Постанова

від 15.04.2024 по справі 910/13059/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2024 р. Справа№ 910/13059/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Барсук М.А.

Пономаренка Є.Ю.

без участі представників сторін, у спрощеному провадження у відповідності до вимог ст. 247 Господарського процесуального кодексу України розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мельник Інни Володимирівни

на рішення господарського суду міста Києва від 18.12.2023

у справі №910/13059/23 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Єврофуд ЮА"

до фізичної особи-підприємця Мельник Інни Володимирівни

про стягнення 26707, 85 грн,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення 26707,85 грн, з яких: 5481,74 грн - 3% річних та 21 526,11 грн інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.12.2023 позов задоволено повністю. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Мельник Інни Володимирівни на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Єврофуд ЮА" інфляційні втрати у розмірі 21526 грн 11 коп., 3% річних у розмірі 5181 грн 74 коп. та судовий збір у розмірі 2684 грн 00 коп.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що в рамках справи №910/6870/22 позивачем було заявлено вимоги про стягнення інфляційних та 3% річних за період з 13.11.2021 по 27.07.2022. Сума коштів що була присуджена рішенням у справі №910/6870/22 була сплачена відповідачем лише 14.07.2023 в ході примусового виконання даного рішення. Тому факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленого товару в сумі 179614,18 у спірний період (по 13.07.2023) підтверджено матеріалами справи, тому вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних, нарахованих у період (28.07.2022 по 13.07.2023) що не охоплений рішенням суду у справі №910/6870/22 є обґрунтованими та доведеними.

Не погоджуючись з судовим рішенням, фізична особа-підприємець Мельник Інна Володимирівна звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.12.2023 у справі №910/13059/23, ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказала на те, що виконала свої зобов`язання в повному обсязі, проте незважаючи на це судом першої інстанції нараховано штрафні санкції після виконання рішення. Також судом першої інстанції не було взято до уваги настання форс - мажорних обставин, втрату майна та пограбування магазинів під час повномасштабного вторгнення російської федерації, наявність форс-мажорних обставин звільняє відповідача від відповідальності за неналежне виконання своїх зобов`язань.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 апеляційну скаргу у справі №910/13059/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.

З огляду на те, що вказана апеляційна скарга була подана 08.01.2024 безпосередньо до суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування у суду першої інстанції матеріалів справи №910/13059/23 та відкладення вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою до надходження матеріалів даної справи з суду першої інстанції.

Листом Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2024 витребувано з господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13059/23.

22.01.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/13059/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Мельник Інни Володимирівни та ухвалено здійснювати розгляд в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

07.02.2024 через канцелярію суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18.01.2021 між позивачем (як постачальником) та відповідачем (як покупцем) було укладено договір поставки №18/01/21 (надалі - договір) (а.с.6-11)

За умовами пункту 1.1 зазначеного договору, постачальник постачає і передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує товари постачальника на умовах цього договору, згідно з замовленнями покупця та товаросупровідною документацією, які складають невід`ємну частину цього договору.

Відповідно до п. 3.7 договору оплата за товар здійснюється протягом 21 календарних днів від дати поставки товару за умови, що постачальник належним чином виконав вимоги п. 3.6. договору.

Строк дії договору відповідно до умов п. 9.2 Договору встановлений з дня його підписання сторонами і до 31.12.2021, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з оплати поставленого на підставі договору товару, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 179614,18 грн основного боргу за товар, поставлений у період з 19.01.2021 по 19.10.2021, 163,43 грн пені (за період з 13.11.2021 по 12.05.2022), 27804,25 грн інфляційних втрат (за період з 13.11.2021 по 27.07.2022) та 3794,04 грн 3% річних (за період з 13.11.2021 по 27.07.2022). (а.с.12-14)

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі №910/6870/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023, позов задоволено повністю та присуджено до стягнення з фізичної особи-підприємця Мельник Інни Володимирівни на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Єврофуд ЮА» 179614,18 грн боргу, 27804,25 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 3794,04 грн три проценти річних з простроченої суми, 163,43 грн пені, 3170,64 грн витрат по оплаті судового збору. (а.с.15-23)

У відповідності до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі №910/6870/22 набрало законної сили 15.02.2023.

Платіжною інструкцією №38844 від 14.07.2023 підтверджено перерахування коштів на виконання рішення господарського суду міста Києва у справі №910/6870/22 в сумі 214 546,54 грн. (а.с.24)

Позивач звернувся з позовними вимогами на підставі того, що остаточне перерахування позивачу стягнутої на підставі рішення господарського суду м. Києва від 17.10.2022 року у справі №910/6870/22 заборгованості відповідач здійснив лише 14.07.2023, а тому позивач вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 21526,11 грн та 3% річних у сумі 5181,74 грн, нарахованих за період з 28.07.2022 по 13.07.2023.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що в рамках справи №910/6870/22 рішенням господарського суду міста Києва було стягнуто заборгованість з оплати поставленого товару в сумі 179614,18 грн (за період з 13.11.2021 по 27.07.2022), виконано відповідачем в ході примусового виконання лише 14.07.2023. Отже, вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних, нарахованих у період (28.07.2022 по 13.07.2023) що не охоплений рішенням суду у справі №910/6870/22 є обґрунтованим та доведеним.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиційного установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиційного рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Згідно з преамбулою та статтею 6 Розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» і від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно з матеріалами справи, рішенням господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі №910/6870/22 встановлено факт наявності у відповідача перед позивачем грошового зобов`язання з оплати поставленого на підставі Договору товару у розмірі 211 375,90 грн, а також факт прострочення виконання відповідачем цього грошового зобов`язання.

Оскільки у справі №910/6870/22 брали участь ті самі особи, що і у даній справі, в силу ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі №910/6870/22, повторного доказування не потребують.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 610 та 612 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Ці підстави зазначені у ст.ст. 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов`язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

При цьому, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Як свідчать матеріали справи, та було вірно встановлено судом першої інстанції, в рамках справи №910/6870/22 позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період з 13.11.2021 по 27.07.2022.

В свою чергу, наявною у справі платіжною інструкцією №38844 від 14.07.2023 підтверджується, що присуджена до стягнення рішенням суду у справі №910/6870/22 сума коштів була перерахована відповідачем позивачу лише 14.07.2023 (а.с. 24) в ході примусового виконання даного рішення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленого товару в сумі 179614,18 грн у спірний період (по 13.07.2023), вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 21526,11 грн та 3% річних у розмірі 5181,74 грн за період з 28.07.2022 по 13.07.2023 (не охоплений рішення суду у справі №910/6870/22) є обґрунтованими та правомірно були задоволенні за вірним розрахунком позивача.

Доводи апеляційної скарги, що відповідач виконав рішення суду в повному обсязі, у зв`язку з чим неправомірним є нарахування на підставі ст. 625 ЦК України втрат від інфляції та трьох відсотків річних є необґрунтованими, оскільки в добровільному порядку, після набрання законної сили рішення, відповідач не виконав рішення, а зазначене рішення було виконано ним лише 14.07.2023.

В постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.04.2018 у справ № 908/1394/17 зазначено, що виходячи зі змісту ч. 1 ст. 598, статей 599, 600, 604-609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України.

Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнових права та інтересів кредитора шліхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Тому суд першої інстанції правомірно дійшов висновку щодо стягнення на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат.

Стосовно доводів апеляційної скарги про настання форс - мажорних обставин, втрату майна та пограбування магазинів під час повномасштабного вторгнення російської федерації, колегія суддів зазначає наступне.

Як було встановлено в судовому рішенні у справі № 910/6870/22, крайня поставка за основним договором з боку позивача була здійснена 19.10.2021. Отже, заборгованість відповідача перед позивачем виникла станом на 10.11.2021 на підставі п. 3.7 договору поставки.

Із заявою про видачу судового наказу позивач звернувся 31.01.2022.(а.с.92)

Отже, доводи апелянта про настання форс-мажорних обставини у зв`язку з вторгненням р.ф. є безпідставними, так як заборгованість виникла, ще до повномасштабного вторгнення р.ф.

Окрім того, відповідачем не було подано до матеріалів справи доказів настання форс-мажорних обставин на підтвердження своїх посилань. Як виходить з усталеної практики , форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язань , повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного суду в постанові від 30.11.202 у справі №910/785/17

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК).

Приписами ст. 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Частиною 2 ст. 218 ГК України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», ТПП України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч. 2 ст. ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).

Статтею 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44 (5) (далі Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі сертифікат) - це документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Згідно з п. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

За результатами розгляду заяви і наданих документів та прийняття рішення уповноваженою особою щодо можливості засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) за наявністю підстав, видає Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (п. 6.10 Регламенту).

Разом з тим, відповідний Сертифікат, виданий відповідно до Закону України «Про торгово-промислові палати України» та Регламенту, в матеріалах даної справи відсутній, як і відсутні докази, що відповідач звертався до ТПП України або відповідної регіональної ТПП особисто для засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які перешкоджали йому здійснювати господарську діяльність.

Колегія суддів зазначає, що підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання через військову агресію проти України повинно супроводжуватися конкретними доказами на підтвердження неможливості виконати зобов`язання в строк.

Разом з тим, відповідачем не було подано відповідного сертифікату Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) .

Стосовно доводів апелянта, що настання форс-мажорних обставин повністю звільняє сторону від відповідальності за неналежне виконання своїх зобов`язань, колегія суддів зазначає, що за умовами п.7.3 договору поставки №18/01/21 від 18.01.2021 належними доказами виникнення обставин форс-мажор та строку їх тривалості для сторін цього договору визнаватимуться відповідні документи, видані ТПП України, а також іншими уповноваженими державними органами (у разі неможливості отримання такого підтвердження).

Згідно п.7.4. договору сторона, виконанню зобов`язань якої за цим договором перешкоджають обставини форс-мажор, зобов`язана не пізніше 10 (десяти) робочих днів з моменту настання таких обставин у письмовій формі повідомити іншу сторону про виникнення, характер та можливу тривалість таких обставин.

В матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача з боку відповідача про настання для останнього форс-мажорних обставин, як і не містяться доказа отримання відповідачем відповідних документів про форс-мажор від уповноважених органів.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що посилання апелянта на те, що введення воєнного стану на території України є форс-мажорними обставинами та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення умов договору, не можуть бути належними доказами, оскільки сторони у договорів визначили порядок та строки повідомлення контрагента про настання форс-мажорних обставин.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 18.12.2023 року у справі № 910/13059/23, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мельник Інни Володимирівни на рішення господарського суду міста Києва від 18.12.2023 року у справі № 910/13059/23залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 18.12.2023 року у справі № 910/13059/23 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на відповідача (апелянта).

Матеріали справи № 910/13059/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287,288 ГПК України

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Барсук

Є.Ю. Пономаренко