Постанова

від 27.03.2024 по справі 369/473/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року

м. Київ

справа № 369/473/15-ц

провадження № 61-5275св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів Грушицького А. І., Карпенко С. О., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство»,

відповідачі: Київська обласна державна адміністрація, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофакторінвест», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фестланд», ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 ,

треті особи: ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року у складі судді Волчка А. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.

у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство»до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофакторінвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фестланд», ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 , ОСОБА_99 , ОСОБА_100 , ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 , треті особи: ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , про визнання недійсним розпоряджень та витребування земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Перший заступник прокурора Київської області у січні 2015 року звернувся до суду з вищевказаним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство»), який змінив у процесі розгляду справи, і остаточно просив:

- визнати недійсними розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 31 березня 2008 року №№ 344-363 та від 01 квітня 2008 року №№ 370-409 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельних ділянок у власність громадян»;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та

ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки загальною площею 3,96 га з кадастровими номерами 3222484400:10:003:0060, 3222484400:10:003:0057, 3222484400:10:003:0061, 3222484400:10:003:0054, що розташовані на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, загальною ринковою вартістю 18 734 760 грн;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та

ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_2 земельні ділянки загальною площею 0,4108 га з кадастровими номерами 3222484400:10:003:0163, 3222484400:10:003:0156, що розташовані на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, загальною ринковою вартістю 1 943 494,80 грн;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та

ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_105 земельні ділянки загальною площею 3,9207 га з кадастровими номерами 3222484400:10:003:0159, 3222484400:10:003:0160, 3222484400:10:003:0172, 3222484400:10:003:0161, 3222484400:10:003:0164, 3222484400:10:003:0155, 3222484400:10:003:0157, 3222484400:10:003:0154, 3222484400:10:003:0162, що розташовані на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, загальною ринковою вартістю 22 853 095,50 грн;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та

ДП «Київське лісове господарство з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Фестланд» (далі - ТОВ «Фестланд») земельні ділянки загальною площею 7,93 га з кадастровими номерами 3222484400:10:003:0013, 3222484400:10:003:0009, 3222484400:10:003:0010, 3222484400:10:003:0011, 3222484400:10:003:0016, 3222484400:10:003:0014, 3222484400:10:003:0026, що розташовані на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, загальною ринковою вартістю 12 505 610 грн;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та

ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_15 земельні ділянки загальною площею 3,00 га з кадастровими номерами 3222484400:10:003:0106, 3222484400:10:003:0107, 3222484400:10:003:0038, 3222484400:10:003:0056, що розташовані на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського район Київської області, загальною ринковою вартістю 4 731 000 грн;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та

ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння

ОСОБА_4 земельні ділянки загальною площею 1,98 га із кадастровими номерами 3222484400:10:003:0055, 3222484400:10:003:0050, що розташовані на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, загальною ринковою вартістю 3 122 460 грн;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та

ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_5 земельні ділянки загальною площею 0,99 га з кадастровими номерами 3222484400:10:003:5019, 3222484400:10:003:5020, 3222484400:10:003:5021, що розташовані на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, загальною ринковою вартістю 1 561 230 грн;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та

ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_6 земельні ділянки загальною площею 1,98 га з кадастровими номерами 3222484400:10:003:0029, 3222484400:10:003:0037, що розташовані на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, загальною ринковою вартістю 3 122 460 грн;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та

ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3222484400:10:003:0051, що розташована на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ринковою вартістю 1 561 230 грн;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та

ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння

ОСОБА_106 земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3222484400:10:003:0023, що розташована на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ринковою вартістю 4 683 690 грн;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та

ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3222484400:10:003:0045, що розташована на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ринковою вартістю 1 561 230 грн;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та

ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння

ОСОБА_107 земельну ділянку площею 0,9605 га з кадастровим номером 3222484400:10:003:5054, що розташована на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ринковою вартістю 4 541 760 грн;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та

ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння

ОСОБА_108 земельну ділянку площею 0,5 га з кадастровим номером 3222484400:10:003:0106, що розташована на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ринковою вартістю 2 365 500 грн;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та

ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_109 земельні ділянки площею 2,97 га з кадастровим номером 3222484400:10:003:0052, 3222484400:10:003:5018, 3222484400:10:003:5017, 3222484400:10:003:0053, що розташована на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ринковою вартістю 4 683 690 грн;

- визнати за державою в особі Кабінету Міністрів України право власності та за ДП «Київське лісове господарство» право користування на земельні ділянки загальною площею 31,0715 га (кадастрові номери земельних ділянок 3222484400:10:003:0060, 3222484400:10:003:0057, 3222484400:10:003:0061, 3222484400:10:003:0054, 3222484400:10:003:0163, 3222484400:10:003:0159, 3222484400:10:003:0160, 3222484400:10:003:0172, 3222484400:10:003:0161, 3222484400:10:003:0162, 3222484400:10:003:0154, 3222484400:10:003:0164, 3222484400:10:003:0155, 3222484400:10:003:0157, 3222484400:10:003:0156, 3222484400:10:003:0013, 3222484400:10:003:0009, 3222484400:10:003:0010, 3222484400:10:003:0011, 3222484400:10:003:0016, 3222484400:10:003:0014, 3222484400:10:003:0026, 3222484400:10:003:0106, 3222484400:10:003:0107, 3222484400:10:003:0038, 3222484400:10:003:0056, 3222484400:10:003:5054, 3222484400:10:003:0052, 3222484400:10:003:0055, 3222484400:10:003:0050, 3222484400:10:003:0053, 3222484400:10:003:5018, 3222484400:10:003:5017, 3222484400:10:003:5019, 3222484400:10:003:5020, 3222484400:10:003:5021, 3222484400:10:003:0029, 3222484400:10:003:0037, 3222484400:10:003:0051, 3222484400:10:003:0023, 3222484400:10:003:0045), що розташовані на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, загальною ринковою вартістю 78 273 606,50 грн.

Зазначений позов мотивований тим, що відповідно до розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації від 31 березня 2008 року № 344-363 та від 01 квітня 2008 року № 370-409 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельних ділянок у власність громадян» вилучено із постійного користування ДП «Київське лісове господарство» (приміське лісництво, квартали 27, 28, 32) земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею 59,4 га, змінено їх цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення та передано у власність ОСОБА_110 , ОСОБА_111 , ОСОБА_112 , ОСОБА_113 , ОСОБА_114 , ОСОБА_115 , ОСОБА_116 , ОСОБА_117 , ОСОБА_118 , ОСОБА_119 , ОСОБА_120 , ОСОБА_121 , ОСОБА_122 , ОСОБА_123 , ОСОБА_124 , ОСОБА_125 , ОСОБА_126 , ОСОБА_127 , ОСОБА_128 , ОСОБА_129 , ОСОБА_130 , ОСОБА_131 , ОСОБА_132 , ОСОБА_133 , ОСОБА_134 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_135 , ОСОБА_136 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_137 , ОСОБА_138 , ОСОБА_22 , ОСОБА_19 , ОСОБА_139 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_140 , ОСОБА_141 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_142 , ОСОБА_143 , ОСОБА_144 , ОСОБА_145 , ОСОБА_146 , ОСОБА_147 , ОСОБА_148 , ОСОБА_149 , ОСОБА_150 , ОСОБА_151 , ОСОБА_152 , ОСОБА_153 , ОСОБА_154 , ОСОБА_155 .

У подальшому ці земельні ділянки неодноразово відчужувалися на користь фізичних та юридичних осіб, змінювалися кадастрові номери, розміри та кількість окремих земельних ділянок.

На підставі вказаних розпоряджень Управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області зареєстровано та видано державні акти на право власності на земельні ділянки в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району.

Відповідачі отримали державні акти, проте відсутні дані про видачу державних актів на підставі розпоряджень деяким фізичним особам, зокрема ОСОБА_131 , ОСОБА_137 , ОСОБА_139 , ОСОБА_156 , ОСОБА_129 , ОСОБА_126 , ОСОБА_157 , ОСОБА_121 , ОСОБА_114 , ОСОБА_158 , ОСОБА_159 , ОСОБА_160 , ОСОБА_125 , ОСОБА_161 , ОСОБА_162 , ОСОБА_163 , ОСОБА_164 , ОСОБА_165 , ОСОБА_134 , ОСОБА_166 , ОСОБА_149 , ОСОБА_148 , ОСОБА_117 , ОСОБА_146 , ОСОБА_132 , ОСОБА_167 , ОСОБА_168 , ОСОБА_169 .

Проведеною прокуратурою Київської області перевіркою було встановлено, що прийняття вказаних розпоряджень щодо вилучення, зміни цільового призначення та передачі земельних ділянок у власність громадян проведено незаконно, з порушенням норм земельного законодавства та ЛК України, оскільки до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, серед іншого, і землі лісогосподарського призначення.

Крім того, Київська обласна адміністрація вилучивши 59,4 га лісу та передавши їх у власність 60 громадянам, перевищила надані їй законом повноваження.

Розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 344-363 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельних ділянок у власність громадян», якими вилучено земельні ділянки лісогосподарського призначення з постійного користування ДП «Київське лісове господарство» (приміське лісництво, квартали 27, 32), видані упродовж одного дня - 31 березня 2008 року, вилучено ліси загальною площею 19,8 га, які знаходились у двох суміжних кварталах лісництва і є єдиним лісовим масивом та використовувались для ведення лісового господарства.

Розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 370-409 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельних ділянок у власність громадян», якими вилучено земельні ділянки лісогосподарського призначення з постійного користування ДП «Київське лісове господарство» (приміське лісництво, квартали 27, 28, 32), видані впродовж одного дня - 01 квітня 2008 року, вилучено ліси загальною площею 39,6 га, які знаходились у трьох суміжних кварталах лісництва і є єдиним лісовим масивом та використовувались для ведення лісового господарства.

Проекти землеустрою щодо вилучення вищевказаних лісових земель розроблялись однією землевпорядною організацією - Державним підприємством «Київський науково-дослідний інститут землеустрою» (далі - ДП «Київський науково-дослідний інститут землеустрою»).

Прокурор вказував, що Київська обласна державна адміністрація 31 березня 2008 року та 01 квітня 2008 року розпорядилася землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка перевищує 1 га, що свідчить про перевищення головою обласної державної адміністрації передбачених законом повноважень та суперечить Закону України «Про місцеві державні адміністрації».

Оскільки, земельні ділянки вибули з державної власності всупереч законодавству та волі держави в особі уповноваженого на те органу, це дає підстави для пред`явлення вимоги про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння на користь держави.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 29 вересня 2017 року відмовив у задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на положення статті 257 ЦК України та виходив із того, що позивачем пропущено позовну давність, оскільки про існування спірних розпоряджень прокуратурі могло бути відомо починаючи з вересня 2009 року, в той час як зазначений позов пред`явлено лише у 2015 році. Суд першої інстанції відхилив посилання прокурора на ту обставину, що про спірні розпорядження прокуратурі стало відомо у 2014 році під час проведення перевірки, та вважав, що Київська обласна державна адміністрація як орган держави починаючи із 2005 року повідомляла органи прокуратури про прийняті нею рішення, а тому держава в особі Кабінету Міністрів України, який здійснює виконавчу владу через центральні та місцеві органи, так само була обізнана про прийняті відповідачем рішення з моменту їх прийняття.

Апеляційний суд Київської області постановою від 19 березня 2018 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишив без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року залишив без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивачами пропущено позовну давність, оскільки право на звернення до суду з таким позовом виникло ще у 2009 році, а тому безпосередньо про можливе порушення інтересів держави, як встановлено із матеріалів судової справи, прокуратурі стало відомо ще у вересні 2009 року, а отже позовна давність, передбачена статтею 257 ЦК України, на момент пред`явлення першим заступником прокурора Київської області позову у 2015 році та його надходження до суду спливла.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що з матеріалів справи встановлено, що для набуття права власності на спірні земельні ділянки відповідачі вчинили всі дії, передбачені законом для набуття такого права, а тому є належними власниками та добросовісними набувачами цих земельних ділянок.

Верховний Суд постановою від 20 січня 2021 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнив частково, а постанову Апеляційного суду Київської області від 19 березня 2018 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, суд апеляційної інстанції мав з`ясувати, коли зазначений орган довідався або міг довідатися про порушення його права та чи є у нього поважні причини для поновлення строку на звернення за захистом прав. Держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти; їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Передчасними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивачами пропущено позовну давність, оскільки право на звернення до суду з таким позовом виникло ще у 2009 році, а тому безпосередньо про можливе порушення інтересів держави прокуратурі стало відомо ще у вересні 2009 року, і позовна давність, на момент пред`явлення першим заступником прокурора Київської області позову в 2015 році попущена.

Київський апеляційний суд постановою від 06 грудня 2021 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишив без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що розпорядженнями голови обласної державної адміністрації вилучено земельні ділянки лісового призначення загальною площею 59,4 га, які знаходяться в межах суміжних кварталів лісництва, змінено їх цільове призначення із категорії земель лісогосподарського призначення на категорію земель сільськогосподарського призначення та передано у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства, а ті в подальшому відчужили їх, можна зробити висновок про те, що такі дії, а саме правові акти голови обласної державної адміністрації на розпорядження землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка значно перевищила 1 га свідчать про перевищення ним повноважень, встановлених законодавством.

Оскільки вказаними розпорядженнями голови Київської обласної державної адміністрації незаконно вилучено з постійного користування ДП «Київське лісове господарство» землі лісового фонду, відповідно, є незаконною і зміна їх цільового призначення та передача спірних земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства.

Позовні вимоги в частині визнання незаконними та скасування розпоряджень Київської обласної державної адміністрації підлягають задоволенню, оскільки ґрунтуються на законі. Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноваженого органу державної влади - Кабінету Міністрів України означає, що держава як власник волі на відчуження цієї ділянки не виявила.

Відповідачі є останніми власниками спірних земельних ділянок, тому позовні вимоги прокурора про їх витребування є підставними та підлягають задоволенню, з огляду на їх незаконне вибуття із власності держави.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив про пропуск строку звернення до суду з цим позовом, оскільки ДП «Київське лісове господарство» вже у березні 2007 року, Київська обласна державна адміністрація протягом 2007 - 2008 років, органи прокуратури Київської області протягом 2008 - 2009 років та Кабінет Міністрів України впродовж 2007 - 2008 років були обізнані (довідались) або могли довідатися про порушення свого права, якщо таке право порушено або про особу, яка його порушила.

Прокурором не доведено того, що органи державної влади порушили чи вчасно не виконали покладені на них Кабінетом Міністрів України зобов`язання.

Позовна вимога про визнання недійсними розпоряджень заявлена до Київської обласної державної адміністрації, яка подала заяву про застосування позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від заступника керівника Київської обласної прокуратури у червні 2022 року до Верховного суду надійшла касаційна скарга на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що висновки судів попередніх інстанцій в частині застосування позовної давності суперечать практиці Верховного Суду України, виловленій у постановах від 07 червня 2017 року у справі № 910/27025/14, від 22 березня 2017 року у справі № 3-1486гс16, від 25 березня 2015 року у справі № 3-21гс15, від 27 травня 2014 року у справі № 3-23гс14, від 05 лютого 2019 року у справі № 911/479/18, від 19 травня 2020 року у справі № 303/5411/17, від 20 червня 2018 року у справі № 911/3023/15,

Великої Палати Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15, від 17 жовтня 2018 у справі № 362/44/17, від 20 травня 2020 року у справі № 310/4139/13, від 16 липня 2021 року у справі № 125/785/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16, від 22 січня 2020 року у справі № 911/1050/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 488/5476/14-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 310/4139/13, від 22 січня 2019 року у справі № 916/400/16, від 01 березня 2018 року у справі № 911/2049/16.

У матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на направлення до органів прокуратури безпосередньо спірних розпоряджень у 2008-2009 роках.

Судом проігноровано твердження, що за умови вчасного направлення оскаржуваних розпоряджень адміністрацією були б відсутні підстави для направлення повторної аналогічної вимоги прокуратурою області у 2009 році.

Також не враховано, що прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю. Прокурорські перевірки дотримання вимог законів проводяться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. За відсутності повідомлень від контролюючих органів, звернень осіб чи будь-якої іншої інформації про незаконність спірних розпоряджень прокурор не змін та не мав можливості дізнатися про порушення інтересів держави через недотримання Київської обласною державною адміністрацією вимог земельного законодавства.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від ТОВ «Фестланд» у липні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить закрити провадження у справі в частині позовних вимог до товариства, а в іншій частині залишити оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що при поданні віндикаційного позову у цій справі були пропущені строки позовної давності та правомірно застосовано зазначені строки на підставі заявлених відповідачами клопотань про їх застосування.

Позовні вимоги прокурора до ДП «Київське лісове господарство» підлягають залишенню без розгляду, оскільки відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства і прокурор не має повноважень на ведення справ від імені та в інтересах державного підприємства. Крім того, позовні вимоги до юридичних осіб з урахування суб`єктного складу сторін віднесені до юрисдикції господарських судів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Від представника ОСОБА_107 - адвоката Приходька С. В. у серпні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить відмовити у її задоволенні в частині скасування судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_107 , посилаючись на те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Враховуючи наявність порушень Закону України «Про прокуратуру» від 1991 року щодо надання документів, позивач не просто міг дізнатися про оскаржувані розпорядження, а й повинен був, оскільки були наявні і підстави і приводи для проведення відповідної перевірки.

Жодної перевірки як у 2005 році, так і у 2009 роках позивачем проведено не було та порушено презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 8 наказу Генеральної прокуратури України № 3-гн від 19 вересня 2005 року, який втратив чинність 18 жовтня 2010 року, тоді як перевірка проводилась у 2014 році.

Позивачу було відомо ще у 2009 році про оспорювані розпорядження, оскільки органами прокуратури вже проводилася перевірка з питань виділення спірних земельних ділянок.

Від представника ОСОБА_170 та ОСОБА_171 - адвоката Нефьодова С. М. у листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади та підвідомча йому система органів виконавчої влади діють відповідно до норм Конституції України, Закону України «Про Кабінет Міністрів України». Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», Закону України «Про місцеві державні адміністрації», Закону України «Про охорону земель», Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», ЗК України, ЛК України та ряду інших нормативних актів.

З врахуванням масиву цих норм права Кабінет Міністрів України був безпосередньо проінформований шляхом отримання від Київської обласної адміністрації в квітні 2008 року копій оспорюваних розпоряджень, а підвідомчим йому органам виконавчої влади було про оформлення документів про набуття у власність громадян спірних ділянок ще в 2007 році.

У справі достатньо доказів про обізнаність прокурора із всіма розпорядженнями Київської ОДА після їх прийняття. Прокурор підтвердив, що в лютому 2009 року проводилась перевірка виділення земельних ділянок Київською ОДА, однак протягом загального строку позовної давності позов до суду не поданий.

Крім того, у матеріалах справи наявне заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 січня 2010 року у справі № 2-3578/2009 за позовом прокурора Києво-Святошинського району в інтересах держави в особі Київської обласної ради, Києво-Святошинської районної ради Київської області та Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області до ОСОБА_172 , треті особи: ДП «Київське лісове господарство», Київська обласна державна адміністрація, про стягнення збитків від втрат лісогосподарського виробництва.

ОСОБА_173 є відповідачем у цій справі, що свідчить про обізнаність у 2009-2010 роках органами прокуратури Київської області про надання громадянам спірних земельних ділянок.

Про наявність в Київській обласній прокуратурі копій оскаржуваних розпоряджень свідчить також постанова Київської обласної прокуратури від 18 серпня 2014 року про проведення ще однієї перевірки та додатки до позовної заяви.

Законодавство України не передбачало та не передбачає права прокурора звертатись до суду з позовами в інтересах держави в особі державних підприємств.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 28 червня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Справа № 369/473/15-ц надійшла до Верховного Суду 22 вересня 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 14 листопада 2022 року відмовив у задоволенні клопотання керівника Київської обласної прокуратури про розгляд справи за участю представника Офісу Генерального прокурора. Продовжив до 12 серпня 2022 року представнику ОСОБА_107 - адвокату Приходьку С. В., представнику ОСОБА_170 та ОСОБА_171 - адвокату Нефьодову С. М. до 03 листопада 2022 року строк на подання відзивів на касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року. Справу призначив до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Верховний Суд ухвалою від 28 червня 2023 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08 листопада 2023 року повернула на розгляд Верховному Суду справу № 369/473/15-ц.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженнями голови Київської обласної державної адміністрації від 31 березня 2008 року № № 344-363 та від 01 квітня

2008 року № № 370-409 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельних ділянок у власність громадян», вилучено із постійного користування ДП «Київське лісове господарство» (Приміське лісництво, квартали 27, 28, 32) земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею 59,4 га, змінено їхнє цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення та передано у власність громадянам: ОСОБА_110 , ОСОБА_111 , ОСОБА_112 , ОСОБА_113 , ОСОБА_114 , ОСОБА_115 , ОСОБА_116 , ОСОБА_117 , ОСОБА_174 , ОСОБА_119 , ОСОБА_120 , ОСОБА_121 , ОСОБА_175 , ОСОБА_176 , ОСОБА_124 , ОСОБА_125 , ОСОБА_126 , ОСОБА_127 , ОСОБА_177 , ОСОБА_129 , ОСОБА_130 , ОСОБА_131 , ОСОБА_132 , ОСОБА_133 , ОСОБА_134 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_178 , ОСОБА_136 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_137 , ОСОБА_138 , ОСОБА_22 , ОСОБА_158 , ОСОБА_139 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_140 , ОСОБА_141 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_179 , ОСОБА_143 , ОСОБА_144 , ОСОБА_145 , ОСОБА_146 , ОСОБА_147 , ОСОБА_148 , ОСОБА_149 , ОСОБА_150 , ОСОБА_151 ОСОБА_152 , ОСОБА_156 , ОСОБА_154 , ОСОБА_155 .

На підставі вказаних розпоряджень Київської обласної державної адміністрації, Управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області зареєстровані та видані державні акти про право власності на земельні ділянки:

- державний акт серії ЯЖ № 425311 на право власності ОСОБА_180 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0060, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт серії ЯЖ № 425316 на право власності ОСОБА_181 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0057, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт серії ЯЖ № 425309 на право власності ОСОБА_24 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0061, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт на право власності ОСОБА_182 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0054, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт серії ЯЖ № 425335 на право власності ОСОБА_19 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0025, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт серії ЯЖ № 425319 на право власності ОСОБА_29 на земельну ділянку 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт серії ЯЖ № 425329 на право власності ОСОБА_20 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0007, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт серії ЯЖ № 425327 на право власності ОСОБА_18 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0012, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт серії ЯЖ № 425330 на право власності ОСОБА_27 на земельну ділянка із кадастровим номером 3222484400:10:003:0022, загальною площею 0,99 га, для ведення особистою селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт серії ЯЖ № 425337 на право власності ОСОБА_183 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0013, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт серії ЯЖ № 425334 на право власності ОСОБА_184 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0009, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт серії ЯЖ № 425332 на право власності ОСОБА_185 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0010, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт серії ЯЖ № 425333 на право власності ОСОБА_21 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0011, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт серії ЯЖ № 425322 на право власності ОСОБА_179 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0016, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт серії ЯЖ № 425331 на право власності ОСОБА_172 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0014, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянською господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт на право власності ОСОБА_26 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0026, загальною площею 0,99 га, для ведення особистою селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт на право власності ОСОБА_28 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0036, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт серії ЯЖ № 425315 на право власності ОСОБА_22 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0058, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт на право власності ОСОБА_17 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0038, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт на право власності ОСОБА_186 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0056, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району;

- державний акт на право власності ОСОБА_187 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222:484400:10:003:5054, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт серії ЯЖ № 425318 на право власності ОСОБА_25 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0052, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт на право власності ОСОБА_188 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0055, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт на право власності ОСОБА_189 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0050, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт на право власності ОСОБА_190 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0053, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт серії ЯЖ № 425350 на право власності ОСОБА_191 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0048, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт серії ЯЖ № 425312 на право власності ОСОБА_192 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0059, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт на право власності ОСОБА_23 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0029, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт на право власності ОСОБА_193 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0037, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт на право власності ОСОБА_194 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0023, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району;

- державний акт серії ЯЖ № 425305 на право власності ОСОБА_195 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0051, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- державний акт на право власності ОСОБА_196 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:10:003:0045, загальною площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району.

З інформації управління Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області від 22 травня 2013 року, ОСОБА_197 , ОСОБА_198 , ОСОБА_24 отримані у власність земельні ділянки відчужили на користь ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 стала власником трьох земельних ділянок загальною площею

2,97 га.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_19 , ОСОБА_29 , ОСОБА_20 , ОСОБА_18 , ОСОБА_27 відчужили належні їм земельні ділянки на користь ТОВ «Агрофакторінвест», яке у подальшому відчужило їх на користь ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на дві земельні ділянки загальною площею 4,95 га з кадастровим номером 3222484400:10:003:0153 (в яку увійшли земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484400:10:003:0025, 3222484400:10:003:0007, 3222484400:10:003:0020) та площею 1,99 га з кадастровим номером 3222484400:10:003:0152.

ОСОБА_2 провела розподіл своїх двох земельних ділянок загальною площею 4,95 га на 11 земельних ділянок з такими кадастровими номерами: 3222484400:10:003:0163 площею 0,2941 га; 3222484400:10:003:0159 площею 0,3702 га; 3222484400:10:003:0160 площею 0,4256 га; 3222484400:10:003:0172 площею 0,421 га; 3222484400:10:003:0161 площею 0,4148 га; 3222484400:10:003:0162 площею 0,4695 га; 3222484400:10:003:0154 площею 0,401 га; 3222484400:10:003:0164 площею 0,3773 га; 3222484400:10:003:0155 площею 0,5437 га; 3222484400:10:003:0157 площею 0,4976 га; 3222484400:10:003:0156 площею 0,1167 га.

ОСОБА_2 стала власником 11 земельних ділянок загальною площею 4,95 га.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_199 , ОСОБА_200 , ОСОБА_201 , ОСОБА_202 , ОСОБА_21 , ОСОБА_203 , ОСОБА_28 , ОСОБА_26 відчужено на користь ТОВ «Агрофакторінвест» земельні ділянки, яке згодом відчужило ці земельні ділянки на користь ТОВ «Фестланд».

ТОВ «Фестланд» стало власником восьми земельних ділянок загальною площею 7,93 га.

З інформації Управління Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області від 22 травня 2013 року встановлено, що ОСОБА_22 провів розподіл земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:10:003:0058 загальною площею 0,99 га на дві земельні ділянки: 3222484400:10:003:0106 площею 0,5 га та 3222484400:10:003:0107 площею 0,49 га.

Згодом ОСОБА_22 , ОСОБА_17 , ОСОБА_204 та ОСОБА_128 відчужили свої земельні ділянки на користь ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 став власником п`яти земельних ділянок загальною площею 3,96 га.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_25 , ОСОБА_205 , ОСОБА_206 та ОСОБА_207 відчужили свої земельні ділянки на користь ОСОБА_4 .

Із договору купівлі-продажу від 26 червня 2008 року № 76 встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_191 із кадастровим номером 3222484400:10:003:0048 відчужена ОСОБА_15 , який розділив цю земельну ділянку на дві, внаслідок чого утворились земельні ділянки з кадастровими номерами: 322248440:10:003:5018 та 3222484400:10:003:5017, площею по 0,495 га кожна.

Згодом земельна ділянка з кадастровим номером 3222484400:10:003:5018 відчужена на користь ОСОБА_10 , а з кадастровим номером 3222484400:10:003:5017 - на користь ОСОБА_11 .

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_10 земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:10:003:5018 на підставі договору купівлі-продажу від 27 січня 2014 року № 423 відчужено ОСОБА_4 ; ОСОБА_11 земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:10:003:5017 на підставі договору купівлі-продажу від 27 січня 2014 року № 427 відчужено ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 став власником шести земельних ділянок загальною площею 4,95 га.

З інформації Управління Держкомзему у Києво-Святошинському районі

від 22 травня 2013 року встановлено, що ОСОБА_208 відчужено

ОСОБА_15 земельну ділянку, яку ОСОБА_15 розділив на три земельні ділянки - 3222484400:10:003:5021, 3222484400:10:003:5020 та 3222484400:10:003:5019 площами по 0,33 га кожна та відчужив їх.

Земельна ділянка з кадастровим номером 3222484400:10:003:5021 відчужена ОСОБА_209 , земельна ділянка з кадастровим номером 3222484400:10:003:5020 - ОСОБА_13 , земельна ділянка з кадастровим номером 3222484400:10:003:5019 - ОСОБА_14 . У подальшому, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_210 , ОСОБА_13 і ОСОБА_14 зазначені ділянки на підставі укладених 27 січня 2014 року договорів купівлі-продажу №№ 442, 432, 437 відчужили ОСОБА_5

ОСОБА_5 стала власником трьох земельних ділянок загальною площею 0,99 га.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_23 та ОСОБА_211 31 липня 2013 року на підставі договорів купівлі-продажу № № 2890, 2895 відчужили на користь ОСОБА_6 свої земельні ділянки.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_212 відчужив ОСОБА_15 , а останній на підставі договору купівлі-продажу від 13 грудня 2013 року № 1886 відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_7 .

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_213 відчужено земельну ділянку ОСОБА_16 , а останній на підставі договору купівлі-продажу від 29 серпня 2013 року № 3420 земельні ділянки відчужив ОСОБА_8 .

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_9 успадкувала земельну ділянку сільськогосподарського призначення після смерті ОСОБА_196 , що підтверджено свідоцтвом про право на спадщину, виданим 16 листопада 2013 року.

Згідно з договорами купівлі-продажу земельних ділянок від 03 жовтня 2018 року ОСОБА_105 продала, а ОСОБА_214 придбав земельні ділянки за адресою: Київська область Києво-Святошинський район, с/рада Дмитрівська, площа 0,3702 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222484400:106003:0159 та площею 0,4256 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222484400:10:003:0160.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 січня 2021 року, індексний номер витягу: 241117352, ОСОБА_215 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 3222484400:10:003:5560 площею 5,9399 га, яка розташована Київська область, Києво-Святошинський район, село Дмитрівка.

Судами також встановлено, що 18 червня 2014 року заступником прокурора Київської області винесено постанову про проведення перевірки щодо розпоряджень Київської обласної державної адміністрації за 2007 рік, 2008 рік про вилучення земель лісогосподарського призначення з користування лісогосподарських підприємств.

Листом від 17 лютого 2009 року за № 07/4-345-вих заступник прокурора Київської області на підставі статей 8, 20 Закону України «Про прокуратуру» звертався до першого заступника голови Київської обласної державної адміністрації з проханням надати до прокуратури області копії розпоряджень Київської обласної державної адміністрації із земельних питань, виданих протягом 2008 року.

Листом від 23 лютого 2009 року перший заступник голови Київської обласної державної адміністрації надав відповідь, що з січня 2005 року щомісяця надаються копії всіх розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації прокуратурі Київської області, зокрема і за 2008 рік. З вересня 2008 року розпорядження передаються працівниками загального відділу апарату облдержадміністрації в управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави прокуратури Київської області особисто ОСОБА_216 . До вказаного терміну розпорядження передавалися ОСОБА_217 .

Листом прокуратури Київської області від 20 січня 2005 року № с17/1-125 на підставі вимог статей 8, 20 Закону України «Про прокуратуру» голову Київської обласної державної адміністрації зобов`язано надсилати копії виданих обласною державною адміністрацією розпоряджень на адресу прокуратури.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство»

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду, на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Частиною другою статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, передбачено, що з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. При цьому прокурор повинен надати суду документи, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення позивача до суду), який набрав чинності 15 липня 2015 року. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною другою статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.

За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункти 8.10, 8.12).

При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21)). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

Позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави, зокрема в особі ДП «Київське лісове господарство», яке не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зробила висновок про те, що позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.

Наведене дозволяє дійти висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів ДП «Київське лісове господарство», що свідчить про необхідність залишення позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство», без розгляду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Отже, судові рішення підлягають скасуванню в частині вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство» із залишенням позову в означеній частині без розгляду.

Щодо позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про визнання недійсними розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації від 31 березня 2008 року №№ 344-363 та від 01 квітня 2008 року №№ 370-409 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельних ділянок у власність громадян» та про визнання за державою в особі Кабінету Міністрів України права власності

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 361/2965/15-а, від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (постанова Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 752/13695/18).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (про принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю зазначено у пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц).

Звертаючись до суду з цим позовом перший заступник прокурора Київської області просить визнати недійсними розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 31 березня 2008 року №№ 344-363 та від 01 квітня 2008 року №№ 370-409 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельних ділянок у власність громадян» та про визнання за державою в особі Кабінету Міністрів України права власності, оскільки спірні земельні ділянки лісового фонду вибули з власності держави з порушенням норм законодавства.

На час звернення першого заступника прокурора Київської області із цим позовом спірні земельні ділянки перебували у власності відповідачів - фізичних осіб та юридичних осіб.

Враховуючи викладене, власник з дотриманням вимог статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Викладене також узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), згідно з яким вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

Також Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові вказала на те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Враховуючи викладене, а також те, що спірні земельні ділянки зареєстровані за відповідачами, Верховний Суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Київської області про визнання недійсними розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації від 31 березня 2008 року №№ 344-363 та від 01 квітня 2008 року №№ 370-409 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельних ділянок у власність громадян» та про визнання за державою в особі Кабінету Міністрів України права власності на спірні земельні ділянки слід відмовити, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, правильними є висновки судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог в означеній частині.

Однак, Верховний Суд, враховуючи викладене, не може погодитися з мотивами такої відмови.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області про визнання недійсними розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації від 31 березня 2008 року №№ 344-363 та від 01 квітня 2008 року №№ 370-409 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельних ділянок у власність громадян» та про визнання за державою в особі Кабінету Міністрів України права власності на спірні земельні ділянки слід змінити в частині мотивів відмови у задоволенні цих позовних вимог, виклавши їх в редакції цієї постанови.

Щодо позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ТОВ «Агрофакторінвест», ТОВ «Фестланд» про витребування спірних земельних ділянок

Перший заступник прокурора Київської області звертаючись до суду з цим позовом, зокрема просив, серед іншого, витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ТОВ «Фестланд» земельні ділянки загальною площею 7,93 га з кадастровими номерами 3222484400:10:003:0013, 3222484400:10:003:0009, 3222484400:10:003:0010, 3222484400:10:003:0011, 3222484400:10:003:0016, 3222484400:10:003:0014, 3222484400:10:003:0026.

Статтею 19 ЦПК України у чинній редакції встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України в редакції, яка діяла під час розгляду справи судом першої інстанції, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України в чинній редакції господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до пунктів 1, 6 частини першої статті 12 ГПК України в редакції, яка діяла під час розгляду справи судом першої інстанції, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав (крім винятків, передбачених пунктом 1 цієї частини); справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Спір у цій справі в частині означених позовних вимог є спором про стверджуване порушення цивільного права та законного інтересу позивача як власника землі з боку юридичних осіб, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, встановлення іншого речового права на таке майно, державної реєстрації таких прав.

Отже, з огляду на суб`єктний склад сторін справа в частині наведених вище позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.Отже, з огляду на суб`єктний склад сторін справа в частині наведених вище позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України в чинній редакції (пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України в редакції, яка діяла на час ухвалення рішення в цій справі судом першої інстанції) суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно із частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Отже, оскаржувані судові рішення в частині означених позовних вимог слід скасувати, а провадження у справі в цій частині - закрити.

Щодо позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про витребування спірних земельних ділянок

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону (частини перша, друга статті 84 ЗК України тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються ЗК України, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

Повноваження державних адміністрацій з питань земельних та лісових відносин визначаються Законом України «Про місцеві державні адміністрації», нормами земельного та лісового законодавства.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 31 ЛК України тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними;

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин були визначені статтею 27 ЛК України, до яких, зокрема, належала передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Подібні положення містяться й у статті 20 ЗК України.

Частиною третьою статті 57 ЛК України було передбачено, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною шостою статті 149 ЗК України встановлено, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що вилучення у постійних користувачів лісових ділянок державної власності площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, зміна їх цільового призначення з метою використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, та передача таких земельних ділянок у власність або постійне користування у 2008-2009 роках належало до повноважень Кабінету Міністрів України.

У відповідності до пункту 5 частини першої статті 27 ЛК України у редакції Закону України від 15 березня 2012 року Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Звертаючись до суду з цим позовом, перший заступник прокурора Київської області посилався на те, що Київська обласна державна адміністрація 31 березня 2008 року та 01 квітня 2008 року розпорядилася землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка перевищує 1 га, що свідчить про перевищення головою обласної державної адміністрації передбачених законом повноважень та суперечить Закону України «Про місцеві державні адміністрації».

Отже вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення та зміна їх цільового призначення відносилося до повноважень Кабінету Міністрів України відносилося до повноважень Кабінету Міністрів України.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року у справі № 388/180/17).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України, за умови, що таке володіння нерухомим майном останнім набувачем посвідчено державною реєстрацією.

Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Ефективним способом захисту порушеного права власника на землю, яка неодноразово відчужувалась є витребування майна на підставі статей 387, 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не вимагається.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Лісова ділянка - це ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

На необхідність належного захисту та відтворення лісів, забезпечення прав громадян на безпечне довкілля звертав увагу Президент України в Указі «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів» № 228/2021 від 07 червня 2021 року.

Саме лише припинення права користування державного підприємства земельною ділянкою лісового фонду, не є підставою для автоматичної зміни цільового призначення такої земельної ділянки та припинення права власності на ліси.

Суд також враховує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте ці положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (зокрема рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04, § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтується таке втручання на національному законі, чи переслідує легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (зокрема рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04).

Враховуючи викладене, суспільний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки лісового фонду у цій справі переважає приватний інтерес відповідачів у збереженні володіння земельними ділянками. Земельні ділянки лісового фонду мають використовуватися як власність Українського народу для суспільних потреб за цільовим призначенням, виконувати свої важливі функції.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що розпорядженнями голови обласної державної адміністрації вилучено земельні ділянки лісового призначення загальною площею 59,4 га, які знаходяться в межах суміжних кварталів лісництва, змінено їх цільове призначення із категорії земель лісогосподарського призначення на категорію земель сільськогосподарського призначення та передано у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства, що свідчить про перевищення обласною державною адміністрацією повноважень, передбачених статтею 19 Конституції України, Законом України «Про місцеві державні адміністрації» та ЗК України.

Однак, Верховний Суд не може повністю погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про застосування до спірних правовідносин позовної давності з таких підстав.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

У частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз словоформ «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушив належний відповідач право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес належний відповідач не порушив, суд відмовляє у задоволенні позову через необґрунтованість останнього. І лише якщо встановить, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушив належний відповідач, але позовна давність спливла, і про це зробив заяву належний відповідач (інша сторона спору), суд відмовляє у вимозі до цього відповідача через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (зокрема, постанови від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (пункт 28), від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (пункт 57), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 129)). Отже, позовна давність застосовна лише до заявленої до належного відповідача необхідної й ефективної позовної вимоги, яку суд мав би задовольнити, якщо б вона не спливла.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (пункти 64-66) щодо змісту частини першої статті 261 ЦК України сформулювала такий висновок:

«Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів».

Зазначений висновок Велика Палата Верховного Суду підтримувала та застосовувала надалі. Це підтверджують її постанови від 07 листопада 2018 року у справах № 488/6211/14-ц (пункт 100) і № 488/5027/14-ц (пункт 106), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 68), від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 7.9), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункти 95 та 96), від 19 листопада 2019 року у справах № 911/3680/17 (пункти 5.33, 5.47) та № 911/3677/17 (пункт 6.33), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 126).

Отже, початок перебігу позовної давності розпочинається не з моменту, коли певний орган видав акт, на підставі якого відбулося відчуження майна, а з моменту, коли про порушення майнового права довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (у цій справі - Кабінет Міністрів України), або прокурор (у двох зазначених вище випадках). Такий момент суд має встановити щодо кожної ефективної позовної вимоги, про застосування наслідків спливу позовної давності за якою подав заяву належний за цією вимогою відповідач. Відомості про отримання прокурором даних саме про порушення права власності держави на конкретний об`єкт раніше, ніж про таке порушення дізнався відповідний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, мають бути підтверджені належними доказами (див., наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (пункти 5.39-5.41)).

Звертаючись до суду з цим позовом у січні 2015 року перший заступник прокурора Київської області посилався на те, що про спірні розпорядження прокуратурі стало відомо у 2014 році під час проведення перевірки, тому строк звернення до суду з цим позовом не пропущено.

Відмовляючи задоволенні позовних вимог як суд першої інстанції, так і апеляційний суд дійшли висновку про те, що ДП «Київське лісове господарство» вже в березні 2007 року, Київська обласна адміністрація протягом 2007-2008 років, органи прокуратури Київської області протягом 2008-2009 років та Кабінет Міністрів України упродовж 2007-2008 років були обізнані (довідались) або могли довідатись про порушення свого права, якщо таке право порушено або про особу, яка його порушила.

Тобто, суди першої та апеляційної інстанцій не зробили чітких висновків чи зазначені органи були обізнані про порушення свого права, чи могли довідатися про його порушення.

Відповідно до вимог частини п`ятої статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Також апеляційний суд під час нового розгляду справи не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року, якою справу було направлено на новий розгляд і, які є обов`язковими під час нового розгляду справи.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку щодо застосування до спірних правовідносин положення статті 267 ЦПК України.

Крім того, для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції; частина перша статті 48 ЦПК України у чинній редакції); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 139), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 140).

Зокрема, висновок про дотримання або пропущення позовної давності суд має робити щодо кожної позовної вимоги окремо.

Матеріалами справи підтверджується, що про застосування позовної давності заявили окремі відповідачі та деякі треті особи, а саме: Київська обласна державна адміністрація (т. 2, а. с. 235-239), ОСОБА_6 (т. 2, а. с. 97-100), ТОВ «Фестланд» (т. 5, а. с. 2-4), ОСОБА_15 (т. 6, а. с. 18-25), ОСОБА_218 (т. 6, а. с. 234-235), ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 (т. 7, а. с. 151-152), ОСОБА_219 (т. 8, а. с. 205-206), ОСОБА_205 (т. 9, а. с. 38-40), ОСОБА_215 (т. 13, а. с. 67-84), ОСОБА_220 (т. 13, а. с. 87-103). Дехто з них подав відповідну заяву у суді першої інстанції, а дехто ( ОСОБА_205 - т. 9, а. с. 38-40, ОСОБА_215 - т. 13, а. с. 67-84, ОСОБА_220 - т. 13, а. с. 87-103) - у суді апеляційної інстанції. Деякі особи із тих, які заявили про застосування позовної давності, не є кінцевими набувачами відповідних земельних ділянок ( ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_221 , ОСОБА_14 ), тоді як такі кінцеві набувачі про застосування позовної давності не заявляли.

Як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог за спливом позовної давності щодо всіх відповідачів не звернули уваги на те, що у спорі з декількома належними відповідачами (наприклад, із органом, який видав оскаржений акт, і кінцевими набувачами майна), у яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один із таких відповідачів може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього (у випадку вимоги про витребування земельної ділянки - той відповідач, із володіння якого позивач просить її витребувати), а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою належного відповідача (сторони у спорі) суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог. Тобто висновок про дотримання або пропущення позовної давності суд має робити окремо щодо кожної позовної вимоги, яку він мав би задовольнити, а не загалом щодо всіх вимог, включно з тими, у задоволенні яких через неефективність або заявлення до неналежного відповідача слід відмовити.

Також судами як першої, так і апеляційної інстанцій залишилося поза увагою те, що за обставинами цієї справи прокурор заявив дві групи позовних вимог: одна стосується визнання недійсними розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації про вилучення, зміну цільового призначення та передання земельних ділянок у власність громадян, а інша - витребування земельних ділянок. Прокурор виявив, що голова Київської обласної державної адміністрації видав 60 розпоряджень (від 31 березня 2008 року №№ 344-363 та від 01 квітня 2008 року №№ 370-409) про вилучення 59,4 га земель лісового фонду, зміну цільового призначення відповідних земельних ділянок і передання їх у власність 60 громадян. Однак просив витребувати з незаконного володіння набувачів на користь держави не всі земельні ділянки. Площа тих, яких стосуються вимоги про витребування, складає 31,0715 га.

Також поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилося те, що прокурор просив витребувати земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:10:003:0106 двічі від різних осіб - ОСОБА_15 та ОСОБА_108 ; яким чином набула земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484400:10:003:0154 (т. 7, а. с. 65-79), 3222484400:10:003:0162 ОСОБА_222 (т. 7, а. с. 95-110), яка згодом відчужила їх на користь ОСОБА_105 , оскільки відомо лише, що цими ділянками володіла ОСОБА_2 ; на якій підставі ОСОБА_15 набув від ОСОБА_3 земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484400:10:003:0038 і 3222484400:10:003:0056, первісними набувачами яких були ОСОБА_17 і ОСОБА_204 відповідно.

Факт володіння нерухомим майном, як правило, може підтверджувати державна реєстрація права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Цей висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункти 43, 89).

За загальним правилом суб`єкт, за яким зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння таким майном цим суб`єктом, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності (постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 63)). Інакше кажучи, не можна задовольнити вимогу про витребування нерухомого майна від особи, яка була його володільцем на час подання позову, але на момент ухвалення судового рішення більше цим майном не володіє (володільцем цього майна у державному реєстрі вказана інша особа, ніж відповідач). Крім того, судове рішення про витребування нерухомого майна неможливо буде виконати, якщо на час такого виконання право власності на це майно буде зареєстроване за іншою особою, ніж відповідач, із володіння якого суд витребував відповідний об`єкт. З огляду на вказане у справах про витребування власником його майна важливим є вжиття заходів забезпечення позову. Без цього ефективний захист прав та інтересів власника, належне виконання рішення суду про задоволення позову можуть бути неможливими внаслідок переходу майна до іншої, ніж відповідач, особи під час розгляду справи або після того, як суд ухвалить таке рішення.

Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності - права володіння, користування та розпорядження - на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним безпосереднім володільцем (бо про неї є запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як про власника). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо це право, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа, зареєструвавши право власності за собою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 64)).

Таким чином, зміну володільця земельної ділянки лісогосподарського призначення засвідчує державна реєстрація права власності на неї за іншою особою, ніж власник. У разі державної реєстрації права власності за володільцем-відповідачем, власник, який вважає, що його право власності порушує такий володілець, має право заявити вимогу про витребування відповідного нерухомого майна від того, за ким на останнє зареєстроване право власності.

Допоки реєстрація такого права за іншою, ніж власник, особою не відбулася (навіть за наявності рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, що допускає можливість провести цю державну реєстрацію), земельна ділянка лісогосподарського призначення не вважається такою, що вибула з володіння власника.

Крім того, прокурор просив витребувати від ТОВ «Фестланд» земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484400:10:003:0010, 3222484400:10:003:0013, 3222484400:10:003:0014, 3222484400:10:003:0016, 3222484400:10:003:0026, однак на час розгляду справи вказаними земельними ділянками вже заволоділа ОСОБА_215 , яка не була залучена до участі у справі як співвідповідач.

Також співвідповідачем не був залучений до участі розгляді справи ОСОБА_214 , який на підставі договорів купівлі-продажу від 03 жовтня 2018 року придбав у ОСОБА_105 земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484400:10:003:0159, 3222484400:10:003:0160, однак прокурор просив витребувати їх у ОСОБА_105 , яка, зокрема також не була залучена до участі у справі як співвідповідач.

Також прокурором було уточнено позовні вимоги та заявлено позовну вимогу до ОСОБА_106 про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:10:003:0023, яка не була залучена до участі у справі як співвідповідач.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Згідно з вимогами до змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін(пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України), до яких звернуті матеріально-правові вимоги позивача. Отже, можливість інших суб`єктів, зокрема посадових осіб, у тому числі державних реєстраторів, брати участь у цивільному процесі в якості позивачів і відповідачів у цивільному процесі обмежена.

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).

Питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача суд вирішує у підготовчому засіданні (пункт 4 частини другої статті 197 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц(пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц(пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).

Також під час нового розгляду справи судам першої та апеляційної інстанцій слід врахувати те, що прокурор заявив позовну вимогу до ТОВ «Фестланд» про витребування земельної ділянки, зокрема з кадастровим номером 3222484400:10:003:0014, первісним набувачем якої згідно з державним актом на право власності серії ЯЖ № 425331 був ОСОБА_173 , а останнім набувачем на час розгляду справи - ОСОБА_223 .

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2010 року у справі № 2-339/10 позов заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної ради, Києво-Святошинської районної ради Київської області, Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області до ОСОБА_172 , треті особи: ДП «Київське лісове господарство», Київська обласна державна адміністрація, про стягнення втрат задоволено. Стягнуто з ОСОБА_172 79 695 грн на відшкодування втрат лісогосподарського виробництва на користь Дмитрівської сільської ради 60 % від загальної суми, а саме 47 817 грн, на користь Києво-Святошинської районної ради Київської області 15 % втрат від загальної суми - 11 954,25 грн, Київської обласної ради 25 % від загальної суми, а саме 19 923,75 грн.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що розпорядженням № 404 від 01 квітня 2008 року Київської обласної державної адміністрації затверджено Проект землеустрою щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення, переведення її до категорії земель сільськогосподарського призначення та відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_150 для ведення особистого селянського господарства в межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, яким вилучено із постійного користування ДП «Київське лісове господарство» (приміське лісництво, квартал 28) земельну ділянку площею 0,99 га, змінено її цільове призначення із категорії земель лісогосподарського призначення та категорію земель сільськогосподарського призначення без права вирубки дерев, передано у власність ОСОБА_150 земельну ділянку площею 0,99 га.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

У зв`язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частин першої та другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Частиною п`ятою статті 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції, порушенням права на справедливий суд та вимог статей 128-130, 223, 372 ЦПК України.

Отже, не повідомлення осіб про розгляд справи позбавляє останніх права на реалізацію подання, зокрема заяв про застосування позовної давності до позовних вимог заявлених до них, оскільки висновок про дотримання або пропущення позовної давності суд має робити окремо щодо кожної позовної вимоги, яку він мав би задовольнити, а не загалом щодо всіх вимог.

Вказане має бути враховано як судом першої інстанції, так і апеляційним судом під час нового розгляду справи.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Суди на порушення статей 12, 89, 263 ЦПК України на зазначене уваги не звернули, не з`ясували належно фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не перевірили доводів позивача й не надали належної правової оцінки поданим ним доказам.

Зазначене вище перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій в означеній частині не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що на підставі положень статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому, оскільки порушення норм процесуального права допущені обома судами, справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції в означеній частині.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належно оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 414, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року в частині позовних вимог першого заступника прокурора Київської області, заявлених в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство» скасувати і залишити позов в цій частині без розгляду.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року в частині вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про визнання недійсними розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації від 31 березня 2008 року №№ 344-363 та від 01 квітня 2008 року №№ 370-409 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельних ділянок у власність громадян» та про визнання за державою в особі Кабінету Міністрів України права власності змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року скасувати та закрити провадження у справі в частині вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофакторінвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фестланд» про витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Фестланд» спірних земельних ділянок.

Роз`яснити першому заступнику прокурора Київської області, що розгляд справи в частині витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофакторінвест» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фестланд» спірних земельних ділянок, за його позовом віднесено до юрисдикції господарського суду.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року в частині вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про витребування спірних земельних ділянок від фізичних осіб скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачІ. В. Литвиненко Судді:А. І. Грушицький С. О. Карпенко Є. В. Петров В. В. Пророк