Постанова

від 20.08.2024 по справі 910/18612/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"20" серпня 2024 р. Справа№910/18612/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 20.08.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Гозди Михайла Івановича та Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж»

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024

у справі №910/18612/23 (суддя Лиськов С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж»

до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»

Фізичної особи-підприємця Гозди Михайла Івановича

про стягнення 620 341,88 грн,

ВСТАНОВИВ:

30.11.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Вояж» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі по тексту - відповідач 1) про стягнення страхового відшкодування у розмірі 129 000, 00 грн та Фізичної особи-підприємця Гозди Михайла Івановича (далі по тексту - відповідач 2) про стягнення коштів відшкодування майнової шкоди у розмірі 491 341, 88 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що загальний розмір збитків заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ТОВ «Вояж» неправомірними діями водія відповідача 2 складає 620 341, 88 грн. Оскільки відповідач 2 застрахував свою цивільно-правову відповідальність у Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів то відповідач 1 має відшкодувати 129 000, 00 грн, а відповідач 2 різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у розмірі 491 341, 88 грн.

Господарський суд міста Києва рішенням від 09.04.2024 у справі №910/18612/23 позов задовольнив частково; стягнув з Фізичної особи-підприємця Гозди Михайла Івановича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж» 491 341,88 грн страхового відшкодування та 7 370,13 грн витрат по сплаті судового збору; у задоволенні позовних вимог про стягнення 129 000,00 грн страхового відшкодування суд відмовив.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції встановив, що позивач з позовом до страховика (страхової компанії) звернувся поза межами річного строку та з відповідною заявою в позасудовому порядку до страховика також звернувся поза межами річного строку встановленого у ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а тому у відповідача 1 відсутній обов`язок здійснити відшкодування позивачу шкоди, завданої внаслідок ДТП, яке відбулося 12.10.2021.

Суд першої інстанції визнав належним та допустимим доказом вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу звіт №09/43.11.21 від 16.11.2021 про оцінку вартості матеріального збитку завданої ТЗ DAF FT XF 105.460, акт огляду транспортного засобу №0943, ремонтну калькуляцію № 0943 від 16.11.2011, відповідно до яких фактична вартість відновлювального ремонту транспортного засобу ТЗ DAF FT XF 105.460, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , становить 620 341,88 грн.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що загальний розмір збитків заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ТОВ "ВОЯЖ" неправомірними діями водія Відповідача-2 ОСОБА_1 складає 620 341,88 грн, а розмір збитків, який підлягає відшкодуванню з ФОП Гозда М. І., за вирахуванням суми страхового відшкодування по полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №201562345 від 24.10.2021 в розмірі 129 000,00 грн, становить 491 341,88 грн.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Гозда Михайло Іванович звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач 2 зазначає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення у справі порушив принцип "обгрунтованості судового рішення", не врахував та залишив поза увагою доводи відповідача 2 щодо невірного визначення вартості завданих збитків та вартості відновлювальних робіт - суб`єктом оціночної діяльності допущено ряд прорахунків на які конкретно вказувала сторона з посиланням на пункт, абзац, статтю "Методики", у зв?язку з чим ціну позову не ножна вважати доведеною, а звіт СОД не може бути належним та достовірним доказом у справі та покладений в основу рішення суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2024 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гозди Михайла Івановича на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 01.05.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18612/23; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Гозди Михайла Івановича на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23.

Також не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вояж» звернулося до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 129 000,00 грн страхового відшкодування скасувати; ухвалити у скасованій частині рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23 нове рішення про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж» страхове відшкодування у розмірі 129 000, 00 грн. До апеляційної скарги позивачем подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що з моменту ДТП, яка сталась 12.10.2021, внаслідок якої було пошкоджено належний позивачу автомобіль ним було здійснено ряд послідовних, розумних та достатніх заходів щодо отримання страхового відшкодування, зокрема встановлення винуватця ДТП ОСОБА_1 .

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 15.05.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 17.05.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18612/23; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23.

Матеріали справи №910/18612/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 20.05.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 24.05.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Гозди Михайла Івановича на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23; призначив до розгляду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гозди Михайла Івановича на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. При цьому у вказаній ухвалі суд апеляційної інстанції надав учасниками право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 10.06.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 24.05.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Скаржник, у встановлений строк, усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23. Клопотання мотивоване тим, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж» 01.04.2024 у зв`язку релокацією бізнесу апелянта, а саме пошуку постійного місця розташування для його транспортних засобів та облаштування для цього майданчика, виїхала до Волинської області у відрядження у якому знаходилась до 29.04.2024 та зважаючи на відсутність доступу до свого робочого місця та до корпоративної пошти дізналась про оскаржуване рішення та ознайомилась з його змістом лише 30.04.2024. На підтвердження зазначеного надано суду апеляційної інстанції наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж» №21-В/А від 01.04.2024 про відбування у відрядження.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.06.2024 задовольнив клопотання та поновив Товариству з обмеженою відповідальністю «Вояж» пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23. Відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23. Зупинив дію рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23 на час апеляційного провадження. Об`єднав апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23 та Фізичної особи-підприємця Гозди Михайла Івановича на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23 до спільного провадження. Розгляд апеляційних скарг призначив на 23.07.2024 о 12 год. 00 хв. Учасникам справи надав право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 24.06.2024.

06.06.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання від відповідача 2 про призначення судової авто товарознавчої експертизи. На вирішення експерта поставити наступні питання: який розмір матеріального збитку завданий власнику автомобіля КТЗ DAF FT FX 105.460 д.н.з НОМЕР_2 внаслідок ДТП, що мало місце 12.10.2021? яка вартість відновлювальних робіт автомобіля КТЗ DAF FT FX 105.460 д.н.з НОМЕР_2 . Проведення даної експертизи доручити Закарпатському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Слов`янська набережна, буд. 25, поштовий індекс 88018. Надати дозвіл Закарпатському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України на використання вихідних даних із Звіту про оцінку вартості матеріального збитку №09/43.11.21 від 16.11.2021, акта огляду КТЗ та фотозображень об`єкта дослідження.

Також 06.06.2024 від відповідача 2 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про витребування доказів: звіт про оцінку вартості матеріального збитку №09/43.11.21 від 16.11.2021; акт огляду КТЗ DAF FT FX 105.460 д.н.з НОМЕР_2 від 10.11.2021; фотозображення/фото таблицю об`єкта дослідження КТЗ DAF FT FX 105.460 д.н.з НОМЕР_2 , здійснені ФОП Ткачук Максимом Сергійовичем.

10.06.2024 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідача 2, в якому вказано, що доводи апелянта, що ані звіт, ані акт огляду, ані аплікація, на підставі яких здійснено експертне дослідження, не можуть бути підставою для прийняття кінцевого рішення по справі, адже експертом допущено ряд помилок, які призвели до неповноти дослідження безпідставні та надумані.

Крім того, 24.06.2024 від відповідача 2 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про замовлення рецензування звіту ФОП Ткачук М.Ю. №09/43.11.21 від 16.11.2021, проведення якого доручити Фонду державного майна України або іншим суб`єктам оціночної діяльності (суб`єктам господарювання), які відповідають вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», як такі, що мають право здійснювати рецензування, на розсуд суду.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 26.06.2024 призначив до розгляду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гозди Михайла Івановича на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23 з повідомленням (викликом) учасників справи. Розгляд апеляційних скарг Фізичної особи-підприємця Гозди Михайла Івановича та Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23 призначив на 23.07.2024 на 12 год. 00 хв. в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 1- А, зал судових засідань №6. Запропонував учасникам справи надати міркування, щодо поданих відповідачем 2 клопотань.

Позивач на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 надав письмові заперечення, сформовані 22.07.2024 через систему «Електронний суд», з приводу клопотань відповідача 2.

У судовому засіданні 23.07.2024 представник позивача підтримав свої заперечення на клопотання відповідача 2 та просив суд апеляційної інстанції відмовити у їх задоволенні.

Колегія суддів, порадившись на місці, дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотань відповідача 2.

По-перше, відповідно до вимог статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

При цьому за статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 3 вказаної норми встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до частини 3 статті 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідачем 2 під час розгляду справи судом першої інстанції відповідне клопотання заявлялось, проте відхилено судом першої інстанції, про що зазначено у рішенні Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23 у зв`язку із відсутністю підстав для призначення судової авто товарознавчої експертизи.

Суд апеляційної інстанції відмовляє у задоволенні клопотання відповідача 2 про призначення експертизи, оскільки відповідно до частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Клопотання відповідача 2 про витребування доказів та про замовлення рецензування звіту також не підлягають задоволенню на підставі положень статей 80, 269 ГПК України, такі клопотання відповідачем 2 не заявлялись до суду першої інстанції.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 23.07.2024 відклав розгляд справи №910/18612/23 на 20.08.2024 на 11 год. 55 хв.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Вояж» 20.08.2024 подано заяву про надання інформації про те, що автомобіль марки DAF FT XF 105.460 номерний знак НОМЕР_3 перебуває на технічній станції ТОВ «Олімптранс» в стані відновлення технічного та зовнішнього стану транспортного засобу після ДТП.

20.08.2024 представник позивача підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, апеляційну скаргу відповідача 2 просив залишити без задоволення.

Відповідачі своїх представників у судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, розгляд даної справи проводиться судом апеляційної інстанції за відсутності представників відповідачів повідомлених належним чином, що не перешкоджає розгляду даної справи.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційних скарг, відзиву, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи 12.10.2021 близько 18 год. 40 хв. на 152-у кілометрі + 200 м автодороги М-07 Київ-Ковель-Ягодин в м. Коростені Житомирської області на ретушованому перехресті неподалік АЗС «Фактор» сталася дорожньо-транспортна пригода між транспортними засобами автомобілем марки MAN моделі TGX реєстраційний номер НОМЕР_4 з напівпричепом марки SCHMITZ моделі SKO 24 L реєстраційний номер НОМЕР_5 під керуванням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які належать Гозді Михайлу Івановичу та транспортними засобами автомобілем марки DAP моделі FT XF 105.460 реєстраційний помер НОМЕР_1 з напівпричепом рефрижератором марки KRONE моделі SDR 27 реєстраційний номер НОМЕР_6 під керуванням ОСОБА_3 , які належить Товариству з обмеженою відповідальністю "ВОЯЖ" па підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 відповідно.

28.12.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Вояж» звернулось до Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції з заявою про складання протоколу щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

22.02.2022 відносно громадянина ОСОБА_1 за невиконання вимог пункту 16.6. Правил Дорожнього руху України, згідно статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 081880.

18.05.2022 Коростенський міськрайонний суд Житомирської області прийняв по справі №279/1339/22 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанову, якою провадження по справі відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП закрив.

29.11.2022 Житомирський апеляційний суд прийняв по справі №279/1339/22 постанову про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою поновив ТОВ "ВОЯЖ" строк на апеляційне оскарження постанови Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 18.06.2022 року, апеляційну скаргу ТОВ "ВОЯЖ" задовольнив; постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 18.05.2022, щодо ОСОБА_1 - скасував; постановив нову постанову, якою ОСОБА_1 визнав винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а провадження у справі закрив на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП.

Водій ОСОБА_1 на момент скоєння ДТП працював водієм у ФОП Гозди Михайла Івановича, що не заперечується сторонами по справі.

Внаслідок вищезазначеної ДТП транспортний засіб, автомобіль марки DAF моделі FT XF 105.460 реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ТОВ "ВОЯЖ" зазнав пошкоджень.

