Рішення

від 08.04.2024 по справі 927/93/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

08 квітня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/93/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., за участю секретаря судового засідання Гринчук О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Актас ЛТД", код 39470685

вул. Васильківська, 30, м. Київ, 03022

до відповідача: Приватного підприємства "Смолянка-Агро", код 34739782

вул. Хмельницького Б., 74, с. Грабівка, Куликівська ТГ, Чернігівський район, Чернігівська область, 16330

про стягнення 958 329,01грн

За участю представників:

від позивача: Ковальчук Ю.О.

від відповідача: Водолагін С.М.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Актас ЛТД" звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Смолянка-Агро" 958 329,01грн боргу, з яких: 504 000,00 грн залишок заборгованості за поставлений товар; 280 271,55 грн інфляційні витрати; 55 779,83 грн 3% річних; 84 600,00 грн штраф у розмірі 15% вартості поставленого товару; 33 677,63 грн пеня.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 24.01.2024 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; розгляд справи по суті призначено на 21.02.2024; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті.

01.02.2024 відповідачем подано клопотання №01/93 від 30.01.2024 про повернення позивачу позовної заяви. Клопотання обґрунтовано тим, що копія позовної заяви, направленої на адресу відповідача не підписана уповноваженою особою та не додано належних доказів повноваження представника ТОВ «АКТАС ЛТД» підписувати дану позовну заяву, у зв`язку з чим відповідачем повернуто позовну заяву позивачу. Враховуючи зазначене відповідач просить суд повернути позивачу позовну заяву з додатками, оскільки позивач не надіслав її відповідачу.

Розглянувши клопотання відповідача про повернення повної заяви, відмовив у його задоволенні виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують направлення іншим учасникам справи копій позовної заяви і доданих до неї документів з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Матеріали справи містять належні докази направлення копії позовної заяви з додатками відповідачу, а саме: опис вкладення у цінний лист 0103284463610, накладна Укрпошти 0103284463610 від 16.01.2024 та фіскальний чек від 16.01.2024, а тому підстави для її залишення без руху або повернення, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, відсутні.

Крім того, суд зауважує, що Господарським процесуальним кодексом України не передбачено повернення позивачу позовної заяви з підстав не підписання уповноваженою особою позивача копії позовної заяви, направленої на адресу відповідача.

09.02.2024 відповідачем подано відзив на позовну заяву, який долучено судом до матеріалів справи.

21.02.2024 суд задовольнив усне клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та постановив протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 07.03.2024.

01.03.2024 позивачем подано відповідь на відзив, яку долучено судом до матеріалів справи.

07.03.2024 суд задовольнив усне клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та постановив протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 03.04.2024.

11.03.2024 відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив, які долучено судом до матеріалів справи.

03.04.2024 оголошено перерву до 08.04.2024.

08.04.2024 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з оплати товару відповідно до умов договору поставки від 28.01.2020 № 4/2020.

Відповідач у відзиві на позов проти позову заперечує та посилається на те, що позивачем пропущено строк позовної давності до вимог про стягнення боргу в сумі 100 000,00 грн за період з 16.09.2020 по 15.09.2023, а також до вимог про стягнення пені, штрафу, інфляційних та 3% річних за період з 16.09.2020 по 31.12.2020, у зв`язку з чим просить суд застосувати строк позовної давності до вищевказаних вимог та відмовити у їх задоволенні. Відповідач також заперечує щодо стягнення з нього витрат позивача на правову допомогу в сумі 30 000,00 грн, оскільки позивачем не надано детального розрахунку понесених витрат. На думку відповідача, сума витрат на правничу допомогу адвоката по даній справі має бути не більше 10 000,00 грн, оскільки справа не є складною.

Позивач у відповіді на відзив зазначає, що строк позовної давності ним не пропущено, оскільки відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОУЮ-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. У той же час, відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Щодо розміру витрат на правову допомогу позивач зазначає, що сторонами у договорі погоджено розмір гонорару. Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам.

Відповідач у запереченнях не погоджується з позицією позивача, викладеною у відповіді на відзив, та вважає доводи позивача, викладені у відповіді, не обґрунтованими.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

28.01.2020 між Приватним підприємством «Смолянка-Агро» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АКТАС ЛТД» було укладено договір поставки №4/2020 (далі Договір).

Відповідно до 1.1 Договору Продавець зобов`язується в строки, визначені договором, передати у власність Покупця (поставити) Товар, а Покупець зобов`язується прийняти Товар і оплатити його вартість.

Найменування товару визначене у Додатках до цього Договору, які складають його невід`ємну частину (п.1.2. Договору).

Згідно п. 4.1. Договору термін поставки Товару визначається у Додатках до цього Договору. Але термін може бути подовжений па строк отримання Узгодження умов та режиму перевезення небезпечного вантажу з ДАІ (згідно Наказу МВС України від 26.07.2004 № 822) із врахуванням змін та доповнень до цього акту. У цьому випадку Покупець не має права нарахувати будь-як штрафні санкції Продавцю.

13.09.2020 між сторонами укладено Додаток № 7 до Договору (надалі - Додаток № 7).

Відповідно до п.3.1 Додатку №7 загальна вартість товару, що передається за цим Договором складає 564 000,00 грн.

Відповідно до п.6.1, 6.2. Договору загальна вартість Товару повинна бути сплачена Покупцем у строк, встановлений в Додатках до цього Договору. Плата здійснюється в гривнях у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Продавця.

Згідно п. 2.1. Додатку № 7 Покупець зобов`язується сплатити за отриманий ним Товар в такому порядку:

- Покупець перераховує кошти на розрахунковий рахунок Продавця до 15 вересня 2020р. в сумі 100 000,00 грн, що є 20% від загальної вартості товару;

- Покупець перераховує кошти на розрахунковий рахунок Продавця до 15 серпня 2021р. в сумі 464 000,00 грн, що є 80% від загальної вартості товару.

Якщо Покупець не здійснив у встановлений Додатками до Договору строк чергового платежу за проданий розстроченням платежу і переданий йому Товар, умова про розстрочення платежу, визначена Додатками до цього Договору, вважається скасованою, строк оплати настає негайно по всім неоплаченим Товарам, що поставляються по вказаному Договору, а прострочення є підставою для нарахування штрафу, пені та процентів відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України (п. 6.3. Договору).

Перехід права власності па Товар відбувається в момент фактичної передачі Товару та підписання видаткових накладних на Товар (п. 7.3. Договору).

Згідно п. 9.1. Договору, приймання Товару за кількістю та якістю здійснюється в порядку, що визначається чинним законодавством. Приймання Товару за кількістю та видимими недоліками здійснюється Покупцем в день його отримання від Продавця, зобов`язаний перевірити комплектність, цілісність тари (упаковки), пломб на ній (при їх наявності), а також наявних ознак пошкодження Товару і у випадку їх виявлення негайно, до закінчення приймання, письмово заявити Продавцю. При відсутності такої заяви Товар вважається прийнятий Покупцем як належний. Підписання Покупцем видаткової накладної також засвідчує факт передачі разом з товаром усієї товаром усієї товаросупровідної документації, в тому числі сертифікатів якості.

Сторонами у п. 11.2, 11.3., 11.5. Договору встановлено, що за порушення строків виконання зобов`язань за цим Договором сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму простроченого зобов`язання за кожен день прострочки.

У разі ухилення від оплати вартості товару понад 15 календарних днів Покупець, крім пені, сплачує Продавцеві штраф в розмірі 15% від загальної вартості товару.

Нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконане. Строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором становить три роки.

Згідно п. 10.1. цей Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та засвідчення печатками сторін. Цей Договір діє до 31 грудня 2020 року. Закінчення строку Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору.

14 вересня 2020 року позивачем був поставлений товар відповідачу товар на загальну суму 564 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 61 від 14 вересня 2020 року.

Відповідачем на виконання взятих на себе зобов`язань по оплаті поставленого йому Товару було здійснено наступні оплати: 12 вересня 2023 року - 10 000, 00 грн; 13 вересня 2023 року - 10 000, 00 грн; 06 жовтня 2023 року - 10 000, 00 грн; 19 жовтня 2023 року - 10 000, 00 грн; 27 жовтня 2023 року - 20 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями, копії яких знаходиться в матеріалах справи (а.с.19-21).

Загальна сума основного боргу становить 504 000,00 грн.

Неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань з оплати товару своєчасно та у повному обсязі стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Оцінка суду.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зі змісту укладеного між сторонами договору поставки 4/2020 від 28.01.2020 вбачається, що цей договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст.599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що позивачем на виконання своїх зобов`язань за Договором було передано у власність відповідача товар, загальна вартість якого складає 564 000,00 грн, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 61 від 14 вересня 2020 року.

За умовами п. 2.1. Додатку № 7 відповідач зобов`язаний був сплатити за отриманий ним товар: до 15 вересня 2020 року - 100 000,00 грн; до 15 серпня 2021року - 464 000,00 грн.

Відповідачем на виконання взятих на себе зобов`язань по оплаті поставленого йому товару було сплачено позивачу 60 000,00 грн: 12 вересня 2023 року - 10 000, 00 грн; 13 вересня 2023 року - 10 000, 00 грн; 06 жовтня 2023 року - 10 000, 00 грн; 19 жовтня 2023 року - 10 000, 00 грн; 27 жовтня 2023 року - 20 000,00 грн.

З аналізу здійснених відповідачем оплат за поставлений за Договором товар вбачається, що часткова оплата здійснювалась відповідачем з порушенням строків, визначених п. 2.1. Додатку № 7, зокрема відповідачем не була здійснена оплата у сумі 100 000,00 грн, що становить 20% від загальної вартості товару у строк до 15 вересня 2020 року.

Приймаючи до уваги, що відповідач не здійснив у встановлений Додатком №7 до Договору строк чергового платежу за проданий розстроченням платежу і переданий йому Товар, відповідно до п.6.3. Договору умова про розстрочення платежу, визначена Додатками до цього Договору, вважається скасованою, строк оплати настає негайно по всім неоплаченим Товарам, що поставляються по вказаному Договору.

Доказів виконання зобов`язань відповідача за Договором в частині повної оплати за поставлений товар у визначений строк матеріали справи не містять.

Отже, судом встановлено, що на день розгляду спору, заборгованість відповідача за отриманий товар становить 504 000,00 грн, підтверджена матеріалами справи та є обґрунтованою, а тому позов в цій частині підлягає до задоволення.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річні не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

З посиланням на приписи ст. 625 ЦК України позивачем було заявлено до стягнення 55 779,83 грн 3% річних за період з 16.09.2020 по 12.01.2024 та 280 271,55 грн інфляційних за період жовтень 2020 року серпень 2023 року.

Перевіривши надані позивачем розрахунки, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується прострочка відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо оплати за поставлений товар, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення 55 779,83 грн 3% річних за період з 16.09.2020 по 12.01.2024 та 280 271,55 грн інфляційних за період жовтень 2020 року серпень 2023 року є арифметично вірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повній сумі.

Крім того, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача 33 677,63 грн пені за період з 16.09.2020 по 15.03.2021 та 84 600,00 грн штрафу у розмірі 15% від загальної вартості товару.

Відповідно до частин 1-3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В силу ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як встановлено судом, сторонами у п. 11.2, 11.3., 11.5. Договору визначено, що за порушення строків виконання зобов`язань за цим Договором сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму простроченого зобов`язання за кожен день прострочки.

У разі ухилення від оплати вартості товару понад 15 календарних днів Покупець, крім пені, сплачує Продавцеві штраф в розмірі 15% від загальної вартості товару.

Нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконане. Строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором становить три роки.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18.

Враховуючи, що оплата здійснювалась відповідачем з порушенням строків, визначених п. 2.1. Додатку № 7 до Договору, зокрема відповідач не здійснив у встановлений Додатком №7 до Договору строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, а саме не сплатив позивачу 100 000,00 грн, що становить 20% від загальної вартості товару, у строк до 15 вересня 2020 року, відповідно до п.6.3. Договору умова про розстрочення платежу, визначена Додатками до цього Договору, вважається скасованою, строк оплати настає негайно по всім неоплаченим Товарам, що поставляються по вказаному Договору, а прострочення є підставою для нарахування штрафу, пені та процентів відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується прострочка відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо оплати за поставлений товар, суд доходить висновку, що позивачем правомірно застосовано умови п.6.3 Договору та нараховано відповідачу 33 677,63 грн пені за період з 16.09.2020 по 15.03.2021 та 84 600,00 грн штрафу у розмірі 15% від загальної вартості товару.

Щодо тверджень відповідача про порушення позивачем строку позовної давності суд зазначає таке.

За приписами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Водночас п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (розділ доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин.

Відповідно до постанови від 9 грудня 2020 року № 1236 в редакції від 25 квітня 2023 року Кабінет Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. установив на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р.

У зв`язку з військовою агресією рф проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією рф проти України строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався. Указом Президента України від 05.02.2024 № 49/2024, затвердженим Законом № 3564-IX від 06.02.2024 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (розділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022; в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023).

З огляду на те, що позивач звернувся до суду із позовом 16.01.2024, враховуючи строки початку перебігу позовної давності та продовження законом строків позовної давності на строк дії карантину, суд дійшов до висновку, що звернення до суду з вимогами про стягнення з відповідача боргу, річних, інфляційних, пені та штрафу (неустойки) відбулось в межах строку позовної давності та відповідно про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Щодо судових витрат.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи зокрема відносяться витрати понесені учасником справи на отримання професійної правничої допомоги.

Згідно зі статтею 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (1); розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (2).

За статтею 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), що подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VІ) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частинною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави (глави 63 «Послуги. Загальні положення» підрозділу 1 розділу III Книги п`ятої цього Кодексу) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

За приписами частини 3 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) (1); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) (2); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт (3); ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (4).

Виходячи з аналізу вказаних статей для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд повинен враховувати критерії складності справи, обсяг наданих адвокатом послуг, кваліфікації і досвіду адвоката, ціну позову, керуватися принципами розумності та справедливості.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження вимоги про стягнення витрат на професійну правову допомогу позивачем надано договір про надання юридичних послуг №LS-80/28-12/23 від 28.12.2023, укладений між Адвокатським об`єднанням «АРМАДУМ ГРУП» (ArmadumGroup) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АКТАС ЛТД» (Клієнт) (надалі Договір №LS-80/28-12/23 від 28.12.2023), платіжну інструкцію №26 від 09.01.2024 на суму 20 000,00 грн (оплата згідно Договору №LS-80/28-12/23 від 28.12.2023), ордер на надання правничої (правової) допомоги ТОВ «АКТАС ЛТД» серії АА №1392876 від 15.01.2024, виданий Адвокатським об`єднанням «АРМАДУМ ГРУП» адвокату Мережко О.О., копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №5414 від 19.04.2013.

Відповідно до п. 2.1. Договору №LS-80/28-12/23 від 28.12.2023 сторони домовилися, що ArmadumGroup надає Клієнту юридичні послуги:

2.1.1.підготовку та подання позовної заяви та всіх інших необхідних документів до Господарського суду Чернігівської області (надалі - Суд) до ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «СМОЛЯНКА - АГРО» (надалі - Боржник) щодо стягнення заборгованості за договором № 4/2020 від 28.01.2020;

2.1.2.представлення інтересів Клієнта в Суді щодо розгляду позовної заяви, зазначеної у п. 2.1.1 Договору.

У п. 5.1. Договору №LS-80/28-12/23 від 28.12.2023 сторони погодили, що вартість послуг ArmadumGroup за виконання завдань, визначених в пп. 2.1.1 - 2.1.2 даного Договору складає 30 000,00 грн (тридцять тисяч гривень), без ПДВ, що підлягає оплаті в наступному порядку:

5.1.1.передоплата в розмірі 20 000,00 грн (двадцять тисяч гривень), без ІІДВ, що підлягає оплаті протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту виставлення ArmadumGroup рахунку;

5.1.2.післяоплата в розмірі 10 000,00 грн (десять тисяч гривень), без ПДВ, що підлягає оплаті протягом 3 (трьох) банківських днів з дня ухвалення рішення про стягнення заборгованості з Боржника.

Судом встановлено, що, на виконання умов п.5.1.1. Договору №LS-80/28-12/23 від 28.12.2023, позивач платіжною інструкцією №26 від 09.01.2024 сплатив на рахунок Адвокатського об`єднання передоплату на суму 20 000,00 грн.

У свою чергу, адвокатом Мережко О.О., на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги ТОВ «АКТАС ЛТД» серії АА №1392876 від 15.01.2024, виданого Адвокатським об`єднанням «АРМАДУМ ГРУП», на виконання умов п.2.1. Договору №LS-80/28-12/23 від 28.12.2023, надано позивачу юридичні послуги: підготовлено та подано до Господарського суду Чернігівської області позовну заяву ТОВ «АКТАС ЛТД» до ПП «СМОЛЯНКА - АГРО» про стягнення заборгованості за договором № 4/2020 від 28.01.2020; представлено інтереси позивача при розгляді справи №927/93/24 в Господарського суду Чернігівської області.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони у справі викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката від відповідача не надходило.

Заявлений позивачем до відшкодування розмір витрат на правову допомогу не є надмірним та завищеним, оскільки ціна позову у справі склала 958 329,01 грн.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин між якими і може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання. У контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх співмірність із ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Судом враховано те, що розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, є визначеним (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19 та від 20.01.2021 у справі № 357/11023/18).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 дійшов висновку про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Вивчивши надані позивачем докази понесених ним судових витрат на правничу допомогу з урахуванням матеріалів справи, її категорії та складності, суд доходить висновку про те, що позивачем доведено факт надання послуг правничої допомоги на суму 30 000,00 грн, які є співмірними із складністю справи та наданими послугами, у зв`язку з чим заперечення відповідача судом відхилено.

З урахуванням викладеного вище витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 30 000,00 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у справі на підставі положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 14 372,94 грн.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Смолянка-Агро" (код 34739782, вул. Хмельницького Б., 74, с. Грабівка, Куликівська ТГ, Чернігівський район, Чернігівська область, 16330) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Актас ЛТД" (код 39470685, вул. Васильківська, 30, м. Київ, 03022) 504 000,00 грн заборгованості за поставлений товар; 280 271,55 грн інфляційних витрат; 55 779,83 грн 3% річних; 84 600,00 грн штрафу; 33 677,63 грн пені; 30 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу та 14 372,94 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в строк і в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 11.04.2024.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В.В. Моцьор