Ухвала

від 11.04.2024 по справі 910/9917/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/9917/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючий), Бенедисюка І. М., Ємця А. А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКС Сервіс» (далі - ТОВ «ТКС Сервіс», скаржник)

на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Слобода КО»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКС Сервіс»

про зобов`язання виконати умови договору поставки,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ТКС Сервіс» 08.04.2024 через «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 у справі № 910/9917/23 в частині відмови в задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити заяву відповідача повністю.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 08.04.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/9917/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуюча, Бенедисюка І. М., Ємця А. А.

Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень:

ТОВ «Слобода КО» звернулось до суду з позовом про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКС Сервіс» (далі - ТОВ «ТКС Сервіс» виконати умови договору поставки та поставити сушильний апарат СШ-2.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2023 у справі № 910/9917/23 позовні вимоги задоволено. Зобов`язано ТОВ «ТКС Сервіс» здійснити поставку апарату сушильного для щепи моделі СШ-2. Стягнуто з ТОВ «ТКС Сервіс» на користь ТОВ «Слобода КО» витрати зі сплати судового збору у розмірі 7 381, 50 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2023 у справі № 910/9917/23 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Слобода КО» на користь ТОВ «ТКС Сервіс» 11 072, 25 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги в апеляційній інстанції.

Представник ТОВ «ТКС Сервіс», адвокат Кобилецький В`ячеслав Вікторович, подав до апеляційного суду заяву про стягнення витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції, заявник зазначив, що понесено витрати на правничу допомогу в розмірі 15 600, 00 грн, пов`язані з розглядом справи у суді першої інстанції та у розмірі 26 000, 00 грн, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 у справі № 910/9917/23 заяву представника ТОВ «ТКС Сервіс», адвоката Кобилецького В`ячеслава Вікторовича, про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат, задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Слобода КО» (далі - ТОВ «Слобода КО») на користь ТОВ «ТКС Сервіс» 5 200, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції та 7 800, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в судах першої та апеляційної інстанцій, який підлягає відшкодуванню за рахунок позивача, є завищеним та неспівмірним з обсягом наданих послуг адвоката, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції підлягає зменшенню та відшкодуванню у сумі 5 200, 00 грн та в суді апеляційної інстанції підлягає зменшенню та відшкодуванню у сумі 7 800, 00 грн. В іншій частині заявлені представником відповідача витрати на професійну правничу допомогу у цій справі у першій інстанції та на стадії апеляційного розгляду справи, не відповідають критеріям їх реальності та розумності, а тому не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ТОВ «ТКС Сервіс» у контексті оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

З огляду на те, що додаткове судове рішення як похідне від первісного судового акта є його невід`ємною складовою, і інший порядок оскарження додаткового судового рішення ГПК України не визначений, касаційне оскарження додаткового рішення здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом для основного рішення.

Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 у справі №905/1623/20.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 ГПК України.

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01.01.2023 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 684 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Позовні вимоги ТОВ «Слобода КО» визначило як зобов`язання ТОВ «ТКС Сервіс» виконати умови договору поставки та поставити сушильний апарат СШ-2АТ.

Верховний Суд звертається до правового висновку викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162, пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 163 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18).

Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Позовна вимога ТОВ «Слобода КО» до ТОВ «ТКС Сервіс» хоч узагальнено сформульована як: «виконати умови договору поставки та поставити сушильний апарат СШ-2» є вимогою яка має майновий характер, адже скерована як бажаний результат, саме на отримання товару - сушильний апарат СШ-2, який має вартісний характер.

До вказаних висновків Верховний Суд доходить з огляду на те, що заявлені вимоги позивача про зобов`язання виконати умови договору поставки та поставити товар ґрунтуються на наявності грошових вимог ТОВ «Слобода КО» до ТОВ «ТКС Сервіс», що виникли на підставі відповідного договору. Наслідком задоволення таких вимог та виконання судового рішення є припинення грошових вимог позивача до відповідача. Отже, позовна вимога про зобов`язання виконати умови договору поставки щодо поставлення товару має вартісну оцінку, адже за договором визначена вартість товару та носять майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається на підставі статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру грошових вимог позивача, на припинення яких спрямовано позов.

Предметом позову у справі № 910/9917/23 є зобов`язання виконати умови договору поставки та поставити сушильний апарат СШ-2АТ, вартість якого складає 492 100, 00 грн, а, отже, ціна позову у цій справі безумовно не перевищує та є меншою п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2023 рік - 1 342 000, 00 грн).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «ТКС Сервіс» скаржник з посиланням підпункт «а» пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Суди першої та апеляційної інстанцій визначають (зменшують) розмір відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката «на око», керуючись власними суб`єктивними критеріями, не вказуючи які з адвокатських послуг вони вважають обґрунтованими, а які ні. У цій справі апеляційний суд так само зменшив розмір витраченого адвокатом часу (та пропорційно гонорару) в суді першої інстанції з 6 до 2 годин, а в апеляційному суді з 10 до 3 годин, не обґрунтувавши які саме види правової допомоги не були прийняті. Не вказував суд і на непропорційність адвокатських витрат. При ціні позову в 492 100 грн, витрати на адвоката у позивача склали 41 600, 00 грн, що складає 8,5 % відсотки та не є непропорційним. Отже, постанова апеляційного суду у цій справі не відповідає правовому висновку Верховного Суду у постанові від 08.03.2023 у cправі № 873/52/22 - у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Суди всіх інстанцій повинні чітко відображати у своїх рішеннях які з витрат на адвоката не підлягають компенсації і чому. Саме в цьому і полягає питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Розглянувши наведені міркування у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та змісту оскаржуваної додаткової постанови, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін, доказів наданих судам та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування. Оцінка доказів відбувається у порядку статті 86 ГПК України за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судового рішення у справі № 910/9917/23 фактично зводяться до незгоди скаржника з висновком суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення заяви про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в місцевому та апеляційному господарських судах.

Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

А тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані.

Верховний Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Доводи скаржника не містять аргументованих і переконливих обґрунтувань про те, що дана справа має суспільний інтерес та є винятковою для відповідача, а зводяться лише до незгоди із судовим рішенням апеляційного суду і в цілому до заперечення результату розгляду заяви про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в апеляційному господарському суді та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судом, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь сторони у справі є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, який мав повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження суду щодо розгляду заяви про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій.

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваного судового рішення у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановленого судом апеляційної інстанції обставин щодо розгляду заяви про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин, до переоцінки доказів, які були здійсненні судом під час розгляду зазначеної заяви і в цілому до заперечення результату її розгляду.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Водночас ухвалою Верховного Суду від 01.04.2024 у цій справі відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Слобода КО» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 у справі № 910/9917/23 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки випадків, з яких би вбачалася необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на викладені її мотиви ТОВ «Слобода КО» не наведені.

Отже, учасники обізнані, що ціна позову у цій справі безумовно не перевищує та є меншою п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за таких обставин, як було зазначено вище, можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить від наведення скаржником випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування наявності/відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Щодо справедливості провадження, яке здійснювалося апеляційним судом, то Верховний Суд відзначає те, що можливість реалізувати свої процесуальні права залежить від суб`єктивної волі скаржника.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКС Сервіс» на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 у справі № 910/9917/23, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКС Сервіс» на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 у справі № 910/9917/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець