Постанова

від 11.03.2024 по справі 904/5086/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2024 року м.Дніпро Справа № 904/5086/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Чус О.В.

при секретарі судового засідання: Ковзиков В.Ю.

Представники сторін:

від позивача: Колошин В.П. (в залі суду)

представники відповідачів -1,2 у судове засідання не з`явились.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Покровської міської ради Дніпропетровської області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2023 (повний текст складено та підписано 16.06.2023 суддя Васильєв О.Ю.) у справі №904/5086/22

за позовом Покровської міської ради Дніпропетровської області, м. Покров

до відповідача-1 Господарчого товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства "Содружество", м. Покров

відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробниче підприємство "Стройпрогрес", м. Покров

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 26.05.2021, від 01.06.2021, скасування записів про державну реєстрацію прав

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

Покровська міська рада Дніпропетровської області звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 26 травня 2021 року, укладений між ГТОВ ТВП "Содружество" та ТОВ "Будівельно виробниче підприємство "Стройпрогрес", посвідченого приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куликом О.П. за №552;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 26 травня 2021 року, укладений між ГТОВ ТВП "Содружество" та ТОВ "Будівельно виробниче підприємство "Стройпрогрес", посвідченого приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куликом О.П. за №553;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 01 червня 2021 року, укладений між ГТОВ ТВП "Содружество" та ТОВ "Будівельно виробниче підприємство "Стройпрогрес", посвідченого приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куликом О.П. за №558;

- скасувати запис про проведену державну реєстрацію права, приватного нотаріуса Покровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кулик О.П.:

номер запису про право власності 42136478 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 190575412121);

номер запису про право власності 42242758 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 191398512121);

номер запису про право власності 42136678 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 191466212121).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2023 у справі №904/5086/22 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи наявні рішення Третейського суду для вирішення конкретного спору:

рішення третейського суду від 13.05.2021 у справі № 1/2021, яким зобов`язано ГТОВ ТВП "Содружество" укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно виробниче підприємство "Стройпрогрес" договір купівлі-продажу нежитлової будівлі цеху по виготовленню залізобетону, літера "З", загальною площею 2504,8 кв.м., що знаходиться по вулиці Партизанська буд. 1-А в місті Покров Дніпропетровської області;

рішення третейського суду від 14.05.2021 у справі № 2/2021, яким зобов`язано ГТОВ ТВП "Содружество" укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно виробниче підприємство "Стройпрогрес" договір купівлі-продажу нежитлової будівлі майстерні та побутові приміщення, літера "А-2", загальною площею 733,7 кв.м., що знаходиться по вулиці Партизанська буд. 1-А в місті Покров Дніпропетровської області;

рішення третейського суду від 17.05.2021 у справі № 3/2021, яким зобов`язано ГТОВ ТВП "Содружество" укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно виробниче підприємство "Стройпрогрес" договір купівлі-продажу нежитлової будівлі майстерні деревообробної, літера "Ж", загальною площею 575,4 кв.м., що знаходиться по вулиці Партизанська буд. 1-А в місті Покров Дніпропетровської області.

Установлено, що договори купівлі-продажу нерухомого майна від 26 травня 2021 року (реєстровий № 552, № 553), від 01.06.2021 (реєстровий номер 558), укладені між ГТОВ ТВП "Содружество" в особі генерального директора ОСОБА_2 (продавець) та ТОВ "БВП "Стройпрогрес", в особі ОСОБА_1 (покупець).

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців станом на дату укладення спірних договорів до складу учасників ГТОВ ТВП "Содружество" входили ОСОБА_1 з розміром внеску до статутного капіталу товариства 2 220,00грн та ОСОБА_2 з часткою у статутному капіталі товариства 700,00грн. При цьому ОСОБА_2 є керівником ГТОВ ТВП "Содружество", а ОСОБА_1 - генеральним директором ТОВ "БВП "Стройпрогрес" з часткою у статутному капіталі цього товариства 51%.

Отже, ОСОБА_1 є учасником як ГТОВ ТВП "Содружество", так і ТОВ "БВП "Стройпрогрес".

Вказує позивач, відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18 боржник, який відчужує майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов`язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Проте сама по собі ця обставина не дає права кваліфікувати такий правочин як фраудаторний, оскільки, обставини, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору мають перевірятися у сукупності, тому що кожна окрема обставина сама по собі не спричиняє фраудаторність, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло. Разом з тим, сам по собі факт пред`явлення позову не може свідчити про беззаперечну обґрунтованість позовних вимог, однозначне їх задоволення, а таке звернення з позовом не може зупинити господарську діяльність особи, до якої пред`явлено позов, зокрема можливість розпоряджатися майном.

Матеріалами справи підтверджується, що оспорювані правочини вчинені дійсно у період, коли тривало провадження у справі за позовом про стягнення безпідставно збережених коштів (в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України) з відповідача-1 на користь Покровської міської ради. Але ця обставина не свідчить про фраудаторність вчинених правочинів, оскільки клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову у справі № 904/3778/21 позивачем не заявлялось, жодні заборони для відповідача-1 не встановлені.

Таким чином, твердження позивача, що відчуження спірної нерухомості відбулося саме з метою невиконання майбутнього судового рішення, не ґрунтується на фактичних обставинах справи, адже жодні докази наявності у відповідача-1 мети ухилитися від виконання майбутнього судового рішення і завдати цим шкоди майбутньому стягувачу, у справі, що розглядається, наразі відсутні.

Згідно з усталеною практикою Верховного суду у подібних справах однією із обов`язкових умов для визнання правочину фраудаторним є те, що після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

З наведеного вбачається, що після укладення спірних правочинів у відповідача -1 залишалося нерухоме та рухоме майно, тож суд не вбачає підстав дійти висновку, що договори купівлі-продажу були вчинені на шкоду позивачу, як кредитору.

До матеріалів справи не додано доказів того, що відповідач-1 станом на 26.05.2021 та 01.06.2021 був боржником міської ради та/або був внесений до Єдиного реєстру боржників, відтак відсутні підстави для визнання правочинів недійсними. Крім того, на зазначені дати ще не існувало виконавчого провадження з приводу виконання рішення суду.

Наслідком невиконання судового рішення у справі № 904/3778/21, є незабезпечення позивачем свого позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача-1, бо саме вони і були предметом судового спору, і відповідач-1 отримав кошти від відповідача-2 за продане майно. І у разі забезпечення позову ці кошти і були б спрямовані на виконання судового рішення. Нерухомість відповідача-1 спірною не була і її продаж не мав на меті завдати шкоди міській раді.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що права Покровської міської ради, як стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення суду у справі № 904/3778/21 не порушені, договори купівлі-продажу від 26.05.2021 та від 01.06.2021 за сукупністю ознак не відносяться до фраудаторних

Не доведено позивачем і конкретних обставин та доказів, які б свідчили про недійсність спірних правочинів з підстав, встановлених ст.ст.203, 215, 234 ЦК України, а також порушення власних прав та інтересів внаслідок їх укладення відповідачами.

Позивачем належними та допустимими доказами не доведено введення в оману, свідомий намір не виконати зобов`язання та приховування справжніх намірів, як і відповідного умислу обох сторін спірних договорів.

За таких обставин позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про скасування записів про право власності на об`єкти нерухомого майна.

Суд може лише: скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; визнати недійсними чи скасувати документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; скасувати державну реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав.

Заявлена позивачем вимога про скасування записів про державну реєстрацію права власності Законом не передбачена.

Тож обраний позивачем спосіб захисту (скасування записів про державну реєстрацію права) не є належним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові (висновок Великої Палати ВС, наведений в постанові від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19).

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись з вказаним рішенням, Покровська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обгрунтована наступним:

Судом першої інстанції було зроблено висновок, що незаконні договори купівлі-продажу від 26.05.2021 року та від 01.06.2021 року за сукупністю ознак не відносяться до фраудаторних, що не відповідає як матеріалам та обставинам справи так і висновкам Верховного суду щодо конструкції фраудаторних правочинів.

Вартість відчуженого майна була значно занижена, за для аналізу чого Апелянтом і було надано суду довідки про оціночну вартість, сформовані на сайті ФДМУ та наведено приклад оцінки співставного нерухомого майна, яке зокрема належало до одного й того самого комплексу будівель, що й відчужене.

Є неможливим здійснити оцінку неналежного Позивачу нерухомого майна, відчуженого Відповідачем-1 майже півтори роки до пред`явлення позову, належним та законним способом з огляду зокрема на його ремонт та реконструкцію, про що заявлялось представником Відповідача-2 в судовому засіданні.

Однак судом першої інстанції було неналежним чином оцінено одну із можливих ознак фраудаторності у сукупності з іншими ознаками, що має результатом ухвалення незаконного рішення.

Посилання суду на нібито невжиття Позивачем заходів забезпечення позову в межах справи №904/3778/21 не відповідає дійсності з огляду на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2021 року в справі №904/3778/21 про відмову в задоволенні заяви.

Таким чином, наявність заборгованості Відповідача 1 по платі за користування земельними ділянками, як то передбачений нормами законодавства України обов`язок здійснювати таку плату з моменту придбання нерухомого майна та фактів ухиляння від сплати такої заборгованості Відповідачем 1 підтверджено рішеннями судів у справі №904/3778/21, що було неналежним чином досліджено судом першої інстанції.

Судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що відсутність майна у Відповідача 1 було доведено належними доказами.

А факт неліквідності майна як на дату вчинення спірних правочинів так і на дату ухвалення рішення в даній справі підтверджується наданими Апелянтом доказами стану майна та постанову про повернення виконавчого документу стягувачу з підстави відсутності майна у ГТОВ ТВП "Содружество", на яке може бути звернено стягнення.

Таким чином, судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, було зроблено помилковий висновок про наявність у Відповідача 1 майна, на яке може бути звернуто стягнення та відповідно нібито відсутність підстав дійти висновку, що договори купівлі-продажу були вчинені на шкоду позивачу, як кредитору.

Незаконні правочини не відповідали зовнішньому їх прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, дії вчинені Відповідачем 1 на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання у майбутньому рішення суду про стягнення з нього грошових коштів - наявні правові підстави для визнання правочинів недійсними на підставі ст. 234 ЦК України, що було не враховано судом першої інстанції та не вірно застосовано норму матеріального права.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

Відповідаем - 1 та Відповідачем - 2 по справі подано відзиви на апеляційну скаргу, яку вважають такою, що не відповідає фактичним обставинам справи та не підлягає задоволенню. Просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2023 по справі №904/5086/22 без змін.

ГТОВ ТВП "Содружество" у відзиві зазначає, що у нього наявне майно, на яке можливо звернути стягнення. Станом на 02.06.2021 року (після укладення спірних Договорів) на балансі серед іншого знаходилось більше двадцяти п`яти найменувань різного майна. Що підтверджується довідкою (копія якої була долучена до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву).

Що означає відсутність однієї із обов`язкових підстав для визнання правочинів фраудаторними.

У зв`язку з наявністю спору щодо вибору покупця об`єктів оренди, Відповідач 1 та Відповідач 2 уклали третейські угоди (копія була долучена до відзиву Відповідача 1 на позовну заяв), згідно з умовами яких спори щодо виконання обов`язку укладення кожного із спірних договорів купівлі-продажу передали на вирішення третейського суду.

Рішеннями третейського суду від 13.05.2021 року (копія була долучена до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву), від 14.05.2021 року (копія була долучена до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву), від 17.05.2021 року (копія була долучена до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву) Відповідача 1 зобов`язано здійснити відчуження відповідних об`єктів оренди на користь Відповідача 2.

Вартість, за якою відповідні об`єкти нерухомого майна були відчужені, повністю відповідає їх ринковій вартості на момент продажу. Що підтверджується відповідними звітами про оцінку ринкової вартості кожного із об`єктів (копії були долучені до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву).

Відповідно - визнання укладених Відповідачем 1 спірних договорів купівлі-продажу недійсними буде неправомірним порушенням правомірних очікувань Відповідача 2 щодо виконання Відповідачем 1 договірних зобов`язань, передбачених відповідними договорами оренди - зобов`язання здійснити відчуження об`єктів нерухомого майна при настанні відповідної події за умови належного виконання Відповідачем 2 зобов`язань за договорами оренди.

Відповідач 2 заперечує проти змісту і вимог апеляційної скарги з наступних підстав.

На момент укладення спірних договорів у Відповідача 1 не існувало значної непогашеної заборгованості. Оскільки на той момент у справі №904/3778/21 навіть не було ухвалено рішення судом першої інстанції. В той же час з огляду на рішення господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/1118/18 (яка є подібною до справи №904/3778/21), Відповідач 1 мав законні очікування розраховувати, що і у задоволенні позовних вимог у справі №904/3778/21 буде відмовлено.

Відчуження об`єктів нерухомого майна було здійснено Відповідачем 1 за відплатними договорами. Більше того, ці ціни були не нижче за ринкові ціни на момент укладення вказаних договорів.

Після відчуження майна за спірними договорами у Відповідача 1 залишилось декілька десятків найменувань об`єктів рухомого майна, а також нерухоме майно вартістю більше 610 000,00 гривень. За рахунок цього майна можливо задовольнити вимоги Апелянта як кредитора.

Наведене свідчить про відсутність більшості ознак фарудаторності у спірних договорів.

Крім того, оскільки спірні договори були укладені Відповідачем 1 на виконання укладених з Відповідачем 2 договорів оренди (які не були визнані недійсними в судовому порядку, не є нікчемними в силу закону), то задоволення позовних вимог про визнання недійсними спірних договорів купівлі-продажу буде порушенням норми матеріального права (статті 629 Цивільного кодексу України) щодо обов`язковості договору.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Центрального апеляційного господарського суду від 20.07.2023 для розгляду справи №904/5086/22 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Дарміна М.О. (доповідач), суддів: Чус О.В., Іванова О.Г.

Ухвалою суду від 03.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Покровської міської ради Дніпропетровської області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2023 у справі №904/5086/22. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 27.09.2023 о 12:00 годин.

Ухвалою суду від 27.09.2023 в судовому засіданні оголошено перерву до 12.12.2023 на 11:00 год. Витребувано у Покровської міської ради Дніпропетровської області матеріали виконавчого провадження ВП № 67685474 з виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області №904/3778/21. Витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи №904/3778/21.

Ухвалою суду від 12.12.2023 в судовому засіданні оголошено перерву до 19.02.2024 на 10:00 год.

19.02.2024 у зв`язку з перебуванням судді Іванова О.Г. у відпустці, розгляд справи не відбувся.

Ухвалою суду від 04.03.2024 розгляд справи призначено у судовому засіданні на 11.03.2024 о 12:00 годин. Призначено проводити судові засідання у справі №904/5086/22 в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду (зал судового засіданні №207) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon".

11.03.2024 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:

У квітні 2021 року Покровська міська рада Дніпропетровської області звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Господарчого товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства "Содружество" 776474,63грн., з яких 642942,84грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати; 46433,48грн. трьох процентів річних та 87098,31грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2021 у справі № 904/3778/21, яке залишено постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2021 без змін, позов задоволено частково, стягнуто на користь Покровської міської ради 642942,84грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати та судовий збір у сумі 9643,82грн. В задоволенні решти позовних вимог судом відмовлено.

26 травня 2021 року між ГТОВ ТВП "Содружество" в особі генерального директора ОСОБА_2 (продавець) та ТОВ "БВП "Стройпрогрес", в особі ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі майстерні та побутові приміщення, літера "А-2", загальною площею 733,7 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 , що розташована на земельній ділянці кадастровий номер 1212100000:01:114:0074 (а.с.32, том 1).

Продаж зазначеної нежитлової будівлі вчиняється за ціною, яка складає 24 036,78 грн (п.3 договору).

Балансова вартість нежитлової будівлі майстерні та побутові приміщення становить 20030,65грн (п.4. договору).

Договір посвідчено приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куликом О.П. за №552.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.05.2021 відбулася державна реєстрація права власності на придбаний об`єкт за ТОВ "БВП "Стройпрогрес", номер запису про право власності/довірчої власності 42136478 (а.с. 33, том 1).

В наведену дату, 26.05.2021 між ГТОВ ТВП "Содружество" в особі генерального директора ОСОБА_2 (продавець) та ТОВ "БВП "Стройпрогрес", в особі ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі цеху по виготовленню залізобетону, літера "З", загальною площею 2504,8 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_2 , що розташована на земельній ділянці кадастровий номер 1212100000:01:114:0075 (а.с.34, том 1).

Продаж зазначеної нежитлової будівлі вчиняється за ціною, яка складає 30 083,20 грн (п.3 договору).

Балансова вартість нежитлової будівлі майстерні та побутові приміщення становить 25069,35грн (п.4. договору).

Договір посвідчено приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куликом О.П. за №553.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.05.2021 відбулася державна реєстрація права власності на придбаний об`єкт за ТОВ "БВП "Стройпрогрес", номер запису про право власності/довірчої власності 42136678 (а.с.35, том 1).

01.06.2021 між ГТОВ ТВП "Содружество" в особі генерального директора ОСОБА_2 (продавець) та ТОВ "БВП "Стройпрогрес", в особі ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі майстерні деревообробної, літера "Ж", загальною площею 575,4 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_2 , що розташована на земельній ділянці кадастровий номер 1212100000:01:114:0075 (а.с.36, том 1).

Продаж зазначеної нежитлової будівлі вчиняється за ціною, яка складає 20 100,00 грн (п.3 договору).

Балансова вартість нежитлової будівлі майстерні та побутові приміщення становить 9762,00грн (п.4. договору).

Договір посвідчено приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куликом О.П. за № 558.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.06.2021 відбулася державна реєстрація права власності на придбаний об`єкт за ТОВ "БВП "Стройпрогрес", номер запису про право власності/довірчої власності 422242758 (а.с.37, том 1).

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга підлягає задоволенню в силу наступного:

Колегія суддів зауважує, що підстава позову це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і докази, що підтверджують позов. Підстави позову, які підтверджують, що спірне право належить позивачу, а на відповідача покладено певні обов`язки, становлять активну підставу. До їх складу входять також факти, які обґрунтовують належність доказів до справи, те, що позивач і відповідач є суб`єктами прав та обов`язків спірних правовідносин. Пасивну підставу позову становлять факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на заперечення права позивача або утвердження за собою права, яке йому не належить. Ці факти обґрунтовують потребу подання позову та захисту прав чи інтересів позивача. Вони свідчать, що право позивача порушене, оспорене чи невизнане, є загроза його порушення чи потреба у зміні існуючих між сторонами правовідносин.

Так, звертаючись до місцевого господарського суду з позовом, в обґрунтування своєї матеріально-правової вимоги, Покровська міська рада Дніпропетровської області, в тому числі, посилася на наступні юридичні факти, які мають значення для судового захисту її суб`єктивного цивільного права : « … 11 серпня 2021 року Господарським судом Дніпропетровської області у справі №904/3778/21 ухвалено рішення про стягнення з ГТОВ ТВП "Содружество" на користь Покровської міської ради Дніпропетровської області 642942,84 грн (шістсот сорок дві тисячі дев`ятсот сорок дві грн 84 коп) безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати; 9643,82 грн (дев`ять тисяч шістсот сорок три грн 82 коп) судового збору…

… правочини порушують права Позивача, є фраудаторними правочинами та повинні бути визнані недійсними у зв`язку з наступним.

Станом на день укладення оспорюваних договорів засновником Відповідачів виступала одна й та сама особа - ОСОБА_1, який більш того був представником за довіреністю ТОВ «БВП «Стройпргрес» під час укладання договорів та наразі є директором Відповідача 2.

Тобто продавець та покупець за договорами є пов`язаними особами.

Ціна об`єктів нерухомого майна, зазначена в спірних договорах є значно меншою ринкової, що свідчить про заниження вартості.

Позов у вищезазначеній справі про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати було заявлено 05.04.2021 року та прийнято до провадження судом 26.04.2021 року, тобто де того, як було укладено спірні договори.

Саме протягом розгляду господарським судом справи №904/3778/21, Відповідачем 1 було здійснено відчуження нерухомогс майна на користь Відповідача 2 з метою ухилення від виконання рішення суду.

Всі перелічені обставини свідчать про укладання зазначених правочинів з метою ухилення від виконання зобов`язання перед Позивачем та на шкоду Позивачу, як кредитору, що свідчить про ознаки фраудаторності та є підставами для визнання зазначених правочинів недійсними та застосування насідків недійсності…» (т.1 а.с. 1-7).

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.09.2023 витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи №904/3778/21.

Як вбачається з рукописного напису, зробленного на клопотанні Господарчого товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства "Содружество" про ознайомлення з матеріалами справи, зареєстрованого в канцелярії Центрального апеляційного господарського суду 12.05.2021р.: " …З матеріалами спрваи ознайомився 12.05.21…" (підпис, особи, яка здійснила запис) (т.1 а.с. 80 справи № 904/3778/21).

Крім цього, відповідно до рекомендованого поштового відправлення 49300115309255 копію ухвали про відкриття провадження у справі Господарче товариство з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства "Содружество" отримало 12.05.2021р. (т.1 а.с. 85 справи № 904/3778/21)

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що з 12.05.2021р. Господарче товариство з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства "Содружество" було обізнано з наявністю спору у справі № 904/3778/21, який перебував в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Покровської міської ради Дніпропетровської області про стягнення з нього 776474,63грн., з яких 642942,84грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати; 46433,48грн. трьох процентів річних та 87098,31грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2023р. у справі № 904/5086/22, надано Господарчому товариству з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства "Содружество" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробниче підприємство "Стройпрогрес", можливість у строк до 01.02.2024 подати до суду апеляційної інстанції власні пояснення щодо наступного питання: " 1. З урахуванням даних щодо ознайомлення 12.05.2021р. Господарчого товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства "Содружество" з матеріалами справи №904/3778/21 (т.1 а.с.91 справа №904/3778/21), які саме обставини зумовили подальше укладання оспорюваних договорів, посвідчених приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куликом О.П. за №552, за №553 та за №558 саме 26.05.2021 р. та 01.06.2021 р., відповідно, а не в інший період часу (до ознайомлення з матеріалами справи № 904/3778/21)?"

За текстом письмових пояснень Господарчого товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства "Содружество" : «…1. Між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 01.10.2020 року був укладений договір оренди нежитлового приміщення N201/10-1 (надалі - Договір оренди 1 / додаток 2 до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву), на підставі якого Відповідач 1 передав, а Відповідач 2 прийняв у строкове платне користування нежитлову будівлю цеху по виготовленню залізобетону літ. «З» загальною площею 2 504,8 кв.м., що знаходиться по вулиці Партизанська, №1/4 в місті Покров Дніпропетровської області.

Також між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 01.10.2020 року був укладений договір оренди нежитлового приміщення N201/10-2 (надалі - Договір оренди 2 / додаток 3 до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву), на підставі якого Відповідач 1 передав, а Відповідач 2 прийняв у строкове платне користування нежитлову будівлю майстерні та побутові приміщення літ. А-2 загальною площею 733,7 кв.м., що знаходиться по вулиці Партизанська, N21 -А в місті Покров Дніпропетровської області.

Крім того, між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 01.10.2020 року був укладений договір оренди нежитлового приміщення N201/10-3 (надалі - Договір оренди 3 / додаток 4 до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву), на підставі якого Відповідач 1 передав, а Відповідач 2 прийняв у строкове платне користування нежитлову будівлю майстерні деревообробної літ. «Ж» загальною площею 575,4 кв.м., що знаходиться по вулиці Партизанська, N21 -А в місті Покров Дніпропетровської області.

Пунктом 4.1.6. кожного із вказаних договорів оренди встановлено, що у випадку, якщо офіційний курс гривні, встановлений Національним банком України щодо долара США, стане меншим ніж 28,00 грн. за 1 долар США, орендодавець зобов`язується здійснити відчуження відповідного об`єкту оренди. Сторони дійшли згоди не надавати силу попереднього договору даним положенням договору.

У зв`язку з настанням вказаної події, Відповідач 2 звернувся до Відповідача 1 листом вих. №06/02 (додаток 5 до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву), в якому просив зазначити, чи є у Відповідача 1 як у орендодавця претензії щодо виконання Відповідачем 2 як орендарем умов Договору оренди 1, а також у разі відсутності таких претензій здійснити відчуження об`єкту оренди на користь Відповідача 2.

Аналогічно Відповідач 2 звернувся до Відповідача 1 листом вих. №07/02 (додаток 6 до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву) стосовно Договору оренди 2 і листом вих. №08/02 (додаток 7 до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву) стосовно Договору оренди 3.

Відповідач 1 надав відповідь на лист вих. N206/02 (додаток 8 до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву), відповідь на лист вих. N20/02 (додаток 9 до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву), відповідь на лист вих. №08/02 (додаток 10 до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву), в яких зазначив, що Відповідач 2 як орендар належним чином виконував зобов`язання за відповідними договорами оренди, і у Відповідача 1 відсутні будь-які претензії щодо виконання Відповідачем 1 як орендарем своїх зобов`язань.

В той же час Відповідач 1 відмовився продавати саме Відповідачу 2 об`єкти оренди, посилаючись на те, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента. Тому, на думку Відповідача 1, він не обмежений у виборі покупця своїх об`єктів нерухомого майна.

У зв`язку з наявністю спору щодо вибору покупця об`єктів оренди, Відповідач 1 та Відповідач 2 уклали третейські угоди (додатки 11-13 до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву), згідно з умовами яких спори щодо виконання обов`язку укладення кожного із спірних договорів купівлі-продажу передали на вирішення третейського суду.

Рішеннями третейського суду від 13.05.2021 року (додаток 14 до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву), від 14.05.2021 року (додаток 15 до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву), від 17.05.2021 року додаток 16 до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву) Відповідача 1 зобов`язано здійснити відчуження відповідних об`єктів оренди на користь Відповідача 2…

… Саме на виконання наведених договірних зобов`язань (встановлених відповідними договорами оренди) Відповідач 1 уклав спірні договори купівлі-продажу.

2. Директор підприємства Відповідача 1 у заяві свідка (додаток 17 до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву) заявив, що Відповідач 1 уклав спірні договори купівлі- продажу не з метою ухилення від виконання рішення суду, а з метою виконання умов договорів оренди та відповідних рішень третейського суду.

З наведеного вбачається, що внутрішня воля Відповідача 1 в момент укладення спірних договорів купівлі-продажу (воля виконати договірне зобов`язання здійснити відчуження об`єктів на користь Відповідача 2) відповідала зовнішньому прояву у вигляді укладення нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу…

… Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач 1 своє волевиявлення з приводу відчуження відповідних об`єктів нерухомого майна у разі настання відповідної події, не змінював і виконав шляхом укладення спірних договорів купівлі-продажу.

За таких обставин, слід дійти висновку, що поведінка Відповідача 1 відповідає його попереднім заявам та поведінці.

Більше того, не укладення спірних договорів купівлі-продажу Відповідачем 1 було б поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, було б поведінкою, що не відповідає попереднім заявам та поведінці сторони і було б грубим порушенням принципу заборони суперечливої поведінки. Що є неприпустимим….

… Із наведених положень законодавства вбачається, що зобов`язання вважається виконаним належним чином відповідно до умов договору, якщо боржник виконав його таким чином та способом, на які повинні були розраховувати обидві сторони, а за наслідками такого виконання кредитор отримав можливість розпоряджатися виконаним на свій розсуд.

Як вбачається з матеріалів справи, у Відповідача 1 існувало договірне зобов`язання перед Відповідачем 2 здійснити відчуження відповідних об`єктів нерухомого майна за умови настання відповідної події…

… Із матеріалів справи вбачається, що неналежне виконання договірного зобов`язання Відповідачем 1 (не укладення з Відповідачем 1 спірних договорів з настанням відповідної події, зазначеної в договорах оренди) призвело б до того, що Відповідач 2 не отримав можливість розпоряджатися виконаним на свій розсуд.

У зв`язку із чим Відповідач 1 не вправі розраховувати на те, що Відповідач 2 має за власний рахунок виправляти негативні для Відповідача 1 наслідки, що виникли б за результатами не добросовісної та не розумної поведінки Позивача….

5. Як вбачається зі змісту позовної заяви, Позивач серед іншого просив визнати недійсними договори купівлі-продажу, укладені між Відповідачем 1 та Відповідачем 2.

В той же час в матеріалах справи наявні договори оренди (які не визнані недійсними і не є нікчемними), які передбачали зобов`язання Відповідача 1 укласти з Відповідачем 2 спірні договори купівлі-продажу.

По-перше, рішення про задоволення позовних вимог апріорі є таким, що порушує положення статті 629 ЦК України щодо обов`язковості договору (в даному випадку - договорів оренди).

По-друге. Рішення про задоволення позовних вимог апріорі є таким, що не відповідає таким загальним засадам цивільного законодавства (передбаченим статтею З ЦК України), як справедливість, добросовісність, розумність. Що є неприпустимим…

… Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач 1 та Відповідач 2 є сторонами договорів оренди, відповідно до пункту 4.1.6 яких, у випадку, якщо офіційний курс гривні, встановлений Національним банком України щодо долара США, стане меншим ніж 28,00 грн. за 1 долар США, Відповідач 1 зобов`язується здійснити відчуження об`єкту оренди. Сторони дійшли згоди не надавати силу попереднього договору даним положенням договору…» (т. 4 а.с. 224-230).

За текстом письмових пояснень Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробниче підприємство "Стройпрогрес" : « …

1.1. Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2020 року Відповідач 1 та Відповідач 2 уклали наступні договори оренди нежитлового приміщення (копії яких долучені до відзиву Відповідача 1 на позов):

- №01/10-1, згідно з яким Відповідач 1 передав, а Відповідач 2 прийняв у строкове платне користування нежитлову будівлю цеху по виготовленню залізобетону літ. «З» загальною площею 2 504,8 кв.м., що знаходиться по вулиці Партизанська, №1/4 в місті Покров;

- №01/10-2, згідно з яким Відповідач 1 передав, а Відповідач 2 прийняв у строкове платне користування нежитлову будівлю майстерні та побутові приміщення літ. А-2 загальною площею 733,7 кв.м., що знаходиться по вулиці Партизанська, №1-А в місті Покров;.

- №01/10-3 згідно з яким Відповідач 1 передав, а Відповідач 2 прийняв у строкове платне користування нежитлову будівлю майстерні деревообробної літ. «Ж» загальною площею 575.4 кв.м., що знаходиться по вулиці Партизанська, №1-А в місті Покров.

Факт передачі відповідних об`єктів нерухомості Відповідачу 2 в строкове платне використання (оренду) підтверджений відповідними актами прийому-передачі об`єктів оренди по кожному із вказаних договорів.

1.2. Кожен із зазначених договорів оренди містив пункт 4.1.6. наступного ідентичного змісту: «У випадку, якщо офіційний курс гривні, встановлений Національним банком України щодо долара США, стане меншим ніж 28,00 грн. за 1 долар США. орендодавець зобов`язується здійснити відчуження об`єкту оренди. Сторони дійшли згоди не надавати силу попереднього договору даним положенням договору.».

1.3. 04.02.2021 року настала подія, з настанням якої сторони погодили настання строку виконання Відповідачем 1 зобов`язання здійснити відчуження відповідних об`єктів оренди. Оскільки Національний банк України встановив офіційний курс гривні України щодо долара США в розмірі 27,9950 грн. за 1 долар США.

1.4. Оскільки настала подія, передбачена пунктом 4.1.6 вказаних договорів оренди, то Відповідач 2 звернувся до Відповідача 1 листом вих. №06/02 (копія є в матеріалах справи). В цьому листі Відповідач 2 просив Відповідача 1 зазначити, чи є у орендодавця претензії щодо виконання орендарем умов Договору оренди 1, а також у разі відсутності таких претензій здійснити відчуження об`єкту оренди на користь орендаря.

Крім того, Відповідач 2 звернувся до Відповідача 1 листом аналогічного змісту вих. №07/02 (копія є в матеріалах справи) стосовно Договору оренди 2 і листом також аналогічного змісту вих. №08/02 (копія є в матеріалах справи) стосовно Договору оренди 3.

Причиною таких звернень Відповідача 2 є те, що згідно з частиною другою статті 777 ЦК України «наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання».

1.5. Після цього Відповідач 2 отримав від Відповідача 1 відповідь на лист вих. №06/02 (копія є в матеріалах справи), відповідь на лист вих. №07/02 (копія є в матеріалах справи), відповідь на лист вих. №08/02 (копія є в матеріалах справи).

В цих відповідях Відповідач 1 повідомив, що орендар належним чином виконував зобов`язання за відповідними договорами оренди і у Відповідача 1 відсутні будь-які претензії щодо виконання орендарем своїх зобов`язань. Ця інформація (щодо належного виконання Відповідачем 2 своїх зобов`язань за всіма вищевказаними договорами оренди) повністю відповідає дійсності. Не дивлячись на це (належне виконання обов`язків) Відповідач 1 відмовився продавати саме Відповідачу 2 об`єкти оренди. Таку відмову він мотивував тим, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента. Через це Відповідач 1 заявив, що він не обмежений у виборі покупця своїх об`єктів нерухомого майна.

1.6. З наведеного випливає, що між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 виникли спори відносно можливості вибору Відповідачем 1 покупця для своїх об`єктів нерухомості, які знаходились в оренді у Відповідача 2.

Ці спори Відповідач 1 та Відповідач 2 щодо виконання обов`язку укладення кожного із спірних договорів купівлі-продажу передали на вирішення третейського суду. Що підтверджується відповідними третейськими угодами (копії є в матеріалах справи).

1.7. Третейський суд розглянув відповідні справи за позовами Відповідача 2, що підтверджується рішенням третейського суду від 13.05.2021 року (копія є в матеріалах справи), рішенням третейського суду від 14.05.2021 року (копія є в матеріалах справи), в рішенням третейського суду ід 17.05.2021 року (копія є в матеріалах справи).

Як вбачається з резолютивної частини кожного із цих рішень, Відповідача 1 зобов`язано здійснити відчуження відповідних об`єктів оренди на користь Відповідача 2.

1.8. У зв`язку з наявністю договірного зобов`язання здійснити відчуження відповідних об`єктів нерухомого майна у зв`язку з настанням обумовленої в договорах оренди події, а також у зв`язку з ухваленням відповідних рішень третейського суду, Відповідач 1 розумів, що він має здійснити продаж вказаних об`єктів нерухомості.

Для того, щоб продаж відбувся за ринковими цінами, Відповідач 1 замовив послуги з визначення ринкових цін на кожний із вказаних об`єктів нерухомості для прийняття управлінського рішення.

На замовлення Відповідача 1, суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "Депарк Групи", проведено оцінку ринкової вартості нерухомого майна, що належало Відповідачу-1 та виготовлено відповідні звіти (копії є в матеріалах справи).

На підставі проведених розрахунків і досліджень експертом зроблені висновки, що ринкова вартість об`єкта оцінки:

будівлі цеху по виготовленню залізобетону, літера "З", загальною площею 2504,8 кв.м., що знаходиться по вулиці Партизанська буд. 1-А в місті Покров Дніпропетровської області становить ЗО 083,22грн (з урахуванням ПДВ);

будівлі майстерні та побутові приміщення, літера "А-2", загальною площею 733,7 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 становить 24 036,78грн (з ПДВ);

будівлі майстерні деревообробної, літера "Ж", загальною площею 575,4 кв.м., що знаходиться по вулиці Партизанська буд. 1-А в місті Покров Дніпропетровської області становить 20 100,00грн (з ПДВ).

1.9. Оскільки вказані вартості об`єктів нерухомості були по-перше, ринковими, а по-друге, вищими за їх балансову вартість, Відповідач 1 уклав спірні договори купівлі-продажу з Відповідачем 2 за визначеними ринковими цінами…

… вступаючи у договірні стосунки, згідно з договором, позивач вправі розраховувати на те, що його контрагент буде виконувати укладений між ними договір допоки відповідне зобов`язання не буде припинено.

Така правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 18.04.2019 року у справі №910/22752/17.

Таким чином, невиконання Відповідачем 1 договірного зобов`язання здійснити відчуження відповідних об`єктів нерухомості саме на користь Відповідача 2 (який належним чином виконував свої зобов`язання орендаря за вказаними договорами оренди), було б порушенням принципу законних очікувань. Який є однією із складових принципу верховенства права.

3. З викладеного вище випливає, що факт ознайомлення з матеріалами справи №904/3778/21 жодним чином не вплинув на волевиявлення укласти спірні договори купівлі- продажу. А певне співпадіння дат укладення цих договорів з періодом, в який було здійснено ознайомлення з матеріалами справи №904/3778/21 є виключно співпадінням. Про що, до речі, зазначено у заяві свідка - директора підприємства Відповідача 1 на момент укладення спірних договорів (копія є в матеріалах справи)…» (т. 4 а.с. 214-217).

Колегія суддів констатує, що відзив на позовну заяву Господарчого товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства «Содружество» у справі № 904/3778/21, який зареєстровано в канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області 26.05.2021р. не містив жодних тверджень про договірні відносини між Відповідачами 1, 2 за договорами оренди нежитлових приміщень та наявності рішень Третейського від 13.05.2021 року, від 14.05.2021 року та від 17.05.2021 року, які, відповідно, вже існували на час подання відзиву на позовну заяву Господарчого товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства «Содружество» у справі № 904/3778/21 (а.с. 91-98).

Як вбачається з тексту описової частини рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2021р. у справі № 904/3778/21 яким, позовні вимоги ПОКРОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ було задоволено частково, стягнуто на користь позивача з ГОСПОДАРЧОГО ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ТОРГОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "СОДРУЖЕСТВО" на користь ПОКРОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 642 942,84грн., а в частині 46433,48грн. трьох процентів річних; 87098,31грн. інфляційних втрат, відбовідно, було відмовлено : " … РУХ СПРАВИ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

ПОКРОВСЬКА МІСЬКА РАДА ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ (далі - позивач) звернулася до господарського суду з позовною заявою від 01.04.2021 за вих.№1048/0/2-21/25 до ГОСПОДАРЧОГО ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ТОРГОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "СОДРУЖЕСТВО" (далі - відповідач) про стягнення 776474,63грн., з яких 642942,84грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати; 46433,48грн. трьох процентів річних; 87098,31грн. інфляційних втрат.

Крім цього, позивач просить суд у резолютивній частині судового рішення вказати про нарахування та стягнення на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат до моменту виконання судового рішення, за формулами, визначеними в резолютивній частині судового рішення.

Судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 12782,12грн. та на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 232942,39грн. позивач просить суд покласти на відповідача.

Разом з позовною заявою від 01.04.2021 за вих.№1048/0/2-21/25 отримано заяву від 01.04.2021 за вих.№1047/2/2-21/25 в якій позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову….

… Ухвалою від 09.04.2021 позовну заяву від 01.04.2021 за вих.№1048/0/2-21/25 залишено без руху. Заяву від 01.04.2021 за вих.№1047/2/2-21/25 про вжиття заходів забезпечення позову залишено без руху. 13.04.2021 недоліки позовної заяви усунуто. У період з 12.04.2021 по 25.04.2021 суддя Петренко І.В. перебував у відпустці, у зв`язку з чим питання про прийняття позовної заяви до розгляду вирішено 26.04.2021. Ухвалою від 26.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Учасників процесу повідомлено, що розгляд справи буде здійснюватися за правилами загального позовного провадження; підготовче судове засідання призначено на 12.05.2021.

Ухвалою від 26.04.2021 у задоволенні заяви позивача від 01.04.2021 за вих.№1047/2/2-21/25 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою від 12.05.2021 підготовче засідання відкладено на 15.06.2021.

26.05.2021 через відділ документального забезпечення від відповідача надійшло клопотання від б/д за вих.№б/н про витребування доказів, яким просить суд: 1. Витребувати у позивача розроблену та затверджену технічну документацію відповідно до земельних ділянок з кадастровими номерами 1212100000:01:114:0074; 1212100000:01:114:0075 інформація про які внесена до Державного земельного кадастру. 2. Витребувати у позивача рішення про затвердження технічної документації відповідно до земельних ділянок з кадастровими номерами 1212100000:01:114:0074; 1212100000:01:114:0075. 3. Витребувати в ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖГЕОКАДАСТРУ У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ (Україна, 49006, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ФІЛОСОФСЬКА, будинок 39-А; Ідентифікаційний код 39835428) дані на основі яких документів були зареєстровані земельні ділянки з кадастровими номерами 1212100000:01:114:0074; 1212100000:01:114:0075 без затвердженого проекту землеустрою та яка особа провела реєстрацію і в який час. Ухвалою від 15.06.2021 у задоволенні клопотання відповідача від б/д за вих.№б/н про витребування доказів відмовлено.

26.05.2021 через відділ документального забезпечення від відповідача надійшов відзив від 24.05.2021 за вих.№2 , яким просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити. Ухвалою від 15.06.2021 зобов`язано відповідача направити на адресу позивача копію відзиву листом з описом вкладення в строк до 18.06.2021. Докази направлення копії відзиву надати до суду в строк до 18.06.2021. Питання прийняття відзиву з доданими до нього документами до розгляду відкласти. 23.06.2021 через відділ документального забезпечення від відповідача надійшло клопотання від 22.06.2021 за вих.№б/н про долучення до матеріалів справи доказів відправлення відзиву на позовну заяву про стягнення орендної плати. Ухвалою від 07.07.2021 відзив від 24.05.2021 за вих.№2 з доданими до нього документами прийнято до розгляду.

Ухвалою від 15.06.2021 продовжено строк підготовчого провадження по 26.07.2021; підготовче засідання відкладено на 07.07.2021.

02.07.2021 через відділ документального забезпечення від позивача надійшла відповідь на відзив від 02.07.2021 за вих.№б/н, якою просить суд позовні вимоги задовольнити. Ухвалою від 07.07.2021 відповідь на відзив від 02.07.2021 за вих.№б/н з доданими до неї документами прийнято до розгляду.

06.07.2021 через відділ документального забезпечення від відповідача надійшло клопотання від 06.07.2021 за вих.№7 про перенесення розгляду справи на іншу дату через зайнятість в іншому судовому процесі. Ухвалою від 07.07.2021 у задоволенні клопотання відповідача від 06.07.2021 за вих.№7 про перенесення розгляду справи на іншу дату відмовлено.

Ухвалою від 07.07.2021 підготовче провадження закрито; справу призначено до розгляду по суті; представників сторін проінформовано, що судове засідання відбудеться 11.08.2021.

В судове засідання, яке відбулося 11.08.2021, явку забезпечив представник позивача; відповідач явку представника не забезпечив…

В судовому засіданні, яке відбулося 11.08.2021, здійснено розгляд справи по суті….

…В судовому засіданні, яке відбулося 11.08.2021, в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення…

… ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач наголосив, що відповідно до офіційних даних з публічної кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим номером 1212100000:01:114:0074 зареєстрована 31.03.2021, а земельна ділянка з кадастровим номером 1212100000:01:114:0075 не зареєстрована.

Відповідач повідомив, що позивачем не укладено додаткові угоди за спірними земельними ділянками, а тому за них продовжує сплачувати товариство з обмеженою відповідальністю "Стройпрогрес" і жодної податкової заборгованості не має…

… ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА ЩОДО НЕЗГОДИ З АРГУМЕНТАМИ ПОЗИВАЧА ВИКЛАДЕНИМИ У ВІДПОВІДІ НА ВІДЗИВ.

Заперечення не надано…".

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2021р. у справі № 904/3778/21, апеляційну скаргу Господарчого товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробниче підприємство "Содружество" - залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2021 у справі №904/3778/21 - залишити без змін.

За текстом Постанови Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2021р. у справі № 904/3778/21 : " … Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач (ГТОВ ТВП "Содружество") звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2021 у справі №904/3778/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що стягнення за орендну плату повинно проводитись не на рахунок позивача, а на спеціальний рахунок державного бюджету через податкову інспекцію згідно з п.п. 270.1.1. та 270.1.2. п. 270.1 ст. 270 ПК України, так як об`єктами оподаткування платою за землю є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, земельні частки (паї), які перебувають у власності. Суд першої інстанції проігнорував той факт, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п.288.1 ст.288 ПК України). Пунктом 59.1 ст.59 ПК України передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган ДПС надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення, що в даному випадку зроблено не було.

Зазначає, що Покровська міська рада раніше вже зверталась до господарського суду з аналогічним позовом з тих же самих підстав та між тими ж сторонами, в якому просила стягнути з відповідача збитки в розмірі 95342,99 грн., завдані фактичним використанням земельної ділянки площею 733,7 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Партизанська, 1/4, м.Покров Дніпропетровської області, за період з 01.08.2014 по 31.07.2017 та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2018 року у справі №904/1118/18 було відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Вказує на те, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення проігнорував той факт, що земельні ділянки з кадастровими номерами 1212100000:01:114:0074; 1212100000:01:114:0075 входять в склад договору оренди землі укладеного між ТОВ "Стройпрогрес" та Покровською міською радою, згідно якого передано в оренду земельну ділянку кадастровий номер 1212100000:01:114:0014 загальною площею 85258,0 м 2 (8,5258 га.) - при цьому за цю землю податкова інспекція відповідно до договору оренди землі укладеного між ТОВ "Стройпрогрес" та Покровською міською радою, плату за оренду землі отримала повністю.

Також, судом першої інстанції не було взято до уваги, що відповідно до рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 28.08.2017 договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 18.06.2013, укладеного між ТОВ "Стройпрогрес" та ГТОВ ТВП "Содружество" визнано недійсним через недотримання його нотаріального посвідчення. Скасовано державну реєстрацію права власності ГТОВ ТВП "Содружество" на нежитлові приміщення: будівля майстерні та побутові приміщення літ. "А-2", площею 733,7 кв.м, які розташовані за адресою: м. Покров (Орджонікідзе), вул. Партизанська, буд.1-а; будівля арматурного цеху літ. "Б" площею 1492,1 кв.м; будівля цеху закладних деталей літ. "В" площею 275,8 кв.м; будівлі складів готової продукції літ. "Г", "Д" загальною площею 1355,7 кв.м.; будівля складу готової продукції літ. "Е" площею 286,6 кв.м; будівля майстерні деревообробна літ. "Ж" площею 575,4 кв.м.; будівля цех по виготовленню залізобетону літ. "З" площею 2504,8 кв.м; будівля адміністративного цеху літ. "К" площею 1331,4 кв.м.; будівля бункерної літ. "Л", галерея літ. "Л-2", бункерна літ. "Л" загальною площею 131,8 кв.м., які розташовані за адресою: м. Покров (Орджонікідзе) Дніпропетровської області, вул.Партизанська, буд. 1А. Отже, на момент звернення позивача до суду власником будівель та побутових приміщень, є ТОВ "Стройпрогрес"…" .

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В Вікіпедії ( https://uk.wikipedia ), з посиланням на роботу Екман, Пол (2012). Теорія брехні. К.: KM Publishing. с. 320, визначене наступне визначення Обману: " Цілком очевидно, що брехнею слід вважати будь-яке висловлювання, що не відповідає реальності. Але з однією важливою обмовкою: мовцеві добре відомо, якою є реальність насправді, але він навмисно її спотворює, з метою ввести співрозмовника в оману. Фактично брехнею можна назвати й напівправду, коли мовець знає досить багато, але розкриває лише ту частину відомого, яка йому вигідна або принаймні безпечна, а не настільки приємні і зручні факти просто замовчує, немов їх і немає зовсім. Тобто, приховування правди - теж обман."

З урахуванням вищевикладененного, колегія суддів констатує, що саме в період розгляду справи № 904/3778/21 між ГТОВ ТВП "Содружество" в особі генерального директора ОСОБА_2 (продавець) та ТОВ "БВП "Стройпрогрес", в особі ОСОБА_1 (покупець) укладено три договори купівлі-продажу: Договір №552 від 26.05.2021; №553 від 26.05.2021 та №558 від 01.06.2021, відповідно. При цьому, Господарчим товариством з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства «Содружество» було приховано від суду і позивача правду про наявність відносин між Відповідачами 1, 2 за договорами оренди нежитлових приміщень та наявності рішень Третейського від 13.05.2021 року, від 14.05.2021 року та від 17.05.2021 року, які, відповідно, вже існували на час подання відзиву на позовну заяву Господарчого товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства «Содружество» у справі № 904/3778/21 (а.с. 91-98).

Колегія суддів зауважує, що зміст частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, не містить в собі положень про обов`язковість прийняття до уваги, як таких, що не потребують доказування обставин встановлених рішеннями у третейських справах.

Оскільки, як вбачається зі змісту рішень у третейських справах № 1/2021 від 13.05.2021р. (т.2 а.с. 31-45), № 2/2021 від 04.05.2021р. (т.2 а.с. 46-53) та № 3/2021 від 17.05.2021р. (т.2 а.с. 54-61) сторонами спорів були лише Відповідачі -1,-2, що в свою чергу виключає висновок про обізнанність Позивача про ці спори і наявність у нього будь-яких можливостей щодо реалізації його прав на оспорення відповідних рішень в порядку частини 1 статті 346 Господарського процесуального кодексу України.

Зміст добросовісності (bona fides) виражається через поняття "розумність і справедливість". При цьому згідно з обмежувальною функцією добросовісності, правило, обов`язкове для сторін, не застосовується настільки, наскільки за даних обставин це буде неприйнятним відповідно до критерію розумності та справедливості. Отже, добросовісність може за певних обставин анулювати чи виключити застосування правил, встановлених сторонами. Водночас, принцип справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому, справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі зазначеної доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці, за умови, що інша сторона, діючи собі на шкоду, розумно покладається на них (висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).

Відповідно до частини 4 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, за введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

Вищевстановлені судом апеляційної існтанції фактичні обставини справи щодо замовчування Господарчим товариством з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства «Содружество» під час розгляду Господарським судом Дніпропетровської області справи № 904/3778/21 наявності договірних відносин між Відповідачами 1, 2 за договорами оренди нежитлових приміщень та наявності рішень Третейського суду від 13.05.2021 року, від 14.05.2021 року та від 17.05.2021 року, відповідно, приводить до необхідності застосування при розгляді даної справи Доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Приховування Господарчим товариством з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства «Содружество» під час розгляду Господарським судом Дніпропетровської області справи № 904/3778/21 від суду першої інстанції наявності договірних відносин між Відповідачами 1, 2 за договорами оренди нежитлових приміщень, докази чого подані суду першої інстанції Відповідачем - 2 (т. 2 а.с.9 - 34) та наявності правовідносин, які мали наслідком винесення рішень Третейського від 13.05.2021 року, від 14.05.2021 року та від 17.05.2021 року (т. 2 а.с. 25-61) визнається колегією суддів недобросовісною поведінкою Відповідача - 1.

Відповідно до частини 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Враховуючи вищевставновлені обставини недобросовісної поведінки Господарчого товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства «Содружество» під час розгляду Господарським судом Дніпропетровської області справи № 904/3778/21 щодо замовчування від суду обставин наявності договірних відносин між Відповідачами 1, 2 за договорами оренди нежитлових приміщень та наявності рішень Третейського від 13.05.2021 року, від 14.05.2021 року та від 17.05.2021 року, відповідні докази визнаються колегією суддів недостовірними в розумінні статті 78 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів констатує, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на дату укладення спірних договорів розмір внеску ОСОБА_1 у статутному капіталі 2920,00 грн ГТОВ ТВП "Содружество" становив 76,02 % (2 220,00грн), ОСОБА_2 700,00грн, відповідно. При цьому, а ОСОБА_3 є застновником та генеральним директором ГТОВ ТВП "Содружество" (т.1 а.с. 29). У статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробниче підприємство "Стройпрогрес" 6018,00 грн, розмір внеску до статутного капіталу ОСОБА_1 становив 6018,00 грн (100%), ОСОБА_4 є засновником, кінцевим беніфіціаром, керівником та представником Відповідача -2, (т.1 .ас. 28).

Виходячи з принципу судочинства jura novit curia - "суд знає закони", неправильна юридична кваліфікація позивачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, відтак при розгляді цієї справи суди попередніх інстанцій мали самостійно перевірити доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини та надати правильну правову кваліфікацію цим відносинам і зобов`язанням сторін (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, у постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 905/2419/18).

Відповідно до частини 4 статті 269 Госоподарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно дочастини 2 статті 277 Господарського процесуального кодексу України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню

Приписами п.п. 14.1.159 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України окреслено, що пов`язані особи - юридичні та/або фізичні особи, та/або утворення без статусу юридичної особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням таких критеріїв:

а) для юридичних осіб:

одна юридична особа безпосередньо та/або опосередковано (через пов`язаних осіб) володіє корпоративними правами іншої юридичної особи у розмірі 25 і більше відсотків (крім міжнародних фінансових організацій, які відповідно до міжнародних договорів України наділені привілеями та імунітетами, та суб`єктів господарювання, власником істотної участі у розмірі 75 і більше відсотків у яких є такі міжнародні фінансові організації);

одна і та сама юридична або фізична особа безпосередньо та/або опосередковано володіє корпоративними правами у кожній такій юридичній особі у розмірі 25 і більше відсотків;

одна і та сама юридична або фізична особа приймає рішення щодо призначення (обрання) одноособових виконавчих органів кожної такої юридичної особи;

одна і та сама юридична або фізична особа приймає рішення щодо призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу колегіального виконавчого органу або наглядової ради кожної такої юридичної особи;

принаймні 50 відсотків складу колегіального виконавчого органу та/або наглядової ради кожної такої юридичної особи складають одні і ті самі фізичні особи;

одноособові виконавчі органи таких юридичних осіб призначені (обрані) за рішенням однієї і тієї самої особи (власника або уповноваженого ним органу);

юридична особа має повноваження на призначення (обрання) одноособового виконавчого органу такої юридичної особи або на призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу її колегіального виконавчого органу або наглядової ради;

кінцевим бенефіціарним власником (контролером) таких юридичних осіб є одна і та сама фізична особа;

б) для фізичної особи та юридичної особи:

фізична особа безпосередньо та/або опосередковано (через пов`язаних осіб) володіє корпоративними правами юридичної особи у розмірі 25 і більше відсотків;

фізична особа має право призначати (обирати) одноособовий виконавчий орган такої юридичної особи або призначати (обирати) не менш як 50 відсотків складу її колегіального виконавчого органу або наглядової ради;

фізична особа здійснює повноваження одноособового виконавчого органу в такій юридичній особі;

фізична особа має повноваження на призначення (обрання) одноособового виконавчого органу такої юридичної особи або на призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу її колегіального виконавчого органу або наглядової ради;

фізична особа є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) юридичної особи;

сума всіх кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від фізичної особ

в) для фізичних осіб - чоловік (дружина), батьки (у тому числі усиновлювачі), діти (повнолітні/неповнолітні, у тому числі усиновлені), повнорідні та неповнорідні брати і сестри, опікун, піклувальник, дитина, над якою встановлено опіку чи піклування.

Усі корпоративні права, які належать (безпосередньо та/або опосередковано) юридичній особі в іншій юридичній особі, є сумою часток корпоративних прав, які:

безпосередньо належать такій юридичній особі в іншій юридичній особі;

належать будь-якій із пов`язаних сторін такої юридичної особи в іншій юридичній особі.

Для цілей визначення, чи володіє фізична особа безпосередньо та/або опосередковано корпоративними правами у розмірі 25 і більше відсотків у юридичній особі, усі корпоративні права, які належать (безпосередньо та/або опосередковано) фізичній особі, є сумою часток корпоративних прав, які:

Якщо фізична особа визнається пов`язаною з іншими особами відповідно до підпункту 14.1.159 цього пункту, такі особи визнаються пов`язаними між собою.

Враховуючи вищевикладене, підписант оспорюваних договорів №552 від 26.05.2021р. ( т.1 а.с. 32), №553 від 26.05.2021р. та №558 від 01.06.2021р. кінцевий беніфіціар ГТОВ ТВП "Содружество" з долею 76,02 % фізична особа ОСОБА_1 з боку Продавця ( Відповідача-1 ) і 100% кінцевий беніфіціар Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробниче підприємство "Стройпрогрес" (Покупця) є пов`язаною в розумінні приписів п.п. 14.1.159 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України фізичною особою як з юридичною особою Відповідача -2 так і з з фізичною особою ОСОБА_2 - Генеральний директор ГТОВ ТВП "Содружество".

Оскільки, відповідно до преамбули оспорюваних договорів з боку ГТОВ ТВП "Содружество" його представником, як Продавця, виступала саме ОСОБА_2 , колегія суддів критично оцінює заяву свідка (т.2 а.с. 62-63), як особи, яка, з урахуванням вищенаведених висновків суду апеляційної інстанії є пов`язаною в розумінні приписів п.п. 14.1.159 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України фізичною особою з фізичною особою ОСОБА_1 .

Вищенаведене спростовує висновки суду першої інстанції в частині того, що оскільки: « … матеріалами справи підтверджується, що оспорювані правочини вчинені дійсно у період, коли тривало провадження у справі за позовом про стягнення безпідставно збережених коштів (в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України) з відповідача-1 на користь Покровської міської ради. Але ця обставина не свідчить про фраудаторність вчинених правочинів, оскільки клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову у справі № 904/3778/21 позивачем не заявлялось, жодні заборони для відповідача-1 не встановлені…».

Колегія суддів апеляційного господарського суду встановлені наступні фактичні обставини:

Договір №552 від 26.05.2021, відповідно до умов п.3, якого продаж нежитлової будівлі майстерні та побутові приміщення, літера "А-2", загальною площею 733,7 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 , що розташована на земельній ділянці кадастровий номер 1212100000:01:114:0074, за ціною 24 036,78 грн, які Покупець зобов`язується перерахувати на рахунок продавця на протязі тридцяти днів з моменту підписання цього договору. Зазначену в цьому Договорі ціну продажу, представник продавця та представник покупця, вважають прийнятою і вигідною для себе, її розмір повністю їх задовольняє і вони не мають один до одного будь-яких претензій фінансового характеру. ( т.1 а.с. 32)

Договір №553 від 26.05.2021, відповідно до умов якого п.3 якого, продаж нежитлової будівлі цеху по виготовленню залізобетону, літера "З", загальною площею 2504,8 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_2 , що розташована на земельній ділянці кадастровий номер 1212100000:01:114:0075, за ціною 30 083,22 грн, які Покупець зобов`язується перерахувати на рахунок продавця на протязі тридцяти днів з моменту підписання цього договору. Зазначену в цьому Договорі ціну продажу, представник продавця та представник покупця, вважають прийнятою і вигідною для себе, її розмір повністю їх задовольняє і вони не мають один до одного будь-яких претензій фінансового характеру. (т.1 а.с. 34);

Договір №558 від 01.06.2021, відповідно до умов п.3 якого, продаж нежитлової будівлі майстерні деревообробної, літера "Ж", загальною площею 575,4 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_2 , що розташована на земельній ділянці кадастровий номер 1212100000:01:114:0075, за ціною 20 100,00 грн, які Покупець зобов`язується перерахувати на рахунок продавця на протязі тридцяти днів з моменту підписання цього договору. Зазначену в цьому Договорі ціну продажу, представник продавця та представник покупця, вважають прийнятою і вигідною для себе, її розмір повністю їх задовольняє і вони не мають один до одного будь-яких претензій фінансового характеру. (т.1 а.с. 36).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що зазначена в оспорюваних договорах ціну продажу об`єктів нерухомого майна 24036,78 грн, 30083,22 та 20100,00 грн., відповідно, мала бути перерахована Відповідачемна 2 на рахунок продавця на протязі тридцяти днів з моменту підписання цього договору.

За текстом відзиву на позовну заяву : « … В той же час Відповідач 1 здійснив відчуження відповідних об`єктів нерухомого майна на виконання договірних зобов`язань, передбачених пунктом 4.1.6. договору оренди нежитлового приміщення №01/10-1 від 01.10.2020 року (надалі - Договір оренди 1 / додаток 1), договору оренди нежитлового приміщення №01/10-2 від 01.10.2020 року (надалі - Договір оренди 2 / додаток 2), договору оренди нежитлового приміщення №01/10-3 від 01.10.2020 року (надалі - Договір оренди 3 додаток 1).

Як вбачається зі змісту спірних договорів, за отримання від Відповідача 1 у власність вказаних об`єктів нерухомого майна, Відповідач 2 сплатив їх вартість у розмірі, вказаному у Договорі 1, Договорі 2 та Договорі 3 відповідно.

Наведене свідчить про те, що Відповідач 1 здійснив відчуження відповідних об`єктів нерухомого майна на підставі відплатних договорів.

Відплатність спірних договорів виключає можливість визнання їх фраудаторними…» (т.1 а.с. 107-108).

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (статті 13, 74 ГПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини перша, друга статті 73 ГПК України).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що дотримання фундаментального принципу змагальності господарського судочинства забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібний висновок є усталеним і викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.01.2021 у справі № 915/646/18).

Відповідно до пункту 6 розділу ІІ Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148 (далі - Положення), суб`єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки готівкою протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами:

1) між собою - у розмірі до 10000 (десяти тисяч) гривень включно;

2) з фізичними особами - у розмірі до 50000 (п`ятдесяти тисяч) гривень включно.

Суб`єкти господарювання у разі зняття готівкових коштів із поточних рахунків з метою здійснення готівкових розрахунків із фізичними особами зобов`язані надавати на запит банку (філії, відділення) підтвердні документи, на підставі яких здійснюються такі готівкові розрахунки, необхідні банку (філії, відділенню) для вивчення клієнта з урахуванням ризик-орієнтованого підходу.

Платежі понад установлені граничні суми проводяться через банки або небанківські фінансові установи/юридичних осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунку (далі - небанківські установи), шляхом переказу коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку чи небанківської установи для подальшого їх переказу на поточні рахунки в банку. Кількість суб`єктів господарювання та фізичних осіб, з якими здійснюються готівкові розрахунки, протягом дня не обмежується.

Обмеження, установлене в пункті 6 розділу II Положення, стосується також розрахунків під час оплати за товари, придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок готівки, одержаної за допомогою електронного платіжного засобу.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів констатує відсутністть в матеріалах справи доказів на підтвердження реальності здійснення оспорюваних договорів в частині надання доказів перерахування Відповідачем 2 ціни продажу об`єктів нерухомого майна 24036,78 грн, 30083,22 та 20100,00 грн., відповідно, на рахунки Відповідача -1 на протязі тридцяти днів з моменту підписання цього договору і після спливу зазначеного строку.

Надаючи відповідь на відзив ТОВ «Стройпрогрес» від 10.02.2023р., позивач зазначав про наступне: « …В межах виконавчого провадження №67685474 приватним виконавцем було розшукано належне ГТОВ ТВП «Содружество» нерухоме майно, яке є неліквідним.

З фото, наданих приватним виконавцем вбачається, що об`єкт нерухомості, який складається з: нежитлової будівлі бункерної літ «А», галереї літ. Л-2 та будівлі адміністративного цеху літ. К, що розташовані за адресою: м. Покров, вул. Партизаньска, буд. 1-А, зруйновано.

Зазначений об`єкт нерухомого майна було арештовано, описано та виставлено 07.02.2023 року приватним виконавцем на торги, хід яких буде відомо через два місяці.

Таким чином, наявність майна у власності Відповідача 1, що фактично не можливо реалізувати та виручені кошти направити на погашення зобов`язання Відповідача 1 перед Позивачам, що відомо Відповідачу 1, обумовлює неможливість примусового виконання рішення суду про стягнення коштів, що і.й стало підставою для Відповідача 1 відчужити все ліквідне майно за час розгляду* справи №904/3778/21 на користь пов`язаної юридичної особи (Відповідача 2), з метою ухилення від виконання рішення суду у вищезазначеній справі…»

До відповіді на відзив додано матеріали виконавчого провадження № 67685474 (т.3 а.с. 3-5), фото об`єктів на які накладено арешт (т. 3 а.с. 9-12).

Заперечуюи проти відповідних доводів позивача, викладених у відповіді на відзив і наданих на їх підтвердження доказів Відповідач-2 зазначав про наступне: « …1. Щодо подання доказів Позивачем.

Частиною 2 статті 164 ГПК України встановлено, що …

У відповідності з частиною 2 статті 80 ГПК України…

Згідно з частиною 3 статті 80 ГПК України якщо…

… З наведених норм права випливає правило господарського процесу: позивач ов`язаний разом з позовною заявою надати всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, або письмово повідомити суд про докази, які можуть бути подані разом з позовною заявою з об`єктивних причин із зазначенням самого доказу, який не може бути подано, причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений стек, а також доказів, які підтверджують, що позивач здійснив всі залежні від нього дії, сттмовані на отримання вказаного доказу.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач разом з позовною заявою не подав докази, залучені до Відповіді …

… (надалі разом іменовані - Неналежні докази).

Також в матеріалах справи відсутнє письмове повідомлення від Позивача суду про докази, які не можуть бути подані разом з позовною заявою з об`єктивних причин із хсначенням самого доказу, який не може бути подано, причини, з яких доказ не може бути тс дано у зазначений строк, а „також докази, які підтверджують, що Позивач здійснив всі щдежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до частини 8 статті 80 ГПК України докази, не подані …

Матеріали справи також не містять обґрунтування Позивачем неможливості подання Неналежних доказів у встановлений законом строк з причин, що не залежали від Позивача.

На підстав наведеного вище, Відповідач 2 просить суд не приймати до розгляду докази, з здані Позивачем разом з Відповіддю, - …

… 2. Щодо неліквідності розшуканого майна.

Позивач у Відповіді зазначає, що в межах виконавчого провадження №67685474 приватним виконавцем було розшукане належне Відповідачу 1 нерухоме майно, яке є неліквідним.

2.1. Позивач у Відповіді зазначає, що в рамках виконавчого провадження виявлено майно, належне Позивачу.

Згідно з частиною 1 статті 73 ГПК України, доказами є …

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України, кожна …

Згідно з частиною 1 статті 75 ГПК України, обставини, які…

… Отже, Позивач визнав наявність у Відповідача 1 майна.

Жодних підстав для виникнення сумнівів в достовірності та добровільності визнання цих обставин немає.

А тому Відповідач 2 вважає обґрунтованим просити суд звільнити Відповідача 2 на Відповідача 1 на підставі частини 1 статті 75 ГПК України від доказування факту визнання Позивачем наявності у Відповідача 1 майна.

2.2. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палат клеєного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17…

… Оскільки у Відповідача 1 виявлено майно в рамках виконавчого провадження, то, відповідно, в даному випадку відсутня одна із обов`язкових ознак фраудаторного правочину. Що в свою чергу унеможливлює задоволення позовних вимог по справі.

До речі, як вбачається з відзиву Відповідача 1 на позовну заяву, після укладення спірних договорів у нього залишилось багато найменувань майна. За рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед Позивачем.

2.3. Позивач зазначає, що виявлене майно є неліквідним. В той же час чинне законодавство не містить визначення поняття неліквідності майна.

2.3.1. Законом України «Про виконавче провадження» визначений перелік майна, на яке може бути звернено стягнення за виконавчими документами.

Майно, виявлене в рамках вказаного виконавчого провадження, не відноситься до переліку майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами.

Жодна річ із переліку, зазначеного Відповідачем 1 у довідці, яка є додатком до його відзиву на позовну заяву, не відноситься до майна, на яке не може бути звернено стягнення за згконавчими документами згідно із Законом України «Про викойавче провадження».

2.3.2. Статтею 177 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України визначено, що…

Як вбачається з матеріалів справи, і виявлене в рамках виконавчого провадження нерухоме майно, і майно, зазначене Відповідачем 1 у відзиві на позовну заяву, є майном у я значенні чинного законодавства, не виключеним із господарського обігу.

Відповідно - на це майно може бути звернуто стягнення.

… З наведеного випливає, що для з`ясування питання, чи є зруйнованими вищевказані об`єкти нерухомого майна, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право. І належним доказом цього припущення Позивача може бути виключно висновок експерта. Якого (висновку) матеріали справи не містять.

По-третє. До того моменту, поки право власності на вказані об`єкти нерухомого майна є зареєстрованим, вони є майном, на яке може бути звернуто стягнення в рамках виконавчого провадження.

Крім того, у Відповіді Позивач зазначає, що ці об`єкти було арештовано, описано та виставлено на торги. Що є додатковим підтвердженням того факту, що ці об`єкти є майном, за рахунок яких Відповідач 1 може відповідати за своїми зобов`язаннями перед Позивачем.

Враховуючи наведене, неможливо погодитись з твердженням Позивача, що виявлені у Відповідача 1 об`єкти нерухомого майна є неліквідними, оскільки доказів цього Позивач суду не надав.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у Відповідача 1 наявна велика кількість іншого майна, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги Позивача у виконавчому провадженні.

Враховуючи наведене, припущення Позивача, що наведені вище об`єкти нерухомого майна є неліквідними, є неспроможним, таким, що не відповідає фактичним обставинам, які наведені самим же Позивачем, а також не підтверджене належними доказами.

4. Щодо відсутності у Відповідача майна, яке можна реалізувати.

Позивач у Відповіді зазначає, що нібито у Відповідача 1 наявне лише майно, яке неможливо реалізувати та виручені кошти направити на погашення зобов`язання Відповідача 1 перед Позивачем. Що, на думку Позивача, свідчить про неможливість примусового виконання рішення суду про стягнення коштів.

З таким припущенням Позивача неможливо погодитись з огляду на таке.

По-перше. Відповідач 1 разом з відзивом на позовну заяву надав довідку, відповідно до якох у підприємства була в наявності велика кількість майна, за рахунок якого можливо югашати заборгованість перед Позивачем.

У справі відсутні матеріали виконавчого провадження, що унеможливлює встановлення обставин, на які посилається Позивач як доказ ухилення Відповідача 1 від виконання судового рішення.

В той же час, нездійснення приватним виконавцем реалізації нерухомого майна, виявленого в рамках виконавчого провадження, а також зазначеного Відповідачем 1 у довідці, долученій до відзиву на позовну заяву, протягом більш ніж 15 місяців (вказане Позивачем виконавче провадження відкрито у листопаді 2021 року) свідчить не про відсутність у Відповідача 1 майна, за рахунок якого можна задовольнити вимоги Позивача у виконавчому гровадженні (як про одну із ознак фраудаторності спірних договорів, на думку Позивача), а на бездіяльність приватного виконавця (що не є предметом дослідження під час розгляду дшої справи).

5.Щодо обставини, яка стала підставою для укладення спірних договорів…» (т. 3 а.с. 33-40).

Надаючи відповідь на відзив ТОВ «Содружество» від 22.02.2023р., позивач зазначав про наступне: «… Наявність майна у Відповідач 1 не спростовує факту фраудаторності правочинів.

В доказ наявності майна у ГТОВ ТВП «Содружество» Відповідач 1 падав довідку, без дати та номеру, за змістом якої вбачається нібито наявність «в бухгалтерському обліку підприємства на 112 рахунку» 28 одиниць рухомого майна.

В той же час, зазначена довідка не містить жодної інформації про балансову вартість такого майна, рівень зносу.

Окрім того, Відповідач 1 у відзиві зазначає про його обізнаність щодо виконавчого провадження про стягнення з нього грошових коштів на користь Позивача.

Однак всупереч ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» приховує від приватного виконавця зазначене майно, а наразі лише намагається за допомогою нібито наявності такого активу ввести суд в оману.

Та навіть, якщо уявити, що у Відповідача і насправді є майно, це не спростовує того, факту, що в межах виконавчого провадження не було здійснено погашення заборгованості за рішенням суду перед Позивачем ані за рахунок стягнутих коштів ані за рахунок реалізованого майна.

Таким чином, нібито наявність рухомого майна на балансі Товариства, вартість 'якого не доведено належними доказами та існування якого приховано від приватного виконавця, не спростовує факту укладення спірних договорів пов`язаними юридичними особами під час розгляду справи про стягнення з Відповідача 1 на користь Позивача грошових коштів за цінами значно нижчими за ринкові…

… «Ринкові» ціни, визначені Відповідачем 1 за допомогою проведення незалежної оцінки є заниженими.

До позовної заяви було додано довідки про оціночну вартії об`єктів нерухомості, які підтверджують об`єктивну невідповідність вартості реалізованих Відповідачем 1 об`єктів нерухомого майна на користь Відповідача 2 ринковим цінам з огляду на зменшення такої вартості в рази від допустимих діапазонів співставних об`єктів оцінки.

Як наглядний приклад ринкових цін співставних об`єктів нерухомості приведемо в якості прикладу оцінку складових від одного комплексу нежитлових приміщень, що належали Відповідачу 1.

Оцінку було проведено в межах виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення суду про стягнення з Відповідача- 1 коштів на користь Позивача.

Належність зазначених об`єктів до одного комплексу з нерухомим майном, що було відчужено за фраудаторними правочинами, доводиться наданим Відповідачем 1 договором купівлі-продажу нежилих приміщень від 18.06.2013 року

Зазначені об`єкти були оцінені в 613 000,00 грн. навіть з урахуванням непридатного стану до експлуатації та численні пошкодження, в той час коли придатні до експлуатації приміщення були оцінені в середньому близько по 30 тис. грн.

Тобто купа цегли була оцінена в 20 раз дорожче ніж придатні до експлуатації нежитлові приміщення.

Вартість 1 цеглини наразі складає 7 грн. 00 коп.

Вартість одного з об`єктів нерухомості Відповідачем 1 визначено в розмірі 24 036,78 грн.

Враховуючи зазначені показники 24 036,78 грн / 7,00 грн. = З 433 цеглини, які лежать на якомусь складі, що не може бути ринковою ціною нежитлової будівлі майстерні та побутових приміщень.

Таким чином, виникає об`єктивний сумнів у відповідності визначених цін реальним ринковим показникам навіть з урахуванням, що правочини було вчинено в травні 2021 року…» (т. 3 а.с. 47-49).

До відповіді на відзив додано копію висновку про вартість майна від 10.10.2022р. (т. 3 а.с. 50-77).

Відповідач - 2, заперечуючи проти відповіді на відзив, у запереченнях зазначав про наступне: «… 1. Наявність майна у Відповідача 1 унеможливлює визнання спірних договорів фраудаторними…

… 1.2. Позивач вказує, що надана Відповідачем 1 довідка про наявність майна, яке обліковується на балансі підприємства Відповідача 1 після укладення спірних х`оворів, не містить жодної інформації про балансову вартість такого майна та рівень зносу.

Відхиляючи даний аргумент, Відповідач 1 звертає увагу на те, що стандарт доказування того, що оспорюваний правочин є фраудаторним, наведений в ряді постанов Верховного суду. Наприклад, ..

Згідно з усталеною практикою Верховного суду у подібних справах однією із обов`язкових умов для визнання правочину фраудаторним є те, що після відчуження рного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

З наведеного випливає, що наявність після укладення спірних договорів у Відповідача 1 двадцяти восьми найменувань майна, яке обліковується на балансі підприємства, свідчить про відсутність однієї із обов`язкових умов для визнання тавочинів недійсними (фраудаторними). Незалежно від балансової вартості та рівня зносу цього майна. Оскільки, як відомо, майно боржника реалізовується не за балансовою вартістю і незалежно від рівня зносу.

1.3. Позивач зазначає, що всупереч частині 5 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» Відповідач 1 приховує від приватного виконавця майно, а -зразі лише намагається за допомогою нібито наявності такого активу ввести суд в з ману.

З таким припущенням Позивача неможливо погодитись, оскільки доказів цього "озивач суду не надав.

Зокрема, докази зобов`язання приватним виконавцем Відповідача 1 надати майно, зазначене у довідці, долученій Відповідачем 1 до відзиву на позовну заяву, або виявити належне боржникові майно, в матеріалах справи відсутні. Матеріали виконавчого провадження у приватного виконавця судом не витребовувалися, оскільки -одним із учасників справи таке клопотання заявлене не було, що унеможливлює встановлення судом обставини, що належне Відповідачу 1 на праві власності майно, -им приховується. Про навмисне вибуття майна із володіння Відповідача 1, що могло б свідчити про його умисне ухилення від виконання судових рішень, матеріали справи також не містять.

1.4. Той факт, що в межах виконавчого провадження не було здійснено погашення :зборгованості за рішенням суду перед Позивачем ані за рахунок стягнутих коштів, ані за рахунок реалізованого майна, не може бути підставою для визнання спірних договорів недійсними. Оскільки бездіяльність приватного виконавця є підставою для притягнення його до відповідальності, а не є ознакою фраудаторності правочинів. А, як вбачається з документів, долучених Позивачем до матеріалів справи, в даному випадку мова має йти саме про бездіяльність приватного виконавця, враховуючи наступне: виконавче провадження відкрите восени 2021 року, опис та арешт майна був здійснений приватним виконавцем лише в лютому 2022 року, оцінка майна здійснена лише в жовтні 2022 року, станом на початок квітня 2023 року відсутні відомості про "доведення публічних торгів з реалізації цього майна.

Таким чином, Позивач в даному випадку намагається бездіяльність приватного виконавця (яку можливо визначити причиною того, що в межах виконавчого -ровадження не було здійснено погашення заборгованості за рішенням суду перед "ззивачем) зазначити підставою для визнання спірних договорів недійсними. Хоча ані чинне законодавство, ані судова практика не пов`язують недійсність правочинів з бездіяльністю приватного виконавця.

Наведене свідчить про хибність припущення Позивача про те, що після відчуження стірного майна у Відповідача 1 відсутнє інше майно, за рахунок якого він може здповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

До речі, саме на Позивача в даному випадку покладений тягар доказування того, що після укладення спірних договорів у Відповідача 1 було відсутнє таке майно, А не Відповідач 1 повинен довести наявність такого майна. В той же час Позивач надав суду докази саме того, що у Відповідача 1 таке майно залишилось. Цей факт стверджується копіями документів із матеріалів виконавчого провадження, ззлученими Позивачем до відповідей на відзиви.

1.5. В передостанньому абзаці аркушу 3 Відповіді Позивач зазначає, що нібито срні договори укладені за цінами значно нижчими за ринкові. Це міркування позивача є помилковим. Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, Відповідач 1 надав копії звітів про оцінку ринкової вартості нерухомого майна, з яких вбачається, що спірні договори укладені за цінами не нижче ринкових.

Співпадіння моменту укладення спірних договорів з часом розгляду спору між позивачем та Відповідачем 1 є випадковим, що підтверджується заявою свідка залучена Відповідачем 1 до відзиву на позовну заяву), в якій особа, яка укладала срні договори з боку Відповідача 1, будучи попередженою про кримінальну їщповідальність за надання завідомо неправдивих свідчень, заявила про випадковість цього співпадіння.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що вказане співпадіння є дійсно випадковим, оскільки спірні договори були укладені на виконання реальних договірних зобов`язань між Позивачем та Відповідачем (звертаємо увагу, що правовідносини між ними виникли раніше за початок вказаного Позивачем судового процесу).

2. Припущення Позивача, що укладення договорів оренди між Відповідачем 1 та Відповідачем 2, а також третейський розгляд спорів між ними направлені виключно на недопущення звернення стягнення на майно, є помилковим.

Позивач в абзаці 3 аркушу 4 Відповіді зазначає, що Відповідач 1 не надав належних і ззказів направлення договорів оренди нежитлових приміщень на настання реальних І -завових наслідків.

'2.1. В даному випадку Позивач невірно розуміє тягар доказування. Статтею 204 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України встановлено, що правочин є правомірним, дещо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Таким чином, саме на Позивача покладається обов`язок спростування цієї презумпції, якщо він не погоджується з нею. Неправомірність зазначених договорів ззенди Позивачем не доведена.

Крім того. У відповідності з частиною 1 статті 234 ЦК України…

Оскільки на даний момент вказані договори оренди нежитлових приміщень не визнані недійсними у встановленому законом порядку, вони породжують відповідні права та обов`язки. Зокрема, зобов`язання Відповідача 1 здійснити при настанні відповідної події, вказаної у пункті 4.1.6 цих договорів, відчуження відповідних об`єктів нерухомого майна…» (т.3 а.с. 93-99).

Колегія суддів констатує, що до своїх заперечень Відповідачі -1, -2 не надавали належних і допустимих в розумінні статтей 76,77 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження своїх доводів.

Відповідно до частин 1,3 статті 166 Господарського процесуального кодексу України:

1. У відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.

3. До відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - шостою статті 165 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1,3 статті 167 Господарського процесуального кодексу України:

1. У запереченні відповідач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.

3. До заперечення застосовуються правила, встановлені частинами третьою - шостою статті 165 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 3-6 частини третьої, пунткту 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України:

3. Відзив повинен містити:

3) у разі повного або часткового визнання позовних вимог - вимоги, які визнаються відповідачем;

4) обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, наданих позивачем, з якою відповідач погоджується;

5) заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права;

6) перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання;

5. Копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи надсилаються (надаються) одночасно з надсиланням (наданням) відзиву до суду з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

6. До відзиву додаються:

1) докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Так, замість використання процесуальних можливостей надавати докази на спростування доводів позивача, Відповідачі-1,-2 вдаються до декларативних тверджень про його обов`язок доводити свої позовні вимоги.

Відповідно до частини 1, 3,4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України:

1. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

3. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

4. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що за своїм змістовним наповненням заперечення Відповідачів -1,-2 побудовані на концепції негативного доказу і містять ознаки неформальної помилки «заперечення корелятива», яка полягає у спробі ввести альтернативи там, де їх немає .

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Боржник, який відчужує майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов`язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається якщо: недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

В ЦК України закріплений підхід, за яким оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Разом з тим, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20).

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

Верховний Суд вже звертав увагу, що правочин, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний правочин), може бути як оплатний, так і безоплатний правочин. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св)).

Вказані критерії зокрема можуть бути застосовані для кваліфікації договору, як фраудаторного.

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20, провадження № 61-2612св23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що "позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України".

Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 904/624/19 виходив із обставин укладення фраудаторного правочину навіть до пред`явлення позову про стягнення боргу, зазначивши наступне: "…договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладення договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора".

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 910/12093/20.

Постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 24.04.2023р. у справі ВП № 67685474 встановлено : " ... в ході провдення виконавчих дій виконавцем описано й арешоватене майно боржника, а саме нежитлова будівля заг.площею 1463,2 кв.м, а саме: будівля бункреної, літ Л, галерея Літ. Л-2, заг.площею 131,8 кв.м; будівля адмін цеху, літ -К, заг.площею 1331,4 кв.м., за адресою Дніпропетровська обл., м.Покров, вул. Партизанська, 1 А. Дане майно передано на реалізацію до ДП "СЕТАМ" на електроних торгах. ДП "СЕТАМ" проведено троє торгів, та вищезазначене майно реалізовано не було в зв`язку і з відсутністю бажаючих придбати майно..." (т. 3 а.с. 115-117).Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Враховуючи вищевстановлені фактичні обставини справи, колегія суддів доходить висновку, що наявні в матеріалах справи докази і встановлені на підставі них юридичні факти, а саме : обізнанність з 12.05.2021р. Господарчого товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства "Содружество" про наявність спору, який перебував в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Покровської міської ради Дніпропетровської області про стягнення з нього 776474,63грн; введення Відповідачем - 1 в оману суду щодо наявності договірних відносин з Господарчим товариством з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства «Содружество» за договорами оренди нежитлових приміщень та наявності рішень Третейського від 13.05.2021 року, від 14.05.2021 року та від 17.05.2021 року; пов`язаність підписанта з боку Відповідача - 1 оспорюваних договорів №552 від 26.05.2021р. ( т.1 а.с. 32), №553 від 26.05.2021р. та №558 від 01.06.2021р. фізичної особи ОСОБА_1 з юридичною особою Відповідача -2 так і з з фізичною особою ОСОБА_2 - Генеральний директор ГТОВ ТВП "Содружество", відсутністть в матеріалах справи доказів на підтвердження реальності здійснення оспорюваних договорів в частині надання перерахування Відповідачем 2 ціни продажу об`єктів нерухомого майна 24036,78 грн, 30083,22 та 20100,00 грн., відповідно, на рахунки Відповідача -1 на протязі тридцяти днів з моменту підписання цього договору і після спливу зазначеного строку є більш вірогідними ніж твердження Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробниче підприємство "Стройпрогрес", викладені в його письмових поясненнях про те, що « … факт ознайомлення з матеріалами справи №904/3778/21 жодним чином не вплинув на волевиявлення укласти спірні договори купівлі- продажу. А певне співпадіння дат укладення цих договорів з періодом, в який було здійснено ознайомлення з матеріалами справи №904/3778/21 є виключно співпадінням…», які грунтуються на доказах наявності обставин договірних відносин між Відповідачами 1, 2 за договорами оренди нежитлових приміщень, рішень Третейського від 13.05.2021 року, від 14.05.2021 року та від 17.05.2021 року, які є недостовірними в розумінні статті 78 Господарського процесуального кодексу України доказами.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України:

1. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

2. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

3. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищенаведене, звіт про оцінку ринкової вартості нерухомого майна (т.2 а.с. 64-182) є менш вірогідним доказом порівняно з наданими позивачем доказами непожливості реалізації цього майна в межах виконавчого провадження ВП № 67685474 з примусового виконання Наказу від 22.11.2021р. у справі № 904/3778/21 (т.1 а.с. 56-62, т.2 а.с. 3-5, 9-12, 50-77,115-117).

Вищенаведене спростовує доводи товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства «Содружество», викладені у відзиві на апеляційну скаргу в частині того, що : « … Стандарт доказування того, що оспорюваний правочин є фраудаторним, наведений в ряді постанов Верховного суду. Наприклад, у постановах від 24 липня 2019 року у справі №405/1820/17, від 19.05.2021 року у справі №693/624/19 тощо.

Згідно з усталеною практикою Верховного суду у подібних справах обов`язковими умовами для визнання правочину фраудаторним є наступні:

1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості;

2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору;

3) майно відчужене на користь близького родича;

4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Частиною 1 статті 190 ЦК України визначено, що…

Відповідно до статті 179 ЦК України річчю є …

У Відповідача 1 станом на 02.06.2021 року (після укладення спірних Договорів) на балансі серед іншого знаходилось більше двадцяти п`яти найменувань різного майна. Що підтверджується довідкою (копія якої була долучена до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву).

Перелік майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, встановлений Законом України «Про виконавче провадження».

Жодна річ із переліку, зазначеного у вказаній довідці, не відноситься до майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами у відповідності із Законом України «Про виконавче провадження».

Наявність у Відповідача 1 після укладання спірних Договорів майна, на яке може бути звернуто стягнення, означає відсутність однієї із обов`язкових підстав для визнання правочинів фраудаторними.

2. Відповідач 1 уклав спірні Договори не з метою ухилення від виконання судового рішення.

Позивач зазначає, що нібито Відповідач 1 уклав спірні договори з метою ухилення від виконання рішення суду.

Наведене припущення Позивача не відповідає дійсності.

По-перше. Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач не надав не тільки належних та допустимих, а взагалі не надав жодних доказів на підтвердження вказаного припущення.

По-друге. Між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 01.10.2020 року був укладений договір оренди нежитлового приміщення №01/10-1 (надалі - Договір оренди 1 / копія була долучена до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву), на підставі якого Відповідач 1 передав, а Відповідач 2 прийняв у строкове платне користування нежитлову будівлю цеху по виготовленню залізобетону літ. «З» загальною площею 2 504,8 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Також між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 01.10.2020 року був укладений договір оренди нежитлового приміщення №01/10-2 (надалі - Договір оренди 2 / копія була долучена до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву), на підставі якого Відповідач 1 передав, а Відповідач 2 прийняв у строкове платне користування нежитлову будівлю майстерні та побутові приміщення літ. А-2 загальною площею 733,7 кв.м., що знаходиться по вулиці Партизанська, №1-А в місті Покров Дніпропетровської області.

Крім того, між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 01.10.2020 року був укладений договір оренди нежитлового приміщення №01/10-3 (надалі - Договір оренди 3 / копія була долучена до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву), на підставі якого Відповідач 1 передав, а Відповідач 2 прийняв у строкове платне користування нежитлову будівлю майстерні деревообробної літ. «Ж» загальною площею 575,4 кв.м., що знаходиться по вулиці Партизанська, №1-А в місті Покров Дніпропетровської області.

Пунктом 4.1.6. кожного із вказаних Договорів оренди встановлено, що у випадку, якщо офіційний курс гривні, встановлений Національним банком України щодо долара США, стане меншим ніж 28,00 грн. за 1 долар США, орендодавець зобов`язується здійснити відчуження об`єкту оренди. Сторони дійшли згоди не надавати силу попереднього договору даним положенням договору.

У зв`язку з настанням вказаної події, Відповідач 2 звернувся до Відповідача 1 листом вих. №06/02 (копія була долучена до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву), в якому просив зазначити, чи є у орендодавця претензії щодо виконання орендарем умов Договору оренди 1, а також у разі відсутності таких претензій здійснити відчуження об`єкту оренди на користь орендаря.

Аналогічно Відповідач 2 звернувся до Відповідача 1 листом вих. №07/02 (копія була долучена до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву) стосовно Договору оренди 2 і листом вих. №08/02 (копія була долучена до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву) стосовно Договору оренди 3.

Відповідач 1 надав відповідь на лист вих. №06/02 (копія була долучена до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву), відповідь на лист вих. №0/02 (копія була долучена до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву), відповідь на лист вих. №08/02 (копія була долучена до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву), в яких зазначив, що орендар належним чином виконував зобов`язання за відповідними Договорами оренди і у Відповідача 1 відсутні будь-які претензії щодо виконання орендарем своїх зобов`язань.

В той же час Відповідач 1 відмовився продавати саме Відповідачу 2 об`єкти оренди, посилаючись на те, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента. Тому, на думку Відповідача 1, він не обмежений у виборі покупця своїх об`єктів нерухомого майна.

У зв`язку з наявністю спору щодо вибору покупця об`єктів оренди, Відповідач 1 та Відповідач 2 уклали третейські угоди (копія була долучена до відзиву Відповідача 1 на позовну заяв), згідно з умовами яких спори щодо виконання обов`язку укладення кожного із спірних договорів купівлі-продажу передали на вирішення третейського суду.

Рішеннями третейського суду від 13.05.2021 року (копія була долучена до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву), від 14.05.2021 року (копія була долучена до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву), від 17.05.2021 року (копія була долучена до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву) Відповідача 1 зобов`язано здійснити відчуження відповідних об`єктів оренди на користь Відповідача 2.

Статтею 629 України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Саме на виконання наведених договірних зобов`язань Відповідач 1 уклав спірні Договори.

По-третє. Директор підприємства Відповідача 1 у заяві свідка (копія була долучена до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву) заявив, що Відповідач 1 уклав спірні Договори не з метою ухилення від виконання рішення суду, а з метою виконання умов договорів оренди та відповідних рішень третейського суду.

З наведеного вбачається, що внутрішня воля Відповідача 1 в момент укладення спірних Договорів (воля виконати договірне зобов`язання здійснити відчуження об`єктів на користь Відповідача 2) відповідала зовнішньому прояву у вигляді укладення нотаріально посвідчених Договорів.

3. Відчуження об`єктів нерухомого майна за спірними договорами здійснено за ринковими цінами.

Позивач зазначає, що ціна об`єктів нерухомого майна, зазначена в спірних Договорах, нібито є значно меншою ринкової, що, на думку Позивача, нібито свідчить про заниження їх вартості.

Таке припущення Позивача є помилковим. Оскільки вартість, за якою відповідні об`єкти нерухомого майна були відчужені, повністю відповідає їх ринковій вартості на момент продажу. Що підтверджується відповідними звітами про оцінку ринкової вартості кожного із об`єктів (копії були долучені до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву).

4. Відсутні підстави вважати укладені Відповідачем 1 спірні договори фраудаторними правочинами.

4.1. Позивач зазначає, що вважає спірні Договори фраудаторними правочинами.

Таке припущення Позивача є хибним з огляду на таке.

Вище (див. розділ 1 даного відзиву) наведений стандарт доказування того, що оспорюваний правочин є фраудаторним, відповідно до практики Верховного Суду.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, Відповідач 1 уклав спірні Договори на відплатній основі за ринковою ціною. А також після укладення спірних Договорів у Відповідача 1 залишилось майно, на яке можливо звернути стягнення, - більше двадцяти п`яти найменувань речей.

Відсутність двох наведених обов`язкових підстав виключає правову можливість визнати спірні договори фраудаторними правочинами.

4.2. У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Як вбачається з матеріалів справи, укладення Відповідачем 1 спірних Договорів вчинене з метою виконання договірного зобов`язання, передбаченого умовами договорів оренди, а також з метою добровільного виконання рішень третейського суду.

Виконання договірного зобов`язання є правомірною дією.

З огляду на це укладення спірних Договорів не можна вважати діями, вчиненими з наміром завдати шкоди Позивачу або будь-яким іншим особам.

4.3. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц зазначено наступне. Пунктом 6 статті З ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Відповідно до частини другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Якщо оспорюваний договір не направлений на реальне настання правових наслідків, а спрямований на встановлення кредитору однієї із сторін договору перешкод у розпорядженні спірним майном, то такі дії свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорювані правочини (Договори купівлі- продажу) направлені на реальне настання правових наслідків. А саме - на належне виконання договірного зобов`язання та на добровільне виконання рішень третейського суду. Тому в даному випадку відсутні підстави вважати такі дії недобросовісною поведінкою Відповідача 1.

4.4. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17) зроблено висновок, що згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті З ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року, від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.

В даному випадку дії Відповідача 1 характеризуються чесністю (він чесно виконав договірне зобов`язання), відкритістю (Відповідач 1 відкрито заявляє про виконання свого договірного зобов`язання, надаючи відповідні докази), повагою інтересів іншої сторони договору та відповідного правовідношення (Відповідач 1 поважає інтереси сторін Договору (виконуючи належним чином договірні зобов`язання) та будь-яких інших осіб (не здійснюючи дій їм на шкоду, виконуючи всі вимоги приватного виконавця, не здійснюючи відчуження належного йому майна, яке знаходиться на балансі підприємства тощо)).

Відповідно до практики Верховного суду по розгляду аналогічних справ у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

В даному випадку внутрішня воля Відповідача 1 відповідає зовнішньому її прояву. А саме - внутрішня воля Відповідача 1 була спрямована на виконання договірного зобов`язання (передбаченого умовами договорів оренди), а також на добровільне виконання рішень третейського суду. Фактичні дії Відповідача 1 полягали саме у виконанні свого договірного зобов`язання - здійснити відчуження об`єктів нерухомого майна у визначений строк на користь орендаря, який належним чином виконував договірні зобов`язання.

Тобто при вчиненні спірних правочинів Відповідач 1 мав на меті саме ті цілі, які були передбачені пунктами договорів оренди.

При цьому Відповідач 1 нікого не вводив в оману - прямо зазначає про виконання ним зазначеного договірного зобов`язання і надає відповідні докази.

Укладаючи спірні Договори, сторони знали, що зобов`язання по відчуженню об`єктів нерухомого майна у визначений строк буде виконане (оскільки зафіксоване договорами), має законну ціль - виконати договірне зобов`язання, вчинені не для виду, а для дотримання договірної дисципліни. При цьому Відповідач 2 мав намір отримати у власність відповідні об`єкти нерухомого майна при настанні відповідної події за умови належного виконання ним зобов`язань за договорами оренди, а Відповідач 1 мав намір отримати від Відповідача 2 відповідну ринкову вартість зазначених об`єктів нерухомого майна.

5. Відповідач 2 як сторона вищевказаних Договорів оренди мав правомірні очікування щодо відчуження відповідних об`єктів нерухомого майна на його користь при настанні визначеної події за умови належного виконання ним своїх зобов`язань за договорами оренди.

Відповідно до прецедентно! практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

Законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності, в тому числі і тоді, коли йдеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності. Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного особі суб`єктивного права, а також їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач 1 та Відповідач 2 є сторонами договорів оренди, відповідно до пункту 4.1.6 яких, у випадку, якщо офіційний курс гривні, встановлений Національним банком України щодо долара США, стане меншим ніж 28,00 грн. за 1 долар США, Відповідач 1 зобов`язується здійснити відчуження об`єкту оренди. Сторони дійшли згоди не надавати силу попереднього договору даним положенням договору.

Наведене означає, що у Відповідача 2 як контрагента по договорам оренди, були законні очікування щодо вчинення Відповідачем 1 відчуження відповідних об`єктів нерухомого майна на користь Відповідача 2 при настанні відповідної події у разі належного виконання Відповідачем 2 своїх зобов`язань за відповідними договорами оренди.

Відповідно - визнання укладених Відповідачем 1 спірних договорів купівлі-продажу недійсними буде неправомірним порушенням правомірних очікувань Відповідача 2 щодо виконання Відповідачем 1 договірних зобов`язань, передбачених відповідними договорами оренди - зобов`язання здійснити відчуження об`єктів нерухомого майна при настанні відповідної події за умови належного виконання Відповідачем 2 зобов`язань за договорами оренди.

6. Щодо заборони суперечливої поведінки.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті 1.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Верховний суд у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 року у справі №390/34/17 зробив висновок про застосування норми права - пункту 6 статті З ЦК України.

Добросовісність (пункт 6 статті З ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач протягом розгляду справи кардинально змінює свою позицію.

У позовній заяві Позивач зазначає про відсутність у Відповідача 1 майна після укладення спірних правочинів, за рахунок якого можливо погасити заборгованість перед Позивачем.

У відповіді на відзив Відповідача 2 Позивач зазначає про наявність такого майна. Хоча і неліквідного, за визначенням Позивача.

У відповіді на відзив позиція Позивача знову змінюється - він зазначає, що таке майно є, апе воно коштує більше 610 тисяч гривень. Що практично дорівнює розміру заборгованості перед Позивачем.

З аналізу наведеного випливає, що позиція Позивача по справі змінилась з відсутності майна, за рахунок якого можна погасити заборгованість перед Позивачем (що є однією із ознак для визнання правочинів недійсними) до наявності у Відповідача 1 майна вартістю, яка практично дорівнює розміру заборгованості перед Позивачем (що фактично виключає юридичну можливість визнання спірних договорів недійсними).

7. Щодо обов`язку дотримання принципу добросовісності.

Тлумачення як статті 3 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України загалом, так і пункту 6 статті З ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Вище (див. розділ 6 даного відзиву) наведений висновок Верховного Суду щодо принципу добросовісності.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19).

Якщо особа, яка має суб`єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що має намір здійснити відчуження об`єкта своєї власності, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом вчинити інакше суперечитиме попередній поведінці такої особи (постанова Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі 126/2200/20).

Як вбачається з матеріалів справи, протягом розгляду справи Відповідач 1 своє волевиявлення з приводу відчуження відповідних об`єктів нерухомого майна у разі настання відповідної події, не змінював і виконав шляхом укладення спірних договорів.

За таких обставин, слід дійти висновку, що поведінка Відповідача 1 відповідає його попереднім заявам та поведінці.

Більше того, неукпадення спірних договорів Відповідачем 1 було б поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, було б поведінкою, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони і було б грубим порушенням заборони суперечливої поведінки. Що є неприпустимим.

8. Щодо обов`язку Відповідача 1 виконати свої договірні зобов`язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Така правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 23.01.2019 року у справі №355/385/17.

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 525, 526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 598 ЦК України …

Статтею 599 ЦК України…

… Із наведених положень законодавства вбачається, що зобов`язання вважається виконаним належним чином відповідно до умов договору, якщо боржник виконав його таким чином та способом, на які повинні були розраховувати обидві сторони, а за наслідками такого виконання кредитор отримав можливість розпоряджатися виконаним на свій розсуд.

Як вбачається з матеріалів справи, у Відповідача 1 існувало договірне зобов`язання перед Відповідачем 2 здійснити відчуження відповідних об`єктів нерухомого майна за умови настання відповідної події.

Якщо особа, яка має суб`єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти своє волевиявлення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити інакше суперечитиме попередній поведінці такої особи (постанова Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі 126/2200/20).

Відповідно до приписів статті 3 частини 1 пункту 6 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Із матеріалів справи вбачається, що неналежне виконання договірного зобов`язання Відповідачем 1 (не укладення з Відповідачем 1 спірних договорів з настанням відповідної події, зазначеної в договорах оренди) призвело б до того, що Відповідач 2 не отримав можливість розпоряджатися виконаним на свій розсуд.

У зв`язку із чим Відповідач 1 не вправі розраховувати на те, що Відповідач 2 має за власний рахунок виправляти негативні для Відповідача 1 наслідки, що виникли б за результатами не добросовісної та не розумної поведінки Позивача.

Подібна до вищевказаного правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.04.2018 року у справі №914/1027/18.

9. Щодо несумісності задоволення позовних вимог з загальними засадами цивільного права.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, Позивач серед іншого просив визнати недійсними договори купівлі-продажу, укладені між Відповідачем 1 та Відповідачем 2.

В той же час в матеріалах справи наявні договори оренди (які не визнані недійсними і не є нікчемними), які передбачали зобов`язання Відповідача 1 укласти з Відповідачем 2 спірні договори.

По-перше, рішення про задоволення позовних вимог апріорі є таким, що порушує статті 629 ЦК України щодо обов`язковості договору (в даному випадку - договорів оренди).

По-друге. Рішення про задоволення позовних вимог апріорі є таким, що не відповідає таким загальним засадам цивільного законодавства (передбаченим статтею З ЦК України), як справедливість, добросовісність, розумність. Що є неприпустимим.

Принцип добросовісності може бути у певних випадках використаний при аналогії права (частина 2 статті 8 ЦК України), коли він заповнює прогалини у цивільному законодавстві. При цьому якщо суддя відчуває, що судове рішення, яке він має прийняти, суперечить природі людини, яка наділена розумом і моральними почуттями, він в силу вимог принципу справедливості, добросовісності і розумності повинен застосувати цей принцип, як нормативний регулятор у порядку аналогії права, (с. ЗО Науково-практичного коментаря до цивільного законодавства України: у 2 т. / [відп. ред. В. Г. Ротань]. - [2-е вид.]. - X. : Фактор, 2010. -Т. 1. - 800 с.).

Показовим прикладом в цьому аспекті Відповідач 1 вважає постанову Вищого господарського суду України від 25.05.2004 року у справі №39/311 (так звана справа «Аспірину»), В якій господарський суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог (які базувались на нормах спеціального законодавства), оскільки задоволення позовних вимог порушувало б положення нормативного акту вищої юридичної сили - Конституції України…» та відповідача -2 : «… В порушення положень частини 1 статті 74 ГПК України Апелянт не надав доказів на підтвердження цього хибного припущення.

По-друге. Особа, яка уклала спірні договори купівлі-продажу від імені Відповідача 1, в заяві свідка (надалі - Заява свідка / додаток 17 до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву), будучи попередженою про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих свідчень, зазначила, що ці договори були укладені на виконання відповідних договірних зобов`язань, які виникли в силу укладених між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 договорів оренди об`єктів нерухомого майна. При цьому Відповідач 1, укладаючи спірні договори, вважало і укладені договори оренди, і ухвалені рішення третейського суду обов`язковими для виконання. Тому і уклало спірні договори саме з Відповідачем 1 (див. Заяву свідка).

Оскільки Апелянт не надав вирок суду, який набрав законної сили, про притягнення директора Відповідача 1 до кримінальної відповідальності за надання завідомо неправдивих свідчень, то правомірний мотив укладення спірних договорів (виконання договірного зобов`язання перед Відповідачем 2) є доведеним. А вищевказане припущення Апелянта є хибним та таким, що спростовується доказами у справі.

По-третє. Як вбачається з матеріалів справи, після укладення спірних договорів у Відповідача 1 залишилось як рухоме (більше 20-ти позицій), так і нерухоме майно (вартістю більше 610 000,00 грн.). Що робить неспроможним аргумент Апелянта про бажання Відповідача 1 уникнути плати за користування земельними ділянками.

1.3. Апелянт серед обставин справи зазначає, що Відповідач 1 здійснив відчуження нерухомого майна за заниженими цінами.

З таким твердженням неможливо погодитись, виходячи з наступного.

Відповідач 1 здійснив відчуження відповідних об`єктів нерухомого майна за цінами, які є не нижчими за ринкові ціни на момент укладення спірних договорів. Що підтверджується відповідними звітами про оцінку ринкової вартості кожного із об`єктів (додатки 18-20 до відзиву Відповідача 1 на позовну заяву).

Матеріали справи не містять інших доказів ринкової вартості цих об`єктів на момент укладення спірних договорів.

З клопотанням про призначення судової експертизи для визнання ринкової вартості відповідних об`єктів нерухомого майна на момент укладення спірних договорів Апелянт не звертався.

Крім того, Апелянт не тільки не зазначив, наскільки, на його думку, ринкова вартість цих об`єктів є заниженою. А і не зазначив, якою взагалі є ринкова вартість об`єктів на момент укладення спірних договорів.

1.4. Апелянт серед обставин справи зазначає, що за рахунок об`єктів нерухомого майна, відчужених на підставі спірних договорів, можливо було погасити зобов`язання Відповідача 1 перед Апелянтом.

Це твердження не відповідає дійсності.

По-перше. Виконавче провадження закрите, що підтверджується постановою про закриття виконавчого провадження (копія є в матеріалах справи).

По-друге. Ринкова вартість відчужених об`єктів нерухомого майна не перевищує 75 000,00 грн. Враховуючи той факт, що сума стягнення у виконавчому провадженні перевищує 640 000,00 грн., то очевидно, що навіть якщо ці об`єкти були б реалізовані за ринковою вартістю на публічних торгах, то виреченої суми було б замало навіть для покриття 12% заборгованості перед Апелянтом.

По-третє. З матеріалів справи вбачається, що ані приватний виконавець не здійснював всіх необхідних заходів, спрямованих на стягнення заборгованості перед Апелянтом (не тільки не здійснив оцінку та реалізацію рухомого майна Відповідача 1, а і не здійснив опис цього майна), ані Апелянт не цікавився ходом виконавчого провадження (його не цікавили і не була ним оскаржена оцінка об`єкта нерухомого майна більше ніж через 8 місяців після її проведення, Апелянт дізнався про оцінку об`єктів більш ніж через 5 місяців після проведення оцінки тощо). Це красномовно підтверджує те, що за рахунок вказаних об`єктів нерухомого майна в будь-якому випадку не були б задоволені вимоги Апелянта до Відповідача 1.

1.5. Апелянт серед обставин справи зазначає, що Відповідач 1 залишив неліквідне майно.

Цей аргумент не відповідає дійсності. Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, вартість тільки нерухомого майна, зареєстрованого за Відповідачем 1, перевищує 610 000,00 грн. Не говорячи вже про вартість десятків об`єктів рухомого майна.

1.6. Апелянт серед обставин справи зазначає, що відповідачі є пов`язаними особами.

Враховуючи обставини, які входять до предмету доказування по справі, головним в

даному випадку є те, що відповідачі на момент укладення спірних договорів були пов`язаними насамперед договірними (згідно з укладеними між ними договорами оренди) зобов`язаннями. Відповідно до яких Відповідач 1 був зобов`язаний укласти з Відповідачем 2 спірні договори.

2. Щодо постанов Верховного Суду.

2.1. Апелянт в абзаці 5 аркушу 3 Апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції не відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним в постанові від 19.05.2021 року у справі №693/624/19.

По-перше. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 05 березня 2018 у справі № 918/185/15 і від 10 червня 2020 року у справі № 912/1701/18 указав, що подібність правовідносин необхідно встановлювати одночасно за трьома критеріями: суб`єктним, об`єктним і, так би мовити, змістовним. Основним критерієм, без якого неможливо встановити подібність правовідносин, є змістовний (права й обов`язки суб`єктів).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 року у справі №925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 року у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 року у справі №910/8956/15 та 13.09.2017 року у справі №923/682/16.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №757/31606/15-ц).

Як вбачається з матеріалів даної справи, вона не є подібною до справи №693/624/19. Щонайменше, якщо врахувати змістовний критерій (права й обов`язки суб`єктів). Оскільки сторони спірного договору у справі №693/524/19 не були пов`язані договором, відповідно до умов якого продавець був зобов`язаний здійснити відчуження майна саме набувачу. Не говорячи вже про інші критерії подібності справ.

Крім того, ціна, за якою було відчужено майно, в даній справі не є мізерною. Вона не є нижчою за ринкову ціну на момент укладення спірних договорів (і є вищою за балансову вартість об`єктів). В той час як у справі №693/624/19 ціна була явно заниженою.

Важливим є і те, що у даній справі були спірні договори були направлені на реальне настання правових наслідків (на продаж відповідних об`єктів з метою виконання договірних зобов`язань та виконання рішень третейського суду). Що підтверджується як умовами договорів оренди, так і Заявою свідка. Внутрішня воля сторін цих договорів повністю відповідала зовнішньому її прояву, сторони при укладенні цих договорів не мали інші цілі, ніж передбачені цими правочинами. Сторони гіри укладенні цих договорів продажу не вводили в оману (до або в момент укладення угод) будь-яку третю особу щодо фактичних обставин правочинів або дійсних намірів учасників; не мали свідомого наміру невиконання зобов`язань цих договорів; не приховували справжні наміри учасників правочину. Що підтверджується в тому числі перепискою відповідачів (див. додатки 5-10 до відзиву Відповідача 1 на позов).

2.2. Апелянт в абзаці 6 аркушу 3 Апеляційної скарги вказує, що в жодній наведеній судом першої інстанції постанові Верховного Суду не зроблено висновок про обов`язкову наявність усієї сукупності ознак фраудаторного правочину для визнання такого правочину недійсним.

З цього приводу Відповідач 2 звертає увагу на наступне.

На даний момент сформовано достатньо усталену практику Верховного Суду щодо розгляду справ про недійсність правочинів у зв`язку з їх фраудаторністю.

Відповідно до цієї практики, основними критеріями, для кваліфікації договору, як фраудаторного, можуть бути, зокрема, але не виключно:

1) відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості;

2) відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості;

3) майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо);

4) майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи);

5) після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Досліджуючи наявність цих критеріїв під час укладення спірних договорів, вбачається наступне.

На момент укладення спірних договорів у Відповідача 1 не існувало значної непогашеної заборгованості. Оскільки на той момент у справі №904/3778/21 навіть не було ухвалено рішення судом першої інстанції. В той же час з огляду на рішення господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/1118/18 (яка є подібною до справи №904/3778/21), Відповідач 1 мав законні очікування розраховувати, що і у задоволенні позовних вимог у справі №904/3778/21 буде відмовлено.

Як вбачається з матеріалів справи (див. спірні договори купівлі-продажу), відчуження об`єктів нерухомого майна було здійснено Відповідачем 1 за відплатними договорами. Більше того, ці ціни були не нижче за ринкові ціни на момент укладення вказаних договорів.

Після відчуження майна за спірними договорами у Відповідача 1 залишилось декілька десятків найменувань об`єктів рухомого майна, а також нерухоме майно вартістю більше 610 000,00 гривень. За рахунок цього майна можливо задовольнити вимоги Апелянта як кредитора.

Наведене свідчить про відсутність більшості ознак фарудаторності у спірних договорів.

Крім того, оскільки спірні договори були укладені Відповідачем 1 на виконання укладених з Відповідачем 2 договорів оренди (які не були визнані недійсними в судовому порядку, не є нікчемними в силу закону), то задоволення позовних вимог про визнання недійсними спірних договорів купівлі-продажу буде порушенням норми матеріального права (статті 629 Цивільного кодексу України) щодо обов`язковості договору.

2.3. Апелянт в абзаці 7 аркушу 3 Апеляційної скарги зазначає, що під час розгляду справи суд у сукупності враховує всі обставини та доводи позивача, а не розглядає справу крізь призму обов`язкової наявності усіх ознак фраудаторності.

По-перше. Відповідно до частини 1 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

У пункті 1 статті 6 Конвенції гарантується «процесуальна» справедливість, тобто змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (рішення ЄСГІЛ «Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Greece» від 06.07.2010 року №54111/07).

Одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип «рівної зброї» («equality of arms»), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.

Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27.10.1993 року та «Ankeri v. Switzerland» від 23.10.1996 року).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Дюлоранс проти Франції», «Донадзе проти Грузії»),

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами» (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»),

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.12.2022 року у справі №910/2116/21 (910/12050/21).

З наведеного випливає, що суд під час розгляду справи враховує доводи не тільки позивача, а і відповідача.

По-друге. Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

А оскільки, як зазначено вище, Верховний Суд сформував усталену практику розгляду подібних справ, то висновки Верховного Суду щодо ознак фраудаторності правочину є обов`язковими для судів під час розгляду таких справ.

Тим більше, що сам Апелянт в Апеляційній скарзі в якості порушення зазначає, що нібито суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував відповідних висновків Верховного Суду.

3. Щодо постанови Верховного Суду у справі №755/17944/18.

3.1. Апелянт в розділі 2 Апеляційної скарги вказує на невідповідність рішення суду першої інстанції висновкам, викладеним Верховним Судом у вказаній постанові.

З цим неможливо погодитись, враховуючи наступне.

По-перше. В цій постанові зазначено, що метою укладення правочину було приховання майна від виконання у майбутньому рішення суду та стягнення грошових коштів.

На противагу цьому в даній справі №904/5086/22 така мета відсутня.

По-друге. В Заяві свідка зазначено, що укладення спірних договорів було вчинено для виконання договірного зобов`язання (встановленого укладеними між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 договорами оренди) та відповідних рішень третейського суду.

По-третє. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладаючи договір, сторони спору мали право очікувати на те, що все, що обумовлене укладеним між ними правочином буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Це випливає з норми статті 629 ЦК України, якою встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами та відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.

Тож, вступаючи у договірні стосунки, згідно з договором, Відповідач 2 був вправі розраховувати на те, що його контрагент буде виконувати укладений між ними договір допоки відповідне зобов`язання не буде припинено.

Така правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 18.04.2019 року у справі №910/22752/17.

3.2. Апелянт в абзаці 6 аркушу 4 Апеляційної скарги зазначає, що у справі №755/17944/18 вартість майна, яке було відчужено, взагалі не досліджувалось.

По-перше. Не досліджувалось лише Верховним Судом. Оскільки він є судом права, а не судом факту. Тобто не займається оцінкою доказів у справі, а перевіряє правильність застосування норм права. Як вбачається з постанови апеляційного суду у вказаній справі, порядок оплати (значна відстрочка платежу) був предметом оцінки судом.

По-друге. Вартість майна, за якою здійснюється відчуження, має важливе значення під час розгляду даної категорії справ. Оскільки ринкова вартість свідчить про відсутність умислу не виконувати рішення суду про стягнення боргу з відчужувача майна.

По-третє. З матеріалів даної справи №904/5086/22 вбачається відсутність ряду інших ознак, які дозволяють характеризувати правочин в якості фраудаторного, які були наявні у справі №755/17944/18 (наприклад, після відчуження майна у Відповідача 1 наявне інше (як рухоме, так і нерухоме) майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором).

3.3. Апелянт в абзаці 9 аркушу 4 Апеляційної скарги вказує, що нібито вартість відчуженого майна була значно занижена, на підтвердження чого Апелянт надав суду першої інстанції довідки про оціночну вартість.

По-перше. Апелянт не зазначає, наскільки саме, на його думку, була занижена вартість відчужених об`єктів нерухомого майна. І якою, на його думку, є ринкова вартість цих об єктів на момент укладення спірних договорів.

По-друге. В матеріалах справи наявні відповідні звіти про оцінку ринкової вартості об`єктів на момент укладення спірних договорів. І, відповідно до цих звітів, ціна відчуження вказаних об`єктів нерухомого майна не є нижчою за ринкову ціну.

По-третє. Спочатку Апелянт надав довідки про оціночну вартість об`єктів нерухомості на дати грудня 2022 року. Тобто на дати через півтора року після укладення спірних правочинів. Півтора роки, протягом яких Відповідач 2 як спеціалізоване будівельне підприємство, шляхом виконання будівельно-ремонтних та оздоблювальних робіт здійснив невід`ємні поліпшення цих об`єктів, підвищивши в рази вартість цих об`єктів.

Крім того, довідки, надані Апелянтом, як зазначено ним самим у його заяві свідка, можуть використовуватись кваліфікованим оцінювачем для складання відповідного звіту про оцінку. Чинне законодавство не передбачає можливість використання таких довідок (навіть якби вони були складені на момент вчинення відповідних правочинів) в господарському судочинстві. В той же час Апелянт не надав відповідних звітів про оцінку ринкової вартості об`єктів, які були відчужені за спірними договорами.

Потім у відповіді на відзив Апелянт вдався до другого методу визначення ринкової вартості об`єктів нерухомості. Він, не маючи ані спеціальних знань у галузі оцінки об`єктів нерухомості, ані відповідних кваліфікаційних свідоцтв та сертифікатів, став порівнювати вартість об`єктів нерухомості, які мають певний рівень зношеності, з вартістю нових цеглин, вартість яких Апелянт нічим не підтвердив.

Такий підхід не відповідає ані Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», ані Постанові Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року №1440 «Про затвердження Національного стандарту №1 Загальні засади оцінки майна і майнових прав».

Клопотань про призначення судової експертизи для визначення ринкової вартості об`єктів нерухомого майна Апелянт не заявляв.

З викладеного випливає, що єдиним належним доказом ринкових цін відчужених об`єктів нерухомого майна є звіти, надані Відповідачем 1.

З їх змісту вбачається, що спірні договори укладені за цінами, які не були нижчими за ринкові ціни, визначені у цих звітах.

4. Щодо відсутності доказів наявності заборгованості Відповідача 1 перед Апелянтом.

4.1. Апелянт в абзаці 7 аркушу 5 Апеляційної скарги зазначає про те. що Відповідач 1 як власник нерухомого майна був обізнаний про обов`язок сплачувати за користування землею. Однак рядом незаконних та недобросовісних дій ухилявся від такої плати.

По-перше. Апелянт не вказує, про які нібито незаконні та недобросовісні дії йде мова. І, звісно, не надає жодного доказу на підтвердження таких дій.

По-друге. На момент укладення спірних договорів у Відповідача 1 не існувало значної непогашеної заборгованості. Оскільки на той момент у справі №904/3778/21 навіть не було ухвалено рішення судом першої інстанції. В той же час з огляду на рішення господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/1118/18 (яка є подібною до справи №904/3778/21), Відповідач 1 мав законні очікування розраховувати, що і у задоволенні позовних вимогу справі №904/3778/21 буде відмовлено.

4.2. Апелянт в абзаці 10 аркушу 5 Апеляційної скарги вказує, що він вживав заходи забезпечення позову у справі №904/3778/21.

По-перше. Він не оскаржив ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2021 року у справі №904/3778/21 про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

IIo-друге. Сам по собі факт пред`явлення до особи позову про стягнення грошової суми не може бути автоматично забороною на здійснення господарської діяльності (в тому числі, на укладення договорів).

4.3. Назва розділу 2 Апеляційної скарги містить формулювання про помилковість висновків суду першої інстанції щодо відсутності доказів наявності у Відповідача 1 мети ухилитись від виконання майбутнього судового рішення.

По-перше. Із вказаного розділу 2 Апеляційної скарги не вбачається обґрунтування, чому такі висновки суду першої інстанції є помилковими.

По-друге. Як зазначено вище, у Відповідача 1 не було мети ухилитись від виконання майбутнього судового рішення. Що підтверджується як Заявою свідка, так і наявністю у Відповідача 1 рухомого та нерухомого майна (що не заперечується Апелянтом), за рахунок якого можливо задовольнити вимоги Апелянта.

5. Щодо порушення статті 86 ГПК України.

5.1. Апелянт в абзаці 4 аркушу 6 Апеляційної скарги зазначає, що нібито в межах виконавчого провадження було встановлено відсутність майна у Відповідача 1, на яке може бути звернено стягнення.

По-перше. Постанова приватного виконавця від 24.04.2023 року, якою було повернуто виконавчий документ, є лише особистою думкою приватного виконавця щодо наявності або відсутності майна у боржника. Вона не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 ГПК України.

По-друге. Важливим є те, що в цій постанові приватного виконавця зазначено, що стягувач (Апелянт) відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення.

Тобто майно, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги Апелянта, у Відповідача 1 наявне. Причому, як рухоме, так і нерухоме. Що, в свою чергу, виключає таку ознаку фраудаторності правочину, як відсутність у відчужувача майна, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги кредитора. І в даному випадку вбачається, що задоволення таких вимог не відповідає планам Апелянта.

По-третє. Як вбачається з матеріалів справи, після укладення спірних договорів у Відповідача 1 залишилось майно, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги Апелянта як кредитора.

Це підтверджується як довідкою, копія якої долучена Відповідачем 1 до відзиву на позовну заяву. Так і доказами, долученими Апелянтом (наприклад, постановою приватного виконавця про опис та арешт майна боржника від 02.02.2022 року).

Апелянт визнавав факт наявності об`єктів нерухомого майна, зареєстрованих за Відповідачем 1 на праві власності.

Згідно з частиною 1 статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обгрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Отже факт наявності об`єктів нерухомого майна, зареєстрованих за Відповідачем 1 на праві власності після укладення спірних договорів, не підлягає доведенню під час розгляду даної справи, оскільки визнається учасниками.

Відмова Апелянта від прийняття відповідних об`єктів нерухомого майна в рахунок погашення заборгованості Відповідача 1 також не впливає на вирішення спору по суті. Оскільки не спростовує факт наявності у Відповідача 1 майна. А лише підкреслює зацікавленість Апелянта у наявності судового спору, а не у реальному захисті свого права.

5.2. Апелянт в абзаці 4 аркушу 6 Апеляційної скарги вказує, що нібито після невдалого аукціону з продажу майна, яке зареєстровано на праві власності за Відповідачем 1, у нього не залишилось жодного іншого майна.

Таке припущення не відповідає дійсності. Оскільки, як зазначено вище, у Відповідача 1 до теперішнього часу наявне як рухоме, так і нерухоме майно. Що підтверджується довідкою (додаток 1 до відзиву Відповідача 1 до відзиву на позовну заяву), а також матеріалами виконавчого провадження, копії яких були долучені Апелянтом до матеріалів справи.

5.3. Апелянт в абзаці 6 аркушу 6 Апеляційної скарги зазначає, що нібито майно, на яке може бути звернуто стягнення, було реалізовано до ухвалення рішення у справі №904/3778/21.

Законом України «Про виконавче провадження» юридично закріплена можливість для Апелянта задовольнити частину своїх вимог до боржника (Відповідача 1) за рахунок майна боржника. Від якої Апелянт відмовився.

Крім того, як зазначено вище, ринкова вартість відчужених за спірними договорами об`єктів не перевищує 75 000,00 гри. Що в свою чергу, навіть за умови успішного проведення публічних торгів з реалізації майна, покрило б не більше 12% розміру вимог Апелянта до Відповідача 1.

5.4. Апелянт в абзаці 7 аркушу 6 Апеляційної скарги зазначає, що відсутність майна у Відповідача 1 було доведено належними доказами.

По-перше. Постанова приватного виконавця не є належним доказом (і навіть в ній зазначено, що майно у Відповідача 1 є, але Апелянт відмовився від нього). Якщо припустити зворотнє, го для підтвердження майнового стану органи податкової служби або інші контролюючі органи приймали б постанови приватного виконавця. Що юридично невірно.

По-друге. Аргумент щодо відсутності майна у Відповідача 1 спростовується іншими доказами у справі (як поданими Апелянтом, так і довідкою Відповідача 1).

5.5. Апелянт в абзаці 8 аркушу 6 Апеляційної скарги вказує, що факт неліквідності майна підтверджується наданими Апелянтом доказами стану майна та постановою про повернення виконавчого документу.

По-перше. Однією із ознак фраудаторності правочину є відсутність майна, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги кредитора. А не його (майна) ліквідність чи неліквідність.

По-друге. В юридичній науці відсутнє поняття ліквідного або неліквідного майна. Тому твердження Апелянта є юридично некоректним.

По-третє. Докази, надані Апелянтом, свідчать про те, що вартість тільки нерухомого майна Відповідача 1 перевищує 610 000,00 грн. Що підтверджує юридичну можливість задовольнити за його рахунок більшу частину вимог Апелянта. А постанова приватного виконавця також підтверджує факт наявності у Відповідача 1 майна. Де чітко зазначено, що майно у Відповідача 1 є. Але стягувач (Апелянт) відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення.

5.6. Апелянт в абзаці 9 аркушу 6 Апеляційної скарги зазначає, що нібито Відповідач 1 не повідомив приватного виконавця про наявність у нього рухомого майна.

Докази зобов`язання приватним виконавцем Відповідача 1 надати майно або виявити належне боржникові майно, в матеріалах справи відсутні. Матеріали виконавчого провадження у приватного виконавця судом не витребовувалися, оскільки жодним із учасників справи таке клопотання заявлене не було, що унеможливлює встановлення судом обставини, що належне Відповідачу 1 на праві власності майно ним приховується.

5.7. Апелянт в абзаці 9 аркушу 6 Апеляційної скарги вказує, що вирішальним є те, що в межах виконавчого провадження не було здійснено погашення заборгованості за рішенням суду перед Апелянтом.

Таке припущення є хибним з огляду на таке.

По-перше. Вирішальним є наявність або відсутність у Відповідача 1 майна, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги Апелянта. А таке майно, як зазначено вище, наявне у Відповідача 1.

По-друге. В постанові приватного виконавця також зазначено, що майно у Відповідача 1 є. Але стягувач (Апелянт) відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення.

По-третє. Нездійснення приватним виконавцем реалізації нерухомого майна, виявленого в рамках виконавчого провадження, а також зазначеного Відповідачем 1 у довідці, долученій до відзиву на позовну заяву, протягом більш ніж 17 місяців (вказане Апелянтом виконавче провадження відкрито у листопаді 2021 року) свідчить не про відсутність у Відповідача 1 майна, за рахунок якого можна задовольнити вимоги Апелянта у виконавчому провадженні (як про одну із ознак фраудаторності спірних договорів, на думку Апелянта), а про бездіяльність приватного виконавця (що не є предметом дослідження під час розгляду даної справи).

6. Щодо застосування статті 234 ГГІК України.

6.1. Апелянт в абзаці 7 аркушу 7 Апеляційної скарги зазначає, що в його правовій позиції по справі акцент було зроблено на мотивах вчинення спірних правочинів та супроводжуючих ознак фраудаторності, як то вчинення правочинів «на зло» Апелянту.

Ця правова позиція є хибною з огляду на таке.

По-перше. В Заяві свідка підписант спірних договорів з боку Відповідача 1, будучи попередженою про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих свідчень, заявила, що внутрішня воля сторін цих договорів повністю відповідала зовнішньому її прояву, сторони при укладенні цих договорів не мали інші цілі, ніж передбачені цими правочинами. Сторони при укладенні спірних договорів не вводили в оману (до або в момент укладення угоди) будь-яку третю особу щодо фактичних обставин правочинів або дійсних намірів учасників; не мали свідомого наміру невиконання зобов`язань цих договорів; не приховували справжні наміри учасників правочину. Відповідач 1 не переслідував мету ухилитись від виконання рішення суду ані шляхом укладення вказаних договорів, ані будь-яким іншим чином.

При укладенні спірних договорів продажу дії Відповідача 1 характеризувались чесністю (він чесно виконав договірне зобов`язання і рішення третейського суду), відкритістю (Відповідач 1 відкрито заявляє про виконання свого договірного зобов`язання), повагою інтересів іншої сторони договору та відповідного правовідношення (Відповідач 1 поважає інтереси Відповідача 2 (який належним чином виконував орендні договірні зобов`язання) та будь-якої третьої особи (на підприємстві залишилось майно, на яке можливо звернути стягнення).

По-друге. Як вбачається з матеріалів справи (договорів оренди, рішень третейського суду), у Відповідача 1 існувало договірне зобов`язання продати Відповідачу 2 відповідні об`єкти нерухомого майна.

Як зазначено вище, дійсним наміром укладення спірних договорів було дотримання вимог статті 629 ЦК України, загальноприйнятого принципу pacta sunt servanda, а також принципу законних очікувань (мова про очікування Відповідача 2 щодо належного виконання контрагентом (Відповідачем 1) договірного зобов`язання).

Дотримання як норм ЦК України, так і загальноприйнятих принципів цивільного права, апріорі не може розцінюватись як дії «на зло».

6.2. Апелянт в абзаці 6 аркушу 8 Апеляційної скарги вказує, що спірні правочини було вчинено на момент розгляду господарським судом справи №904/3778/21.

Відповідач 2 в черговий раз зазначає, що сам по собі факт пред`явлення позову проти боржника не означає гарантій його задоволення. А також не є підставою для заборони або обмеження господарської діяльності відповідача.

6.3. Апелянт в абзаці 7 аркушу 8 Апеляційної скарги зазначає, що спірні правочини було укладено юридичними особами, засновниками яких є подружжя.

По-перше. Апелянт не надав належних доказів факту, що підписанти спірних договорів є подружжям.

По-друге. Підписанти спірних договорів не є подружжям.

6.4. Апелянт в абзаці 8 аркушу 8 Апеляційної скарги вказує, що вартість нерухомого майна в спірних договорах була значно заниженою.

Відповідач 2 повторює, що:

- Апелянт не вказує, наскільки саме, на його думку, ця вартість була заниженою;

- Апелянт не вказує, якою є ринкова вартість відповідних об`єктів нерухомого майна на момент укладення спірних договорів, і якими доказами ця вартість підтверджується;

- з матеріалів справи (див. звіти про оцінку ринкової вартості майна) вбачається, що об`єкти нерухомого майна були відчужені за ціною, яка не є нижчою за їх ринкову вартість на момент укладення спірних договорів і є більшоїїх балансової вартості.

6.5. Апелянт в абзаці 9 аркушу 8 Апеляційної скарги зазначає, що після укладення спірних правочинів у Відповідача 1 не залишилось ліквідного майна.

По-перше. Мова має йти про майно, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги кредитора, а не про ліквідне майно. Оскільки ліквідність майна не є правовою категорією. Крім того, щонайменше нелогічно говорити про неліквідність майна, ринкова вартість якого перевищує 610 000,00 грн.

По-друге. Як вбачається з матеріалів справи, у Відповідача 1 залишилось як рухоме (більше 20-ти найменувань), так і нерухоме майно (від отримання якого в рахунок погашення заборгованості Апелянт відмовився).

По-третє. Апелянт під час розгляду справи визнавав наявність у Відповідача 1 майна після укладення спірних правочинів. Тому цей факт в силу положень частини 1 етапі 75 ГПК України навіть не підлягає доказуванню.

6.6. Апелянт в абзаці 11 аркушу 8 Апеляційної скарги вказує, що спірні правочини не відповідали зовнішньому їх прояву, вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, дії вчинені Відповідачем 1 на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання у майбутньому рішення суду про стягнення з нього грошових коштів.

Такі висновки Апелянта є хибними, враховуючи наступне.

З матеріалів справи (див. договори оренди, укладені між Відповідачем 1 та Відповідачем 2) вбачається, що у Відповідача 1 існувало договірне зобов`язання продати Відповідачу 2 відповідні об`єкти нерухомого майна з настанням певної події, яка настала. У випадку правомірності правочинів такою має бути і зовнішня форма волевиявлення сторін. В даному випадку внутрішня воля сторін цих договорів повністю відповідала зовнішньому її прояву - умови спірних договорів відповідають суті договірного зобов`язання, яке існувало у Відповідача 1 (в силу укладення договорів оренди з Відповідачем 2).

Спірні договори передбачали певні правові наслідки. Ці правові наслідки наступили - Відповідач 2 як орендар, який належним чином виконував умови відповідних договорів оренди з настанням зазначеної в договорах оренди події став власником відповідних об`єктів нерухомого майна. Що підтверджується реєстрацією за ним права власності на ці об`єкти, а також актами приймання-передачі об`єктів.

Дії Відповідача 1 при укладенні спірних договорів не були направленні на приховання майна від виконання у майбутньому рішення суду про стягнення з нього грошових коштів. А навпаки: характеризувались чесністю (він чесно виконав договірне зобов`язання і рішення третейського суду), відкритістю (відкрито заявляє про виконання свого договірного зобов`язання), повагою інтересів іншої сторони договору та відповідного правовідношення (поважає інтереси Відповідача 2 (який належним чином виконував орендні договірні зобов`язання) та будь-якої третьої особи (на підприємстві залишилось майно, на яке можливо звернути стягнення)…» , як такі, що носять характер помилки вибіркових доказів (приховування доказів, помилка неповних доказів), є актом вказівки на окремі випадки або дані, які, здається, підтверджують певну позицію, ігноруючи значну частину даних, які спростовують цю позицію.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторінта їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що Відповідачам -1,-2 було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у процесуальному і матеріальному сенсах, а доводи, викладені у відзивах на апеляційну скарзу не спростовують вищенаведених висновків до яких дійшов суд апеляційної інстанції.

Недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).

У постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 суд зазначив, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення;

Відповідно до пунктів 1,3.4 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки розглядаючи справу, місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню у спірних правовідносинах, а саме положення пункту 6 розділу ІІ Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148, не з`ясування обставини, що мають значення для справи, а саме обізнанність з 12.05.2021р. Господарчого товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства "Содружество" про наявність спору, який перебував в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Покровської міської ради Дніпропетровської області про стягнення з нього 776474,63грн; замовчування Відповідачем - 1 наявності договірних відносин з Господарчим товариством з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства «Содружество» за договорами оренди нежитлових приміщень та наявності рішень Третейського від 13.05.2021 року, від 14.05.2021 року та від 17.05.2021 року; відсутністть в матеріалах справи доказів на підтвердження реальності здійснення оспорюваних договорів в частині надання доказів перерахування Відповідачем 2 ціни продажу об`єктів нерухомого майна 24036,78 грн, 30083,22 та 20100,00 грн., що призвело до висновків суду першої інстанції про те, що: « … права Покровської міської ради, як стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення суду у справі № 904/3778/21 не порушені, договори купівлі-продажу від 26.05.2021 та від 01.06.2021 за сукупністю ознак не відносяться до фраудаторних.

Не доведено позивачем і конкретних обставин та доказів, які б свідчили про недійсність спірних правочинів з підстав, встановлених ст.ст.203, 215, 234 ЦК України, а також порушення власних прав та інтересів внаслідок їх укладення відповідачами.

Господарче товариство з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства "Содружество" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробниче підприємство "Стройпрогрес" підтверджують обставини …

… отримання оплати за укладеними договорами купівлі-продажу… « , які як встановлено вище, не відповідають фактичним обставинам справи, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2023 у справі №904/5086/22 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Покровської міської ради Дніпропетровської області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2023 у справі №904/5086/22 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2023 у справі №904/5086/22 - скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 26 травня 2021 року, укладений між ГТОВ ТВП "Содружество" та ТОВ "Будівельно виробниче підприємство "Стройпрогрес", посвідчений приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куликом О.П. за №552;

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 26 травня 2021 року, укладений між ГТОВ ТВП "Содружество" та ТОВ "Будівельно виробниче підприємство "Стройпрогрес", посвідчений приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куликом О.П. за №553;

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 01 червня 2021 року, укладений між ГТОВ ТВП "Содружество" та ТОВ "Будівельно виробниче

підприємство "Стройпрогрес", посвідчений приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куликом О.П. за №558;

Скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності, вчинений приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кулик О.П.:

-номер запису про право власності 42136478 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 190575412121);

-номер запису про право власності 42242758 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 191398512121);

-номер запису про право власності 42136678 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 191466212121)

Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 15.04.2024.

Головуючий суддя М.О. Дармін

Суддя О.В. Чус

Суддя О.Г. Іванов