Ухвала

від 04.04.2024 по справі 947/36277/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/566/24

Справа № 947/36277/23 1-кс/947/3493/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

підозрюваного ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2024 року про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_8 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42023164690000062 від 20 жовтня 2023 року за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Зміст оскарженого судового рішення

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2024 року було задоволено клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , підозрюваному у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, продовжений строк тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» до 12 травня 2024 року, в межах строку досудового розслідування.

Залишена без змін визначена в якості альтернативного запобіжного заходу застава - 80 (вісімдесят) розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 214 720 (двісті чотирнадцять тисяч сімсот двадцять) гривень.

Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнені доводи особи, яка її подала

Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді захисник ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу та застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .

Доводи апеляційної скарги обґрунтувала тим, що слідчим у клопотанні не було належним чином обґрунтовано наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України.

Підозрюваний не мав та не має наміру вчиняти дії, спрямовані на переховування від суду, впливати на свідків, або інших учасників кримінального провадження, а в матеріалах клопотання відсутні будь-які докази, що підтверджують ризик втечі чи впливу на свідків у справі.

Також захисник зазначила, що сама по собі тяжкість злочину не може бути єдиною підставою для застосування до особи найбільш суворого запобіжного заходу.

ОСОБА_8 має постійне місце проживання, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, одружений, має на утриманні неповнолітню доньку, він позитивно характеризується.

Також ОСОБА_8 має захворювання, лікування якого неможливе в умовах слідчого ізолятору.

Окремо захисник зазначила про те, що визначений розмір застави є непомірним ОСОБА_8 і він не має матеріальної можливості внести заставу.

Позиції учасників апеляційного провадження

Захисник ОСОБА_7 та підозрюваний ОСОБА_8 підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржену ухвалу слідчого судді без змін.

Заслухавши суддю доповідача, учасників апеляційного розгляду, дослідивши матеріали за клопотанням слідчого та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про таке.

Мотиви апеляційного суду

Згідно з вимогами ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Слід зазначити, що найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст.29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суддя-доповідач апеляційного суду вважає за необхідне застосувати Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Відповідно до ст.5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п.с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Згідно з приписами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно з положеннями ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.176 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст.184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Оскільки в апеляційній скарзі сторона захисту не оспорює обґрунтованість пред`явленої підозри ОСОБА_8 , апеляційний суд не переглядає оскаржену ухвалу слідчого судді у цій частині та констатує, що пред`явлена підозра ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, за кваліфікуючими ознаками: організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керування такими діями або сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, є обґрунтованою.

Як вбачається з обґрунтованих висновків слідчого судді, викладених в мотивувальній частині ухвали, у даному кримінальному провадженні існують доведені органом досудового розслідування ризики, передбачені пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування чи суду, та незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, які обумовлені наступним.

Ризик переховування від органів досудового розслідування та суду є обґрунтованим, оскільки підозрюваний, усвідомлюючи, що у разі засудження за інкриміноване йому кримінальне правопорушення, може вжити заходів до переховування з метою ухилення від кримінальної відповідальності. Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, а також з п. 36 рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Москаленко проти України». Крім того, ЄСПЛ в своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня.

Апеляційний суд погоджується з думкою суду першої інстанції, який зазначив, що оскільки, наразі ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється в незаконному переправленні осіб через державний кордон України, сприянні вчиненню таких дій порадами, вказівками, наданням засобів та усуненням перешкод, що може бути фактором, який сприятиме останньому у залишенні території України та переховуванні від органу досудового розслідування та суду.

Ризик незаконного впливу на свідків у певному кримінальному провадженні обумовлюється тим, що відповідно до передбаченої КПК процедури показання свідків отримуються спочатку на стадії досудового розслідування шляхом їх допиту слідчим чи прокурором, а згодом після направлення обвинувального акту до суду такі показання отримуються та перевіряються на стадії судового розгляду шляхом безпосереднього допиту особи в судовому засіданні (статті 23, 224, 352 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК), оскільки жоден доказ не має наперед встановленої сили. Тобто ризик впливу на свідків існує аж до моменту безпосереднього надання під час судового розгляду показань свідками, й тому заборона спілкуватися з певними особами як наслідок можливості ймовірного впливу на них - це об`єктивна необхідність забезпечення показань учасників кримінального провадження, які мають доказову силу.

Апеляційний суд, враховує викладені у клопотанні обставини вчинення кримінального правопорушення та надані до нього матеріали, що обґрунтованість підозри ОСОБА_8 , в тому числі, підтверджується показаннями свідків, вважає доведеним те, що з метою уникнення кримінальної відповідальності підозрюваний може здійснювати вплив на свідків у даному кримінальному провадженні, з метою зміни чи відмови від наданих ними показань, тобто є наявним ризик незаконного впливу підозрюваного на таких осіб.

Вищенаведене в сукупності з встановленими ризиками свідчить про те, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів аніж тримання під вартою на даному етапі досудового розслідування не зможе запобігти заявленим слідчим ризикам та не дозволить контролювати місце перебування ОСОБА_8 , який у випадку застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу цілком ймовірно може вдатись до спроб зникнути з поля зору правоохоронного органу.

Апеляційний суд приймає до уваги посилання сторони захисту на те, що підозрюваний є раніше не судимим, має постійне місце проживання, одружений, має малолітню дитину, однак вказані обставини не можливо визнати такими, що можуть гарантувати запобіганню встановлених ризиків у разі застосування до підозрюваного іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

Матеріали справи не містять даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою за станом здоров`я, зокрема, надана стороною захисту апеляційному суду медична довідка не свідчить про неможливість перебування підозрюваного під вартою.

З огляду на викладене, обставин передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, апеляційним судом не встановлено.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі досудового розслідування лише запобіжний захід у виді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_8 та зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, на які слідчий посилається у своєму клопотанні.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та на підставі повного та всебічного дослідження всіх обставин провадження дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 .

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

У своїй апеляційній захисник посилалася на те, що ОСОБА_8 має захворювання, лікування якого неможливе в умовах слідчого ізолятору.

Апеляційний суд не може погодитися з вказаними доводами сторони захисту, з огляду на таке.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що, згідно пункту 2 глави 2 розділу X Наказу Міністерства юстиції «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» від 14.06.2019 року № 1769/5, надання ув`язненим і засудженим медичної допомоги, у тому числі екстреної медичної допомоги, що не може бути надана у медичній частині, здійснюється відповідно до статті 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення», статей 8, 107, 116 КВК, Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров`я України від 10 лютого 2012 року № 239/5/104, Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров`я України від 15 серпня 2014 року №1348/5/572.

Відповідно до пункту 3 глави 2 розділу X зазначеного Наказу, у СІЗО здійснюються медичний контроль за станом здоров`я ув`язнених і засуджених шляхом проведення медичних оглядів та обстежень, виявлення осіб, які потребують лікування та постійного медичного нагляду, проведення щодо них лікувально-оздоровчих заходів з метою збереження здоров`я і працездатності, амбулаторне і стаціонарне лікування відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров`я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством.

Апеляційний суд зазначає, що надання медичної допомоги, особам взятим під варту здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 10.02.2012 №239/5/104, відповідно до якого, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров`я з орієнтовного перелік та керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку.

Таким чином, лікування підозрюваного у разі наявності у нього медичних захворювань можливо в умовах ДУ «Одеській слідчий ізолятор» та не може слугувати підставою неможливості застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до медичної довідки від 30.01.2024 року, на яку посилається захисник, не вбачається відомостей про задовільний загальний стан здоров`я ОСОБА_8 .

В свою чергу апеляційний суд зазначає про те, що захисником не додано до апеляційної скарги доказів того, що ОСОБА_8 звертався за медичною допомогою, та йому було відмовлено у наданні такої, або така допомога, якої він потребує в умовах лікувального закладу вказаного типу не може бути наданою. Також не надано будь-якої медичної документації щодо критичного стану здоров`я підозрюваного, який би виключав можливість утримання особи під вартою в умовах слідчого ізолятора.

Доводи апеляційної скарги щодо зменшення визначеного ОСОБА_8 розміру застави, апеляційний суд вважає необґрунтованими з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків.

Частиною 4 статті 182 КПК України встановлено, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Так, ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, що відповідно до вимог п.2) ч.5 ст.182 КПК України, передбачає визначення застави від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апеляційний суд зазначає про те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що суд, при встановленні суми застави, яка перевищує платоспроможність обвинуваченого повинен враховувати тяжкість злочину, у вчиненні якого він підозрюється, а також його професійне становище. Судом, враховуючи винятковий характер справи, виправдано корегування суми для звільнення під заставу з рівнем передбачуваної відповідальності для забезпечення того, щоб винні не мали стимулу уникати правосуддя і знехтувати заходами безпеки. Розмір застави, встановлений виключно з урахуванням майнового стану підозрюваного, не є достатнім для забезпечення його явки у судове засідання.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2023 року до підозрюваного ОСОБА_8 був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 400 (чотирьохсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 1073600 (один мільйон сімдесят три тисячі шістсот) гривень, з покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.

Разом з тим, ухвалою Одеського апеляційного суду від 19.12.2023 року відносно ОСОБА_8 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з визначенням застави у розмірі 80 (вісімдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 214 720 (двісті чотирнадцять тисяч сімсот двадцять) гривень.

Апеляційний суд констатує, що раніше визначений ОСОБА_8 розмір застави був зменшений з 400 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що, враховуючи обставини вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, вважав, що обраний розмір застави у розмірі 214 720 гривень, зможе стримувати можливу протиправну поведінку підозрюваного, буде достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків, зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку та запобігти заявленим у клопотанні слідчого ризикам.

За таких обставин, доводи захисника ОСОБА_7 про наявність підстав для застосування менш суворого запобіжного заходу відносно ОСОБА_8 та зменшення розміру застави є необґрунтованими, а слідчий суддя правильно встановив обставини, передбачені ч.3 ст.199 КПК України, що в свою чергу свідчить про наявність правових підстав для продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_8 , а визначений розмір застави є необхідним для забезпечення наявних ризиків.

Частиною 3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити ухвалу без змін;

2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , у зв`язку з чим вважає за необхідне залишити її без задоволення, а оскаржену ухвалу слідчого судді - без змін.

Керуючись статтями 177, 178, 182, 183, 194, 197, 199 309, 376, 404, 405, 407, 419, 532 КПК України, апеляційний суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2024 року, якою ОСОБА_8 , підозрюваному у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, продовжений строк тримання під вартою до 12 травня 2024 року, з визначенням розміру застави, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3