Постанова

від 09.04.2024 по справі 202/8276/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2168/24 Справа № 202/8276/18 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого судді : Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.

за участю секретаря Драгомерецької А.О.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Дніпрі апеляційнускаргу ОСОБА_1 на рішенняНовомосковського міськрайонногосуду Дніпропетровськоїобласті від 16жовтня 2023року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи Новомосковська районна державна адміністрація, садівниче товариство «Трубник», Головне управління держгеокадастру у Дніпропетровській області, про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні ,-

В С Т А Н О В И В:

У 2015 році ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної компенсації, провадження по справі відкрито 24 березня 2015 року. 20 травня 2015 року ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 уточнив свою зустрічну позовну заяву до ОСОБА_4 про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні, який обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_5 . На момент смерті останній перебував у шлюбі з ОСОБА_4 . ОСОБА_1 стало відомо, що його батько не залишив після себе заповіту.

У визначені законом строки для подачі заяви про прийняття спадщини позивач подав заяву до Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 .. ОСОБА_4 також подала вищевказану заяву до нотаріальної контори. На думку позивача ОСОБА_4 належить 5/8 часток садового будинку АДРЕСА_1 , а йому належить 3/8 часток садового будинку АДРЕСА_1 , що розташовай за вищевказаною адресою.

Спірне майно, яке є предметом зустрічного позову, зареєстровано на праві власності за ОСОБА_3 , але ОСОБА_4 фактично володіє та користується земельною ділянкою та садовим будинком з господарськими будівлями, що розташовані за вищевказаною адресою.

Просив визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 56,50 кв.м., які складаються з садового будинку А, гаражу Б, вбиральні В, тимчасового сараю Г, тимчасового навісу Д, колодязю к, огорожі № 1-3, замощення І, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

-встановити факт належності на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 садового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 56,50 кв.м., які складаються з садового будинку А, гаражу Б, вбиральні В, тимчасового сараю Г, тимчасового навісу Д, колодязю к, огорожі № 1-3, замощення І, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

-визнати неправомірними дії Головного правління садівничого товариства «Трубник» ОСОБА_6 щодо видачі довідки від 21 грудня 2009 року, про те, що ОСОБА_3 являється членом садового товариства «Трубник» в с. Піщанка, Новомосковського району;

-визнати незаконним та скасувати розпорядження в.о. голови Новомосковської районної державної адміністрації від 09.04.2010 року № 454-з-10 «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів», що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення садівництва гр.. ОСОБА_3 на території Піщанської сільської ради в садовому товаристві «Трубник»;

-визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Новомосковської районної державної адміністрації від 09.12.2010 року № 1052-р-10 «Про затвердження технічної документації та передачу у власність громадянці ОСОБА_3 земельної ділянки № НОМЕР_1 загальною площею 0,0781 га для ведення садівництва на території Піщанської селищної ради за рахунок земель садівничого товариства «Трубник»»;

-визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Новомосковської районної державної адміністрації від 18.10.2010 року № 880-р-10;

-визнати недійсним державного акту, серія ЯЛ № 967518 від 10 січня 2010 року на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі розпорядження Новомосковської районної державної адміністрації від 09.12.2010 року № 1052-р-10 на ім`я ОСОБА_3 ;

-визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на земельну ділянку площею 0,0781 га для ведення садівництва, що розташована с/т «Трубник», ділянка № НОМЕР_1 , Піщанська селищна рада, Новомосковський р-н, Дніпропетровської області, кадастровий номер земельної ділянки 1223285500:01:309:1001;

-визнати недійсним свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 , видане ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.11.2010 року на підставі розпорядження голови Новомосковської районної державної адміністрації від 18.10.2010 року № 880-р-10 на садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами, садовий будинок А, загальна площа 56,50 кв.м., гараж Б, вбиральня В, тимчасовий сарай Г, тимчасовий навіс Д, колодязь к, огорожа № 1-3, замощення І, вулиця Абрикосова, розташований АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 31931601;

-визнати недійсною та скасувати державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , здійснену на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 01.11.2010 року виданого Новомосковською районною державною адміністрацією;

-визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 на 3/8 частки садового будинку з господарськими будівлями та спорудами, які складаються з: садового будинку А, загальною площею 56,50 кв.м., гаражу Б, вбиральні В, тимчасового сараю Г, тимчасового навісу Д, колодязю к, огорожі № 1-3, замощення І, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

05 листопада 2018 року відповідачем подано заяву про роз`єднання позовних вимог.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2018 року роз`єднанні позовні вимоги за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної компенсації, зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , треті особи Новомосковська районна державна адміністрація, СТ «Трубник» про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , Треті особи Новомосковська районна державна адміністрація, СТ «Трубник» про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні, передано для розгляду за підсудністю до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2022 року поновлено провадження та залучено в якості правонаступника після смерті ОСОБА_4 у вищевказаній цивільній справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

РішеннямНовомосковського міськрайонногосуду Дніпропетровськоїобласті від 16жовтня 2023року узадоволенні позовнихвимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Судом першої інстанції не прийнято до уваги, що відсутні докази того, що ОСОБА_4 тільки за рахунок власних коштів створила спірне нерухоме майно. Надані відповідачем квитанції на будівельні матеріали не підтверджують,що дані матеріали було використано для будівництва саме спірного майна. Судом першої інстанції безпідставно відхилено доводи позивача про те, що рішенням Амур-Нижнодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 03 червня 2013 року встановлено факт того, що ОСОБА_4 зустрічалася з його батьком з 1991 року і разом почали проживати приблизно з 1997 року. При цьому ОСОБА_4 зазначала, що її коханець ОСОБА_5 весь час їх спільного знайомства працював керівником на посадах, пов`язаних з будівництвом,що свідчить про те,що у нього була можливість приймати безпосередньо участь у будівництві та створені спірного дачного будинку. Посилання на те, що ОСОБА_5 перебував у іншому шлюбі до 08.02.2000 року, а тому не могло бути створено спірне майно внаслідок спільної праці є безпідставним. Законодавство визначило можливість набуття у спільну власність майна не тільки у зв`язку з перебуванням у шлюбі, а і з інших підстав.Суд першої інстанції безпідставно послався на те, що згідно технічного паспорту будівництво садового будинку завершилося в 1991 році, між тим як в БТІ зазначений рік побудови 2000. Спірне спадкове майно незаконно зареєстроване за ОСОБА_3 .. В матеріалах справи відсутні докази про те, що ОСОБА_4 була позбавлена права користування наданою їй спірною земельною ділянкою на території садового товариства «Трубник» та що вона була позбавлена членства у садівничому товаристві.

ОСОБА_3 набула права власності на земельну ділянку не в установленому порядку.Також судом першої інстанції не надано оцінки поясненням свідків.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судове засідання з`явилися представник ОСОБА_1 адвокат Бур`янський А.В. та представник ОСОБА_2 -адвокат Усик О.А.. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа та довідка про отримання документів в електронному суді, а також рекомендовані повідомлення про вручення повісток.(а.с.246- 253 т. 4)

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціївідповідно довимог частини1статті 367ЦПК Україниза наявнимив нійдоказами вмежах доводівта вимог апеляційноїскарги,апеляційний судвважає,що апеляційнаскарга непідлягає задоволенню з такихпідстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що вони є не доведеними.

Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.

Нормами КпШС України не передбачалося виникнення права спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а вказані правовідносини регулювалися нормами Закону України «Про власність».

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність», майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Обов`язок доказування своєї трудової та/або фінансової участі у створенні спільної сумісної власності поза шлюбом належить позивачу. Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 року у справі 6-2253цс15.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» від 12 червня 1998 року № 16 (у редакції, що була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з п. 1 ст. 17 Закону «Про власність», відповідних норм ЦК УРСР та з урахуванням п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1999 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності». Правила ст. ст. 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

За змістом п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 року № 20, розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону «Про власність», ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України; майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім`ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, ч. 2 ст. 17 Закону «Про власність»); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім`ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України. Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя визначається за нормами Кодексу про шлюб та сім`ю. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їх спільної сумісної власності, якщо: майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно із ч. 1 ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них (аналогічні положення містять пп. 1, 2 ч. 1 ст. 57 СК України).

Сам факт спільного проживання сторін у справі не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожного зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю,у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання майна вкладені, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в цьому майні, відповідно до розміру внеску, є її власністю.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Тільки в разі встановлення цих фактів та обставин положення ч. 1 ст. 24 КпШС України, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» вважається правильно застосованим із дотриманням рекомендацій, які містяться впостановах Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України" та від 22 грудня 1995 року № 29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності".

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року № 6-211цс14, яка відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій та статус суддів» є обов`язковою для усіх судів України.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, необхідно встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Дніпропетровського заводу ім. К. Лібкнехта від 28 березня 1987 року ОСОБА_4 була прийнята в члени садівничого товариства «Трубник», що підтверджується копією членської книжки.

За заявою ОСОБА_4 від 08.06.2002 року були прийняті в члени товариства«Трубник» її дочка ОСОБА_3 та члени її сім`ї ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою голови садового товариства «Трубник».

Вказівка на те, що відсутні докази про те, що ОСОБА_4 була позбавлена права користування наданою їй спірною замельною ділянкою на території садового товариства «Трубник» та що вона була позбавлена членства у садівничому товаристві, в даному випадку не мають правового значення, оскільки від встановлення таких обставин не залежить правильність вирішення виниклого спору.

Згідно копії технічного паспорту та висновку про технічний стан будинку, будівництво садового будинку по АДРЕСА_1 завершене в 1991 році (т.2, а.с. 29-35).

Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз, на виконання ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15.03.2017 року проведено судово-товарознавчу експертизу, у відповідності до якої візуальним обстеженням об`єкту не можливо визначити дату побудови садового будинку та господарських споруд.

ОСОБА_4 надано квитанції на придбання будівельних матеріалів в період з 1987 року по 1991 рік, що підтверджує ту обставину, що саме ОСОБА_4 здійснювала будівництво спірного садового будинку, які, виходячи з висновку зазначеної вище експертизи № 1512/1513-17 були використані при будівництві садового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 .

Посилання на те, що надані відповідачем квитанції на будівельні матеріали не підтверджують, що дані матеріали було використано для будівництва саме спірного майна, не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки доказів того, що дані матеріали не було використано для будівництва спірного майна не надано. А надані докази ОСОБА_4 нічим не спростовуються. У висновку про технічний стан будинку зазначено рік побудови 1991.

Судом першої інстанції правильно визнано надані докази належними та допустимими і вони нічим не спростовуються.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер чоловік ОСОБА_4 ОСОБА_9 ..

Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був зареєстрований 16 лютого 2002 року.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 помер.

До 08 лютого 2000 року ОСОБА_5 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 ..

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 помер, спадкоємцем за законом є його син ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_4 , спадкоємцем після її смерті за заповітом є її онук ОСОБА_2 .

Доводи про те, що суд першої інстанції безпідставно послався, що згідно технічного паспорту будівництво садового будинку завершилося в 1991 році, між тим як в БТІ зазначений рік побудови 2000 не можуть бути прийнятими до уваги,оскільки не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин про те, що відсутні належні докази ведення спільного господарства, побуту та бюджету ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до лютого 2002 року, до їх реєстрації шлюбу.

За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що садовий будинок був побудований ОСОБА_4 в період з 1987 року по 1991 рік, коли ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не перебували ні в фактичних, ні в шлюбних відносинах і ОСОБА_5 не міг спільно з ОСОБА_4 створювати спільну сумісну власність у вигляді садового будинку.

Також не знайшли свого підтвердження посилання на те, що ОСОБА_5 під час спільного знайомства з ОСОБА_4 працював керівником на посадах, пов`язаних з будівництвом і мав можливість приймати безпосередньо участь у будівництві та створені спірного дачного будинку. Зазначені твердження є припущенням і не могли бути покаледені в основу оскаржуваного рішення.

Доводи про те, що ОСОБА_5 приймав участь у придбані будівельних матеріалів та будівництві спірного садового будинку є безпідставними, нічим не підтверджуються. Позивач не надав доказів трудової та/або фінансової участі ОСОБА_5 у створенні спільної сумісної власності в вигляді садового будинку з ОСОБА_4 поза шлюбом, також не доведено ведення спільного побуту ОСОБА_5 з ОСОБА_4 поза шлюбом, виконання взаємних прав та обов`язків в період будівництва садового будинку чи наявності якихось домовленостей.

Вказівка на те, що відсутні докази того, що ОСОБА_4 тільки за рахунок власних коштів створила спірне нерухоме майно є необґрунтованою. Судом встановлено, що ОСОБА_5 не приймав участі у придбані будівельних матеріалів та будівництві спірного садового будинку, з`ясування чи приймав участь з ОСОБА_4 в створенні спірного нерухомого майна ще хтось, в даному випадку виходить за межі позовних вимог та не має правового значення для правильного вирішення спору.

ОСОБА_5 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 2002 року по жовтень 2011 року, за свого життя не оспорював право власності на садовий будинок за ОСОБА_4 ..

Посилання на те, що судом не враховано встановлені рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 03 червня 2013 року обставини щодо того, що ОСОБА_4 зустрічалася з його батьком з 1991 року і разом почали проживати приблизно з 1997 року є необґрунтованим. Зазначене рішення було ухвалено за результатами розгляду позовної заяви про визнання шлюбу недійсним, цим рішенням не встановлювався факт сумісного проживання сторін та створення ними спільного майна. Крім того факт спільного проживання не підтверджує факт створення ними спільного майна.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Факт проживання однією сім`єю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та створення ними спільної сумісної власності до 08.02.2000 року не міг бути встановленим, так як до зазначеної дати ОСОБА_5 перебував у іншому шлюбі, а тому такий факт за вказаний період не міг бути підтврджений поясненнями свідків.

Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їх спільної сумісної власності, якщо: майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Наявності таких обставин позивачем не доведено.

Згідно статті81ЦПК України кожнасторона повиннадовести тіобставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Доказиподаються сторонамита іншимиучасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно довідки голови правління садового товариства «Трубник» ОСОБА_3 являється членом садового товариства «Трубник», садовий будинок №1. Пайовий внесок сплачено повністю 31 грудня 2009 року.

Розпорядженням голови Новомосковської районної державної адміністрації №454-р10 від квітня 2010 року надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо надання документів,що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення садівництва гр. ОСОБА_3 площею 0,0781 га на території Піщанської сільської ради в садовому товаристві «Трубник». Використання ОСОБА_3 земельної ділянки здійснюється відповідно до вимог законодавства та за цільовим призначенням-для ведення садівництва.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно №552375 від 01.11.2010 року, виданого Новомосковською районною державною адміністрацією, власником садового будинку АДРЕСА_1 , що розташований за вищевказаною адресою є ОСОБА_3 .

Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 967518 від 10 січня 2010 року, видано на підставі розпорядження Новомосковської РДА№1052р10 від 09.12.2010 року, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів,що посвідчують право на земельну ділянку для ведення садівництва гр. ОСОБА_3 для ведення садівництва на території Піщанської сільської ради за рахунок земель садового товариства «Трубник» та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку № НОМЕР_1 загальною площею 0,0781 га для ведення садівництва за межами населеного пункту на території Піщанської сільської ради за рахунок земель садового товариства «Трубник».

Начальником відділу Держкомзему у Новомосковькому районі Дніпропетровської обасті від 2012 року підтверджено, що ділянка з адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1223285500:01:309:1001) належить ОСОБА_3 на підставі державного акту ЯЛ 967518, зареєстрованого 2012 року.

Посилання на те, що спірне майно незаконно зареєстроване за ОСОБА_3 , яка набула права власності на земельну ділянку не в установленому порядку, не може бути прийнятим до уваги, оскільки зазначене майно не є спадковим після смерті ОСОБА_5 , а тому правомірність його реєстрації на праві власності за ОСОБА_3 в даному випадку не має правового значення.

За таких обставин суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог щодо визнання неправомірними дій Голови правління садівничого товариства «Трубник» ОСОБА_6 щодо видачі довідки від 21 грудня 2009 року, про те, що ОСОБА_3 являється членом садового товариства «Трубник» в с. Піщанка, Новомосковського району; -визнання незаконним та скасування розпорядження в.о. голови Новомосковської районної державної адміністрації від 09.04.2010 року № 454-з-10 «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів», що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення садівництва гр. ОСОБА_3 на території Піщанської сільської ради в садовому товаристві «Трубник»; визнання незаконним та скасування розпорядження голови Новомосковської районної державної адміністрації від 09.12.2010 року № 1052-р-10 «Про затвердження технічної документації та передачу у власність громадянці ОСОБА_3 земельної ділянки № НОМЕР_1 загальною площею 0,0781 га для ведення садівництва на території Піщанської селищної ради за рахунок земель садівничого товариства «Трубник»; -визнання незаконним та скасування розпорядження голови Новомосковської районної державної адміністрації від 18.10.2010 року № 880-р-10; -визнання недійсним державного акту від 10 січня 2010 року на право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_3 ; -визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0781 га для ведення садівництва, що розташована с/т «Трубник», ділянка № НОМЕР_1 , Піщанська селищна рада, Новомосковський р-н, Дніпропетровської області, кадастровий номер земельної ділянки 1223285500:01:309:1001; -визнання недійсним свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 , виданого ОСОБА_3 від 01.11.2010 року на садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами, вулиця Абрикосова, розташований АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 31931601; -визнання недійсним та скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на садовий будинок.

Належних та допустимих доказів на підтвердження сукупностіобставин, що мають значення для вирішення спору, позивач суду не надав, а самі по собі пояснення про ці обставини не дають підстав вважати їх установленими. Доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, позивачем не надано.

За встановлених обставин суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно достатті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то підстав для задоволення скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає.

Керуючись ст. ст. 368, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2023 року залишити без зміни.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: