Постанова

від 27.03.2024 по справі 922/2824/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/2824/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою

відповідальністю «Чаплинка» - Макаренка О. М.,

Фізичної особи - підприємця

Гладушевської Тетяни Володимирівни - Трофименка Р. О., Шамраєва М. Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гладушевської Тетяни Володимирівни

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 (у складі колегії суддів: Фоміна В. О. (головуючий), Здоровко Л. М., Крестьянінов О. О.)

у справі № 922/2824/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чаплинка»

до Фізичної особи - підприємця Гладушевської Тетяни Володимирівни

про стягнення коштів та усунення перешкод у реалізації права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Чаплинка» (далі - ТОВ «Чаплинка») звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Гладушевської Тетяни Володимирівни (далі - ФОП Гладушевська Т. В.), у якому просило суд:

- стягнути заборгованість з орендної плати за договором оренди від 27.02.2020 № 25-02-20-1 у розмірі 3 767 827,02 грн, 3% річних у розмірі 114 034,88 грн, інфляційні втрати у розмірі 653 875,70 грн, штраф у розмірі 329 117,40 грн;

- усунути перешкоди у реалізації права власності на нерухоме майно шляхом зобов`язання відповідача звільнити від свого майна та майна інших осіб, що знаходиться у ньому;

- повернути нерухоме майно позивачу шляхом виселення з приміщень, що розташовані на першому поверсі ТРЦ «Французький бульвар» (нежитлова будівля літ. Ю-4), за адресою: вул. Академіка Павлова, 44-Б, м. Харків, та позначені штриховкою у плані розміщення об`єкту оренди, що є додатком № 1 до договору оренди від 27.02.2020 № 25-02-20-1.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на порушення відповідачем умов договору оренди від 27.02.2020 № 25-02-20-1 щодо своєчасної та повної сплати орендних платежів, а також повернення орендованого приміщень після закінчення договору.

У судовому засіданні 27.09.2023 представник позивача повідомив Господарський суд Харківської області про звільнення відповідачем спірних приміщень, а також про відмову від вимог про звільнення та повернення спірних приміщень.

Господарський суд Харківської області закрив провадження у справі в частині вимог про зобов`язання відповідача звільнити від свого майна та майна інших осіб, що знаходиться у ньому та повернути нерухоме майно позивачу шляхом виселення, у зв`язку з чим здійснив розгляд справи в межах позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за договором оренди від 27.02.2020 № 25-02-20-1 у розмірі 3 767 827,02 грн, 3% річних у розмірі 114 034,88 грн, інфляційних втрат у розмірі 653 875,70 грн, неустойки у розмірі 329 117,40 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.10.2023 у задоволені позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Чаплинка» на користь ФОП Гладушевської Т. В. 59 400,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 50 000,00 грн гонорару успіху.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2023 скасовано. В частині відмови у задоволенні позову прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ФОП Гладушевської Т. В. на користь ТОВ «Чаплинка» заборгованість з орендної плати за договором оренди від 27.02.2020 № 25-02-20-1 у розмірі 376 7827,02 грн, 114 034,88 грн 3% річних, 653 875,70 грн інфляційних втрат, 329 117,40 грн неустойку, а також судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 58 378,26 грн. Стягнуто з ФОП Гладушевської Т. В. на користь ТОВ «Чаплинка» витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 87 567,39 грн.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у лютому 2024 року ФОП Гладушевська Т. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 скасувати, а рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2023 залишити в силі.

Також ФОП Гладушевською Т. В. надано попередній розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 59 000,00 грн, які відповідачка понесла і очікує понести у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.02.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 922/2824/23 за касаційною скаргою ФОП Гладушевської Т. В. на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; зупинено виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 у справі № 922/2824/23 до закінчення перегляду цієї постанови в касаційному порядку; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27.03.2024.

ТОВ «Чаплинка» у відзиві на касаційну скаргу посилається на безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі, та незаконність рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є правомірними та ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Крім того, ТОВ «Чаплинка» у відзиві на касаційну скаргу надано орієнтовний розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 33 000,00 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 27.02.2020 між ФОП Гладушевською Т. В. (орендар) та ТОВ «Чаплинка» (орендодавець) в особі Бучковського А. В., який діяв на підставі довіреності від 25.02.2020, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. І. № 774, було укладено договір оренди № 25-02-20-1, відповідно до умов якого орендодавець зобов`язався передати, а орендар прийняти у тимчасове платне користування нежитлові приміщення, що розташовані на першому поверсі торгово розважального центру «Французький бульвар» (ТРЦ «Французький бульвар») (нежитлова будівля літ. «Ю-4»), що знаходиться за адресою: вул. Академіка Павлова, 44-Б, м. Харків, загальною площею 182,14 кв. м (пункт 2.1).

Орендодавець є приватним власником об`єкта оренди на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «Чаплинка» від 26.02.2020 № 217,218 та акту приймання- передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «Чаплинка» від 26.02.2020 № 220,221, право власності зареєстровано в установленому законом порядку, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.02.2020 № 201995985 та № 201998925 (пункт 2.3 договору).

Відповідно до пункту 2.5 договору договірна вартість 1 кв. м об`єкту оренди становить 7 000,00 грн.

Пунктами 3.1, 3.2 договору, зокрема, передбачено, що орендар має право без будь-яких перешкод використовувати об`єкт оренди за цільовим призначенням протягом всього строку оренди та зобов`язаний сплачувати платежі у відповідності з умовами даного договору.

Згідно з пунктами 6.1, 6.2 договору орендар має право без дозволу орендодавця передавати об`єкт оренди або його частину в користування третім особам (у тому числі за договором суборенди); орендар без погодження з орендодавцем здійснює будь-які дії для підготовки, укладання, зміни та припинення (розірвання) договорів суборенди з третіми особами.

За змістом пунктів 8.1, 8.2 договору орендодавець має право отримувати від орендаря платежі у відповідності з умовами даного договору; орендодавець зобов`язаний передати орендарю об`єкт оренди на умовах та в строки, передбачені даним договором, в орендне користування і не ухилятись від підписання актів прийому-передачі; у 10-ти денний строк розглядати звернення орендаря і надавати аргументовану відповідь; у випадку закінчення строку дії даного договору, або його дострокового припинення, прийняти від орендаря об`єкт оренди у відповідності з умовами даного договору.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до закінчення строку оренди. Строк оренди триває по 28.02.2021 (включно). У разі, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу сторону про припинення цього договору щонайменше за 5 днів до дати завершення строку оренди, цей договір поновлюється на 1 календарний місяць на тих самих умовах (пункти 91, 9.2 договору).

Відповідно до пункту 10.1 договору об`єкт оренди передається орендарю на підставі акту прийому-передачі в орендне користування, в якому може вказуватись опис технічного стану, кінцевий розмір площі, технічні специфікації. Приміщення може передаватись в орендне користування (повертатись з орендного користування) частинами з підписанням сторонами відповідних актів прийому-передачі.

Об`єкт оренди передається орендарю на підставі акту прийому-передачі в орендне користування (пункт 10.2 договору).

У пункті 10.3 договору передбачено, що після закінчення строку оренди, а також у разі дострокового припинення дії цього договору, орендар звільняє приміщення і повертає приміщення орендодавцеві протягом 10 робочих днів з дня настання однієї із згаданих в цьому пункті обставин.

У випадку відмови орендодавця від підписання акту приймання-передачі (акту повернення) в останній день строку дії цього договору, факт передачі (повернення) об`єкту оренди орендодавцю підтверджується актом про повернення приміщення, складеного представником орендаря. Даний акт є підставою для припинення нарахування будь-яких платежів за договором. Дата підписання зазначеного акту вважається останнім днем оренди та строку дії договору.

Повернення об`єкту оренди (його частин) здійснюється на підставі акту прийому-передачі об`єкту оренди (акту повернення), який складається в двох примірниках та підписується сторонами (їх уповноваженими представниками) (пункт 10.4 договору).

Згідно з пунктом 11.1 договору орендар зобов`язаний вносити плату за користування об`єктом оренди (орендну плату) в розмірах та строки, обумовлені даним договором і додатком № 5, що є його невід`ємною частиною.

Нарахування орендної плати орендареві починається з дати підписання орендарем акту прийому-передачі об`єкта оренди і закінчується в день підписання акту прийому-передачі (повернення) (пункт 11.4 договору).

Пунктами 12.1, 12.2 договору встановлено, що орендна плата сплачується орендарем щомісяця не пізніше 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим. При цьому орендар має право сплачувати орендну плату раніше зазначених строків.

Орендодавець до 15-го числа місяця, що передує оплачуваному місяцю, виставляє орендареві рахунок на оплату орендної плати, розрахованої відповідно до додатка № 5 до даного договору. Ненадання орендодавцем вказаного рахунку не є підставою для несплати орендної плати за договором.

За невиконання (не належне виконання) зобов`язань по даному договору сторони несуть відповідальність, передбачену нормами чинного законодавства і даним договором. Сторони погодили, що застосуванню до орендаря будь-яких фінансових санкцій за порушення умов цього договору буде передувати письмове попередження про усунення в розумний (більше десяти днів) термін причин, що можуть викликати їх застосування (пункти 15.1, 15.2 договору).

У пунктах 16.1, 16.3, 16.4 договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, передбачених даним договором, у випадку якщо це сталось внаслідок обставин непереборної сили, які безпосередньо вплинули на виконання даного договору. Сторона, яка не має можливості належним чином виконувати свої зобов`язання по даному договору, зобов`язана негайно, а у випадку неможливості - негайно, після того як це стане можливим повідомити іншу сторону про існуючі для цього перешкоди (обставини, шо виключають її відповідальність). Якщо обставини, що виключають відповідальність, діють більш 1 (одного) місяця будь-яка із сторін має право розірвати даний договір в односторонньому порядку шляхом направлення письмового повідомлення іншій стороні - за 30 календарних днів до дати такого розірвання.

Відповідно до пункту 19.1 договору одночасно з підписанням цього договору сторони надають одна одній належним чином завірені (нотаріально або підписами і печатками керівників сторін) копії документів, складених (виданих, затверджених і т. д.) компетентним органом або особою, і підтверджуючих правовий статус сторін, а саме: а) свідоцтво про державну реєстрацію або виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; б) довідка з ЄДРПОУ; в) свідоцтво платника ПДВ, свідоцтво про сплату єдиного податку (якщо особа є платником вказаних податків); г) документ про обрання (призначення) на посаду особи, уповноваженої представляти сторону під час укладення цього договору без довіреності, а при підписанні цього договору особою, діючою на підставі довіреності - додатково оригінал цієї довіреності.

Повідомлення та інші документи, які надсилаються стороні на виконання цього договору або у зв`язку з ним, повинні бути складені у письмовій формі і підписані представниками іншої сторони, які мають на це повноваження. Всі повідомлення та інші документи надсилаються на адреси та номери сторін, які наводяться нижче в цьому договорі (пункти 22.1, 22.3 договору).

Всі доповнення, зміни, додатки до цього договору мають юридичну силу, якщо вони оформлені в письмовому вигляді і належним чином підписані сторонами або їх повноважними представниками і є невід`ємною частиною даного договору (пункт 24.4 договору).

У пункті 25.1 договору передбачено додатки до договору, які є його невід`ємною частиною: додаток № 1 - План розміщення об`єкта оренди; додаток № 2 - Цільове призначення об`єкта оренди; додаток № 3 - Технічна специфікація об`єкта оренди; додаток № 4 - Комунальні платежі; додаток № 5 - Розмір орендної плати та порядок розрахунків.

Відповідно до Додатку № 5 до договору розмір орендної плати за один календарний місяць становить гривневий еквівалент 4 500,00 доларів США за курсом НБУ на дату сплати орендної плати, без ПДВ.

01.03.2020 між ФОП Гладушевською Т. В. (орендар) та ТОВ «Чаплинка» (орендодавець) в особі Бучковського А. В., який діяв на підставі довіреності від 25.02.2020, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. І. № 774, було підписано акт прийому-передачі об`єкта оренди, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування (оренду) нежитлові приміщення, загальною площею 182,14 кв. м, згідно додатку № 1 до договору, розташовані на першому поверсі ТРЦ «Французький бульвар», що знаходиться за адресою: вул. Академіка Павлова, 44-Б, м. Харків. Також, у акті зазначено, що підписання цього акту прийому-передачі об`єкту оренди є підтвердженням початку фактичного користування орендарем об`єктом оренди.

У подальшому між ТОВ «Чаплинка» (орендодавець) в особі директора Ткачова В. І., який діяв на підставі Статуту, та ФОП Гладушевською Т. В. (орендар) було укладено низку додаткових угод до договору від 27. 02. 2020 № 25-02-20-1, а саме: додаткову угоду № 1 від 02.03.2020 щодо внесення змін до пункту 1.2 Додатку № 5 та викладення його у новій редакції, відповідно до якої розмір орендної плати за один календарний місяць становить гривневий еквівалент 4500,00 доларів США за курсом НБУ на дату виставлення рахунку орендодавцем, без ПДВ; додаткову угоду від 12.03.2020, додаткові угоди № 2 від 06.04.2020, № 3 від 05.05.2020, № 4 від 04.06.2020 щодо розміру орендної плати за березень-травень 2020 року відповідно; додаткову угоду від 19.06.2020 щодо зміни загальної площі об`єкта оренди (197,49 кв. м) та розміру орендної плати за період з 20.06.2020 по 30.09.2020 (акт прийому-передачі частини приміщення від 20.06.2020 підписано ТОВ «Чаплинка» в особі директора Ткачова В. І., який діяв на підставі Статуту, та ФОП Гладушевською Т. В.); додаткову угоду від 23.06.2020, відповідно до якої з дати підписання цієї додаткової угоди розмір орендної плати за один календарний місяць розраховується, виходячи з курсу НБУ на останню дату розрахункового місяця; додаткову угоду від 16.09.2020 щодо розміру орендної плати у період з 01.10.2020 по 31.12.2020; додаткову угоду від 24.12.2020 щодо розміру орендної плати у період з 01.01.2021 по 31.01.2021; додаткову угоду від 28.01.2021 щодо розміру орендної плати у період з 01.02.2021 по 28.02.2021.

25.04.2023 позивач направив відповідачу вимогу від 18.04.2023 про сплату заборгованості з орендної плати за договором оренди від 27.02.2020 № 25-02-20-1 у розмірі 3 438 709,62 грн (за період березень 2021 року - березень 2023 року), 3% річних від простроченої суми за користування чужими коштами у розмірі 98 968,80 грн, інфляційних втрат у розмірі 634 018,37 грн, у якій також повідомив орендаря про припинення договору оренди від 27.02.2020 № 25-02-20-1 з 01.05.2023, та вимагав звільнити орендовані за договором приміщення 01.05.2023.

Звертаючись до суду з позовними вимогами (з урахуванням відмови від частини позовних вимог) про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди від 27.02.2020 № 25-02-20-1 у розмірі 3 767 827,02 грн, 114. 034,88 грн 3% річних, 653 875,70 грн інфляційних, 329 117,40 грн неустойки, обґрунтував їх систематичним порушення відповідачем умов договору - несплатою орендної плати у період з березня 2021 року по квітень 2023 року та неповерненням об`єкту оренди після закінчення строку дії договору.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, заперечуючи проти позову відповідач послався на укладення 01.03.2020 між ТОВ «Чаплинка» (орендодавець), в особі Бучковського А. В. , який діяв на підставі довіреності від 25.02.2020, та ФОП Гладушевською Т. В. (орендар) додаткової угоди № 1 до договору оренди від 27.02.2020 № 25-02-20-1, відповідно до умов якої сторони домовились викласти пункти 9.2, 10.3, 10.4, 12.2, 22.3 договору та Додаток № 5 до договору у новій редакції, а пункти 12.3, 24.7 договору виключити з договору.

Так, відповідно до пункту 9.2, 10.3, 12.2, 22.3 договору у редакції додаткової угоди № 1 від 01.03.2020:

- строк оренди триває по 28.02.2021 (включно). У разі, якщо жодна із сторін не повідомить іншу сторону про припинення цього договору до 31.01.2021, умови цього договору (строк оренди) продовжують діяти до 30.04.2021, без наступної пролонгації. Орендна плата сплачується по останній день строку оренди. Переважне право орендаря на укладання нового договору передбачено статтею 23 цього договору. Дострокове припинення договору оренди можливе виключно: за згодою сторін, оформленою договором про розірвання договору оренди. У цьому випадку орендна плата нараховується по останній день оренди, визначеного у договорі про розірвання договору оренди, на умовах визначених договором оренди; у разі неналежного виконання орендарем зобов`язань по сплаті орендної плати на протязі двох місяців підряд, орендодавець має право достроково припинити договір оренди, з 61 (шістдесят першого) дня прострочення сплати орендної плати, що не звільняє орендаря від обов`язку оплати орендної плати за ці два місяці (пункт 9.2);

- в останній день строку оренди орендар зобов`язується звільнити, а орендодавець зобов`язується прийняти об`єкт оренди за актом передачі (повернення) об`єкта оренди. Акт передачі (повернення) об`єкта оренди готується орендарем, підписується та завчасно направляється орендодавцю у спосіб, визначений договором. Орендодавець зобов`язується підписати зазначений акт передачі (повернення) та передати його орендарю в останній день строку оренди за місцем об`єкта оренди. У випадку ненадання орендарю підписаного орендодавцем зі свого боку акту передачі (повернення) об`єкта оренди в останній день строку оренди, факт передачі (повернення) об`єкту оренди орендодавцю підтверджується одностороннім актом про повернення приміщення, складеним представником орендаря в присутності адміністратора ТРЦ «Французький бульвар» та представника охорони ТРЦ. Даний акт є підставою для припинення нарахування будь-яких платежів за договором. Дата підписання зазначеного акту вважається останнім днем оренди та строку дії договору.

У разі не направлення орендарем підписаного зі свого боку акту передачі (повернення) об`єкта оренди орендодавець зобов`язаний самостійно скласти акт передачі (повернення), підписати його та направити орендарю, у спосіб передбачений договором, в цьому випадку об`єкт оренди вважається прийнятим орендодавцем в останній день строку оренди, і за погодженням з адміністрацією ТРЦ є підставою для відключення комунікацій в об`єкті оренди та обмеження до об`єкту оренди доступу орендаря та будь-яких третіх осіб. Орендар визнає, що в такому разі ним здійснено фактичне звільнення об`єкта оренди та відсутність будь яких претензій до орендодавця (пункт 10.3);

- орендодавець до 15 числа місяця, що передує оплачуваному місяцю, виставляє орендареві рахунок, з зазначенням банківських реквізитів, на оплату орендної плати, розрахованої відповідно до додатку № 5 до даного договору. Орендар сплачує орендну плату на підставі отриманого рахунку від орендодавця на оплату орендної плати. У разі ненадання орендодавцем рахунку на оплату орендної плати орендарю, у строки визначені у цьому пункті, зазначене вважається прострочення кредитора у відповідності до статті 613 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), й орендар звільняється від відповідальності за порушення пункту 12.1 даного договору, проте не звільняється від обов`язку сплати орендної плати за цей період, яка повинна бути здійснена орендарем на протязі 10 днів з моменту отримання відповідного рахунку. За здійснення оплати орендарем без отриманого рахунку, орендар визнає, що несе самостійно ризик сплати орендної плати за неналежними реквізитами, й відповідно зазначена орендна плата може бути не прийнята орендодавцем, а платіж бути поверненим як помилковий. У випадку не погодження орендаря з розрахунком орендної плати, зазначеним у рахунку виставленому орендодавцем, орендар має право сплатити орендну плату відповідно до власного розрахунку орендної плати, а також письмово обґрунтувавши власний розрахунок орендної плати, направити його орендодавцю. В цьому випадку, сторони шляхом переговорів погоджують остаточну суму орендної плати (пункт 12.2);

- всі повідомлення та інші документи надсилаються на адреси сторін, зазначені у цьому договорі, вручаються під підпис уповноваженого представника сторони або надсилаються на зазначену у цьому пункті електронну пошту: орендодавець: eurostyIe-tex@ukr.net, орендар ІНФОРМАЦІЯ_1 Кожна із сторін зобов`язується негайно письмово інформувати іншу сторону про зміну своєї адреси, телефонного номеру та електронної пошти. У разі відсутності письмового повідомлення іншої сторони договору про зміни своєї адреси, телефонного номеру, електронної пошти, сторона, яка не повідомила про зміну адреси, несе всі ризики неналежного повідомлення, здійсненого за попереднім адресом (пункт 22.3).

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що відповідачем на підтвердження своїх заперечень проти позову були надані також наступні докази:

- додаткову угоду від 24.02.2021 до договору оренди від 27.02.2020 № 25-02-20-1, укладену між ТОВ «Чаплинка» (орендодавець), в особі Бучковського А. В. , який діяв на підставі довіреності, та ФОП Гладушевською Т. В. (орендар), відповідно до умов якої у зв`язку з прийняттям орендодавцем рішення про передачу з 01.05.2021 приміщення в оренду ТОВ «Аксіома» сторони домовились припинити орендні відносини 30.04.2021; орендар відмовляється від переважного права орендаря на укладання нового договору оренди, передбаченого пунктом 23.1 договору оренди; сторони домовились змінити Додаток № 5 до договору, виклавши пункт 1.2.1 цього додатку у новій редакції;

- платіжне доручення від 08.04.2021 № 857 про сплату орендної плати за березень 2021 року у розмірі 38 549,34 грн; платіжне доручення від 07.05.2021 № 862 про сплату орендної плати за квітень 2021 року у розмірі 12 891,99 грн (розмір орендної плати по 10.04.2021 з урахуванням вимог п. 1.4 додатку № 5 у редакції додаткової угоди від 24.02.2021, оскільки після 10.04.2021 ТРЦ не працював);

- лист ТОВ «Аксіома» від 09.04.2021, у якому зазначено, що ТРЦ «Французький бульвар», починаючи з 11.04.2021 до дати скасування на території Харківської області «червоного» рівня епідемічної небезпеки буде здійснювати діяльність з дотриманням вимог законодавства, встановлених для «червоного» рівня епідемічної небезпеки;

- лист ФОП Гладушевською Т. В. від 10.02.2021 ТОВ «Чаплинка» (отримав 10.02.2021 Бучковський А. В. ) про намір відповідача звільнити об`єкт оренди 30.04.2021;

- акт про повернення приміщення від 30.04.2021, складений представником відповідача відповідно до пункту 10.3 договору оренди від 27.02.2020 № 25-02-20-1 у присутності представника охоронної фірми та адміністратора ТРЦ «Французький бульвар»;

- засвідчену представником відповідача - адвокатом Трофименко Р. О. копію довіреності від 25.02.2020, виданої ТОВ «Чаплинка» в особі директора Ткачова В. І., на ім`я Бучковського А. В. (повіреного), якою уповноважено останнього бути представником довірителя від його імені та за його (довірителя) рахунок; видана строком на один рік без права передовіри та дійсна до 25.02.2021 включно;

- копію довіреності від 25.02.2020, видану ТОВ «Чаплинка» в особі директора Ткачова В. І., який діяв на підставі Статуту, зокрема, на ім`я Бучковського А. В. (повіреного), посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. І., зареєстровану в реєстрі за № 774;

- заяву свідка ОСОБА_2 від 04.09.2023;

- відповіді ТОВ «Аксіома» (лист №01/09-2 від 01.09.2023) на адвокатський запит адвоката Трофименко Р. О., у якому зазначено, що Бучковський А. В. діяв перед ТОВ «Аксіома» як представник на підставі довіреності від 25.02.2020; аналогічні відповіді інших контрагентів позивача на адвокатські запити;

- лист ТОВ «Аксіома» від 23.08.2023 № 23/08-02, у якому зазначено час та місце складання акту про повернення приміщення, а також звільнення об`єкту оренди відповідачем.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що в матеріалах справи ще наявні докази, подані позивачем на спростування доводів відповідача:

- копія довіреності від 25.02.2020 № 2/02/20, видана ТОВ «Чаплинка» в особі директора Ткачова В. І. на ім`я Бучковського А. В. (повіреного);

- заява свідка директора ТОВ «Чаплинка» Ткачова В. І. від 26.09.2023.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач відповідно до умов договору з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 1 від 01.03.2020, завчасно надав позивачу акт повернення об`єкта оренди й повідомив про небажання продовжувати орендні правовідносини; договір оренди від 27.02.2020 № 25-02-20-1 з урахуванням додаткової угоди від 24.02.2021 припинив свою дію 30.04.2021; позивач ухилився від прийняття об`єкта оренди; фактично приміщення були звільнені відповідачем 30.04.2021; відповідачем орендна плата за березень-квітень 2021 року була сплачена в повному обсязі, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заявлених позивачем сум заборгованості з орендної плати, 3% річних, інфляційних втрат та неустойки, передбаченої частиною 2 статті 785 ЦК України. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування відповідачу судових витрат на професійну правничу допомогу за рахунок позивача у повному розмірі та часткове покладання на позивача відшкодування відповідачу гонорару успіху.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції дослідивши надані сторонами докази з урахуванням положень статті 91 ГПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у Бучковського А. В. повноважень на підписання від імені ТОВ «Чаплинка» додаткової угоди № 1 від 01.03.2020, додаткової угоди від 24.02.2021 та отримання листа від 10.02.2021. Ураховуючи зазначене, положення законодавства, а також умови договору оренди від 27.02.2020 № 25-02-20-1 та встановлені обставини неповернення відповідачем орендованого майна позивачу на час звернення до суду з даним позовом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначений договір оренди був неодноразово поновлений/продовжений з 01.03.2021 до 01.05.2023 на тих самих умовах, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 3 767 827,02 грн за період з березня 2021 року по квітень 2023 року. Разом з цим, врахувавши обставини прострочення відповідачем сплати орендних платежів за договором від 27.02.2020 № 25-02-20-1, перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про його правильність та обґрунтованість. Крім того, врахувавши, що договір оренди від 27.02.2020 № 25-02-20-1 припинив свою дію 30.04.2023, а також відсутність доказів повернення відповідачем об`єкта оренди відповідно до положень частини 2 статті 795 ЦК України або вчинення ним дій на таке повернення, чи ухилення орендодавця від прийняття об`єкта оренди, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки за травень 2023 року на підставі частини 2 статті 785 ЦК України.

У зв`язку із скасуванням рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та прийняттям нового рішення про задоволення позову, враховуючи положення процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції також скасував рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ФОП Гладушевська Т. В. зазначає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосовано норми статей 241, 248, 764 ЦК України, статті 58-1 Господарського кодексу України (далі - ГК України), 74, 86, 91 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 27.09.2023 у справі № 567/1042/22, від 10.05.2023 у справі № 567/1437/19, від 18.01.2023 у справі № 752/22077/19, від 26.04.2021 у справі № 910/1069/20; від 18.04.2022 у справі № 904/2404/18; від 28.05.2020 у справі № 902/439/19; від 07.10.2021 у справі № 921/768/19, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18, від 19.05.2023 у справі № 914/408/21, від 25.04.2023 у справі № 918/469/16, від 27.05.2020 у справі № 2-879/13, від 2.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Також скаржниця у касаційній скарзі послався на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 248, 1158 ЦК України, частини 6 статті 91 ГПК України, статті 20 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» у подібних правовідносинах, що є підставою для подання касаційної скарги відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Крім того, ФОП Гладушевська Т. В. підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, також зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме, суд не дослідив зібрані у справі докази; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів та призначення експертизи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди може бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення). До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частини 1, 3, 6).

Частиною 4 статті 284 ГК України встановлено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (частини 1, 4 статті 286 ГК України).

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (стаття 762 ЦК України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

Якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 ЦК України).

За правилами статті 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню в разі, якщо його укладено строком на три і більше років.

Відповідно до статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Тобто законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).

Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акту приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря.

Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 27.02.2020 між ФОП Гладушевською Т. В. (орендар) та ТОВ «Чаплинка» (орендодавець) в особі Бучковського А. В. , який діяв на підставі довіреності від 25.02.2020, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. І. № 774, укладено договір оренди № 25-02-20-1.

За умовами цього договору, він вступає в силу з моменту його підписання та діє до закінчення строку оренди. Строк оренди триває по 28.02.2021 (включно). У разі, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу сторону про припинення цього договору щонайменше за 5 днів до дати завершення строку оренди, цей договір поновлюється на 1 календарний місяць на тих самих умовах (пункти 91, 9.2 договору).

Після закінчення строку оренди, а також у разі дострокового припинення дії цього договору, орендар звільняє приміщення і повертає приміщення орендодавцеві протягом 10 робочих днів з дня настання однієї із згаданих в цьому пункті обставин (пункт 10.3 договору).

Згідно з пунктом 11.1 договору орендар зобов`язаний вносити плату за користування об`єктом оренди (орендну плату) в розмірах та строки, обумовлені даним договором і додатком № 5, що є його невід`ємною частиною.

Так, відповідно до Додатку № 5 до договору у редакції додаткової угоди від 23.06.2020 розмір орендної плати за один календарний місяць становить гривневий еквівалент 4500,00 доларів США, виходячи з курсу НБУ на останню дату розрахункового місяця.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази повідомлення сторонами про припинення цього договору 28.02.2021, суд апеляційної інстанції встановив, що договір оренди неодноразово поновлювався в подальшому на тих самих умовах, що також не заперечується сторонами.

Заперечуючи проти позову, відповідач послався на припинення орендних правовідносин за спірним договором 30.04.2021 відповідно до умов договору оренди у редакції додаткової угоди № 1 від 01.03.2020 та додаткової угоди від 24.02.2021, укладених представником позивача на підставі довіреності від 25.02.2020.

Частиною 1 статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (частина 1 статті 654 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частини 1, 3).

Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.

Тобто, правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють, незалежно від того, вчиняється такий правочин з перевищенням наданих представнику повноважень, чи без такого перевищення.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 910/5934/22, від 17.03.2021 у справі № 360/1742/18.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (стаття 238 ЦК України).

Згідно із статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

За приписами статті 240 ЦК України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто.

Статтею 244 ЦК України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (частина 1). Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (частина 3).

Таким чином, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 ГПК України).

Відповідно до статті 91 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (частина 2).

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (частина 4).

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (частина 5).

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина 6).

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції встановив відсутність оригіналу довіреності від 25.02.2020, на підставі якої діяв Бучковський А. В. від імені ТОВ «Чаплинка», укладаючи додаткову угоду № 1 від 01.03.2020 та додаткову угоду від 24.02.2021, та отримуючи лист відповідача від 10.02.2021 щодо повідомлення позивача про намір звільнити об`єкт оренди 30.04.2021.

Таким чином, встановивши відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження обставин наявності у Бучковського А. В. повноважень, передбачених довіреністю від 25.02.2020, та врахувавши заперечення позивача щодо видання на ім`я Бучковського А. В. такої довіреності, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про неможливість встановлення таких обставин та надання їм правової оцінки.

Разом з тим, дослідивши зміст довіреності від 25.02.2020, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.І, зареєстрованої в реєстрі за № 774, на підставі якої Бучковським А. В. від імені позивача було підписано договір оренди від 27.02.2020 №25-02-20-1, додатки до договору, акт прийому-передачі об`єкта оренди від 01.03.2020, та наявність якої визнається сторонами, суд апеляційної інстанції встановив, що цією довіреністю не передбачено повноважень Бучковського А. В. на підписання договорів оренди від імені ТОВ «Чаплинка», актів приймання-передачі об`єктів оренди, додаткових угод до них та отримання будь-яких листів на ім`я довірителя.

При цьому судом апеляційної інстанції також установлено, що обставини щодо укладення договору оренди від 27.02.2020 № 25-02-20-1, додатків до нього, підписання акту прийому-передачі об`єкта оренди від 01.03.2020, а також щодо виконання цього договору визнаються сторонами, що є підтвердженням вчинення довірителем (юридичною особою) дій на схвалення цього правочину.

Ураховуючи зазначене, а також наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у Бучковського А. В. повноважень на укладення додаткової угоди № 1 від 01.03.2020 та додаткової угоди від 24.02.2021, а тому такі угоди не породжують жодних правових наслідків.

Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги лист відповідача від 10.02.2021 щодо повідомлення позивача про намір звільнити об`єкт оренди 30.04.2021, з огляду на відсутність доказів підтвердження наявності у Бучковського А. В. повноважень на отримання будь-яких документів від орендарів, а також акт про повернення приміщення від 30.04.2021, оскільки він не відповідає вимогам договору оренди від 27.02.2020 № 25-02-20-1 та не є належним доказ.

За таких обставин, ураховуючи положення статей 764 ЦК України та 284 ГК України, умови договору оренди від 27.02.2020 № 25-02-20-1, а також відсутність заяви однієї із сторін про припинення цього договору оренди або доказів повернення об`єкту оренди, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про неодноразове поновлення/продовження з 01.03.2021 до 01.05.2023 договору оренди від 27.02.2020 № 25-02-20-1 на тих самих умовах.

Встановивши порушення відповідачем грошових зобов`язань за договором оренди від 27.02.2020 № 25-02-20-1, врахувавши відсутність доказів неможливості використання орендованого майна відповідачем у спірний період, у тому числі звернення останнього до позивача з повідомленням про такі обставини, а також те що запровадження Кабінетом Міністрів України обмежувальних заходів під час карантину саме по собі не свідчить про принципову неможливість використання орандарем орендованого майна у розумінні частини 6 статті 762 ЦК України, суд апеляційної інстанції обґрунтовано задовільнив вимогу позивача про стягнення заборгованості з орендної плати та правомірно стягнув з відповідача заборгованість з орендної плати у розмірі 3 767 827,02 грн (за період березень 2021 року по квітень 2023 року).

При цьому, врахувавши встановлені обставини щодо відсутності повноважень у Бучковського А. В. на укладення додаткової угоди № 1 від 01.03.2020 та додаткової угоди від 24.02.2021, обґрунтовано відхилив доводи відповідача про відсутність заборгованості за договором оренди за березень-квітень 2021 року з підстав здійснення орендних платежів у розмірі з урахуванням умов додаткової угоди від 24.02.2021, зазначивши, що під час здійснення розрахунку заборгованості позивачем було враховано такі оплати.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 625 ЦК України встановлено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2).

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Встановивши прострочення відповідачем зобов`язань зі сплати орендної плати за договором оренди від 27.02.2020 № 25-02-20-1, перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про їх правильність та обґрунтованість, а тому правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині та стягнув з відповідача 653 875,70 грн інфляційних втрат та 114 034,88 грн 3% річних.

Відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Неустойка за цією нормою має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Врахувавши наявність доказів щодо звернення позивача до відповідача з вимогою про сплату заборгованості та звільнення орендованих за договором приміщень 01.05.2023, припинення договору оренди від 27.02.2020 № 25-02-20-1 з 01.05.2023, відсутність доказів повернення відповідачем об`єкта оренди або вчинення ним дій на таке повернення, чи ухилення орендодавця від прийняття об`єкта оренди, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача за травень 2023 року неустойки, передбаченої частиною 2 статті 785 ЦК України, у розмірі 329 117,40 грн.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позову.

За таких обставин висновок суду про скасування рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат є правомірним.

Отже, відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

ФОП Гладушевська Т. В., обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц, постановах Верховного Суду від 27.09.2023 у справі № 567/1042/22, від 10.05.2023 у справі № 567/1437/19 щодо можливості визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання, у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 752/22077/19, щодо застосування 241 ЦК України щодо наступного схвалення правочину.

Разом з цим у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив обставини відсутності у представника позивача повноважень на укладення додаткової угоди № 1 від 01.03.2020 та додаткової угоди від 24.02.2021, а тому не встановлював обставин фактичного виконання таких додаткових угод та їх схвалення.

Судом касаційної інстанції також не приймаються до уваги посилання скаржниці на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц та постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 щодо заборони суперечливої поведінки, оскільки судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається, не встановлено обставин, які б свідчили про суперечливу чи недобросовісну поведінку позивача у спірних правовідносинах.

У поданій касаційній скарзі скаржниця також посилається на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.04.2021 у справі № 910/1069/20; від 18.04.2022 у справі № 904/2404/18; від 28.05.2020 у справі № 902/439/19; від 07.10.2021 у справі № 921/768/19, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18 щодо застосування статті 58-1 ГК України, відповідно до якої наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, враховуючи положення статті 91 ГПК України, відсутність оригіналу довіреності на підставі якої представником позивача були укладені додаткова угода № 1 від 01.03.2020 та додаткова угода від 24.02.2021, а також враховуючи сукупність інших доказів дійшов висновку про відсутність повноважень у представника позивача на укладення зазначених угод.

При цьому, суд апеляційної інстанції, досліджуючи наявні у справі докази, зокрема, зазначив про відсутність відбитка печатки на таких додаткових угодах як ознаку сумнівності їх укладення, оскільки усі документи, що визнаються сторонами (договір оренди, усі додаткові угоди, акт приймання-передачі тощо) - засвідчені відбитком печатки ТОВ «Чаплинка». Разом з тим, суд апеляційної інстанції не визнавав, що відсутність відбитка печатки на зазначених додаткових угодах створює якісь юридичні наслідки.

Отже, аналіз висновків, зроблених судами попередніх інстанцій у справі № 922/2824/23, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц постановах Верховного Суду від 27.09.2023 у справі № 567/1042/22, від 10.05.2023 у справі № 567/1437/19, від 18.01.2023 у справі № 752/22077/19, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 26.04.2021 у справі № 910/1069/20; від 18.04.2022 у справі № 904/2404/18; від 28.05.2020 у справі № 902/439/19; від 07.10.2021 у справі № 921/768/19, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18, на які посилається скаржниця у касаційній скарзі, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, що розглядається, не є подібними, враховуючи відмінні фактичні обставини, зміст спірних правовідносин та правове регулювання.

Також, ФОП Гладушевською Т. В. у касаційній скарзі посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц та постанові Верховного Суду від 19.05.2023 у справі № 914/408/21, відповідно до яких Судом зазначено, що законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини). Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акту приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

У справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції при визначені початку та припинення договірних правовідносин сторін з оренди встановлено обставини передачі позивачем майна в орендне користування відповідача 01.03.2020, згідно з актом прийому-передачі орендованого майна від 01.03.2020 (що не заперечується сторонами), а також неповернення відповідачем орендованого майна позивачу на час звернення до суду з даним позовом, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів повідомлення орендарем орендодавця про припинення договору оренди або дострокове його розірвання та звільнення приміщень.

Крім того, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги посилання скаржниці на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування положень статті 91 ГПК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 910/1069/20, оскільки у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції враховуючи положення статті 91 ГПК України, встановивши відсутність оригіналу довіреності від 25.02.2020, а відтак відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження обставин наявності у Бучковського А. В. повноважень, передбачених довіреністю від 25.02.2020, зокрема, на укладення додаткової угоди № 1 від 01.03.2020 та додаткової угоди від 24.02.2021, а також врахувавши заперечення позивача щодо надання на ім`я Бучковського А. В. такої довіреності, дійшов висновку про недоведеність таких обставин та неможливість надання їм правової оцінки.

За таких обставин, висновки суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, наведеним у зазначених вище постановах.

Що стосується твердження скаржниці про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування принципу змагальності сторін, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 2-879/13, від 2.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, а також висновків щодо застосування статей 74, 86 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 25.04.2023 у справі № 918/496/16, то такі доводи зводяться виключно до незгоди з оцінкою судом апеляційної інстанції наявних у справі доказів та встановленими обставинами, та фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції

Посилання ФОП Гладушевської Т. В. у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положення статті 764 ЦК України, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки скаржниця не наводить висновків із посиланням на конкретні судові рішення, які не враховані судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваного судового рішення.

Доводи відповідача про те, що договір оренди міг бути поновлений лише на місяць, суд касаційної інстанції вважає безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції врахувавши положення законодавства, умови договору оренди та встановленні у справі обставини, дійшов висновку про неодноразове поновлення/продовження строку договору оренди.

Зважаючи на викладене, наведена скаржницею підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Також, однією із підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у справі № 922/2824/23, що розглядається, ФОП Гладушевська Т. В. зазначає пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У поданій касаційній скарзі скаржниця зазначає про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень статі 20 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» та статті 91 ГПК України у контексті можливості посвідчення адвокатом копії доказу у справі, яку він веде, за відсутності оригіналу такого доказу.

Так відповідно до частини 5 статті 91 ГПК України учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Отже, зазначена норма регламентує засвідчення копії письмового доказу за наявності оригіналу такого доказу.

Відповідно до положень частини 6 статті 91 ГПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у справі, що розглядається, встановлено відсутність у матеріалах справи оригіналу довіреності від 25.02.2020 на підставі якої представником позивача були укладенні додаткова угода № 1 від 01.03.2020, додаткова угода від 24.02.2021, та отримано лист відповідача від 10.02.2021 щодо повідомлення позивача про намір звільнити об`єкт оренди 30.04.2021, а тому такий доказ суд не взяв до уваги.

З огляду на викладене, відсутні підстави для формування зазначеного скаржницею висновку Верховного Суду. Такі правовідносини чітко врегульовані наведеними нормами права.

Крім того, ФОП Гладушевська Т. В. також у касаційній скарзі посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень статей 248, 1158 ЦК України.

Так, статтею 248 ЦК України унормовано питання припинення представництва за довіреністю, а стаття 1158 ЦК України визначає право на вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення у разі, якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання негативних для неї майнових наслідків.

При цьому, судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у справі, що розглядається, не було встановлено обставин, які регулюються зазначеними вище нормами ЦК України, а тому відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 248, 1158 ЦК України у спірних правовідносинах.

Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду.

Також підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, ФОП Гладушевська Т. В. зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме - суд не дослідив зібрані у справі докази; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів та призначення судової експертизи.

Відповідно до пункту 4 частини 2статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.

Зокрема, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього кодексу.

За таких обставин недостатніми є доводи скаржниці про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, відповідно до наведеної норми процесуального права підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, таке порушення норм процесуального права, коли суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи, внаслідок чого обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, не були встановлені.

Так, ФОП Гладушевська Т. В., у поданій касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання скаржниці про проведення експертизи та витребування доказів.

Залишаючи без розгляду клопотання відповідача про проведення експертизи та про витребування доказів, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зазначені клопотання були подані відповідачем з пропуском строку встановленого на їх подання ухвалою від 13.11.2023, при цьому питання про поновлення такого строку відповідач не порушував, а судом апеляційної інстанції не було встановлено обставин для його поновлення.

За таких обставин, відсутні підстави вважати такими, що порушують норми процесуального права дії як суду апеляційної інстанції, який не задовольнив клопотання скаржниці про проведення експертизи та витребування доказів.

Отже, доводи, наведені у касаційній скарзі щодо необґрунтованого відхилення судом апеляційної інстанції клопотань скаржниці про проведення експертизи та витребування доказів не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

Зважаючи на викладене, наведена скаржницею підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Верховний Суд також зазначає, що інші доводи ФОП Гладушевської Т. В., викладені у касаційній скарзі фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки вже оцінених судом апеляційної інстанції доказів та встановлення нових обставин справи, що відповідно до статті 300 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційних скарг.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги ФОП Гладушевської Т. В., дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржницю.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гладушевської Тетяни Володимирівни залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 у справі № 922/2824/23 залишити без змін.

3. Поновити виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 у справі № 922/2824/23.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко