Рішення

від 15.04.2024 по справі 300/952/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2024 р. с справа № 300/952/24

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Главач І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі, також позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Саюк Назар Володимирович, 09.02.2024 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі, також відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить: визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 про мобілізацію ОСОБА_1 від 16.01.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач допустив протиправні дії щодо прийняття спірного наказу про мобілізацію ОСОБА_1 , при наявності підстави для відстрочки від призову під час мобілізації за сімейними обставинами у зв`язку із здійсненням постійного догляду за особою з інвалідністю І групи рідною бабусею ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка за висновком медико-соціальної експертної комісії потребує постійного догляду, за відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Представник позивача вважає, що оскільки факт здійснення такого догляду підтверджено всіма необхідними документами, останній зобов`язаний був врахувати наявність для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за сімейними обставинами відповідно до абзацу 12 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізацію і мобілізаційну підготовку" від 21.10.1993 №3543-ХІІ.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.02.2024 даний позов залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу надано строк для усунення недоліків.

Представник позивача у вказаний строк недоліки позовної заяви усунув.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України) (а.с.125-127). Пунктом 5 даної ухвали суду клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено та витребувано у відповідача ряд письмових документальних доказів.

Представник позивача 08.03.2024 подав до суду клопотання про долучення доказів, долучивши на виконання вимог ухвали суду від 26.02.2024 належним чином завірену копію акту встановлення факту здійснення догляду ОСОБА_1 за ОСОБА_2 . Крім того, повідомлено про неможливість подання документальних доказів на підтвердження реєстрації/надіслання/отримання заяви позивача від 16.01.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 у встановленому законом порядку (а.с.131-134).

21.03.2024 представником позивача скеровано суду клопотання про долучення доказів до справи, а саме відповідь (копія листа) ІНФОРМАЦІЯ_3 за №2253 від 06.03.2024 на адвокатський запит за №32/24 від 27.02.2024 (а.с.138-142).

Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався, в тому числі в термін, визначений частиною 1 статті 130 КАС України.

При цьому, копію ухвали про відкриття провадження направлено відповідачу засобами поштового зв`язку. Відомостями з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та інформацією з офіційного сайту АТ "Укрпошта" підтверджується, що копії ухвали про відкриття провадження та позовної заяви із доданими документами отримані ІНФОРМАЦІЯ_2 29.02.2024 (а.с.130).

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина 6 статті 162 КАС України).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є внуком ОСОБА_2 (надалі, також ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 16.10.1975, свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 24.12.1993, свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 11.12.1993 та довідкою Білоберізької сільської ради Яблуницького старостинського округу №308 від 18.04.2023 (а.с.8-12,20-22,14,15 відповідно).

Відповідно до виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААГ №217448 від 14.12.2022 та індивідуальної програми реабілітації інвалідів №2511 (вікова категорія від 18 років і старше) від 14.12.2022 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю І "Б" групи (по зору); безстроково; потребує стороннього догляду (а.с.23-24,18-19).

Факт інвалідності І "Б" групи у ОСОБА_2 також підтверджені пенсійним посвідченням (№ НОМЕР_4 ) серії НОМЕР_5 від 03.01.2023 (а.с. 11).

Згідно з довідкою від 31.01.2024 №2П-330/02-46, виданої Пасічнянькою сільською радою Надвірняського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дійсно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . До складу сім`ї зареєстрованих входять: ОСОБА_2 (заявник), ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 (онук), ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 (зять), ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_4 (дочка), ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.103).

Також, згідно з актом №117 від 21.09.2023 проведення обстеження сім`ї, складеного Пасічнянською сільською радою, у висновку зазначено: "Зі слів заявника ОСОБА_1 відомо, що він не працює, трудової книжки не має, надає соціальну послугу послугу своїй бабусі ОСОБА_2 , яка є інвалідом І "Б" групи по зору і потребує постійного стороннього догляду. ОСОБА_1 неодружений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.108-109).

Також посадовими особами Пасічнянської сільської ради складено акт обстеження матеріально-побутових умов проживання від 18.09.2023, у висновку якого вказано: "Зі слів заявника ОСОБА_1 відомо, що він не працює, трудової книжки не має, надає соціальну послугу своїй бабусі ОСОБА_2 , яка є інвалідом І "Б" групи по зору і потребує постійного стороннього догляду. ОСОБА_1 неодружений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.110-111).

Виконавчим комітетом Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області прийнято рішення від 01.02.2024 №719 "Про доцільність реєстрації помічником дієздатної фізичної особи, яка за станом здоров`я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов`язки ОСОБА_1 ", яким затверджено висновок Опікунської ради при виконавчому комітеті від 01.02.2024 про доцільність реєстрації ОСОБА_1 , 25.02..1993 р.н., помічником ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дієздатної фізичної особи, яка за станом здоров`я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов`язки згідно з додатком та зареєстровано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , помічником ОСОБА_2 (а.с. 38,96).

Також Виконавчим комітетом Пасічнянської сільської ради видано посвідчення помічника дієздатної фізичної особи №107, згідно якого ОСОБА_1 є помічником фізичної дієздатної особи ОСОБА_2 (а.с.37,95).

Крім того, довідками про отримання компенсації фізичної особою, яка надає соціальні послуги з догляду не непрофесійній основі №165/02-64 від 19.01.2024 та №149/02-64 від 18.01.2024 підтверджується, що ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №859 "Деякі питання призначення і виплат компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі" призначено компенсацію з 01.09.2023 до 31.08.2024 в розмірі 2 589,00 грн помісячно (загальна сума доходу на період з 01.09.2023 по 31.01.2024 за винятком аліментів становить 13 276,00 грн) та з 01.01.2024 до 31.08.2024 в розмірі 2 920,00 грн відповідно (а.с.26,27).

На підтвердження відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 позивачем також долучено копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 від 10.12.2012, паспортів громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_7 ОСОБА_1 (батько) та НОМЕР_8 ОСОБА_5 (мати) з візами до Чеської Республіки типу D з 03.11.2023 по 31.03.2024 (150 днів) та з 01.04.2023 по 31.03.2024 (366 днів) відповідно (а.с.17,29-31,75,87-89).

Так, відповідно до Указу Президента від 06.11.2023 №735/2023 "Про загальну мобілізацію" та постанови Кабінету Міністрів України №318 від 07.04.2023 та наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) №19 від 19.01.2024 військовозобов`язаного ОСОБА_1 призвано на військову службу по мобілізації до ЗСУ.

Зі слів представника позивача ОСОБА_1 16.01.2024 під час проходження військово-лікарської комісії повідомив, що здійснює догляд за своєю бабусею з інвалідністю І "Б" групи та надав підтверджуючі документи (посвідчення помічника дієздатної особи, рішення Пасічнянської сільської ради про призначення помічником дієздатної особи, висновок опікунської ради, довідку МСЕК та пенсійне посвідчення інваліда І групи, довідку про отримання компенсації особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.

На підтвердження викладеного, на виконання вимог ухвали суду від 14.02.2024 представником позивача долучено заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу піж час мобілізації на підставі абзацу 11 частин 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв`язку з постійним доглядом за особою з інвалідністю І групи, а саме бабусею ОСОБА_2 від 16.01.2024 (а.с.124). Досліджуючи означену заяву, судом встановлено, що остання не містить відомостей щодо переліку долучених додатків на підтвердження зазначених обставин та вхідної дати реєстрації/отримання відповідачем.

На адвокатський запит №32/24 від 27.02.2024, відповідчем листом №2253 від 06.03.2024 повідомлено, що відповідно до відповідно до Указу Президента від 06.11.2023 №735/2023 "Про загальну мобілізацію" та постанови Кабінету Міністрів України №318 від 07.04.2023 та наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) №19 від 19.01.2024 військовозобов`язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , призвано на військову службу по мобілізації до ЗСУ. Під час уточнення військово-облікових даних ОСОБА_1 та перевірці по базі даних "Оберіг" встановлено, що останній відповідно до вимог ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не подав до ІНФОРМАЦІЯ_9 (місцем перебування на обліку), документи підтверджуючі, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації відповідно до ст. 23 Закону України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку". Окрім того, зазначено, що під час формування в команду на призов до ЗСУ, ОСОБА_1 , надав документ довідку про отримання допомоги №1515/0264 від 13.10.2023 видану Пасічнянською сільською радою Надвірнянського району Івано-Франківської області про перебування позивача на обліку у відділі соціального захисту населення Переріслянської сільської ради і йому відповідно до Постанови КМУ №859 від 23.09.2020 "Про деякі питання призначеня і виплат икомпенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непофесійній основі", з 01.09.2023 по 31.08.2024 призначено допомогу у зв`язку з наданням соціальних послуг ОСОБА_2 . Втім, даний документ було повернуто на доопрацювання, оскільки ОСОБА_1 , 1993 р.н., станом на 19.01.2024 надав документи підтверджуючі, що він не підлягає призову на військову службу не повному обсязі, а саме не надав документи щодо підтвердження відстуності інших осіб, що можуть здійснювати такий догляд. 19.01.2024 солдат ОСОБА_1 вибув в розпорядження командира військової частин НОМЕР_9 для проходження військової служби по мобілізації в ЗСУ (а.с.140-141).

Не погоджуючись з такими діями відповідача щодо призову під час мобілізації на військову службу, позивач через уповноваженого представника звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Також статтею 65 Основного Закону передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (надалі, також - Закон №2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частинами 2, 3 статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 9 статті 1 Закону №2232-XII, серед іншого, визначено, що стосується військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (абзац 1 частини 1 статті 39 Закону №2232-XII).

Відповідно до частини 7 статті 1 Закону №2232-XII виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VІІІ (надалі, також - Закон №389) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану" у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024 та триває по теперішній час.

Також, Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію", у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (надалі, також - Закон №3543-XII).

Відповідно до абзацу 4 статті 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи прихованою.

Також абзацом 5 статті 1 Закону №3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Позивач вважає, що має право на відстрочку від призову під час мобілізації за сімейними обставинами у зв`язку із здійсненням постійного догляду за особою з інвалідністю І групи рідною бабусею ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка за висновком медико-соціальної експертної комісії потребує стороннього догляду, за відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Так, статтею 23 Закону №3543-XII урегульовано правовідносини щодо відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Зокрема, відповідно до абзацу 12 частини 2 цієї статті не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Тобто в контексті спірних правовідносин предметом доказування є доведеність здійснення позивачем постійного догляду за особою з інвалідністю І групи та відсутність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Факт встановлення ОСОБА_2 І групи інвалідності, а також її потреба в сторонньому догляді підтверджується випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААГ №217448 від 14.12.22 (а.с.23-24). При цьому, суд зауважує, що згідно висновку ОСОБА_2 "потребує стороннього догляду", а не "постійного стороннього догляду".

З приводу доведеності здійснення позивачем постійного догляду за особою з інвалідністю І групи ОСОБА_2 , суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 56 Цивільного кодексу України (надалі, також - ЦК України) встановлено, що органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Відповідно до статті 78 ЦК України дієздатна фізична особа, яка за станом здоров`я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов`язки, має право обрати собі помічника. Помічником може бути дієздатна фізична особа. За заявою особи, яка потребує допомоги, ім`я її помічника реєструється органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним документом. Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги. Помічник має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень. Помічник представляє особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов`язана з обслуговуванням населення. Помічник може представляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої довіреності. Послуги помічника є оплатними, якщо інше не визначено за домовленістю сторін. Помічник може бути у будь-який час відкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиняються.

З огляду на викладене суд приходить висновку, що у випадку коли повнолітня дієздатна особа за станом здоров`я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов`язки, вона може обрати собі помічника, ім`я якого за її заявою реєструється органом опіки та піклування. Тобто право вибору особи помічника законодавець надає фізичній особі, яка потребує допомоги.

Це пов`язано з тим, що саме ця особа ініціює надання допомоги у реалізації її прав та обов`язків, що пов`язано із станом її фізичного здоров`я. Потреба у допомозі може бути викликана різними факторами: фізичними вадами, важкими хворобами, похилим віком, однак така фізична особа зберігає повний обсяг дієздатності, вона повністю усвідомлює свої дії та може ними керувати, а отже, може самостійно обрати особу, яка буде надавати їй необхідну допомогу.

За вітчизняним законодавством ініціатива призначення помічника для надання допомоги виходить саме від фізичної особи, яка потребує цієї допомоги, до того ж законодавець вживає термін "обрання" помічника, а не "призначення". Орган опіки і піклування лише реєструє ім`я цієї особи, тобто посвідчує, підтверджує відносини, що вже склалися. Звільнити помічника від виконання його обов`язків орган опіки та піклування теж не може, оскільки це є право фізичної особи, якій помічник надає допомогу, що підтверджується, зокрема, і частиною 6 статті 78 Цивільного кодексу України.

Разом з цим, згідно із преамбулою Закону України "Про соціальні послуги" №2671-VIII від 17.01.2019 (надалі, також Закон України "Про соціальні послуги") саме цей Закон визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім`ям, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Статтею 1 Закону України "Про соціальні послуги" визначено, що надавачі соціальних послуг - юридичні та фізичні особи, фізичні особи - підприємці, включені до розділу "Надавачі соціальних послуг" Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, а отримувачі соціальних послуг - це особи/сім`ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги.

Статтею 15 Закону України "Про соціальні послуги" визначено порядок ведення та внесення відомостей до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг щодо надавачів та отримувачів таких соціальних послуг.

Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України "Про соціальні послуги" до уповноважених органів системи надання соціальних послуг належать:

1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення;

2) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації;

3) виконавчі органи міських рад міст обласного значення, рад об`єднаних територіальних громад.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про соціальні послуги" надавачі соціальних послуг провадять свою діяльність відповідно до законодавства про соціальні послуги, на підставі установчих та інших документів, якими визначено перелік соціальних послуг та категорії осіб, яким надаються такі послуги, за умови забезпечення їх відповідності критеріям діяльності надавачів соціальних послуг, встановленим Кабінетом Міністрів України.

Надавачі соціальних послуг можуть належати до державного, комунального або недержавного секторів.

До надавачів соціальних послуг недержавного сектору належать підприємства, установи, організації, крім визначених частиною другою цієї статті, громадські об`єднання, благодійні, релігійні організації, фізичні особи - підприємці та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності.

Працівники надавачів соціальних послуг державного/комунального та недержавного секторів та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, забезпечують надання соціальних послуг на професійній основі відповідно до вимог цього Закону.

Фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є: 1) особами з інвалідністю I групи; 2) дітьми з інвалідністю; 3) громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; 4) невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; 5) дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежні), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги. Перелік зазначених тяжких захворювань, розладів, травм, станів дітей, яким не встановлено інвалідність, затверджує Кабінет Міністрів України.

Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд.

З огляду на наведені норми законодавства, суд приходить висновку, що поняття "помічник" та поняття "постійний догляд" у розумінні чинного законодавства не є тотожними, оскільки помічник надає свої послуги дієздатній фізичній особі, яка за станом здоров`я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов`язки. Натомість постійний догляд є сукупністю соціальних послуг, які надаються, зокрема, фізичною особою без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі відповідно до норм Закону України "Про соціальні послуги".

Особи, які у встановленому законом порядку визнані такими, що потребують стороннього постійного догляду, є соціально захищеними державою, а надання їм такого захисту, зокрема і в частині постійного догляду особами з числа членів сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки, - здійснюється у передбаченому законом порядку, а отже підтверджується відповідними доказами, зокрема, доказами отримання компенсації за догляд за такою особою.

Таким чином, у спірному випадку реєстрація ОСОБА_1 рішенням виконавчого комітету Пасічнянської сільської ради №719 від 01.02.2024 помічником дієздатної фізичної особи ОСОБА_2 , не підтверджує здійснення постійного догляду за останньою та не породжує підстави, встановлені абзацом 12 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізацію і мобілізаційну підготовку" від 21.10.1993 №3543-ХІІ для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Також, на переконання суду, надані позивачем до матеріалів судової справи документи свідчать зокрема, про те, що він є особою, яка може претендувати на здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 та вказують на наявність підстав для оформлення соціальної послуги з догляду в органах соціального захисту, однак не є достатніми для підтвердження обставин здійснення постійного догляду на момент існування спірних правовідносин.

Крім того, з цих же документальних доказів, а саме актів проведення обстеження сім`ї від 21.09.2023 та обстеження матеріально-побутових умов проживання від 18.09.2023 встановлено, що ОСОБА_1 довідку про склад сім`ї зареєстрованих видано за адресою АДРЕСА_1 , натомість фактичне місце проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 .

Інших належних доказів на підтвердження факту зайняття позивачем постійним доглядом за особою з інвалідністю І групи ОСОБА_2 ні відповідачу, ні суду не надано.

Окрім цього, вищезазначені документи надійшли до відповідача після призову на військову службу за мобілізацією.

При цьому, оформлення відстрочки від призову під час мобілізації здійснюється ІНФОРМАЦІЯ_9 шляхом розгляду документів, наданих військовозобов`язаним (резервістом) разом із заявою про бажання скористатися правом на відстрочку. До моменту подання такої заяви та надання підтверджуючих документів військовослужбовці та працівник ІНФОРМАЦІЯ_9 не володіють інформацією про наявність у військовозобов`язаного права на відстрочку, а також бажання військовозобов`язаного таким правом скористатися.

Суд також наголошує, що обов`язок доведення існування обставин для надання військовозобов`язаній особі відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема і з підстав, передбачених абзацом 12 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ, лежить саме на такій особі.

Більш того, суд вважає за необхідне зауважити, що ОСОБА_1 ставить перед судом питання оцінки правомірності дій ІНФОРМАЦІЯ_3 у контексті того, що такі дії вчинені із порушенням вимог законодавства щодо призову на військову службу по мобілізації, а також з міркувань не забезпечення йому права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Водночас, як вбачає суд, шляхом визнання протиправним наказу про мобілізацію ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивач прагне звільнитися з військової служби.

Воднораз, суд наголошує, що отримати відстрочку від призову на підставі статті 23 Закону №3543-ХІІ можна лише до моменту набуття статусу військовослужбовця. Після зарахування до особового складу військової частини подання заяви з відповідними документами про відстрочку, навіть якщо у особи є для цього підстави, втрачає свою мету.

Як встановлено судом із відповіді від 06.03.2024 №2253 на адвокатський запит від 27.02.2024 №32/24 солдат ОСОБА_1 19.01.2024 вибув в розпорядження командира військової частин НОМЕР_9 для проходження військової служби по мобілізації в ЗСУ (а.с.140-141).

Отже, з моменту набуття ОСОБА_1 статусу військовослужбовця під час воєнного стану звільнення з військової служби можливе лише за наявності підстав, передбачених абзацом 7 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.

Крім цього, слід зазначити, що відповідно до п. 8 ч. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, викладених у Додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого Постановою КМУ від 30.12.2022 №1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні, зокрема, особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у ст. 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Отже, як зазначалось судом вище, позивач мав самостійно вжити заходів для підтвердження свого права на відстрочку. Однак доказів вжиття відповідних заходів суду не надано.

При цьому, позивач створює ситуацію перекладання відповідальності на суб`єкта владних повноважень щодо не забезпечення цього права. Натомість суд не вбачає в діях відповідача щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації протиправності.

Суд також вказує, що навіть за умови дефектності наказів, якими оформлено призов позивача на військову службу та зарахування до особового складу військової частини, для звільнення його з військової служби за призовом під час мобілізації мають бути наявні підстави, які визначенні абзацом 7 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.

При цьому, зазначені вище накази, як акти індивідуальної дії, є вже реалізованими, а їх дія вичерпана, а тому навіть скасування таких наказів не мало б наслідком автоматичного звільнення позивача з військової служби.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, відповідно до якої, такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021 у справі № 9901/286/19, від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 9901/96/21, від 27.10.2022 у справі № П/9901/97/21).

Наявність інших, визначених статтею 26 Закону №2232-XII, підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, позивачем не наведено та належними доказами не підтверджено.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку щодо безпідставності позовних вимог ОСОБА_1 .

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

У зв`язку із відмовою в задоволенні позову та відсутністю доказів, що підтверджували б понесення відповідачем будь-яких витрат, пов`язаних з розглядом справи, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Представнику позивача рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_10 );

відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_10 ( АДРЕСА_4 ).

Суддя Главач І.А.