Рішення

від 11.04.2024 по справі 914/2182/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2024 Справа № 914/2182/23

За позовом: Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «Пластик», м. Львів,

про: зобов`язання звільнити самовільну зайняту земельну ділянку

Суддя Н.Є. Березяк

Секретар судового засідання Р.Р. Волошин

Представники учасників справи:

від позивача: Барда Ю.М. - представник;

від відповідача: Колянковський Т.М. представник.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Львівської міської ради до Товариства з додатковою відповідальністю «Пластик» про зобов`язання звільнити самовільну зайняту земельну ділянку.

Ухвалою суду від 19.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позовній заяві. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договірні відносини між позивачем та відповідачем припинилися, відтак земельна ділянка, як самовільно зайнята, підлягає поверненню міській раді.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив в повному обсязі з підстав наведених у відзиві на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень посилається на наступне:

- відповідач історично законно, відкрито, добросовісно та на платній основі користується землями по вул. Зеленій, 149 та належним чином інформував позивача про свій намір продовжити таке користування, проте обґрунтованої відповіді не отримав.

- із листів-відповідей позивача вбачається, що з 2021 року по даний час він жодних заперечень щодо використання земельної ділянки відповідачем не наводив, претензій щодо нецільового використання не зазначав.

- до завершення строку дії Договору оренди позивач не висловлював заперечень проти продовження його строку а впродовж 2021-2023 після формального закінчення строку оренди не відмовлявся від отримання плати за неї.

- долучений до матеріалів позовної заяви Акт обстеження земельної ділянки №202 на вул. Зеленій, 149 у м. Львові від 23 травня 2023 року є неналежним доказом у справі, оскільки він не є складеним уповноваженими на це посадовим особами.

В судовому засіданні 11.04.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Як встановлено матеріалами справи, 25 жовтня 2016 року між Львівською міською радою та Товариством з додатковою відповідальністю «Пластик» укладено Договір оренди землі.

Відповідно до пункту 1 Договору оренди землі орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування будівель, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Зеленій, 149 для реконструкції виробничих будівель під розміщення автомобільного, комерційного та офісного центру і його обслуговування.

Земельна ділянка надається в оренду на підставі ухвали Львівської міської ради від 26.07.2012 №1675 «Про затвердження Положення про організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок у м. Львові» ухвали від 25.12.2014 №4250 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Львова» та ухвали Львівської міської ради від 26.05.2016 №574 «Про продовження ТзДВ «Пластик» терміну оренди земельної ділянки на вул. Зеленій, 149».

Пунктом 2 Договору оренди землі визначено, що в оренду передається земельна ділянка, кадастровий номер 4610136800:02:005:0229 загальною площею 0,0833 га.

Відповідно до п.15 Договору оренди землі земельна ділянка передається в оренду для реконструкції виробничих будівель під розміщення автомобільного, комерційного та офісного центру і його обслуговування.

Умовами Договору оренди землі передбачено, що такий укладено строком на 5 років до 26 травня 2021 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8 договору).

У відповідності до п.8. Договору оренди землі відповідач 14 січня 2021 року, тобто із дотриманням передбаченого Законом України «Про оренду землі», Договором оренди землі терміну, звернувся до позивача із листом-повідомленням про намір продовжити Договір оренди землі від 25 жовтня 2016 року, який зареєстрований у Львівській міській раді за 2-657-006, на новий термін.

Листом від 10.02.2021 (№2403-вих-9488) Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради для укладення Додаткової угоди до Договору оренди землі запропонувало відповідачу звернутися до 26.04.2021 у Львівську міську раду центр надання адміністративних послуг та подати додатковий пакет документів для розгляду.

Згодом, 22 березня 2021 року ТзДВ «Пластик» направило на адресу Департаменту містобудування Львівської міської ради заяву №2-24151/АП-Л-24, у якій просило укласти Додаткову угоду про поновлення діючого договору оренди землі (кадастровий номер 4610136800:02:005:0229), що підтверджується відповідним описом прийнятих документів.

В подальшому, 18.04.2022 та 22.03.2023 відповідачем повторно скеровувались на адресу Львівської міської ради заяви аналогічного змісту про поновлення Договору оренди землі, однак відповіді він не отримав.

Як стверджує позивач, Договір оренди землі від 26.10.2016 було укладено на 5 (п`ять) років до 26.10.2021 року та поновлено не було.

На думку позивача, факт самовільного зайняття земельної ділянки, підтверджується Актом обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 від 23.05.2023 №202, яким встановлено, що земельна ділянка в межах червоних ліній площею 0,0833 га фактично використовується ТзДВ «Пластик» для обслуговування стоянки транспортних засобів за відсутності відповідних рішень Львівської міської ради щодо надання її в користування та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки. Доступ до земельної ділянки площею 0,0833 га (кадастровий номер 4610136800:02:005:0229) на АДРЕСА_1 обмежено шляхом облаштування металевої огорожі з північної та західної сторони обстежуваної земельної ділянки, кам`яної огорожі з південної частини земельної ділянки, а також воріт, які розміщені в південно-західній частині вищезгаданої земельної ділянки.

Враховуючи наведене Львівська міська рада звернулася з даним позовом про звільнення Товариством з додатковою відповідальністю «Пластик» самовільно зайнятої земельної ділянки в межах червоних ліній на АДРЕСА_1 шляхом демонтажу встановленої огорожі.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають до задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.

За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Предметом доказування у даній справі є факт самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки та, відповідно, повернення останньої.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України установлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частинами 1, 2 ст.124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

За відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування, юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності (абзац третій п.2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» №6 від 17.05.2011).

Отже, обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується позивачем, 26 жовтня 2016 року між Львівською міською радою та ТзДВ «Пластик» укладено Договір оренди землі, до закінчення дії якого відповідач дотримавшись встановленої чинним законодавством та локальними нормативними актами процедури, яка є необхідною для поновлення Договору оренди землі, повідомив Львівську міську раду про намір його поновити та надав проект Додаткової угоди, подав до Львівської міської ради всі документи, які нею вимагаються для вирішення питання поновлення терміну дії оренди земельної ділянки. ТзДВ «Пластик» належно виконував свої обов`язки за Договором оренди землі, та продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою та сплачувати вчасно та у повному обсязі орендну плату, що підтверджується долученими до матеріалів справи податковими деклараціями з плати за землю за 2021 - 2023 роки.

Позивач доказів неналежного виконання орендарем своїх обов`язків суду не надав.

Оскільки відповідач дотримався вимог законодавства, які регламентують його поведінку, продовжував користуватися земельною ділянкою, виконував інші умови Договору оренди землі від 26.10.2016, доказів надсилання заперечень щодо користування земельною ділянкою після закінчення терміну дії Договору оренди землі позивач не надав, тому відповідач може вважатися таким, що набув право «правомірного очікування», натомість орендодавець не повідомив орендаря у встановлений законом строк про припинення договору.

З огляду на ті обставини, що відповідач належним чином повідомив про намір продовжити Договір оренди на новий строк, вжив заходів щодо укладення Додаткової угоди, продовжив користуватися земельною ділянкою і сплачувати орендну плату, а позивач не заперечив проти використання земельної ділянки протягом місяця з дня закінчення строку дії Договору оренди договір вважається продовженим на той самий строк та на тих самих умовах.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 914/768/23.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2021 року у справі №903/1030/19 зауважила, що порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа - повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору.

Інакше кажучи, у такому разі відсутність листа - повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше.

У постановах Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі № 905/650/19, від 15.05.2019 року, у справі № 912/1984/17, від 15.05.2019 року у справі № 912/3810/16 суд касаційної інстанції акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин. Верховний Суд зауважував, що оскільки відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу.

Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України «Про оренду землі», добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у даних спірних правовідносинах є орендар. Тому у разі встановлення обставин дотримання орендарем процедури і строків звернення до орендодавця із повідомленням про намір поновити договір оренди землі та невиконання орендодавцем установленого частиною 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» обов`язку у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення, поведінку орендодавця не можна визнати добросовісною.

За змістом ст. 1 Закону №963-ІV самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що відповідач користувався спірною земельною ділянкою на підставі укладеного договору оренди, а після закінчення дії договору вживав заходів, спрямованих на оформлення Додаткової угоди до Договору оренди спірної земельної ділянки, у суду відсутні підстави вважати, що спірну земельну ділянку відповідач зайняв самовільно.

Оскільки позивач належними засобами доказування не довів факту самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки, вимога щодо її звільнення є необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На думку суду, надані відповідачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Позивач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих відповідачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Окрім того, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір залишається за позивачем.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 11.04.2024.

СуддяБерезяк Н.Є.