Постанова

від 19.03.2024 по справі 396/1003/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 березня 2024 року м. Кропивницький

справа № 396/1003/23

провадження № 22-ц/4809/409/24

Кропивницький апеляційний суд у складі:

головуючого судді - Письменного О.А.,

суддів - Голованя А.М., Дуковського О.Л.,

при секретарі - Федоренко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 14 листопада 2023 року (суддя Русіна А.А.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення набутих коштів,-

встановив:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що згідно нотаріально посвідченої заяви від 08.12.2011 року вона передала ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 200 000 грн. як орендну плату за земельну ділянку площею 6,72 га, належної відповідачці на підставі Державного акту КР № 25292 від 27.12.1999 року. Вказаною заявою ними був зафіксований лише сам факт передачі та отримання зазначеної суми грошових коштів. Зазначала, що правова природа передачі та отримання грошових коштів в заяві не зазначена, як і не зазначено про обов`язок повернення отримання коштів та строк виконання такого чи будь-якого іншого зобов`язання, щоб кваліфікувати ці відносини як договірні.

Між ними не було досягнуто домовленості та не укладено договір оренди земельної ділянки, та відповідачем як власником, земельна ділянка у користування позивачеві не надавалась, а позивачка не приступила до її обробітку як орендар. Нотаріально посвідченою заявою сторонами було зафіксовано лише сам факт передачі та, відповідно, факт отримання вказаної суми грошових коштів.

Зазначила, що 12.05.2023 вона звернулася з письмовою вимогою до відповідачки про повернення спірних коштів з урахуванням інфляційних витрат та трьох відсотків річних на загальну суму 860 580,82 грн., проте дана вимога нею не була задоволена та кошти до цього часу не повернуті.

Посилаючись на ці обставини, позивач просила стягнути з відповідача на її користь безпідставно набуті грошові кошти у сумі 200 000,00 грн, інфляційних втрат - 592 000,00 грн та 3% річних - 68 580,82 грн.

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 14 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено з підстав спливу строку позовної давності.

В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що перебіг строку позовної давності почався з дати посвідчення заяви про отримання коштів, адже 12.05.2023 вона звернулася до відповідача у позасудовому порядку з вимогою про повернення безпідставно набутих коштів, яку вона отримала 30.05.2023, але кошти до цього часу не повернула, тому саме з 30.05.2023 починається перебіг строку позовної давності, оскільки у нотаріально посвідченій заяві установленої дати повернення коштів не встановлено.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (частина четверта статті 653 ЦК України).

У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зазначено, що «кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України».

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі № 334/2517/16-ц (провадження № 61-29056св18) та від 13 січня 2021 року у справі № 539/3403/17 (провадження № 61-15499св19).

Судом встановлено, що згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0003842312019 від 03.10.2019 ОСОБА_2 є власником: площею 6.7201 га кадастровий номер 35240860000:02:00061484, яка знаходиться на території Семенастівської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області та призначена для ведення товарного сільського господарського виробництва (а.с.19)

Відповідно до нотаріально посвідченої заяви від 08 грудня 2011 року ОСОБА_2 , перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, діючи добровільно, без будь-якого примусу, як фізичного так і психічного, з боку інших осіб, отримала від ОСОБА_1 орендну плату за земельну ділянку сільськогосподарського призначення, що знаходиться на території Семенастівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, належну їй на підставі державного акту серії КР №25292, виданого Семенастівською сільською радою Новоукраїнського району Кіровоградської області 27 грудня 1999 року площею 6,72 га, зареєстрованого в книзі записів Державних актів на право приватної власності на землю за №293, у сумі 200 000,00 (двісті тисяч) гривень і будь-яких матеріальних (фінансових) претензій до ОСОБА_1 до 08 грудня 2060 року вона не матиме (а.с.5).

Цією ж заявою ОСОБА_2 в разі зняття мораторію на розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення, по першій вимозі ОСОБА_1 зобов`язалася переоформити вказану земельну ділянку на неї або на вказану нею особу. Вказана заява посвідчена приватним нотаріусом Новоукраїнського районного нотаріального округу Українською Н.М. та зареєстрована в реєстрі за №3346.

Згідно листа-вимоги від 11.05.2023 року, позивачка зверталася до ОСОБА_2 з вимогою невідкладно, не пізніше 3-х днів з моменту отримання даного листа, повернути їй кошти в розмірі 200 000,00 грн, які відповідачка отримала від неї згідно нотаріально посвідченої заяви від 08.12.2011 року, а також інфляційні витрати в розмірі 592 000,00 грн та 3% річних в розмірі 68 580,82 грн, а всього 860 580,82 грн (а.с.6).

Згідно розрахунку інфляційних втрат, поданого представником позивача кількість днів за період з 09.12.2011 року по 11.05.2023 року складає - 4172. Інфляційне збільшення: 200 000,00 х 3,96 - 200000,00 = 592 000,00 грн, 3% річних: 200 000,00 х 3 х 4172/365/100 = 68 531,51 грн (а.с.7-11,12).

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з підстав спливу строку позовної давності.

Апеляційній суд не погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У визначенні початкового моменту строку позовної давності суд повинен виходити з таких критеріїв оцінки поведінки позивача, як добросовісність, розумність та справедливість, закріплених у статті 3 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 760/17256/19-ц зазначив, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як убачається з матеріалів справи, у заяві про отримання коштів від 08.12.2011 строк повернення коштів не зазначено. Вказано лише зобов`язання щодо оформлення договору про відчуження земельної ділянки на користь ОСОБА_1 чи указану особу після закінчення відповідного мораторію.

12.05.2023 позивачка звернулася до відповідачки у позасудовому порядку з вимогою про повернення безпідставно набутих коштів, яку ОСОБА_2 отримала 30.05.2023 та не виконала, а відтак, саме з 30.05.2023, тобто з дня коли ОСОБА_1 довідалася про порушення свого права, починається перебіг строку позовної давності.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що перебіг строку позовної давності починається з дня нотаріального посвідчення заяви про отримання коштів та відмовив у задоволенні позову з цих підстав.

Враховуючи, що судом встановлено безпідставне набуття відповідачем грошових коштів в сумі 200000 грн. за рахунок позивача, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується стягнення інфляційних втрат та три відсотка річних слід зазначити наступне.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зроблено висновок, що «у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 760/6938/16-ц (провадження № 61-22875св19) зазначено, що «дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Унаслідок чого у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».

З огляду на те, що заява про отримання коштів не містить будь-яких строків щодо виконання зобов`язання, вимога про повернення коштів отримана відповідачем 30.05.2023, а позовна заява подана до суду 31.05.2023, розрахунок позивача про нарахування інфляційний втрат та трьох відсотків річних з 08.12.2011 по 11.05.2023 є безпідставним.

Неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст.376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл витрат.

З огляду на висновок суду щодо суті апеляційної скарги, витрати понесені позивачем у судах першої та апеляційної інстанції, підлягають стягненню з відповідача на її користь.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 14 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в розмірі 200 000 грн.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 5187,21 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 12.04.2024.

Судді:

О.А.Письменний А.М. Головань О.Л. Дуковський