У відповідності до звіту №09/43.11.21 від 16.11.2021 про оцінку вартості матеріального збитку колісного транспортного засобу, автомобіля марки DAF моделі FT XF 105.460 реєстраційний номер НОМЕР_1 вартість матеріального збитку складає 341 149,87 грн. При цьому, вартість відновлювального ремонту КТЗ складає 620 341,88 грн.

З тверджень позивача вбачається, що 16.12.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОЯЖ" вперше звернулося до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" із заявою про страхове відшкодування та заявою про дорожньо-транспортну пригоду від потерпілого.

30.06.2023 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЯЖ" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" звернувся із адвокатським запитом вих. №30/06-23 СВ-1 адвокат Стрикаль О. В. в якому просив повідомити розраховану Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" суму страхового відшкодування внаслідок ДТП 12.10.2021 по справі № ЦВ/21/7987; надати належним чином засвідчену копію розрахунку суми страхового відшкодування та документи на підставі яких він здійснювався (звіт, калькуляція, експертиза, тощо); надати документи огляду транспортного засобу DAF XF реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом KRONE реєстраційний номер НОМЕР_9 представником Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант"; повідомити причини затримання виплати Товариству з обмеженою відповідальністю "ВОЯЖ" страхового відшкодування (т. 1, а.с. 80).

10.07.2023 Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" на адвокатський запит вих. №30/06-23 СВ-1 надіслало лист №12/3120, яким повідомило, що розрахунок не проводився та розрахунок буде проведений після отримання наступних документів: копій всіх сторінок Статуту або опису документів, що надаються державному реєстратору для проведення реєстраційної дії пов`язаної реєстрацією Статуту (нової редакції Статуту; виписку про державну реєстрацію або Витяг з ЄДР (завірену копію; схематичне зображення структури власності із зазначенням наявних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), копії сторінок паспорту (1-6, 11-16 сторінок паспорту, де є відмітки) та ІПН, які завірені належним чином директора або особи, яка має право підпису на законних підставах; анкету-опитувальник юридичної особи, підписану, та завірену печаткою; заповнений бланк Заяви ЦВ із реквізитами про страхове відшкодування, що завірений печаткою.

За посиланням позивача 18.09.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОЯЖ" повторно звернулося до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" із заявою про страхове відшкодування.

Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" у відзиві на позовну заяву зазначило, що розглянувши подані позивачем документи, відповідач 1 своїм листом вих.№12/5039 від 26.10.2023 повідомив позивача про те, що у зв`язку із порушенням строку подання заяви на виплату страхового відшкодування в терміни, передбачені законодавством, у ТДВ СК «Альфа-Гарант» не має правових підстав для виплати страхового відшкодування за даною ДТП.

Звертаючись до суду із позовною заявою позивач вказує, що станом на 30.10.2023 Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" не здійснило позивачу страхове відшкодування по полісу обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №201562345 від 24.10.2022, в розмірі 129 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу автомобіля марки MAN моделі TGX реєстраційний номер НОМЕР_4 , станом на дату настання спірної ДТП була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" за полісом №201562345 від 24.10.2020.

Статтею 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Частиною 2 ст. 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Положеннями ст. 1194 ЦК України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ст. 980 ЦК України).

Абзацом 1 п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37 цього Закону) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Аналогічні висновки зроблені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц, від 14.12.2021 у справі №147/66/17 (на які посилається скаржник) та від 12.09.2018 у справі №569/96/17, від 03.10.2018 у справі №760/15471/15-ц, від 27.03.2019 у справі №752/16797/14-ц, від 22.02.2022 у справі №201/16373/16-ц, від 14.06.2023 у справі №125/1216/20.

У справі №760/15471/15-ц, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.12.2021 висловила правову позицію про те, що в разі якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії), винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі в судовому порядку. Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного суду від 22.02.2022 у справі №201/16373/16-ц.

Згідно з пунктом 1 статті 35.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суд від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17 зазначено, що Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з огляду на принцип добросовісності визначає, якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки. Аналізуючи вказані норми законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов`язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема у праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов`язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого.

Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відтак, право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження №12-104 гс 18)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406 цс 19) дійшла правового висновку про те, що зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк є присічним і поновленню не підлягає.

Із аналізу положень спеціального Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 цього Закону, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами справи, позивач не надав жодних доказів та не довів, що ним здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від нього причини, доказів протилежного матеріали справи не містять. Позивачем не наведено обґрунтованих пояснень та не надано доказів неможливості подання ним заяви про виплату страхового відшкодування за полісом №201562345 від 24.10.2020 в межах річного строку з дати настання спірного ДТП.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що звернення ТОВ "ВОЯЖ" 08.09.2023 до ТДВ СК "Альфа-Гарант" з повторною заявою про страхове відшкодування було обумовлене обставинами, які не залежали від його дій, а саме прийняття 29.11.2022 Житомирським апеляційним судом у справі №279/1339/22 постанови.

При цьому, до 29.11.2022 у ТОВ "ВОЯЖ" обов`язку подати заяву про

страхове відшкодування ТДВ СК "Альфа-Гарант" не було, оскільки воно не було ні потерпілим ні особою, яка має право на отримання відшкодування, як і не могло знати та передбачити чи буде визнано винним у ДТП та чи понесе відповідальність

ОСОБА_1 водій Фізичної

особи підприємця Гозди Михайла Івановича, як і не знало у зв?язку з цим чи буде мати відповідач 1 обов?язок виплатити страхове відшкодування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався зі скаргою на дії відповідача 1 щодо невиплати страхового відшкодування до Національного банку України, за результатами якої Національний банк України листом від 04.08.2023 №14-0004/57086 про розгляд скарги вказав, що страховик (відповідач 1) листом від 22.12.2021 повідомляв ТОВ «Вояж» про необхідність надання заяви про страхове відшкодування безпосередньо потерпілою особою або особою, яка має право на отримання страхового відшкодування або надати документи, які підтверджували б повноваження ОСОБА_4 щодо подання від імені ТОВ «Вояж» заяви про страхове відшкодування.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем не надано доказів повторного подання заяви про страхове відшкодування та/або усіх необхідних документів, передбачених пунктом 35.2 статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування».

Посилання позивача на те, що останній до 29.11.2022 не міг знати та передбачити, що відповідач 1 матиме обов`язок щодо виплати страхового відшкодування судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки позивач 16.12.2021 вже звертався із заявою про страхове відшкодування та заявою про дорожньо-транспортну пригоду потерпілого, до існування постанови Житомирського апеляційного суду від 29.11.2022 у справі №279/1339/22 . Тобто пояснення позивача щодо добросовісності своїх дій при повторному зверненні до страховика із заявою містять протиріччя з діями при зверненні вперше із заявою про страхове відшкодування.

Крім того суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивачем під час розгляду даної справи судом першої інстанції не додано до матеріалів справи повторну заяву про страхове відшкодування. В позовній заяві позивач вказує, що повторну заяву направлено 18.09.2023, а в апеляційній скарзі вказано, що повторну заяву направлено 08.09.2023. Тоді як суд позбавлений права самостійно збирати докази, за відсутності мотивованого клопотання учасника справи про витребування доказів, відсутніх у такого учасника справи, з дотриманням порядку, визначеного частиною 2 статті 81 ГПК України.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що посилання позивача на тривалість розгляду справи щодо встановлення вини працівника відповідача 2 у вчиненні спірної ДТП, апеляційний судом визнають безпідставними, оскільки існування адміністративного провадження не може свідчити про неможливість звернення потерпілого до страховика з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування, чи пред`явлення позову про відшкодування шкоди за спірне ДТП. Такі висновки спростовують доводи апеляційної скарги у відповідній частині.

При цьому цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану ДТП, наступає незалежно від вини завдавача шкоди.

Подібний за змістом правовий висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №686/20281/21 (провадження № 61-9642 св 22), від 17.04.2024 у справі №552/7011/22 (провадження № 61-2109 св 24), від 24.04.2024 у справі №243/880/23 (провадження № 61-18255 св 23).

Отже, позивачем не доведено добросовісності своїх дій при зверненні до страховика з повторною заявою.

Предметом позову в цій справі є також вимога про відшкодування завданих внаслідок ДТП збитків у розмірі 491 341, 88 грн з Фізичної особи-підприємця Гозди Михайла Івановича.

Відшкодування збитків є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно пункту 1 частини другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено у статті 1166 ЦК України, відповідно до частини першої якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Отже, статтею 1187 ЦК України обов`язок з відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану в законі особу - законного (титульного) володільця джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Аналіз наведених вище положень статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави для висновку, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц).

Тлумачення частини 1 статті 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, наступає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц, що узгоджується також з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.02.2019 у справі № 640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі № 910/14685/17).

Водночас, згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Згідно із частиною четвертою статті 3 цього Закону процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Підставою проведення оцінки майна є, зокрема, договір між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки, який укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім (за змістом частини першої статті 10 і частини першої статті 11 Закону).

Статтею 32 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" передбачена відповідальність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, частиною другою якої визначено, що оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності - суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема, за недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.

Відтак, чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності в разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна) ним своїх обов`язків.

Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону № 2658-III).

Таким чином, звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.

Механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ встановлений Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092 (далі - Методика).

Відповідно до пункту 1.3 Методики її вимоги є обов`язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб`єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб`єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб`єктами цивільно-правових відносин.

Методика застосовується з метою, зокрема, визначення ринкової вартості КТЗ. Ринкова вартість КТЗ ураховує його комплектність, укомплектованість і фактичний технічний стан, строк експлуатації, величину пробігу, умови, у яких він експлуатувався (зберігався), особливості кон`юнктури ринку регіону.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 Методики основним підходом до визначення ринкової вартості КТЗ є порівняльний підхід. Порівняльний підхід ґрунтується на аналізі цін продажу (пропозиції) КТЗ, ідентичних або аналогічних оцінюваному на первинному чи вторинному ринках КТЗ, з відповідним коригуванням, що враховує відмінності між об`єктом порівняння та об`єктом оцінки. Під первинним слід розуміти ринок нових КТЗ, під вторинним - ринок КТЗ, які були в користуванні.

Для визначення вартості за порівняльним підходом використовуються статистично усереднені цінові дані КТЗ, які були відчужені в Україні, за умов, що вони відповідають змісту поняття "ринкова вартість", зокрема ґрунтуються на даних ринку КТЗ і зведені в довідниках, до яких висуваються вимоги щодо науковості, об`єктивності, об`ємності інформації.

Найбільш вірогідним методом порівняльного підходу до оцінки КТЗ є метод, заснований на аналізі цін ідентичних КТЗ.

За цим методом вартість визначається на базі середньої ціни продажу (пропозиції) ідентичного КТЗ з відповідним строком експлуатації. Подальше коригування враховує різницю між пробігом, комплектністю, укомплектованістю, технічним станом об`єкта порівняння та об`єкта оцінки.

Судом першої інстанції встановлено, що належним та допустимим доказом вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу позивача є: звіт №09/43.11.21 від 16.11.2021 про оцінку вартості матеріального збитку завданої ТЗ DAF FT XF 105.460, акт огляду транспортного засобу №0943; ремонтна калькуляція №0943 від 16.11.2011, відповідно до яких фактична вартість відновлювального ремонту транспортного засобу ТЗ DAF FT XF 105.460, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 становить 620 341, 88 грн.

Разом з тим, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17, від 03.07.2019 у справі №910/12722/18.

