Постанова

від 03.04.2024 по справі 405/2419/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 405/2419/23

провадження № 61-1534св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Житлово-будівельний кооператив «Будівельник», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 26 червня 2023 року у складі судді Іванової Л. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Дьомич Л. М., Письменного О. А., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Житлово-будівельний кооператив «Будівельник», ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій просила встановити факт її проживання однією сім`єю із спадкодавцем ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, а саме з січня 2017 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка на час смерті була зареєстрована та проживала у квартирі АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 не мала спадкоємців за законом першої, другої та третьої черг, а також осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині.

Поряд із цим вона має право на спадкування за законом у четверту чергу, оскільки проживала разом із спадкодавцем ОСОБА_4 однією сім`єю з січня 2017 року до дня смерті, тобто не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, за місцем проживання спадкодавця за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою Житлово-будівельного кооперативу (далі - ЖБК) «Будівельник» від 05 квітня 2023 року № 271.

Крім того, їх спільне проживання однією сім`єю у квартирі спадкодавця обумовлювалося тим, що ОСОБА_4 після смерті чоловіка у 2004 році була одинокою та в силу свого віку і стану здоров`я не могла самостійно готувати їжу, прибирати у квартирі, сплачувати комунальні послуги, відвідувати аптеку, магазин, лікарню тощо.

Проживаючи в одній квартирі, вони із спадкодавцем були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, несли витрати на утримання житла та його ремонт, спільно харчувалися. Також вона займалася похованням ОСОБА_4 та оплачувала ритуальні послуги.

У 2023 році вона зверталася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак отримала роз`яснення від 29 березня 2023 року № 124/01-16, в якому зазначено, що їй необхідно надати нотаріусу рішення суду про встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем задля можливості стати спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_4 .

Отже, без встановлення у судовому порядку вказаного факту вона не може реалізувати своє право на спадкування майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 26 червня 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено юридичний факт спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , однією сім`єю разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 01 січня 2017 року до дня смерті ОСОБА_4 , тобто не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності та взаємозв`язку свідчать про те, що ОСОБА_1 дійсно проживала із спадкодавцем ОСОБА_4 однією сім`єю з 01 січня 2017 року до дня смерті останньої, і що вони вели спільний побут та господарство, а тому заява підлягає задоволенню в повному обсязі.

При цьому суд зауважив, що на підставі вимог частини другої статті 1254 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) заповіт від 23 лютого 2021 року, який було складено ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_5 , повністю скасував попередній заповіт, складений спадкодавцем 30 жовтня 2020 року на користь ОСОБА_2 .

Поряд із цим, оскільки ОСОБА_5 як спадкоємець за заповітом не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 , тоді як ОСОБА_2 , який подав таку заяву у встановленому законом порядку, не є спадкоємцем ані за законом, ані за заповітом, то у цьому випадку відсутні підстави вважати, що із заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 20 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 26 червня 2023 року - без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеної заяви є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.

На підставі частини другої статті 1254 ЦК України заповіт від 23 лютого 2021 року, який було складено ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_5 , повністю скасував попередній заповіт, складений спадкодавцем 30 жовтня 2020 року на користь ОСОБА_2 .

Таким чином, оскільки ОСОБА_2 не є спадкоємцем майна померлої ОСОБА_4 ані за законом, ані за заповітом, то його права при вирішення заяви про встановлення юридичного факту не порушено, а отже, встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2024 року ОСОБА_2 , через представника ОСОБА_3 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 26 червня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 грудня 2023 року, а заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, залишити без розгляду.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19, від 27 серпня 2020 року у справі № 201/1935/20, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19, від 26 травня 2021 року у справі № 175/891/19, від 29 червня 2022 року у справі № 205/6338/21, від 22 березня 2023 року у справі № 554/356/21, від 01 листопада 2023 року у справі № 202/5154/21, від 14 грудня 2023 року у справі № 755/5308/21.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивував тим, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Тобто визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Вважає, що подання ним заяви про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 та його залучення судом першої інстанції до участі у справі як заінтересованої особи свідчить про наявність спору про право, у зв`язку з чим суди повинні були залишити заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, без розгляду.

Крім того, ЖБК «Будівельник» не міг бути заінтересованою особою у цій справі, оскільки саме територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування мають залучатися до розгляду такої категорії справ у разі відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду міста Кіровограда.

15 лютого 2024 року справа № 405/2419/23 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 11).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 27 липня 2004 року державним нотаріусом Першої Кіровоградської державної нотаріальної контори Тєрєховою С. В., спадкодавцю ОСОБА_4 належала на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 (а. с. 12-13).

За життя, а саме 28 березня 2016 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склала заповіт, яким заповіланалежну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Її заповіт посвідчений державним нотаріусом Кіровоградської міської державної нотаріальної контори № 1 Биковим С. Є. та зареєстрований у реєстрі за № 1-155 (а. с. 86).

30 жовтня 2020 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склала інший заповіт, яким заповілаусі її права та обов`язки, які їй належать на момент складання цього заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть належати їй у майбутньому, та усе її майно, де б воно не було і з чого б не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Її заповіт посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Шполянською А. О. та зареєстрований у реєстрі за № 306 (а. с. 88).

23 лютого 2021 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склала новий заповіт, яким заповілаусі її права та обов`язки, які їй належать на момент складання цього заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть належати їй у майбутньому, та усе її майно, де б воно не було і з чого б не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Її заповіт посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Шполянською А. О. та зареєстрований у реєстрі за № 76 (а. с. 90).

Матеріалами спадкової справи № 23/2023, заведеної 29 березня 2023 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Зубко О. П., підтверджується, що після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявами про прийняття спадщини звернулися: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (заява надійшла 29 березня 2023 року та зареєстрована під № 48), а також ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (заява надійшла 04 травня 2023 року та зареєстрована під № 65). У своїй заяві ОСОБА_2 зазначив, що спадщину він приймає згідно з дублікатом заповіту, посвідченого 30 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Шполянською А. О. за реєстром № 306, який видано ОСОБА_6 , державним нотаріусом Кропивницької районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області, в. о. державного нотаріуса Державного нотаріального архіву в Кіровоградській області 05 квітня 2023 року за реєстровим № 2-55 (а. с. 50-82).

Згідно з Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 29 березня 2023 року № 71974809 спадкоємцям ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не видавалися свідоцтва про право на спадщину (а. с. 54).

Інші особи (спадкоємці), окрім заявника ОСОБА_1 та заінтересованої особи ОСОБА_2 , не зверталися із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4

29 березня 2023 року приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Зубко О. П. надала ОСОБА_1 письмові роз`яснення щодо порядку оформлення спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_4 , згідно з якими для одержання права на спадкування за четвертою чергою спадкоємців за законом необхідно встановлення двох юридичних фактів: 1) проживання однією сім`єю; 2) на час відкриття спадщини має пройти принаймні п`ять років, протягом яких спадкоємець проживав зі спадкодавцем однією сім`єю. Юридичний факт проживання однією сім`єю зі спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини має бути встановлений винятково рішенням суду. За наведених обставин заявнику необхідно подати нотаріусу рішення суду, яким буде встановлено юридичний факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю із спадкодавцем ОСОБА_4 протягом п`яти років до часу відкриття спадщини (а. с. 14).

Суди також встановили, що згідно з Витягом із реєстру мешканців міста Кропивницького від 29 березня 2023 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 11 листопада 1977 року до 22 вересня 2022 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 53).

Довідкою ЖБК «Будівельник» від 05 квітня 2023 року № 271 підтверджується, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була зареєстрована одна за адресою: АДРЕСА_2 , однак у період із січня 2017 року до дня її смерті разом із нею проживала ОСОБА_1 , які вели спільний побут та господарство (а. с. 17).

За інформацією ЖБК «Будівельник» будинок АДРЕСА_3 належить до колективної форми власності. ЖБК здійснює експлуатацію житлового будинку на підставі самофінансування без державних дотацій. Обслуговування та ремонт будинку здійснюється правлінням ЖБК за рахунок внесків на утримання будинку від мешканців квартир. Територіальна громада міста Кропивницького та міська рада не здійснюють управління цим будинком. Крім того, Правлінню ЖБК «Будівельник» відомо про власницю квартири № 22 ОСОБА_4 , яка мешкала на АДРЕСА_3 з моменту здачі будинку в експлуатацію у 1974 році до дня смерті, а саме, що в останні роки життя ОСОБА_4 часто хворіла, мала проблеми із зором, високий тиск, серцевий недуг, цукровий діабет, хвороби за віком. Вона погано пересувалася, була неуважною людиною та потребувала постійного догляду. Після смерті чоловіка у 2004 році ОСОБА_4 залишилася самотньою та одинокою. До неї ніхто не приходив, окрім ОСОБА_1 . Через хворобу та вік ОСОБА_4 не могла самостійно пересуватися, готувати їжу, прибирати у квартирі, сплачувати комунальні послуги, відвідувати аптеку, магазин, лікарню тощо. З 2017 року ОСОБА_1 постійно проживала із ОСОБА_4 однією сім`єю, вони вели спільне господарство та побут. ОСОБА_1 купувала побутову техніку, ліки, одяг, продукти харчування тощо. Інтереси ОСОБА_4 стосовно оплати комунальних послуг, з приводу обслуговування та ремонту квартири перед Правлінням ЖБК «Будівельник» у письмовій формі надавала від імені власника квартири ОСОБА_1 , яка оплачувала ці послуги. Правлінню не відомі обставини щодо наявності в ОСОБА_4 близьких родичів. За період проживання ОСОБА_4 у будинку та після її смерті ніхто не заявляв, що є її близьким родичем. Похованням ОСОБА_4 займалася ОСОБА_1 (а. с. 17).

У матеріалах справи також містяться заяви ОСОБА_1 , адресовані голові Правління ЖБК «Будівельник», від 22 березня 2017 року, від 16 липня 2018 року, від 29 серпня 2022 року, від 19 жовтня 2022 року, за змістом яких заявник представляла перед правлінням інтереси ОСОБА_4 , з якою проживала разом за адресою: АДРЕСА_2 , з приводу обслуговування та ремонту квартири (а. с. 24-27).

Згідно із видатковими накладними та свідоцтвом про поховання № 2504 , виданим 22 вересня 2022 року Комунальним підприємством «Ритуальна служба. Спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування Кропивницької міської ради», ОСОБА_1 оплатила ритуальні послуги та організувала поховання померлої ОСОБА_4 на дільниці № 13 , ряд № 46 , місце № 15 кладовища, розміщеного у місті Кропивницькому на вулиці Далекосхідній (а. с. 20-23).

Крім того, факт проживання заявника ОСОБА_1 разом із ОСОБА_4 однією сім`єю у період з січня 2017 року до дня смерті останньої підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Зокрема, свідок ОСОБА_8 пояснила, що з 1974 року вона постійно проживає у квартирі АДРЕСА_6 . ОСОБА_4 мешкала по сусідству у першому під`їзді вказаного будинку. Перед самою смертю ОСОБА_4 їй розповіла, що проживає з жінкою на ім`я ОСОБА_10 , яка за нею доглядає. Свідок ствердила, що вона особисто не знайома з ОСОБА_11 , однак бачила як остання возила ОСОБА_4 до лікарні, супроводжувала її до супермаркету та для отримання пенсії. В ОСОБА_4 був чоловік, який помер, дітей у них не було. Зі слів знайомих їй (свідку) також відомо, що похованням ОСОБА_4 займалася ОСОБА_1 . Вона не бачила інших людей, які б здійснювали догляд за ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_7 показала, що з 2002 року вона постійно проживає у квартирі АДРЕСА_7 . Ствердила, що декілька разів бачила ОСОБА_12 разом із ОСОБА_4 біля першого під`їзду будинку, на ринку та в магазині, а також за місцем її (свідка) роботи в аптеці, яка розташована у поліклініці № 3 міста Кропивницького.

Свідок ОСОБА_9 пояснила, що з 1977 року проживає у квартирі АДРЕСА_8 . Вона близько не товаришувала з ОСОБА_4 , однак часто спілкувалася з нею при зустрічах на вулиці. Ствердила, що декілька разів бачила ОСОБА_1 разом із ОСОБА_4 . Наскільки їй (свідку) відомо, ОСОБА_4 не мала дітей.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких визначений частиною першою статті 315 ЦПК України.

Частиною першою статті 315 ЦПК України регламентовано розгляд справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Це можуть бути справи про встановлення фактів: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року, тощо.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Статтею 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є ведення зі спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідні такі докази: ведення спільного господарства, наявність у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 554/14633/15-ц (провадження № 61-9952св18), від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц (провадження № 61-43735св18), від 28 травня 2021 року у справі № 182/653/17 (провадження № 61-11815св20).

У постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 175/891/19 (провадження № 61-7081св20), на яку посилався заявник у касаційній скарзі, зазначено, що належним відповідачем за вимогою про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а у разі відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття - територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Схожі за змістом правові висновки наведено у постановах Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 554/356/21 (провадження № 61-5463св22) та від 14 грудня 2023 року у справі № 755/5308/21 (провадження № 61-14374св23), на які також міститься посилання у касаційній скарзі.

Звертаючись до суду із цією заявою, ОСОБА_1 просила встановити факт її спільного проживання однією сім`єю із ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Метою встановлення такого факту стала необхідність оформлення спадкових прав як спадкоємцем четвертої черги.

Частинами першою та третьою статті 1277 ЦК України передбачено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Відповідно до статті 338 ЦК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.

У частині першій статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Отже, за умови відсутності спадкоємців за заповітом та законом, усунення спадкоємців від спадщини, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття спадщина може перейти до територіальної громади на підставі рішення суду.

Схожі за змістом правові висновки наведено у постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року у справі № 760/13773/20 (провадження № 61-797св22).

Згідно з частиною третьою статті 42 ЦПК України у справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи.

При цьому стаття 43 ЦПК України містить перелік прав та обов`язків учасників справи, які, зокрема, є гарантією забезпечення дотримання інтересів всіх осіб, інтересів яких стосується судовий розгляд.

Частиною ж першою статті 294 ЦПК України саме на суд під час розгляду справ окремого провадження покладено обов`язок сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 5 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов`язаний з`ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні цієї справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них.

Задовольняючи заяву про встановлення факту проживання заявника однією сім`єю із спадкодавцем не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, залучив до участі у цій справі як заінтересованих осіб ЖБК «Будівельник», а також ОСОБА_2 , оскільки останній згідно з наданою приватним нотаріусом інформацією звернувся із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , вважаючи себе спадкоємцем за заповітом.

Поряд із цим у процесі розгляду справи суд першої інстанції встановив, що, склавши 23 лютого 2021 року новий заповіт щодо всього майна на користь ОСОБА_5 , яка, у свою чергу, не прийняла спадщину у встановленому законом порядку, ОСОБА_4 тим самим повністю скасувала свій попередній заповіт від 30 жовтня 2020 року, яким вона заповіла усе майно ОСОБА_2 , що узгоджується з приписами статті 1254 ЦК України, згідно з частиною другою якої заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт; заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Таким чином, оскільки новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, складеного заповідачем перед ним, то у цьому випадку ОСОБА_2 , який не належить до осіб, визначених у статтях 1261-1265 ЦК України (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг), не набув право на спадкування майна ОСОБА_4 ані за заповітом, ані за законом.

Разом із тим, встановивши, що у спадкодавця ОСОБА_4 відсутні спадкоємці за заповітом і за законом, які прийняли спадщину, суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що в такому випадку саме на орган місцевого самоврядування, який діє в інтересах майнових прав територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, покладено обов`язок звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою.

Отже, ЖБК «Будівельник» не міг бути заінтересованою особою у цій справі, оскільки саме спадкоємці за заповітом і за законом, а у разі їх відсутності територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування мають залучатися до розгляду такої категорії справ.

Однак у порушення наведених норм процесуального права суд першої інстанції не вирішив питання щодо можливості залучення ОСОБА_5 , яка є спадкоємцем за заповітом, та Кропивницької міської ради як заінтересованих осіб та, відповідно, не встановив, чи не заперечують названі особи проти задоволення вимог заявника і чи не існує спору про право між ними.

Схожі за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 206/2431/19 (провадження № 61-22852св19).

З огляду на викладене Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Таким чином, не врахувавши наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що суди обох інстанцій не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) наведено висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи, що у цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів попередніх інстанцій та не ухвалив нове, а направив справу на новий розгляд, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Отже, у цьому конкретному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути перерозподілені за результатами нового розгляду справи судом першої інстанції, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 26 червня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 грудня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Пророк О. М. Ситнік