Ухвала

від 11.04.2024 по справі 917/1988/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 917/1988/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "САММ"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 та рішення Господарського суду Полтавської області від 08.01.2024

за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "САММ"

про стягнення 186 294,31 грн,

ВСТАНОВИВ:

Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області звернулася до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "САММ" про стягнення 186 294,31 грн - розмір орендної плати за період з 25.10.2023 по 31.10.2023 (включно) за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору.

На підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) Господарський суд Полтавської області дійшов висновку розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, у зв`язку з її малозначністю (ухвала суду від 07.11.2023).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 08.01.2024, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.03.2024, позов задоволено в повному обсязі.

Судові рішення мотивовані тим, що відсутність укладеного договору оренди за умов фактичного користування земельною ділянкою і не здійснення орендних платежів за таким договором зумовлюють безпідставне збереження відповідачем такої орендної плати, що належить (мала бути отримана) позивачу, а отже і наявність умов для кондикційного зобов`язання за статтею1212 Цивільного кодексу України.

01.04.2024 (через систему ?Електронний суд?) Товариство з обмеженою відповідальністю "САММ" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 та рішення Господарського суду Полтавської області від 08.01.2024, в якій просить судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та зміст судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно із частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Ураховуючи, що положення статті 12 ГПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини п`ятої статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини 5 статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.

Так, предметом позову у даній справі є стягнення 186 294,31 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 (2 684,00 грн х 100 = 268 400,00 грн), тому у розумінні положень ГПК України ця справа є малозначною.

Положення пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України передбачають виключні випадки для касаційного оскарження судових рішень, зокрема, у малозначних справах. При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України, покладається саме на скаржника.

Натомість, подана касаційна скарга не дає правових підстав, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України, для касаційного перегляду судових рішень.

При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа №914/1570/20, провадження №2-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.

Враховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "САММ" на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №917/1988/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "САММ" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 та рішення Господарського суду Полтавської області від 08.01.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Л. І. Рогач

Є. В. Краснов