Колегія суддів зазначає, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат за ремонт автомобіля, які виникли внаслідок ДТП, є платіжне доручення та рахунок на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у постанові від 20.03.2018 у справі № 911/482/17.

Вартість ремонту автомобіля з врахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з`ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є виконавець робіт по ремонту автомобіля платником ПДВ.

Вказане узгоджується з правовою позицією, яка вкладена в постанові Верховного Суду від 06.07.2018 року по справі №924/675/17.

Отже, доказом дійсної вартості ремонтних робіт є рахунок СТО, який містить перелік робіт та використаних матеріалів щодо ремонту транспортного засобу, що стосуються саме пошкодженої частини транспортного засобу.

Реальним підтвердженням розміру відшкодування майнової шкоди є саме платіжне доручення.

За загальним правилом розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (абзац 2 частини 1 статті 1192 ЦК України). Витрати, які особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі це фактичні витрати, які вже зроблені особою.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем не було надано доказів на підтвердження фактичного здійснення ремонту автомобіля, а саме акту виконаних робіт, рахунку СТО, платіжного документу про сплату вартості ремонту, тощо.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представником позивача зазначено про перебування пошкодженого транспортного засобу марки DAF FT XF 105.460 номерний знак НОМЕР_3 на технічній станції ТОВ «Олімптранс» в стані відновлення технічного та зовнішнього стану транспортного засобу після ДТП.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника. Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Прямими збитками у даному випадку позивач визначає 620 341, 88 грн - вартість ремонту транспортного засобу, автомобіля марки DAF моделі FT XF 105.460, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Слід також звернути увагу на те, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які, на її думку, підтверджують заявлені вимоги. Обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи покладений на господарський суд.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що фактична вартість відновлювального ремонту пошкоджень має причинно-наслідковий зв`язок між пошкодженнями в наслідок ДТП, проте подані позивачем докази не є належними, оскільки не є беззаперечними у взаємному зв`язку та не дають змогу повно, чітко, об`єктивно та достовірно встановити ті обставини, на підтвердження яких вони надані, а саме: реальними витратами позивача пов`язаними з відновлювальним ремонтом транспортного засобу та наявності матеріальних збитків, пов`язаних з відновленням права на володіння позивачем майном саме на суму 620 341, 88 грн.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не було дотримано процедури визначення фактично понесених ним витрат на ремонт автомобіля марки DAF моделі FT XF 105.460, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що в свою чергу виключає можливість встановлення судом обґрунтованості заявлених до стягнення з відповідачів сум і позовних вимог в цілому.

Всупереч зазначеному суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що належним та допустимим доказом вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу є: звіт №09/43.11.21 від 16.11.2021 про оцінку вартості матеріального збитку завданої ТЗ DAF FT XF 105.460, акт огляду транспортного засобу №0943; ремонтна калькуляція №0943 від 16.11.2011, відповідно до яких фактична вартість відновлювального ремонту транспортного засобу ТЗ DAF FT XF 105.460, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 становить 620 341, 88 грн.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до частин 1-5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Апеляційним господарським судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.

Згідно із частиною 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Відповідно до статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи недоведеність судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23 підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Гозди Михайла Івановича підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23 підлягає скасуванню в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Гозди Михайла Івановича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж» 491 341,88 грн страхового відшкодування, з ухваленням нового рішення, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23 задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати (судовий збір) за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гозди Михайла Івановича на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23 задовольнити.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23 в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Гозди Михайла Івановича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж» 491 341,88 грн страхового відшкодування скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, в решті рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі №910/18612/23 залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 30603719, 45004, Волинська обл., Ковельський р-н, місто Ковель, вул.Драгоманова, будинок 5, кімната 4) на користь Фізичної особи-підприємця Гозда Михайла Івановича (РНОКПП НОМЕР_10 , АДРЕСА_1 ) 11 055 (одинадцять тисяч п`ятдесят п`ять гривень) 20 копійок судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Вояж».

6. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи №910/18612/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 21.08.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська