Ухвала

від 01.07.2010 по справі 2а-1292/08

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2010 р.

Справа № 24307/10

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді                                                                                             Старунського Д.М.

Суддів                                                                                                                  Багрія В.М. ,  Богаченка С.І.

при секретарі судового засідання                                                                   Ільницька Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової адміністрації в Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2008 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації України, Державної податкової адміністрації в Тернопільській області про визнання незаконною бездіяльності та зобов’язання вчинення дій,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1 23.07.2008 року звернулася в суд з адміністративним позовом до Державної податкової адміністрації України, Державної податкової адміністрації в Тернопільській області, в якому просила визнати незаконною бездіяльність посадових осіб ДПА у Тернопільській області щодо невидачі наказу про встановлення надбавки за безперервну службу в період з 12.07.2003 року по 17.03.2005 року та зобов'язати посадових осіб ДПА у Тернопільській області встановити та виплатити надбавку за безперервну службу в період з 12.07.2003 року по 17.03.2005 року у розмірі 30 відсотків до грошового забезпечення.

Визнати незаконною бездіяльність посадових осіб ДПА України щодо невидачі наказу про встановлення їй надбавки за безперервну службу період з 17.03.2005 року по 30.06.2006 року та в період з 30.06.2006 року по 30.11.2007 року та зобов'язати посадових осіб ДПА України встановити та виплатити надбавку за безперервну службу в період з 17.03.2005 року по 30.06.2006 року у розмірі 30 відсотків до грошового забезпечення, в період з 30.06.2006 року по 30.11.2007 року у розмірі 50 відсотків до грошового забезпечення.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2008 року позов задоволено. Визнано дії посадових осіб ДПА в Тернопільській області та ДПА України щодо невидачі наказу про встановлення ОСОБА_1 надбавок за безперервну службу неправомірними. Зобов’язано ДПА в Тернопільській області та ДПА України встановити та виплатити ОСОБА_1 надбавку за безперервну службу за період з 12.07.2003 року по 30.11.2007 року.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Державна податкова адміністрація в Тернопільській області оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2008 року скасувати і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що дана постанова винесена з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, висновки викладені в постанові не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим вона підлягає скасуванню. Судом першої інстанції при розгляді справи не досліджено як доказ довідок ДПА в Тернопільській області від 11.09.2008 року за 13613/10/05-049/236 та ДПА України від 21.05.2008 р. які мають значення для вирішення даної справи, що підтверджується звукозаписом судових засідань; не взято до уваги, що у відповідності із нормами Указу Президента України №370/2003 від 24.04.2003 року визначено порядок нарахування та розмір вказаної надбавки. Разом з тим, відповідно до п.1 надано право керівникам відповідних органів, в даному випадку, ДПА України, встановлювати дані надбавки у розмірах визначених постановою та в межах кошторису.

Представники відповідачів - ДПА України та ДПА в Тернопільскій області, в судове засідання не з»явились, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч.4 ст.196 КАС України за їх відсутністю.

Позивач та її представник в судовому засіданні заперечили проти доводів апеляційної скарги, та просять постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та її представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу в органах податкової міліції і була звільнена 30.11.2007 р. у відставку з посади підполковника податкової міліції - старшого уповноваженого в особливо важливих справах міжрегіонального відділу із оперативного документування Управління податкової міліції ДПА у Тернопільській області на підставі наказу № 70-о/д за п. 65 пп. «б» (через хворобу), згідно Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органом внутрішніх справ УРСР. Під час проходження служби позивач добросовісно виконувала свої посадові обов'язки та отримувала інші види грошового забезпечення, які також залежали від результатів її роботи у максимальному розмірі.

З матеріалів справи вбачається, що на момент видачі Указу Президента України № 595 від 12.07.2003 року «Про поширення чинності Указу Президента України від 24.04.2003 року № 370 на осіб начальницького складу податкової міліції» вислуга років позивача у календарному обчисленні становила понад 10 років, тому державна податкова адміністрація в Тернопільській області мала встановити їй надбавку за безперервну службу в розмірі до 30 %, а в період з 17.03.2005 року по 30.06.2006 року та з 30.06.2006 року по 30.11.2007 року таку надбавку їй мала встановити і виплатити державна податкова адміністрація України в розмірі до 30 % та до 50% відповідно, оскільки в наведеному вище нормативно-правовому акті встановлено лише верхню межу призначення та виплати таких надбавок.

Розглядаючи спір та приймаючи постанову про задоволення позову суд першої інстанції підставно і обґрунтовано виходив із вимог Указу Президента України № 370 від 24.04.2003 року  «Про надбавки військовослужбовцям Збройних сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України та Управління державної охорони за безперервну службу» та Указу Президента України № 595 від 12.07.2003 року «Про поширення чинності Указу Президента України від 24.04.2003 року № 370 на осіб начальницького складу податкової міліції» з яких слідує, що вони постановлені з метою підвищення рівня соціального захисту осіб начальницького складу податкової міліції, тобто надбавка за безперервну службу не носить індивідуальний характер, а є обов'язковою для осіб, які мають високі результати в службовій діяльності, залежно від стажу роботи.

Судом першої інстанції правильно не взято до уваги посилання представника відповідачів на те, що вказаними Указами Президента України надано право, а не встановлено обов'язок керівникам відповідних органів встановлювати відповідні надбавки у розмірах визнаних постановою та в межах кошторису, та що, оскільки коштів передбачених на дані цілі не надходило, то вказану надбавку не виплачували, так як скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок, доплат до них та фінансування інших передбачених Указами Президента України гарантій, пільг та компенсацій.

Відтак, колегія суддів вважає, що питання про виплату ОСОБА_1 щомісячної надбавки за безперервну службу, яка є предметом судового розгляду, стосується оплати її праці і не може розглядатись як виплату надбавки відданої на розсуд керівників органів. Указом Президента України № 370 від 24.04.2003 року «Про надбавки військовослужбовцям Збройних сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України та Управління державної охорони за безперервну службу» та Указом Президента України № 595 від 12.07.2003 року «Про поширення чинності Указу Президента України від 24.04.2003 року № 370 на осіб начальницького складу податкової міліції» їм надано право установлювати такі надбавки за безперервну службу, і за наявності цих умов керівники органів зобов'язані встановлювати такі надбавки.

Крім того, суд першої інстанції підставно виходив з того, що законних підстав для того, щоб не встановлювати позивачу щомісячної надбавки за безперервну службу у відповідачів не було, а тому їх дії щодо невидачі наказу про встановлення ОСОБА_1 надбавок за безперервну службу є неправомірними.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до законного висновку про порушення прав позивача з боку відповідача, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення і зобов'язання державної податкової адміністрації в Тернопільській області встановити та виплатити їй надбавку за безперервну службу в період з 01.07.2003 р. по 17.03.2005 р. в розмірі до 30 % до її грошового забезпечення та зобов'язання посадових осіб державної податкової адміністрації України встановити та виплатити їй надбавку за безперервну службу в період з 17.03.2005 р. по 30.06.2006 р. в розмірі до 30% та в період з 30.06.2006 р. по 30.11.2007 р. в розмірі до 50 % до грошового забезпечення.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив законне та обгрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової адміністрації в Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2008 року у справі №2а-1292/08 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання нею законної сили, а в разі складання ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України – з дня складання ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя                                                                                            Старунський Д.М.

Судді                                                                                                                 Багрій В.М. ,  Богаченко С.І.

Ухвала у повному обсязі складена 06.07.2010 року.