Постанова

від 10.04.2024 по справі 2-1856/2010

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

10.04.24

22-ц/812/538/24

Єдиний унікальний номер судової справи: 2-1856/2010

Номер провадження 22-ц/812/538/24 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2024 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Темнікової В.І., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,

за участю: представника ОСОБА_1 - адвоката Мухіна О.М., представника стягувача ОСОБА_2 , представника ДВС Тарасенка К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Мухіним Олегом Миколайовичем

на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2024 року, постановлену під головуванням судді - Коваленка І.В., в приміщенні того ж суду по справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

в с т а н о в и л а:

У грудні2023року ОСОБА_1 звернувся досуду зіскаргою нарішенняІнгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (надалі - Інгульський відділ ДВС).

В обґрунтування своєї скарги ОСОБА_1 зазначав, що рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 квітня 2010 року по справі № 2-1856 стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» (далі - ПАТ «ПУМБ») заборгованість за кредитним договором №5546146 від 26 липня 2007 року в сумі 11895,95 доларів США та пеню в сумі 3000грн.

08 вересня 2010 року на підставі вказаного рішення суду стягувачу видано виконавчий лист.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 09 січня 2014 року замінено стягувача у виконавчому проваджені з ПАТ «ПУМБ» на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ» (далі - ТОВ «АНСУ»).

З 2010 року за вказаним виконавчим листом в Інгульському відділі ДВС відкрито виконавче провадження № 44368252 щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 , погашення якого він здійснював частково протягом 12 років, а також борг утримувався із його заробітної плати.

Однак, йому стало відомо, що в Центральному відділі ДВС було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-1856 про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 на користь ТОВ «АНСУ».

Згідно листа Центрального відділу ДВС від 26 липня 2023 року за вих. № 53848 станом на 26 липня 2023 року виконавчий документ виконаний фактично та в повному обсязі, виконавчий збір стягнуто з солідарного боржника ОСОБА_3 з урахуванням часткової сплати солідарним боржником ОСОБА_1 в повному обсязі в рамках виконавчого провадження № 59445897.

На підставі вказаного листа Інгульським відділом ДВС 07 серпня 2023 року була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Однак 25 вересня 2023 року стягувач ТОВ «АНСУ» звернувся до Інгульського відділу ДВС із заявою про повернення виконавчого документа без виконання.

05 жовтня 2023 року начальником Інгульського відділу ДВС винесено постанову про результати перевірки законності виконавчого провадження, якою встановлено передчасне винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження від 07 серпня 2023 року, оскільки заява ТОВ «АНСУ» до Центрального відділу ДВС не містить даних про повне фактичне виконання рішення суду, у зв`язку із чим скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження та 06 жовтня 2023року винесено постанову про відновлення виконавчого провадження і цього дня - постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

На думку ОСОБА_1 постанови Інгульського відділу ДВС про результати перевірки законності виконавчого провадження від 05 жовтня 2023 року, постанови від 06 жовтня 2023 року про відновлення виконавчого провадження та про повернення виконавчого документа стягувачу є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Посилаючись навикладене ОСОБА_1 просив судвизнати протиправнимита скасуватипостановиІнгульського відділу ДВС про результати перевірки законності виконавчого провадження № 44368252 від 05 жовтня 2023 року, про відновлення виконавчого провадження від 06 жовтня 2023 року та про повернення виконавчого документа стягувачу від 06 жовтня 2023 року. Одночасно просив поновити строк на оскарження вказаних постанов, оскільки про них дізнався 28 листопада 2023 року з листа Інгульського відділу ДВС від 28 листопада 2023 року за вих. № 121099, що надійшов на електронну адресу його адвоката.

20 грудня 2023 року ТОВ «АНСУ» надіслало на адресу суду заперечення, в яких просило у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість. Вказує на те, що дійсно відносно солідарного боржника ОСОБА_3 в Центральному відділі ДВС було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа Ленінського районного суду міста Миколаєва № 2-1856/2010 від 08 вересня 2010 року (виконавче провадження № 59445897). 28 жовтня 2019 року постановою державного виконавця Центрального відділу ДВС виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п.3 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Проте повернення виконавчого документа стягувачу на зазначених підставах не свідчить, а ні про повне, а ні про часткове виконання рішення суду.

В липні 2023 року стягувач ТОВ «АНСУ» досягло з поручителем ОСОБА_3 домовленості, що останній перераховує на рахунок Товариства кошти в розмірі 135 590грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 5546146 від 26липня 2007 року, а стягувач ТОВ «АНСУ» гарантує йому в свою чергу, що направить на адресу державної виконавчої служби заяву про закриття виконавчого провадження відносно боржника ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором у відповідності до п.1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Для затвердження попередньої домовленості стягувач ТОВ «АНСУ» надав поручителю ОСОБА_3 гарантійний лист від 12 липня 2023 за вих.№ 566. 21 липня 2023 року ОСОБА_3 на рахунок ТОВ «АНСУ» перерахував кошти в сумі 135590 грн, що станом на вказану дату еквівалентно 3 735,17 доларів США.

24 липня 2023 року ТОВ «АНСУ» направило на адресу Центрального відділу ДВС заяву, в якій повідомило про сплату 21 липня 2023 року боржником ОСОБА_3 на рахунок стягувача зазначених коштів. При цьому, ТОВ «АНСУ» не надавало ніяких довідок, повідомлень тощо з приводу того, що боржник ОСОБА_3 виконав фактично (в повному обсязі) рішення суду, а тому твердження скаржника про фактичне виконання рішення є недоведеними належними доказами.

08 серпня 2023 року ТОВ «АНСУ» направило на адресу Інгульського відділу ДВС листа, в якому повідомило про часткове погашення солідарним боржником ОСОБА_3 боргу.

07 серпня 2023 року державний виконавець Інгульського відділу ДВС закрив виконавче провадження у зв`язку із фактичним виконанням рішення, після отримання вказаного рішення державного виконавця, ТОВ «АНСУ звернулося із скаргою до начальника Інгульського відділу ДВС щодо проведення перевірки виконавчого провадження, яке було здійснено на підставі постанови від 05 жовтня 2023 року.

За результатами перевірки постановою від 06 жовтня 2023 року було відновлено виконавче провадження та 06 жовтня 2023 року на підставі заяви ТОВ «АНСУ» повернуто виконавчий документ стягувачу згідно п.1 ч.1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

З урахуванням наведеного, ТОВ «АНСУ» вважає, що в діях посадових осіб Інгульського відділу ДВС та відповідно державного виконавця немає порушень при проведенні перевірки виконавчого провадження № 44368252 та постанов від 06 жовтня 2023 року.

У зв`язку з тим, що боржником ОСОБА_1 рішення суду не виконане, на теперішній час виконавчий лист знаходиться на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Булахевіча С.В., виконавче провадження №73288221.

Інгульський відділ ДВС 20 грудня 2023 року надіслав відзив на скаргу, у якому просив відмовити у задоволенні скарги через її безпідставність, оскільки проведення перевірки та подальше відновлення виконавчого провадження відносно боржника ОСОБА_1 та повернення виконавчого документа стягувачу відповідає Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2024 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на оскарження постанов Інгульського відділу ДВС задоволено. У задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що оскаржувані постанови Інгульського відділу ДВС є правомірними, оскільки винесення у виконавчому провадженні відносно ОСОБА_1 постанови про закінчення виконавчого провадження від 07 серпня 2023 року на підставі пункту 9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» було здійснено державним виконавцем помилково та ґрунтувалося виключно на інформації викладеній в листі Центрального відділу ДВС, який не є рішенням у розумінні Закону України«Про виконавчепровадження» та не є доказом повного фактичного виконання рішення суду. Крім того, не повне виконання рішення суду підтверджується матеріалами справи, що представником скаржника належними та допустимими доказами не спростовано. Не є підставою для задоволення скарги і посилання представника скаржника на відсутність відомостей про солідарного боржника ОСОБА_3 в Єдиному реєстрі боржників. Про оскаржувані постанови скаржнику стало відомо 28 листопада 2023 року після отримання їх його представником на електронну адресу від Інгульського відділу ДВС, а відтак десятиденний строк на оскарження таких постанов пропущений з поважних причин.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, адвокат Мухін О.М. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність дійсності висновків суду, нормам матеріального права, просив ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення яким задовольнити його вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що лист Центрального відділу ДВС від 26липня 2023 року на підставі якого було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 07 серпня 2023 року є офіційним документом за своєю природою є формою рішення державного виконавця та несе в собі певні юридичні наслідки. Не взято до уваги, що державним виконавцем виключено відомості про боржника ОСОБА_3 з Єдиного реєстру боржників, що притаманно виключно у разі наявності обставин, визначених ч.1ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (повного та фактичного виконання судового рішення). Матеріали виконавчих проваджень як Інгульського так і Центрального відділів ДВС містять інформацію про припинення кредитних, договірних відносин між ТОВ «АНСУ» та сторонами виконавчих проваджень які є солідарними боржниками. Скасування постанови від 07 серпня 2023 року тільки на підставі листа доводів стягувача ТОВ «АНСУ» без оскарження рішення (дій) Центрального відділу ДВС яким керувався державний виконавець, призвело до дисбалансу інтересів сторін виконавчого провадження, що виявилось в одноособовому наданні правової оцінки діям іншого державного органу, на що начальник Інгульського відділу ДВС не мав будь-яких законних підстав та повноважень.

У відзиві на апеляційну скаргу Інгульський відділ ДВС просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги на ухвалу Ленінського районного суду м.Миколаєва від 12 лютого 2024 року.

Заслухавши суддю - доповідача, осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3ст. 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст. 4 ЦПК України).

Згідно зіст. 5 ЦПК Українисуд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змістустатті 367 ЦПК Українивбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положеньст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржувана ухвала в повній мірі відповідає.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 квітня 2010 року стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» заборгованість за кредитним договором №5546146 від 26 липня 2007 року в сумі 11895,95 доларів США та пеню 3000 грн.

08 вересня 2010 року на підставі вказаного вище рішення суду Ленінським районним судом м. Миколаєва видано виконавчі листи щодо боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 січня 2013 року замінено стягувача у виконавчих провадженнях з примусового виконання виконавчих листів № 2-1856, виданих Ленінським районним судом м. Миколаєва 08 вересня 2010 року на його правонаступника - ТОВ «АНСУ».

Наступною ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 липня 2014року за заявою ТОВ «АНСУ» змінено спосіб та порядок виконання рішення суду від 14 квітня 2010 року та встановлено, що стягнення заборгованості визначеної рішенням в іноземній валюті (11895,95 доларів США) проводити в гривнях, при цьому сума стягнутої заборгованості визначається за офіційним курсом Національного банку України на день платежу.

15 серпня 2014 року Інгульським відділом ДВС (раніше Ленінський відділ ДВС) відносно боржника ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження ВП № 443468252.

Відносно солідарного боржника ОСОБА_3 виконавче провадження ВП №59445897 перебувало на виконанні у Центральному відділі ДВС з 02 липня 2019 року.

28 жовтня 2019 року державним виконавцем Центрального відділу ДВС винесено постанову про повернення виконавчого документа відносно ОСОБА_3 стягувачу на підставі п.2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» через відсутність майна боржника.

25 липня 2023 року від стягувача ТОВ «АНСУ» до Центрального відділу ДВС надійшла заява від 24 липня 2023 року № 576 про відсутність претензій до боржника ОСОБА_3 за кредитним договором № 5546146 від 26 липня 2007 року, а також за виконавчим листом № 2-1856 від 08 вересня 2010 року, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва.

26 липня 2023 року листом за вих. №53848 Центральний відділ ДВС повідомив Інгульський відділ ДВС про те, що згідно заяви стягувача ТОВ «АНСУ» відсутні претензії відносно боржника ОСОБА_3 по виконавчому листу № 2-1856 від 08вересня 2010 року. Також повідомлено, що станом на 26 липня 2023 року виконавчий документ виконаний фактично та в повному обсязі, виконавчий збір стягнуто з солідарного боржника ОСОБА_3 з урахуванням часткової сплати солідарним боржником ОСОБА_1 в повному обсязі в рамках виконавчого провадження №59445897.

07 серпня 2023 року на підставі листа Центрального відділу ДВС від 26 липня 2023року, державним виконавцем Інгульського відділу ДВС у виконавчому провадженні № 44368252 відносно боржника ОСОБА_1 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

08 серпня 2023 року ТОВ «АНСУ» направило до Інгульського відділу ДВС заяву, в якій просило прийняти до уваги, що станом на 08 серпня 2023 року за виконавчим листом №2-1856/2010 від 08 вересня 2010 року залишок заборгованості за кредитним договором №5546146 від 26 липня 2017 року становить 3637,96 доларів США.

08 вересня 2023 року Інгульський відділ ДВС на вказану вище заяву направив на адресу ТОВ «АНСУ» відповідь, в якій зазначав, що 07 серпня 2023 року відносно боржника ОСОБА_1 . державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження».

25вересня 2023року відТОВ «АНСУ»до Інгульськоговідділу ДВСнадійшла заява від 20 вересня 2023 № 663 про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання відповідно до п.1 ч. 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», а також повідомлено про залишок нестягнутої заборгованості в сумі 3637,96 доларів США.

05 жовтня 2023 року начальником Інгульського відділу ДВС винесено постанову заступника начальника відділу ДВС Тарасенка К.В. про результати перевірки законності виконавчого провадження, якою скасовано постанову від 07 серпня 2023 року, як таку що суперечить п. 9 ч.1 ст. 39, ст. 40 Закону ст. 39 , ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», про що повідомлено сторони виконавчого провадження.

06 жовтня 2023 року заступником начальника відділу Інгульського відділу ДВС винесено постанову про відновлення виконавчого провадження та цього ж дня - постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 ч. 1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

На теперішній час виконавчий лист від 08 вересня 2010 року № 2-1856/2010 відносно боржника ОСОБА_1 згідно заяви стягувача ТОВ «АНСУ» перебуває на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області БулахевічаС.В. (виконавче провадження № 73288221), що підтверджується Інформацією про виконавче провадження від 19 грудня 2023 року.

Відповідно до частини першої статті 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як на підставу задоволення своєї скарги ОСОБА_1 посилається на те, що факт виконання рішення суду та відповідно припинення зобов`язання підтверджується листом Центрального відділ ДВС від 26 липня 2023 року за вих.№53848. А відтак відділ ДВС маючи інформацію про повне фактичне виконання судового рішення, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження законно завершив виконавче провадження на підставі п.9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Положеннями статті 129-1Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України.

Виконання судового рішення відповідно до Рішення КонституційногоСуду Українивід 26червня 2013року №5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до статті 447ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно зі статтею 451ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У частині восьмій статті 19Закону України«Про виконавчепровадження» передбачено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Згідно з частиною четвертою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Приписами статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначені підстави, за яких виконавче провадження підлягає закінченню.

Так, пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Отже, державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення, на виконання якого було видано виконавчий лист.

Тобто підставою закінчення виконавчого провадження відповідно до положень пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є факт виконання рішення суду у повному обсязі та у спосіб, зазначений у відповідному виконавчому документі.

При цьому перед прийняттям постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець зобов`язаний встановити факт виконання відповідного рішення боржником, зокрема, шляхом отримання від боржника доказів його виконання.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2020року у справі № 914/3703/15, від 16 січня 2021 року у справі № 910/4071/17.

Як встановлено судом, 12 липня 2023 року між ТОВ «АНСУ» та солідарним боржником ОСОБА_3 досягнута домовленість щодо часткового погашення ним боргу за кредитним договором №5546146 від 26 липня 2007 року у розмірі 135590 грн. в термін до 27 липня 20123 року, внаслідок чого ТОВ «АНСУ» гарантувало відсутність до нього претензій з погашення заборгованості за виконавчим листом та кредитним договором. До того ж не пізніше ніж на наступний робочий день після зарахування на розрахунковий рахунок ТОВ «АНСУ» коштів у сумі 135590 грн. направить до Центрального відділу ДВС заяву про закриття виконавчого провадження відносно ОСОБА_3 за кредитним договором від 26 липня 2007 року у відповідності до п.1 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

21 липня 2023 року ОСОБА_3 на користь ТОВ «АНСУ» в рахунок погашення боргу за кредитним договором №5546146 від 26 липня 2007 року було сплачено 135590 грн.

24 липня 2023 року ТОВ «АНСУ» звернулося до Центрального відділу ДВС із заявою, в якій повідомило про сплату ОСОБА_3 за домовленістю в рахунок погашення боргу 135 590 грн, що на день платежу еквівалентно 3735,17 доларів США у зв`язку з чим вказало про відсутність претензій до ОСОБА_3 за виконавчим листом виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва від 08 вересня 2010 року. До того ж вказаним листом ТОВ «АНСУ» повідомило про сплату солідарним боржником ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу 4480,56 доларів США та надало повідомлення з Інгульського відділу ДВС відносно боржника ОСОБА_1 . Про повне фактичне виконання рішення суду ТОВ «АНСУ», як стягувач не стверджувало.

Отже, встановлене свідчить про те, що постанова державного виконавця Інгульського відділу ДВС про закінчення виконавчого провадження від 07 липня 2023року на підставі п. 9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» була винесена лише на підставі листа Центрального відділу ДВС від 26 липня 2023 року без перевірки фактичного виконання в повному обсязі рішення суду у сумі зазначеній у відповідному виконавчому документі.

Відповідно частинами першою, третьою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова. Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини.

Пунктом 1 розділу ХІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), передбачено, що перевірити законність виконавчого провадження мають право: директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділі примусового виконання рішень в районі міста Києва управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві, відділах примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень, відділах державної виконавчої служби; начальник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у цьому відділі; начальник управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у відділі примусового виконання рішень в районі міста Києва цього управління; начальник відділу примусового виконання рішень в районі міста Києва управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у цьому відділі; начальник управління забезпечення примусового виконання рішень - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у відділі примусового виконання рішень цього управління та відділах державної виконавчої служби, що йому підпорядковані; начальник відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у цьому відділі; начальник відділу державної виконавчої служби - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у цьому відділі.

Згідно з пунктом 2 розділу ХІІ Інструкції посадові особи, зазначені у пункті 1 цього розділу, можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження за дорученням керівника вищого органу державної виконавчої служби та з власної ініціативи.

Пунктом 3 розділу ХІІ Інструкції передбачено, що перевірка законності виконавчого провадження посадовими особами, зазначеними в абзацах другому, четвертому та шостому пункту 1 цього розділу, проводиться на підставі матеріалів виконавчого провадження або їх копій, які підлягають витребуванню з відповідного органу державної виконавчої служби. Про проведення перевірки виконавчого провадження та витребування його матеріалів відповідною посадовою особою виноситься вмотивована постанова.

Згідно з абзацом дев`ятим пункту 7 розділу ХІІ Інструкції, якщо посадовою особою, зазначеною в абзацах третьому, п`ятому, сьомому та восьмому пункту 1 цього розділу, прийнято рішення про скасування постанови або іншого процесуального документа (або їх частини), винесених у виконавчому провадженні в резолютивній частині постанови про результати перевірки законності виконавчого провадження, зазначається постанова або документ, який скасовується (частина, яка скасовується).

Виходячи з положень абзацу другого частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та розділу ХІІ Інструкції, виключно начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, має право своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем.

Згідно зчастиною другоюстатті7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до чинного законодавства України в сфері примусового виконання рішень право на скасування рішень, вчинених державним виконавцем, має його безпосередній керівник, а також суд у рамках судового контролю за виконанням судових рішень.

За такого, проведення перевірки начальником Інгульського відділу ДВС з власної ініціативи виконавчого провадження № 56900552 з примусового виконання виконавчого листа №2-1856 від 08 вересня 2010 року виданого Ленінським районним судом м.Миколаєва про стягнення з солідарно з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 26 липня 2007 року в сумі 11895 доларів США, за результатом якої винесено постанову 05 жовтня 2023 року про скасування постанови від 07 серпня 2023року та зобов`язання заступника начальника відділу провести виконавчі дії в порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження» відповідають вказаному Закону.

З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги, оскільки ані стягувачем, ані боржником ОСОБА_1 не доведено повне та фактичне виконання рішення суду як під час винесення постанови державним виконавцем 07серпня 2023 року так і на момент перевірки виконавчого провадження 05 жовтня 2023року.

Доводи апеляційної скарги про припинення кредитних договірних відносин між ТОВ «АНСУ» та сторонами виконавчих проваджень які є солідарними боржниками не заслуговують на увагу, оскільки встановлення даних обставин не входить до компетенції державного виконавця, а він лише зобов`язаний встановити факт виконання рішення суду у повному обсязі та у спосіб, зазначений у відповідному виконавчому документі.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що начальник Інгульського відділу ДВС не мав будь-яких законних підстав та повноважень на скасування постанови від 07 серпня 2023 року не можуть бути прийняті до уваги з огляду на встановлене вище.

Доводи апеляційної скарги про надання начальником Інгульського відділу ДВС під час перевірки виконавчого провадження оцінки діям іншого державного органу без оскарження рішення (дій) Центрального відділу ДВС є помилковими, оскільки під час перевірки законності питання закінчення виконавчого провадження на підстав п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» стосувалося лише боржника питання ОСОБА_1 .

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до підстав скарги та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.

При цьому колегія враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, на законність ухваленого судового рішення не впливають, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду, яка постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст.367,374,375,382 ЦПК Україниколегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Мухіним Олегом Миколайовичем - залишити без задоволення.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст.389ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: В.І. Темнікова

Н.О. Тищук

Повний текст постанови складено 15 квітня 2024 року.