Постанова

від 11.12.2024 по справі 161/12266/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/12266/23 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М. Провадження № 22-ц/802/1126/24 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

секретар судового засідання Власюк О. С.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Войцешук Л. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика» про визнання неправочинною заяви про звільнення, визнання недійсним звільнення за угодою сторін та відшкодування моральної і майнової шкоди, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2024 року,

В С Т А Н О В И В :

21 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що 29 листопада 2021 року він написав заяву про звільнення з роботи за угодою сторін. 01 грудня 2021 року наказом ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» на підставі поданої заяви його було звільнено з роботи згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Заяву про звільнення за угодою сторін писав проти своєї волі, під впливом фізичного і психологічного тиску та під диктовку відповідача, оскільки перед цим, 25 листопада 2021 року мало місце завдання йому тілесних ушкоджень на робочому місці та погрози з боку роботодавця, що у свою чергу і вплинуло на написання такої заяви.

Вважає, що написана ним заява та виданий на її підставі наказ про звільнення за угодою сторін у силу положень ст. ст. 203, 215, 216, 230, 231 ЦК України є недійсними правочинами.

Ураховуючи наведене, просив суд: визнати заяву від 29 листопада 2021 року про звільнення за угодою сторін не правочинною; визнати правочин про його звільнення за угодою сторін недійсним; стягнути з відповідача на його користь завдану моральну шкоду у сумі 1 000 000 грн; стягнути з відповідача на його користь завдану майнову шкоду у сумі 40 000 грн, як пов`язані з порушенням його немайнових прав витрати на правову допомогу, складання та підготовку процесуальних документів, консультаційних, і поточних витрат.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 липня 2023 року, залишеною без змін постановою Волинського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року було відмовлено у відкритті провадження у справі.

Постановою Верховного суду від 07 лютого 2024 року ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 липня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

20 березня 2024 року справа надійшла з Верховного Суду до Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 березня 2024 року справу прийнято до провадження і призначено підготовче засідання, а протокольною ухвалою суду від 04.06.2024 закінчено підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2024 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні позивач апеляційну скаргу підтримав із наведених у ній підстав і просить її задовольнити.

Представник відповідача апеляційну скаргу заперечила і просить залишити її без задоволення.

Заслухавши позивача, представника відповідача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та провадження у справі закрити.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого 2024 року у справі № 161/16771/23, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика» про зобов`язання вчинити дії, визнання заяви про звільнення недійсною, стягнення матеріальної та моральної шкоди, встановлення фактів.

Постановою Верховного Суду від 08 листопада 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого 2024 року і постанову Волинського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року залишено без змін.

Рішення суду першої інстанції набрало законної сили 11 квітня 2024 року.

За змістом судових рішень у цивільній справі № 161/16771/23 позивач ОСОБА_1 у вересні 2023 року звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика» про зобов`язання вчинити дії, визнання заяви про звільнення недійсною, стягнення майнової та відшкодування моральної шкоди, встановлення фактів.

Позовна заява мотивована тим, що з 24 квітня 2018 року він перебував у трудових відносинах із ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» на посаді слюсаря.

Наказом ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» від 01 грудня 2021 року на підставі заяви від 29 листопада 2021 року про звільнення за угодою сторін його звільнено із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Вказав, що заяву про звільнення за угодою сторін писав проти своєї волі, під впливом фізичного і психологічного тиску та під диктовку директора, оскільки перед цим, 25 листопада 2021 року, мало місце завдання йому тілесних ушкоджень на робочому місці та погрози з боку роботодавця, що, у свою чергу, і вплинуло на написання такої заяви.

Вважає, що написана ним заява про звільнення за угодою сторін, відповідно до статей 203, 215, 216, 230, 231 Цивільного кодексу України є недійсним правочином.

З урахуванням уточнень до позовних вимог просив суд:

- визнати заяву від 29 листопада 2021 року про звільнення за угодою з 01 грудня 2021 року позивача не правочинною, а відповідно правочин недійсним;

- станом на 29 листопада 2021 року визнати факт вчинення психологічного тиску на волевиявлення до самозвільнення відповідачем ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» на ОСОБА_1 незаконним;

- станом на 29 листопада 2021 року визнати факт вчинення фізичного тиску на волевиявлення до самозвільнення відповідачем ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» на ОСОБА_1 незаконним;

- станом на 29 листопада 2021 року визнати факт примусової угоди про самозвільнення ОСОБА_1 відповідачем ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» на вкрай невигідних умовах без добровільного волевиявлення як незаконною угодою сторін;

- стягнути з відповідача на його користь завдану майнову шкоду у сумі 40 000 грн як пов`язані витрати: на правову допомогу для захисту порушених немайнових прав та свобод позивача складання та підготовку, обробку процесуальних документів, консультаційних, матеріальних, інтелектуальних і поточних витрат;

- стягнути йому завдану відповідачем моральну шкоду з ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» у сумі 900 000 грн.

Апеляційним судом встановлено, що на дату надходження цієї цивільної справи № 161/12266/23 з Верховного Суду до Луцького міськрайонного суду Волинської області - 20.03.2024 (а.с.134) та на дату постановлення судом ухвали про прийняття справи до провадження і призначення підготовчого судового засідання - 25.03.2024 (а.с.141) уже існувало рішення суду між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, яке на дату постановлення протокольної ухвали суду про закінчення підготовчого провадження у справі та призначення розгляду справи по суті - 04.06.2024 (а.с.186) уже набрало законної сили.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Закриття провадження у справі це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Для застосування вказаної підстави для закриття провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитись під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» («Brumarescu v. Romania»), пункт 61).

Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), пункт 52).

У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено, що: «згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/9380/19 (провадження № 61-6741св21), від 15 листопада 2021 року у справі № 428/9280/20 (провадження № 61-12194св21), від 21 грудня 2021 року у справі № 295/983/21 (провадження № 61-13906св21), від 19 січня 2022 року у справі № 766/4505/20 (провадження № 61-14440св21).

Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядалися судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) вказано, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Подання нових доказів чи інше перефразування підстави позову не буде свідчити про пред`явлення іншого позову, у будь-якому випадку це буде тотожний позов (див. постанову Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 204/7727/19, провадження № 61-1251св23).

В обох позовах до ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» ОСОБА_1 просив визнати заяву від 29 листопада 2021 року про звільнення за угодою сторін не правочинною; визнати правочин про його звільнення за угодою сторін недійсним; стягнути з відповідача на його користь завдану моральну шкоду та завдану майнову шкоду, пов`язану витратами на правову допомогу, складання та підготовку процесуальних документів, консультаційних, і поточних витрат.

В обох позовах із посиланням на ст. ст. 203, 215, 216, 230, 231 ЦК України підставами вимог зазначено вчинення фізичного та психологічного тиску відповідачем на написання ним заяви про звільнення за угодою сторін та відсутність його волевиявлення до самозвільнення.

Судовими рішеннями, що набрали законної сили у справі № 161/16771/23 встановлено обставини що ні угода сторін про звільнення, ні заява про звільнення за угодою сторін, ні наказ про звільнення не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України, на які поширюються передбачені статтями 203, 215 ЦК України вимоги щодо чинності правочину та які можуть бути визнані недійсними з передбачених ЦК України підстав та про відсутність підстав для застосування до правовідносин, що виникли між сторонами у цій справі, положень статей 203, 215 ЦК України, а обраний позивачем спосіб захисту про визнання правочину недійсним, є неналежним , що є самостійною підставою для відмови у задоволені позову.

Таким чином, враховуючи те, що у справі № 161/16771/23 та у цій справі предмет позову, тобто матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких позивач просив ухвалити судове рішення, а також правові підстави позову, є тотожними, тому є всі правові підстави для закриття провадження у справі відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, то рішення суду від 24 вересня 2024 року підлягає скасуванню.

Апеляційний суд звертає увагу позивача, що частиною другою статті 256 ЦПК України визначено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Керуючись статями 255, 256, 367, 377 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2024 року скасувати.

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика» про визнання неправочинною заяви про звільнення, визнання недійсним звільнення за угодою сторін та відшкодування моральної і майнової шкоди.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

Судді