Постанова

від 11.04.2024 по справі 460/22617/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/22617/23 пров. № А/857/25841/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року (ухвалене головуючою-суддею Друзенко Н.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Рівне) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Рекорд до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

У вересні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю фірма Рекорд (далі - ТзОВ Рекорд, Товариство, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека, відповідач), в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову №024005 від 29.08.2023 в.о. начальника відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті Про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Укртрансбезпека подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ТзОВ Рекорд у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що під час перевірки було встановлено порушення вимог абз.3 ч.1 ст.60 Закону України Про автомобільний транспорт №2344-III від 05.04.2001 (далі - Закон №2344). Вказує, що в ході проведення перевірки та складання акту позивач не надавав контролюючому органу товарно-транспортну накладну (далі - ТТН) №132 від 28.07.2023, в якій автомобільним перевізником вказано ТзОВ Західпостач, водієм ОСОБА_1 , а вантажоодержувачем ТзОВ Рекорд. Договір оренди транспортного засобу №5 від 01.07.2020, який долучений до позову також при перевірці посадовим особам не надавався. Також звертає увагу на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають пряме відношення до ТзОВ Західпостач та ТзОВ Рекорд, тобто дані засновники прямо пов`язані між собою та мають пряме відношення до двох юридичних осіб орендодавця та орендаря.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_4 просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що 28.07.2023 відділом державного нагляду (контролю) у Рівненській області о 9 год 40 хв було проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, місце перевірки а/д Н-25 Городище Рівне Старокостянтинів 137 км. Направлення на рейдову перевірку №015738 від 21.07.2023; посадова особа, що провела перевірку ОСОБА_5 головний спеціаліст відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Донецькій області.

За результатами перевірки складено акт №020992 від 28.07.2023, відповідно до якого, був зупинений транспортний засіб марки МАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , водій ОСОБА_1 . Визначено, що транспортний засіб належить ТзОВ Рекорд.

Під час перевірки виявлено порушення ст.34 Закону №2344, під час перевезень вантажів перевізник не забезпечив наявності у водія на момент перевірки документів визначених ст.48 цього Закону, а саме : відсутні протокол перевірки та адаптації тахографа, або індивідуально-контрольна книжка водія, або графік змінності водіїв.

У тому числі порушення, відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344 (перевезення вантажів без оформлення документів, передбачених вимогами статті 48 цього Закону).

Водій з актом ознайомлений під підпис, пояснень не надав.

Сторонами не заперечується, що 29.08.2023 при розгляді справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт був присутній представник ТзОВ Західпостач ОСОБА_6

29.08.2023 відповідачем прийнято оспорювану постанову , якою до Товариства застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344, а саме перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки без документів, визначених ст. 48 цього Закону.

Вважаючи протиправною оспорювану постанову, Товариство звернулося до адміністративного суду з вимогою про її скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344 застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. Суд дійшов висновку, що відповідач у спірній постанові притягнув до відповідальності неналежного суб`єкта відповідальності.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015, Укртрансбезпеки є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Пунктом 4 зазначеного Положення визначено, що основними завданнями Укртрансбезпеки є, серед іншого, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському, електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон №2344, Закон України Про дорожній рух №3353-XII від 30.06.1993 (далі - Закон №3353), Закон України Про автомобільні дороги №2862-IV від 08.09.2005 (далі - Закон №2862), Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №879 від 27.06.2007 (далі - Порядок №879), Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №30 від 18.01.2001 (далі - Правила №30), Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 (далі - ПДР України), Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 (далі - Порядок №1567).

Відповідно до ст.5 Закону №2344, основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Згідно ст.6 Закону №2344, державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Порядком №1567 визначено процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно п.15 Порядку №1567, під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону №2344 документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Згідно п.25 Порядку №1567, справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням (п.26 Порядку).

У разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (п. 27 Порядку).

Як вірно встановлено судом, відповідач належним чином повідомив позивача про розгляд справи на 29.08.2023, однак представник ТзОВ Рекорд не був присутній 29.08.2023 на розгляді справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Як видно з матеріалів справи, 29.08.2023 на розгляді справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт був присутній представник ТзОВ Західпостач ОСОБА_6 .

Отже, у даному випадку, відповідно до вимог Порядку №1567, не було порушено процедури розгляду справи та винесення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу. Тому, процедура розгляду оспорюваної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу є дотриманою.

Суд першої інстанції слушно зауважив, що відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу не позбавляє особу спростовувати вину у суді, та, у зв`язку з цим, не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01.03.2018 у справі №820/4810/17.

Статтею 48 Закону №2344 визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Нормами абз.15 ч.1 ст.60 Закону №2344 передбачено відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт автомобільними перевізниками, до яких застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників.

Відтак, визначальним в межах розгляду даної справи є встановлення факту того, чи є позивач автомобільним перевізником в контексті положень Закону №2344, адже основні доводи позивача полягають саме в тому, що відповідач протиправно застосував адміністративно-господарський штраф до неналежного суб`єкта правопорушення.

Згідно дефініції, наведеній у статті 1 Закону №2344, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Статтею 33 Закону №2344 визначено, що автомобільним перевізником, який здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.

Отже, суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, у тому числі за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39, 48 Закону №2344, є автомобільний перевізник, який здійснює за власний кошт перевезення вантажів.

Згідно Договору оренди вантажного автомобіля №5 від 01.07.2020, укладеного між ТзОВ Рекорд (орендодавець) та ТзОВ Західпостач (орендар), транспортний засіб марки МАЗ 6501А8, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить позивачу на праві приватної власності, перебуває у платному користуванні ТзОВ Західпостач. Вказаний договір укладено на строк 1 рік; після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі, якщо жодна сторона за 30 календарних днів до закінчення даного договору письмово не повідомить про намір його розірвати, даний договір автоматично пролонгується на наступний рік (п.3.1, 3.3, 10.1 Договору).

Наведені обставини також підтверджується актом приймання-передачі транспортного засобу від 01.07.2020.

На дату здійснення перевірки, вказаний договір був чинним, що відповідачем не заперечується.

Таким чином колегія суддів зазначає, що з липня 2020 року вищевказаний транспортний засіб перебуває в користуванні ТзОВ Західпостач та був відсутній у володінні позивача.

26.09.2023 ТзОВ Західпостач на адвокатський запит від 19.09.2023 вказало, що Договір оренди вантажного автомобіля №5 від 01.07.2020 дійсний до кінця 2023 року; участь в розгляді матеріалів про порушення законодавства про автомобільний транспорт приймав директор ТзОВ Західпостач Валерій Агафонов, як перевізник вантажу; водій ОСОБА_1 здійснював перевезення вантажу на підставі договору підряду №1/07-2023 від 27.07.2023.

З повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткування або через які провадяться діяльність (Форма №20-ОПП) від 06.07.2020 вбачається, що вищевказаний транспортний засіб здається в оренду.

Також, з долученого ТзОВ Західпостач на адвокатський запит від 19.09.2023, повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткування або через які провадяться діяльність (Форма №20-ОПП) від 02.07.2020 видно, що транспортний засіб марки МАЗ 6501А8, державний номерний знак НОМЕР_1 ним орендується.

В матеріалах справи наявна ТТН №132 від 28.07.2023, в якій автомобільним перевізником вказано ТзОВ Західпостач, водієм ОСОБА_1 , а вантажоодержувачем ТзОВ Рекорд (вантаж добриво гранульоване 9 т).

Також вказане підтверджується видатковою накладною №132 від 28.07.2023, де постачальником вказано ТзОВ Західпостач, а покупцем ТзОВ Рекорд (товар добриво гранульоване 9 т).

Суд першої інстанції слушно зауважив, що хоч ТТН не надавалась в ході проведення перевірки, однак така доводить той факт, що 28.07.2023 перевізником вантажу транспортним засобом марки МАЗ 6501А8, державний номерний знак НОМЕР_1 , відносно якого було проведено перевірку, було саме ТзОВ Західпостач, а не ТзОВ Рекорд.

При цьому, суд першої інстанції вірно вказав, що під час здійснення перевірки була наявна накладна вимога №94 від 28.07.2023, що слідує з відповіді відповідача від 18.09.2023 на адвокатський запит від 14.09.2023. Відповідно до такої накладної вимоги, ТзОВ Західпостач здійснювало перевезення вантажу - добриво гранульоване 9 т для ТзОВ Рекорд.

Більше того, колегія суддів звертає увагу на те, що в акті від 28.07.2023 не зафіксовано відсутності документів на вантаж, що в свою чергу також доводить наявність вказаного документу під час здійснення перевірки вищевказаного транспортного засобу.

На думку колегії суддів, позивач (орендодавець) транспортного засобу після його передачі орендареві не бере участі у складанні будь-яких документів та не може жодним чином впливати на поведінку водія. Крім того, водій ОСОБА_1 не перебуває з позивачем, ні в трудових, ані в цивільно-правових відносинах, а перебуває в трудових відносинах з ТзОВ Західпостач.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, як під час оформлення акту 28.07.2023, так і під час розгляду справи 29.08.2023, з урахуванням присутності представника ТзОВ Західпостач ОСОБА_6 , під час розгляду справи не забезпечив належного з`ясування дійсної особи перевізника, не відібрав жодних письмових пояснень у водія транспортного засобу, та не направляв запитів про надання інформації до інших контролюючих органів, які можуть володіти інформацію про осіб, що використовують транспортні засоби у своїй господарській діяльності.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваної постанови та наявності підстав для її скасування.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року по справі №460/22617/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук