Постанова

від 10.04.2024 по справі 754/12484/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 754/12484/20

провадження № 61-8482св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Грушицького А. І.,

суддів Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року у складі судді Панченко О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року у складі колегії суддів Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю «ПФМ АКЦЕНТ», ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванченко Вадим Юрійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих Олександр Олександрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гембарська Світлана Іванівна, про визнання протиправними і скасування рішень, визнання недійсним договору та витребування майна.

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю «ПФМ АКЦЕНТ» (далі - ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ»), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванченко В. Ю., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

Золотих О. О.

Позивач просила суд:

- визнати недійсним договір про відступлення прав за договором іпотеки

від 28 листопада 2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

(далі - КМНО) Іванченком В. Ю.;

- визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНОЗолотих О. О. від 17 лютого 2020 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ»;

- витребувати з володіння ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ» на її користь квартиру

АДРЕСА_1 .

У січні 2021 року позивач подала до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просила суд:

- визнати недійсним договір про відступлення прав за договором іпотеки

від 28 листопада 2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ», посвідчений приватним нотаріусом КМНОІванченком В. Ю.;

- визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНОЗолотих О. О. про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ»;

- витребувати з володіння ОСОБА_1 на її користь квартиру АДРЕСА_1 ;

- визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНОГембарської С. І. від 16 вересня 2020 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ;

ОСОБА_2 вказувала, що вона на підставі договору купівлі-продажу від 09 серпня 2001 року є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

За умовами договору позики від 14 вересня 2018 року ОСОБА_3

як позикодавець (від імені та в інтересах якої діяв її представник) передала у власність ОСОБА_2 як позичальнику гроші в сумі 645 757,00 грн, що еквівалентно 22 890 дол. США.

На виконання зобов`язань за договором позики ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір іпотеки нерухомого майна - квартири

АДРЕСА_1 .

28 листопада 2019 року ОСОБА_3 та ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ» уклали договір про відступлення прав за договором іпотеки.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 лютого 2020 року приватний нотаріус КМНОЗолотих О. О. зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ».

На підставі договору купівлі-продажу від 16 вересня 2020 року право власності на спірну квартиру набула ОСОБА_1 .

Позивач, в обґрунтування наявності підстав для задоволення позову, посилалась на те, що ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ» не надіслало в належному порядку їй як іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення зобов`язань за іпотечним договором, а також на відсутність оцінки квартири, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності, на момент звернення стягнення на предмет іпотеки та набуття ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ» права власності на нього, що є порушенням приписів статті 35, 37 Закону України «Про іпотеку».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 16 вересня

2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним договір про відступлення прав за договором іпотеки

від 28 листопада 2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ», що був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Іванченком В. Ю.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Золотих О. О., індексний номер 51171161 від 17 лютого 2020 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ».

Витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру

АДРЕСА_1 .

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Гембарської С. І. від 16 вересня 2020 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ» не надало суду належних доказів направлення іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення договору позики, а також погодження із ним ціни набуття права власності на предмет іпотеки на момент звернення стягнення, що є істотною обставиною. Тому державна реєстрація права власності на квартиру проведена з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку» та пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 вересня 2021 року в частині визнання недійсним договору про відступлення прав за договором іпотеки від 28 листопада 2019 року скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про відступлення прав за договором іпотеки від 28 листопада 2019 року, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ» відмовлено. В решті заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 вересня 2021 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про відступлення прав за договором іпотеки, апеляційний суд виходив

з необґрунтованості оскаржуваного заочного рішення суду першої інстанції у цій частині за відсутності вказівки позивача на те, яке саме право іпотекодавця порушене умовами (змістом) та/або фактом укладення ОСОБА_3 та ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ» такого договору, а також нез`ясування цієї обставини місцевим судом.

Апеляційний суд, погоджуючись з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції

в частині задоволення решти заявлених позивачем вимог, зазначив наступне.

Оскільки адреса, на яку було відправлено вимогу про усунення порушення

не є адресою реєстрації та фактичного проживання позивача (іпотекодавця), обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що дії іпотекодержателя не відповідають законодавству та вчинені з порушенням вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку».

При ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що в матеріалах справи немає доказів того, що виконавець чи оцінювач зверталися до боржника з вимогою забезпечити доступ оцінювача до квартири для проведення об`єктивної оцінки, а отже доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтовані, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки на момент звернення стягнення є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

30 серпня 2022 року ОСОБА_4 , яка діє від імені ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року у зазначеній вище справі.

У касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить заочне рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі, витребувано її з Деснянського районного суду м. Києва.

27 грудня 2022 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії судових рішень задоволено. Зупинено дію заочного рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року у цій справі до закінчення касаційного провадження.

На підставі ухвали Верховного Суду від 02 квітня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 03 квітня 2024 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В., Ситнік О. М.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження, зокрема, посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 201/9258/15-ц, від 10 квітня

2019 року у справі № 643/8134/16-ц та від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19

Обґрунтовуючи незаконність оскаржуваних судових рішень, представник

ОСОБА_1 наголошує на тому, що вона не може вважатись відповідачем у цій справі, оскільки місцевий суд не приймав будь-яких рішень щодо надання їй такого процесуального статусу. При цьому поданий ОСОБА_2 позов у первісній редакції не містив жодних вимог, адресованих ОСОБА_1 , як відповідачу, та вперше вона була зазначена співвідповідачем у поданій представником ОСОБА_2 заяві про збільшення позовних вимог від 27 січня 2021 року.

Заявник звертає увагу, що викладені позивачем вимоги у заяві про збільшення позовних вимог за своїм змістом не є збільшенням кількісних показників за первісною вимогою, а є новими вимогами, що не були зазначені у тексті позовної заяви. Заява про зміну предмета позову позивачем не подавалась та суд не мав жодних правових підстав для розгляду цих вимог та прийняття рішення щодо них.

Заявник стверджує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності домовленості між іпотекодавцем та іпотекодержателем стосовно визначеної ціни предмета іпотеки, за якою здійснюється звернення стягнення, не відповідають дійсності та матеріалам справи. Зазначає, що звіт про оцінку майна виконаний суб`єктом оціночної діяльності та поданий іпотекодержателем нотаріусу для здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки в порядку, визначеному приписами статті 37 Закону України «Про іпотеку».

У касаційній скарзі також міститься посилання на помилковість висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо недотримання ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ» як іпотекодержателем встановленого законом порядку надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушень умов договору позики.

Так, заявник посилається на те, що у матеріалах цієї справи наявна копія повідомлення служби кур`єрської доставки із підписом позивача, що вказує на отримання нею вимоги в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку» про виконання зобов`язань за договором позики в повному обсязі,

а саме - необхідності сплати заборгованості у сумі 1 866 785,48 грн в строк, що не перевищує 30 днів з дати отримання цієї вимоги.

Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінку тій обставині, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної квартири, а тому відсутні підставі для її витребування, передбачені статтею 388 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу

15 жовтня 2022 року ОСОБА_5 , який діє від імені ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку направив до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року вказаний відзив повернуто без розгляду у зв`язку із неподанням суду доказів надсилання його копій та доданих до нього документів усім учасникам справи.

Фактичні обставини справи

14 вересня 2018 року позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 уклали договір позики грошових коштів у сумі 645 757 грн.

У якості забезпечення зобов`язань за договором позики грошових коштів 14 вересня 2018 року позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 також уклали договір іпотеки нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , що був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Верповською О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 3400.

28 листопада 2019 року ОСОБА_3 та ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ» уклали договір про відступлення прав за договором іпотеки, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Іванченком В. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 5893.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 51171161 від 17 лютого 2020 року, приватний нотаріус КМНО Золотих О. О. зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ».

16 вересня 2020 року приватний нотаріус Гембарська С. І. посвідчила договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , за умовами якого право власності на квартиру набула ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, далі - Конвенція).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України»).

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції, чинній на момент прийняття нотаріусом оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав на спірну квартиру за ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ») (далі - Порядок № 1127) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Із наведеного слідує, що обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем є, зокрема, наявність доказів направлення іпотекодержателем іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушень та факт спливу 30-денного строку з моменту отримання такої вимоги іпотекодавцем.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) та від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22).

Так, задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд, з висновками якого також погодився суд апеляційної інстанції, виходив з невідповідності дій іпотекодержателя вимогам, передбаченим Законом України «Про іпотеку», оскільки адреса, на яку було направлено вимогу про усунення порушення не є адресою реєстрації та фактичного проживання позивача (іпотекодавця).

Наведений висновок суди першої та апеляційної інстанцій зробили без урахування вказаних вище висновків Великої Палати Верховного Суду та не дослідили питання самого факту отримання іпотекодавцем відповідної вимоги, направленої іпотекодержателем.

В даному випадку підлягає дослідженню із наданням відповідної оцінки наявна у матеріалах справи копія звіту про доставку кур`єрською службою відповідної вимоги (т. 1 а. с. 98) на предмет того чи може він вважатись належним та допустим доказом надсилання ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ» вимоги про усунення позивачем порушень та чи наявна у ньому інформація є достатньою для висновку про отримання позивачем такої вимоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент прийняття нотаріусом оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав на спірну квартиру за ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ») іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

До 26 лютого 2020 року Порядок № 1127 не передбачав подання державному реєстратору звіту про оцінку предмета іпотеки, проте така вимога передбачалася у частині п`ятій статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент прийняття нотаріусом оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав на спірну квартиру за ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ»), що має вищу юридичну силу.

Ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, тому іпотекодержатель зобов`язаний надати державному реєстратору документ про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ним.

У постановах від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, яка впливає на визначення правомірності державної реєстрації переходу права власності на іпотечне майно при позасудовому врегулюванні.

Отже, іпотекодержатель у справі, що переглядається, станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин, не міг набути у власність предмет іпотеки без визначення вартості такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності.

Вказуючи на відсутність у матеріалах справи доказів погодження ціни набуття права власності на предмет іпотеки з позивачем, на момент звернення стягнення, суди першої та апеляційної інстанцій вказали на те, що відповідач не подав до суду доказів того, що відповідач чи оцінювач зверталися до позивача з вимогою забезпечити доступ оцінювача до об`єкта для його об`єктивної оцінки.

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій не вказали, яким вимогам чинного законодавства суперечить наявний в матеріалах справи висновок про вартість спірної квартири (т. 1 а. с. 229, 230) та не встановили, яким чином відсутністю доступу оцінювача до квартири порушено права або інтереси позивача.

До заперечення на позовну заяву ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ» додало два аркуші звіту про незалежну оцінку спірної квартири. Суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зміст вказаного висновку в цілому, не звернули увагу на відсутність у ньому усіх необхідних аркушів та не здійснили покладені на них вимогами процесуального законодавства обов`язки щодо надання такому доказу відповідної оцінки.

Щодо доводів касаційної скарги про відсутність підстав для розгляду заяви про збільшення позовних вимог, оскільки така за своїм змістом не є збільшенням кількісних показників за первісною вимогою, а є новими вимогами, що не були зазначені у тексті позовної заяви, Верховний Суд зазначає таке.

У постановах Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19 (міститься посилання у касаційній скарзі), від 25 травня 2022 року у справі

№ 753/1908/15-ц (провадження № 61-5815св21) та від 12 жовтня 2022 року у справі № 723/1233/17 (провадження № 61-8418св22) вказано, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

У постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 570/5639/16-ц (провадження № 61-19440св21) зазначено, що зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин. […] Колегія суддів Верховного Суду не погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо повернення заяви про зміну предмета позову і вважає, що позивач має право на уточнення позовних вимог, враховуючи приписи статей 13, 175, 197 ЦПК України, якими передбачено виключне право позивача на визначення предмета та підстав спору, а також способу захисту порушеного права та інтересу. У цьому випадку суди не врахували вимоги статті 189 ЦПК України, за якими одним із завдань підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

З огляду на викладене позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду

з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох

елементів - предмета і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема, у статті 16 ЦК України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/обраних способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не повною мірою забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

При цьому збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмета позову,

а не через збільшення розміру позовних вимог.

Так, порівняльний аналіз змісту та вимог первісного позову та поданої представником ОСОБА_2 заяви про збільшення позовних вимог свідчить про те, що позивач у такій заяві змінила кількість учасників справи (до переліку відповідачів додано ОСОБА_1 , а до переліку третіх осіб - приватного нотаріуса КМНО Гембарську С. І.), замінила позовну вимогу про витребування з володіння ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ» квартири

АДРЕСА_1 на вимогу про витребування цієї квартири з володіння

ОСОБА_1 та додала до позовних вимог нову вимогу - про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Гембарської С. І. від 16 вересня 2020 року про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 .

Отже є обґрунтованими посилання заявника у касаційній скарзі на те, що поданою заявою про збільшення позовних вимог ОСОБА_2 фактично змінила предмет позову шляхом доповнення та зміни вимог, заявлених у попередньо поданій позовній заяві.

Позивач залишила незмінними первісні основні підстави позову та лише доповнила їх новими обставинами, які безпосередньо пов`язані з основними підставами позову, що зумовлені подальшою зміною власника спірної квартири, витребування якої є однією з вимог, заявлених позивачем.

Разом із цим, на момент подання цього позову в суд, власником спірної квартири вже була ОСОБА_1 .

При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

Враховуючи викладене, Верховний Суд виходить із того, що визначення позивачем своїх процесуальних дій саме як збільшення позовних вимог, а не зміна предмета позову, та вирішення судом першої інстанції питання про прийняття до розгляду такої заяви є формальним порушенням норм процесуального права, та не впливає на правовий результат вирішення справи.

До аналогічного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2023 року у справі № 161/7449/22 (провадження № 61-735св23).

Щодо розширення переліку учасників справи у поданій позивачем заяві про збільшення позовних вимог Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 51 ЦПК України про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала.

За частинами п`ятою, шостою статті 259 ЦПК України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати. Ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання.

Установлено, що протокольно, із занесенням до журналу судового засідання від 27 січня 2021 року, долучено до матеріалів справи заяву про збільшення позовних вимог та зобов`язано представника позивача надіслати копію такої заяви усім учасникам справи.

Водночас, матеріали справи не містять доказів вирішення судом питання щодо залучення місцевим судом до участі у справі співвідповідача - ОСОБА_1 та третьої особи - приватного нотаріуса КМНО Гембарської С. І.

На вказаній обставині, а також на неотриманні жодних викликів до суду наголошував представник ОСОБА_1 у апеляційній скарзі, яку апеляційний суд при перегляді по суті заочного рішення місцевого суду залишив без відповідної оцінки.

Враховуючи обставини цієї справи, допущені процесуальні порушення судами першої та апеляційної інстанцій щодо дослідження доказів, наявних у матеріалах справи, Верховний Суд вважає, що судові рішення у цій справі підлягають скасуванню в оскаржуваній частині з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні вимоги про визнання недійсним договору про відступлення прав за договором іпотеки

від 28 листопада 2019 року, укладеним між ОСОБА_3 та ТОВ «ПФМ АКЦЕНТ», що був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Іванченком В. Ю., учасники справи не оскаржують, а тому в цій частині справа Верховним Судом не переглядається.

При новому розгляді судом першої інстанції необхідно врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у цій постанові та в повній мірі дослідити докази, наявні у матеріалах справи для належної перевірки доводів позивача щодо можливого порушення іпотекодержателем процедури реєстрації права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року зупинено дію заочного рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року до закінчення касаційного провадження.

Враховуючи, що за наслідками касаційного перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають частковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, відсутні підстави для поновлення дії судових рішень у скасованій частині.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Положеннями пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної

інстанцій в оскаржуваній частині - скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру за товариством з обмеженою відповідальністю «ПФМ АКЦЕНТ», витребування квартири з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_1 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. І. Грушицький Судді: І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк О. М. Ситнік