Окрема думка

від 07.02.2024 по справі 161/12266/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

судді Верховного Суду у Касаційному цивільному судіПророка В. В.

справа № 161/12266/23 (провадження № 61-14414 св 23)

07 лютого 2024 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 липня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика» про визнання недійсним звільнення за угодою сторін, відшкодування матеріальної та моральної шкоди і постановою від 07 лютого 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 липня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року скасував, а справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Водночас з рішенням колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можу погодитися з огляду на таке.

1. ОСОБА_1 , звертаючись до суду у липні 2023 року з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика» (далі - ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика») про визнання недійсним звільнення за угодою сторін, відшкодування матеріальної та моральної шкоди просив визнати його заяву про звільнення неправочинною, а правочин про звільнення за угодою сторін недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), стягнути з відповідача на свою користь 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 40 000,00 грн компенсації за майнову шкоду, яка пов`язана з витратами на правничу допомогу у зв`язку з порушенням його немайнових прав.

2. Обґрунтовуючи позов вказував на те, що 29 листопада 2021 року він написав заяву про звільнення з роботи за угодою сторін. 01 грудня 2021 року наказом ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» на підставі поданої заяви його було звільнено з роботи згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вказував, що заяву про звільнення за угодою сторін писав проти своєї волі, під впливом фізичного і психологічного тиску та під диктовку директора, оскільки перед цим, 25 листопада 2021 року, мало місце завдання йому тілесних ушкоджень на робочому місці та погрози з боку роботодавця, що, у свою чергу, і вплинуло на написання такої заяви.

3. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 липня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі.

4. Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що зазначені ОСОБА_1 на обґрунтування позовних вимог обставини вже були предметом судового розгляду у справі № 161/927/22 за його позовом до ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» про скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення, скасування наказу про звільнення, зміну дати і підстави звільнення з роботи, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

5. Таким чином, оскільки існує таке, що набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, то у відкритті провадження у цій справі слід відмовити згідно з пунктом 2 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

6. Суд також зауважив, що викладення ОСОБА_1 прохальної частини позовної заяви в іншому форматі не свідчить про відмінність правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі та у справі, яка вже розглядалася судом та у якій ухвалено рішення, що набрало законної сили.

7. Постановою Волинського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 липня 2023 року - без змін.

8. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що у справі № 161/927/22 та у цій справі збігаються сторони, предмет і підстави позову.

9. Зокрема, позивачем є ОСОБА_1 , а відповідачем - ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика», предмет позову в обох справах становлять вимоги про незаконність звільнення позивача з роботи за угодою сторін на підставі його особистої заяви від 29 листопада 2021 року, яку, як стверджує ОСОБА_1 , він написав під психологічним і фізичним тиском з боку адміністрації роботодавця, та про відшкодування моральної шкоди. Жодних нових обставин позивач не навів, лише розширено посилався на докази, які ним не були подані раніше, - аудіозаписи розмов між працівниками.

10. Зважаючи на збіг в обох справах сторін, предмета та підстав позовів, а також беручи до уваги, що на час подання ОСОБА_1 цього позову набрало законної сили судове рішення у справі № 161/927/22, то обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у цій справі згідно з пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України.

11. Аргументи заявника про те, що позови у цій справі та у справі № 161/927/22 не є тотожними, оскільки він обґрунтував свій новий позов нормами статей 203, 215, 216, 230, 231 ЦК України та просив саме на цій підставі визнати недійсними правочинами його заяву та наказ про звільнення за угодою сторін, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, вказавши, що формулювання прохальної частини позовної заяви в іншому форматі з посиланням на інші правові норми не може свідчити про відмінність правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі та у справі № 161/927/22, яку розглядали суди різних інстанцій та у якій ухвалено рішення, що набрало законної сили.

12. Крім того, зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а з`ясувавши, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює їх правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

13. При розгляді трудових спорів, пов`язаних зі звільненням працівника, належним та ефективним способом судового захисту є подання позову про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (моральної шкоди), як це передбачено нормами КЗпП України, зокрема статтями 231-241-1 цього Кодексу.

14. У розумінні статті 202 ЦК України трудовий договір (а так само і заява про припинення трудового договору за угодою сторін) не є правочином, на який поширюються передбачені статтями 203, 215 цього Кодексу вимоги щодо чинності правочину та який може бути визнаний недійсним з передбачених ЦК України підстав.

15. Таким чином, змінене позивачем ОСОБА_1 формулювання позовних вимог та посилання на інші, ніж у попередньому позові, норми закону, які не підлягають застосуванню до трудових відносин, не впливає на суть його позовних вимог, не змінює предмет та фактичні підстави нового позову, який є тотожним з попереднім, що вже вирішений судом.

16. Звертаючись до Верховного Суду із касаційною скаргою ОСОБА_1 просив скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

17. Обґрунтовуючи касаційну скаргу вказував на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив йому у відкритті провадження з підстав набрання законної сили рішенням суду між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, оскільки предметом цього позову є визнання його заяви про звільнення неправочинною, а правочину про звільнення за угодою сторін - недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, тоді як у справі № 161/927/22 суди розглянули його позов про скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення, скасування наказу про звільнення, зміну дати і підстави звільнення з роботи, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди із застосуванням положень КЗпП України.

18. Суди залишили поза увагою те, що остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів є завданнями підготовчого провадження.

19. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

20. Підставою для прийняття судового рішення про відмову у відкритті провадження у справі може бути лише наявність на час вирішення питання про відкриття провадження у справі рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

21. Для застосування вказаної підстави для відмови у відкритті провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

22. Верховний Суд задовольняючи касаційну скаргу керувався тим, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

23. Звертаючись із позовом у цій справі у липні 2023 року, позивач ОСОБА_1 просив: (1) визнати його заяву про звільнення неправочинною, а вчинений у межах трудового законодавства правочин про звільнення за угодою сторін недійсним; (2) стягнути з ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» на свою користь 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди; (3) стягнути з відповідача на свою користь 40 000,00 грн компенсації за майнову шкоду, яка пов`язана з витратами на правничу допомогу у зв`язку з порушенням його немайнових прав, зазначивши в позовній заяві нормативно-правову кваліфікацію обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги, тобто правові підстави позову, - положення статей 203, 215, 230 ЦК України.

24. У поданому у січні 2022 року позові у справі № 161/927/22 ОСОБА_1 просив: (1) скасувати наказ ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» від 01 грудня 2021 року № 113/01-к про звільнення з роботи згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України за угодою сторін; (2) змінити дату його звільнення на 08 грудня 2021 року, а підставу звільнення на пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України; (3) стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу; (4) компенсувати йому моральну шкоду, завдану внаслідок незаконного звільнення, зазначивши в позовній заяві нормативно-правову кваліфікацію обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги, положення статей 36, 235, 237-1 КЗпП України.

25. В обох справах як на підставу позову ОСОБА_1 посилався на те, що заяву про звільнення за угодою сторін він написав проти своєї волі, під впливом фізичного і психологічного тиску з боку директора ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика».

26. Таким чином, враховуючи те, що у справі № 161/927/22 та у цій справі предмет позову, тобто матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких позивач просив ухвалити судове рішення, а також правові підстави позову, не збігаються, тоді як нетотожність хоча б одного з елементів позову не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованої особи за вирішенням спору, то у суду першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, були відсутні підстави для відмови у відкритті провадження за положеннями пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України.

27. Отже, не встановивши належним чином правову природу правовідносин, які виникли між учасниками справи, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що предмет спору, підстави звернення до суду, а також суб`єктний склад осіб в обох справах є однаковими.

28. Водночас, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

29. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

30. Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

31. Складовими елементами позову, тобто його структурні складові, які сукупно визначають його зміст, є предмет позову та підстави позову.

32. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) вказана, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

33. Тобто предметом позову є його частина, яка містить безпосередню матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд ухвалює рішення по суті (позовні вимоги), а підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

34. Пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

35. Отже вказана норма ЦПК України чітко вказує на те, що з одним і тим же позовом можна лише раз звернутися до суду за захистом.

36. Оцінюючі предмет та підстави позовів на предмет їх тотожності варто також звертати увагу і на предмет спору, тобто об`єкт спірних правовідносин (благо, щодо якого виник спір між позивачем та відповідачем).

37. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 9901/433/18 зазначила, що при зміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою, або при виділенні з позову, який вже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається.

38. Також не може вважатися зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

39. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

40. ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії»).

41. У рішенні від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» ЄСПЛ ще раз нагадав, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

42. Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 вже звертався до суду із позовом до ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» в якому просив про скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення, скасування наказу про звільнення, зміну дати і підстави звільнення з роботи, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди (справа № 161/927/22), тобто просив суд визнати незаконним його звільнення з роботи та відшкодувати завдану йому шкоду, а в новому позові (справа № 161/12266/23) ОСОБА_1 просить визнати його заяву про звільнення неправочинною, а вчинений у межах трудового законодавства правочин про звільнення за угодою сторін недійсним та стягнути з відповідача завдану йому шкоду, зазначивши в новій позовній заяві підстави позову - положення статей 203, 215, 230 ЦК України, тобто повторно розглянути питання законності його звільнення.

43. Більше того позивач як на підставу позову, як у справі № 161/927/22 так і у справі № 161/12266/23 вказував на те, що заява про звільнення з роботи за угодою сторін була написана ним проти його волі, під впливом фізичного та психологічного тиску та під диктовку директора. Перед тим мало місце завдання йому тілесних ушкоджень на робочому місці та погрози з боку роботодавця, що в подальшому вплинуло на написання такої заяви.

44. Отже, інший словесний виклад предмету та підстав позову, заявлених на розгляд суду в раніше поданій позовній заяві, не змінює правової природи такого предмету та підстав в цілому, а також самого предмет спору, що свідчить про те, що фактично ОСОБА_1 у межах нової справи просить суд повторно переглянути питання законності його звільнення, яке вже було розглянуте та остаточно вирішене в межах розгляду справи № 161/927/22, що порушує принцип праової визначеності.

За таких обставин вважаю, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про необхідність відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки трудовий спір між ОСОБА_1 та ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» щодо його звільнення вже був вирішений у справі № 161/927/22, яка переглядалася як судом апеляційної так і касаційної інстанцій, а належним процесуальним рішення Верховного Суду у цій справі було б прийняття постанови про відмову у задоволені касаційної скарги ОСОБА_1 та залишення в силі оскаржуваних судових рішень.

Суддя В. В. Пророк