Рішення

від 09.04.2024 по справі 910/18612/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.04.2024Справа № 910/18612/23

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вояж"

вул. Введенська, 29/58, м. Київ, 04071

до 1. Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант"

бульв. Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133

2. Фізичної особи-підприємця Гозда Михайла Івановича

АДРЕСА_1

про стягнення 620 341,88 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вояж" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до 1. Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (далі-відповідач-1) та 2. Фізичної особи-підприємця Гозда Михайла Івановича (далі-відповідач-2) про стягнення 620 341,88 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.12.2023 за вказаним позовом було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до правил, визначених ст. 12, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК). Цією ж ухвалою сторонам надано строк для реалізації ними своїх процесуальних прав та обов`язків.

05.01.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1 зазначив, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем було пропущено річний строк для звернення до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування (відповідно до ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

16.01.2024 позивачем надано до суду відповідь на відзив із заперечення щодо аргументів відповідача 1.

23.01.2024 Фізичною особою-підприємцем Гоздою М.І. подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Позивач у своєму клопотанні про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не навів суду будь-яких жодних конкретних мотивів, обґрунтувань та підстав, та не надав будь-яких доказів в чому саме полягає складність даного спору та в чому полягають особливості предмету доказування у даному спорі. Зміст клопотання не дає підстав стверджувати, що повне та всебічне з`ясування усіх обставин у справі потребує проведення судового засідання чи заслуховування пояснень сторін.

Суд повторно наголошує на тому, що при відкритті провадження у справі судом враховано положення ч. 3 ст. 247 ГПК України.

Судом встановлено, що учасниками даного спору є позивач та відповідач 1 та відповідач 2 та звертаючись до суду з клопотанням позивач не навів суду будь-яких пояснень, міркувань та не зазначив про необхідність подання ним відповідних доказів, клопотань, які мають бути вирішені у судовому засіданні.

Таким чином, суд відхиляє як необґрунтоване клопотання відповідача 2 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

23.01.2024 Фізичною особою-підприємцем Гоздою М.І. подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує.

05.02.2024 позивачем надано до суду відповідь на відзив із заперечення щодо аргументів відповідача.

19.02.2024 Фізичною особою-підприємцем Гоздою М.І. подано заперечення по справі.

21.03.2024 Фізичною особою-підприємцем Гоздою М.І. подано клопотання про призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи з метою визначення суми матеріального збитку. Розглянувши вказане клопотання, суд відмовив у його задоволенні з огляду на наступне.

Суд виходить з того, що з усіх питань, які є предметом розгляду в даному спорі, сторони надали відповідні обґрунтування та докази, у тому числі позивачем був наданий звіт №09/43.11.21 від 16.11.2021 про оцінку вартості матеріального збитку, який містить професійну думку оцінювача щодо вартості матеріального збитку та вартості відновлювального ремонту, а також вказівку на те, що експерт-оцінювач обізнаний про відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Отже з`ясувати обставини, які мають значення для правильного розгляду справи, суд вважає можливим здійснити самостійно без наявності спеціальних знань в галузі економіки.

Також судом прийнято до уваги те, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для з`ясування обставин, що мають значення для справи (фактичних даних, що входять до предмету доказування), без яких встановити відповідні обставини неможливо, тобто експертиза може бути призначена у разі, коли висновок експерта не може бути замінений іншими засобами доказування, а наявні у справі докази є взаємно суперечливими (п. 2 Постанови Пленуму ВГСУ № 4 від 23.03.2012 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи").

Отже суд дійшов висновку, що у проведенні експертного дослідження не має необхідності.

26.03.2024 позивачем подано заперечення стосовно призначення експертизи у справі.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача до відповідача 1 не підлягають задоволенню, а позовні вимоги позивача до відповідача 2 слід задовольнити з наступних підстав.

12 жовтня 2021 року близько 18 год. 40 хв. на 152-у кілометрі + 200 м автодороги М-07 Київ-Ковель-Ягодин в м. Коростені Житомирської області на ретушованому перехресті неподалік АЗС «Фактор» сталася дорожньо-транспортна пригода між транспортними засобами автомобілем марки MAN моделі TGX реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом марки SCHMITZ моделі SKO 24 L реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які належать Гозді Михайлу Івановичу та транспортними засобами автомобілем марки DAP моделі FT XF 105.460 реєстраційний помер НОМЕР_3 з напівпричепом рефрижератором марки KRONE моделі SDR 27 реєстраційний номер НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_3 , які належить Товариству з обмеженою відповідальністю "ВОЯЖ" па підставі свідоцтва про реєстрацію трапспорти ого засобу НОМЕР_8 та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 відповідно.

22 лютого 2022 року відносно громадянина ОСОБА_1 за невиконання вимог пункту 16.6. Правил Дорожнього руху України, згідно статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 081880.

18 травня 2022 року Коростенський міськрайонний суд Житомирської області прийняв по справі № 279/1339/22 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанову, якою провадження по справі відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП закрив.

29 листопад 2022 року Житомирський апеляційний суд прийняв по справі №279/1339/22 постанову про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою поновив ТОВ "ВОЯЖ" строк на апеляційне оскарження постанови Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 18.06.2022 року, апеляційну скаргу ТОВ "ВОЯЖ" задовольнив; постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 18.05.2022 року, щодо ОСОБА_1 - скасував; постановив нову постанову, якою ОСОБА_1 визнав винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а провадження у справі закрив на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП.

Внаслідок вищезазначеної ДТП транспортний засіб, автомобіль марки DAF моделі FT XF 105.460 реєстраційний номер НОМЕР_3 , який належить ТОВ "ВОЯЖ" зазнав пошкоджень.

У відповідності до звіту № 09/43.11.21 від 16.11.2021 р. про оцінку вартості матеріального збитку колісного транспортного засобу, автомобіля марки DAF моделі FT XF 105.460 реєстраційний номер НОМЕР_3 вартість матеріального збитку складає 341 149,87 гри. (триста сорок одна тисяча сто сорок дев`ять) гривень 87 коп. При цьому, вартість відновлювального ремонту КТЗ складає 620 341,88 гривень 88 копійки.

Позивач звертаючись до суду вказує, що загальний розмір збитків заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ТОВ "ВОЯЖ" становить 620 341,88 грн.

Гозда Михайло Іванович , власник транспортного засобу - автомобіля марки MAN моделі TGX реєстраційний номер НОМЕР_1 застрахував свою цивільно-правову відповідальність у Товаристві з додатковою відповідальністю страхова компанія "АЛЬФА-ГАРАНТ" за полісом обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 201562345 від 24.10.2022 р., який на момент ДТП був чинний.

Разом з тим, винуватцем ДТП є водій відповідача-2 ОСОБА_1 , який працівникам патрульної поліції, що здійснювали оформлення ДТП, пояснив, що офіційно працює водієм у Фізичної особи підприємця Гозда Михайло Іванович.

Таким чином, за переконанням позивача, ОСОБА_1 завдав шкоди ТОВ "ВОЯЖ" під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Отже, звертаючись до суду із позовною заявою позивач вказує, що Товариство з додатковою відповідальністю страхова компанія "АЛЬФА-ГАРАНТ" та Фізична особа підприємець Гозда Михайло Іванович несуть відповідальність за шкоду завдану водієм даної юридичної особи ОСОБА_1 12 жовтня 2021 року майну Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЯЖ", а саме транспортному засобу, автомобілю марки DAF моделі FT XF 105.460 реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 201562345 від 24.10.2022 р. страхова сума на одного потерпілого за шкоду заподіяну майну становить 130 000,00 грн., розмір франшизи становить 1000,00 грн.

З тверджень позивача вбачається, що 16 грудня 2021 року ТОВ "ВОЯЖ" вперше звернулося до ТДВ СК "АЛЬФА-ГАРАНТ" із заявою про страхове відшкодування та заявою про дорожньо-транспортну пригоду від потерпілого.

30 червня 2023 року в інтересах ТОВ "ВОЯЖ" до ТДВ СК "АЛЬФА-ГАРАНТ" звернувся із адвокатським запитом вих. № 30/06-23 СВ-1 адвокат Стрикаль О. В. в якому просив повідомити розраховану ТДВ СК "АЛЬФА-ГАРАНТ" суму страхового відшкодування внаслідок ДТП 12 жовтня 2021 року по справі № ЦВ/21/7987; надати належним чином засвідчену копію розрахунку суми страхового відшкодування та документи на підставі яких він здійснювався (звіт, калькуляція, експертиза, тощо); надати документи огляду транспортного засобу DAF XF реєстраційний номер НОМЕР_3 з причепом KRONE реєстраційний номер НОМЕР_6 представником ТДВ СК "АЛЬФА- ГАРАНТ"; повідомити причини затримання виплати Товариству з обмеженою відповідальністю "ВОЯЖ" страхового відшкодування.

10 липня 2023 року ТДВ СК "АЛЬФА-ГАРАНТ" на адвокатський запит вих. № 30/06-23 СВ-1 надіслало лист № 12/3120, яким повідомило, що розрахунок не проводився, що розрахунок буде проведений після отримання наступних документів: копій всіх сторінок Статуту або опису документів, що надаються державному реєстратору для проведення реєстраційної дії пов`язаної реєстрацією Статуту (нової редакції Статуту; виписку про державну реєстрацію або Витяг з ЄДР (завірену копію; схематичне зображення структури власності із зазначенням наявних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), копії сторінок паспорту (1-6, 11-16 сторінок паспорту, де є відмітки) та ІПН, які завірені належним чином директора або особи, яка має право підпису на законних підставах; анкету-опитувальник юридичної особи, підписану, та завірену печаткою; заповнений бланк Заяви ЦВ із реквізитами про страхове відшкодування, що завірений печаткою.

18 вересня 2023 року ТОВ "ВОЯЖ" повторно звернулося до ТДВ СК "АЛЬФА-ГАРАНТ" із заявою про страхове відшкодування.

Звертаючись до суду із позовною заявою позивач вказує, що станом на 30 жовтня 2023 року ТДВ СК "АЛЬФА-ГАРАНТ" не здійснило Позивачу страхове відшкодування по полісу обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 201562345 від 24.10.2022 р., в розмірі 129 000,00 грн.

Стосовно вказаних позовних вимог, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 13.12.2021 року ТДВ СК "АЛЬФА-ГАРАНТ" отримав повідомлення про ДТП від позивача.

Відповідач 1 заначає, що на виконання вимог ст. 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідач 1 розпочав розслідування обставин настання події, яка має ознаки страхового випадку, в тому числі, відповідач 1 направив свого представника для огляду пошкодженого транспортного засобу.

Відповідач 1 заперечуючи проти позовних вимог вказує, що 16.12.2021 року на електронну адресу відповідача 1 надійшла сканована копія заяви про страхове відшкодування, підписана помічником директора Позивача ОСОБА_4 , яка містила вимоги про відшкодуванню збитків, завданих внаслідок вище зазначеної ДТП.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, звернення потеплілого до страхової компанії за виплатою страхового відшкодування є правочином.

Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Порядок відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, встановлений законодавчо та регламентується Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», стаття 35 якого передбачає, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом ЗО днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися:

а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ;

б) прізвище, ім`я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження;

в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують;

г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих;

г) підпис заявника та дата подання заяви.

Таким чином, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає необхідність посвідчення заяви про страхове відшкодування саме підписом заявника та не передбачає можливості при зверненні за виплатою страхового відшкодування використання факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання.

З матеріалів справи судом встановлено, що помічником директора Позивача ОСОБА_4 при поданні заяви про страхове відшкодування не було додано документи, які підтверджують його повноваження.

Суд погоджується із твердженнями Відповідача 1 стосовно того, що зважаючи на відсутність документів, які б підтверджували повноваження помічника директора Позивача ОСОБА_4 на вчинення будь-яких правочинів від імені відповідної юридичної особи - заява, складена від імені ТОВ «ВОЯЖ» та надіслана електронною поштою не є підписаною заявником та у зв`язку з цим вважається неподаною, а тому дані майнові вимоги не можуть бути визнані страховиком. За таких обставин у Відповідача 1 відсутні правові підстави для здійснення страхового відшкодування на користь Позивача.

Відповідач своїм листом вих.№12/5338 від 22.12.2021 року повідомляв Позивача про необхідність надання заяви про страхове відшкодування безпосередньо потерпілою особою або особою, яка має право на отримання страхового відшкодування або надати документи, які б підтверджували повноваження ОСОБА_4 щодо подання від імені ТОВ «ВОЯЖ» заяви про страхове відшкодування. Також Відповідач просив у відповідності до ч. 2 п. 17 Положення про здійснення установами фінансового моніторингу, затвердженого Постановою Національного банку України правління Національного банку України 28.07.2020 року №107, надати Позивача документи, необхідні для здійснення ідентифікації та верифікації особи, на користь якої здійснюється страхове відшкодування або страхова виплата за договорами страхування відповідальності перед третьою особою, під час проведення страхового відшкодування або страхової виплати за такими договорами.

Додатково у відповідь на адвокатський запит адвоката Стрикаля О.В. Відповідачем було повідомлено листом вих.№12/3120 від 10.07.2023 року про те, що «розрахунок суми страхового відшкодування буде проведено після отримання наступних документів, зокрема, копії всіх сторінок Статуту або опис документів, що надаються державному реєстратору для проведення реєстраційної дії пов`язаної з реєстрацією Статуту (нової редакції Статуту); виписку про державну реєстрацію або Витяг з ЄДР (завірену копію); схематичне зображення структури власності із зазначенням наявних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів); копії сторінок паспорту (1-6. 11-16 сторінок паспорту, де є відмітки) та ІПН, які завірені належним чином директора або особи, яка має право підпису на законних підставах; анкету-опитувальник юридичної особи, підписану та завірену печаткою; заповнений бланк Заяви ЦВ із реквізитами про страхове відшкодування, що завірений печаткою. Копії документів в обов`язковому порядку повинні бути завірені підписом уповноваженої особи та печаткою. Після надання вище вказаних документів рішення по справі стосовно ДТП, яка сталася 12.10.2021 року за участю транспортного засобу MAN TGX, державний номерний знак НОМЕР_1 , та транспортного засобу DAF FT XF, державний номерний знак НОМЕР_3 , буде прийнято».

Крім того, судом встановлено, що Позивач звертався зі скаргою на дії Відповідача щодо невиплати страхового відшкодування до Національного банку України, яким розглянувши вказану скаргу було підтверджено вимоги страховика ТДВ СК «Альфа-Гарант» про надання заяви про страхове відшкодування та інших необхідних документів, а також в даних діях ТДВ СК «Альфа-Гарант» не було виявлено порушень.

11.09.2023 року Відповідач 1 отримав заяву про страхове відшкодування разом з запитуваними документами, необхідними для прийняття страховиком рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування.

Розглянувши подані Позивачем вище вказані документи, Відповідач 1 своїм листом вих.№12/5039 від 26.10.2023 року повідомив Позивача про те, що у зв`язку із порушенням строку подання заяви на виплату страхового відшкодування в терміни, передбачені законодавством, у ТДВ СК «Альфа-Гарант» не має правових підстав для виплати страхового відшкодування за даною ДТП.

Таким чином, судом встановлено, що з належним чином оформленою заявою про виплату страхового відшкодування представник Позивача звернувся до Відповідача 1 11.09.2023 року, відповідно з моменту ДТП, яка сталася 12.10.2021 року, та до моменту звернення потерпілої особи до страховика винуватця ДТП пройшло більше одного року, а точніше - один рік і одинадцять місяців.

У ст. 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зазначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім`я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви.

Відповідно до ч. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно з положеннями статті 11 Цивільного кодексу України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов`язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов`язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов`язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.

У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов`язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.

При цьому, визначаючи обов`язок страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ виплатити страхове відшкодування законодавцем у положеннях статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування.

Тобто право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17 звернула увагу на те, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов`язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП.

При цьому Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.

Слід також зазначити, що відповідно до статті 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Відтак зазначена норма визначає, що саме законом встановлюється випадки, коли право особи припиняється внаслідок його нездійснення.

Відповідно до Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та статті 13 Цивільного кодексу України сторони повинні діяти добросовісно, не порушуючи права інших осіб - учасників цих правовідносин.

За змістом зазначених норм права встановлюється, як добросовісність поведінки особи, чиї права порушено, так і передбачається, що припинення права може бути лише у випадках, передбачених законом.

Зміст суб`єктивного цивільного права становлять такі юридичні правомочності, як реалізація особою права на дії; можливість вимагати певної поведінки від інших; можливість захисту порушеного права в юрисдикційному порядку (зокрема, у досудовому та судовому порядку).

Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які становлять зміст суб`єктивного цивільного права. Здійснення цивільного права відбувається шляхом вчинення фактичних та юридичних дій, що свідчить по свободу поведінки учасників цивільних правовідносин при реалізації своїх прав та обов`язків на власний розсуд.

Цивільне законодавство встановлює правило, згідно з яким нездійснення особою своїх майнових прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом (частина друга статті 12 Цивільного кодексу України).

При цьому, Цивільний кодекс України містить норми, коли нездійснення цивільного права є підставою для припинення цивільного права, настання інших негативних правових наслідків для носія такого права.

Наприклад, частина четверта статті 559 Цивільного кодексу України передбачає припинення поруки у зв`язку з пропуском 6 місяців строку звернення кредитора до поручителя, а також, що з припиненням поруки припиняється й право на отримання сум простроченої заборгованості від поручителя.

Поняття відмови від права не є тотожним поняттю нездійснення права (наприклад, відмова від прав, набутих за довіреністю, повинна відбуватись із повідомленням довірителя (стаття 250 Цивільного кодексу України), відмова від права власності здійснюється шляхом заяви про це чи вчиненням інших дій, які свідчать про відмову від цього права (стаття 347 Цивільного кодексу України)). Відмова від належного особі права припиняє таке право.

Також припинення цивільного права та/або припинення права на захист порушеного права та/або припинення права на отримання відшкодування від певної особи не є ідентичними. Припинення цивільного права має під собою наслідком припинення цивільних правовідносин та відбувається, як вже було зазначено, лише у випадках, передбачених законом.

Припинення ж права на відновлення або захист порушеного права, право на відшкодування шкоди за рахунок певної особи не позбавляє особу взагалі цивільного права, але має наслідком неможливість отримання відновлення порушеного права або відшкодування шкоди тощо за рахунок певної особи (припинення поруки, пропуск позовної давності до одного з боржників). При цьому особа не позбавлена права на отримання захисту або відновлення порушеного права від іншого боржника за його наявності.

Таким чином, припинення цивільного права має бути передбачено законом, на відміну від чого припинення права на отримання відшкодування від певної особи не позбавляє особу цивільного права, а лише позбавляє її можливості отримати відшкодування від цієї особи.

Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови страховиком (страховою компанією) у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання потерпілою особою заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права.

Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №910/7449/17 (провадження № 12-104гс18)).

В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок, що зазначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19).

Поняття "преклюзивні строки" здійснення регулятивного суб`єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю "позовна давність" (строк захисту порушеного права особи).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У такому випадку договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі та може бути оформлений як окремий договір, і як пункт основного договору (частина перша статті 259 Цивільного кодексу України). При цьому закон не передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути скорочена за домовленістю сторін, що свідчить про те, що позовна давність на звернення до суду за захистом порушеного права визначається законом і може бути тільки збільшена.

Відповідно до положень статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

Поряд із цим законодавством встановлюються також спеціальні строки позовної давності, зокрема, скорочені до одного року. Така позовна давність, яка закріплена статтею 258 Цивільного кодексу України, визначена лише для вимог, зазначених у частині другій цієї норми, і зміст цієї норми не допускає розширеного тлумачення та передбачає такий строк для вимог про відшкодування шкоди, спричиненої наслідками ДТП.

Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат.

Разом з тим, ані Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ані Цивільний кодекс України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено Цивільного кодексу України при пропуску позовної давності.

Водночас Цивільним кодексом України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності.

Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку.

Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові.

Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 Цивільного кодексу України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми.

З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 Цивільного кодексу України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.

Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 Цивільного кодексу України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 Цивільного кодексу України), Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17 з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.

Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.

У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.

Вищенаведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №147/66/17.

Як встановлено судом, ДТП, внаслідок якої було пошкоджено належний Позивачу автомобіль сталась 12.10.2021. При цьому, позивач набув права вимагати від Відповідача 1 виплатити страхове відшкодування за Полісом №201562345 від 24.10.2020 з моменту ДТП 12.10.2021, проте до відповідача 1 із заявою про виплату страхового відшкодування за вказаним полісом звернувся 11.09.2023, а до суду позовну заяву направлено 30.11.2023, тобто з пропуском річного строку, встановленого у ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Разом з тим судом встановлено, що позивач з позовом до страховика (страхової компанії) звернувся поза межами річного строку та з відповідною заявою в позасудовому порядку до страховика також звернувся поза межами річного строку.

При цьому, звертаючись до суду, позивач не посилається на те, що незвернення до страховика (страхової компанії) було обумовлене обставинами, які не залежали від його дій, та ним було здійснено розумних, необхідних та достатніх заходів щодо такого відшкодування, а тому з огляду на вищевикладене підстав для задоволення позову немає.

Судом також враховано правові позиції у постанові Верховного Суду від 12.02.2021 у справі №910/6013/20 за аналогічних обставин, у якій Верховний Суд не знайшов підстав відступати від висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 у справі №465/4621/16-к.

Водночас слід зауважити у справі № 910/6013/20 страховик який виплатив страхове відшкодування звернувся з позовом до суду про стягнення страхового відшкодування з страховика винної у ДТП особи протягом річного строку встановленого Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Таким чином, подання відповідної заяви, як підстави для виплати страхового відшкодування не заперечує права потерпілого звернутися за судовим захистом в межах встановленого Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" річного строку.

Із матеріалами даної справи встановлено, що страховий випадок (ДТП) стався 12.10.2021, то позивач міг звернутися із відповідною заявою до відповідача або із позовом до суду до 12.10.2022.

Суд вказує, що у випадку, якщо потерпіла особа, чи особа, до якої перейшло право вимоги, звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.

Однак позивачем не надано жодних доказів та не доведено, що ним здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від нього причини, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Позивачем не наведено обґрунтованих пояснень та не надано доказів неможливості подання ним заяви про виплату страхового відшкодування за Полісом №201562345 від 24.10.2020 в межах річного строку з дати настання спірного ДТП.

За таких обставин, оскільки позивачем не підтверджено подання до відповідача заяви про страхове відшкодування у межах річного строку встановленого Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а з даним позовом позивач звернувся до суду з пропуском зазначеного строку, у відповідності до пп.37.1.4 п.37.1 ст.37 вказаного Закону, у відповідача відсутній обов`язок здійснити відшкодування позивачу шкоди, завданої внаслідок ДТП, яке відбулося 12.10.2021.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів, що річний строк, встановлений у ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", було ним пропущено з незалежних від позивач причин та що такі причини були поважними.

Враховуючи викладені обставини, беручи до уваги, що позивачем було пропущено річний строк, встановлений ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з незалежних від позивач причин та такі причини не були поважними (доказів протилежного позивачем суду не надано), керуючись правовими висновками Верховного Суду, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Вояж" до Товариства з додатковою відповідальністю Страховою компанії "Альфа-Гарант" про стягнення 129 000,00 грн. страхового відшкодування за Полісом №201562345 від 24.10.2020.

Стосовно позовних вимог до фізичної особи-підприємця Гозда Михайла Івановича, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданою нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За загальними правилом частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

Згідно з частиною 1 статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Зі змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду".

Аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення у цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (у тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у статті 1166 ЦК України стосовно шкоди, зокрема, майнової.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану в законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, зокрема відповідно до частини 2 цієї статті таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями статті 397 ЦК України передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина 1 статті 1172 ЦК України).

Положення частини 1 статті 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частина 2 статті 1187 ЦК України).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

У такому випадку обов`язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Зазначений правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 10 серпня 2022 року в справі № 904/6092/21, від 01 листопада 2021 року в справі №920/343/20, а також у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року в справі (провадження) № 6-108цс13.

Для покладення на юридичну чи фізичну особу відповідальності необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності, так і певних спеціальних умов. До таких спеціальних умов належить: перебування завдавача шкоди в трудових (службових) відносинах з юридичною чи фізичною особою - роботодавцем, незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків (виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, які хоч і виходять за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу; якщо така шкода завдана працівником у робочий час, але діями, які не пов`язані з виконанням трудових (службових) обов`язків, роботодавець відповідальності нести не буде).

Частинами 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1 та 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Судом встановлено, що постановою Житомирського апеляційного суду від 29 листопад 2022 року у справі №279/1339/22, винним у скоєнні зазначеного ДТП є водій ОСОБА_1 , що на момент скоєння ДТП працював водієм у ФОП Гозди Михайла Івановича, що не заперечується сторонами по справі.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 4 Закону України "Про страхування" визначено, що майнові інтереси, які пов`язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також інтереси, пов`язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) віднесені до об`єктів страхування.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про страхування", страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов`язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Згідно зі статтею 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків.

При цьому, під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Аналіз норм статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є саме законний володілець джерела підвищеної небезпеки.

Відтак, шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Таким чином з матеріалів справи судом встановлено, що відповідальність за шкоду, заподіяну застрахованому транспортному засобу - «DAF», д/н НОМЕР_3 , має нести відповідач 2, як законний володілець джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини першої ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Відповідно до частини другої ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Згідно з частиною першою ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Відповідно до п. п. д) п. 1.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003, Методика застосовується з метою, зокрема, визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17, від 20.03.2018 у справі № 911/482/17, від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Таким чином, належним та допустимим доказом вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу є: звіт №09/43.11.21 від 16.11.2021 про оцінку вартості матеріального збитку завданої ТЗ DAF FT XF 105.460, акт огляду транспортного засобу №0943 ремонтна калькуляції № 0943 від 16.11.2011, відповідно до яких фактична вартість відновлювального ремонту транспортного засобу ТЗ DAF FT XF 105.460, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , становить 620 341,88 грн.

Таким чином, оскільки, загальний розмір збитків заподіяних внаслідок дорожньо- транспортної пригоди ТОВ "ВОЯЖ" неправомірними діями водія Відповідача-2 ОСОБА_1 складає 620 341,88 грн. то розмір збитків, який підлягає відшкодуванню з ФОП Гозда М. І., за вирахуванням суми страхового відшкодування по полісу обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 201562345 від 24.10.2022 р. в розмірі 129 000,00 грн., становить 491 341,88 грн.

Станом на час вирішення спору по суті матеріали справи не містять доказів на підтвердження здійснення відповідачем виплати страхового відшкодування.

Відповідач 2 під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про виконання ним зобов`язання зі сплати страхового відшкодування в повному обсязі.

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).

Суд зазначає, що відповідач 2 не спростував у встановленому законом порядку та належними засобами доказування викладені позивачем у позові аргументи та надані ним докази.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вояж" до Фізичної особи-підприємця Гозда Михайла Івановича слід задовольнити.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вояж" підлягають частковому задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача 2 пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Решта витрат по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гозда Михайла Івановича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_7 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вояж" (вул. Введенська, 29/58, м. Київ, 04071; код ЄДРПОУ 30603719) 491 341,88 грн. страхового відшкодування та 7370,13 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Вояж" до Товариства з додатковою відповідальністю Страховою компанії "Альфа-Гарант" про стягнення 129 000,00 грн. страхового відшкодування відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов