта приймання-передачі основних засобів від 01 грудня 1998 року 22 госпрозрахунковою дільницею м. Полтава МОУ передано до ДП МОУ «Укрвійськбуд».

06 листопада 2000 року арбітражним судом м. Києва порушено провадження у справі № 24/612-б-43/234 про банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд».

Під час процедури санації ДП МОУ «Укрвійськбуд» 28 серпня 2002 року уклало біржову угоду від № 28-02/12 купівлі-продажу нерухомого майна та продало покупцю ТОВ «ІМІДЖ» нежитлового будинку літ. А-2 загальною площею

763,2 кв. м на АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 11 червня 2002 року (дублікат). Від імені продавця ДП МОУ «Укрвійськбуд» діяв ОСОБА_3 на підставі довіреності від 20 вересня 2000 року АВН № 864155 (а. с. 22, 23, т. 1).

12 листопада 2004 року за договором купівлі-продажу (реєстровий № Н-8), зареєстрованим Українською універсальною біржею, ТОВ «Імідж» продало

ПП «УкрБізнесКонсалтінг» нерухоме майно на

АДРЕСА_1 загальною площею 765,00 кв. м, що становить 39/50 часток об`єкта (а. с. 27, т. 1).

Рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 22 листопада 2004 року (справа

№ 2/2) визнано дійсним вказаний договір купівлі-продажу, зареєстрований на Українській універсальній біржі, та визнано за ПП «УкрБізнесКонсалтінг» право власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 та складається з будинку літер А-1 загальною площею 765,00 кв. м, що становить 39/50 часток об`єкта (а. с. 28-30, 38, т. 1).

Рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 01 червня 2005 року (справа

№ 2/29) виділено в натурі як самостійний об`єкт права власності, належне ПП «УкрБізнесКонсалтінг» нерухоме майно - нежитлове приміщення будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , яке складається:

у приміщенні I поверху шафа 2 площею 0,40 кв. м, коридор 3 площею 4,2 кв. м, підсобне приміщення 3а площею 2,70 кв. м, диспетчерська 4 площею 14,70 кв. м, кімната 5 площею 15,60 кв. м, коридор 7 площею 15,000 кв. м, кабінет 8 площею 9,60 кв. м, коридор 9 площею 4,50 кв. м, загальною площею 66,7 кв. м. Визнано за ПП «УкрБізнесКонсалтінг» право власності як на самостійний об`єкт права власності на вказане виділене у натурі нерухоме майно (а. с. 32-36, 39, т. 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 22 червня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Медвєдєвою В. І. № 3092, ПП «УкрБізнесКонсалтінг» продало ОСОБА_5 нежитлове приміщення загальною площею 64,9 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 40-42, т. 1).

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 червня 2007 року (справа № 2-3540/07) визнано за ОСОБА_5 право власності на самочинну добудову у вигляді сходів та окремого входу, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1 ; зобов`язано КП ПБТІ «Інвентаризатор» зареєструвати право власності на нежитлові приміщення в будинку літ А-2 загальною площею 62,9 кв. м із самовільною добудовою сходів та окремого входу (а. с. 49, 50, т. 1).

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 30 серпня 2007 року (справа № 2-4427/07) визнано дійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 07 липня 2007 року, укладений у письмовій формі між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та таким, що відбувся. Визнано за ОСОБА_6 право власності на нежитлове приміщення загальною площею 62,9 кв. м, розташоване у АДРЕСА_1 (а. с. 51-53, т. 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 27 квітня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу

Гризуновою О. В. № 1500, ОСОБА_6 продав ОСОБА_1 нежитлові приміщення загальною площею 62,9 кв. м, що знаходяться у буд. А-2 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 59-63, т. 1).

Банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд» припинено постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2007 року у справі

№ 24/612-6-43/234 через набрання чинності вироку у кримінальній справі по обвинуваченню заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП МОУ «Укрвійськбуд» ОСОБА_3 за статтею 218 КК України у зв`язку з поданням завідомо неправдивої інформації про фінансову неспроможність

ДП МОУ «Укрвійськбуд» та встановлено факт фіктивного (удаваного, вигаданого) банкрутства підприємства. Провадження у справі було фактично припинено з двох підстав: фіктивності банкрутства та сплати боргу перед конкурсними кредиторами. Вказана постанова залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 29 січня 2008 року у справі

№ 24/612-6-43/234. Ухвалою Верховного Суду України від 06 березня 2008 року відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 29 січня 2008 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши доводи касаційних скарг МОУ та заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду повною мірою не відповідає зазначеним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованихКонституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Процесуальним законом передбачено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно. Участь

у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; права або обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права

і обов`язки (стаття 50 ЦПК України).

Поняття «сторона у спорі» не є тотожним за змістом поняттю «сторона

у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Відповідно до частин першої та другої статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення цивільного спору.

Таким чином, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. При цьому для належного зазначення декількох позовних вимог останні повинні бути: 1) взаємопов`язаними та/або похідними; 2) їх сумісний розгляд дає можливість досягти процесуальної економії та ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права.

За загальним правилом, ураховуючи вимоги цивільного процесуального законодавства, суд зобов`язаний вирішити питання про склад осіб, які беруть участь у справі; у разі кількох позивачів або відповідачів чітко розмежувати кожну пред`явлену вимогу (з`ясувати окремо взяту вимогу кожного із позивачів, установити належного відповідача за кожною вимогою); установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси кожного позивача, у чому саме полягає таке порушення прав, якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні стосовно кожної окремо взятої вимоги.

Ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів, суд зобов`язаний зазначити,

в якій частині рішення стосується прав та інтересів кожного з них.

Звертаючись до суду із позовом військовий прокурор Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі МОУ та в особі ДП МОУ «Укрвійськбуд» просив визнати за державою Україна в особі МОУ право власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення в будинку номер АДРЕСА_2 загальною площею 62,9 кв. м, реєстраційний номер 11108364, а саме: 1 поверх - коридор 3 площею 7,2 кв. м, кабінет 4 площею

12,8 кв. м, кабінет 5 площею 14,9 кв. м, кабінет 7 площею 14,2 кв. м, шафа 7а площею 0,5 кв. м, шафа 7б площею 0,5 кв. м, коридор 8 площею 9,2 кв. м, санвузол 9 площею 3,6 кв. м, та витребувати спірне майно шляхом вилучення

у добросовісного набувача ОСОБА_1 і передати ДП МОУ «Укрвійськбуд» в експлуатацію.

З огляду на предмет і підстави позову прокурор, діючи в інтересах держави, заявив до відповідача ОСОБА_1 дві окремі позовні вимоги: визнання права власності за державою Україна в особі МОУ та витребування спірного майна шляхом вилучення у добросовісного набувача ОСОБА_1

з передачею ДП МОУ «Укрвійськбуд» в експлуатацію.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що спірне майно має статус військового, а його відчуження відбулося поза волею та без участі власника - держави Україна внаслідок протиправних дій службових осіб

ДП МОУ «Укрвійськбуд» під час фіктивного банкрутства.

Справа переглядалася судами неодноразово.

Так, постановою Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року позов військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі МОУ та в особі ДП МОУ «Укрвійськбуд» залишено без розгляду.

Постановою Верховного Суду від 23 червня 2022 року касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону задоволено частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року в частині залишення без розгляду позовних вимог військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі ДП МОУ «Укрвійськбуд» залишено без змін.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року в частині залишення без розгляду позовних вимог військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі МОУ скасовано, а справу в указаній частині направлено на новий розгляду до суду апеляційної інстанції.

Таким чином, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду

у частині позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі МОУ, а вимоги, пред`явлені прокурором в інтересах держави в особі ДП МОУ «Укрвійськбуд» залишено без розгляду.

У справі, що є предметом перегляду, позовна вимога про витребування шляхом вилучення у добросовісного набувача ОСОБА_1 нерухомого майна у вигляді нежитлових приміщень в будинку номер 6 (літ. А-2) на АДРЕСА_1 загальною площею 62,9 кв. м, реєстраційний номер 11108364, а саме: 1 поверх - коридор 3 площею 7,2 кв. м, кабінет 4 площею

12,8 кв. м, кабінет 5 площею 14,9 кв. м, кабінет 7 площею 14,2 кв. м, шафа 7а площею 0,5 кв. м, шафа 7б площею 0,5 кв. м, коридор 8 площею 9,2 кв. м, санвузол 9 площею 3,6 кв. м, пред`явлена прокурором в інтересах держави

в особі ДП МОУ «Укрвійськбуд», щодо якої вже вирішено питання про залишення її без розгляду.

Під час нового апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи заявлялися прокурором позовні вимоги про витребування спірного майна в інтересах держави в особі МОУ і чи підтримує прокурор такі вимоги

(та з яких саме підстав) у зв`язку з залишенням без розгляду позову в частині представництва прокурором інтересів держави в особі ДП МОУ «Укрвійськбуд», а також не з`ясував, які права та інтереси МОУ, за захистом яких звернувся прокурор, порушено щодо кожної із заявлених позовних вимог.

Зазначивши, що предметом повторного перегляду є рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 червня 2021 року в частині позовних вимог військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі МОУ, апеляційний суд залишив поза увагою позовні вимоги, пред`явлені у справі прокурором саме в інтересах міністерства, - про визнання за державою Україна в особі МОУ права власності на спірне нерухоме майно. При цьому судом не наведено будь-якого мотивування стосовно відмови в задоволенні вказаної позовної вимоги.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині витребування майна шляхом вилучення у добросовісного набувача ОСОБА_1 з передачею

ДП МОУ «Укрвійськбуд» в експлуатацію, апеляційний суд розглянув цю вимогу по суті та виходив із непропорційності втручання у право відповідача на це майно, оскільки зволікання власника майна із реалізацією свого права на нього може розцінюватися як відсутність інтересу власника до такого майна, та визнав бездіяльність щодо спірного майна такою, яка не може виправдовувати легітимність мети втручання у право власності відповідача. Разом із тим, позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі ДП МОУ «Укрвійськбуд» залишено без розгляду.

Зазначене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції не вирішив питання змісту позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі МОУ, належним чином не встановив, які вимоги підлягали розгляду після залишення без розгляду позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі державного підприємства.

У підпункті «в» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

В описовій частині рішення необхідно, зокрема, вказати зміст і підстави позовних вимог відповідно до позовної заяви. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини,

а також оцінку всіх доказів, ураховуючи при цьому вимоги статті 266 ЦПК України у разі процесуальної участі у справі кількох позивачів.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед,

є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь

на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення

й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Якущенко проти України» («Yakushchenko v. Ukraine») від 24 жовтня 2019 року (заява № 57706/10) зазначено, що національні суди не виконали свого обов`язку обґрунтувати свої рішення та не розглянули відповідні та важливі аргументи заявника. Сукупність зазначених процесуальних недоліків дає підстави Суду зробити висновок, що відмова у задоволені позову заявника була свавільною. Отже, Суд вважає, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У § 30, 31, 32 цього рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що дуже важливо вирішити питання, про які заявив заявник, аби підтвердити чи спростувати його доводи.

З огляду на зазначене, оскільки суд апеляційної інстанції належним чином

не встановив, які саме вимоги підлягали розгляду після залишення без розгляду позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі державного підприємства, висновок про відмову в задоволенні позовних вимог військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі МОУ без належної конкретизації та встановлення, які саме вимоги пред`явлені

в інтересах держави в особі МОУ, є передчасними.

За таких обставин із метою дотримання принципів справедливості, добросовісності тарозумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), справа підлягає передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для усунення зазначених процесуальних порушень, а також для повного всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення спору, на підставі належних і допустимих у розумінні закону доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Доводи касаційних скарг частково знайшли своє підтвердження та дають підстави для висновку про те, що постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає за необхідне касаційні скарги задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення

з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц).

Ураховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону та Міністерства оборони України задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 09 березня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк