Рішення

від 24.09.2024 по справі 161/12266/23

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/12266/23

Провадження № 2/161/2266/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2024 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :

головуючого судді Філюк Т.М.

за участі секретаря судових засідань Октисюк С.В.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика» про визнання неправочинною заяви про звільнення, визнання недійсним звільнення за угодою сторін та відшкодування моральної та матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

21липня 2024року ОСОБА_1 звернувся вЛуцький міськрайоннийсуд Волинськоїобласті зпозовними вимогамидо товаристваз обмеженоювідповідальністю «Луцькакартонно-паперовафабрика» провизнання неправочинноюзаяви прозвільнення,визнання недійсним звільненняза угодоюсторін тавідшкодування моральноїта матеріальноїшкоди. Позовні вимоги мотивував тим, що29 листопада 2021 року він написав заяву про звільнення з роботи за угодою сторін. 01 грудня 2021 року наказом ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» на підставі поданої заяви його було звільнено з роботи згідно з пунктом 1 частини першої статті 36Кодексу законів про працю України. Вказував, що заяву про звільнення за угодою сторін писав проти своєї волі, під впливом фізичного і психологічного тиску та під диктовку директора, оскільки перед цим, 25 листопада 2021 року, мало місце завдання йому тілесних ушкоджень на робочому місці та погрози з боку роботодавця, що, у свою чергу, і вплинуло на написання такої заяви.

Враховуючи викладене, просив визнати заяву про звільнення неправочинною, а правочин про звільнення за угодою сторін недійснимна підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, а також стягнути з відповідача на свою користь 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 40 000,00 грн компенсації за майнову шкоду, яка пов`язана з витратами на правничу допомогу у зв`язку з порушенням його немайнових прав.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 липня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Постановою Верховного суду від 07 лютого 2024 року ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 липня 2023 року про відмову у відкритті провадження та постанову Волинського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року скасовано, ухвалено направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою суддівід 25березня 2024року прийнятодо провадження справуза позовом ОСОБА_1 дотовариства зобмеженою відповідальністю«Луцька картонно-паперовафабрика» про визнаннянеправочинною завипро звільнення,визнання недійсним звільненняза угодоюсторін тавідшкодування моральноїта матеріальноїшкоди, та призначено підготовче засідання у справі.

12 квітня 2024 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник ТзОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» просить відмовити в задоволенні позовних вимог, вказуючи, що звільнення ОСОБА_1 із займаної у ТзОВ «ЛКПФ» посади відбулося у повній відповідності вимогам закону. Зазначає, що заява про звільнення за угодою сторін та виданий на її підставі нааз не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України, на який поширюються передбачені ст.ст. 203, 215, 231 ЦК України загальні вимоги щодо чинності правочину та який може бути визнаний недійсним із передбачених Цивільним кодексом України підстав із застосуванням наслідків недійсності правочину, а обраний позивачем спосіб захисту є неналежним. Також зазначає, що правомірність наказу про звільнення позивача за угодою сторін підтверджується судовим рішення в цивільній справі № 161/927/22, яке набрало законної сили. Також не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Позивач у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, які викладені у позовній заяві та просив задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечував з підстав, які викладені у відзиві на позовну заяву. Також зазначив, що оцінка правовідносин, які виникли між сторонами з приводу звільнення ОСОБА_1 із займаної посади була надана Луцьким міськрайонним судом Волинської області у справі № 161/16771/23 за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «ЛКПФ» про зобов`язання вчинити дії, визнання заяви про звільнення недійсною, стягнення матеріальної та моральної шкоди, встановлення фактів, рішенням від 20 лютого 2024 року в позові було відмовлено, таке рішення набрало законної сили.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до наказу керівника ТзОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» від 23 липня 2018 року № 14/01К ОСОБА_1 був прийнятий на роботу з 24 липня 2018 року на посаду слюсаря з КВПА допоміжні цехи (черговий) 6-го розряду з тривалістю робочого дня (тижня) 40 год.

Згідно наказу (Розпорядження) керівника ТзОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» від 21 жовтня 2020 року №21/01К ОСОБА_1 було переведено на посаду слюсаря з КВПА допоміжних дільниць (черговий) 6-го розряду.

29 листопада 2021 року ОСОБА_1 подана заява про звільнення за угодою сторін з 01 грудня 2021 року.

На підставі заяви позивача генеральним директором ТзОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» було видано наказ № 113/01к «Про припинення трудового договору (контракту)» від 01 грудня 2021 року, та позивача було звільнено з посади слюсаря з КВПА допоміжних дільниць (чергового) 6 розряду за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України).

В подальшому позивач оскаржив своє звільнення та рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» про скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення, скасування наказу про звільнення, зміну дати і підстави звільнення з роботи, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовлено. Предметом розгляду в даній справі була вимога про скасування наказу ТОВ «ЛКПФ» № 113/01к про припинення трудового договору (контракту) від 01 грудня 2021 року, яку позивач мотивував тим, що звільнення відбулося під психологічним та фізичним примусом, а також з грубим порушенням трудового законодавства. Вищевказаним судовим рішенням встановлено, що позивачем не надано доказів того, що станом на момент складання заяви про звільнення за угодою сторін було відсутнє відповідне волевиявлення позивача про припинення трудового договору за зазначеною підставою, наступна зміна власного рішення позивача не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем (без його згоди на таку зміну), враховуючи, що сторони по справі домовилися про дату припинення трудового договору 01 грудня 2021 року, і відповідач не анулював таку домовленість до цієї дати.

Постановою Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року скасовано і ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» про скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення, скасування наказу про звільнення, зміну дати і підстави звільнення з роботи, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Постановлено змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади слюсара з КВПіА допоміжних дільниць 6 розряду ТОВ "Луцька картонно-паперова фабрика" відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України, з 1 грудня 2021 року на 8 грудня 2021 року. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.

Актом управління Держпраці у Волинській області від 21 січня 2022 року № ВЛ64/0106/АВ, складеним за результатами проведеної перевірки (за заявою ОСОБА_1 ) додержання відповідачем вимог законодавства у сфері праці щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та його звільнення з роботи, порушень роботодавцем вимог законодавства про працю встановлено не було. Такий акт оскаржувався позивачем до Волинського окружного адміністративного суду у справі № 140/4793/22 та в результаті розгляду справи судом ухвалено рішення від 12 вересня 2022 року про відмову в позові, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2023 року.

Як слідує зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , позивач стверджує, що заяву про звільнення за угодою сторін він писав проти своєї волі, під впливом фізичного і психологічного тиску та під диктовку свого керівника, оскільки перед цим, 25 листопада 2021 року, мало місце завдання йому тілесних ушкоджень на робочому місці та погрози з боку роботодавця, що і вплинуло на написання такої заяви.

З огляду на наведене, заяву про звільнення за угодою сторін позивач просить визнати не правочинною на підставі ст.ст. 203, 215, 231 ЦК України, а відтак застосувати наслідки недійсності правочину, та правочин про звільнення за угодою сторін визнати недійсним.

Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою, четвертою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частинами другою, четвертою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-530цс15 зазначено, що відповідно до статті 21 КЗпП України предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об`єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема статтями 3, 7, 9, 91, 44 КЗпП України), положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв`язку з укладенням трудового договору (контракту).

Вищевказаний висновок відповідає також висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 22 травня 2019 року у справі № 757/49315/16-ц, від 01 червня 2020 року у справі № 389/1782/17, від 17 лютого 2021 року у справі № 757/65490/19-ц.

Враховуючи вищенаведені висновки щодо застосування норм матеріального права, ні угода сторін про звільнення, ні заява про звільнення за угодою сторін, а ні наказ про звільнення не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України, на які поширюються передбачені статтями 203, 215 ЦК України вимоги щодо чинності правочину та які можуть бути визнані недійсними з передбачених ЦК України підстав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

У вказаній нормі зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Відтак, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Заява про звільнення за угодою сторін та виданий на її підставі наказ не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України, на який поширюються передбачені нормами ст.ст. 203, 215, 231 цього Кодексу загальні вимоги щодо чинності правочину та який може бути визнаний недійсним із передбачених ЦК України підстав із застосуванням наслідків недійсності правочину. До такого висновку прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 22.05.2019 року при розгляді справи № 757/49315/16-ц.

Відтак, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав та законних інтересів є неналежним, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Належним способом захисту прав та законних інтересів позивача у правовідносинах, що виникли між сторонами у справі, є звернення позивача до суду із позовом до відповідача ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» про скасування наказу про звільнення від 01 грудня 2021 року № 113/01-к. Таким правом позивач скористався, судами перевірено законність звільнення позивача за угодою сторін та встановлено наявність волі останнього на подання письмової заяви про звільнення за угодою сторін, у зв`язку із чим в задоволенні позову про скасування наказу про звільнення відмовлено, про що ухвалено судове рішення, яке набрало законної сили.

Позовні вимоги стягнення з відповідача на користь завданої матеріальної шкоду в сумі 40 000 грн як пов`язаних витрат: на правову допомогу для захисту порушених немайнових прав та свобод позивача - складання та підготовку процесуальних документів, консультаційних, поточних витрат; стягнення завданої відповідачем моральної шкоди в сумі 1 000 000 грн, які є похідними від основної вимоги про визнання правочину недійсним, також підлягають залишенню без задоволення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика» про визнання неправочинною заяви про звільнення, визнання недійсним звільнення за угодою сторін та відшкодування моральної та матеріальної шкоди в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13,77-81,141, 259,263-268, 352,354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

В задоволенніпозовних вимог ОСОБА_1 дотовариства зобмеженою відповідальністю«Луцька картонно-паперовафабрика» про визнаннянеправочинною заявипро звільнення,визнання недійсним звільненняза угодоюсторін тавідшкодування моральноїта матеріальноїшкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Дата складання повного тексту рішення 03 жовтня 2024 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Т.М.Філюк