Рішення

від 16.04.2024 по справі 303/11836/23

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року м. Мукачево Справа 303/11836/23

2/303/1854/23

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого судді Кость В.В.,

секретар судовогозасідання Чухайло К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідачів:(1) ОСОБА_2 ;

(2)товариства з обмеженою відповідальністю «Родеш»;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3

про визнання права власності та витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся досуду зпозовом довідповідачів,зазначивши третьоюособою, якане заявляєсамостійних вимогщодо предметаспору ОСОБА_3 , в якому просив суд визнати за ним право власності на адміністративну будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 392,41 кв.м. (надалі Адміністративна будівля) та на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,3 га, кадастровий номер 2122783202:02:020:0016 (надалі Земельна ділянка), а також витребувати від товариства з обмеженою відповідальністю «Родеш» на користь ОСОБА_1 Адміністративну будівлю та Земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про те, що спірне майно всупереч умовам укладеного між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 договору про наміри сторін від 27.04.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Перестою Я.О. та зареєстрованого в реєстрі за №888 (надалі Договір про наміри сторін), було внесено ОСОБА_2 до статутного фонду ТОВ «Родеш». Внаслідок таких дій, позивач позбавлений прав на майно, яке повинно йому належати на підставі вказаного нотаріально посвідченого правочину.

На підставі ухвал суду від 14.12.2023 року було відкрито провадження у справі та постановлено проводити її розгляд в порядку загального позовного провадження, а також частково задоволено заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою суду від 16 січня 2024 року поданий представником відповідача (1) відзив повернуто без розгляду.

4 березня 2024 року від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору через систему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення, в яких уповноважений представник просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки Договір про наміри сторін на який покликається позивач не є попереднім договором та не містить всіх істотних умов, передбачених для попередніх договорів. Крім того, позивач не був стороною Договору про наміри сторін, будь-яких прав та обов`язків у зв`язку з укладенням такого договору не набував, а тому в нього не виникло жодних прав, які могли бути порушені внаслідок виконання чи не виконання такого договору. Безпідставними, на думку представника третьої особи є і вимоги позивача про витребування майна на його користь, адже тільки власник має право на витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Поряд з цим, між ОСОБА_3 (іпотекодержатель) та ТОВ «Родеш» (іпотекодавець) було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки від 08.08.2017 року. В якості предмету іпотеки було передано нерухоме майно - Адміністративна будівля з належними до неї господарськими будівлями та спорудами та Земельна ділянка.

У зв`язку з невиконанням відповідачем (1) своїх зобов`язань, забезпечених іпотекою, третя особа звернула стягнення на предмет іпотеки, шляхом прийняття предмету іпотеки у власність в рахунок виконання забезпечених зобов`язань.

Право власності ОСОБА_3 на Адміністративну будівлю та Земельну ділянку зареєстровано відповідно до положень діючого законодавства, відтак третя особа є добросовісним набувачем та володільцем спірного майна.

У судове засідання належним чином повідомлені сторони не з`явилися, натомість від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його з позивачем участі. Позовні вимоги підтримують та просять їх задоволити.

Від представника відповідача (1) ОСОБА_7 надійшла заява в якій він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог через їх необгрунтованість та безпідставність.

Дослідивши матеріали справи, суд констатує наступне.

1. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що згідно із частиною першою ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільногосудочинства єсправедливий,неупереджений тасвоєчасний розгляді вирішенняцивільних справз метоюефективного захиступорушених,невизнаних абооспорюваних прав,свобод чиінтересів фізичних осіб,прав таінтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається уст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.20Цивільного кодексуУкраїни право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Однією з основоположних засад цивільного судочинства є диспозитивність цивільного процесу, детермінація якого наведена у ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України.

Розкриваючи зміст поняття диспозитивності цивільного судочинства законодавець зазначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, диспозитивність полягає в наданій учасникам судового процесу можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб`єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів.

В загальному, враховуючи принцип диспозитивності, суд не повинен виходити за межі вимог сторін та тих підстав позову, які ними вільно зазначені.

Передаючи на розгляд суду позов, який є предметом даного судового розгляду, позивач зазначив у ньому дві вимоги майнового характеру: визнання права власності на Адміністративну будівлю та Земельну ділянку, а також витребування цього майна на свою користь та навів підстави для обґрунтування позовних вимог, які наведені судом в описовій частині рішення.

Отже, суд, реалізуючи завдання цивільного судочинства, закріплені у ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України повинен надати правову оцінку саме цим конкретним підставам, оскільки з урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.

Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Матеріали справи свідчать про те, що предметом судового розгляду справи є аналіз спірних правовідносин щодо встановлення фактичної наявності підстав та умов для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно Адміністративну будівлю та Земельну ділянку, витребування їх від відповідача (2) та застосування у зв`язку з цим правових механізмів захисту та відновлення порушеного права у контексті із вимогами за предметом позову.

2. В контексті хронології існуванням спірних правовідносин суд наводить наступні обставини справи.

27.04.2017 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 з метою врегулювання спору щодо майна набутого ОСОБА_4 та ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі та за час спільного проживання було укладено Договір про наміри сторін (том 1, а.с. 15-17).

Зокрема, відповідно до пункту 2 Договору сторони домовились, в тому числі, про те, що земельна ділянка з усіма будівлями розташованими на ній, яка знаходиться в урочищі «Полятино» Мукачівського району Закарпатської області, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_5 після набрання законної сили ухвал суду про затвердження відмов від позовів, не пізніше наступного дня буде ним відчужена на користь ОСОБА_2 , який подарує своєму сину ОСОБА_1 , онуку ОСОБА_5 .

09.06.2017 року між ОСОБА_5 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу Адміністративної будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Перестою Я.О. та зареєстрований в реєстрі за №1315 (надалі - Договір купівлі-продажу Адміністративної будівлі), відповідно до умов якого Продавець зобов`язався передати (продати) майно, а саме належну йому на праві приватної власності Адміністративну будівлю у власність Покупця, а Покупець зобов`язався прийняти майно і сплатити за нього обумовлену грошову суму.

Відповідно до пункту 3 зазначеного Договору, Адміністративна будівля, яка за ним відчужується розташована на земельній ділянці загальною площею 0,3000 га. Загальна площа Адміністративної будівлі становить 392,41 кв.м. та до неї примикають адміністративні будівлі та споруди, які позначені на плані : літ. «А» - адміністративна будівля, літ. «Б» - автомобільний бокс, літ «В» - «склад», літ «Г» - сторожка, №1 ворота, №2 ворота, №3 огорожа, літ. «І» мощення.

Як вбачається зі змісту пункту 3.2 Договір купівлі-продажу Адміністративної будівлі, Продавець своїм підписом під цим договором підтвердив факт повного розрахунку за продану будівлю та одержання від Покупця грошей у сумі 470000,00 грн.

Також 09.06.2017 року між ОСОБА_5 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Перестою Я.О. та зареєстрований в реєстрі за №1314 (надалі - Договір купівлі-продажу земельної ділянки), відповідно до умов якого Продавець зобов`язався передати (продати) майно, а саме належну йому на праві особистої приватної власності земельну ділянку у власність Покупця, а Покупець зобов`язався прийняти майно і сплатити за нього обумовлену грошову суму.

Земельна ділянка, яка відчужується за цим договором має загальну площу 0,3 га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що розташована за адресою: Мукачівський район, с.Клячаново, урочище «Полятино».

За доводами позивача 6 червня 2022 року йому стало відомо про те, що відповідач (1), всупереч взятих на себе зобов`язань та умов Договору про наміри сторін, вніс дане майно до статутного капіталу ТОВ «Родеш».

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки 302319788 від 08.06.2022), приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Васіловка В.О. 23.06.2017 року зареєструвала право власності на Адміністративну будівлю та Земельну ділянку за ТОВ «Родеш». Підстава для державної реєстрації: акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «Родеш» №1, серія та номер: 892, 893, виданий 23.06.2017, видавник: ОСОБА_2 та ТОВ «Родеш»; акт-правочин №1, серія та номер: 890, виданий 23.06.2017, видавник: приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Васіловка В.О.; статут, серія та номер б/н, виданий 23.06.2017, видавник: ТОВ «Родеш».

Згодом, вказані майнові активи були передані в іпотеку на підставі договору від 08.08.2017 №1136, а суб`єктом їх обтяження є ОСОБА_3 .

3. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, у контексті з доводами та запереченнями учасників справи, суд враховує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом статей6та627 Цивільного кодексу Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Попередній договір є одним із різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним із моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому для попереднього договору поряд з іншими його умовами повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.

Згідно з частинами першою та третьоюстатті 635Цивільного кодексуУкраїни попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Положення частини другої статті 635 Цивільного кодексу України містять спеціальну норму, якою передбачено перелік правових наслідків порушення попереднього договору.

Цією нормою встановлено обов`язок сторони, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

В свою чергу, відповідно до частини четвертої наведеної статті, договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Таким чином, слід констатувати, що попередній договір та договір про наміри за своєю суттю відрізняються здатністю або нездатністю породжувати певні правові наслідки у разі не укладення основного договору в майбутньому.

Так, порушення сторонами попереднього договору має наслідком лише можливість стягнення з винної сторони збитків, завданих простроченням укладення основного договору, тоді як протокол (угода) про наміри, сторони, як правило, укладають для того, щоб зафіксувати певний етап домовленостей, які не будуть мати юридичну силу договору та юридичних наслідків, в тому числі наслідків попереднього договору.

Крім того, слід звернути увагу на те, щоєдиним зобов`язанням, яке виникає внаслідок укладення попереднього договору, є зобов`язання укласти у майбутньому основний договір, на умовах та у порядку, що визначені таким попереднім договором.

Враховуючи наведене, невиконання попереднього договору не тягне за собою перехід права власності на майно, оскільки сторона договору може вимагати відшкодування збитків, а не визнання права власності на майно, зазначене у попередньому договорі.

У постанові від 03.06.2021 по справі №№ 522/970/18 Верховний Суд звернув увагу на те, що «примусове виконання зобов`язання в натурі суперечить принципу вільного волевиявлення учасника правочину та вимогам статті 635 ЦК України про правові наслідки порушення зобов`язання за попереднім договором.

Відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку, встановленого попереднім договором.

Припинення зобов`язання з попереднього договору внаслідок неукладення основного договору протягом встановленого попереднім договором строку унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, визнання такого договору дійсним, виконання обов`язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов`язання як правової підстави для виникнення в набувача права власності на майно.

Укладення попереднього договору та виконання умов, які у ньому були передбачені, є лише передумовами для укладення основного договору, і не заміняє собою основний договір. Навпаки, внаслідок не укладення основного договору зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється.

Положеннями ЦК України й інших актів цивільного законодавства, прямо не передбачено такий правовий наслідок невиконання попереднього договору, як визнання права власності на річ, що мала бути придбана в майбутньому за договором купівлі-продажу».

Водночас, як вбачається із фактичного аналізу змісту Договору про наміри сторін, в ньому сторони не зафіксували волевиявлення щодо надання йому сили саме попереднього договору.

Поряд з цим, позивач обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, що внаслідок невиконання сторонами Договору про наміри сторін він позбавлений права на майно, у зв`язку з чим, просить визнати заним правовласності на Адміністративну будівлю та Земельну ділянку і витребувати їх від товариства з обмеженою відповідальністю «Родеш» на свою користь.

Аналізуючи фактичні обставини справи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.

По відношенню до наведеного, слід зазначити, що за змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Зазначеною нормою закріплено презумпцію законності набуття права власності, тобто право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або якщо незаконність набуття права власності встановлена рішенням суду, а також встановлено відкритість переліку підстав набуття права власності з обмеженням їх виключно тими, що прямо передбачені в законодавстві (постанова Верховного Суду від 01.10.2020 року по справі № 755/16049/19).

Таким чином відповідач (1), відповідно до умов укладеного між ним та ОСОБА_5 Договору купівлі-продажу Адміністративної будівлі від 09.06.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Перестою Я.О. та зареєстрованого в реєстрі за №1315, купив майно (Адміністративну будівлю) та став її власником.

Також, 09.06.2017 року між ОСОБА_5 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Перестою Я.О. та зареєстрований в реєстрі за №1314, відповідно до умов якого відповідач купив спірну Земельної ділянку та став її власником.

Вищезазначені правочини у своєму змісті не містили положень, які б встановлювали обмеження ОСОБА_2 у реалізації ним правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження набутим майном.

Крім того, пункт 3.6 Договору купівлі-продажу земельної ділянки містив положення відповідно до умов якого покупець (власник) земельної ділянки має право продавати або іншим чином відчужувати Земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

За таких обставин, відповідач (1) вільно розпорядився належним йому майном та вніс його до статутного капіталу ТОВ «Родеш».

В контексті наведеного, слід зазначити, що умовою задоволення позову про визнання права власності є наявність у позивача суб`єктивного права власника, що є предметом доказування по справі та покладає на позивача процесуальний обов`язок відповідно до статей12 та 81 Цивільного процесуального кодексу Українинадати суду належні та допустимі докази, що підтверджують право власності позивача на спірне майно.

Поряд з цим, позивачем такі докази в межах розгляду справи суду не надано, а тому доводи та аргументи сторони позивача щодо виникнення у ОСОБА_1 права власності на спірне майно на підставі Договору про наміри сторін та наявність підстав для захисту такого права у спосіб, шляхом визнання права власності на майно, не ґрунтується на нормах матеріального права, а також не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки Договір про наміри сторін не може вважатися самостійною підставою для переходу права власності на майно.

Враховуючи викладене, а також те, що позовна вимога про витребування майна є похідною від вимоги про визнання права власності, позовні вимоги задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Також суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частин першої-другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати у вигляді сплаченого позивачами судового збору слід покласти на позивача.

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 124, 129, 1291 Конституції України, статтями 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 259, 263-265, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Рішення суду набирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

4. Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Представник позивача: ОСОБА_8 , АДРЕСА_3

Відповідачі: (1) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Представник відповідача(1): ОСОБА_7 , АДРЕСА_5 ;

Представник відповідача (1): ОСОБА_9 , АДРЕСА_6 .

(2) товариство з обмеженою відповідальністю «Родеш»,89424, с. Розівка Ужгородського району, вул. Концівська 38, код ЄДРПОУ 41390295;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , АДРЕСА_7 .

Представник третьої особи: ОСОБА_10 , АДРЕСА_8 .

Суддя В.В. Кость