Постанова

від 02.04.2024 по справі 922/4593/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2024 року м. Харків Справа № 922/4593/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Шевель О.В.

за участю секретаря судового засідання Довгань А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТА МОЛЛ +" (вх. № 339 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 15.01.2024 у справі №922/4593/23, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Рильовою В.В. у порядку спрощеного позовного провадження, повний текст рішення складено 15.01.2024,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕШН ТРЕЙД", м. Мерефа Харківський район, Харківська область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТА МОЛЛ +", смт. Мала Данилівка, Дергачівський район, Харківська область,

про стягнення 88631,34 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФЕШН ТРЕЙД" звернулося до Господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТА МОЛЛ +" 89125,36 грн за договором оренди № 204-1 від 06.09.2021 року, що становить еквівалент 2437,21 доларів США згідно з офіційним курсом НБУ на день подання позову.

13.11.2023 до Господарського суду Харківської області від представника позивача адвоката Гавриленко Н.А. надійшло клопотання (вх.30982), в якому вона вказувала, що позивачем була допущена технічна описка при визначенні ціни позову в гривні, замість суми 88631,34 грн була зазначена помилково сума 89125,36 грн, у зв`язку з чим просила викласти прохальну частину позову в редакції, де вказати суму стягнення 88631,34 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.01.2024 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕШН ТРЕЙД" задоволені повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТА МОЛЛ+" (код ЄДРПОУ 43413434) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕШН ТРЕЙД" (код ЄДРПОУ 39071608) грошові кошти у розмірі 88631,34 грн, що становить еквівалент 2437,21 доларам США згідно з офіційним курсом НБУ на день подання позову та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2684,00 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТА МОЛЛ +" звернулося 05.02.2024 до Східного апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" з апеляційною скаргою (вх.№339Х/2), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 15.01.2024 р. по справі №922/4593/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "ФЕШН ТРЕЙД" у задоволенні позовних вимог про стягнення з ТОВ "ПЛАНЕТА МОЛЛ +" грошових коштів у сумі 88631,34 грн та судових витрат у повному обсязі. Посилаючись на п. 10 ст. 270 ГПК України заявник просив розглянути справу в апеляційній інстанції з повідомленням (викликом) учасників справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТА МОЛЛ +" (вх. № 339 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 15.01.2024 у справі №922/4593/23 на підставі частини 2 статті 260 ГПК України, оскільки апеляційна скарга подана з порушенням п. 3 ч. 2, пункту 2,3 частини 3 статті 258 ГПК України, а саме: за відсутності доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у встановленому законом розмірі; доказів надсилання копії скарги іншій стороні у справі з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу; в апеляційній скарзі не зазначено повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

Також ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.01.2024 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4593/23, які 14.02.2024 надійшли до апеляційного господарського суду.

14.02.2024 на виконання ухвали Східного апеляційного господарського суду від 12.02.2024, у межах встановленого судом строку, до суду апеляційної інстанції через систему "Електронний суд" від заявника апеляційної скарги надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги (вх. № 2288), до якої додано докази сплати судового збору у встановлено розмірі та докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Крім того, 14.02.2024 до суду апеляційної інстанції через систему "Електронний суд" від заявника апеляційної скарги надійшла уточнена апеляційна скарга (вх.№2289) із зазначенням відомості стосовно позивача у справі, разом із доказами її надіслання іншій стороні у справі, в якій ТОВ "ПЛАНЕТА МОЛЛ +" просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 15.01.2024 р. по справі №922/4593/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "ФЕШН ТРЕЙД" у задоволенні позовних вимог про стягнення з ТОВ "ПЛАНЕТА МОЛЛ +" грошових коштів у сумі 89125,36 грн та судових витрат у повному обсязі. Також апелянт, посилаючись на п. 10 ст. 270 ГПК України, просив розглянути справу в апеляційній інстанції з повідомленням (викликом) учасників справи.

14.02.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/4593/23.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТА МОЛЛ +" (вх. № 339 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 15.01.2024 у справі №922/4593/23; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 02 квітня 2024 року о 10:45 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104, доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 11.03.2024, для подання заяв, клопотань, тощо - до 18.03.2024.

Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 02.04.2024 розпочалось в режимі відеоконференції за участю представника апелянта, який заявив усне клопотання про відкладення розгляду даної справи, посилаючись на необхідність надання додаткового часу для подання доказів до суду апеляційної інстанції, які мають значення для справи (а саме направленого на адресу ТОВ "ФЕШН ТРЕЙД" листа про відкладення початку роботи ТЦ у зв`язку з воєнним станом).

Розглянувши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, апеляційний господарський суд вважає його таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Частинами 11, 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з частиною 13 статті 270 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №910/6097/17 зазначив, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні за їх відсутності.

Водночас, судове засідання суду апеляційної розпочалось за участю представника апелянта, а подане клопотання про відкладення обґрунтоване необхідністю подання додаткових доказів до суду.

Так, відповідно до частини 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Таким чином, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, буде вважатися порушенням положень статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України.

Наведені положення Господарського процесуального кодексу України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів.

Подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603.

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з підстав, визначених заявником, оскільки останнім не доведено винятковість випадку неподання нових доказів на стадії апеляційного перегляду справи.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача надав пояснення щодо обставин справи з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 15.01.2024 у справі №922/4593/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду апеляційної інстанції від 19.02.2024 про відкриття апеляційного провадження) до електронного кабінету учасника справи, сформованою в програмі Діловодство спеціалізованого суду.

Таким чином, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 цього Кодексу.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення скаржника, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що 06.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТА МОЛЛ +" (далі орендодавець, відповідач, ТОВ "ПЛАНЕТА МОЛЛ +") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФЕШН ТРЕЙД" (далі орендар, позивач, ТОВ "ФЕШН ТРЕЙД", укладений договір оренди №204-1 (далі договір), згідно з пунктом 2.1 якого орендодавець зобов`язується передати у строкове платне користування орендарю приміщення, а орендар зобов`язаний прийняти приміщення в строкове користування, сплачувати орендодавцеві обумовлені в цьому договорі оренди платежі та виконувати інші умови цього договору оренди.

Орендар зобов`язаний використовувати приміщення виключно за цільовим призначенням. Вичерпний перелік видів діяльності та торгових марок, під якими орендар має право здійснювати діяльність у приміщенні, а також назва вивіски орендаря визначені в додатку №1. Використання орендарем приміщення за цільовим призначенням є істотним обов`язком орендаря за цим договором (п.п.2.2 договору).

У статті 1 договору наведені такі визначення термінів в контексті цього договору:

- Торговий центр - закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію багатофункціональний торгово-розважальний комплекс, що включає всю інфраструктуру та паркінги, розташований на земельній ділянці, право власності на який, згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності об`єкта нерухомого майна за № 194222415 від 20.12.2019, зареєстровано за власником (номер запису про право власності 34786010), який розташований за адресою вул. Кільцевий шлях. 4А, смт. Мала Данилівка, Дергачівського району Харківської області;

- Свідоцтво про право власності - документи, якими, відповідно до законодавства України, підтверджується право власності на Торговий центру та Приміщення, що входить до його складу;

- Приміщення - частина Торгового центру, що буде надаватися в оренду за цим договором, площа та поверх, якого вказано в додатку №1, яка може бути не обмежена або не повністю обмежена стінами (перегородками), план розміщення приміщення в межах Торгового центру, зазначено в додатку №2 до договору оренди. На дату укладення договору оренди відповідно до даних орендодавця балансова вартість 1 кв. м. складає суму, вказану в додатку №1;

- Цільове призначення - використання орендарем приміщення з метою розміщення та функціонування в ньому магазину, з продажу товарів та/або надання послуг, вказаних в додатку №1 (пункти 2,3) до договору оренди та з використанням при цьому вказаної в зазначеному додатку та пункті торгової марки (в тому числі на вивісці);

- Роботи орендаря - оздоблюваний та інші роботи, які зобов`язаний виконати орендар за свій рахунок відповідно до вимог цього договору з метою облаштування приміщення для використання за цільовим призначенням;

- Протокол допуску - підписаний сторонами документ, що підтверджує факт надання орендареві допуску до приміщення для виконання робіт орендаря, в якому, зокрема, мас бути вказано наступне: коефіцієнтна площа приміщення, стан приміщення на момент допуску орендаря до виконання робіт орендаря, інші положення, що стосуються виконання робіт орендаря, які не суперечать цьому договору. Протокол допуску підписується сторонами в формі, розробленій орендодавцем;

- Дата передачі (Дата допуску) - визначена орендодавцем та повідомлена орендареві дата, станом на яку орендар отримує допуск до приміщення для виконання робіт орендаря;

- Дата відкриття приміщення - визначена сторонами в додатку №1 цього договору дата відкриття для громадськості приміщення.

Відповідно до пункту 3.1 договору цей договір оренди набуває чинності з моменту його підписання сторонами та державної реєстрації (якщо така реєстрація вимагається відповідно до законодавства України) та діє до закінчення строку оренди.

Згідно з пунктом 3.3 договору строк оренди вказано в додатку №1 (пункт 7). Строк оренди починається з дати передачі орендареві приміщення в орендне користування за актом приймання-передачі (якщо інше не буде встановлене сторонами додатковою угодою і не випливає із змісту даного договору) та закінчується в день повернення приміщення орендодавцю за актом приймання-передачі (повернення) в порядку, визначеному цим договором.

Відповідно до пункту 3.4 договору строк оренди достроково закінчується в тому випадку, якщо договір оренди достроково припинить свою дію у відповідності до положень цього договору оренди або законодавства України.

Статтею 4 договору передбачено умови передачі приміщення.

Так, згідно з пунктом 4.1 договору орендар набуває право користування приміщенням в день початку строку оренди та зобов`язаний розпочати ведення своєї господарської діяльності у приміщенні (використовувати приміщення за цільовим призначенням) не пізніше визначеної в додатку №1 (пункт 12.1) до цього договору дати відкриття приміщення.

Відповідно до пункту 4.2 договору з метою облаштування приміщення для використання за цільовим призначенням, орендар бере на себе зобов`язання за свій рахунок виконати оздоблювальні та інші роботи (далі - роботи орендаря) відповідно до вимог цього договору. Передача приміщень між сторонами з метою облаштування приміщення для використання за цільовим призначенням оформлюється актом приймання-передачі для виконання робіт орендаря (далі - протокол допуску).

Згідно з пунктом 4.3 договору орендодавець передає орендареві приміщення для виконання робіт орендаря у стані, визначеному в додатку №4 до цього договору. Приміщення передається орендареві після завершення в ньому орендодавцем загальнобудівельних робіт.

У пункті 4.4 договору визначено, що передача приміщення орендареві за протоколом допуску здійснюється після виконання орендарем умов допуску, але не пізніше дати, визначеної сторонами в додатку №1 (пункт II) до цього договору. В тому випадку, якщо сторони не підпишуть протокол допуску з вини орендодавця, на орендаря не можуть бути покладені штрафні санкції.

Згідно з пунктом 4.5 договору орендодавець має право не передавати приміщення для виконання робіт орендаря доти, доки орендар не виконає умови допуску, які є необхідними для початку виконання робіт орендаря.

Пунктом 4.6 договору передбачено, що передача приміщень між сторонами (в орендне користування та з орендного користування) повинна оформлюватися відповідним актом приймання-передачі приміщення.

Сторони зобов`язані підписати акт приймання-передачі приміщення в строк, визначений додатком №1 (пункт 12.1) до договору. У тому випадку, якщо сторони не підпишуть акт приймання-передачі приміщення з вини орендодавця, на орендаря не можуть бути покладені штрафні санкції (п.4.7 договору).

Відповідно до пункту 5.1 договору орендодавець зобов`язаний забезпечити орендареві доступ до приміщення з метою виконання робіт орендаря на підставі протоколу допуску, який підписується відповідно до вимог цього договору після погодження орендодавцем наданої йому орендарем робочої документації. Опис стану приміщення на момент підписання сторонами протоколу допуску вказаний у додатку №4. Загальний перелік робіт орендаря визначається на підставі погодженої орендодавцем робочої документації. Строк підписання протоколу допуску вказаний у додатку №1 (пункт 11).

Орендар зобов`язаний завершити роботи орендаря у приміщенні протягом строку, вказаного у додатку №1 (пункт 12), який (строк) розпочинається з моменту підписання протоколу допуску (п.5.2 договору).

У тому випадку, якщо несвоєчасне виконання загальнобудівельних робіт з вини орендодавця унеможливлює проведення робіт орендаря в строк, визначений у додатку №1 (пункт 12) цього договору, орендар має право за власним письмовим запитом на перенесення строку робіт орендаря, за умови початку їх виконання, як тільки це стане можливим у приміщенні - відповідно до погодженого проекту робіт орендаря. У такому випадку строк робіт орендаря не зараховується як визначений сторонами строк у додатку №1 (пункт 12), протягом якого орендар не міг проводити жодних з можливих робіт орендаря через несвоєчасне виконання загальнобудівельних робіт з вини орендодавця (п.5.3 договору).

Згідно з пунктами 5.5, 5.6 договору до моменту підписання протоколу допуску орендар зобов`язаний виконати такі обов`язки (далі - умови допуску): a) надати орендодавцю перелік підрядників, яких орендар залучає для виконання робіт орендаря, а також належним чином засвідчені копій ліцензій та дозволів таких підрядників, якщо такі ліцензії та дозволи необхідні відповідно до чинного законодавства України; b) у порядку, встановленому цим договором, погодити з орендодавцем робочу документацію; c) надати орендодавцю страхові поліси, відповідно до яких згідно з умовами цього договору застрахована відповідальність орендаря (підрядників орендаря) перед третіми особами у зв`язку із виконанням робіт орендаря на весь строк робіт орендаря; d) сплатити орендодавцю авансовий внесок відповідно до умов цього договору.

До моменту виконання орендарем всіх умов допуску орендодавець має право не підписувати протокол допуску. У випадку невиконання орендарем будь-якої із умов допуску, всі негативні наслідки, пов`язані із не підписанням (несвоєчасним підписанням) протоколу допуску, несе орендар (в тому числі, пов`язані із простроченням виконання робіт орендаря).

З моменту підписання протоколу допуску орендодавець зобов`язаний передати приміщення орендарю за актом приймання-передачі для виконання робіт орендаря, а орендар має право розпочати виконання в приміщенні робіт орендаря та не має права використовувати приміщення з іншою метою та допускати до приміщення будь-яких інших осіб, крім представників (працівників) орендаря або підрядників орендаря (п.5.8 договору).

Статтею 8 договору передбачено авансовий платіж, забезпечення орендаря та внесок на відкриття Торгового центру.

У пункті 8.1 договору зазначено, що упродовж строку, вказаного у додатку №1 до цього договору, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцеві на банківський рахунок, вказаний в цьому договорі, або банківський рахунок, зазначений у відповідному рахунку орендодавця (якщо орендодавець направить такий рахунок орендареві), платіж у якості попередньої оплати (авансу) в рахунок сплати орендної плати (основної орендної плати, експлуатаційної орендної плати та маркетингової орендної плати) за договором оренди, за кількість місяців оренди приміщення, які вказані у додатку №1 (далі також - авансовий внесок, аванс). Сторони домовилися, що для розрахунку авансового внеску використовується орієнтовна коефіцієнтна площа вказана у додатку № 1.

Згідно з пунктом 8.2 договору сума авансового внеску зараховується в рахунок орендної плати (основної орендної плати, експлуатаційної орендної плати та маркетингової орендної плати) за місяці оренди приміщення, які вказані у додатку № 1. У випадку, якщо сплаченої суми авансового внеску буде недостатньо для здійснення відповідних зарахувань, орендар повинен здійснити доплату протягом 10 (десяти) календарних днів після отримання рахунка орендодавця. У разі, якщо сплачена орендарем сума авансового внеску перевищуватиме розмір орендної плати, залишок сплаченої суми авансового платежу підлягає поверненню орендодавцем на вимогу орендаря, яка направляється не пізніше останнього дня строку оренди.

У пункті 8.3 договору сторони домовилися, що та частина авансового внеску, яка зарахована за місяці оренди приміщення, які вказані у додатку №1 (якщо таке зарахування має місце відповідно до договору оренди) є забезпеченням виконання орендарем його обов`язків по цьому договору оренди (далі також - забезпечувальний платіж).

Згідно з пунктом 8.4 договору протягом всього строку дії договору оренди сума забезпечувального платежу має дорівнювати розміру орендної плати (основної орендної плати, експлуатаційної орендної плати та маркетингової орендної плати) за місяці оренди, які вказані у додатку №1. Зазначене, зокрема, означає, що якщо у будь-який час впродовж строку дії цього договору оренди сума забезпечувального платежу виявиться меншою, ніж розмір орендної плати за місяці оренди, які вказані у додатку №1 (наприклад, якщо орендна плата збільшуватимуться або індексуватимуться), орендар зобов`язаний на вимогу орендодавця доплатити відповідні суми таким чином, щоб сума забезпечувального платежу дорівнювала розміру орендної плати (основної орендної плати, експлуатаційної орендної та маркетингової орендної плати) за місяці оренди, які вказані у додатку №1.

Відповідно до пункту 8.5 договору у випадку невиконання (прострочення) орендарем будь-якого із його обов`язків за договором оренди, пов`язаним із здійсненням на користь орендодавця будь-яких платежів (в тому числі, орендної плати, сплати будь-яких штрафних санкцій, відшкодування збитків, тощо) орендодавець має право погасити таку заборгованість орендаря за рахунок забезпечувального платежу. У такому випадку орендар зобов`язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання повідомлення від орендодавця про погашення заборгованості орендаря за рахунок забезпечувального платежу погасити суму забезпечувального платежу таким чином, щоб вона не була меншою за суму орендної плати (основної орендної плати, експлуатаційної орендної та маркетингової орендної плати) за місяці оренди, які вказані у додатку №1.

Згідно з пунктом 8.6 договору у тому випадку, якщо орендар не виконує будь-який із своїх обов`язків за цим договором, орендодавець має право виконати такий обов`язок самостійно за рахунок забезпечувального платежу.

У випадку розірвання та/або припинення дії цього договору з вини та ініціативи орендаря (в тому числі у випадку дострокового припинення (розірвання) в односторонньому порядку зі сторони орендодавця в зв`язку з порушення орендарем договору оренди), крім дострокового розірвання за ініціативою орендаря з дотриманням строків попередження, передбачених п.24.4 цього договору, забезпечувальний платіж не повертається орендареві та залишається у орендодавця (п.8.7 договору).

Водночас, у пункті 24.4 договору передбачено, що по спливу 1 (одного) року строку оренди сторони мають право розірвати цей договір оренди в односторонньому порядку, незалежно від причин та обставин, направивши про це повідомлення іншій стороні не менше, як за 3 (гри) місяці. У такому випадку у зв`язку із таким розірванням будь- які штрафні санкції до сторін не можуть застосовуватися, при цьому забезпечувальний платіж зараховується в рахунок орендної плати (основної орендної плати, експлуатаційної орендної та маркетингової орендної плати), за останні місяці орендного користування у розмірі, вказаному у додатку №1 (пункт 19) цього договору.

Відповідно до пункту 9.1 договору за користування приміщенням орендар зобов`язаний сплачувати на користь орендодавця орендну плату та інші платежі, які передбачені цим договором.

Орендар зобов`язаний сплачувати орендодавцю основну орендну плату, маркетингову орендну плату, експлуатаційну орендну плату, щомісячно різними платежами до 15 (п`ятнадцятого) числа відповідного місяця, який передує оплачуваному (п.10.1 договору).

Згідно з пунктом 10.2 договору орендна плата нараховується з дати відкриття приміщення, визначеної у додатку №1 до цього договору. Основна орендна плата, маркетингова орендна плата, експлуатаційна орендна плата за перший місяць (частину місяця) строку оренди сплачується протягом 5 (п`яти) календарних днів від настання дати відкриття приміщення, якщо відповідні платежі не були зараховані із авансового платежу.

Орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату, починаючи з дати відкриття приміщення (п. 10.5 договору).

Усі платежі відповідно до цього договору мають бути визначені та виконані в національній валюті України - гривні (надалі також - «UAH»).

У пункті 26.9 договору сторони домовились, що орендодавець має право неодноразово переносити будь-які строки та дати, зазначені в цьому договорі, в тому числі, але не виключно дату відкриття приміщення, дату передачі приміщення за актом приймання-передачі в орендне користування, дату передачі приміщення за протоколом допуску для виконання робіт орендаря, строки підписання протоколу допуску до виконання робіт орендаря, строки підписання акту приймання-передачі приміщення.

При настання вищезазначеної та/або вищезазначених подій, орендодавець зобов`язаний направити орендарю повідомлення про перенесення вищевказаного/их дати, строку/ів, не пізніше, ніж за 1 (один) календарний місяць до попередньо визначеної дати, з зазначенням нової/го можливої дати/строку.

Також сторони домовились, що у випадку, якщо перенесення дати та/або строків тягне за собою перенесення інших дат та/або строків, визначених цим договором, зазначені дати та/або строки, переносяться на строк перенесення та починають свій перебіг з нової/го дати та/або строку.

Сторони домовилися, що орендодавець не несе жодної відповідальності в тому випадку, якщо дати та/або строки переносяться відповідно до наведених вище положень.

При цьому, сторони домовилися, що у випадку не відкриття Торгового центру для відвідувачів в строк до 31.12..2022 орендар має право відмовитись від договору оренди письмово попередивши про це орендодавця, шляхом надіслання цінного поштового відправлення. У такому випадку договір буде вважатися розірваним на 10-й робочий день після направлення орендарем повідомлення про відмову від договору на підставі цього пункту. Сплачений орендарем авансовий платіж, якщо він був сплачений на час такого припинення, повертається орендодавцем орендарю протягом 20 (двадцяти ) банківських днів після направлення орендарем повідомлення про відмову від договору.

Усі доповнення або зміни до договору мають вноситися у письмовій формі, мають бути позначені, пронумеровані та підписані як такі обома сторонами, інакше вони не будуть мати сили. З моменту належного складання такі зміни стають невід`ємною частиною цього договору (п.27.15).

Сторонами складений додаток № 1 до договору оренди №404-1 від 06.09.2021 (далі додаток №1), яким визначено основні умови договору.

У пункті 7 додатку №1 до договору зазначено, що строк оренди (стаття 3, пункт 3.3) 35 місяців.

Відповідно пункту 12.1 додатку №1 до договору сторони дійшли згоди, що дата відкриття приміщення (стаття 1, пункт 1.1.8) через 35 (тридцять п`ять ) календарних днів від дати допуску. Орієнтовна дата відкриття Торгового центру І-ІІ (перший - другий) квартал 2022 року. Точну дату відкриття Торгового центру буде повідомлено додатково.

Згідно з пунктом 20 додатку №1 до договору сторони погодили, що авансовий внесок (стаття 8, пункт 8.2 договору) - 125891,43 грн, але не менше гривневого еквіваленту 4674,00 доларам США згідно з офіційним курсом на дату укладення (з урахуванням ПДВ). На момент сплати вказана сума збільшується (підлягає множенню) на показник коефіцієнту. Авансовий внесок зараховується в якості орендної плати за перший та останні/ій місяць оренди.

Пунктом 21 додатку №1 до договору визначено строк сплати авансового внеску (стаття 8, пункт 8.1), а саме:

1) протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати підписання цього договору орендар сплачує орендодавцеві частину авансового внеску у розмірі 64976,22 грн, з урахуванням ПДВ, але не менше гривневого еквіваленту 2412,80 доларам США згідно з офіційним курсом на дату укладення, що зараховується в якості забезпечувального платежу за цим договором;

2) протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати підписання протоколу допуску орендар сплачує орендодавцю частину авансового внеску у розмірі 60915,21 грн, урахуванням ПДВ, але не менше гривневого еквіваленту 2262,00 доларам США згідно з офіційним курсом на дату укладення, що зараховується в якості орендної плати за перший місяць оренди за цим договором.

У пункті 23 додатку №1 до договору передбачено, що офіційний курс на дату укладення договору становить 2692,98 гривень з 100 доларів США.

За твердженням позивача, на виконання пункту 8.1 договору оренди, позивач перерахував на користь відповідача авансовий внесок згідно платіжного доручення №712 від 13.09.2021, а саме, який становив еквівалент 2437,21 доларів США згідно з офіційним курсом на дату укладення договору відповідно до п. 20 додатку № 1 до договору.

Матеріали справи свідчать, що ТОВ "ФЕШН ТРЕЙД" на виконання умов договору перерахував ТОВ "ПЛАНЕТА МОЛЛ +" авансовий платіж у сумі 64976,22 грн (як стверджує позивач, що дорівнює еквіваленту 2437,21 доларів США згідно з офіційним курсом на дату укладення договору), що підтверджується платіжним дорученням № 712 від 13.09.2021 із призначенням платежу: "Забезпечувальний платіж за останній місяць оренди зг.договора 204-1 від 06.09.2021 р. в т.ч. ПДВ 20 % -10 829,37 грн."(а.с.58).

Проте, станом на дату подання позову (30.10.2023) відповідач ТОВ "ПЛАНЕТА МОЛЛ +" не передав позивачу в орендне користування за актом приймання- передачі згідно з пунктами 3.3, 4.6 договору приміщення. Тому, на думку позивача, відповідно до п. 8.1 договору оренди відсутні підстави для отримання сплаченого позивачем авансового внеску для врахування в рахунок внесення орендної плати.

До того ж, як вказує позивач 21.08.2023 ТОВ "ФЕШН ТРЕЙД" надіслав на адресу ТОВ "ПЛАНЕТА МОЛЛ +" лист-вимогу (вих.№21/08-2023-01), в якому посилаючись на те, що оскільки співробітництво між підприємствами за договором не почалося, приміщення не було передане в орендне користування за актом приймання-передачі згідно п. 3.3 договору, а тому відповідно до п.8.1 договору відсутні підстави для отримання сплаченої раніше орендної плати, просив невідкладно повернути безпідставно отримані кошти у гривні, що є еквівалентом 2437,21 доларам США на день повернення коштів згідно платіжного доручення №712 від 13.09.2021 (т.1, а.с.56-57).

Вищевказаний лист було надіслано на юридичну адресу відповідача: 62341, Харківська область, Дергачівський район, смт. Мала Данилівка, вулиця Кільцевий шлях, будинок 4А, що підтверджується описом у цінний лист від 22.08.2023 та накладною Укрпошти про надсилання цінного листа № 5934300230181 (а.с.59).

Проте, відповідач не надав відповіді на вказаний лист-вимогу, авансовий внесок позивачу не повернув, а отже, на думку позивача, такі обставини свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач з посиланням на приписи статей 202, 509, 525, 526, 530, 610, 611, 614, 626, 629, 638, 640, 651, 653 ЦК України та положення пунктів 2.1, 3.3, 4.6, 8.1 договору оренди від 06.09.2021 №204-1 визначив підставою позову те, що у відповідача відсутні підстави для використання авансового внеску, оскільки підстави для сплати орендної плати відсутні за користування приміщенням за договором. Також зазначив, що набуття та збереження грошових коштів буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

15.01.2024 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позову.

Вказане судове рішення з посиланням на положення статей 11, 12, 509, 525, 526, 759, 760, 765, 766, 795 ЦК України, статей 173, 174, 193 ГК України мотивоване тим, що приміщення в орендне користування передане не було, акт приймання-передачі за договором сторонами не підписано, а тому підстави для сплати орендної плати відсутні, що унеможливлює використання відповідачем авансового внеску. Посилаючись на те, що загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України, зокрема приписами статей 1212, 1213 цього Кодексу, враховуючи, що відповідач без відповідної правової підстави отримав належні позивачу грошові кошти у розмірі 88631,34 грн (еквівалент 2437,21 доларам США), за відсутності доказів зворотного та доказів повернення позивачу вказаних грошових коштів, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що висновок суду ґрунтуються на недостатньо досліджених і неналежно оцінених ним матеріалах, що є істотним порушенням норм процесуального права, і як наслідок безпідставне застосування положень глави 83 ЦК України. Зокрема, скаржник вважає, що застосування судом при вирішенні спору ст. 1212 ЦК України є помилковим і суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду викладеному у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), оскільки Верховний Суд у своїх рішеннях чітко зазначив, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Тобто, оскільки договірні відносини між позивачем та відповідачем за договором оренди №204-1 від 06.09.2021 тривають, то апелянт вважає, що висновок суду про не підписання сторонами договору акту приймання-передачі приміщення до теперішнього часу, як підстава для стягнення з відповідача авансового внеску згідно ст. 1212 ЦК України є помилковим.

Також, на думку скаржника, мотивувальна частина рішення суду не містить обґрунтованого висновку про наявність вини відповідача у невиконанні ним своїх зобов`язань умов договору оренди №204-1 від 06.09.2021, що надало право позивачу вимагати повернення авансового внеску. Водночас, умови спірного договору свідчать про те, що сторони домовились, що до підписання акту приймання-передачі приміщення в оренду та початку перебігу строку оренди, обидві сторони повинні вчинити ряд дій обумовлених договором, а отже, до підписання акту приймання-передачі приміщення в оренду, позивач відповідно до пункту 5.5 договору повинен виконати ряд певних дій, які визначені в договорі як умови допуску та підписати з відповідачем протокол допуску.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, зазначає таке.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість виконання договору сторонами.

Згідно із частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Аналогічний за змістом припис містить частина перша статті 193 Господарського кодексу України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором найму (оренди) нерухомого майна, правовідносини за яким регулюються параграфом 1 глави 58 Цивільного кодексу України, параграфом 5 глави 30 Господарського кодексу України,

Частинами першою, третьою, шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди може бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Загальними положеннями про найм (оренду) передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (стаття 759 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до приписів статті 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Частинами 1, 3 статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

Відповідно до положень статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Отже законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини). Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц.

Відповідно до пункту 3.1 договір оренди набуває чинності з моменту його підписання сторонами та державної реєстрації (якщо така реєстрація вимагається відповідно до законодавства України) та діє до закінчення строку оренди.

Згідно з пунктом 3.3 договору строк оренди вказано в додатку №1 (пункт 7), а саме 35 місяців. Строк оренди починається з дати передачі орендареві приміщення в орендне користування за актом приймання-передачі (якщо інше не буде встановлене сторонами додатковою угодою і не випливає із змісту даного договору) та закінчується в день повернення приміщення орендодавцю за актом приймання-передачі (повернення) в порядку, визначеному цим договором.

Відповідно до пункту 3.4 договору строк оренди достроково закінчується в тому випадку, якщо договір оренди достроково припинить свою дію у відповідності до положень цього договору оренди або законодавства України.

Водночас, виходячи з умов пунктів 4.2, 4.3, 4.4, 4.5, 4.6, 5.5, 5.6, 5.8 договору сторони погодили такі умови: приміщення передається орендареві після завершення в ньому орендодавцем загальнобудівельних робіт для виконання робіт орендаря з метою облаштування приміщення для використання за цільовим призначенням; передача приміщень між сторонами з метою облаштування приміщення для використання за цільовим призначенням оформлюється актом приймання-передачі для виконання робіт орендаря (далі - протокол допуску); передача приміщення орендареві за протоколом допуску здійснюється після виконання орендарем умов допуску та до моменту підписання протоколу допуску орендар зобов`язаний виконати визначені договором обов`язки (умови допуску); з моменту підписання протоколу допуску орендодавець зобов`язаний передати приміщення орендарю за актом приймання-передачі для виконання робіт орендаря; передача приміщень між сторонами (в орендне користування та з орендного користування) повинна оформлюватися відповідним актом приймання-передачі приміщення; орендна плата нараховується з дати відкриття приміщення, визначеної у додатку №1 до цього договору.

Отже, сторони договору домовились, що до підписання акту приймання-передачі приміщення в оренду та початку перебігу строку оренди, обидві сторони повинні вчинити ряд обумовлених договором дій, зокрема, позивач відповідно до п. 5.5 договору повинен виконати обов`язки, які визначені в договорі як умови допуску, та підписати з відповідачем протокол допуску після завершення в ньому орендодавцем загальнобудівельних робіт для виконання робіт орендаря з метою облаштування приміщення для використання за цільовим призначенням.

Матеріали справи не містять доказів ні виконання сторонами умов договору, необхідних до підписання акту приймання-передачі приміщення в орендне користування, ні передачі орендареві приміщення в орендне користування за актом приймання-передачі, а відтак й початку строку договору оренди з урахуванням пункту 3.3 договору.

Водночас умовами пункту 5.5 договору передбачено серед умов допуску, зокрема, зобов`язання орендаря сплатити орендодавцю авансовий внесок відповідно до умов цього договору.

Виходячи з пунктів 8.1, 8.2, 8.3, 8.4 договору сторони домовились, що орендар зобов`язаний сплатити орендодавцеві платіж у якості попередньої оплати (авансу) в рахунок сплати орендної плати за договором оренди, за кількість місяців оренди приміщення, які вказані у додатку №1 (далі також - авансовий внесок, аванс); сума авансового внеску зараховується в рахунок орендної плати за місяці оренди приміщення, які вказані у додатку № 1; та частина авансового внеску, яка зарахована за місяці оренди приміщення, які вказані у додатку №1 є забезпеченням виконання орендарем його обов`язків по цьому договору оренди (далі також - забезпечувальний платіж); протягом всього строку дії договору оренди сума забезпечувального платежу має дорівнювати розміру орендної плати за місяці оренди, які вказані у додатку №1; у тому випадку, якщо орендар не виконує будь-який із своїх обов`язків за цим договором, орендодавець має право виконати такий обов`язок самостійно за рахунок забезпечувального платежу.

Згідно з пунктом 20 додатку №1 до договору сторони погодили, що авансовий внесок (стаття 8, пункт 8.2 договору) - 125891,43 грн, але не менше гривневого еквіваленту 4674,00 доларам США згідно з офіційним курсом на дату укладення (з урахуванням ПДВ). На момент сплати вказана сума збільшується (підлягає множенню) на показник коефіцієнту. Авансовий внесок зараховується в якості орендної плати за перший та останні/ій місяць оренди.

Пунктом 21 додатку №1 до договору визначено строк сплати авансового внеску (стаття 8, пункт 8.1), а саме:

1) протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати підписання цього договору орендар сплачує орендодавцеві частину авансового внеску у розмірі 64976,22 грн, з урахуванням ПДВ, але не менше гривневого еквіваленту 2412,80 доларам США згідно з офіційним курсом на дату укладення, що зараховується в якості забезпечувального платежу за цим договором;

2) протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати підписання протоколу допуску орендар сплачує орендодавцю частину авансового внеску у розмірі 60915,21 грн, урахуванням ПДВ, але не менше гривневого еквіваленту 2262,00 доларам США згідно з офіційним курсом на дату укладення, що зараховується в якості орендної плати за перший місяць оренди за цим договором.

За твердженням позивача, на виконання пункту 8.1 договору оренди ТОВ "ФЕШН ТРЕЙД" перерахувало на користь ТОВ "ПЛАНЕТА МОЛЛ +" авансовий внесок за договором оренди від 06.09.2021 №204-1 згідно платіжного доручення №712 від 13.09.2021 на суму 64976,22 грн. Вказані обставини не заперечуються відповідачем.

Предметом даного спору є вимога ТОВ "ФЕШН ТРЕЙД" про стягнення з ТОВ "ПЛАНЕТА МОЛЛ +" грошових коштів, перерахованих відповідачу в якості авансового платежу за договором оренди від 06.09.2021 №204-1.

Підставою позовних вимог позивач визначив відсутність підстав для отримання ТОВ "ПЛАНЕТА МОЛЛ +" сплаченого позивачем авансового внеску для врахування в рахунок внесення орендної плати, оскільки відповідач не передав позивачу в орендне користування за актом приймання- передачі приміщення та відсутні підстави для сплати орендної плати за користування приміщенням за договором.

З огляду на заявлені позивачем предмет та підстави позову між сторонами у цій справі виникли правовідносини щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, урегульовані нормами, закріпленими у главі 83 Цивільного кодексу України.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19)).

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз положень статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що ця стаття стосується позадоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов`язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна(відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

При цьому, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України

Такі висновки щодо застосування положень глави 83 Цивільного кодексу України та, зокрема статті 1212 Цивільного кодексу України, є сталими у судовій практиці та викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 грудня 2021 року у справі № 911/1101/21, від 06 червня 2022 року у справі № 903/142/21 та в інших.

Отже, основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).

З урахуванням того, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача коштів, оскільки відсутні підстави для отримання відповідачем сплаченого позивачем авансового платежу для врахування в рахунок внесення орендної плати, у цій справі підлягали встановленню підстави набуття відповідачем таких коштів, тобто в порядку виконання договірного зобов`язання або за відсутності правової підстави, оскільки договірний характер правовідносин, за відсутності їх припинення (розірвання тощо) виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України.

Як було встановлено вище та визнається позивачем, на виконання умов договору позивач 13 вересня 2021 року здійснив на користь відповідача оплату згідно з договором оренди від 06.09.2021 №204-1 на суму 64976,22 грн за платіжним дорученням №712 від 13.09.2021. Дослідивши наявні в матеріалах справи докази судом встановлено, що позивачем за зазначеним платіжним дорученням здійснений платіж в якості попередньої оплати (авансу) в рахунок сплати орендної плати за договором оренди (авансовий внесок, аванс).

Наведене свідчить, що 64976,22 грн попередньої оплати (авансу) були сплачені та набуті відповідачем за наявності належної підстави - на підставі договору оренди від 06.09.2021 №204-1.

У позові позивач стверджував про те, що набуття та збереження грошових коштів буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 6.10. постанови від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17 дійшла висновку про те, що необхідною умовою для застосування пункту 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.

Разом з тим, зазначений договір оренди від 06.09.2021 №204-1 недійсним не визнавався, угоди щодо його розірвання між сторонами не укладалися, відповідні докази в матеріалах справи відсутні, а отже станом як на дату звернення з даним позовом, так й на дату ухвалення місцевим господарським судом рішення у цій справі зазначений договір був чинним та продовжував свою дію.

Стосовно посилання позивача у позовній заяві на правові норми статей 651, 653 Цивільного кодексу України, якими врегулювано підстави для зміни або розірвання договору та правові наслідки зміни або розірвання договору, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Стабільність та обов`язковість договірних відносин втілена також у положеннях статті 651 Цивільного кодексу України, якими не допускається одностороння зміна або розірвання договору, крім випадків, коли це передбачено законом або самим договором.

Згідно зі статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору). Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №916/1684/18, постановах Верховного Суду від 31.07.2018 у справі №922/3248/18, від 13.02.2020 у справі № 921/109/19, які в силу положень частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховуються судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Так, у пункті 26.9 договору сторони домовились, що орендодавець має право неодноразово переносити будь-які строки та дати, зазначені в цьому договорі, в тому числі, але не виключно дату відкриття приміщення, дату передачі приміщення за актом приймання-передачі в орендне користування, дату передачі приміщення за протоколом допуску для виконання робіт орендаря, строки підписання протоколу допуску до виконання робіт орендаря, строки підписання акту приймання-передачі приміщення.

При настання вищезазначеної та/або вищезазначених подій, орендодавець зобов`язаний направити орендарю повідомлення про перенесення вищевказаного/их дати, строку/ів, не пізніше, ніж за 1 (один) календарний місяць до попередньо визначеної дати, з зазначенням нової/го можливої дати/строку.

Також сторони домовились, що у випадку, якщо перенесення дати та/або строків тягне за собою перенесення інших дат та/або строків, визначених цим договором, зазначені дати та/або строки, переносяться на строк перенесення та починають свій перебіг з нової/го дати та/або строку.

Сторони домовилися, що орендодавець не несе жодної відповідальності в тому випадку, якщо дати та/або строки переносяться відповідно до наведених вище положень.

При цьому, сторони домовилися, що у випадку не відкриття Торгового центру для відвідувачів в строк до 31.12.2022 орендар має право відмовитись від договору оренди письмово попередивши про це орендодавця, шляхом надіслання цінного поштового відправлення. У такому випадку договір буде вважатися розірваним на 10-й робочий день після направлення орендарем повідомлення про відмову від договору на підставі цього пункту. Сплачений орендарем авансовий платіж, якщо він був сплачений на час такого припинення, повертається орендодавцем орендарю протягом 20 (двадцяти ) банківських днів після направлення орендарем повідомлення про відмову від договору.

Проте, матеріали справи не містять доказів вчинення позивачем дій, спрямованих на реалізацію передбаченого договором права на відмову від договору, відсутні докази письмового повідомлення відповідача про таку відмову, що могло би свідчити про його розірвання в односторонньому порядку.

Також, позивач своїм правом на звернення до суду з вимогою про розірвання договору не скористався, у позовній заяві не заявлено вимог про розірвання договору оренди від 06.09.2021 №204-1, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання позивача у позовній заяві на приписи статей 651, 653 ЦК України щодо розірвання договору, оскільки заявником не наведено жодних фактичних обставин щодо цього, які б підлягали оцінці судом.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що положення статті 1212 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки спірні грошові кошти були перераховані позивачем та набуті відповідачем на підставі договору оренди від 06.09.2021 №204-1, який недійсним не визнавався, не був розірваний та продовжує діяти.

Отже, спірні правовідносини мають договірний характер, що виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Зазначені висновки повністю відповідають сталій судовій практиці щодо застосування цієї норми права та узгоджуються з висновками Верховного Суду, наведеними вище по тексту цієї постанови.

З цих підстав, оскільки договірні відносини між позивачем та відповідачем за договором оренди №204-1 від 06.09.2021 тривають, то висновок суду першої інстанції щодо не підписання сторонами договору акту приймання-передачі приміщення до теперішнього часу в якості підстави для стягнення з відповідача авансового внеску на підставі статті 1212 ЦК України є помилковим.

До того ж, за умовами укладеного договору підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення не пов`язано з конкретною датою (яка настала на час звернення до суду з даним позовом), а такій дії передує вчинення сторонами певних дій обумовлених договором (зокрема, завершення орендодавцем загальнобудівельних робіт, виконання орендарем умов допуску та підписання з орендодавцем протоколу допуску, виконання робіт орендаря з метою облаштування приміщення для використання за цільовим призначенням), виконання яких не підтверджено матеріалами справи та не є предметом дослідження час розгляду даного спору з урахуванням заявлених позивачем предмета та підстав.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення спірних грошових коштів відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, які були сплачені позивачем відповідачу на підставі укладеного між ними договору, що не припинив свою дію.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що нормативно позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 202, 509, 525, 526, 530, 610, 611, 614, 626, 629, 638, 640, 651, 653 ЦК України.

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 Суд висловив наступну правову позицію: "суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту".

Колегія суддів бере до уваги, що предметом позову вважається певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд має ухвалити рішення. Під підставами позову розуміють обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу, а також факти, що підтверджують ці обставини.

Згідно із частиною першою статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої вищезгаданої статті позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Так, згідно з принципом "jura novit curia" ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц [провадження №14-473цс18]).

У зв`язку із цим господарський суд, з`ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (пункт 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 [провадження №12-15гс19]).

Разом з тим, суд не має права самостійно змінювати предмет і підстави позову, адже це могло б свідчити про порушення принципів рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін і диспозитивності (подібний висновок викладений Верховний Судом у постанові від 02.02.2023 у справі №922/2507/18).

Відтак, надаючи оцінку предмету та підставам позову, суд повинен здійснювати правильну правову кваліфікацію таких правовідносин та застосовувати для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, а не змінювати підстави позову.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду 07.11.2023 у справі № 910/2376/22.

У справі, що переглядається, предметом позову є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача коштів, які згідно з умовами укладеного між сторонами договору оренди перераховані в якості попередньої оплати (авансу) в рахунок сплати орендної плати за договором. Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги відсутністю правових підстав для утримання відповідачем вказаних коштів та необхідністю їх повернення позивачеві, оскільки на час звернення до суду фактично майно не було передано в оренду.

Позовна заява не містить посилання на приписи статті 1212 ЦК України. Проте, з урахуванням визначених позивачем предмета та підстав позову щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів, суд першої інстанції правильно при вирішенні даного спору виходив з положень статті 1212 ЦК України.

До того ж, позивачем не наведено інших правових норм або положень договору, що регулювали б відносини з повернення сплачених за договором оренди грошових коштів в якості авансу.

Разом з тим, місцевий господарський суд під час вирішення даного спору не надав оцінки обставинам щодо існування між сторонами договірних (зобов`язальних) відносин та відповідно наявності/відсутності підстав для стягнення грошових коштів на підставі норм статті 1212 ЦК України, що призвело до ухвалення помилкового висновку про задоволення позову.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не може погодитися з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог.

Отже, судом першої інстанції під час розгляду даної справи не було враховано вищевикладеного, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення про задоволення позову, яке не може бути залишено в силі.

Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу і не впливають на результат вирішення спору, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною у залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч.2 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТА МОЛЛ +" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Харківської області від 15.01.2024 у справі №922/4593/23 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 2 ст. 275, ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТА МОЛЛ +" задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 15.01.2024 у справі №922/4593/23 скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕШН ТРЕЙД" (місцезнаходження: 62472, Харківська область, Харківський район, місто Мерефа, вулиця Піщана, будинок 30; код ЄДРПОУ 39071608) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТА МОЛЛ+" (місцезнаходждення: 62341, Харківська область, Дергачівський район, смт. Мала Данилівка, вулиця Кільцевий шлях, будинок 4А; код ЄДРПОУ 43413434) 3220,80 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12.04.2024.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя О.В. Шевель