Ухвала

від 01.04.2024 по справі 368/1863/23

КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/1863/23

2/368/293/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2024 р. Кагарлицький районний суд Київської області

у складі: головуючого - судді Шевченко І.І.

з участю секретаря Варлам Є.Р.

прокурорів ОСОБА_1 та ОСОБА_2

представника позивача Міністерства розвитку громад Ігнатенко Т.Б.

представників відповідача адвокатів Єфремової Ж.А. та Маляра С.А.

та представник третьої особи ДП «Адміністрація річкових портів» Сербулова О.В.

розглянувши під час підготовчого засідання у залі суду м. Кагарлик цивільну справу загального позовного провадження за позовом Керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство «Адміністрація річкових портів» про усунення перешкод у розпорядженні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Кагарлицького районного суду Київської області знаходиться цивільна справа за позовом керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство «Адміністрація річкових портів» про усунення перешкод у розпорядженні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Згідно ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про:

1) залишення позовної заяви без розгляду;

2) закриття провадження у справі;

3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Прокурори Кагарлицького відділу Обухівської окружної прокуратури Несвіт І.М. та Курінний С.О. вважають, що є всі підстави для призначення справи до судового розгляду. Щодо висловлювань представників відповідача про залишення позову без розгляду, оскільки відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави, то прокурор зазначено наступне. Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 (справа № 806/1000/17), від 10.05.2018 (справа № 910/18283/17), від 17.10.2018 (справа № 910/11919/17) не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Обухівською окружною прокуратурою у повній мірі виконано вимоги, передбачені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого остатніми доказами, зокрема, направленим повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманими від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва. Таким чином, керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області звертається з даним позовом до суду на захист інтересів держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, в порядку ч. 3 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з нездійсненням Мінінфраструктури захисту інтересів держави у суді, як суб`єктом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Про пред`явлення цього позову до суду Обухівською окружною прокуратурою повідомлено Мінінфраструктури листом від 18.12.2023 за № 56-13950вих-23 про здійснення представництва інтересів держави в суді.

Представник Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України Ігнатенко Т.Б. вважає, що є всі підстави для призначення справи до судового розгляду. Щодо того, що прокурор звернувся до суду в їх інтересах, то зазначають, що кількість людей, які знаходяться у юридичному відділі занадто мала, а саме: шість чоловік і охопити все не можливо, у тому числі і подати позов до відповідача ОСОБА_3 , а тому є всі законні підстави для пред`явлення позову прокурором в їх інтересах.

Представники відповідача ОСОБА_3 адвокати Єфремова Ж.А. та Маляр С.А. вважають, що після підготовчого засідання необхідно позов залишити без розгляду, обґрунтовуючи наступним. Підстави представництва прокурором інтересів держави в суді встановлені у ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». У ч. 1 цієї статті встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Тобто підставами представництва прокурором інтересів держави в суді є конкретні випадки, передбачені Законом, а саме у ч.ч. 3 та 4 ст. 23 Закону. Згідно із ч. 3 ст. ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. У ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії. Верховний Суд у постанові від 14.07.2022 року № 280/398/20 виклав висновок щодо застосування положень от. 23 Закону України «Про прокуратуру»: «21. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону N° 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (частини четверта вказаної статті). Отже, виключними випадками, за наявності яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави». Відтак, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації. Тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі № 826/15338/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17. Зі змісту частини третьої статті 23 Закону № 1697-УІІ випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лите у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу. Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист Інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно. Прокурор визначив позивачем - Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, як суб`єкта владних повноважень, в особі якого порушені інтереси держави. Міністерство як державний орган має діяти з урахуванням приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України, тобто на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Міністерство для реалізації його повноважень наділене низкою прав, зокрема, звертатися до суду з метою захисту інтересів держави, для чого у складі Міністерства створено та діє юридичний департамент. Прокурор, звертаючись до суду із позовом, мав надати докази того, що Міністерство не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином. Міністерство листом від 11.08.2023 року № 132000/16/10-23 (арк.. 64 позовної заяви) повідомило прокурора, що правовий статус об`єкту нерухомості - Причалу № 1 інв. інв.. № 24724, розташований за адресою: Київська обл., с. Стайки, вул. Берегова, б/н не змінений - на цей об`єкт зареєстровано право господарського відання особі ДП «Адміністрація річкових портів». Державне підприємство «Адміністрація річкових портів» направило прокурору лист від 09.08.2023 року № 01/05-868 (арк. 65 позовної заяви), яким підтвердило факт що правовий статус Причалу № 1 не змінився. Проте, третя особа повідомила, що гідротехнічна споруда причал АДРЕСА_1 , була передана до статутної капіталу ВАТ «Стайки Керамік», зазначивши при тому, що Закон України «Про приватизацію державного майна» в редакції з 19.02.1997 року «змінив підхід до визначення переліку об`єктів, які не підлягали приватизації, та визначив, що приватизації не підлягають об`єкти, які мають загальнодержавне значення». Відтак, на підставі отриманої інформації від Міністерства та третьої особи у прокурора не було жодних підстав, передбачених Законом, вважати, що існує порушення інтересів держави через державну реєстрацію права власності на складову частину цілісного майнового комплексу - об`єкт благоустрою Причал І. Прокурор не надав суду доказів, що ним з`ясовувалося питання чи здійснювалося Міністерством претензійно-позовна робота для захисту інтересів держави, тобто не надав доказів усвідомленої пасивної поведінки Міністерства.

Представник третьої особи в особі - Державного підприємства «Адміністрація річкових портів» Сербулов О.В. підтримав поданий позов та просив призначити справу до судового розгляду. Вважає, що у прокурора є всі підстави для звернення до суду з даним позовом.

Зокрема, вирішуючи питання про призначення даної справи до судового розгляду, суд досліджує обґрунтованість звернення прокурора із вказаним позовом в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України.

Вирішуючи питання правових підстав для звернення прокурора із вказаним позовом, суд враховує зміст Постанови Верховного Суду від 23 листопада 2021року по справі № 359/3373/16-ц та виходить з наступного.

Згідно з пунктом 3 частини 1статті 131-1 Конституції Українив Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом єЗакон України «Про прокуратуру».

Згідно з абзацами 1, 2 частини 3статті 23 Закону України «Про прокуратуру»прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Тобто прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган;

2) у разі відсутності такого органу.

Відповідно до абзацу 3 частини 3 указаної статті не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю медіа, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням абзацу 1 частини 3 цієї статті, який визначає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом вінтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи (висновок ВеликоїПалати Верховного Суду викладений упостанові від 06 липня 2021 року усправі № 911/2169/20).

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду.

У даній справі позов керівником Обухівської окружної прокуратури поданий в інтересах держави в особі:

1) Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України.

При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21)).

Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

У Постанові Верховного Суду від 02.04.2019 року у справі № 645/7199/18 Верховний Суд дійшов наступних висновків:

«Системне тлумачення частин четвертої та п`ятої статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає змогу дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах;

2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з частиною п`ятою статті 175 ЦПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»: прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва».

Крім того, Велика Палата Верховного Суду 26.05.2020 року під час розгляду справи № 912/2385/18 дійшла наступних висновків:

«Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган;

2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду.»

У Постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків щодо застосування норм права:

«Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його відсутності.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший, другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»); наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідний компетентний орган.У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»); прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача; оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах; якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність компетентного органу, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.

Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.»

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у Постанові від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17 зробила такий висновок «Саме лише посилання в позовній заяві на те, що компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до ЄРДР про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посади державної служби в органі державної влади та здійснюють встановлені для таких посад повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо)».

Аналогічні висновки були зроблені й у інших постановах колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16, 17, 18 квітня 2019 року у справах № 925/650/18, № 923/560/18, № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, а також у постанові колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18.

Натомість, з матеріалів справи, а саме за змістом позову прокурора вбачається, що у даному випадку у зв`язку з нездійсненням захисту інтересів держави, прокурор звертається до суду в інтересах Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України.

Позивач, як уповноважений суб`єкт владних повноважень, за наявності факту порушення інтересів держави, не звертався до суду за їх захистом.

Більше того, останній, надаючи інформацію на запит прокурора у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», жодної інформації щодо намірів та компетенції самостійного вирішення у позасудовому або судовому порядку порушених питань з метою усунення допущених порушень інтересів, не надав (лист Мінінфраструктури № 13200/16/10-23 від 11.08.2023).

Зазначені дії Мінінфраструктури як органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах, свідчать про неналежне здійснення своїх повноважень щодо захисту інтересів держави, а саме невжиття представницьких заходів для скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності на спірне нерухоме майно та ефективного захисту інтересів держави у цих правовідносинах.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло і з власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Отже, суд приходить до висновку, що Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України є уповноважений орган належним чином здійснює захист інтересів держави у вказаних правовідносинах.

Як наслідок, відсутні передбачені цивільним процесуальним законом та Законом України «Про прокуратуру» підстави для представлення прокурором інтересів держави в суді.

За висновками Європейського суду з прав людини підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.»

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у Постанові від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17 зробила такий висновок «Саме лише посилання в позовній заяві на те, що компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до ЄРДР про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посади державної служби в органі державної влади та здійснюють встановлені для таких посад повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо)».

Отже, прокурор, звертаючись до суду із даним позовом, не обґрунтував і не довів бездіяльність компетентного органу.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у даній справі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

За таких обставин, оскільки позовну заяву від імені Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури подано особою, яка не має повноважень на ведення справи, суд приходить до висновку, що позов слід залишити без розгляду.

Керуючись ст. ст. 189-200 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство «Адміністрація річкових портів» про усунення перешкод у розпорядженні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно залишити без розгляду

Ухвалу може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст судового рішення складено 05.04.2024 р.

Суддя І.І.Шевченко