Постанова

від 20.02.2025 по справі 400/11695/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 року

м. Київ

справа №400/11695/23

адміністративне провадження №К/990/17640/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О.В.,

суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Бабійчук Іриною Володимирівною, на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року, ухвалене у складі судді Птичкіної В.В., і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Шевчук О.А., суддів Бойка А.В., Федусика А.Г.,

У С Т А Н О В И В :

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (далі - ТУ ДБР у місті Миколаєві), у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

- визнати протиправною бездіяльність ТУ ДБР у місті Миколаєві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за 2022 рік у загальній кількості 39 календарних днів;

- зобов`язати ТУ ДБР у місті Миколаєві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за 2022 рік у загальній кількості 39 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 12 липня 2023 року;

- визнати протиправною бездіяльність ТУ ДБР у місті Миколаєві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як особі начальницького складу, що повторно звільнилася зі служби, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно зі статтею 9 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-XII) за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто за період з 22 червня 2021 року до дня звільнення з ДБР - 12 липня 2023 року;

- зобов`язати ТУ ДБР у місті Миколаєві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як особі начальницького складу, що повторно звільнилася зі служби, одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно зі статтею 9 Закону №2262-XIІ за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто за період з 22 червня 2021 року до дня звільнення з ДБР - 12 липня 2023 року.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 22 червня 2021 року проходив службу в ДБР на посаді начальницького складу, а 12 липня 2023 року звільнений з цієї служби за угодою сторін. ТУ ДБР у місті Миколаєві провело розрахунок при звільненні позивача, проте у порушення вимог частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), частини першої статті 24 Закону України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) та статті 9 Закону №2262-XII не виплатило грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за 2022 рік, а також одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто за період з 22 червня 2021 року до 12 липня 2023 року.

ІІ. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

3. Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 09 лютого 2024 року позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність ТУ ДБР у місті Миколаєві, яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за 2022 рік у загальній кількості 39 календарних днів. Зобов`язав ТУ ДБР у місті Миколаєві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за 2022 рік у загальній кількості 39 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 12 липня 2023 року. Відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності ТУ ДБР у місті Миколаєві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як особі начальницького складу, що повторно звільнилася зі служби, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно із статтею 9 Закону №2262-ХІІ за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто за період з 22 червня 2021 року до дня звільнення з ДБР - 12 липня 2023 року. Відмовив у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ТУ ДБР у місті Миколаєві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як особі начальницького складу, що повторно звільнилася зі служби, одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно із статтею 9 Закону №2262-XIІ за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто за період з 22 червня 2021 року до дня звільнення з ДБР - 12 липня 2023 року.

4. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 09 квітня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ТУ ДБР у місті Миколаєві залишив без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року - без змін.

5. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 частково, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що, ураховуючи приписи статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону №504/96-ВР, відповідач при звільненні позивача зі служби в ДБР був зобов`язаний нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за 2022 рік у загальній кількості 39 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення. Водночас суд першої інстанції дійшов висновку, що особи, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ і вислугу 10 та більше років, при їхньому звільненні зі служби за угодою сторін не мають права на виплату спірної одноразової грошової допомоги, тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень частини першої статті 9 Закону №2262-ХІІ та задоволення позовних вимог у цій частині. При цьому суд першої інстанції зауважив, що ДБР не належить до розвідувальних органів, тому посилання позивача на пункт 1 частини другої статті 36 Закону України від 17 вересня 2020 року №912-IX «Про розвідку» (далі - Закон №912-IX) є безпідставними. Також суд першої інстанції відхилив аргументи позивача про те, що така умова нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, визначена частиною першою статті 9 Закону №2262-ХІІ, як звільнення зі служби у зв`язку із закінченням строку контракту, є тотожною звільненню за угодою сторін.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Адвокат Бабійчук Ірина Володимирівна (далі - Бабійчук І.В.) подала в інтересах ОСОБА_1 до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року в справі №400/11695/23 у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо оскарження ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та: визнати протиправною бездіяльність ТУ ДБР у місті Миколаєві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як особі начальницького складу, що повторно звільнилася зі служби, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно зі статтею 9 Закону №2262-XII за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто за період з 22 червня 2021 року до дня звільнення з ДБР - 12 липня 2023 року; зобов`язати ТУ ДБР у місті Миколаєві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як особі начальницького складу, що повторно звільнилася зі служби, одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно зі статтею 9 Закону №2262-XII за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто за період з 22 червня 2021 року до дня звільнення з ДБР - 12 липня 2023 року. У частині визнання протиправною бездіяльності ТУ ДБР у місті Миколаєві та зобов`язання його нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 39 днів щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за 2022 рік рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року в справі №400/11695/23 залишити без змін.

7. Як підставу оскарження судових рішень у частині відмови у задоволенні позовних вимог скаржник, посилаючись на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), визначив пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Стверджує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 9 Закону №2262-XII щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в ДБР за угодою сторін особі, яка на день звільнення має вислугу більше 10 років.

8. На переконання скаржника, законодавець, визначаючи у статті 9 Закону №2262-XII умови для отримання одноразової грошової допомоги, передбачав такі критерії:

- якщо особа відслужила весь строк контракту, про який домовилася із роботодавцем, або якщо звільнилася за станом здоров`я, або якщо звільнення пов`язане з невиконанням роботодавцем своїх обов`язків, іншого порушення з боку роботодавця (тобто особа проходила службу доброчесно та сумлінно протягом домовленого строку, або припинила проходження служби з причин, що не залежать від її волі), то особі, що має вислугу більше 10 років, виплачується допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний рік служби;

- якщо особа, що має вислугу більше 10 років, звільнилася зі служби за власним бажанням, чи звільнилася з інших поважних особистих причин (тобто особа проходила службу доброчесно та сумлінно, проте з власних причин відмовилася дослужити весь очікуваний від неї роботодавцем строк служби), то такій особі виплачується допомога в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний рік служби;

- якщо звільнення особи відбулося через її недоброчесну поведінку (невиконання умов контракту, невідповідність посаді, обвинувальний вирок чи корупційне адміністративне правопорушення), то така особа позбавляється права на отримання допомоги.

Тобто якщо особа звільнилася з «доброчесних» підстав, вона отримує одноразову грошову допомогу при звільненні, а якщо особа звільнилася з «недоброчесних» підстав, то вона позбавляється грошової допомоги.

9. Незважаючи на те, що стаття 9 Закону №2262-XII не містить конкретної норми, яка б передбачала виплату одноразової грошової допомоги у разі звільнення за угодою сторін, скаржник переконаний, що цей випадок необхідно прирівняти до звільнення за закінченням строку контракту, оскільки угода про зміну строку контракту фактично є підставою для його дострокового закінчення за згодою сторін.

10. Скаржник також указує, що частина перша статті 9 Закону №2262-XII передбачає право на одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби для осіб, звільнених за підставою, визначеною пунктом 1 частини другої статті 36 Закону №912-IX - за згодою сторін. Скаржник уважає, що якщо така норма діє для розвідувальних органів, то вона має бути поширена й на інших осіб, які звільнилися з інших правоохоронних органів, зокрема, з ДБР.

11. На переконання скаржника, відсутність прямої вказівки у статті 9 Закону №2262-XII про звільнення за угодою сторін є вадою формулювання Закону, а не цілеспрямованим обмеженням прав осіб, що проходять службу в правоохоронних органах. Скаржник наполягає, що осіб, які звільняються з ДБР за угодою сторін після 10 років служби, необхідно прирівнювати до тих осіб, хто звільнився за іншими «доброчесними» підставами, з наданням права на одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

12. Скаржник також зазначає, що суд мав змогу застосувати положення частини другої статті 9 КАС України та змінити розмір допомоги для позивача з 50% на 25%, натомість відмовив у задоволенні позову в цій частині повністю, що свідчить про знецінення служби в ДБР, звуження прав осіб рядового і начальницького складу на службі в ДБР, які сумлінно прослужити більше 10 років.

IV. Рух справи у суді касаційної інстанції

13. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Радишевської О.Р., Уханенка С.А. ухвалою від 21 травня 2024 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а також підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

14. ТУ ДБР у місті Миколаєві 27 травня 2024 року подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу із проханням залишити її без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року в справі №400/11695/23 - без змін.

15. 09 та 31 січня 2025 року від ТУ ДБР у місті Миколаєві до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення у справі №400/11695/23.

16. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 19 лютого 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 20 лютого 2025 року.

V. Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій

17. ОСОБА_1 проходив службу за контрактом у ДБР з 22 червня 2021 року, обіймаючи посаду начальницького складу у ТУ ДБР у місті Миколаєві, що підтверджується копіями наказу відповідача від 16 червня 2021 року №126-ос/дск та контракту від 18 червня 2021 року №70.

18. 03 липня 2023 року ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення його зі служби в ДБР за угодою сторін.

19. 10 липня 2023 року ТУ ДБР у місті Миколаєві видало наказ №129-ос/дск, яким ОСОБА_1 звільнено 12 липня 2023 року зі служби в ДБР у запас за угодою сторін, з достроковим припиненням (розірванням) контракту від 18 червня 2021 року №70.

20. ОСОБА_1 при звільненні зі служби виплачено грошову компенсацію за 20 календарних днів невикористаної відпустки за 2023 рік. Водночас виплату грошової компенсації за 39 днів невикористаної щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за 2022 рік, а також одноразової грошової допомоги при звільненні відповідач ОСОБА_1 не здійснив.

21. Відповідно до довідки ТУ ДБР у місті Миколаєві від 12 жовтня 2023 року №12-37/111вих-23 кількість календарних днів невикористаної ОСОБА_1 відпустки за 2022 рік становить 39, з яких: 30 - основна оплачувана відпустка, 9 - додаткова оплачувана відпустка.

22. Уважаючи, що позивач має право на отримання зазначених виплат, посилаючись на протиправну бездіяльність ТУ ДБР у місті Миколаєві, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

VІ. Джерела права й акти їхнього застосування

23. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 листопада 2015 року №794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон №794-VIII) ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

25. За приписами частин першої та другої статті 14 Закону №794-VIII до працівників ДБР належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із ДБР. Служба в ДБР є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в ДБР зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

26. У частині п`ятій статті 14 Закону №794-VIII внормовано, що трудові відносини працівників ДБР регулюються цим Законом (у частині переведення працівників ДБР на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців ДБР поширюється дія Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII). Посади державних службовців ДБР відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

27. Приписами частин першої та другої статті 19 Закону №794-VIII закріплено, що держава забезпечує соціальний захист працівників ДБР відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства. Особи рядового і начальницького складу ДБР користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

28. Відповідно до частин першої та другої статті 20 Закону №794-VIII умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці державних службовців ДБР повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до ДБР висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників. На осіб рядового і начальницького складу ДБР поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Умови оплати праці працівників ДБР, які є державними службовцями, визначаються законодавством про державну службу з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Умови оплати праці осіб, які працюють у ДБР за трудовими договорами, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

29. За правилами частини шостої статті 14 Закону №794-VIII порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.

30. Як установлено у частині третій статті 19 Закону №794-VIII, пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом №2262-XII, у статті 9 якого (Закону №2262-XII), яка (стаття 9) врегульовує питання виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, закріплено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону №580-VIII проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону №889-VIII, а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону №912-IX, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (частина перша).

31. Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (частина друга статті 9 Закону №2262-XII).

32. Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, не виплачується. Одноразова грошова допомога також не виплачується військовослужбовцям, звільненим з військової служби на підставах, визначених пунктами 2-4 частини другої статті 36 (крім випадків звільнення у зв`язку з виявленням однієї з підстав, зазначених у пунктах 1 і 9 частини другої статті 31) Закону №912-IX (частина третя статті 9 Закону №2262-XII).

33. У частині шостій статті 9 Закону №2262-XII визначено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

VІІ. Позиція Верховного Суду

34. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

35. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

36. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

37. Спірні правовідносини у справі №400/11695/23 виникли щодо права ОСОБА_1 при звільненні зі служби в ДБР на виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за 2022 рік, а також одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби.

38. Задовольняючи позовні вимоги частково, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що ОСОБА_1 при звільненні зі служби в ДБР мав право на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за 2022 рік у загальній кількості 39 календарних днів, виходячи з положень статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону №504/96-ВР, яка протиправно не виплачена відповідачем. Водночас суди попередніх інстанцій, проаналізувавши норми статті 9 Закону №2262-XII, дійшли висновку про відсутність у ОСОБА_1 права на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

39. Доводи і вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої адвокатом Бабійчук І.В., полягають в оскарженні рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року в справі №400/11695/23 у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

40. У іншій частині (у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ) рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року в касаційному порядку не оскаржуються.

41. Касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зважаючи на аргументи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статті 9 Закону №2262-XII у подібних правовідносинах.

42. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та судовим рішенням судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині, Верховний Суд, з огляду на приписи статті 341 КАС України, ураховує, що після подання касаційної скарги та відкриття касаційного провадження у справі №400/11695/23 Верховний Суд уже висловив правову позицію щодо спірного питання.

43. Так, відповідаючи на питання правильності застосування норм статті 9 Закону №2262-XII у відповідних правовідносинах, Верховний Суд у постанові від 21 січня 2025 року в справі №400/11565/23 зазначив, що норма статті 9 Закону №2262-XII визначає правила надання одноразової грошової допомоги особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, а також іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом (далі - зазначені особи).

44. Згідно із цими правилами, зазначені особи, якщо вони звільнені зі служби за станом здоров`я, а також працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону №580-VIII проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 07 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону №889-VIII, а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, - отримують одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

45. Зазначені особи, якщо вони звільнені зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону №912-IX, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, - отримують одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше.

46. Зазначені особи, якщо вони звільнені зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, за умови наявності вислуги 10 років і більше, - отримують одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

47. Зазначені особи, якщо вони звільнені зі служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, а також військовослужбовці, звільнені з військової служби на підставах, визначених пунктами 2-4 частини другої статті 36 (крім випадків звільнення у зв`язку з виявленням однієї з підстав, зазначених у пунктах 1 і 9 частини другої статті 31) Закону №912-IX, - одноразову грошову допомогу не отримують.

48. Отже, аналіз змісту статті 9 Закону №2262-XII дає підстави для висновку, що одноразова грошова допомога при звільненні зі служби є одноразовою виплатою, яка надається особам, звільненим зі служби, за наявності у них права на пенсію відповідно до цього Закону. Право на отримання такої допомоги залежить від категорії особи, тривалості служби, вислуги та підстав звільнення. При цьому окреслений цією нормою перелік підстав звільнення, які надають право на отримання одноразової грошової допомоги, є вичерпним, і закон інших підстав звільнення для її виплати не передбачає.

49. Як установили суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, на позивача, як особу начальницького складу ДБР, поширюються соціальні гарантії, передбачені Законом №2262-XII. Позивача звільнено зі служби в ДБР за угодою сторін, з достроковим припиненням (розірванням) контракту.

50. Разом із тим, як констатував Верховний Суд у постанові від 21 січня 2025 року в справі №400/11565/23, норма статті 9 Закону №2262-XII такої підстави звільнення як звільнення за угодою сторін, з достроковим припиненням (розірванням) контракту, серед переліку підстав, за яких виникає право на виплату спірної одноразової грошової допомоги, не передбачає.

51. Надаючи оцінку доводам з приводу того, що критерієм для виплати одноразової грошової допомоги відповідно до статті 9 Закону №2262-XII є доброчесність поведінки особи під час проходження служби, а отже, у разі звільнення зі служби за угодою сторін за умови доброчесного та сумлінного виконання службових обов`язків і наявності вислуги більше 10 років, особа має право на виплату цієї допомоги, про що також стверджує скаржник у касаційній скарзі у справі №400/11695/23, Верховний Суд у постанові від 21 січня 2025 року в справі №400/11565/23 зауважив, що такі доводи ґрунтуються на суб`єктивному тлумаченні вказаної норми матеріального права. Наголосив, що попри те, що положення статті 9 Закону №2262-XII побіжно стосуються поведінки особи під час проходження нею служби, умови отримання одноразової грошової допомоги визначаються не лише за добросовісністю, а й за тривалістю служби та, головне, підставою звільнення. Іншими словами, прямої прив`язки до добросовісності виконання обов`язків як виключного критерію для надання права на отримання спірної допомоги норма статті 9 Закону №2262-XII не містить. Отож стверджувати, що законодавець розмежовує право на отримання допомоги лише за принципом добросовісності виконання службових обов`язків, підстав немає, адже він ураховує й інші аспекти проходження особою служби.

52. Аргументація про те, що звільнення за угодою сторін є тотожним звільненню за закінченням строку контракту, яке згідно зі статтею 9 Закону №2262-XII входить до переліку підстав, які надають право на отримання спірної допомоги, є необґрунтованою, оскільки зазначені підстави припинення трудових відносин мають різну юридичну природу і законодавець чітко розмежовує їх в окремих нормах, що підтверджується, зокрема, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №743.

53. Також помилковими є посилання скаржника на пункт 1 частини другої статті 36 Закону №912-IX та доводи про можливість застосування цієї норми до осіб, які звільнилися з ДБР, оскільки означена норма поширюється лише на співробітників розвідувальних органів України та осіб, залучених до виконання розвідувальних завдань, до переліку яких позивач не належить. Окрім того, ані Закон №912-IX, ані Закон №2262-XII не передбачають застосування положень, що стосуються розвідувальних органів, до інших категорій осіб, зокрема, осіб рядового та начальницького складу ДБР. Відповідно, така аналогія визнається необґрунтованою.

54. Твердження скаржника про те, що відсутність прямої вказівки про звільнення за угодою сторін у статті 9 Закону №2262-XII є вадою законодавчої техніки (вадою формулювання Закону) не заслуговують на увагу, оскільки вони побудовані на припущеннях і не мають обґрунтованої правової основи.

55. Аналогічні висновки сформовані Верховним Судом і у постанові від 13 лютого 2025 року в справі №400/11424/23.

56. Ураховуючи, що висновки, викладені Верховним Судом у наведених постановах, є релевантними та застосовними до спірних правовідносин у справі, що розглядається, відсутня необхідність формування правового висновку щодо спірного питання, а саме застосування норм статті 9 Закону №2262-XII у відповідних правовідносинах, що було підставою для відкриття касаційного провадження у справі №400/11695/23, оскільки відповідний висновок уже сформований Верховним Судом після подання касаційної скарги та відкриття касаційного провадження у цій справі.

57. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_1 при звільненні зі служби в ДБР не мав права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно зі статтею 9 Закону №2262-XII за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто за період з 22 червня 2021 року до 12 липня 2023 року.

58. Доводи, викладені у касаційній скарзі щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм статті 9 Закону №2262-XII, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду судових рішень в оскаржуваній частині у цій справі.

59. Верховний Суд також зазначає, що аргументи касаційної скарги з приводу незастосування судом частини другої статті 9 КАС України, який міг би змінити розмір допомоги, належної позивачу, з 50% на 25%, не є слушними, оскільки підстава звільнення за угодою сторін, з достроковим припиненням (розірванням) контракту, не надає позивачу права на отримання відповідно до статті 9 Закону №2262-XII одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, зокрема, і в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

60. Зважаючи на наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення означених позовних вимог ОСОБА_1 . Аргументи, викладені у касаційній скарзі, таких висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

61. У іншій частині (у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ) рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року в справі №400/11695/23 у касаційному порядку адвокатом Бабійчук І.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , не оскаржені, тому в межах цього касаційного провадження Верховний Суд не перевіряє й не надає оцінки висновкам судів попередніх інстанцій в означеній частині.

62. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

63. За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 , подана адвокатом Бабійчук І.В., підлягає залишенню без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року в справі №400/11695/23 - без змін.

VІІІ. Судові витрати

64. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бабійчук Іриною Володимирівною, залишити без задоволення.

2. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року в справі №400/11695/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: О. Р. Радишевська

С. А. Уханенко