Постанова

від 09.04.2024 по справі 400/11695/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/11695/23Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік у загальній кількості 39 календарних днів;

- зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік в загальній кількості 39 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 12 липня 2023 року;

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як особі начальницького складу, що повторно звільнилася зі служби, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ст. 9 Закону України №2262-ХІІ від 09.04.1992р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто, за період з 22.06.2021 року до дня звільнення з ДБР 12.07.2023 року;

- зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як особі начальницького складу, що повторно звільнилася зі служби, одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ст. 9 Закону України №2262-XIІ від 09.04.1992р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто за період з 22.06.2021 року до дня звільнення з ДБР 12.07.2023 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на частину першу статті 83 Кодексу законів про працю України і зазначає, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства А І групи. Позивач посилається на частини першу, шосту статті 9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) і вказує, що відповідач повинен був виплатити позивачу як особі, яка повторно звільнилася із служби, одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби за період з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби в ТУ ДБР у м. Миколаєві в період з 22.06.2021 до 12.07.2023.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік у загальній кількості 39 календарних днів. Зобов`язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік в загальній кількості 39 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 12.07.2023. Відмовлено у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як особі начальницького складу, що повторно звільнилася зі служби, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно із статтею 9 Закону України № 2262-ХІІ від 09.04.1992 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто за період з 22.06.2021 до дня звільнення з ДБР 12.07.2023. Відмовлено в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як особі начальницького складу, що повторно звільнилася зі служби, одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно із статтею 9 Закону України № 2262-XIІ від 09.04.1992 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто, за період з 22.06.2021 до дня звільнення з ДБР 12.07.2023.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач та відповідач надали апеляційні скарги, в яких позивач не погоджується із вказаним рішенням у частині відмови в задоволенні вимог позивача, вважає його протиправним і таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, просить скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як особі начальницького складу, що повторно звільнилася зі служби, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ст. 9 Закону України №2262-ХІІ від 09.04.1992р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто, за період з 22.06.2021 року до дня звільнення з ДБР 12.07.2023 року; зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як особі начальницького складу, що повторно звільнилася зі служби, одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ст. 9 Закону України №2262-ХІІ від 09.04.1992р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто, за період з 22.06.2021 року до дня звільнення з ДБР 12.07.2023 року; в частині визнання протиправною бездіяльності ТУ ДБР в місті Миколаєві та зобов`язання нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 39 днів щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік, в іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року без залишити без змін.

Доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначено, що підстава «за згодою сторін» може застосовуватись до всіх осіб, які мають право на виплату одноразової допомоги, передбаченої ст. 9 Закону № 2262-ХІІ від 09.04.1992р. Вказує, що в будь-якому разі, особи, що мають вислугу років більше 10 років, і звільнилися «за угодою сторін», які доброчесно та сумлінно проходили службу, мають право також отримати одноразову грошову допомогу нарівні зі своїми колегами, що звільнилися зі служби з інших «доброчесних» підстав. Відсутність прямого перерахування підстави «за угодою сторін» в ст. 9 Закон № 2262-ХІІ від 09.04.1992р. є вадою формулювання Закону, а не цілеспрямованим обмеженням прав осіб, що проходять службу в правоохоронних органах. Апелянт зазначає, що в даному випадку «угода сторін» була про зміну строку контракту, що призвело до дострокового закінчення строку дії контракту. Відтак відбулося двостороннє письмове погодження зміни строку дії контракту з 22.06.2027 року на 12.07.2023 року. У зв`язку із чим апелянт наполягає, що звільнення «за угодою сторін» є прирівняним до «закінчення строку контракту». Звільнення співробітників ДБР «за угодою» сторін не може прирівнюватися до звільнення «через вчинення злочину» чи «через невиконання посадових обов`язків», а тому, на думку апелянта, особа, яка має вислугу років служби перед Державою більше 10 років, що звільнилася з ДБР «за угодою сторін» не може бути взагалі позбавлена одноразової грошової допомоги.

Відповідач просить апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві задовольнити у повному обсязі; рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві відмовити у повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві зазначено, що соціальний захист поліцейських передбачений розділом ІХ Закону України «Про Національну поліцію», а згідно частини десятої статті 93, яка розміщена у цьому розділі Закону, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Отже, на думку апелянта, як відносно поліцейських, так і відносно осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які користуються соціальними гарантіями, передбаченими для поліцейських, законодавство передбачає можливість виплати компенсації за невикористану відпустку виключно у році звільнення. Саме ці положення зазначених вище нормативно-правових актів є спеціальними та підлягають застосуванню до спірних правовідносин, тоді як позивач покликається на положення загального законодавства, яке не підлягає застосуванню. Таким чином, оскільки у справі яка розглядається позивач звільнений з посади 12.07.2023, на думку апелянта, відповідач не зобов`язаний був виплачувати компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2022 рік. За таких обставин апелянт вважає безпідставним застосування судом першої інстанції положень КЗпП України та Закону «Про відпустки» у випадку, коли спірні правовідносини повністю врегульовані положеннями спеціальних нормативно- правових актів, якими є Закони України «Про Державне бюро розслідувань», «Про Національну поліцію» та Положення № 743 і якими прямо передбачено можливість виплати компенсації відпустки, невикористаної у році звільнення, а не за роки, які передують року звільнення.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник відповідача зазначає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги позивача про нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, є законним та обґрунтованим, таким, що в повній мірі відповідає обставинам справи, ухваленим з дотриманням норм процесуального права та з правильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, з врахуванням положень Законів України «Про Державне бюро розслідувань», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закону №2262-ХІІ). Строк дії контракту ОСОБА_1 і ДБР достроково припинився 12.07.2023, в той час як закінчення строку дії контракту відбулось би лише 22.06.2027. При цьому, звільнення за угодою сторін не свідчить про те, що сторони домовились змінити строк дії контракту, як помилково вважає представник позивача, оскільки угода (домовленість) сторін стосується виключно питання розірвання трудових відносин між працівником та роботодавцем, тобто припинення подальшого проходження служби в системі ДБР. Позивач не відслужив весь строк контракту, отже посилання позивача на те, що причиною звільнення є закінчення строку контракту суд обґрунтовано визнав помилковим та виснував, що частиною 1 статті 9 Закону №2262- ХІІ не передбачено таких підстав звільнення: за угодою сторін, з достроковим припиненням контракту та наявності в таких випадках права на виплату одноразової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення. Більш того, вбачається, що ініціатором звільнення був саме позивач, оскільки він подав рапорт про дострокове розірвання контракту про проходження служби у ДБР від 18.06.2021 №70 та здійснив волевиявлення звільнитися зі служби в ДБР за угодою сторін. Отже, рішення про припинення подальшого проходження служби в ДБР позивач приймав з власних причин, що вкотре підтверджує помилковість міркувань представника позивача про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Особи рядового та начальницького складу органів Державного бюро розслідувань не входять до числа осіб, охоплених поняттям «командування», у зв`язку з чим застосування до спірних правовідносин положень частини 1 статті 9 Закону України №2262-ХІІ, за умови звільнення зі служби у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", не має законних підстав. З огляду на зазначене, представник відповідача просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити; рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві представник позивача зазначає, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної так і додаткової відпустки. В обґрунтування своєї правової позиції посилається на висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 19.01.2021 року у справі № 160/1075/19, від 04.02.2021 року у справі № 160/5393/19, від 31.03.2021 року у справі № 320/3843/20. Вказує, що наведена позиція Верховного Суду щодо необхідності виплачувати поліцейським при звільненні компенсації за всі невикористані ними дні основної та додаткової відпустки підлягає застосуванню і в цьому спорі. Зазначає, що 05.10.2023 року набрав чинності Закон № 3379-ІХ від 06.09.2023, яким внесено зміни до ст. 93 ЗУ «Про Національну поліцію» та викладено частину 10 цієї статті у наступній редакції: « 10. Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи...». Відтак, починаючи з 05.10.2023 вже не може виникати спорів з приводу необхідності виплатити компенсацію за невикористані дні відпусток за всі роки служби. А все, що було до 05.10.2023, має бути вирішено на користь правоохоронця, який при звільненні не отримав від Держави-роботодавця компенсацію за невикористані ним дні відпусток. З огляду на зазначене, представник позивача просить апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві на рішення суду першої інстанції залишити без задоволення; рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року у справі № 400/11695/23 в частині визнання протиправною бездіяльності ТУ ДБР в місті Миколаєві та зобов`язання нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 39 днів щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік - залишити без змін.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач проходив службу за контрактом у Державному бюро розслідувань з 22.06.2021, обіймаючи посади начальницького складу у Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Миколаєві, що підтверджується копіями наказу відповідача від 16.06.2021 № 126-ос/дск та контракту.

03.07.2023 позивач подав рапорт про звільнення зі служби в Державному бюро розслідувань за угодою сторін.

10.07.2023 відповідач видав наказ № 129-ос/дск «Про звільнення зі служби підполковника Державного бюро розслідувань ОСОБА_1 », яким позивача звільнено зі служби в Державному бюро розслідувань у запас 12.07.2023 за угодою сторін.

При звільненні із служби відповідач виплатив позивачу грошову компенсацію за 20 календарних днів невикористаної відпустки за 2023 рік, що сторонами визнається.

Позивачу не виплачена грошова компенсація за невикористану відпустку за 2022 рік, що сторонами визнається.

Довідкою відповідача від 12.10.2023 № 12-37/111вих-23 підтверджується, що кількість календарних днів невикористаної позивачем відпустки за 2022 рік становить 39, з яких 30 - основна оплачувана відпустка та 9 - додаткова.

Одноразову грошову допомогу при звільненні з 12.07.2023 відповідач позивачу не виплачував, що сторонами визнається.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що є доведеними та підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної і додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік у кількості 39 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що особи, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ і вислугу 10 та більше років, при їх звільненні зі служби за угодою сторін не мають права на виплату одноразової грошової допомоги, тому для застосування до спірних правовідносин положень частини першої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» не має правових підстав, у зв`язку з чим дійшов висновку про відмову у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної і додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік у кількості 39 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 14 Законом України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 № 794-VIII (далі Закон № 794-VIII) до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Згідно з частиною другою статті 14 Закону № 794-VIII, служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Частина п`ята статті 14 Закону № 794-VIII установлює, що трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Згідно з частиною шостою статті 14 Закону № 794-VIII, порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами. На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців Державного бюро розслідувань здійснюється відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

У відповідності до частини першої статті 19 Закону № 794-VIII, держава забезпечує соціальний захист працівників Державного бюро розслідувань відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

Згідно з частиною другою статті 19 Закону № 794-VIII, особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Згідно з статтею 74 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

У відповідності до положень частини першої статті 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Відповідно до преамбули Закону України «Про відпустки» цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відпустки», державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України , цим Законом, Кодексом законом про працю України, іншими законами та нормативи о-правовими актами України.

Згідно зі статтею 2 Закону «Про відпустки», право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи

Право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Статтею 24 Закону («Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки») встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2020 р. № 743

затверджено Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань (далі Положення №743).

Пункт 94 Положення №743 передбачає, що у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби (крім звільнення через службову невідповідність, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення права займати певні посади, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, яким на особу накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового та начальницького складу) та невикористання нею щорічної основної відпустки їй за її бажанням надається невикористана відпустка з подальшим звільненням її із служби. Датою звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у такому разі є останній день відпустки.

Пункт 95 Положення №743 встановлює, що у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у зв`язку із закінченням строку контракту невикористана нею щорічна основна відпустка за її бажанням може надаватися їй тоді, коли час цієї відпустки повністю або частково перевищує строк дії контракту. У такому разі строк дії зазначеного контракту продовжується до закінчення відпустки. За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового та начальницького складу, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

В апеляційній скарзі відповідач вказує, що законодавство передбачає можливість виплати компенсації за невикористану відпустку виключно у році звільнення.

Колегія суддів зазначає, що Положення № 743 прямо не регулює компенсацію невикористаних днів відпустки за попередні роки. Також воно не містить вказівки на те, що такі дні «згорають» із настанням нового року.

Положення № 743 урегульовує, що особі рядового та начальницького складу обов`язково має бути забезпечено надання щорічної оплачуваної відпустки тривалістю не менше 30 календарних днів (пункт 82), яка має бути надана протягом року (пункт 84).

Колегія суддів звертає увагу, що Положення є підзаконним нормативно-правовим актом і не скасовує приписів статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про відпустки» щодо виплати працівникові при звільненні компенсації за всі невикористані дні відпустки.

Верховний Суд у складі суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19 дійшов таких висновків: право особи, яка працює, на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі Закон № 580-VIII). Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Аналізуючи наведені норми законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

Верховний Суд вказав, шо з огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки».

Верховний Суд зазначив, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Подібна правова позиція, яка стосується питання виплати компенсації невикористаної частини відпустки поліцейським за минулі роки, викладена у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 160/5393/19 та від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20.

Як було вказано раніше, відповідно до частини першої статті 19 Закону № 794-VIII, Держава забезпечує соціальний захист працівників Державного бюро розслідувань відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

Згідно з частиною другою статті 19 Закону № 794-VIII, особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Наведена позиція Верховного Суду щодо необхідності виплачувати поліцейським при звільненні компенсації за всі невикористані ними дні основної та додаткової відпустки може бути застосована до спірних правовідносин.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної і додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік у кількості 39 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, колегія суддів зазначає наступне.

Пункт 43 Положення № 743 визначає, що для проходження служби у Державному бюро розслідувань укладається контракт з особою, яка призначається на посаду рядового та начальницького складу (крім посад, що заміщуються особами вищого начальницького складу), в порядку, встановленому цим Положенням.

Позивач проходив службу у Державному бюро розслідувань на посаді старшого начальницького складу, з ним було укладено контракт.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача про обов`язок відповідача виплатити позивачу при звільненні зі служби спірну грошову допомогу на підставі звільнення зі служби у зв`язку із закінченням строку контракту, з огляду на наступне.

Пункт 107 Положення №743 визначає перелік підстав для припинення (розірвання) контракту та звільнення осіб рядового та начальницького складу зі служби:

1) у зв`язку із закінченням строку дії контракту;

2) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на службі, про що особи рядового та начальницького складу попереджаються за два місяці;

3) за станом здоров`я - на підставі висновку військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії про непридатність або обмежену придатність до служби;

4) у зв`язку із скороченням штату - у разі неможливості використання на службі у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів, про що особи рядового та начальницького складу попереджаються за два місяці;

5) за сімейними обставинами або з інших поважних причин, відповідно до заяви та документів особи, яка звільняється;

6) у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту особою

рядового та начальницького складу;

7) у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту керівництвом відповідного органу системи Державного бюро розслідувань;

8) за службовою невідповідністю;

9) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду;

10) за угодою сторін;

11) у разі неможливості переведення на іншу посаду у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі;

12) у зв`язку з набуттям громадянства іноземної держави;

13) у разі наявності реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб;

14) у зв`язку з виконанням (реалізацією) дисциплінарного стягнення відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Позивача звільнено 12.07.2023 зі служби в Державному бюро розслідувань на підставі підпункту 10 пункту 107 Положення № 743, а саме: за угодою сторін (згідно з його рапортом).

Позивач 18.06.2021 уклав контракт з ДБР в особі директора ТУ ДБР у м. Миколаєві з 22.06.2021 строком на шість років. Отже, строк дії контракту позивача і ДБР мав би закінчуватися 22.06.2027.

Частина перша статті 9 Закону № 2262-ХІІ встановлює, що одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення виплачується особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України «Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років.

Зазначена норма не передбачає виплати одноразової грошової допомоги особам, які звільнені із служби за угодою сторін.

З огляду на вищезазначене, вірним є висновок суду першої інстанції, що особи, які мають право на пенсію за цим Законом і вислугу 10 та більше років, при їх звільненні зі служби за угодою сторін не мають права на виплату одноразової грошової допомоги, тому для застосування до спірних правовідносин положень частини першої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» не має правових підстав.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що однією з умов застосування положень частини першої статті 9 Закону № 2262-ХІІ щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків (за наявності вислуги 10 і більше років) є звільнення на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку».

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», співробітники кадрового складу можуть бути також звільнені із служби (роботи) у розвідувальному органі за згодою сторін.

Колегія суддів відхиляє посилання позивача на відповідну норму з таких підстав.

Стаття 36 Закону України «Про розвідку» регулює особливості звільнення із служби (роботи) у розвідувальних органах.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України «Про розвідку», розвідувальними органами є:

1) Служба зовнішньої розвідки України;

2) розвідувальний орган Міністерства оборони України;

3) розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Здійснення розвідувальної діяльності іншими, ніж передбачені цією статтею, державними органами, військовими формуваннями, підприємствами, установами, організаціями будь-якої форми власності або фізичними особами забороняється, крім проведення розвідувальних заходів та здійснення спеціальної розвідки іншими суб`єктами розвідувального співтовариства у випадках, передбачених цим Законом.

Державне бюро розслідувань не належить до розвідувальних органів, тому посилання позивача на пункт 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку» є безпідставним.

Колегія суддів також зазначає, що пункт 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку» відсутній у наказі про звільнення позивача від 10.07.2023 № 129-ос/дск як підстава для звільнення.

Наказ від 10.07.2023 № 129-ос/дск позивачем не оскаржується і зазначені в ньому підстави звільнення не заперечуються.

Колегія суддів відхиляє аргумент позивача про те, що така умова нарахування і виплати спірної грошової допомоги, визначена частиною 1 статті 9 Закону № 2262-ХІІ, як звільнення зі служби у зв`язку закінченням строку контракту, тотожна звільненню за угодою сторін.

За умовами контракту про проходження служби у Державному бюро розслідувань від 18.06.2021, укладеного позивачем з Державним бюро розслідувань, ОСОБА_1 (Сторона 2) приймається на службу до Державного бюро розслідувань та добровільно бере на себе зобов`язання проходити службу за посадою протягом строку дії цього контракту та відповідно до його умов, а Територіальне управління Державне бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві (Сторона 1) бере на себе зобов`язання забезпечити відповідно до законодавства створення належним умов для виконання Стороною 2 своїх обов`язків, а також матеріальне забезпечення, соціальний і правовий захист.

Отже, зобов`язання Сторін та умови, визначені контрактом, вважаються виконаними лише за умови закінчення визначеного в контракті строку його дії, а саме: шести років (з 22.06.2021 до 22.06.2027 - пункти 10, 11 контракту).

Пункт 107 Положення №743 містить дві самостійні підстави, у зв`язку з якими контракт припиняється (розривається), а особи рядового та начальницького складу звільняються із служби:

- у зв`язку із закінченням строку дії контракту (підпункт 1);

- за угодою сторін (підпункт 10).

При цьому, звільнення за угодою сторін не свідчить про те, що сторони домовились змінити строк дії контракту, оскільки угода (домовленість) сторін стосується виключно питання розірвання трудових відносин між працівником та роботодавцем, тобто припинення подальшого проходження служби в системі ДБР.

Звільнення зі служби за угодою сторін є наслідком дострокового розірвання контракту, що, крім пункту 107 Положення № 743, визначено в пункті 15 Контракту.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень частини першої статті 9 Закону № 2262-ХІІ, у зв`язку з чим суд першої інстанції правомірно у цій частині позовних вимог відмовив.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик