Ухвала

від 10.04.2024 по справі 645/435/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 645/435/23

провадження № 61-4467ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія кольорової поліграфії Україна - Юнь Чень»,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2023 року у складі судді Ульяніч І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 30 січня 2024 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія кольорової поліграфії Україна - Юнь Чень» (далі - ТОВ «ККП Україна-Юнь Чень») середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1 724 900,58 грн за весь період затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 31 березня 2020 року до 11 листопада 2022 року, за 662 робочих дні, із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 2 605,59 грн.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «ККП Україна-Юнь Чень» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 732 021,00 грн, з урахуванням утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обов`язкових платежів. Стягнуто з ТОВ «ККП Україна-Юнь Чень» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 556,20 грн.

Постановою Харківського апеляційного суду від 30 січня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «ККП Україна-Юнь Чень» залишено без задоволення. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2023 року залишено без змін.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оцінивши фактичні обставини, що виникли на підприємстві відповідача, для запобігання перетворенню стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку на каральну санкцію, суд застосовував право на її зменшення. Тому позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 732 021,00 грн, суд вважав за можливе зменшити суму заявлену в позові на суму виниклої та отриманої позивачем заборгованості, яку своєчасно підприємство відповідача не виплатило, що відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності.

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 січня 2024 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його вимоги повністю.

Підставою касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 753/10912/20, від 09 червня 2021 року у справі № 569/11319/19, від 03 травня 2022 року у справі № 753/10912/20 та постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник вказує, що суди, всупереч зазначеним висновкам Верховного Суду, дійшли помилкового висновку про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Крім того, у касаційній скарзі зазначає клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовує тим, що повний текст оскаржуваної постанови апеляційного суду не отримував, з повним текстом судового рішення ознайомився лише 21 лютого 2024 року.

Відповідно до частин першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Перевіривши доводи клопотання заявника про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення та надані ним докази, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки наведені заявником доводи свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на оскарження, що є підставою для поновлення строку на касаційне оскарження рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2023 року та постанови Харківського апеляційного суду від 30 січня 2024 року.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 23 серпня 2002 року до 09 грудня 2019 року ОСОБА_1 працював у ТОВ «ККП Україна-Юнь Чень».

Згідно з умовами трудового договору від 10 грудня 2018 року, укладеного між ТОВ «ККП Україна-Юнь Чень» та позивачем ОСОБА_1 , який був прийнятий на посаду генерального директора до 09 грудня 2019 року, визначений розмір посадового окладу позивача, який становить 80 000,00 грн на місяць.

09 грудня 2019 року ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «ККП Україна-Юнь Чень» на користь ОСОБА_1 грошову компенсації за невикористану відпустку з індексацією доходу працівника у зв`язку з порушенням строку її виплати у сумі 732 021,18 грн, з урахуванням відрахування з неї прибуткового податку та обов`язкових платежів; середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 09 грудня 2019 року до 30 березня 2020 року у розмірі 200 630,43 грн, з урахуванням відрахування з неї прибуткового податку та обов`язкових платежів. Вирішено питання щодо судових витрат.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 червня 2021 року та додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 січня 2022 року залишено без змін.

Присуджена судом компенсація виплачена лише 11 листопада 2022 року.

Звертаючись із позовом у цій справі, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача в порядку статті 117 КЗпП суму середнього заробітку за час затримки розрахунку за період 31 березня 2020 року до 10 листопада 2022 року.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені

в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18), на яку як на підставу касаційного оскарження посилається заявник.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права працівника на оплату праці.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання у право, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення

статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

При розгляді цієї справи суд першої інстанції врахував такі обставини: розмір недоплаченої суми (732 021,00 грн), істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника (80 000,00 грн), суму середнього заробітку за час затримки при розрахунку (200 630,43 грн), яку позивач вже отримав на підставі рішенні суду, суму середнього заробітку розрахованого за 662 робочих дні в розмірі 1 724 900,58 грн (662 х 2 605,59 грн), яку позивач просив та на яку має право, але яка в декілька раз перевищує заборгованість (732 021,00 грн), період затримки в розрахунку, що тривав до закінчення розгляду спору судом. Крім того, судом враховано, що підприємство відповідача зазнало збитків та руйнувань нежитлових приміщень та обладнання підприємства під час збройної агресії проти України, та з 01 березня 2022 року знаходиться у простої.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, вважав за необхідне зменшити суму відшкодування з 1 724 900,58 грн до 732 021,00 грн.

Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 753/10912/20, від 09 червня 2021 року у справі № 569/11319/19, від 03 травня 2022 року у справі № 753/10912/20 та постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, є безпідставними, оскільки у справі, про перегляд якої подано касаційну скаргу, суди попередніх інстанцій вірно врахували відповідну правову позицію Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду в аналогічних справах, та зробив правильні висновки з урахуванням фактичних обставин даної справи.

Аргументи заявника про те, що на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку у повному обсязі, колегія суддів відхиляє, оскільки на підставі всебічного розгляду справи суд першої інстанції, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, обґрунтовано зменшив розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України, врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають та за своїм змістом переважно спрямовані на переоцінку доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до такого висновку.

Керуючись статтею 390, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2023 року та постанови Харківського апеляційного суду від 30 січня 2024 року.

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія кольорової поліграфії Україна-Юнь Чень» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 січня 2024 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник