Рішення

від 10.04.2024 по справі 192/820/21

СОЛОНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 192/820/21

Провадження № 2/192/5/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2024 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Щербини Н. О.,

за участю секретаря судового засідання Короти Л. С.,

представника позивача адвоката Чуміної К. Г.,

представника відповідачки адвоката Кириченка О. П. в режимі відеоконференції,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт Солоне Солонянського району Дніпропетровської області цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом Святовасилівської сільської ради до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання недійсними та скасування наказів, скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням права власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач 18 червня 2021 року звернувся до суду з позовом про визнання недійсними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-11330/15-20-СГ від 27 жовтня 2020 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» та наказу № 4-13493/15-20-СГ від 21 грудня 2020 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», якими ОСОБА_1 було надано у власність земельну ділянку площею 1,5192 га кадастровий номер 1225083500:01:001:0110, що розташована на території с. Святовасилівка Солонянського району Дніпропетровської області. Також позивач просить скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію права власності відповідачки з одночасним припиненням її права власності.

На обґрунтування своїх позовних вимог представник позивача адвокат Чуміна К. Г. посилається на те, що спірна земельна ділянка на момент прийняття оспорюваних наказів перебувала в межах с. Святовасилівка, а також на ній розташовані місця поховання, а тому така ділянка в силу положень ст 83 Земельного кодексу України, ст. 28 Закону України «Про поховання і похоронну справу» є земельною ділянкою комунальної форми власності, а тому Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області не мало повноважень на розпорядження такою землею, в тому числі щодо виділення її у власність ОСОБА_1 . Крім того, на даний час земельна ділянка не використовується за призначенням, центральних вхід до кладовище перекритий, що створює перешкоди для мешканців села піль час поховання тіл, а також на цій земельній ділянці продається начебто питна вода, хоча земельна ділянка розташована в 300 м санітарно-охоронюваної зони, а вживання такої води може становити загрозу для здоров`я населення.

ОСОБА_1 та її представник адвокат Криченко О. П. проти позову заперечували, подавши відзив на позов (а.с.169-174, т.1) згідно якого вказали, що належними доказами перебування місць поховання на території населеного пункту є рішення органів місцевого самоврядування про виділення у постійне користування комунальному підприємству відповідної земельної ділянки, внаслідок чого комунальне підприємство розробляє земельну документацію та вносить відповідні відомості до земельного кадастру. Згідно витягу з Публічної кадастрової карти спірна земельна ділянка перебуває поза межами села. Оскільки позивач не надав жодного рішення про виділення земельної ділянки для організації місць поховання, а також не надав проекту землеустрою, то встановити межі кладовища не можливо, а тому просили відмовити в задоволенні позову. Також ОСОБА_1 у судовому засіданні зазначила, що хотіла отримати земельну ділянку для здійснення на ній особистого селянського господарства, у зв`язку з чим звернулася до адвоката, який допоміг їй оформити документацію на земельну ділянку. Про те, що земельна ділянка межує із кладовищем їй відомо. Також пояснила, що в с. Святовасилівка є два кладовища, які розташовані поряд. Представник Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області Міссон Д. також заперечував проти задоволення позову посилаючись на те, що відповідно до пп.13 п.4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області станом на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до покладених на нього завдань, управління передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб в межах Дніпропетровської області. На час прийняття оскаржуваних позивачем наказів, відомості про належність спірної земельної ділянки до земель комунальної власності були відсутні в Державному земельному кадастрі, як і відомості про розташування кладовища в межах цієї земельної ділянки. Оскільки станом на час прийняття оскаржуваних наказів спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1225083500:01:001:0110 відносилася до земель державної власності, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, тому Головним управлінням відповідно до вимог ч. 4 ст. 122, 188 Земельного кодексу України було прийнято рішення про затвердження документації із землеустрою та про передачу спірної ділянки у власність ОСОБА_1 (а.с.144-149, т. 1). Містобудівна документація згідно вимог постанови КМУ від 01 вересня 2021 року № 926 «Про затвердження Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації» не була розроблена та виготовлена, а до моменту внесення відомостей до Державного земельного кадастру про межі населеного пункту, підстави вважати земельну ділянку, що вона знаходиться в межах села відсутні. Вказане стосується і меж кладовища, які також не були внесені до Державного земельного кадастру.

Також представник Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області вважає, що обраний позивачем спосіб захисту є неналежним, оскільки скасування оспорюваних наказів не може привести до відновлення порушеного права позивача у зв`язку з тим, що такі накази вже вичерпали свою дію як акти індивідуальної дії.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази, що маються у справі, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено що спірні правовідносини сторін регулюються Земельним кодексом України, Законом України «Про Державний земельний кадастр», Законом України «Про поховання і похоронну справу».

Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 83 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної власності, які передбачається використати для розміщення об`єктів, призначених для обслуговування потреб територіальної громади (комунальних підприємств, установ, організацій, громадських пасовищ, кладовищ, місць знешкодження та утилізації відходів, рекреаційних об`єктів тощо), а також земельні ділянки, які відповідно до затвердженої містобудівної документації передбачається включити у межі населених пунктів, за рішеннями органів виконавчої влади передаються у комунальну власність. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема кладовища.

Відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України на час виникнення спірних правовідносин, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу.Відповідний органмісцевого самоврядуванняабо органвиконавчої владив місячнийтермін розглядаєклопотання інадає дозвілпідприємствам,установам таорганізаціям нарозробку проектуприватизації земель.

Судом встановлено, що 19 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовно площею 2 га за межами населеного пункту на території Святовасилівської сільської ради Дніпропетровської області (а.с.183, т. 1).

27 жовтня 2020 року був прийнятий наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-11330/15-20-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою», яким ОСОБА_1 був наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населеного пункту на території Святовасилівської сільської ради Дніпропетровської області, орієнтовний розмір 2 га з цільовим призначенням (01.03) для ведення особистого селянського господарства (а.с.183 зворот, т.1).

На виконання вказаного наказу ФОП ОСОБА_2 виготовив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (а.с.175-210, т.1). В пояснювальній записці до проекту вказано, що земельна ділянка відводиться за рахунокземель державноївласності та розміщена за межами населеного пункту на території Святовасилівської сільської ради Дніпропетровської області (а.с.177, т.1). У завданні на розробку проекту також вказано про те, що форма власності земельної ділянки - державна (а.с.181 зворот, т. 1).

Разом з тим до матеріалів справи на виконання ухвали суду про витребування доказів (а.с. 241-242, т.1) від Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, який здійснив погодження проекту відповідно до Тимчасового порядку взаємодії між територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру на період реалізації пілотного проекту із запровадженням принципу екстериторіальності погодження документації із землеустрою територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру під час погодження документації із землеустрою затв. постановою КМУ від 31 серпня 2016 року № 580, надійшов проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (а.с.13-45, т. 2), в пояснювальній записці до якого та в завданні на розроблення проекту вказано, що земельна ділянка відводиться за рахунокземель комунальноївласності (а.с.15, т.2).

Головне управлінняДержгеокадастру уДніпропетровській областінаказом від21грудня 2020року №4-13493/15-20-СГ«Про затвердження документаціїіз землеустроюта наданняземельної ділянкиу власність»,надало ОСОБА_1 у власністьземельну ділянкуплощею 1,5192га кадастровийномер 1225083500:01:001:0110,а згідно Інформації з державного реєстру речових прав, 29 грудня 2020 року таке право власності було зареєстровано державним реєстратором Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Юрченком Д. С. на підставі вказаного наказу (а.с.49, т. 1).

Таким чином питання про те, чи належить спірна земельна ділянка до комунальної чи до державної форми власності підлягає вирішенню в судовому порядку для вирішення спору по суті.

Згідно положень ст. ст. 78, 79 Земельного кодексу України станом на час прийняття оскаржуваних наказів та реєстрації права власності за ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, було зазначено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності .Формування земельноїділянки полягаєу визначенніземельної ділянкияк об`єктацивільних прав.Формування земельноїділянки передбачаєвизначення їїплощі,меж тавнесення інформаціїпро неїдо Державногоземельного кадастру. Формуванняземельних ділянокздійснюється:у порядкувідведення земельнихділянок ізземель державноїта комунальноївласності; шляхомподілу чиоб`єднанняраніше сформованихземельних ділянок; шляхомвизначення межземельних ділянокдержавної чикомунальної власностіза проектамиземлеустрою щодовпорядкування територійнаселених пунктів,проектами землеустроющодо впорядкуваннятериторії длямістобудівних потреб,проектами землеустроющодо приватизаціїземель державнихі комунальнихсільськогосподарських підприємств,установ таорганізацій; шляхомінвентаризації земельу випадках,передбачених законом; запроектами землеустроющодо організаціїтериторії земельнихчасток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі .Земельна ділянкавважається сформованоюз моментуприсвоєння їйкадастрового номера. Формуванняземельних ділянок(крімвипадків,визначених участинах шостій-сьомій цієїстатті)здійснюється запроектами землеустроющодо відведенняземельних ділянок. Формуванняземельних ділянокшляхом поділута об`єднанняраніше сформованихземельних ділянок,які перебуваютьу власностіабо користуванні,без зміниїх цільовогопризначення здійснюютьсяза технічноюдокументацією ізземлеустрою щодоподілу таоб`єднанняземельних ділянок. Винесенняв натуру(намісцевість)меж сформованоїземельної ділянкидо їїдержавної реєстраціїздійснюється задокументацією ізземлеустрою,яка сталапідставою дляїї формування. Уразі встановлення(відновлення)меж земельнихділянок заїх фактичнимвикористанням узв`язкуз неможливістювиявлення дійснихмеж,формування новихземельних ділянокне здійснюється,а змінидо відомостейпро межіземельних діляноквносяться доДержавного земельногокадастру. Земельнаділянка можебути об`єктомцивільних праввиключно змоменту їїформування (крімвипадків суборенди,сервітуту щодочастин земельнихділянок)та державноїреєстрації прававласності нанеї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Статтями 173, 174 Земельного кодексу України станом на час виникнення спірних правовідносин визначено, що межа району,села,селища,міста,району умісті -це умовназамкнена лініяна поверхніземлі,що відокремлюєтериторію району,села,селища,міста,району умісті відінших територій. Межірайону,села,селища,міста,району умісті встановлюютьсяі змінюютьсяза проектамиземлеустрою щодовстановлення (зміни)меж адміністративно-територіальниходиниць. Проектиземлеустрою щодозміни межнаселених пунктіврозробляються зурахуванням генеральнихпланів населенихпунктів. Включенняземельних діляноку межірайону,села,селища,міста,району умісті нетягне засобою припиненняправа власностіі правакористування цимиділянками,крім земельнихділянок,визначених частиноючетвертою цієїстатті. Земліта земельніділянки державноївласності,включені вмежі населеногопункту (крімземель,які неможуть передаватисяу комунальнувласність),переходять увласність територіальноїгромади.Рішення провстановлення межнаселеного пунктута витягиз Державногоземельного кадаструпро межувідповідної адміністративно-територіальноїодиниці тапро відповідніземельні ділянки,право власностіна якіпереходить дотериторіальної громади,є підставоюдля державноїреєстрації правакомунальної власностіна такіземельні ділянки. Рішення провстановлення ізміну межсіл,селищ,які входятьдо складувідповідного району,приймаються районноюрадою заподанням відповіднихсільських,селищних рад. Рішенняпро встановленняі змінумеж сіл,селищ,які невходять доскладу відповідногорайону,або уразі,якщо районнарада неутворена,приймаються ВерховноюРадою АвтономноїРеспубліки Крим,обласними,Київською таСевастопольською міськимирадами заподанням відповіднихсільських,селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад.

Відповідно до положень наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 листопада 2011 року № 290 « Про затвердження Порядку розроблення містобудівної документації», генеральні плани населених пунктів, плани зонування території та зміни до них затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами. Детальний план території, яка розташована в межах населеного пункту, розглядається і затверджується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, а за відсутності затвердженого в установленому порядку плану зонування території - відповідною сільською, селищною, міською радою протягом 30 днів з дня його подання. Детальний план території, розташованої за межами населеного пункту, розглядається і затверджується відповідною районною державною адміністрацією протягом 30 днів з дня його подання, а в разі відсутності адміністративного району - відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, відповідна місцева державна адміністрація забезпечують оприлюднення містобудівної документації на місцевому рівні протягом 10 робочих днів з дня її затвердження. Графічні матеріали містобудівної документації оприлюднюються у форматах файлів, які підтримують векторну графіку та дозволяють їх копіювання.

До матеріалів справи позивачем було надано генеральний план с. Єлізарове, яке було перейменоване в с. Святовасилівка з експлікацією та розшифровкою умовних позначень, де пунктиром відображені межі села, а також Науково-технічну документацію по формуванню території та встановленню меж Єлізарівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області 1993 року та Технічну документацію з коригування нормативно - грошової оцінки земель с. Єлізарово 2012 року та 2019 років.

Згідно посилань представника позивача, вказана документація містить відомості про те, що на території с. Святовасилівка наявне кладовище, а з графічних матеріалів очевидним є те, що вказане кладовище потрапляє в межі населеного пункту.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд погоджується з тим, що на території спірної земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_1 фактично розташовані два місця, які можна ідентифікувати як поховання, а також відбувається в трьох місцях накладання меж спірної земельної ділянки на межі фактично розташованого кладовища (а.с.106, т. 3), що підтверджується висновком судового експерта ОСОБА_3 .

У судовому засіданні експерт ОСОБА_3 пояснила, що надала такі висновки виключно у зв`язку з візуальним оглядом місцевості, а питання про те чи накладаються межі двох спірних земельних ділянок: кладовища та земельної ділянки ОСОБА_1 - вирішити може лише землевпорядна експертиза.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 14 вересня 2021 року (а.с.151, т.1) відповідно до наявних даних відділу № 2 управління у Дніпровському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, відомості щодо встановлення межі, плану зонування території або детального плану території с. Святовасилівка Солонянського району відсутні. Відповідно до відомостей програмного забезпечення Державного земельного кадастру «Національна кадастрова система» запитувана земельна ділянка з кадастровим номером 1225083500:01:001:0110 не знаходиться в межах адміністративно-територіальної одиниці с. Святовасилівка.

Також відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 13 вересня 2023 року (а.с.236, т.3) проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж с. Святовасилівка не виготовлявся, а межі селища відведені у відповідності до Науково-технічної документації по формуванню території та встановленню меж Єлізарівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області 1993 року Української академії аграрних наук інституту землевпорядкування Дніпропетровської філії.

З дослідженої судом Науково-технічної документації по формуванню території та встановленню меж Єлізарівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області 1993 року Української академії аграрних наук інституту землевпорядкування Дніпропетровської філії з`ясовано, що в документації вказано про наявність чотирьох кладовищ (а.с. 64, т. 4), а відомості про наявність кладовищ також містяться і в Технічній документації з коригування нормативно - грошової оцінки земель с. Єлізарово 2012 року та 2019 року (а.с.128,129, т.4).

Таким чином суд вважає доведеним той факт, що на території с. Святовасилівка дійсно знаходяться поховання та кладовища.

Разом з тим, згідно відповіді управління містобудування та архітектури від 28 серпня 2023 року наявний на геопорталі містобудівного кадастру управління генеральний план с. Єлізарове Солонянського району Дніпропетровської області (зараз с. Святовасилівка) був розроблений у 1984 році, а інформація щодо затвердження генерального плану та встановлення меж населеного пункту в управлінні відсутня (а.с.29, т.4).

Докази про виконання позивачем вимог наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 листопада 2011 року № 290 «Про затвердження Порядку розроблення містобудівної документації», суду не надані.

Таким чином, судом встановлено, що докази про формування меж с. Святовасилівка в Державному земельному кадастрі - відсутні, а питання про те, чи існує перетин меж спірної земельної ділянки з межами села відповідною експертизою не вирішено з огляду на те, що сторони не заявили відповідного клопотання, а право на подання відповідного клопотання було роз`яснено судом.

Також, судом під час розгляду справи встановлено, що позивач не довів належними, допустимим і достатніми доказами той факт, що спірна земельна ділянка під час вирішення питання про її виділення у власність ОСОБА_1 перебувала в межах с. Святовасилівка та належала до земель комунальної форми власності.

Тому суд вважає, що з боку Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області відсутні порушення під час прийняття оспорюваних наказів з огляду на те, що рішення про встановлення меж с. Святовасилівка та витяги з Державного земельного кадастру про межу села відсутні.

Оскільки позивачем не доведено те, що земельна ділянка на час прийняття оспорюваних наказів мала статус земель комунальної власності, тому суд вважає що підстави для задоволення цієї частини позову відсутні.

Крім того, суд вважає, що такий спосіб захисту як визнання недійсними та скасування наказів є неналежним, з огляду на те, що задоволення такої вимоги не призведе до відновлення прав позивача на володіння спірною земельною ділянкою. Вказане є додатковою підставою для відмови у задоволенні цієї частини позову.

Позиція суду в цій частині відповідає практиці ВС, яка викладена в постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 та згідно якої у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Водночас закон не вимагає встановлення судом таких обставин в іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулося розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. Подібні за змістом висновки сформульовано Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.

Суд не приймає посилання представника позивача на те, що в пояснювальній записці проекту відведення земельної ділянки, а також у завданні на розроблення проекту вказано, що земельна ділянка відводиться за рахунок земель комунальної власності, оскільки відомості у вказаній документації є суперечливими та не є належними доказами щодо форми власності спірної земельної ділянки.

Під час вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту та оформлення права власності, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області керувалося виключно офіційними даними, які містяться в Державному земельному кадастрі. Факт розташування кладовища на спірній території міг бути відомий розробнику проектної документації ФОП ОСОБА_2 , який не вжив відповідних заходів щодо внесення такої інформації до Державного земельного кадастру у відповідність до вимог ч. 6 ст. 111 Земельного кодексу України.

Розглядаючи вимоги позивача про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 з одночасним припиненням її права власності, суд зазначає що підстави для задоволення цієї частини позову також відсутні з огляду на наступне.

Позивач посилається на те, що оскільки спірна земельна ділянка накладається в трьох місцях на межі фактично діючого кладовища та у двох місцях має місця поховання, тому відповідно до положень Закону України «Про поховання і похоронну справу», такі землі, а саме ті що містять місця поховання належать до земель комунальної власності.

Суд зазначає, що відповідно до вимог ст. 8 Закону України «Про поховання і похоронну справу» в редакції на час виникнення спірних правовідносин, організація діяльностів галузіпоховання померлихздійснюється центральниморганом виконавчоївлади,що забезпечуєформування державноїполітики усфері житлово-комунальногогосподарства,іншими центральнимиорганами виконавчоївлади,місцевими органамивиконавчої влади,органами місцевогосамоврядування таїх виконавчимиорганами. Органи місцевогосамоврядування таїх виконавчіоргани вмежах своєїкомпетенції: 1)вирішують відповіднодо законупитання провідведення земельнихділянок дляорганізації місцьпоховання; 2)забезпечують будівництво,утримання вналежному станіта охоронумісць поховання; 3)створюють ритуальніслужби; 4)вирішують питанняпро наданняза рахуноккоштів місцевихбюджетів ритуальнихпослуг узв`язку зпохованням самотніхгромадян,ветеранів війнита праці,а такожінших категоріймалозабезпечених громадян;про наданнядопомоги напоховання померлихгромадян вінших випадках,передбачених цимЗаконом; 5)здійснюють контрольза дотриманнямзаконодавства стосовнозахисту правспоживачів участині наданнясуб`єктами господарюванняритуальних послугта реалізацієюними предметівритуальної належності; 6)здійснюють іншіповноваження,передбачені цимта іншимизаконами. Дляорганізації (утворення),будівництва,утримання вналежному станіта охоронимісць похованнясільські,селищні,міські радиможуть створюватиспеціалізовані комунальніпідприємства. З метою оперативного забезпечення населення інформацією про суб`єкти господарювання, що надають ритуальні послуги та виготовляють предмети ритуальної належності, органи місцевого самоврядування можуть створювати спеціалізовані госпрозрахункові інформаційні служби. Порядок діяльності таких служб визначається органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства.

Згідно п.п. 3.2 п.3 «Гігієнічних вимог щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України», затверджених Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 01 липня 1999 року №28, місцезнаходження кладовищної ділянки та її розміри передбачаються генеральним планом розвитку населеного пункту.

Відповідно до абз.1 та 2 п.п.2.1 п.2 «Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань», затв. наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства України від 19 листопада 2003 року №193, у сільській місцевості територія місць поховань повинна бути обов`язково огороджена, влаштована освітленням, туалетом, колодязем, під`їзною дорогою, стоянкою для автотранспорту та благоустроєм доріг на території кладовища. Згідно п.п.3.1 п.3 цього ж Порядку, утримання кладовищ забезпечуються виконавчим органом сільської ради за рахунок коштів місцевого бюджету.

Однак докази про вирішення позивачем відповідно до закону питання про відведення земельних ділянок для організації місць поховання, про створення ритуальної служби або створення спеціалізованого комунального підприємства чи спеціалізованої госпрозрахункової інформаційної служби, а також про виконання положень «Гігієнічних вимог щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України», норм «Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань» суду не надані.

З досліджених судом відеодоказів з`ясовано, що на території с. Святовасилівка існує кладовище, що не заперечувалася і сторонами. Проте межі вказаного кладовища позивачем не визначені, порядок поховання тіл померлих - відсутній. Таким чином фактично в с. Святовасилівка поховання тіл померлих здійснюється самочинно, а хто саме визначає місця для поховання не відомо.

Суд незаперечує,що згідноположень ст.28Закону України«Про похованняі похороннусправу» землі,на якихрозташовані місцяпоховання,є об`єктамиправа комунальноївласності іне підлягаютьприватизації абопередачі воренду. На території місця поховання не можуть бути розташовані об`єкти іншої, крім комунальної форми власності, за винятком випадків, передбачених статтею 29 цього Закону.

Однак суд звертає увагу на те, що місця для поховання повинні бути організовані у відповідності до закону з урахуванням всіх санітарних норм, інакше такі місця є місцями стихійного та самочинного поховання, що є прямим порушенням закону.

Тому, оскільки позивач не довів належними, допустимим і достатніми доказами факт законного улаштування кладовища, визначення його меж, а також меж села, тому підстави для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 з одночасним припиненням її права власності також відсутні, оскільки позивачем не доведено факт належності спірної земельної ділянки до складу земель комунальної власності.

Суд не приймає посилання представника позивача на те, що ОСОБА_1 використовує земельну ділянку не за призначенням, оскільки не здійснює на ній особисте селянське господарство, а фактично використовує ділянку для здійснення обрядової релігійної діяльності, у зв`язку з тим, що позов про відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав не пред`явлений, а з таким позовом може звернутися лише власник. Оскільки позивач не довів, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю, тому такі посилання представника позивача не приймаються судом.

У зв`язку з тим, що позивач не довів існування свого права власності або права користування спірною земельною ділянкою, тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки докази про порушення будь-якого права позивача суду не надані.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову, судові витати по справі слід покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити задоволенніпозову Святовасилівської сільської ради (52433, Дніпропетровська область, Солонянський район, с. Святовасилівка, вул. Центральна, буд. 2, код ЄДРЮОФОПГФ 04337825) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП відсутній, серія паспорта НОМЕР_1 ), Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (49006,м.Дніпро,вул.Філософська,буд.39А,код ЄДРЮОФОПГФ 39835428) про визнання недійсними та скасування наказів, скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням права власності.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2021 року, яка була частково скасована постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року.

Судові витрати по справі покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 16 квітня 2024 року.

Суддя Н.О. Щербина