Ухвала від 08.04.2024 по справі 174/830/23

УХВАЛА

08 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 174/830/23

провадження № 61-4789ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат») середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 червня 2023 року до 24 серпня 2023 року в сумі 275 954,56 грн.

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2023 року позов задоволено.

Стягнено з ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 червня 2023 року до 24 серпня 2023 року в сумі 275 954,56 грн без урахування податків та інших обов`язкових платежів. Здійснено розподіл судових витрат.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» задоволено, рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2023 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено, здійснено розподіл судових витрат.

У квітні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2024 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у справі складає 275 954,56 грн, яка станом на 01 січня 2024 року не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028*250= 757 000,00 грн).

Враховуючи зазначене вище, постанова Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2024 року не підлягає касаційному оскарженню відповідно до положень частини третьої статті 389 ЦПК України, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали містять посилання на випадок, передбачений підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у справі, з ціною позову, яка не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника.

Однак, в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин, заявником не обґрунтовано.

Посилання заявника про різну практику судів першої та апеляційної інстанцій зводиться до переоцінки досліджених судом доказів, оскільки у наведених ОСОБА_1 справах, в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судами здійснювалася оцінка обставин звільнення ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» від обов`язку сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у контексті встановлених обставин знищення невстановленими особами первісної бухгалтерської документації та бухгалтерської бази відповідача, що стало наслідком звернення товариства із заявою про вчинення кримінального правопорушення.

Зазначене було предметом оцінки, зокрема суду апеляційної інстанції, який поклав свої оціночні міркування в основу судового рішення, водночас заявник з такою оцінкою не погоджується, що за своїм змістом зводиться до доводів та підстав касаційної скарги.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає загальнодержавне значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчий процес (референдум), обороноздатність держави, її суверенітет, найвищі соціальні цінності, визначені Конституцією України, тощо.

Касаційна скарга не містить обґрунтованих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то Верховний Суд зазначає: у даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційний скарзі.

Водночас, Верховний Суд зазначає, що посилання заявника, що він тривалий час був позбавлений законного заробітку через бездіяльність відповідача, що призвело до ініціювання зазначеного позову, не є достатньою підставою, без наведення інших обставин, підтверджених доказами, для відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, яка не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання заявника на положення підпунктів а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих. Крім того, наведені заявником в касаційній скарзі обставини не дають підстав для висновку, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судове рішення у справі з ціною позову, яка не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яке не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян