Постанова

від 10.04.2024 по справі 377/923/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/2467/2024

Справа № 377/923/19

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 квітня 2024 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Славутицького міського суду Київської області, ухвалене у складі судді Теремецької Н.Ф. в м. Славутич 06 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , Приватне підприємство «Будівельна компанія «Славутич», Закрите акціонерне товариство «Реланж», Товариство з обмеженою відповідальністю «Реал Інформ Консалт», Приватне підприємство «Торговий центр ІНФОРМАЦІЯ_3», ОСОБА_8 , Акціонерне товариство «УкрСиббанк», Акціонерне товариство «Сенс Банк», ОСОБА_9 , про поділ спільного майна подружжя,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В грудні 2019 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із даним позовом, просив визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 : 1/3 частину нежитлової будівлі приміщення кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою АДРЕСА_1 ; 28886/100000 частини нежитлової будівлі магазину «ІНФОРМАЦІЯ_3» за адресою АДРЕСА_2 ; 1/5 частину нежитлової будівлі магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» за адресою АДРЕСА_3 ; автомобіль Toyota Rav 4 д.н.з. НОМЕР_1 . В порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на 1/6 частину нежитлової будівлі приміщення кафе «Іверія», 28886/200000 частини нежитлової будівлі магазину «ІНФОРМАЦІЯ_3», 1/10 частини нежитлової будівлі магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», частину автомобіля Toyota Rav 4 д.н.з. НОМЕР_1 .

Позов мотивований тим, що 26 березня 1990 року уклав шлюб з відповідачем, розірваний 10 серпня 2013 року, спільних дітей від шлюбу не мають. За час перебування в шлюбі сторонами набуто за спільні кошти вказане рухоме та нерухоме майно, яке підлягає поділу між ними.

18 серпня 2023 року позивачем ОСОБА_3 подано до суду заяви про відмову від частини позовних вимог, а саме від вимог про визнання за ним права власності на 28886/200000 частини нежитлової будівлі магазину «ІНФОРМАЦІЯ_3» та визнання права власності на частину автомобіля Toyota Rav4 д.н.з. НОМЕР_1 ; окремо поданою заявою ОСОБА_3 відмовився від вимог про визнання вказаного майна спільною сумісною власністю подружжя (а. с. 129 - 130 т. 3).

Ухвалами Славутицького міського суду Київської області від 18 серпня 2023 року провадження в справі в зазначеній частині вимог закрито на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України (а. с. 138 - 143 т. 3).

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 06 жовтня 2023 року позов задоволено частково, визнано спільним сумісним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_4 частину приміщення кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою АДРЕСА_1 , 1/5 частину нежитлової будівлі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою АДРЕСА_3 , визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/8 частину приміщення кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою АДРЕСА_1 , 1/10 частину нежитлової будівлі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою АДРЕСА_3 , в решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 2450 грн., в дохід держави судовий збір в сумі 7155 грн.

Третя особа ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Славутицького міського суду Київської області від 06 жовтня 2023 року, застосувати строки позовної давності та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на помилковість та безпідставність висновків суду про визнання спільним сумісним майном сторін вказаного нерухомого майна.

Наводила зміст ч. 2 ст. 72 СК України, вказувала, що доводи представника третіх осіб про те, що позивачем подано позов про поділ спільного майна подружжя після спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки сторони розлучилися в 2013 році, а позов подано в 2910 році, судом першої інстанції до уваги не прийнято.

Пояснювала, що за змістом рішення ОСОБА_3 надав згоду дружині ОСОБА_4 на придбання на свій розсуд за сумісні кошти, набуті під час перебування в зареєстрованому шлюбі, нерухомого майна, але фактично коштів ОСОБА_3 не давав, тому ця згода була формальною. Придбання майна, хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя, що зазначено в тексті постанови Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 711/2302/18, де викладено правові висновки щодо застосування ст. 22 КпШС та ст. 60 СК України.

Вказувала, що важливим є встановлення джерела набуття майна, однак визначаючи майно спільною сумісною власністю подружжя, суд встановив тільки факт набуття майна під час шлюбу, але не джерело його набуття, тобто чи були вкладені спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя на його придбання.

Посилалася на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 02 червня 2021 року в справі № 711/1550/18, в якій Верховний Суд зазначив, що позивач не надала доказів того, що працювала над створенням торгового павільйону, вносила кошти на його розвиток, не довела, якою була вартість майна до його поліпшення та добудови, не надала належних та допустимих доказів того, що торговий павільйон істотно збільшився у своїй вартості саме внаслідок проведення переобладнання та ремонтних робіт, не зазначила розмір трудових і грошових витрат кожного з подружжя.

Вважала, що аналогічна ситуація у даній справі, оскільки ОСОБА_3 не приймав участі в утриманні майна, не оплачував комунальні послуги та пропустив строк позовної давності для звернення до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя.

Виходячи зі змісту позовної заяви, ОСОБА_3 зазначає про придбання 1/3 частини нежитлової будівлі приміщення кафе «Іверія», але в матеріалах справи відсутні відомості та витяг з реєстру речових прав на нерухоме майно про належність відповідачу на праві спільної часткової власності саме 1/3 частки кафе «Іверія», і таким чином, у суду були відсутні підстави навіть для часткового задоволення позову в цій частині.

Також у позові зазначено, що за спільні кошти сторонами придбано 1/5 частину нежитлової будівлі магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», однак згідно відповіді приватного нотаріуса Славутицького міського нотаріального округу Хусалімової Л.В. від 26 листопада 2004 року, договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме нежитлової будівлі магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», нею не посвідчувався. Таким чином, позивачем на надано суду належних доказів, які б підтверджували факт придбання магазину на підставі вказаного договору, що вказує на відсутність підстав для задоволення позову.

Звертала увагу, що під час розгляду судом не було з`ясовано обставин, при яких було придбано спірне майно, відсутні докази придбання цього майна за рахунок коштів, в тому числі, позивача, також позивач не вказав суду, коли саме він дізнався про порушення свого права власності.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року, занесеною до протоколу судового засідання. третю особу ТОВ «УкрСиббанк» замінено на його правонаступника ТОВ «Бенгал Інкорпорейтед».

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 , відповідачем у справі, за час перебування у шлюбі із ОСОБА_3 , позивачем, було придбано майно: 1/4 частина приміщення кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (кафе на 44 посадочних місця), загальною площею 215,8 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/5 частина нежитлової будівлі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », загальною площею 831,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідачем не було спростовано належними та допустимими доказами той факт, що гроші, які були використані для купівлі вищевказаного спірного майна, були спільними коштами з позивачем, тому суд приходить до висновку, що спірне майно в силу ст. 60, ч. 3 ст. 61 СК України було придбано за спільні кошти позивача та відповідача під час перебування у шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними в рівних частках.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в шлюбі, зареєстрованому 26 березня 1990 року (а. с. 8 т. 1), розірваному 10 серпня 2013 року (а. с. 9 т. 1).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 20 жовтня 2019 року, 09 липня 2013 року зареєстровано право власності ОСОБА_4 на 1/5 частину магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», нежитлова будівля, загальна площа 831,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 3518, виданий 26 листопада 2004 року, видавник приватний нотаріус Славутицького міського нотаріального округу Київської області Хусалімова Л.В. (а. с. 48 т. 1).

На виконання ухвали Славутицького міського суду Київської області від 19 вересня 2023 року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Хусалімовою Л.В. надано завірену копію договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 26 листопада 2004 року за реєстровим № 3518, а саме будівлі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою АДРЕСА_3 , загальною площею 831,9 кв.м., покупцями якого є ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 в рівних частках (а. с. 144 - 157 т. 4). До договору долучено копію нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_3 від 26 листопада 2004 року, в якій ОСОБА_3 надає згоду своїй дружині ОСОБА_4 на купівлю на умовах на свій розсуд за сумісні кошти, набуті під час перебування в зареєстрованому шлюбі, 1/5 частки будівлі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 (а. с. 154 т. 4).

24 січня 2005 року МПП «Експрес» як продавець, та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 як покупці уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого покупці придбали в рівних частках приміщення кафе «Іверія» (кафе на 44 посадочних місця) загальною площею 215,8 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , загальною вартістю 166656 грн. (а. с. 20 т. 1).

На запит Славутицького міського суду Київської області приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Хусалімовою Л.В. надано завірену копію договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 24 січня 2005 року за № 65, а саме приміщення кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », покупцями якого є ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 в рівних частках по (а. с. 3 - 14 т. 4), до якого долучено копію нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_3 від 17 січня 2005 року, в якій ОСОБА_3 надає згоду своїй дружині ОСОБА_4 , на купівлю на умовах на свій розсуд за сумісні кошти, набуті під час перебування в зареєстрованому шлюбі, нерухомого майна (частини приміщення кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на 44 посадочних місць, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 12 т. 4 зворот).

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 16 жовтня 2019 року в справі № 377/505/19 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ТОВ «ФК «Амбер», ОСОБА_9 , ОСОБА_8 про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна, витребування з чужого незаконного володіння (копія знаходиться на а. с. 190 - 217 т. 1), яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року та постановою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року (а. с. 143 - 162 т. 2), позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна, реєстр. № 1803774532115, - приміщення кафе «Іверія» (кафе на 44 посадочних місця), загальною площею 215,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 05 квітня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Амбер» та ОСОБА_9 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. за реєстр. № 444, витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_8 вказане нерухоме майно шляхом скасування державної реєстрації права власності на нього за ОСОБА_8 та поновлення у Державному реєстрі речових прав не нерухоме майно записів про право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна у відповідних частках за позивачами. Визнано недійсним договір іпотеки об`єкту нерухомого майна - приміщення кафе «Іверія», укладений 13 травня 2019 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Алейніковим М.В. за реєстровим № 766. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо державної реєстрації іпотеки), вилучено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку, скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо державної реєстрації заборони на нерухоме майно), вилучено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження №31526713 у вигляді заборони на нерухоме майно, зареєстрований 13 травня 2019 року на підставі договору іпотеки №766 від 13 травня 2019 року.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Аналіз ст. 60, 69, 70 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18), від 22 вересня 2020 року в справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. ст. 77 - 80 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд першої інстанції правильно визначився з тим, що спірне майно, а саме 1/4 частина приміщення кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (кафе на 44 посадочних місця), загальною площею 215,8 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/5 частина нежитлової будівлі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », загальною площею 831,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , було придбано за рахунок коштів спільного сімейного бюджету подружжя.

Встановлюючи дані обставини, судом першої інстанції було правомірно враховано заяву ОСОБА_3 , посвідчену 26 листопада 2004 року приватним нотаріусом Славутицької міського нотаріального округу Київської області Хусалімовою Л.В., зареєстрованої в реєстрі за № 3508, яка додана до договору купівлі-продажу нежитлової будівлі магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», із змісту якої вбачається, що ОСОБА_3 надав згоду своїй дружині ОСОБА_4 на купівлю на умовах на свій розсуд за сумісні кошти, набуті під час перебування в зареєстрованому шлюбі, нерухомого майна, -1/5 частки будівлі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Також в заяві ОСОБА_3 , посвідченої 17 січня 2005 року приватним нотаріусом Славутицької міського нотаріального округу Київської області Хусалімовою Л.В., зареєстрованої в реєстрі за № 64, підтверджено, що ОСОБА_3 надав згоду своїй дружині ОСОБА_4 на купівлю на умовах на свій розсуд за сумісні кошти, набуті під час перебування в зареєстрованому шлюбі, нерухомого майна - частини приміщення кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на 44 посадочних місць, загальною площею 215 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, статус спільної сумісної власності в даному випадку підтверджується такими критеріями, як час набуття майна (в період перебування у шлюбі), та кошти, за які таке майно було набуте (сумісні кошти, набуті під час перебування в зареєстрованому шлюбі).

Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив як час (в період перебування у шлюбі), так і джерело набуття майна (сумісні кошти, набуті під час перебування в зареєстрованому шлюбі), апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя, з посиланням на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 711/2302/18, провадження № 61-13953св19, яким рішення суду першої інстанції в даному випадку не суперечить.

Посилаючись на те, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, таке майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності, третьою особою ОСОБА_1 на надано будь-яких доказів, якими би підтверджувалось придбання спірного нерухомого майна за рахунок особистих коштів ОСОБА_4 .

Отже, оскільки відповідачем ОСОБА_4 не надано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на спірне нерухоме майно, придбане в період, коли сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, що є її процесуальним обов`язком, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про доведеність обставин, на які посилався позивач ОСОБА_3 в позові, щодо належності даного майна до спільної сумісної власності подружжя та необхідності поділу цього майна між сторонами.

Судом першої інстанції було надано належної оцінки доводам представника третьої особи ОСОБА_1 щодо подання позову про поділ спільного майна подружжя після спливу строку позовної давності, а саме, що відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Оскільки адвокат Пономаренко Ю.В. приймала участь у справі як представник третіх осіб - ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , її заява про сплив позовної давності не мала правового значення у даній справі, а від відповідача ОСОБА_4 заява про застосування строку позовної давності до суду не надходила.

Аналогічні доводи третьої особи ОСОБА_1 щодо пропуску строку позовної давності, повторно викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди з рішенням суду та відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані.

Не підтверджуються будь-якими доказами та відхиляються апеляційним судом як припущення доводи апеляційної скарги, що хоча ОСОБА_3 надав згоду дружині ОСОБА_4 на купівлю на свій розсуд за сумісні кошти, набуті під час перебування в зареєстрованому шлюбі, нерухомого майна, але фактичних коштів ним при цьому не надавалось і ця згода була практично формальною.

Не ґрунтуються на вимогах закону, не підтверджуються будь-якими доказами та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що позивач ОСОБА_3 не приймав участі в утриманні спірного майна та не оплачував комунальні послуги, з огляду на те, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Відтак аргументи ОСОБА_1 в цій частині не впливають на суть вирішення спору про поділ майна подружжя, і на вказані обставини обґрунтовано звернув увагу суд першої інстанції при ухваленні рішення.

Посилання третьої особи на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року в справі № 711/1550/18, відхиляються апеляційним судом як нерелевантні, оскільки у цій справі судами встановлено відмінні правовідносини, а саме, що спірне майно торговельний павільйон, набуто відповідачем до шлюбу із позивачем, в зв`язку з чим Верховним Судом зауважено, що майно, яке належало одному з подружжя в порядку статті 57 СК України, не перетворюється у спільну сумісну власність.

Апеляційний суд відхиляє як неспроможні і такі, що не ґрунтуються на нормах процесуального права, доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази належності відповідачу на праві спільної часткової власності саме 1/3 частки кафе «Іверія», як стверджує позивач, що, на думку третьої особи, має бути підставою для відмови в позові в цій частині.

Даним обставинам судом першої інстанції було надано належної оцінки і звернуто увагу, що відповідно до правовстановлюючих документів, досліджених в судовому засіданні, спільним сумісним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є саме 1/4 частина приміщення кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (кафе на 44 посадочних місця), загальною площею 215,8 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а не 1/3 частина, як зазначено у позовній заяві.

В зв`язку з вищевикладеним, судом першої інстанції задоволено позов частково, визнавши право спільної сумісної власності подружжя саме на частину зазначеного нерухомого майна та визнавши за позивачем право власності на 1/8 частину даного майна, а не на 1/6, як просив позивач.

Є безпідставними та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про відсутність доказів, які би підтверджували факт придбання магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», з посиланням на лист приватного нотаріуса Хусалімової Л.В. про те, що договір від 26 листопада 2004 року за реєстровим номером 3518 нею не посвідчувався, що, на думку третьої особи, має бути підставою для відмови в позові в цій частині.

Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що супровідним листом від 04 вересня 2023 року № 131/01-16 приватний нотаріус Хусалімова Л.В. повідомила Славутицький міський суд Київської області про те, що за реєстровим номером 3518 від 26 листопада 2004 року договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме нежитлової будівлі-магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», нею не посвідчувався (а. с. 3 т. 4), однак дані обставини не свідчать про непосвідчення договору купівлі-продажу вказаного нерухомого майна взагалі, а лише про зазначення помилкового реєстраційного номеру договору при витребуванні судом його копії.

Так, на виконання повторного запиту суду в ухвалі від 19 вересня 2023 року приватним нотаріусом Хусалімовою Л.В. направлено завірену в установленому порядку копію договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 26 листопада 2004 року за реєстровим № 3518, а саме будівлі магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» за адресою АДРЕСА_3 , загальною площею 831,9 кв.м., покупцями якого є ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 в рівних частках (а. с. 145 - 147 т. 4).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Такими чином, поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно з усталеною судовою практикою щодо застування частини п`ятої статті 71 СК України, статті 364 ЦК України суд визнає ідеальні частки подружжя в майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності, якщо один із подружжя не вчинив передбачених частинами четвертою, п`ятою статті 71 СК України дій.

У постановах від 04 жовтня 2023 року у справі № 691/1240/18, провадження № 61-4680св23, від 08 листопада 2023 року в справі № 456/2635/21, провадження № 61-11158св22, Верховний Суд звернув увагу, що визнання права на половину частини спірного майна (визнання права на ідеальну частку у майні без його виділу в натурі) є поділом майна подружжя у розумінні частини першої статті 71 СК України.

Таким чином, визначення ідеальних часток в праві власності на майно подружжя без поділу його в натурі відповідає вимогам закону.

Враховуючи вищевикладене, оскільки жодною із сторін не внесено грошової суми на депозитний рахунок суду, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про поділ майна подружжя в ідеальних частках без поділу його в натурі.

Третьою особою ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не наведено будь-яких аргументів проти відповідних висновків суду першої інстанції щодо поділу майна подружжя в ідеальних частках.

Відтак, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду, а зводяться до незгоди з правильними висновками рішення суду першої інстанції та переоцінки доказів, яким було надано належну оцінку судом першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Славутицького міського суду Київської області від 06 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 15 квітня 2024 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.