Постанова

від 11.04.2024 по справі 910/4481/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/4481/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

за участю:

секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

позивача - Акціонерного товариства «Київгаз» Полішка Ю. О.,

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Атем Груп»

Рівного Є. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Київгаз»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2024 (колегія суддів: Козир Т. П. (головуючий), Коробенко Г. П., Кравчук Г. А.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 (суддя Стасюк С. В.)

у справі за позовом Акціонерного товариства «Київгаз»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атем Груп»

про стягнення 2 411 016, 19 грн,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Київгаз» (далі - ПАТ «Київгаз»; найменування змінено на Акціонерне товариство «Київгаз», далі - АТ «Київгаз», позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атем Груп» (далі - ТОВ «Атем Груп», відповідач) про стягнення 2 411 016,19 грн боргу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 18.01.2018 на об`єкті відповідача позивач виявив порушення в роботі комерційного вузла обліку газу (далі - ВОГ), про що склав акт про порушення від 15.02.2018 № 19. Комісія з розгляду актів про порушення ПАТ «Київгаз» (далі - Комісія) прийняла рішення про задоволення зазначеного акта, склала акт-розрахунок необлікованого об`єму природного газу, відповідно до якого за період з 16.01.2018 по 18.01.2018 (далі - спірний період) відповідачу донараховано 224 640 куб.м природного газу. На вимогу позивача від 06.03.2018 № 716/09 про сплату боргу в розмірі 2 411 016,19 грн вартості природного газу за донараховані 224 640 куб.м ТОВ «Атем Груп» зазначену суму боргу не сплатило.

Правовою підставою для перерахунку вартості природного газу, спожитого відповідачем у спірний період, позивач визначив, зокрема, положення Кодексу газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС).

Суди розглядали справу неодноразово.

Господарський суд міста Києва в останньому рішенні від 14.02.2023 в задоволенні позову відмовив.

Північний апеляційний господарський суд своєю постановою від 11.01.2024 залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За висновками судів вартість природного газу, що повинна бути компенсована відповідачем позивачу (оператору ГРМ), визначена з урахуванням ціни придбання позивачем природного газу для виробничо-технологічних витрат та нормованих витрат в січні 2018 року, а саме 10 732,80 грн з урахуванням ПДВ за 1000 куб.м, однак донарахування вартості обсягів спожитого природного газу за номінальною потужністю за своєю правовою природою є оперативно-господарською санкцією, а не компенсацією вартості необлікованого об`єму природного газу, отже, не може бути базою оподаткування в розумінні приписів Податкового кодексу України (далі - ПК України), тому здійснені позивачем розрахунки є арифметично неправильними, що свідчить про недоведеність позовних вимог належними та допустимими доказами.

У поданій касаційній скарзі АТ «Київгаз», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність підстав касаційного оскарження за п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просило скасувати постанову апеляційного суду від 11.01.2024 та рішення суду першої інстанції від 14.02.2023, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження судових рішень за п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, позивач вказав таке:

1) при встановлені правової природи заявлених позивачем вимог не було враховано правових висновків: Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.01.2020 у справі № 910/17955/17; Верховного Суду у постановах від 13.02.2020 у справі № 908/386/19, від 12.03.2020 у справі № 914/766/17, від 27.04.2020 у справі № 914/2471/17, від 01.07.2020 у справі № 914/2285/17, від 01.07.2020 у справі № 910/4560/19, від 18.02.2021 у справі № 910/4072/18, від 11.11.2021 у справі № 904/6468/20, від 19.01.2023 у справі № 906/660/21; Вищого господарського суду України у постанові від 15.11.2017 у справі № 910/5281/17, щодо застосування положень ст.ст. 235- 237 Господарського кодексу України (далі - ГК України) при розгляді аналогічних справ;

2) відсутній правовий висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування п. 11 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС;

3) суди не дослідили зібраних у справі доказів та не встановили обставини, що має суттєве значення для вирішення спору, а саме: факт закупівлі відповідачем природного газу у спірному періоді у іншого постачальника; не звернули уваги на те, що в матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі природного газу у спірному періоді та платіжні доручення, які б підтверджували факт оплати відповідачем своєму постачальнику за спожитий природний газ, тоді як з наявних в матеріалах справи документів вбачається споживання відповідачем у цей період природного газу в об`ємі 224 640 куб.м за відсутності сплати за це як постачальнику природного газу, так і оператору ГРМ (позивачу), як передбачено у п. 11 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС.

Також скаржник наголосив на тому, що обставини правомірності рішення Комісії від 15.02.2018 про донарахування відповідачу додаткових об`ємів природного газу на спірну суму Верховний Суд встановив у постанові від 18.02.2021 у справі № 910/4027/18 і ці обставини є преюдиційними для справи, що розглядається.

Верховний Суд ухвалою від 11.03.2024 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

25.03.2024 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій відповідач заперечив проти доводів касаційної скарги, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Одночасно у відзиві відповідач вказав, що:

правовідносини у справах Верховного Суду, на які посилається позивач в касаційній скарзі на обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та у цій справі не є подібними, тому наявні підстави для закриття касаційного провадження в цій частині відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України;

необґрунтованим є покликання позивача на підставу касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України без зазначення, в чому полягає неправильне застосування судами чи порушення ними п. 11 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС під час розгляду справи;

враховуючи предмет спору у цій справі, суд не зобов`язаний досліджувати факт закупівлі відповідачем природного газу у відповідному об`ємі, оскільки такі обставини не входять в предмет доказування, тому відсутні підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, врахувавши заперечення у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 22.09.2016 між ПАТ «Київгаз» (оператор ГРМ) та ТОВ «Атем Груп» (споживач) укладено договір № 14407 розподілу природного газу (для споживачів, що не є побутовими) (далі - договір від 22.09.2016), у п. 7.2 якого сторони погодили, що оператор ГРМ має право, зокрема, перевіряти роботу комерційного ВОГ (лічильника газу), у тому числі встановленого на об`єкті споживача у порядку, визначеному Кодексом ГРС.

18.01.2018, після проведення відповідачем запланованих регламентних робіт на технологічному, газоспоживаючому обладнанні та ВОГ, представники позивача здійснили перевірку комерційного ВОГ відповідача у тих місцях, де регламентні роботи не проводились, а саме: на скидних вентилях імпульсної лінії багатопараметричного датчика РВ 3095, перетворювачі тиску РС 28, гільзі контрольного термометра, про що склали метрологічний акт від 18.01.2018 № 19 (у цьому акті допущено описку в даті його складання - вказано дату 18.02.2018). Вказане порушення позивач кваліфікував як порушення роботи комерційного ВОГ чи його складових в позаштатному режимі (п. 3 глави 2 розділу XI Кодексу ГРС).

Комісія рішенням від 15.02.2018 зазначений акт задовольнила та склала акт-розрахунок необлікованого об`єму природного газу, відповідно до якого відповідачу донараховано 224 640,00 куб.м природного газу за період з 16.01.2018 по 18.01.2018.

06.03.2018 позивач надіслав відповідачу вимогу про сплату боргу у сумі 2 411 016,19 грн, що є вартістю природного газу, яку мав компенсувати відповідач оператору ГРМ (позивачу), визначеною з урахуванням ціни придбання позивачем природного газу для виробничо-технологічних витрат та нормованих витрат в січні 2018 року, а саме 10 732,80 грн за 1000 куб.м. Вказану вимогу відповідач залишив без задоволення, що стало причиною звернення до суд.

Суди, посилаючись на положення ст.ст. 235-237 ГК України, вказали, що застосований позивачем до відповідача в односторонньому порядку такий захід впливу, як донарахування об`ємів природного газу, за своєю правовою природою є оперативно-господарською санкцією, отже, вважали відсутніми підстави для включення до вартості донарахованих об`ємів природного газу ПДВ (застосування до спірних правовідносин положень ПК України), що стало наслідком відмови у позові у зв`язку з недоведеністю позовних вимог через арифметично неправильні розрахунки.

При цьому суди зазначили, що відсутність у договорі умов щодо порядку та підстав застосування оперативно-господарської санкції у вигляді донарахування додаткових об`ємів газу, не свідчить, що такі нарахування є компенсацією (платою) вартості необлікованого природного газу.

У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Після відкриття касаційного провадження підтвердилися підстави оскарження судових рішень за п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, позивач вказує на те, що під час прийняття оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій застосували норми ст.ст. 235- 237 ГК України без врахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у відповідних постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та Вищого господарського суду України.

Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 виснувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, до яких належать суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. З-поміж цих критеріїв змістовий є основним, а два інші - додатковими.

У частині наведених позивачем до порівняння постановах Верховного Суду предметом розгляду були: в одних - вимоги про скасування рішень операторів ГРМ (постачальників газу) з розгляду актів про порушення та донарахування додаткових об`ємів природного газу, в інших - скасування оперативно-господарської санкції у вигляді необлікованого об`єму газу, включену в акти про порушення, які в подальшому були затверджені в рішеннях операторів ГРМ (постачальників газу), а саме:

у справі № 910/17955/17 розглядались вимоги про скасування рішення комісії постачальника електроенергії, в межах якої Велика Палата Верховного Суду навела правові висновки про те, що: рішення постачальника електричної енергії про донарахування споживачу вартості недорахованої спожитої електроенергії не є оперативно-господарською санкцією, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ст.ст. 235- 237 ГК України, отже, позивач обрав належний спосіб захисту; вартість необлікованої електроенергії є платою за поставлену електричну енергію, а не оперативно-господарською санкцією чи збитками в розумінні законодавства про електроенергетику;

у справі № 908/386/19 - про скасування рішення комісії про задоволення акта про порушення та застосованої на підставі нього оперативно-господарської санкції у вигляді донарахування об`єму природного газу на відповідну суму;

у справі № 910/4560/19 - про визнання протиправною та скасування застосованої оператором ГРМ до споживача оперативно-господарської санкції у вигляді донарахованого об`єму природного газу, включеного до акта приймання-передачі послуг з розподілу природного газу газорозподільною системою;

у справі № 910/4072/18 - про скасування рішення комісії оператора ГРМ, яким задоволено акт про порушення та донараховано споживачу додаткові об`єми природного газу відповідною вартістю і послуг з його розподілу;

у справі № 904/6468/20 - про визнання протиправним та скасування акта-розрахунку донарахованого об`єму природного газу і його вартості, складеного на підставі рішення комісії оператора ГРМ про задоволення акта про порушення;

у справі № 906/660/21 - про скасування рішення комісії з розгляду актів про порушення, внаслідок яких здійснюється донарахування або зміна режиму нарахування об`ємів природного газу.

Зі змісту постанов Верховного Суду у зазначених справах вбачається, що причиною виникнення спору було питання наявності чи відсутності підстав для скасування оскаржуваних рішень операторів ГРМ, відповідність чи невідповідність цих рішень вимогам Кодексу ГРМ з урахуванням фактичних обставин, встановлених судами у цих справах. А висновки Верховного Суду у справі № 910/4560/19 стосувалися, зокрема, способу захисту, обраного позивачем під час звернення до суду, за якими заявлена позивачем позовна вимога фактично є оскарженням рішення оператора ГРМ про задоволення акта про порушення, яке не є оперативно-господарською санкцією, та донарахування об`єму природного газу і його вартості, а тому має розглядатися судом як вимога про визнання повністю або частково недійсним акта оператора ГРМ відповідно до ч. 2 ст. 20 ГК України.

Натомість предметом спору у справі, що розглядається, є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача вартості донарахованих об`ємів природного газу з ПДВ, для чого в межах цієї справи має бути встановлено правову природу цих коштів в розумінні законодавства про ринок природного газу.

Отже, судові рішення Верховного Суду у вказаних вище справах, на які посилається скаржник, прийняті за різного правового регулювання, за суттєво інших фактичних обставин, що формують зміст правовідносин у цих справах, за іншими доказами, поданими сторонами на їх підтвердження та оціненими судами, тобто зазначені вище справи і справа, яка розглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них за змістовним критерієм.

Разом з тим у справах Верховного Суду № 914/766/17 (постанова від 12.03.2020), № 914/2285/17 та № 914/2471/17, на які здійснено посилання в касаційній скарзі, одночасно з вимогами первісних позовів про скасування рішень операторів ГРМ з розгляду актів про порушення споживачами природного газу положень Кодексу ГРС, предметом розгляду були зустрічні позовні вимоги про стягнення зі споживачів вартості донарахованого об`єму природного газу.

Залишаючи без змін судові рішення у наведених справах, Верховний Суд погодився з висновками судів про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог, однак з підстав недоведеності правомірності проведення донарахування об`ємів природного газу за рішеннями комісій операторів ГРМ.

Водночас Верховний Суд у цих справах вважав помилковими висновки судів щодо правової природи здійснених операторами ГРМ нарахувань вартості необлікового об`єму природного газу внаслідок порушення споживачами вимог Кодексу ГРС як оперативно-господарської санкції із наведенням мотивів протилежного висновку.

Відповідно до ст. 235 ГК України за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку. До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання.

За змістом ч. 1 ст. 236 ГК України видами оперативно-господарських санкцій, які сторони можуть передбачати у господарських договорах, є: 1) одностороння відмова від виконання свого зобов`язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов`язання другою стороною; відмова від оплати за зобов`язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони; відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо; 2) відмова управненої сторони зобов`язання від прийняття подальшого виконання зобов`язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов`язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо); 3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов`язань стороною, яка порушила зобов`язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо; 4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов`язання.

У ч. 1 ст. 237 ГК України визначено, що підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред`явлення претензії порушнику зобов`язання.

Оперативно-господарські санкції можуть полягати в односторонній відмові від господарського зобов`язання (повністю або частково) або в односторонній зміні його умов. Оперативно-господарські санкції застосовуються відповідною особою - стороною зобов`язання в односторонньому порядку, а їх перелік та порядок вжиття визначаються виключно положеннями договору, укладеного між сторонами. Мета застосування зазначених санкцій - припинення або запобігання повторенню порушень зобов`язання шляхом оперативного впливу на правопорушника. Оперативно-господарські санкції застосовуються виключно за рішенням управненої сторони й спрямовані на корегування подальшої поведінки порушника господарського зобов`язання в майбутньому.

Однак одностороннє визначення однією стороною господарського зобов`язання розміру боргу іншої сторони зазначеному не відповідає.

Отже, за висновками Верховного Суду нарахування вартості необлікованого об`єму природного газу, здійснене оператором ГРМ, є ні збитками у розумінні законодавства, яке регулює правовідносини у сфері ринку природного газу, ані оперативно-господарською санкцією в розумінні господарського законодавства, а є платою за поставлений природний газ.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що факт роботи ВОГ відповідача в позаштатному режимі у спірний період зафіксований проведеною позивачем перевіркою, оформленою актом від 18.01.2018 № 19, який задоволено у рішенні Комісії від 15.02.2018, в якому відповідачу донараховано 224 640,00 куб.м природного газу.

За змістом абз. 2 п. 12 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС споживач має право оскаржити об`єм та/або вартість донарахованого природного газу в судовому порядку і ТОВ «Атем Груп» скористалось таким правом, оскарживши рішення Комісії від 15.02.2018 до господарського суду.

Вказане рішення Комісії визнано правомірним за результатами розгляду справи № 910/4072/18 (постанова Верховного Суду від 18.02.2021, у якій залишено в силі рішення суду першої інстанції від 18.06.2020 про відмову у задоволенні позову ТОВ «Атем Груп»).

З огляду на викладені висновки судів про те, що здійснені позивачем нарахування вартості необлікованого об`єму природного газу за рішенням Комісії від 15.02.2018, яке визнано в судовому порядку правомірним, є оперативно-господарською санкцією, суперечить правовим висновкам Верховного Суду у справах № 914/766/17 (постанова від 12.03.2020), № 914/2285/17 та № 914/2471/17 щодо застосування положень с.ст. 235- 237 ГК України у подібних правовідносинах, отже, підтвердилась підстава касаційного оскарження судових рішень у даній справі за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Посилання позивача у касаційній скарзі на постанову Вищого господарського суду України від 15.11.2017 у справі № 910/5281/17 відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки ця постанова не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

За змістом п. 188.1 ст. 188 ПК України (далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оподаткування операцій з постачання, зокрема послуг, визначається відповідно до їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів / послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів / послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів / послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів / послуг.

Відповідно до п. 180.1 ст. 180 ПК України для цілей оподаткування платником податку є, зокрема, будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному ст. 183 цього Кодексу (підп.1).

Об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України (підп. б п. 185.1 ст. 185 ПК України).

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Враховуючи, що нарахована позивачем вартість необлікованого об`єму газу відповідно до сталої судової практики не є оперативно-господарською санкцією чи збитками, а є платою за поставлений природний газ і відповідні суми підлягають включенню до бази оподаткування, зважаючи на наведені положення ПК України, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що нарахування ПДВ є неправомірним, оскільки зазначені суми слугують базою оподаткування.

Зі змісту постанови Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 910/4072/18 вбачається, що на підставі рішення Комісії від 15.02.2018 було розраховано об`єм необлікованого природного газу спожитого відповідачем у спірний період, про що складено акт-розрахунок та виставлено відповідачу рахунок від 19.02.2018 на оплату за розподіл донарахованого об`єму природного газу на суму 57 121,46 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, що розглядається, заявлена у цій справі до стягнення вартість необлікованого природного газу в сумі 2 411 016,19 грн розрахована позивачем за період з 16.01.2018 по 18.01.2018 з урахуванням даних про донараховані об`єми природного газу в акті-розрахунку та, відповідно, до ціни договору постачання природного газу від 31.01.2018 № КГ/Д-50-ВТВ, укладеного з ДП «КиївГазЕнерджи», яка у період з 01.01.2018 становила 10 732,80 грн (в т. ч. ПДВ - 1 788,80 грн) за 1000 куб.м (224 640 куб.м*10 732,80 грн).

Суд зазначає, що правильний розрахунок вартості послуг постачання природного газу є достатнім доказом для визначення вартості необлікованого природного газу, а доведені в судовому порядку порушення Кодексу ГРС є підставою для задоволення позовних вимог про стягнення вартості донарахованого об`єму природного газу.

Поряд з цим в матеріалах справи наявний договір постачання природного газу від 20.12.2017 № 98-17, укладений між ТОВ «Атем Груп» (споживач) та ТОВ «Еру Трейдінг» (постачальник) строком до 31.12.2018, на підставі якого відповідач отримував від цього постачальника природний газ для власних потреб.

Під час нового розгляду справи відповідач у письмових поясненнях, отриманих судом першої інстанції 05.09.2022, заперечував проти наведеного позивачем розрахунку вартості донарахованого об`єму природного газу на суму 2 411 016,19 грн, вказуючи, зокрема, що у спірний період фактично спожив 122 310 куб.м природного газу, придбаного у ТОВ «Еру Трейдінг», та сплатив за цей газ 993 768,70 грн, які підлягають виключенню із заявленої позивачем до стягнення суми відповідно до підп. 3 п. 11 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС задля усунення обставин подвійної сплати за спожитий об`єм газу постачальнику та оператору ГРМ.

Виконуючи вказівки Верховного Суду у постанові від 22.06.2022 у цій справі, які є обов`язковими для суду під час нового розгляду справи відповідно до ч. 5 ст. 310, ч. 1 ст. 316 ГПК України, суди обмежились встановленням правової природи стягуваних коштів та застосування до спірних правовідносин положень ПК України, попри те, що у вказаній постанові Верховний Суд також зазначив, що в межах цієї справи мають бути розглянуті усі доводи відповідача щодо неправильного визначення вартості додаткових об`ємів природного газу, нарахованих Комісією позивача.

Порушуючи вимоги процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій не надали оцінки наявним у матеріалах справи документам, зокрема, договору постачання природного газу від 20.12.2017 № 98-17, укладеного між ТОВ «Атем Груп» та ТОВ «Еру Трейдінг», не перевірили та не навели мотивів прийняття / відхилення доводів відповідача проти розрахунку вартості донарахованого об`єму природного газу, не з`ясували пов`язаних із цими доводами обставин, зокрема, факту споживання відповідачем у спірний період природного газу, придбаного у ТОВ «Еру Трейдінг», та наявності / відсутності доказів на підтвердження плати останньому за поставлений природний газ, що має значення для правильного розрахунку заявлених до стягнення коштів.

Отже, підстава касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та доводи позивача про порушення судами норм ст. 86, 236 ГПК України підтвердилися після відкриття касаційного провадження.

Щодо посилання позивача в касаційній скарзі на наявність підстави касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України колегія суддів зазначає таке.

Верховний Суд у справі № 914/766/17 (постанова від 12.03.2020) сформував правовий висновок про те, що акт-розрахунок, який відповідно до вимог п. 11 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС складається в результаті задоволення комісією акта про порушення, є єдиним документом, передбаченим Кодексом ГРС, у якому за наслідками задоволення акта про порушення визначаються період донарахування, обсяг донарахованого природного газу і його вартість. Цей документ безпосередньо стосується прав та обов`язків споживача природного газу, оскільки визначає грошову суму, яку зобов`язаний сплатити господарюючий суб`єкт. Кодекс ГРС передбачає визначення цієї суми саме в цьому документі. У рахунку на оплату цієї суми, який складається після її визначення в акті-розрахунку, ця сума не визначається, вона дублюється з акта-розрахунку.

У справі № 923/631/20 (постанова від 22.07.2021) Верховний Суд вказав, що з огляду на положення п. 8, 11 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС у випадку виявлення порушень вимог Кодексу ГРС представник оператора ГРМ складає акт про порушення, в якому має вказати вид, обставини і суть порушення, що встановлює порядок визначення необлікованих об`ємів природного газу та їх режим нарахування в акті-розрахунку. Отже, суд має перевірити, яке порушення споживача стало підставою для прийняття комісією рішення про задоволення акта про порушення, чи довів оператор ГРМ таке порушення шляхом фіксації у відповідному акті; чи задовольнила комісія акт повністю або частково.

Отже, питання застосування п. 11 глави 5 розділу XI Кодексу ГРС було предметом розгляду Верховним Судом у наведених вище господарських справах і такі висновки є релевантними до даної справи.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходить при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Окрім того, унормовано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При ухвалені рішення суд вирішує питання, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень ч. 3 ст. 310 ГПК України, постанова суду апеляційної інстанції від 11.01.2024 та рішення суду першої інстанції від 14.02.2023 у цій справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи судам попередніх інстанцій необхідно врахувати викладене, дослідити зібрані у справі докази, дати їм та аргументам учасників справи належну правову оцінку і залежно від встановленого вирішити спір відповідно до закону.

За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити частково касаційну скаргу Акціонерного товариства «Київгаз».

2. Скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 у справі № 910/4481/18.

3. Передати справу № 910/4481/18 на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

І. Б. Колос