Ухвала

від 03.06.2024 по справі 2-1856/2010

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 червня 2024 року

м. Київ

справа № 2-1856/2010

провадження № 61-7035ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мухіна Олега Миколайовича, на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року у проваджені за скаргою ОСОБА_1 про визнання протиправними і скасування рішень Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив:

поновити строк на оскарження постанов Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Інгульський ВДВС) про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 05 жовтня 2023 року, про відновлення виконавчого провадження від 06 жовтня 2023 року, про повернення виконавчого документа стягувачу від 06 жовтня 2023 року;

визнати противоправними та скасувати вказані постанови.

Скарга обґрунтована тим, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 квітня 2010 року у справі № 2-1856/2010 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» (далі - ПАТ «ПУМБ») заборгованість за кредитним договором у розмірі 11 895,95 дол/ США та пеню в сумі 3 000,00 грн.

Виконавчий лист видано стягувачу 08 вересня 2010 року.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 січня 2014 року замінено стягувача у виконавчому проваджені з ПАТ «ПУМБ» на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ» (далі - ТОВ «АНСУ»).

З 2010 року за вказаним виконавчим листом Інгульським ВДВС відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 , погашення якого він здійснював частково протягом 12 років, а також борг утримувався із його заробітної плати.

Втім йому стало відомо, що в Центральному відділі державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (далі - Центральний ВДВС) було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1856/2010 про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ТОВ «АНСУ».

Згідно листа Центрального ВДВС від 26 липня 2023 року, станом на 26 липня 2023 року виконавчий документ виконаний фактично та в повному обсязі, виконавчий збір стягнуто з солідарного боржника ОСОБА_2 з урахуванням часткової сплати солідарним боржником ОСОБА_1 в повному обсязі в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2.

На підставі вказаного листа Інгульським ВДВС 07 серпня 2023 року була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - ЗУ «Про виконавче провадження»).

Однак 25 вересня 2023 року стягувач ТОВ «АНСУ» звернувся до відділу державної виконавчої служби із заявою про повернення виконавчого документа без виконання.

05 жовтня 2023 року начальником Інгульского ВДВС винесено постанову про результати перевірки законності виконавчого провадження, якою встановлено передчасне винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження від 07 серпня 2023 року, так як заява ТОВ «АНСУ» до Центрального ВДВС не містить даних про повне фактичне виконання рішення суду, у зв`язку із чим скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження та 06 жовтня 2023 року винесено постанову про відновлення виконавчого провадження і цього дня дня - постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Скаржник вважає вказані постанови протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2024 року, залишеною без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року, в задоволенні скарги відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що оскаржувані постанови є правомірними, оскільки винесення у виконавчому провадженні відносно ОСОБА_1 постанови про закінчення виконавчого провадження від 07 серпня 2023 року на підставі пункту 9 частини першої статті 39 ЗУ «Про виконавче провадження» було здійснено державним виконавцем помилково та ґрунтувалося виключно на інформації, викладеній в листі Центрального відділу ДВС, який не є рішенням у розумінні ЗУ «Про виконавче провадження» та не є доказом повного фактичного виконання рішення суду. Крім того, неповне виконання рішення суду підтверджується матеріалами справи, що заявником не спростовано.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку ОСОБА_1 на оскарження вказаних постанов.

Суд апеляційної інстанції, додатково вказав, що відсутні підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 , оскільки ні стягувачем, ані боржником ОСОБА_1 не доведено повне та фактичне виконання рішення суду як під час винесення постанови державним виконавцем 07 серпня 2023 року, так і на момент перевірки виконавчого провадження 05 жовтня 2023 року.

У травні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Мухіна О. М., на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року.

У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким його скаргу про визнання протиправними та скасування постанов Інгульського ВДВС задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що підставою закінчення виконавчого провадження щодо ОСОБА_1 став лист Центрального ВДВС, який є офіційним документом, тобто формою рішення державного виконавця, відповідно до змісту якого виконавчий лист стосовно боржника ОСОБА_2 виконаний фактично та в повному обсязі, а отже державний виконавець на законних підставах виніс постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Судами встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 квітня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором в сумі 11 895,95 дол. США та пеню - 3 000,00 грн.

08 вересня 2010 року Ленінським районним судом м. Миколаєва видано виконавчі листи щодо боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 січня 2013 року замінено стягувача у виконавчих провадженнях з примусового виконання виконавчих листів у справі № 2-1856/2010, ПАТ «ПУМБ» на його правонаступника ТОВ «АНСУ».

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 липня 2014 року за заявою ТОВ «АНСУ» змінено спосіб та порядок виконання рішення суду від 14 квітня 2010 року та встановлено, що стягнення заборгованості, визначеної рішенням в іноземній валюті - 11 895,95 дол. США, здійснювати в гривнях, при цьому сума стягнутої заборгованості визначається за офіційним курсом Національного банку України на день платежу.

15 серпня 2014 року Інгульським ВДВС відносно боржника ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

Відносно солідарного боржника ОСОБА_2 виконавче провадження № НОМЕР_2 перебувало на виконанні у Центральному ВДВС з 02 липня 2019 року.

28 жовтня 2019 року державним виконавцем Центрального відділу ДВС винесено постанову про повернення виконавчого документа відносно ОСОБА_2 стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 ЗУ «Про виконавче провадження» через відсутність майна боржника.

25 липня 2023 року від стягувача ТОВ «АНСУ» до Центрального ВДВС надійшла заява від 24 липня 2023 року № 576 про відсутність претензій до боржника ОСОБА_2 за виконавчим листом від 08 вересня 2010 року № 2-1856.

Листом від 26 липня 2023 року Центральний ВДВС повідомив Інгульський ВДВС про те, що згідно заяви стягувача ТОВ «АНСУ» відсутні претензії відносно боржника ОСОБА_2 за виконавчим листом від 08 вересня 2010 року

№ 2-1856. Також повідомлено, що станом на 26 липня 2023 року виконавчий документ виконаний фактично та в повному обсязі, виконавчий збір стягнуто з солідарного боржника ОСОБА_2 з урахуванням часткової сплати солідарним боржником ОСОБА_1 в повному обсязі в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2.

07 серпня 2023 року на підставі листа Центрального ВДВС від 26 липня 2023 року, державним виконавцем Інгульського ВДВС у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 відносно боржника ОСОБА_1 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 ЗУ «Про виконавче провадження».

08 серпня 2023 року ТОВ «АНСУ» направило до Інгульського ВДВС заяву, в якій просило прийняти до уваги, що станом на 08 серпня 2023 року за виконавчим листом № 2-1856/2010 від 08 вересня 2010 року залишок заборгованості становить 3 637,96 дол. США.

08 вересня 2023 року Інгульський ВДВС на вказану вище заяву направив на адресу ТОВ «АНСУ» відповідь, в якій зазначав, що 07 серпня 2023 року відносно боржника ОСОБА_1 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статтей 39, 40 ЗУ «Про виконавче провадження».

25 вересня 2023 року від ТОВ «АНСУ» до Інгульського В ДВС надійшла заява про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 ЗУ «Про виконавче провадження», а також повідомлено про залишок нестягнутої заборгованості в сумі 3 637,96 дол. США.

05 жовтня 2023 року начальником Інгульського ВДВС винесено постанову про результати перевірки законності виконавчого провадження, якою скасовано постанову від 07 серпня 2023 року як таку, що суперечить пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 ЗУ «Про виконавче провадження», про що повідомлено сторони виконавчого провадження.

06 жовтня 2023 року заступником начальника Інгульського ВДВС винесено постанову про відновлення виконавчого провадження та цього ж дня - постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 ЗУ «Про виконавче провадження».

На теперішній час виконавчий лист від 08 вересня 2010 року № 2-1856/2010 відносно боржника ОСОБА_1 згідно заяви стягувача ТОВ «АНСУ» перебуває на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Булахевіча С. В. (виконавче провадження № НОМЕР_3), що підтверджується Інформацією про виконавче провадження від 19 грудня 2023 року.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що, оскільки ні стягувачем, ані боржником ОСОБА_1 не доведено повне та фактичне виконання судового рішення, як на час винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, так і здійснення начальником виконавчої служби перевірки виконавчого провадження щодо вказаного боржника, відсутні підстави для задоволення його (боржника) скарги.

Верховний Суд погоджується з наведеними висновками з огляду на таке.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина 2 статті 451 ЦПК України).

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2023 року в справі № 2218/25821/2012 (провадження № 61-1864св23) зазначено, що «за змістом пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Частиною другою статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. Отже, державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення, на виконання якого було видано виконавчий лист, або у зв`язку із визнанням судом, серед іншого, виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню».

Отже, виконання рішення вважається закінченим із моменту сплати боржником усіх сум, присуджених на користь стягувача відповідно до змісту виконавчого листа.

Відтак, належним виконанням судового рішення про стягнення грошових коштів є зарахування відповідної суми на рахунок стягувача.

Державний виконавець Інгульського ВДВС під час винесення 07 серпня 2023 року про закінчення виконавчого провадження стосовно боржника ОСОБА_1 керувався листом Центрального ВДВС про відсутність майнових претензій до солідарного боржника ОСОБА_2 на підставі заяви стягувача.

Водночас, отримавши заяву стягувача ТОВ «АНСУ» та повідомлення про залишок заборгованості у розмірі 3 637,96 дол. США за виконавчим листом

№ 2-1856/2010 стосовно боржника ОСОБА_1 , начальник Інгульського ВДВС, відповідно до статті 74 ЗУ «Про виконавче провадження», здійснив перевірку виконавчого провадження відносно вказаного боржника, та встановивши відсутність доказів фактичного виконання в повному обсязі рішення, 05 жовтня 2023 року виніс постанову про скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, та 06 жовтня 2023 року - постанову про відновлення виконавчого провадження.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про правомірність дій та рішень начальника Інгульського ВДВС під час здійснення перевірки виконавчого провадження № НОМЕР_1 стосовно боржника ОСОБА_1 , оскільки державний виконавець на момент закінчення виконавчого провадження щодо вказаного боржника не мав фактичних відомостей про повне виконання судового рішення (розрахункового касового документа, тощо), натомість лист (повідомлення) іншого органу виконавчої служби про відсутність майнових претензій стягувача до боржника ( ОСОБА_2 ) у межах іншого виконавчого провадження, не свідчить про фактичне виконання в повному обсязі рішення боржником ОСОБА_1 саме у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Серед іншого судами встановлено, що стягувач повідомив про залишок заборгованості за виконавчим документом стосовно боржника ОСОБА_1 у розмірі 3 637,96 дол. США, що без відповідної перевірки взаєморозрахунків, безумовно свідчить про виконання виконавчого листа не в повному обсязі.

За наведених обставини суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 на постанови начальника Інгульського ВДВС.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Мухіна О. М., на ухвалу Ленінського районного ,суду м. Миколаєва від 12 лютого 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року є необґрунтованою.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мухіна Олега Миколайовича, на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року у проваджені за скаргою ОСОБА_1 про визнання протиправними і скасування рішень Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян