Справа №:755/13966/21
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" березня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретаря - Булгакової Є.І.,
представника позивача за первісним позовом, відповідача за об`єднаним позовом - ОСОБА_1 ,
представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 , позивача за об`єднаним позовом - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей Петрівської сільської ради, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ майна, визначення способу участі батька у вихованні дитини, стягнення аліментів та додаткових витрат, за об`єднаним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей Петрівської сільської ради, про поділ майна подружжя, -
у с т а н о в и в :
18.08.2021 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , у якому, з урахуванням заяв про зменшення, збільшення позовних вимог та залишення без розгляду частини позовних вимог, просить суд:
- встановити факт проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 23.03.2007 по 12.05.2014;
- визнати квартиру АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності та визнати за ОСОБА_4 право власності на частину зазначеної квартири;
- визнати 20/100 частин комплексу за адресою: АДРЕСА_2 об`єктом спільної сумісної власності та визнати за ОСОБА_4 право власності на 10/100 частин зазначеного комплексу;
- визнати нежитлове приміщення, загальною площею 106,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 об`єктом спільної сумісної власності та визнати за ОСОБА_4 право власності на частину зазначеного приміщення;
- визнати нежитлове приміщення, загальною площею 95,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 об`єктом спільної сумісної власності та визнати за ОСОБА_4 право власності на частину зазначеного приміщення;
- визнати нежитлове приміщення, загальною площею 57,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_4 , приміщення №2 об`єктом спільної сумісної власності та визнати за ОСОБА_4 право власності на частину зазначеного приміщення;
- визнати автомобіль FORD TRANSIT, 2013 року випуску, об`єктом спільної сумісної власності, визнати за ОСОБА_4 право власності на частину зазначеного транспортного засобу, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості частини автомобіля в сумі 170052,22 грн. та припинити право власності ОСОБА_4 на частину вказаного ТЗ;
- визнати автомобіль Mersedes-Benz, 2015 року випуску, об`єктом спільної сумісної власності, визнати за ОСОБА_4 право власності на частину зазначеного транспортного засобу, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості частини автомобіля в сумі 494305,18 грн. та припинити право власності ОСОБА_4 на частину вказаного ТЗ;
- визнати судно Nautigue SS 210, з бортовим номером НОМЕР_1 , об`єктом спільної сумісної власності, визнати за ОСОБА_4 право власності на частину зазначеного судна;
- визнати незавершений будівництвом житловий будинок, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3221886001:01:229:0003, за адресою: АДРЕСА_5 об`єктом спільної сумісної власності, визнати за ОСОБА_4 право власності на частину зазначеного об`єкта незавершеного будівництва і здійснити поділ будинку між сторонами в натурі;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію частини вартості внесених спільних коштів в уставний фонд ТОВ «ПОЛІТЕКС ЛТД» в сумі 237500,00 грн.;
- визнати грошові кошти на рахунку ОСОБА_2 в АТ «Альфа-Банк» станом на 25.03.2021 року у розмірі 61532,20 грн. об`єктом спільної сумісної власності, визнати за ОСОБА_4 право власності на частину зазначених коштів та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 частину вказаних коштів в сумі 30766,10 грн.;
- визнати грошові кошти на рахунку ОСОБА_2 в АТ КБ «Приват Банк» станом на 25.03.2021 року у розмірі 174887,54 грн. об`єктом спільної сумісної власності, визнати за ОСОБА_4 право власності на частину зазначених коштів та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 частину вказаних коштів в сумі 87443,77 грн.;
- визнати дохід отриманий ОСОБА_2 як фізичною особою-підприємцем за період з 01.01.2020 по 25.03.2021 в розмірі 2884120,92 грн. об`єктом спільної сумісної власності, визнати за ОСОБА_4 право власності на частину зазначених коштів та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 частину вказаних коштів в сумі 1442060,46 грн.;
- визнати об`єктами спільної сумісної власності торгівельні марки: свідоцтво на знак для товарів і послуг №232803 зареєстроване 10.10.2017 року; свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 зареєстроване 10.10.2017 року; свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 зареєстроване 10.10.2017 року; свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_4 зареєстроване 10.10.2017 року; свідоцтво на знак для товарів і послуг №268551 зареєстроване 10.12.2019 року, та визнати за ОСОБА_4 право власності на частину вказаних торгівельних марок;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 25000,00 грн. на кожну дитину, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дітьми повноліття;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 додаткові витрати на утримання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 7000,00 грн. щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову і до повноліття дитини;
- визначити спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щотижня з 09.00 год. 00 хв. суботи до 20 год. 00 хв. неділі, а під час осінніх, зимових, весняних та літніх канікул з наданням можливості виїзду з міста дитини разом з батьком для оздоровлення та відпочинку не більше ніж частини строку канікул.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був розірваний рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11.11.2020 року у справі №755/474/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25.03.2021 року. Разом з цим, сторони у справі проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з серпня 2004 року та зареєстрували шлюб 13.05.2014 року. За час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу народилось двоє спільних дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З початку 2004 року сторони проживали в буд. АДРЕСА_6 , а у 2010 році родина переїхала в заміський будинок, який будували разом, за адресою: АДРЕСА_5 . Разом з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 і їх спільними дітьми проживав й старший син ОСОБА_4 від першого шлюбу - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вихованням якого з 6 років займався ОСОБА_2 разом з ОСОБА_4 . Усі роки проживання без реєстрації шлюбу сторін пов`язували взаємні права та обов`язки, вони разом виховували спільних дітей, були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, вели спільне господарство та разом відпочивали. ОСОБА_2 , як чоловік, займався матеріальним забезпеченням родини, а ОСОБА_4 , хоча і не працювала, але повністю присвятила себе дітям та чоловікові, займалась вихованням дітей, створенням комфортних умов для проживання родини, ремонтом, облаштуванням житла, веденням домашнього господарства, піклувалась про чоловіка та його здоров`я, забезпечувала йому можливість спокійно розвивати бізнес та заробляти гроші. Всі знайомі та родичи сім`ї, у тому числі і батьки ОСОБА_2 , знали, що вони є сім`єю, часто приїздили у гості, проводили час з ними та онуками і вважали їх родиною. За час проживання однією сім`єю сторони набули велику кількість рухомого та нерухомого майна, вкладали кошти у статутні капітали товариств. Реєстрація сторін за різними адресами є лише формальністю, оскільки всі роки сторони проживали однією сім`єю в будинку право власності на який не було оформлене, тож зареєструватись у ньому ані сторони, ані їх діти не могли. Факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу підтверджується наявністю двох спільних дітей, які носять прізвище батька і в свідоцтвах про народження яких ОСОБА_2 записаний батьком. Крім того, ОСОБА_2 під час розгляду справи про розірвання шлюбу визнавав обставину спільного проживання з 2004 року, про що зазначено і в рішення суду про розірвання шлюбу, а також підтверджується копією технічного запису судового засідання. Відповідний факт підтверджується також довідкою «ОСЖМ «Енергія» від 09.07.2021 року згідно якої ОСОБА_4 з дітьми проживає без реєстрації в буд. АДРЕСА_5 , масив «Козина спина». Крім того, автомобіль Тойта, 2007 р.в., д.н.з. НОМЕР_5 , що був оформлений на ОСОБА_2 , знаходився в користуванні позивачки, і на неї був оформлений поліс обов`язкового страхування, що свідчить про наявність взаємних прав та обов`язків. У ОСОБА_4 зберігаються договори надання медичних послуг ОСОБА_2 , що підтверджує піклування позивачкою про свого чоловіка, турботу про його життя та здоров`я та вказує на підтвердження факту наявності спільних прав, обов`язків та спільного побуту. На підтвердження спільного бюджету та спільного побуту позивачка має численні договори про надання послуг та договори на придбання майна в інтересах сім`ї. Зазначення в договорах отримувачем ОСОБА_4 та ОСОБА_2 підтверджує факт спільності бюджету, спільного побуту, взаємних прав та обов`язків. На спільних фотографіях зроблених у сімейній обстановці та на відпочинку зафіксовані щасливі сторони, їх діти, діти від попередніх шлюбів та батьки сторін. Копія листівки адресована ОСОБА_4 батьками ОСОБА_2 з привітанням на ювілейний 40-й день народження також підтверджує факт проживання однією сім`єю і те, що батьки ОСОБА_2 вважали позивачку своєю невісткою та ставилася до неї як до члена сім`ї. Факт спільного проживання однією сім`єю можуть також підтвердити свідки. Отже, сторони вважали себе фактично подружжям, спільно проживали, народили та спільно виховували дітей, мали спільні права та обов`язки, спільний побут та бюджет. Законодавство встановлює презумпцію права спільної сумісної власності жінки та чоловіка на майно, набуте за час їх спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Стосовно будинку, ОСОБА_4 вказує, що будівництво будинку розпочалось у період спільного проживання за спільні кошти і хоча він не введений в експлуатацію та на нього не оформлене право власності, проте він є повністю добудованим та експлуатується за призначенням і у ньому проживає ОСОБА_4 з дітьми із 2011 року. Земельна ділянка під будинком належить матері ОСОБА_2 - відповідачці ОСОБА_5 , однак фактично земельна ділянка була придбана саме під будівництво спірного будинку для проживання ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та дітей. Хоча документи на земельну ділянку та будівельна документація оформлювались на відповідачку ОСОБА_5 , фактично все будівництво проводилось подружжям, внаслідок чого будинок є спільною сумісною власністю. Відповідачка ОСОБА_5 є пенсіонеркою, зареєстрована та все життя проживає в АР Крим, з 2009 року жодного разу не приїздила в м. Київ, фінансової та фізичної участі у будівництві не приймала, а після початку тимчасової окупації АР Крим на підконтрольну Україні територію не приїздила. Крім того, на ОСОБА_5 був оформлений і попередній будинок у якому мешкала родина, проте в інтересах матері діяв саме ОСОБА_2 . Саме на ім`я ОСОБА_2 був оформлений договір на охоронно-тривожну сигналізацію, а договори на купівлю меблів для будинку оформлено на ОСОБА_4 , що підтверджує належність попереднього будинку та земельної ділянки родині, а мати була лише титульним власником. Спірний будинок був побудований в інтересах родини за спільні кошти, що підтверджується копіями накладних, чеків, договорів купівлі, договорів про надання послуг тощо, тому будинок є спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, 23.02.2017 року ОСОБА_4 продала належну їй квартиру та отримані кошти вклала в облаштування будинку. Проте, відповідачі право ОСОБА_4 на будинок не визнають та вважають, що оскільки земельна ділянка належить ОСОБА_5 , відтак і будинок належить їй. ОСОБА_5 не заперечувала проти спільного будівництва будинку в інтересах сім`ї ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , тому саме в останніх виникло право спільної сумісної власності на новостворене майно. Крім того, під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, за спільні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 04.03.2010 року, 20/100 частин комплексу по АДРЕСА_2 (07.04.2008), нежилі приміщення в буд. АДРЕСА_3 (площею 106,1 кв.м., площею 95,2 кв.м. - 07.08.2007 року), нежиле приміщення АДРЕСА_7 (площею 57,1 кв.м. - 20.08.2007 року). Наведене майно є спільною сумісною власністю і за ОСОБА_4 слід визнати право власності на частини зазначеного нерухомого майна. Також в період спільного проживання та зареєстрованого шлюбу набуте наступне рухоме майно: автомобіль FORD TRANSIT (2013 року випуску); автомобіль Mersedes-Benz (2015 року випуску); катер Nautigue SS 210, з бортовим номером НОМЕР_1 . Відповідно ОСОБА_4 належить право власності на частину зазначеного рухомого майна. При цьому, вказані автомобілі після розлучення залишились у користуванні ОСОБА_2 , а ОСОБА_4 позбавлена можливості користуватись цим майном, тому остання бажає скористатись правом на грошову компенсацію вартості своєї частки та припинення її права власності на спірне майно, у зв`язку із чим просить стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості частини зазначених ТЗ. Крім того, оскільки ОСОБА_2 є учасником ТОВ «ПОЛІТЕКС ЛТД» з уставним фондом 475000,00 грн. та враховуючи, що вклад у статутний капітал здійснений за рахунок спільного майна подружжя в інтересах сім`ї, ОСОБА_4 має право на частки від вартості внеску. Також у період шлюбу ОСОБА_2 став власником п`яти торгових марок, відтак ОСОБА_4 має належати частка у праві власності на ці торгівельні марки. Крім того, ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем і в період перебування у шлюбі отримав дохід, який скрив від дружини та використав на власний розсуд, тому ОСОБА_4 має право на частину доходу отриманого ОСОБА_2 за період з 14.01.2020 року по 25.03.2021 року. Посилаючись на те, що між сторонами залишились не вирішеними питання утримання та участі батька у вихованні спільних дітей, ОСОБА_4 просить визначити спосіб участі батька у вихованні доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнути з нього аліменти на утримання двох дітей по 25000,00 грн. на кожного, щомісячно до досягнення дітьми повноліття. ОСОБА_4 вказує, що батько дітей є фізичною особою-підприємцем, співзасновником та кінцевим бінефіціарієм ряду господарських товариств, отже його доход є мінливим, а його щомісячний дохід невідомий, тому аліменти мають бути стягнуті у твердій грошовій сумі. Діти навіть після розпаду родини мають право на збереження того рівня життя, який мали проживаючи в родині. До розлучення родина була заможною, діти навчались у приватних закладах освіти, відвідували різноманітні секції та гуртки. Починаючи з кінця 2019 року (після того як батько став жити окремо від родини) та до початку 2021 року, батько забезпечував дітей, окрім сплати за навчання та комунальні послуги виділяв не менше 50000,00 грн. на місяць. Але останні пів року розмір утримання дітей стає все меншим, крім сплати за навчання батько забезпечує дітей лише продуктами харчування (які привозить його водій), приблизно на суму 40000,00 грн. в місяць та зовсім перестав давати кошти на всі інші витрати. ОСОБА_2 має фінансову можливість сплачувати аліменти у зазначеному розмірі. Діти навчаються у приватному навчальному закладі, потребують витрат на одяг, взуття, шкільне приладдя, а витрати позивача на утримання дітей становлять не менше 32277,30 грн. в місяць. Крім того, спільний син сторін Филимон є майстром спорту з воднолижного спору, призером багатьох міжнародних змагань. Розвиток спортивних здібностей охоплюється поняттям додаткових витрат. Зазначений вид спору є дорогим і наразі дитина позбавлена можливості професійно займатись цим спортом, оскільки батько перестав оплачувати його тренування, а сама мати не в змозі забезпечити оплату занять. За відкритими інтернет-даними, одне тренування коштує 500,00 грн., а 1 хвилина катання - 75-80 грн. На місяць тренування та катання коштують не менше 22500,00 грн., а дошка для катання та спеціальний одяг вартують 27200,00 грн. Вартість відповідних додаткових витрат на місяць складає 14266,66 грн., тому ОСОБА_4 просить стягнути з батька дитини 7000,00 грн. щомісяця як додаткові витрати на дитину, які мають бути понесені у майбутньому.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 20.08.2021 року справу направлено до Київського апеляційного суду для визначення підсудності за правилами встановленими п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим та тимчасово окупованій території».
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07.09.2021 року підсудність позовної заяви ОСОБА_4 визначено Дніпровському районному суду м. Києва.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва Савлук Т.В. від 21.09.2021 року заявлено самовідвід від розгляду справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2021 року справу передано в провадження судді Марфіної Н.В.
Ухвалою суду від 24.09.2021 року відкрите провадження у справі та призначений розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 24.09.2021 року задоволено заяву представника ОСОБА_4 про забезпечення позову.
02.11.2021 року та 11.11.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_4 , у якому представник ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що відсутні підстави для встановлення графіку побачень, адже батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, та має бути врахована думка дитини при вирішенні такого питання. Прохаючи стягнути аліменти мати дітей не посилається на відсутність добровільної участі батька в утриманні дітей, а навіть підтверджує оплату батьком навчання, харчування тощо. ОСОБА_2 завжди опікується дітьми і продовжує повне фінансування їхнього навчання, харчування, сплачує за додаткові заняття. Навчання та харчування становить близько 41000,00 грн. на місяць, а додаткові заняття для старшої дитини коштують близько 61000,00 грн. Необхідні медичні послуги, літній відпочинок, дозвілля тощо для дітей також фінансує батько. Харчування дітей здійснюється за рахунок батька, а мати дітей не несе жодних витрат навіть зі сплати комунальних послуг. Будинок АДРЕСА_5 зведено ОСОБА_5 на її приватній земельній ділянці, яка є бабусею спільних дітей колишнього подружжя. Будинок не введений в експлуатацію, не зареєстрований, але закінчений будівництвом і всі необхідні комунальні послуги сплачуються ОСОБА_5 . Тільки за рахунок батька, без участі матері, діти забезпечені всім необхідним та достатнім для гармонійного розвитку, натомість мати зобов`язана на рівні з батьком виконувати свої обов`язки по утриманню дітей. Додаткові витрати щодо сина ОСОБА_9 , як і всі інші витрати, вже фінансуються за рахунок батька. Щодо встановлення факту спільного проживання, ОСОБА_2 з 30.04.1985 року по 23.11.2007 року перебував в зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою - ОСОБА_10 , що виключає можливість встановлення факту спільного проживання з ОСОБА_4 у зазначений час. У період шлюбу з ОСОБА_4 чоловіком набуто автомобілі Форд Транзит та Мерседес Бенс, торгові марки і зареєстровано ТОВ «Політекс ЛТД» в складі інших учасників. Все інше майно заявлене до розподілу не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки набуте під час перебування в іншому шлюбі та до реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 . Будівництво спірного будинку здійснено забудовником - ОСОБА_5 на земельній ділянці, яка належить їй на праві власності. Пропонуючи варіанти поділу ОСОБА_4 безпідставно просить і визнати за нею право власності на частину ТЗ, і стягнути компенсацію вартості частини автомобілів, що не відповідає вимогам закону.
Протокольною ухвалою суду від 02.11.2021 року стороні ОСОБА_2 продовжено процесуальний строк на подання відзиву.
09.12.2021 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4
09.12.2021 року до суду надійшла відповідь на відзив за підписом представника ОСОБА_4 у якому представник вказує, що мати ніколи не забороняла батьку бачитись з дитиною, але існує спір щодо участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною. Візити батька є нерегулярними, спонтанними, може забрати дитину не погоджуючи з матір`ю, при цьому дитина навантажена навчанням та має власний графік, тож має бути хоча б приблизний графік побачень. Були випадки коли батько забирав доньку на вихідні і не повертав у визначений час. На думку представника, необхідності заслуховування думки дитини під час судового розгляду немає, оскільки мати є законним представником та висловлює думку дитини. У своєму позові мати зазначила розмір понесених нею витрат на утримання дітей та надала копії чеків на придбання продуктів харчування і предметів першої необхідності. Батько оплачує навчання та частково забезпечує продуктами харчування, проте мати також несе витрати на утримання дітей. Мати складає списки необхідних продуктів, але не часто водій ОСОБА_2 привозить їх в повному обсязі та належної якості, графік постачання продуктів не є постійним. Батько тільки 3 місяці з початку 2020 року в повній мірі забезпечував дітей харчуванням, але кошти потрібні і на інші витрати (ліки, одяг, кишенькові тощо), які несе матір дітей. Молодша дитина потребує лікування та встановлення брекетів. Оплата навчання та забезпечення часткового харчування не звільняє батька від сплати аліментів. ОСОБА_4 знала про те, що її чоловік раніше був одружений, але він стверджував, що станом на 2004 рік він давно розлучений і вона в цьому не сумнівалась. На момент знайомства сторін спору у 2003 році ОСОБА_2 проживав сам, його дитина від першого шлюбу постійно приїздила в гості і у ОСОБА_4 з нею склались добрі стосунки, та ніхто ніколи не ставив під сумнів наявність сімейних відносин між сторонами спору. Починаючи з 2004 року сторони проживали разом однією сім`єю, народжували дітей, вели спільний побут, мали взаємні права та обов`язки. Щодо поділу автомобілів представник вказує, що у разі стягнення компенсації вартості частин ТЗ суд припинить право власності ОСОБА_4 на це майно. Стаття 71 СК України не встановлює вимогу про обов`язкове внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у спорах, у яких про припинення своєї частки у спільному майні й отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.
Ухвалою суду від 09.12.2021 року залучено до участі у справі Службу у справах дітей Петрівської сільської ради замість Служби у справах дітей та сім`ї Вишгородської районної державної адміністрації Київської області.
05.01.2022 року до суду надійшли заперечення на відповідь за підписом представника ОСОБА_2 , у яких представник зазначає, що мати дитини є позивачем, а відтак заінтересованою особою у вирішенні справи, тому з`ясування думки самої дитини є необхідним. Обов`язок утримувати дітей є рівним обов`язком обох батьків. Батько оплачує навчання дітей, їх харчування, медичне обслуговування, дозвілля тощо. Додаткові витрати на утримання сина ОСОБА_9 вже фінансуються за рахунок батька. Мати дитини не надала підтвердження своїх фактичних витрат на додаткові потреби сина. ОСОБА_4 безпідставно заперечує факт розірвання попереднього шлюбу ОСОБА_2 23.11.2007 року, адже згідно відповіді Печерського районного у м. Києві відділу ДРАЦС ЦМУ МЮ м. Київ відсутній актовий запис про розірвання шлюбу за №345 від 25.08.1993 року і вказаний державний орган спростовує видачу свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_6 , тож цей документ є підробленим. Крім того, ОСОБА_4 просить суд поділити автомобілі, які є неподільними речами у спосіб, який не передбачений законодавством. Докази подані стороною ОСОБА_4 підтверджують добровільну участь батька в належному утриманні дітей, і не підтверджують факт понесення матір`ю реальних витрат.
Протокольною ухвалою суду від 21.01.2022 року прийнято до розгляду заяви представника ОСОБА_4 про зменшення та збільшення позовних вимог та встановлений іншій стороні процесуальний строк для подання відзивів на прийняті до розгляду заяви.
Протокольною ухвалою суду від 21.01.2022 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_4 про повернення без розгляду відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 21.01.2022 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 про поновлення строку на подання зустрічного позову та зустрічний позов повернуто заявнику.
Ухвалою суду від 21.01.2022 року зобов`язано Службу у справах дітей Петрівської сільської ради надати суду письмові висновки щодо розв`язання спору в частині визначенням місця проживання дитини та встановлення способів участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми.
07.12.2022 року до суду надійшла відповідь на відзив за підписом представника ОСОБА_4 у якому представник зазначає, дружина має право на частину доходу від підприємницької діяльності чоловіка, а обов`язок довести протилежне покладається на ОСОБА_2 . Рішенням суду у справі про розірвання шлюбу не встановлювалась обставина припинення шлюбних відносин з вересня 2019 року та воно не містить преюдицію у цій частині. Оскільки в період з 01.01.2020-25.03.2021, тобто під час реєстрації шлюбу чоловік отримав дохід, скрив його та використав на власний розсуд, колишня дружина має право на частину цього доходу. Замість своєї частки у праві власності на автомобілі дружина просить стягнути грошову компенсацію і у зв`язку із цим суд припинить її право власності на це майно, що в повній мірі відповідає вимогам законодавства. Для того щоб уникнути різного тлумачення ОСОБА_4 в частині поділу автомобілів уточнює свої вимоги проханням припинити її право власності на частки автомобілів в зв`язку зі стягненням грошової компенсації їх вартості. ОСОБА_4 не просто відмовляється від права власності на частки ТЗ, а просить стягнути грошову компенсацію після чого припинити її право власності на майно, оскільки фактично автомобілі залишились у користуванні колишнього чоловіка. Між сторонами існує спір щодо визначення порядку спілкування батька з дитиною, хоча мати ніколи не забороняла дітям спілкуватись з батьком, а навпаки постійно заохочує їх до цього. Саме в інтересах дитини необхідно встановити графік побачень з батьком. Заперечуючи проти встановлення графіку побачень батько лише бажає затягнути судовий процес. Мати заперечує проти заслуховування думки дитини, оскільки це додатковий стрес і думка дитини вже була заслухана службою у справах дітей.
03.02.2022 року до суду надійшов відзив на позов в частині збільшених позовних вимог за підписом представника ОСОБА_2 , у якому представник зазначає, що справа про розірвання шлюбу була відкрита ухвалою суду від 21.01.2020 року і в ході розгляду справи чоловік повідомляв, що не має відносин з дружиною і не підтримує шлюбно-сімейні стосунки з вересня 2019 року. Суд установив, що сторони разом постійно не проживають, хоча батько виконує свої батьківські обов`язки, фактично сім`я припинила своє існування. За таких обставин, дохід ОСОБА_2 як ФОП у період 01.01.2020-25.03.2021 не може бути визнаний спільною сумісною власністю подружжя, з підстав фактичного припинення шлюбних відносин з вересня 2019 року. ОСОБА_2 визнає позовну вимогу колишньої дружини щодо припинення її права власності на частину автомобілів форд та мерседес.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва Яровенко Н.О. від 16.05.2022 року відкрите провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , об`єднано в одне провадження цивільні справи №755/2551/22 та №755/13966/21, присвоєно об`єднаній справі №755/13966/21 та постановлено подальший розгляд і вирішення цивільних позовів здійснювати у межах об`єднаної цивільної справи №755/13966/21.
У об`єднаному позові позивач ОСОБА_2 , з урахуванням відмови від частини позовних вимог, просить поділити майно подружжя наступним чином:
- ОСОБА_2 виділити зі спільної сумісної власності автомобіль FORD TRANSIT, 2013 року випуску, та автомобіль Mersedes-Benz GLE 250, 2015 року випуску, і визнати за ним право особистої приватної власності на зазначені автомобілі;
- визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на внесок до статутного капіталу ТОВ «Політекс ЛТД» в розмірі 475000,00 грн.;
- ОСОБА_4 виділити зі спільної сумісної власності автомобіль Toyota FJ Cruiser, 2013 року випуску, та визнати за нею право особистої приватної власності на зазначений автомобіль;
- ОСОБА_4 виділити зі спільної сумісної власності торгівельні марки - знаки для товарів та послуг: дата державної реєстрації 10.10.2017 року за свідоцтвом на знак для товарів і послуг № НОМЕР_7 ; дата державної реєстрації 10.10.2017 року за свідоцтвом на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 ; дата державної реєстрації 10.10.2017 року за свідоцтвом на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 ; дата державної реєстрації 10.10.2017 року за свідоцтвом на знак для товарів і послуг № НОМЕР_4 ; дата державної реєстрації 10.12.2019 року за свідоцтвом на знак для товарів і послуг № НОМЕР_8 , та визнати за нею право особистої приватної власності на зазначені торгівельні марки - знаки для товарів та послуг;
- зобов`язати ОСОБА_4 повернути ОСОБА_2 його особисті речі: наручний чоловічий годинник бренд Franck Muller, колекція Master Banker, сталь, вартістю 8000,00 дол. США; наручний чоловічий годинник бренд Roger Dubuis (Роджер Дюбуа), колекція Excalibur 45 мм., сталь/каучук, вартістю 15000,00 дол. США; наручний чоловічий годинник бренд Jaeger - Le Coultre, колекція Master Geographic, золото/шкіра, вартістю 17800,00 дол. США; наручний чоловічий годинник бренд Franck Muller, колекція Conquistador Grand Prix, золото/чорна сталь/шкіра, вартістю 18000,00 дол. США.
Вимоги об`єднаної позовної заяви мотивовано тим, що подружжя розлучилось, між колишнім подружжям лишились не вирішені питання. У період шлюбу сторони набули автомобілі Тойота, Форд та Мерседес, а також п`ять торгівельних марок. Крім того, у період шлюбу за участі чоловіка ОСОБА_2 було зареєстровано ТОВ «Політекс ЛТД» - 09.11.2015 року. Грошові кошти внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується у право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому, одним із визначальних є факт набуття подружжям таких грошових коштів у шлюбі. У період з 2004 року по 2013 рік ОСОБА_2 подарували коштовні годинники, які є його особистою приватною власністю, та які залишились у колишньої дружини. На вимогу повернути годинники вона не реагує та зберігає їх у себе, тому ОСОБА_4 слід зобов`язати повернути ці годинники.
20.06.2022 року до суду надійшов відзив на об`єднаний позов за підписом представника ОСОБА_4 , у якому представник вказує, що із запропонованим ОСОБА_2 поділом майна погодитись не можна. До поділу позивач за об`єднаним позовом включив автомобіль Тойота. Однак, з позову ОСОБА_2 не вбачається оцінки вартості ТЗ Тойота та торгівельних марок, що унеможливлює поділ такого майна відповідно до часток сторін, які є рівними, з присудженням сторонам того чи іншого майна з урахуванням його вартості. ОСОБА_2 зазначає, що вартість ТЗ Тойота становить 776221,97 грн., однак така вартість нічим не підтверджена. Крім того, в результаті ДТП 28.01.2022 року (справа №363/747/22) автомобіль Тойота був сильно пошкоджений і згідно звіту про визначення матеріального збитку від 07.02.2022 року вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 765457,58 грн., а вартість матеріального збитку завданого власнику авто становить 395174,96 грн. Внаслідок об`єктивних причин ОСОБА_4 не отримала страхову виплату, тому не змогла відремонтувати ТЗ, і наразі автомобіль є купою металобрухту, точна вартість якого на момент розгляду справи не відома. Вказана ОСОБА_2 вартість автомобіля Тойота є значно завищеною і не відповідає дійсній вартості ТЗ на теперішній час. Очевидно, що загальна вартість автомобілів Форд та Мерседес, які ОСОБА_2 має бажання залишити собі, є значно вищою за вартість пошкодженого автомобіля Тойота, який він пропонує залишити колишній дружині, тому запропонований ним поділ порушує принцип рівності часток у спільному майні. Стосовно повернення ОСОБА_2 наручних чоловічих годинників представник вказує, що позивачем за об`єднаним позовом не надано доказів фізичного існування таких годинників, їх вартості, а тим більше того, що вони перебувають у ОСОБА_4 . Будь-які платіжні документи не можуть підтвердити чи спростувати факт дарування годинників.
Ухвалою суду від 07.07.2022 року задоволені клопотання сторін про витребування доказів.
Ухвалою суду від 07.07.2022 року задоволено заяву представника ОСОБА_4 про виклик свідків.
Ухвалою суду від 07.07.2022 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_4 про залишення без розгляду об`єднаного позову.
Ухвалою суду від 21.09.2022 року задоволене клопотання представника ОСОБА_4 та об`єднаний позов залишено без руху.
Ухвалою суду від 23.09.2022 року продовжено розгляд справи в частині об`єднаного позову.
Ухвалою суду від 04.10.2022 року задоволене клопотання представника ОСОБА_4 та залишено без розгляду частину позовних вимог за первісним позовом.
Ухвалою суду від 04.10.2022 року задоволене клопотання представника ОСОБА_4 про витребування доказів.
Ухвалою суду від 04.10.2022 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_4 про застосування заходів процесуального примусу до ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 21.10.2022 року прийнято до розгляду заяву представника ОСОБА_4 про збільшення позовних вимог за первісним позовом та встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи за збільшеними позовними вимогами.
02.10.2022 року до суду надійшов відзив за підписом представника ОСОБА_2 щодо збільшених позовних вимог, у яких представник посилається на положення ч. 6 ст. 57 СК України та зазначає, що шлюбні відносини між колишнім подружжям фактично були припинені в 2019 році. 26.07.2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про розірвання шлюбу, але позов було повернуто у зв`язку з не усуненням недоліків позовної заяви. Звернення до суду із позовом про розірвання 26.07.2019 року свідчить про припинення шлюбних відносин та не проживання подружжя разом з 2019 року. Провадження у справі №755/474/20 за позовом ОСОБА_2 про розірвання шлюбу було відкрите ухвалою суду від 21.01.2020 року. У ході розгляду справи про розлучення ОСОБА_2 повідомляв суду, що не приходить додому з п`ятниці по понеділок, не має відносин з дружиною та не підтримує із нею шлюбно-сімейні стосунки з вересня 2019 року. Суд встановив, що сторони разом постійно не проживають, а тому дохід ФОП ОСОБА_2 за період 01.01.2020-25.03.2021 не може бути визнаний об`єктом спільної сумісної власності подружжя, з підстав фактичного припинення шлюбних відносин із вересня 2019 року. Крім того, представник вказує, що при поділі доходу ФОП сторона яка про це заявляє має надати суду розрахунок, який має включати чистий розмір прибутку, тобто суму коштів за виключенням податків, зборів, обов`язкових платежів та інших витрат, які несе ФОП у зв`язку зі своєю діяльністю, однак відповідний розрахунок суду не надано. Прибуток - це дохід з вирахуванням податків, витрат на виробництво, придбання і збут товарів або послуг. Не підлягають стягненню валові доходи, які надходять на рахунок, а підлягає розподілу прибуток, тобто гроші, які ФОП отримував у вигляді надлишку після сплати всіх податків, зборів та платежів. ОСОБА_4 заявила до поділу кошти, які включають не лише прибуток ФОП, але й кошти, які включають у себе собівартість виготовлення та реалізації продукції, при цьому доказів чистого прибутку не надано. Щодо коштів розміщених станом на 25.03.2021 року на рахунку ОСОБА_2 в АТ «Альфа-Банк» представник зазначає, що за період 01.01.2020-23.05.2021 відбувався рух коштів на рахунку, вхідні та вихідні залишки коштів змінювались залежно від дати користування рахунком. За таких обставин не можливо визначити суму грошових коштів за період вказавши лише суму за останній день періоду.
23.11.2022 року до суду надійшла відповідь на відзив за підписом представника ОСОБА_4 у якій представник зазначає, що судом у справі про розірвання шлюбу не встановлювалось фактичного припинення шлюбних відносин з вересня 2019 року. Факт припинення шлюбних відносин у вересні 2019 року ОСОБА_4 категорично заперечує, оскільки навіть після подання позову про розірвання шлюбу в січні 2020 року подружжя продовжувало проживати однією сім`єю, більшу частину днів на тиждень чоловік ночував вдома, сторони вели спільне господарство, виконували права та обов`язки подружжя, займались вихованням дітей та між ними зберігались подружні відносини. Без наявності доказів саме по собі заперечення факту спільного проживання не є доказом не проживання подружжя у спільно збудованому будинку, не виконання чоловіком прав та обов`язків чоловіка і батька. Тому все майно набуте під час шлюбу є спільною сумісною власністю. Оскільки майно ФОП є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, воно підлягає поділу і колишня дружина має право на частину доходу від підприємницької діяльності ОСОБА_2 , а обов`язок доведення протилежного покладається на останнього. Жодних відсилань на те, що право спільної сумісної власності виникає виключно на прибуток - сімейне законодавство не передбачає. Сплата податків одним із подружжя чи понесення витрат на підприємницьку діяльність не може свідчити про використання особистих грошових коштів чи наявності права особистої приватної власності одного з подружжя. Саме ОСОБА_2 мав довести, що в нього відсутні доходи чи відповідні доходи не були доходом в розумінні сімейного законодавства, на які поширюється право спільної сумісної власності. З наданої банком інформації можна вирахувати суму коштів, що надійшла на рахунок ОСОБА_2 та суму коштів, яка була витрачена за період 01.01.2020-25.03.2021.
Ухвалою суду від 13.12.2022 року заяву представника ОСОБА_4 про збільшення позовних вимог за первісним позовом прийнято до розгляду.
Ухвалою суду від 13.12.2022 року заяву представника ОСОБА_4 про зменшення позовних вимог за первісним позовом прийнято до розгляду.
Ухвалою суду від 13.12.2022 року задоволено заяву представника ОСОБА_2 про виклик свідка.
Ухвалою суду від 13.12.2022 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 про призначення технічної експертизи документа.
10.02.2023 року до суду надійшла відповідь на відзив за підписом представника ОСОБА_4 , у якій представник вказує, що у справі про розлучення не встановлювалось фактичного припинення шлюбних відносин з вересня 2019 року. Такі обставини ОСОБА_4 категорично заперечує, адже навіть після подання позову про розірвання шлюбу в січні 2020 року сторони продовжували проживати однією сім`єю, більшу частину часу чоловік ночував вдома, подружжя вело спільне господарство, виконували права та обов`язки подружжя, займались вихованням дітей та зберігали подружні відносини. ОСОБА_2 не надав доказів про не проживання сторін у спільно збудованому будинку, не виконання ним прав та обов`язків батька і чоловіка. Оскільки станом на 25.03.2021 року на банківському рахунку ОСОБА_2 були наявні кошти, вони підлягають поділу і частину цих коштів слід стягнути на користь колишньої дружини.
Ухвалою суду від 17.01.2023 року задоволено заяву представника ОСОБА_4 та залишено без розгляду частину позовних вимог за первісним позовом.
Ухвалою суду від 17.01.2023 року задоволено заяву представника ОСОБА_4 про виклик свідків.
Ухвалою суду від 22.03.2023 року закрите підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Протокольною ухвалою суду від 20.09.2023 року задоволене клопотання представника ОСОБА_4 про долучення доказів.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 суду показала, що ОСОБА_5 вона не знає, ОСОБА_4 є її двоюрідною сестрою, а ОСОБА_2 колишній зять. Поскільки ОСОБА_4 є сестрою свідка, то вони разом часто проводили час, а в подальшому сестра свідка поїхала до м. Києва на навчання. ОСОБА_4 працелюбна людина, у м. Києві працювала в Роксолані, Укрфлорі, стала адміністратором, навчала інших оформленню, їздила у відрядження та в подальшому придбала в м. Києві собі квартиру. Одного разу ОСОБА_4 розповіла сестрі, що у потягу познайомилась з ОСОБА_2 . Надалі і свідок у 2004 році познайомилась з ОСОБА_2 . Потім сестра свідка завагітніла і вони разом з ОСОБА_2 та сином ОСОБА_4 від попереднього шлюбу жили в квартирі на Нивках. ОСОБА_2 приїздив до батьків ОСОБА_4 на свята, вся родина збиралась разом, разом гуляли на весіллях. ОСОБА_2 привозив дітей до бабусі і дідуся. Чудова сім`я і ОСОБА_2 був гарною людиною і гарна в них з ОСОБА_4 була родина. Інколи сама свідок залишалась зі спільними дітьми сторін. Свідок відвідувала попередній будинок подружжя, разом святкували дні народження їх дітей. Все було мирно, родина була дружньою, і свідок любила приїздити до них в гості. ОСОБА_2 полюбляв сам смачно готувати, все було у них щасливо. Тітка свідка теж приїздила до родини колишнього подружжя, час від часу доглядала їх дітей. ОСОБА_4 була оберігом їх будинків, наводила у них красу та повний порядок завжди був. ОСОБА_4 створювала гарну атмосферу в родині. У них була няня, але і ОСОБА_4 завжди була включена в процес виховання та догляду за дітьми. Вона завжди разом з робітниками все купувала для будинку. Свідок пам`ятає садівника, прибиральницю та водіїв родини. Після того як ОСОБА_4 завагітніла, вона перестала працювати, а коли син підріс забажала вийти на роботу, однак ОСОБА_2 відмовив її від цього аби вона займалась дітьми. Перший будинок в якому жили ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був їх спільним, а в новому будинку свідок не бувала до завершення його будівництва і приїхала до нього коли будинок вже був добудований. ОСОБА_4 у всьому приймала особисту участь, у будівництві обох будинків, підбирала всі необхідні матеріали та товари. ОСОБА_4 має смак, тому всі матеріали, всі предмети для будинку підбирала вона. Поки ОСОБА_4 працювала у нею була хороша заробітна плата і на АДРЕСА_3 вона придбала собі 2-х кімнату квартиру в «хрущовці». Це її особиста квартира і вона була у неї десь до 2017 року, потім вона її продала. Зараз у ОСОБА_4 є лише періодичні підробітки.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12 суду показала, що з ОСОБА_2 вона є бізнес-партнером з 2000 року, знає його мати - ОСОБА_5 і дещо знає ОСОБА_4 . Свідку відомо, що ОСОБА_4 хоче отримати половину квартири на АДРЕСА_8 , яка була придбана у 2005 році. Однак на той час про ОСОБА_4 і згадки не було. Квартира була куплена для ведення бізнесу ОСОБА_2 , свідком і ще одним їх партнером. Свідок знає першу дружину ОСОБА_2 , з нею були дружні відносини. Про те, що ОСОБА_2 вже з іншою жінкою, свідок зрозуміла коли в них вже син народився. До 2011 року свідок ОСОБА_4 не бачила і познайомилась із нею, коли у 2011 році на фірмі влаштовували ялинку для дітей. З першою дружиною ОСОБА_2 до теперішнього часу спілкується, просто вони розлучені, хоча свідок про розлучення не знала, адже перша дружина часто приходила в офіс, допомагала і син їх працював на фірмі. Свідок дійсно оформлювала ОСОБА_2 різні відрядження, а десь у 2016 році оформлювала відрядження на нього та на ОСОБА_4 . Свідок не пригадує щоб ОСОБА_2 їздив потягами, завжди машиною або літаком, тому свідок не думає, що сторони могли дійсно познайомитись у потягу. Дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_4 свідок побачила вперше у 2011 році. В квартирі на АДРЕСА_8 ОСОБА_2 ніколи не жив і це неможливо, оскільки вона перероблена під офіс. ОСОБА_4 ніколи не працювала і про таке свідку не відомо. ОСОБА_2 часто жив у м. Керч бо там була його родина, а в м. Києві став часто жити приблизно з 2011 року.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_13 суду показала, що ОСОБА_4 її подруга та кума, рідна для неї людина, а ОСОБА_2 колишній чоловік подруги. Свідку відомо, що ОСОБА_5 є матір`ю ОСОБА_2 . ОСОБА_4 свідок знає більше 30 років, ще у гуртожитку жили разом. В 2003 році ОСОБА_4 працювала в Укрфлорі та навесні 2003 року познайомилась з ОСОБА_2 в потягу Харків-Київ, закохалась, вони стали зустрічатись, хоча на той момент ОСОБА_4 була ще в зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, але вони вже не жили разом. Влітку 2003 року сторони у справі разом поїхали на відпочинок на море, а також з сином ОСОБА_4 від першого шлюбу. У сторін в справі були чудові стосунки, а на початку 2004 року ОСОБА_4 запросила свідка і повідомила, що вона вагітна, що ОСОБА_2 не проти, тому свідок зрозуміла, що стосунки у них міцні. Надалі ОСОБА_4 перестала працювати і її утримував ОСОБА_2 , а їй довелось звернутись до дорогої приватної клініки, оскільки були проблеми по вагітності. ОСОБА_2 надав ОСОБА_4 200 тис. дол. США аби остання знайшла для них житло. ОСОБА_4 знайшла будинок і коли його купили ОСОБА_4 його ремонтувала, а ОСОБА_2 давав на це кошти, оскільки в неї коштів не було. ОСОБА_4 все організовувала і робила по ремонту, замовляла все необхідне для будинку і дуже дороге. Сина Филимона ОСОБА_4 народила в ОСОБА_14 , ОСОБА_2 . задовольняв всі потреби, це вже була родина і свідок навіть заповажала ОСОБА_2 за його відношення до сім`ї. Після народження сина сторін свідок прийшла до них, ОСОБА_2 був радий народженню та взагалі був найкращим батьком. Після народження дитини сторони жили в будинку, ОСОБА_2 як міг піклувався про родину, добрі та гарні відносини у них були. До сина ОСОБА_4 від іншого чоловіка ОСОБА_2 відносився як до рідної дитини. Коли Филимону виповнився 1 рік вони поїхали разом відпочивати до Америки. ОСОБА_4 мала бажання працювати, але чоловік їй це заборонив. Родина разом їздила відпочивати в Крим в Одесу та закордон. Батьки ОСОБА_4 допомагали сторонам з їхніми дітьми. Завдяки ОСОБА_2 ОСОБА_9 став професійним спортсменом по водних лижах. ОСОБА_2 все робив для дітей (секції, гуртки тощо), він був найкращим чоловіком і батьком. ОСОБА_2 любив аби ОСОБА_4 була вдома та тримала порядок. Також ОСОБА_2 був радий і народженню меншої доньки ОСОБА_15 . У родині були дуже теплі відносини і свідок навіть не могла повірити, що такі родини бувають, у них було справжнє кохання. Свідок відвідувала всі свята родини. У ОСОБА_4 з`явились автомобілі, ОСОБА_2 ні в чому їй не відмовляв. Ремонтом будинку займалась ОСОБА_4 , а ОСОБА_2 давав на це кошти. Десь у 2008-2009 роках родина іншу придбала земельну ділянку і стали будуватись, все було добре, вона дбала про ремонт, архітектор дуже дорогий в них був. Коли добудували будинок, почали в ньому жити, організацією ремонту займалась ОСОБА_4 , а коли був час то і ОСОБА_2 . За твердженням свідка, сторони почали проживати разом з 2003 року, ОСОБА_2 для цього винаймав квартиру, а син ОСОБА_4 - ОСОБА_16 , жив разом з нянею в квартирі на АДРЕСА_3 . З 2019 року в родині почався розлад, оскільки ОСОБА_2 почав зраджувати. Після 2020 року вони проводили разом час, ОСОБА_2 забирав дружину на 1-2 дні. Перший будинок вони придбали влітку перед народженням сина ОСОБА_9 , а потім продали його коли вже переїхали у новий будинок. У самої ОСОБА_4 коштів не було, лише квартира на АДРЕСА_3 , а ОСОБА_2 мав бізнес. Родина навіть дітям свідка дарувала дорогі подарунки. ОСОБА_4 всіма господарськими справами керувала в родині, але за кошти ОСОБА_2 . При цьому, він ОСОБА_4 на роботу не відпускав. ОСОБА_4 і до теперішнього часу не працює, але пробує це робити. Вона живе за рахунок продажу дорогих речей, якій були їй придбані за час спільного проживання. В новий будинок родина переїхала в 2011 році, до завершення будівництва свідок у будинку не була, а приїхала вже на новосілля і на стінці всі члени сім`ї робили відбитки долонь. Батьки ОСОБА_4 часто приїздили і в новий будинок, і в старий.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_17 суду показав, що в 2005 році він шукав роботу і ОСОБА_4 запропонувала йому бути садівником 1 раз на тиждень. Свідок приїздив 1 раз на тиждень на вихідні та бачив сторін і їх дітей разом. ОСОБА_2 на сніданок завжди їв молочну кашу і рибу любив. Також свідок бачив і знає матір ОСОБА_2 - ОСОБА_5 . Все це було на старому будинку, а потім свідок дізнався, що сторони новий будинок побудували і в ньому свідок працював вже постійно та жив у старому будинку сторін поки вони його не продали. Тобто свідок працював на обох земельних ділянках, доглядав їх. За твердженням свідка сторони були родиною, за його послуги вони розраховувались, то один, то інший. Господарством займалась ОСОБА_4 , на її автомобілі купляли дерева для ділянки, а інколи з водієм ОСОБА_2 . Це було у обох будинках. На переконання свідка, сторони були щасливою родиною, були дуже раді другій вагітності ОСОБА_4 і своїм дітям загалом. Вони завжди під ручку на прогулянки ходили. Це була звичайна родина з великим достатком. Батьки ОСОБА_4 часто приїздили, а батьків ОСОБА_2 свідок бачив не часто. На теперішній час свідок рідко приїздить до будинку, а ОСОБА_2 в останнє бачив десь у 2018 році. ОСОБА_2 не дуже комунікабельний, задушевних бесід свідок з ним не вів, але чоловік добре ставився до свідка. У другому будинку свідок працював десь з 2011 року по 2018 рік. Чи працювала ОСОБА_4 свідку не відомо, але зазвичай вона часто кудись від`їжджала. Свідок зі сторони слідкував за сторонами, але близько з ними не спілкувався.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_18 суду показала, що вона з 2005 року знає родину сторін у справі, працювала у них прибиральницею. Працювала два рази на тиждень, у них була чудова сім`я. ОСОБА_2 забезпечував родину, а вона дбала про все господарство. Спальня у сторін була одна і ліжко в ній одне. У них був достаток, вони їздили відпочивати з початку з Глібом, а потім Филимон підріс. Їздили до Криму, у батьків ОСОБА_2 були і його батьки в Київ приїздили. І батьки ОСОБА_4 теж приїжджали, дуже допомагали. Кругом разом сторони їздили та ходили в кіно, театр тощо. ОСОБА_2 був щедрим і навіть по відношенню до свідка. Все було у сторін чудово, разом їздили і до батьків ОСОБА_4 , і до батьків ОСОБА_2 . Син ОСОБА_2 від першого шлюбу до них приїздив. Сторони розлучались тільки коли ОСОБА_2 у відрядження їздив, він завжди дарував ОСОБА_4 квіти, вони завжди обнімались, цілувались, разом з дітьми грались. ОСОБА_2 заробляв кошти, а вона займалась ремонтом та господарством за його кошти, оскільки не працювала. У 2012 році сторони переїхала в новий будинок. ОСОБА_4 доглядала ОСОБА_2 коли йому операцію на коліні зробили. Батьків ОСОБА_2 в новому будинку свідок не бачила. Свідок приступила до роботи в родині 31.05.2005 року і постійно працювала до 2020 року. Потім ОСОБА_2 подзвонив свідку та попросив не виходити на роботу, але свідок час від часу допомагає ОСОБА_4 , із нею залишилась у дружніх відносинах. З ОСОБА_2 також добрі стосунки, він добра та щира людина, багато допомагав самому свідку. Свідок близько спілкувалась зі сторонами, ОСОБА_2 любив рибу. ОСОБА_5 свідок знає, спілкувалась із нею коли батько ОСОБА_2 хворів і вони десь місяць жили в Києві. Друзі навідували родину, це була гарна сім`я. ОСОБА_4 займалась господарством, а він кошти заробляв. ОСОБА_2 часто їздив у відрядження, інколи і ОСОБА_4 з ним їздила. Свідок бачила у ОСОБА_2 пару наручних годинників, але в цілому коштовні речі на виду не лежали. Десь у 2020 році ОСОБА_2 пішов з родини, але й до цього розлад в родині вже був. З початку ОСОБА_2 кошти давав як пішов з родини, оплачував роботу свідка, в цілому для дітей нічого не змінилось.
Допит інших свідків під час розгляду справи був відкликаний.
Ухвалою суду від 28.03.2024 року прийнято відмову представника ОСОБА_2 від частини позовних вимог за об`єднаним позовом та закрите провадження у справі щодо частини позовних вимог об`єднаного позову.
В судовому засіданні та у своїх письмових дебатах представник ОСОБА_4 підтримав вимоги первісного позову, просить первісний позов задовольнити та відмовити у задоволенні об`єднаного позову. Представник вказує, що в серпні 2004 року сторони почали проживати разом та в них народився син. Разом з тим, лише 23.03.2007 року набрало законної сили рішення суду про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та його попередньою дружиною. У подальшому в сторін народилась донька, а потім вони зареєстрували шлюб. Шлюб між сторонами розірваний рішенням суду від 11.11.2020 року, яке набрало законної сили після апеляційного перегляду - 25.03.2021 року. ОСОБА_4 займалась родиною, виховувала дітей, саме так сторони домовились між собою, тож недоречно дорікати їй її фінансовим станом. Крім того, існує презумпція спільності майна, яка не спростована. Сторони жили разом, мали спільний бюджет. ОСОБА_4 здійснювала оплати по будівництву. Навіть після розірвання шлюбу сторони підтримували відносини і до рішення апеляційної інстанції їх шлюб існував. Ті аліменти, які ОСОБА_2 платив добровільно є замалими. ОСОБА_4 також частково приймала участь в оплаті навчання дітей та їх лікуванні. Те що діти на теперішній час з матір`ю не живуть, не означає, що так буде постійно і вони не повернуться до матері. Запропонований стороною ОСОБА_2 поділ майна є несправедливим, а щодо годинників, то не доведено взагалі їх існування і знаходження у ОСОБА_4 . Сторони спільно будували будинок і те що земельна ділянка належить матері ОСОБА_5 нічого не значить. Саме ОСОБА_4 займалась ремонтом, приймала будівельні бригади та керувала ними. Об`єкт незавершеного будівництва може бути поділений, адже він повністю придатний до проживання, що узгоджується з судовою практикою Верховного Суду. ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , Колюшкіна - це одна особа і відповідні заперечення представника ОСОБА_2 є формалізмом. Безліч договорів придбання меблів, дверей та інших необхідних для спільного проживання родини речей були укладені позивачем за первісним позовом. Облаштуванням житла та спільного побуту займалась ОСОБА_4 , свідки підтверджують факт спільного проживання. Встановлення факту спільного проживання тягне презумпцію спільності майна, яка іншою стороною не спростована, тому набуте майно в період спільного проживання без реєстрації шлюбу підлягає поділу. Щодо поділу автомобілів, представник ОСОБА_2 не погоджується з оцінкою їх вартості, однак інших розрахунків суду не надано. Вимоги ОСОБА_4 щодо стягнення половини вартості внеску у статутний капітал товариства здійсненого під час шлюбу є законними та відповідають судовій практиці. Кошти на рахунках ОСОБА_2 були внесені за час шлюбу, а тому є спільним майном та підлягають поділу. Аналогічне стосуються і доходу ОСОБА_2 як ФОП, отриманого за час шлюбу. Також відповідає вимогам діючого законодавства прохання колишньої дружини поділити торгові марки. ОСОБА_2 без погодження з матір`ю вивіз дітей за кордон, а на час пред`явлення позову про стягнення аліментів вони проживали із нею. Аналогічне стосується і стягнення додаткових витрат на сина ОСОБА_9 .
В судовому засіданні та у своїх письмових дебатах представник ОСОБА_2 підтримала вимоги об`єднаного позову, просить об`єднаний позов задовольнити та відмовити у задоволенні первісного позову. Представник вказує, що з початку війни діти сторін проживають разом з батьком за кордоном, тому вимоги про стягнення аліментів, додаткових витрат та встановлення способу участі батька у вихованні дитини не можуть бути задоволені. Син сторін взагалі живе сам і навчається в коледжі. ОСОБА_4 ніколи не працювала і не працює, а із розірвання шлюбу саме батько утримує дітей, платить великі суми за навчання, лікування та на зайняття сином спортом, купує йому спортивне приладдя. На утриманні ОСОБА_4 діти ніколи не перебували і не перебувають. Навіть народження дітей не свідчить про факт проживання однією сім`єю, має бути спільна участь у придбанні майна, а все майно придбавалось за кошти ОСОБА_2 і ще до офіційної реєстрації шлюбу та спільної участі у придбанні майна не було. Дохід ФОП не можу бути поділений, оскільки з моменту коли був поданий позов про розлучення фактичних відносин вже не було, тому дохід є особистою власністю чоловіка. ОСОБА_4 так сконструйовані її вимоги, що вони не можуть бути задоволені, оскільки вона просить поділити неподільні речі, а по іншим вимогам обрано неналежний спосіб захисту. У ОСОБА_2 були дороговартісні годинки, які лишись у колишньої дружини і вона їх не віддає. Будинок не може бути поділений, оскільки земельна ділянка належить матері ОСОБА_5 і саме вона є забудовником, й не можна ділити її майно, крім того не можна ділити об`єкт незавершеного будівництва. Експерт безпідставно назвав незавершене будівництво будинком. Судна у власності ОСОБА_2 немає, воно давно продане, а подані стороною ОСОБА_4 матеріали не є доказом права власності. Спільне проживання не підтверджене. В поданих документах вказано прізвище ОСОБА_19 , яке є дівочим прізвищем ОСОБА_4 . Потім вона вийшла заміж і стала ОСОБА_20 і лише в 2014 році був зареєстрований шлюб і вона стала Колюшкіною. Статеві відносини між сторонами з початку 2004 року були, але не більше. Обидві сторони перебували в у інших шлюбах і навіть свідкам було про це відомо. Пояснення ОСОБА_2 в суді при розлученні не може бути доказом. Спільності бюджету не було. Колишня дружина не має право на кошти на рахунках, оскільки сторони з вересня 2019 року не проживали разом, а по довідці, яку надала ОСОБА_4 , взагалі з липня 2019 року. Кошти на утримання дітей ОСОБА_2 давав, але подружжя вже разом не проживало, тож вимоги по коштам у банках та доходу ФОП є безпідставними. Колишня дружина вимагає поділу валового доходу, а не чистого прибутку, крім того з власного доходу ОСОБА_2 утримував і колишню дружину і дітей. ОСОБА_4 не працювала і не працює, а ОСОБА_2 на всі сто відсотків сам забезпечував дітей. Аглая живе з батьком за межами України, тому не можливо встановити йому графік побачень. Якби сторони були сім`єю, то ОСОБА_4 знала б про час розірвання чоловіком попереднього шлюбу, а вона дізналась про це лише в суді. ОСОБА_4 і фізично нічого не робила, адже були няня, прибиральниця, садівник. Аліменти можна стягувати лише на того з ким живуть діти, а вони з матір`ю не живуть. Якщо діти будуть з нею жити, тоді і рішення можна приймати. Подані фото-світлини на підтвердження факту спільного проживання не містять дат їх здійснення. У наданих ОСОБА_4 документах на придбання різних товарів значяться прізвища « ОСОБА_19 », « ОСОБА_20 ». Характер відносин між сторонами не мав ознак притаманних подружжю та веденню спільного господарства починаючи з 2004 року й в подальшому. Безумовно статеві відносини між сторонами були, але до реєстрації шлюбу вони не проживали однією сім`єю. Поскільки ОСОБА_2 був одружений, то теперішня його колишня дружина розуміла, що він не проживає із нею, як чоловік однією сім`єю. Свідки не підтвердили факту спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу, адже вони зазначили, що знали про перебування ОСОБА_2 в іншому шлюбі, а ОСОБА_4 не працювала і не приймала фінансової участі у придбанні майна. Побут в будинку забезпечувався найманими працівниками. Сторони не мала спільної реєстрації їх проживання. Заявлене до поділу майно, яке придбане чоловіком до реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , не придбавалось за спільні кошти чи за участі ОСОБА_4 . Будівництво будинку, який колишня дружина має намір поділити, здійснено забудовником ОСОБА_5 на належній їй земельній ділянці. Не може бути встановлений порядок спілкування батька з дитиною, яка з ним проживає з березня 2022 року. Саме у зв`язку із тим, що ОСОБА_15 проживає із батьком, останній відмовився від своїх вимог за об`єднаним позовом про встановлення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. Батько добровільно сплачував аліменти на дітей, коли вони жили з матір`ю, з 11.03.2022 року діти разом із батьком виїхали за кордон та проживають із ним. Прохаючи поділити кошти на рахунках колишнього чоловіка ОСОБА_4 не надає доказів походження коштів, які б свідчили про їх віднесення до спільної сумісної власності. Крім того, ці кошти витрачались на потреби дітей. Шлюб між сторонами розірваний рішенням суду від 11.11.2020 року, яке набрало законної сили 25.03.2021 року, і в даному випадку колишня дружина використовує формальний підхід заявляючи свої вимоги на дату набрання рішенням про розірвання шлюбу законної сили, оскільки фактичне припинення шлюбних відносин відбулось у вересні 2019 року. Попередньо ОСОБА_2 звертався із позовом про розірвання шлюбу 26.07.2019 року до Шевченківського районного суду м. Києва, що свідчить про відсутність подружніх відносин вже з цього часу.
ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилась, викликалась до суду шляхом розміщення оголошення на офіційному Інтернет-сайті судової влади, ураховуючи перебування відповідачки в АР Крим.
Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи наявне клопотання третьої особи - Служби у справах дітей Петрівської сільської ради про розгляд справи без участі представника.
Суд, вислухавши пояснення представників ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , покази свідків, оцінивши всі наявні у справі докази кожен окремо та в їх взаємозв`язку і сукупності, повно, об`єктивно та всебічно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.05.2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (Т. 1, а.с. 169).
Шлюб між подружжям розірваний рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11.11.2020 року у справі №755/474/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25.03.2021 року (Т. 1, а.с. 170-179).
Відповідно до інформації РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві від 08.07.2021 року, за ОСОБА_2 зареєстровані наступні транспортні засоби: автомобіль Mersedes-Benz GLE 250, 2015 року випуску, об`єм двигуна 2143 см.куб., дата реєстрації - 18.02.2016 року; FORD TRANSIT, 2013 року випуску, об`єм двигуна 2198 см.куб., дата реєстрації - 15.10.2014 року. Аналогічна інформація міститься у відповіді від 08.08.2022 року (Т. 2, а.с. 214, Т. 7, а.с. 16).
Згідно наявного в матеріалах справи звіту №06-08/21 автотоварознавчого дослідження від 09.08.2021 року, середня ринкова ціна ідентичного КТЗ до автомобіля марки (моделі) FORD TRANSIT, 2013 року випуску, станом на 06.08.2021 року складає 340104,45 грн., а середня ринкова ціна ідентичного КТЗ до автомобіля марки (моделі) Mersedes-Benz GLE 250, 2015 року випуску, станом на 06.08.2021 року складає 988610,36 грн. (Т. 1, а.с. 105-139).
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, під час перебування сторін спору у зареєстрованому шлюбі, а саме 11.03.2015 року, за ОСОБА_4 було зареєстроване право власності на автомобіль Toyota FJ Cruiser, 2013 року випуску (Т. 4, а.с. 64).
За змістом наявної в матеріалах справи копії звіту №17 від 07.02.2022 року з визначення матеріального збитку, завданого пошкодженням колісного транспортного засобу Toyota FJ Cruiser реєстраційний № НОМЕР_9 , ринкова вартість автомобіля на момент пошкодження складає 896948,80 грн., вартість ремонту без урахування коефіцієнту фізичного зносу складає 765457,58 грн., вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля Toyota FJ Cruiser реєстраційний № НОМЕР_9 , складає 395174,96 грн. (Т. 6, а.с. 31-43).
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 є учасником ТОВ «ПОЛІТЕКС ЛТД», яке зареєстроване 09.11.2015 року та розмір коштів внесених ним у статутний капітал товариства становить 475000,00 грн. (Т. 2, а.с. 227).
Також, як вбачається з матеріалів справи, під час перебування у шлюбі і спільного проживання, ОСОБА_2 набув права на знаки для товарів та послуг, що підтверджується відомостями з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, а саме: свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_7 , зареєстроване в державному реєстрі 10.10.2017 року; свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 , зареєстроване в державному реєстрі 10.10.2017 року; свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 , зареєстроване в державному реєстрі 10.10.2017 року; свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_4 , зареєстроване в державному реєстрі 10.10.2017 року; свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_8 , зареєстроване в державному реєстрі 10.12.2019 року (Т. 2, а.с. 230-241).
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ст. 69 СК України).
Згідно ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Стаття 71 СК України передбачає, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Презумпція спільності наведеного вище переліку майна, яке набуте під час шлюбу, не спростована, при цьому запропонований стороною ОСОБА_2 порядок його поділу є несправедливим, оскільки у такому випадку не дотримується принцип рівності часток сторін, адже загальна вартість автомобілів Мерседес та Форд, і внеску то статутного капіталу товариства становитиме 1803714,81 грн., а вартість КТЗ Тойота дорівнює 501773,84 грн. (896948,80 грн. - 395174,96 грн.). Грошова оцінка вартості торгових марок, права на які були набуті під час шлюбу, в матеріалах справи відсутня, відтак права на ці торгові марки можна поділити між колишнім подружжям лише в ідеальних частках дотримуючись принципу їх рівності.
Здійснюючи розподіл наведеного вище майна суд приймає до уваги, що у своєму об`єднаному позові ОСОБА_2 у прохальній частині висловив власне бажання щодо передачі автомобіля Тойота у власність колишній дружині, у користуванні якої цей ТЗ і знаходиться, тобто наявне бажання колишнього чоловіка щодо відмови від своєї частики права власності на зазначений автомобіль, відтак суд здійснює розподіл зазначеного автомобіля аналогічно розподілу двох інших ТЗ - Форд та Мерседес.
Також суд звертає увагу, що здійснюючи розподіл спільного сумісного майна (тут і в наступному) суд вважає, що для належного захисту прав не є необхідним та обґрунтованим визнання за рішенням суду майна спільною сумісною власністю, як про це просить ОСОБА_4 у своєму первісному позові, тобто не є необхідним викладення такого висновку у резолютивній частині рішення, адже мотивуючи своє рішення суд встановлює ту обставину, що спірне майно є об`єктом спільної сумісної власності, отже виходячи із такої встановленої судом обставини, суд для захисту прав має своїм рішенням у його резолютивній частині здійснити саме поділ цього майна, тим самим припинивши правовідносини спільної сумісної власності.
У даному випадку, з урахуванням вимог первісного та об`єднаного позову, суд дійшов висновку, що розділ автомобілів Форд, Мерседес та Тойота має бути здійснений шляхом залишення у власності ОСОБА_2 автомобілів Форд і Мерседес зі стягненням компенсації вартості частки автомобілів на користь ОСОБА_4 і припиненням її права власності на ці частки, та шляхом залишення у власності ОСОБА_4 автомобіля Тойота зі стягненням компенсації вартості частки цього автомобіля на користь ОСОБА_2 з припиненням його права власності на частку зазначеного автомобіля.
Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки (Постанова Верховного Суду від 03.02.2020 року у справі №235/5146/16-ц).
Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України) (Постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі №127/7029/15-ц).
Згідно абзацу 3 ч. 2 ст. 364 ЦК України, право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Стосовно стягнення частини внеску до статутного капіталу ТОВ «ПОЛІТЕКС ЛТД», що становить 237500,00 грн. (475000,00 : 2), суд вважає, що такі вимоги ОСОБА_4 є законними, ураховуючи наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що внесок до статутного капіталу ТОВ «ПОЛІТЕКС ЛТД» в сумі 475000,00 грн. був здійснений ОСОБА_2 , як співучасником товариства, під час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 .
Доказів того, що частка у статутному капіталі товариства набута на підставі договору дарування, успадкована чи придбана за особисті кошти ОСОБА_2 , матеріали справи не містять.
Грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується у право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним із визначальних є факт набуття подружжям таких грошових коштів у шлюбі. Таким чином, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства (Постанова Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі №756/10797/15-ц).
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі №638/19826/15-ц.
Щодо визнання за ОСОБА_4 права власності на частину торгових марок набутих на ім`я ОСОБА_2 під час зареєстрованого шлюбу.
Відповідно до ст. 418 ЦК України, право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Статтею 420 ЦК України визначено, що о об`єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать, зокрема, комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення.
За змістом ст. ст. 424, 427 ЦК України, майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.
Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів (ст. 492 ЦК України).
Згідно ст.ст. 493, 494 ЦК України, суб`єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.
Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: 1) право на використання торговельної марки; 2) виключне право дозволяти використання торговельної марки; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом (ст.ст. 495, 497 ЦК України).
Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», який регулює відносини, що виникають у зв`язку з набуттям і здійсненням прав на торговельні марки в Україні, встановлено: торговельна марка - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб; зареєстрована торговельна марка - торговельна марка, на яку видано свідоцтво або яка має міжнародну реєстрацію, що діє на території України.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Ураховуючи презумпцію права спільної власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу, ОСОБА_4 має належати право власності на частину відповідних знаків для товарів та послуг.
Разом з цим, суд дійшов висновку, що не підлягають поділу: отриманий ОСОБА_2 , як фізичною особою-підприємцем дохід в розмірі 2884120,92 грн. за період з 01.01.2020 року по 25.03.2021 року; грошові кошти на його рахунку в АТ «Альфа-Банк» станом на 25.03.2021 року в сумі 61532,20 грн.; грошові кошти на його рахунку в АТ КБ «Приватбанк» станом на 25.03.2021 року в сумі 174887,54 грн.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 з 12.02.2007 року зареєстрований як фізична особа-підприємець (Т. 2, а.с. 38).
Відповідно до податкової декларації платника єдиного податку ФОП ОСОБА_2 за 2020 рік, загальна сума доходу за звітний (податковий період) склала 2360290,92 грн. (Т. 4, а.с. 22-24, 119-121, Т. 7, а.с. 66-71).
За змістом відповіді ГУ ДПС у м. Києві від 27.07.2022 року, ФОП ОСОБА_2 подав податкові декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2020 рік де задекларував дохід в сумі 2360290,92 грн. та за 2021 рік задекларував дохід в сумі 4341746,06 грн. (Т. 7, а.с. 7-8).
За даними з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного податку, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, ОСОБА_2 за період 2020 рік - 1 квартал 2021 року нарахований дохід в сумі 2884120,92 грн., який ОСОБА_4 просить визнати спільною власністю та поділити стягнувши з ОСОБА_2 на свою користь 1442060,46 грн. (Т. 7, а.с. 9-13).
За змістом виписок по особовим рахункам ОСОБА_2 в АТ «Альфа-Банк», станом на 25.03.2021 року залишок коштів становить 61532,20 грн. (Т. 6, з.б.а.с. 186).
За змістом електронної виписки за основною банківською картою ОСОБА_2 в АТ КБ «Приватбак», станом на 25.03.2021 року залишок коштів становить 174887,54 грн. (Т. 7, а.с. 179).
Частиною 6 ст. 57 СК України визначено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
У даній справі суд визнає, що отриманий ОСОБА_2 дохід за період з 01.01.2020 року по 25.03.2021 року та грошові кошти на його рахунках у зазначених банківських установах станом на 25.03.20021 року є його особистою приватною власністю, оскільки фактично це майно набуте останнім за час окремого проживання з дружиною у зв`язку з фактичним припинення шлюбних відносин, ураховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 визначаючи дати та періоди отримання доходів та акумулювання коштів на рахунках колишнього чоловіка, звертається до дати набрання рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11.11.2020 року у справі №755/474/20 законної сили, тобто дати ухвалення Київським апеляційним судом постанови від 25.03.2021 року про залишення без змін зазначеного рішення суду першої інстанції щодо розірвання шлюбу між сторонами.
Слід відмітити, що ОСОБА_4 заперечуючи окреме проживання з ОСОБА_2 у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, у власному ж позові, обґрунтовуючи вимоги щодо стягнення аліментів зазначала, що починаючи з кінця 2019 року батько став жити окремо від родини.
При цьому, суд не бере до уваги посилання сторони ОСОБА_2 про припинення спільного проживання і шлюбних відносин з вересня 2019 року, оскільки за даними ЄДРСР встановлено, що Шевченківським районним судом м. Києва 08.10.2019 року було відкрите провадження у справі №761/29698/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу і саме за зверненням позивача ОСОБА_2 відповідний позов був залишений без розгляду ухвалою суду від 25.11.2019 року, а не у зв`язку із якимись недоліками позову останній був повернутий, як про це стверджувала сторона ОСОБА_2 . Крім того, у об`єднаному позові ОСОБА_2 не мав заперечень щодо поділу однієї з торгових марок, яка була зареєстрована на його ім`я 10.12.2019 року, отже суд вважає, що у грудні 2019 року шлюбно-сімейні відносини між сторонами ще зберігались, хоча вже і зазнавали певного розладу про що свідчить звернення ОСОБА_2 до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом про розірвання шлюбу.
Разом з цим, наступне звернення ОСОБА_2 у січні 2020 року до Дніпровського районного суду м. Києва із позовом про розірвання шлюбу (справа №755/474/20) та кінцеве рішення у цій справі, коли сторони не знайшли можливості примирення навіть за наданим подружжю відповідним строком, свідчить про стійке припинення шлюбних відносин і дійсний розпад сім`ї.
У рішенні Дніпровського районного суду м. Києва від 11.11.2020 року в справі №755/474/20 вказано, що позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов про розірвання шлюбу підтримав та просив його задовольнити. Рік він проживає окремо, на вихідних бачиться з дітьми. Вказував, що з 2004 року сторони проживали разом, без реєстрації шлюбу, однак відповідачку це не влаштовувало, тому вони одружились. У 2019 році він вже звертався із позовом про розірвання шлюбу, однак в ньому були помилки, процес не рухався, тому він забрав позов, однак не передумав розривати шлюб. Іншої сім`ї він не має, проживає в орендованій квартирі. Уточнив, що не приходить додому з п`ятниці по понеділок, не має відносин з дружиною, не підтримує шлюбно-сімейні стосунки з вересня 2019 року. Судом встановлено, що сторони разом постійно не проживають, хоча позивач виконує свої батьківські обов`язки, фактично сім`я припинила своє існування, оскільки за твердженням позивача його піклування про родину зводиться лише до утримання та виховання дітей. За обставин, коли обов`язки дружини та чоловіка зі спільного піклування про побудову сімейних відносин припинені, подальше збереження шлюбу є неможливим. Суд дійшов висновку, що причини з яких позивач наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї стали неможливими, поновлювати сімейно-шлюбні відносини позивач наміру не має.
У постанові Київського апеляційного суду від 25.03.2021 року у справі №755/474/20 щодо розірвання шлюбу суд зазначив, що доводи апеляційної скарги про те, що сторони проживають спільно в одній квартирі разом з дітьми, вони пов`язані спільним побутом, разом ведуть спільне господарство колегія суддів не приймає до уваги як підставу для скасування рішення суду, враховуючи наступне. З матеріалів справи вбачається, що 14 січня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу. В судовому засіданні судом апеляційної інстанції з`ясовано, що після вжиття судом заходів щодо примирення подружжя сторони не примирились. Представник позивача наполягає на розірванні шлюбу, вказавши, що вжиті судом заходи не призвели до відновлення сімейних стосунків, рішення позивача про розірвання шлюбу з відповідачем є зваженим та остаточним, а подальше спільне життя суперечитиме його інтересам. Будь-які докази, які б свідчили, що сторони примирилися, проживають однією сім`єю як чоловік та дружина в матеріалах справи також відсутні. Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції з`ясував узагальнені причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, на підставі яких дійшов висновку про те, що збереження сім`ї є неможливим та дійшов вірного висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї стали неможливим, оскільки сторони не підтримують сімейно - шлюбних стосунків, спільного господарства не ведуть, збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача. Доводи відповідача щодо можливості збереження сім`ї суперечать встановленим у справі обставинам, з яких вбачається, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, що у свою чергу свідчить про його стійке бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачем. За таких обставин, примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону.
Зі змісту наведеної постанови суду апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 із позовом про розірвання шлюбу звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва 14.01.2020 року, отже станом на січень він мав бажання розлучитись не маючи сімейних (шлюбних) стосунків із дружиною. Інших підстав для звернення до суду із таким позовом зі змісту рішень судів щодо розірвання шлюбу не вбачається, а тривалість судового процесу з вирішення питання про розлучення та фактична дата розірвання шлюбу за рішення суду не може свідчити про збереження між сторонами сімейних відносин до 25.03.2021 року.
Крім того, приймаючи рішення про визнання доходу та грошових коштів на рахунках ОСОБА_2 його особистою приватної власністю у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин суд приймає до уваги той факт, що як вбачається з матеріалів справи, у січні 2020 року ОСОБА_2 передавав ОСОБА_4 кошти на утримання спільний дітей вже під розписку. Та й в подальшому (квітень 2020 - лютий 2021) кошти на утримання дітей ОСОБА_4 отримувала від ОСОБА_2 під розписку (Т. 3, а.с. 9-34).
Усе вищенаведене у сукупності переконливо свідчить про те, що станом на січень 2020 року шлюбно-сімейні відносини між сторонами були припинені, тому суд відмовляє у поділі між сторонами доходу ОСОБА_2 , як ФОП та коштів на його рахунках станом на час набрання рішенням суду про розірвання шлюбу законної сили.
Стосовно вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 23.03.2007 року по 12.05.2014 року суд дійшов висновку, що такий факт за матеріалами справи та встановленими судом обставинами є підтвердженим належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.
Разом з цим, як позовна вимога встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відображенням у резолютивній частині рішення, не є ефективним способом захисту, і у цій вимозі (як позовній) слід відмовити, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч. 4 ст 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 40-44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 року у справі №523/14489/15-ц зазначено наступне: Велика Палата Верховного Суду погоджується з тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника. У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК). Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.
Статтею 25 СК України визначено, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.
Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Частина 9 ст. 7 СК України передбачає, що сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року у справі № 388/1430/21 вказано, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.04.1985 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_10 (Т. 4, а.с. 21, 118).
Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_21 розірваний, про що зроблено відповідний актовий запис №632 - 23.11.2007 року (Т. 4, а.с. 20,117, Т. 7, а.с. 82).
За змістом листа Печерського відділу ДРАЦС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) від 16.12.2021 року, відсутній актовий запис про розірвання шлюбу №345 від 25.08.1993 року складений ВРАЦС Керченського району АР Крим на гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_21 . Відділ спростовує видачу свідоцтва про розірвання шлюбу зазначеної особи відділом ДРАЦС реєстраційної служби Керченського МУЮ в АР Крим серії НОМЕР_10 від 25.08.1993 року. В ході перевірки виявлений: актовий запис про шлюб №169 від 30.04.1985 року, складений ВРАЦС Гагарінського РУЮ у м. Севастополі на гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та гр. ( ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (в актовому записі наявна відмітка про розірвання шлюбу на підставі актового запису про розірвання шлюбу №632 від 23.11.2007 року, складеного відділом ДРАЦС реєстраційної служби Керченського МУЮ в АР Крим); актовий запис про розірвання шлюбу №632 від 23.11.2007 року, складеного відділом ДРАЦС реєстраційної служби Керченського МУЮ в АР Крим на гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та гр. ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . На підставі актового запису видані відповідні свідоцтва: серія НОМЕР_11 від 23.11.2007 року (чоловіку); серія НОМЕР_12 від 23.11.2007 року (дружині) (Т. 5, а.с. 83-84).
За змістом відповіді ДСА України від 25.07.2022 року, згідно інформації ДП «Інформаційні судові системи» станом на 21.07.2022 року в ЄДРСР відсутня електронна копія судового рішення Керченського міського суду АР Крим від 12.03.2007 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_21 (Т. 6, а.с. 91).
Згідно відповіді ЦМУ МЮ (м. Київ) від 27.10.2022 року, виявлено актовий запис №632 про розірвання шлюбу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , складений 23.11.2007 ВДРАЦС реєстраційної служби Керченського МУЮ в АР Крим (Т. 7, а.с. 236).
Як вбачається із повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про розірвання шлюбу, шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , був розірваний рішенням суду про розірвання шлюбу м. Керчі Автономної Республіки Крим, Україна, від 12.03.2007 року (Т. 7, а.с. 237-238).
Ураховуючи чинну на час ухвалення рішення про розірвання шлюбу редакцію ЦПК України щодо часу набрання рішенням законної сили та положення СК України щодо часу з якого шлюб вважається розірваним, а також дату подальшої реєстрації шлюбу між сторонами, встановлення факту проживання сторін спору однією сім`єю без реєстрації шлюбу можливе лише за період з 23.03.2007 року (дата набрання рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 12.03.2007 року законної сили) по 12.05.2014 року (переддень реєстрації шлюбу сторонами спору - 13.05.2014 року). Саме у вказаний період ОСОБА_4 і просить встановити факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
За вказаний період суд вважає факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу доведеним, що породжує наявність спільності набутого за відповідний період майна та встановлює відповідну презумпцію спільної сумісної власності, виходячи із наступних обставин та доказів.
ОСОБА_4 та ОСОБА_2 мають двох спільних дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (Т. 1, 167-168).
У подальшому, а саме 13.05.2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (Т. 1, а.с. 169).
Шлюб між подружжям розірваний рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11.11.2020 року у справі №755/474/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25.03.2021 року (Т. 1, а.с. 170-179).
У рішенні суду першої інстанції щодо розв`язання спору про розірвання шлюбу зафіксовано, що позивач ОСОБА_2 вказував, що з 2004 року сторони проживали разом, без реєстрації шлюбу, однак відповідачку це не влаштовувало, тому вони одружились.
Пояснення ОСОБА_2 , зокрема, з приводу того, що сторони проживають разом із 2004 року без реєстрації шлюбу, підтверджується і дослідженим в судовому засіданні звукозаписом засідання суду у справі №755/474/20 за його позовом про розірвання шлюбу (Т. 1, а.с. 181).
Згідно довідки ОК «ОЗЖМ «ЕНЕРГІЯ» від 09.07.2021 року, ОСОБА_4 та її син ОСОБА_6 і донька ОСОБА_7 проживають без реєстрації в АДРЕСА_5 (Т. 1, а.с. 162).
Вирішуючи питання про наявність підтвердженого факту спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу суд приймає до уваги наявні в матеріалах справи фото світлини родини, копію світлин відбитків долонь членів родини, копію листівки із привітаннями та ті обставини, що у 2010 році стосовно належного ОСОБА_2 автомобіля Тойота, 2007 р.в., д.н.з. НОМЕР_13 , поліс обов`язкового страхування був оформлений на позивачку за первісним позовом за її дівочим прізвищем (Т. 1, а.с. 182-222, Т. 2, а.с. 208-212).
В контексті обґрунтованості доводів ОСОБА_4 про проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу суд також приймає до уваги надані стороною позивача за первісним позовом копії договорів купівлі-продажу меблів, товарів, послуг монтажу, виконання робіт, сервісного обслуговування, контрактів, квитанцій, актів виклику ремонтних бригад та виконаних робіт, гарантійних талонів та свідоцтв на товари, сертифікатів відповідності, чеків, накладних, письмових записів, паспортів якості товарів, рахунків-фактур тощо, які датуються починаючи з 2004 року, а також наявність спільних подорожей (Т. 1, а.с. 229-250, Т. 2, а.с. 1-16, 105-207, Т. 3, а.с. 97-102).
Як вбачається з матеріалів справи, дівочим прізвищем ОСОБА_4 було прізвище « ОСОБА_19 », яке вона змінила на « ОСОБА_20 » в зв`язку з реєстрацією шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_6 . Попередній чоловік ОСОБА_4 - ОСОБА_24 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 (Т. 8, а.с. 168-170).
Суд не приймає до уваги посилання сторони ОСОБА_2 на те, що у чеках, квитанціях накладних тощо жінка зазначала різні прізвища ( ОСОБА_25 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ), адже всі ці прізвища у різні періоди відносились саме до особи позивачки за первісним позовом.
На переконання суду, надані стороною ОСОБА_4 копії чеків, накладних, сертифікатів відповідності, паспортів якості товарів тощо, свідчать про те, що остання приймала фактичну участь в облаштуванні побуту спільного проживання з ОСОБА_2 .
Також суд приймає до уваги покази свідків та зазначає, що фізичний труд і жіноча турбота про чоловіка та дітей теж є формою участі у придбанні майна під час спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
Вбачається, що, зокрема, в окреслений період сторони фактично проживали разом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет (чоловік надавав жінці кошти на придбання майна для спільного користування), придбавали майно в інтересах сім`ї, мали взаємні права та обов`язки (чоловік займався матеріальним забезпеченням родини, а жінка займалась господарством, дітьми тощо), що в сукупності вказує на наявність всіх необхідних ознак, які притаманні подружжю.
Упродовж підтвердженого факту проживання сторін спору однією сім`єю без реєстрації шлюбу на ім`я ОСОБА_2 було придбано ряд об`єктів нерухомого майна, частина якого підлягає поділу між сторонами, ураховуючи презумпцію спільності майна придбаного за час спільного проживання, поважність причин відсутності у ОСОБА_4 власного доходу (адже вона займалась облаштування спільного побуту, вела господарство, народжувала дітей, доглядала їх і, як показали свідки, саме ОСОБА_2 не бажав аби жінка виходила на роботу, а лише займалась родиною і господарством). При цьому, із матеріалів справи не вбачається, що майно набуте на ім`я ОСОБА_2 є його особистою приватною власністю, тобто було йому подароване, успадковане, придбане за кошти набуті ним до часу початку спільного проживання із ОСОБА_4 тощо.
Відповідно до наявної в матеріалах справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №984 від 04.03.2010 року посвідченого ПН ОСОБА_26 (Т. 1, а.с. 39, Т. 2, а.с. 39).
Отже, квартира набута під час підтвердженого періоду проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу і ураховуючи принцип рівності часток при поділі спільного сумісного майна, ОСОБА_4 має право на визнання за нею права власності на частину зазначеної квартири.
Відповідно до наявної в матеріалах справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, нежитлове приміщення загальною площею 106,1 кв.м. за адресою - АДРЕСА_3 (реєстраційний номер майна 19347398) та нежитлове приміщення загальною площею 95,2 кв.м. за адресою - АДРЕСА_3 (реєстраційний номер майна 19347499) належать ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу №2002 та №1998 від 07.08.2007 року посвідчених приватним нотаріусом Люзняк С.В. (Т. 1, а.с. 51, 57, Т. 2, а.с. 43).
У матеріалах справи наявні копії договорів купівлі-продажу нежитлових будівель шляхом продажу на аукціоні №338 та №339 від 07.08.2007 року стосовно зазначених вище приміщень по АДРЕСА_3 , які були укладені між виконавчим комітетом Керченської міської ради та ОСОБА_2 (Т. 7, а.с. 73-76).
Вказане нерухоме майно з аналогічних зазначених вище підстав є спільною сумісною власністю і підлягає поділу між сторонами в рівних частках шляхом визнання за ОСОБА_4 права власності на частину вказаних об`єктів нерухомості.
За змістом рішення Керченського міського суду АР Крим від 20.09.2007 року у справі №2-3572/2007р. за ОСОБА_2 було визнано право власності на комплекс нежитлових приміщень розташованих в АДРЕСА_2 . У цьому рішенні суд встановив, що ОСОБА_2 10.06.2007 року придбав у ОСОБА_27 зазначений комплекс ціною 14140,00 грн. Відповідач кошти отримав в повному обсязі, однак ухиляється від нотаріального посвідчення договору (Т. 7, а.с. 72).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.06.2021 року, ОСОБА_2 належить 20/100 частин комплексу за адресою: АДРЕСА_2 . Дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 07.04.2008 року. Реєстраційний номер майна - 1158826 (Т. 2, а.с. 41).
Стосовно цього майна ОСОБА_4 має право на 10/100 його частин, тобто на половину зазначеної нерухомості.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, нежитлове приміщення №2, загальною площею 57,1 кв.м., за адресою - АДРЕСА_4 (реєстраційний номер майна 1998550) належить ОСОБА_2 на підставі рішення Керченського міського суду АР Крим від 21.05.2007 року у справі №2-1491/07р. Аналогічна інформація міститься у Витязі про реєстрацію права власності на нерухоме майно (Т. 1, а.с. 63, Т. 2, а.с. 45, Т. 7, а.с. 80).
Разом з цим, відповідно до змісту рішення Керченського міського суду від 21.05.2007 року у справі №2-1491/07р., ОСОБА_2 було виділено в натурі частку зі спільної часткової власності і визнано за ним право власності на нежитлове приміщення № НОМЕР_14 , загальною площею 57,1 кв.м., за адресою - АДРЕСА_4 . У цьому рішенні встановлено, що ОСОБА_28 відчужила окремі приміщення нежитлової будівлі розташованої у АДРЕСА_4 , а саме: 17.03.2003 року вона продала ОСОБА_2 нежитлове приміщення №2, загальною площею 57,1 кв.м., що складає 12/100 частки об`єкту. Дані про наявність договору купівлі-продажу від 17.03.2003 року містяться і у Витязі про реєстрацію права власності на нерухоме майно (Т. 7, а.с. 78-79, Т. 7, а.с. 81).
Отже, ОСОБА_2 набув право власності на 12/100 частин нежитлового приміщення, загальною площею 57,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_4 , приміщення №2 - 17.03.2003 року, а рішенням Керченського міського суду від 21.05.2007 року у справі №2-1491/07р. виділено його частку в натурі.
Зазначене вказує на те, що набуття права на нежитлове приміщення № НОМЕР_14 , загальною площею 57,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_4 , відбулось поза межами не лише періоду перебування сторін спору в зареєстрованому шлюбі, а й встановленого судом факту спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу. За таких обставин це нежитлове приміщення не може бути об`єктом спільної сумісної власності і відповідно не підлягає поділу за вимогою ОСОБА_4 .
Стосовно поділу морського судна суд дійшов висновку про недоведеність таких вимог, з огляду на наступне.
Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень ст.ст. 77-80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 89 ЦПК України).
Підтверджуючи належність ОСОБА_2 судна Nautigue SS 210, з бортовим номером ua0008KR, сторона ОСОБА_4 додала до свого позову роздруківку, дійсне походження та належність якої її змістом не можливо встановити (Т. 2, а.с. 215-266).
В судовому засіданні представник ОСОБА_4 стверджував, що подана роздруківка є належним підтвердженням наявності у ОСОБА_2 права власності на судно, оскільки відповідний документ є роздруківкою з Державного суднового реєстру.
Однак, не дивлячись на такі посилання, зміст наведеної роздруківки не містить жодних реквізитів на підтвердження її відношення до Державного суднового реєстру, а сторона ОСОБА_4 не зверталась до суду з клопотанням про витребування з відповідного державного реєстру даних на підтвердження наявності у ОСОБА_2 права власності на судно.
Представник ОСОБА_2 в судовому засіданні зазначала, що якесь судно нібито було, але документів у ОСОБА_2 на нього немає, адже судно було давно продане.
За обставин коли стороною позивача за первісним позовом не доведено належності ОСОБА_2 судна Nautigue SS 210, з бортовим номером ua0008KR, дати його набуття та існування відповідного права власності у ОСОБА_2 на час розгляду справи, відсутні підстави для його поділу між колишнім подружжям у рівних частинах, як про це просить ОСОБА_4 .
Також суд дійшов висновку про неможливість задоволення вимог ОСОБА_4 про поділ незавершеного будівництвом житлового будинку навіть з урахування того, що в матеріалах справи наявний висновок експерта №33/21 від 03.08.2021 року про те, що ступінь будівельної готовності житлового будинку АДРЕСА_5 становить 100% і будинок повністю може використовуватись за призначенням, ураховуючи наступне (Т. 1, а.с. 72-104).
Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 30.06.2021 року, земельна ділянка з кадастровим номером 3221886001:01:229:0003 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1499 у с. Нові Петрівці, Вишгородського району, Київської області належить ОСОБА_5 (Т. 2, а.с. 48-49).
Належність ОСОБА_5 зазначеної земельної ділянки підтверджується і копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №721517 від 13.09.2007 року, згідно якого земельна ділянка була придбана ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21.11.2006 року (Т. 2, а.с. 58-59).
Дозвіл на виконання будівельних робіт №195/07 від 20.09.2007 року щодо будівництва двоповерхового житлового будинку по індивідуальному проекту в с. Нові Петрівці, масив «Козина спина», №159 був виданий ОСОБА_5 (Т. 2, а.с. 51).
У будівельному паспорті індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_5 , забудовником вказана - ОСОБА_5 (Т. 2, а.с. 52).
Вбачається, що саме ОСОБА_5 зверталась із заявою щодо виготовлення будівельного паспорту та укладала договір-кошторис на виготовлення будівельного паспорту, саме їй рішенням Новопетрівської сільської ради від 04.08.2007 року надано дозвіл на будівництво житлового будинку на належній їй земельній ділянці (Т. 2, а.с. 54, 55, 57).
Замовником проекту індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_5 , є ОСОБА_5 (Т. 2, а.с. 69).
Саме з ОСОБА_5 у серпні 2011 року був укладений договір на надання населенню послуг з газопостачання (Т. 2, а.с. 87-93).
На ім`я ОСОБА_5 ВАТ «Київоблгаз» виставляв рахунки з видачі ТУ та оформлював акт виконаних робіт, і від її імені здійснені оплати за послуги з видачі технічних умов (Т. 2, а.с. 95-97).
На ім`я ОСОБА_5 оформлено розрахункову книжку по оплаті за природний газ та інші послуги газового постачання (Т. 2, а.с. 98).
З ОСОБА_5 11.07.2011 року укладений договір з централізованого постачання холодної води і водовідведення щодо спірного будинку (Т. 2, а.с. 101-102).
ПАТ «Київобленерго» на ім`я ОСОБА_5 виставляло рахунки щодо сплати за спожиту електроенергію (Т. 2, а.с. 103).
У матеріалах справи наявні копії квитанції про сплату від імені ОСОБА_5 послуг АТ «Київоблгаз», Вишгородського МКП Водоканал у 2020-2021 роках (Т. 4, а.с. 34-51).
Відповідно до ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Згідно ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
За змістом ст. 90 ЗК України, власники земельних ділянок мають право: а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність; б) самостійно господарювати на землі; д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Згідно ст. 373 ЦК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (грунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об`єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.
За змістом ст. 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Статтею 102-1 ЗК України унормовано, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.
Самі лише посилання ОСОБА_4 без надання належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на те, що ОСОБА_5 не приймала участі у будівництві житлового будинку, не є дійсним підтвердження наявності такої обставини, натомість рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, тим більше за наявності у матеріалах справи всіх вище перелічених документів оформлених саме на ім`я ОСОБА_5 .
Будь-яких належних доказів тому, що ОСОБА_5 надала свій дозвіл на будівництво будинку на належній їй земельній ділянці ОСОБА_2 та/або ОСОБА_4 матеріали справи не містять, відтак суд не має достатніх правових підстав для віднесення об`єкта незавершеного будівництва до спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Часиною 2 ст. 376 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
У об`єднаному позові ОСОБА_2 просить зобов`язати ОСОБА_4 повернути йому його особисті речі, які залишились у колишньої дружини, а саме чотири наручні чоловічі годинники.
Відповідно до ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
На обґрунтовування своїх вимог за об`єднаним позовом щодо зобов`язання ОСОБА_4 повернути колишньому чоловіку наручні годинники, сторона ОСОБА_2 подала копії рахунків-фактур (Т. 6, а.с. 65-68, Т. 7, а.с. 205-213).
Разом з цим, із цих рахунків-фактур не можливо встановити, що вказані у них годинники в кінцевому випадку були подаровані ОСОБА_2 , як про це стверджує останній.
ОСОБА_4 заперечує наявність у неї таких годинників, натомість сторона ОСОБА_2 не надала суду жодного належного, достатнього, достовірного та допустимого доказу, що годинники дійсно належать колишньому чоловіку і знаходяться у колишньої дружини, яка ігнорує вимогу про їх повернення.
За таких обставин відсутні будь-які правові підстави для покладення на ОСОБА_4 обов`язку повернути годинники своєму колишньому чоловікові.
Вирішуючи виниклий між сторонами спір в частині стягнення аліментів, додаткових витрат на дитину та встановлення способу у часті батька у вихованні та спілкуванні з молодшою донькою сторін, суд дійшов висновку, що за конкретних обставин справи такі вимоги не можуть бути задоволенні ураховуючи наступне.
Згідно ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За змістом роз`яснень викладених у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Аналіз наведених положень чинного законодавства свідчить про те, що право отримання аліментів на утримання неповнолітніх дітей має той з батьків з ким проживає дитина/діти і такі аліменти стягуються до повноліття дітей.
Разом з цим, під час розгляду справи обставини щодо місця проживання дітей змінились.
Як вбачається з матеріалів справи, спільні діти колишнього подружжя 11.03.2022 року виїхали з території України, що підтверджується копіями їх паспортів для виїзду за кордон (Т. 6, а.с. 63-64, Т. 7, а.с. 201-204).
Отже, на час ухвалення у справі рішення діти з матір`ю не проживають, натомість як зазначалося вище аліменти стягуються на користь того з батьків з ким проживають діти та до їх повноліття.
За таких обставин, стягнення з батька дітей аліментів за умови, що діти з матір`ю не проживають і виїхали за кордон разом зі своїм батьком, законом не передбачено, як і не передбачено стягнення аліментів до певної дати зміни обставин, а не до досягнення повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_8 коли діти перестали проживати зі своєю матір`ю.
ОСОБА_4 просить стягнути додаткові витрати на утримання сина ОСОБА_9 у зв`язку із розвитком його здібностей в галузі спорту в сумі 7000,00 грн. щомісячно до повноліття дитини.
Статтею 185 СК України визначено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Аналіз відповідних норм Закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.
Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню в судовому засіданні.
Наявність таких обставин підлягає доведенню особою, яка пред`явила такий позов.
Матеріали справи дійсно місять докази, які вказують на те, що син сторін Филимон має здібності до спору, що вимагає додаткових матеріальних витрат. Він є майстром спорту, має відповідні нагороди тощо і безумовно такі досягнення у спорті викликають необхідність купівлі необхідного приладдя та платних тренувань, що охоплюється поняттям додаткових витрат на дитину.
Визначаючи суму, яка має стягуватись як додаткові витрати, ОСОБА_4 посилалась на різного роду Інтернет-сайти, які пропонують необхідне обладнання, тренування, тобто не конкретні витрати з цього приводу щодо ОСОБА_9 , а загалом висвітливши якими є ціни.
Однак, окрім того, що на теперішній час Филимон з матір`ю не проживає і нею до власного позову у цій частині не було надано дійсних витрат на зайняття дитиною спортом, сину сторін 11.10.2022 року виповнилось 18 років, тобто період очікуваних витрат на дитину минув за час розгляду справи і відповідно мав би мати фактичне підтвердження, однак підтверджень фактично понесених матір`ю витрат на заняття сином спортом матеріали справи не містять.
За таких обставин суд не вбачає підстав для стягнення з батька дитини додаткових витрат на її утримання за недоведеністю цих витрат, які б мали бути фактично понесені матір`ю дитини.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (стаття 157 СК України).
За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення (частина перша статті 158 СК України).
Відповідно до статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Разом з цим, у цій справі за час її розгляду змінились обставини щодо місця проживання доньки сторін ОСОБА_15 , яка з 11.03.2022 року з матір`ю не проживає і з вказаного часу виїхала за кордон де проживає її батько.
За обставин, коли дитина не проживає з матір`ю, навіть якщо, як стверджує ОСОБА_4 батько без її погодження вивіз дітей з України (хоча у цьому питанні слід враховувати, що станом на 11.03.2022 на території Київської області ще велись активні бойові дії, тож залишення дітей в будинку Київської області об`єктивно становило небезпеку їх життю та здоров`ю), фактом лишається те, що дитина знаходиться за кордоном і маючи там батька, який повинен та може здійснювати батьківські обов`язки, встановлення йому способів участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, жодним чином не буде на користь інтересам дівчинки, яка на теперішній час з об`єктивних причин не може бути під повним піклуванням матері (адже остання проживає в Україні), тож на даний період саме батько має мати можливість у повному обсязі та без обмежень виконувати свої батьківськи обов`язку не маючи жодних судових перепон у вільному та необмеженому спілкуванні з дитиною та її вихованні.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат сторін щодо сплачених ними судових зборів, суд з урахування положень ст.ст. 133, 141 ЦПК України, часткового задоволення обох позовів, заяв сторін щодо залишення деяких позовних вимог без розгляду, зменшення розміру позовних вимог, відмови від частини позовних вимог (понесені витрати на які не підлягають стягнення з протилежних сторін), пропорційно розрахувавши відповідні витрати встановив, що стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 підлягають судові витрати понесені у зв`язку зі сплатою судового збору у загальному розмірі 7542,57 грн., а стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 підлягають судові витрати понесені у зв`язку зі сплатою судового збору у загальному розмірі 4651,88 грн.
Окремо суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.07.2021 року ОСОБА_4 уклала з ТОВ «ЦСЕ-НОРМА» договір про надання інформаційно-консультативних послуг №07-07-21 та сплатила за проведення оціночно-будівельного та будівельно-технічного дослідження житлового будинку АДРЕСА_5 - 26000,00 грн. (Т. 1, а.с. 67-104).
Зазначені витрати не підлягають стягненню з відповідачів за первісним позовом, оскільки суд відмовив у задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 про визнання незавершеного будівництвом будинку спільною сумісною власністю та його поділ.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст.ст. 3, 7, 25, 57, 60, 61, 63, 69, 70, 71, 74, 141, 153, 157, 158, 159, 180, 181, 185 СК України, ст.ст. 15, 16, 364, 365, 368, 373, 375, 376, 418, 420, 424, 427, 492-495, 497 ЦК України, ст.ст. 78, 79, 90, 102-1 ЗК України, Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», суд, -
у х в а л и в:
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей Петрівської сільської ради, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ майна, визначення способу участі батька у вихованні дитини, стягнення аліментів та додаткових витрат, та об`єднаний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей Петрівської сільської ради, про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
В порядку поділу спільного сумісного майна:
1. Визнати за ОСОБА_4 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1730927480000).
2. Визнати за ОСОБА_4 право власності на частину автомобіля FORD TRANSIT, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_15 , VIN - НОМЕР_16 ;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості частини автомобіля FORD TRANSIT, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_15 , VIN - НОМЕР_16 , в сумі 170052 (сто сімдесят тисяч п`ятдесят дві) грн. 22 коп.;
- після сплати грошової компенсації в сумі 170052 (сто сімдесят тисяч п`ятдесят дві) грн. 22 коп. припинити право власності ОСОБА_4 на частини автомобіля FORD TRANSIT, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_15 , VIN - НОМЕР_16 , залишивши автомобіль в особистій власності ОСОБА_2 .
3. Визнати за ОСОБА_4 право власності на частину автомобіля Mersedes-Benz GLE 250D 4 MATIC, державний номерний знак НОМЕР_17 , VIN - НОМЕР_18 ;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості частини автомобіля Mersedes-Benz GLE 250D 4 MATIC, державний номерний знак НОМЕР_17 , VIN - НОМЕР_18 , в сумі 494305 (чотириста дев`яносто чотири тисячі триста п`ять) грн. 18 коп.;
- після сплати грошової компенсації в сумі 494305 (чотириста дев`яносто чотири тисячі триста п`ять) грн. 18 коп. припинити право власності ОСОБА_4 на частини автомобіля Mersedes-Benz GLE 250D 4 MATIC, державний номерний знак НОМЕР_17 , VIN - НОМЕР_18 , залишивши автомобіль в особистій власності ОСОБА_2 .
4. Визнати за ОСОБА_2 право власності на частину автомобіля Toyota FJ Cruiser, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_9 , VIN - НОМЕР_19 ;
- стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості частини автомобіля Toyota FJ Cruiser, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_9 , VIN - НОМЕР_19 , в сумі 250886 (двісті п`ятдесят тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн. 92 коп.;
- після сплати грошової компенсації в сумі 250886 (двісті п`ятдесят тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн. 92 коп. припинити право власності ОСОБА_2 на частину автомобіля Toyota FJ Cruiser, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_9 , VIN - НОМЕР_19 , залишивши автомобіль в особистій власності ОСОБА_4 .
5. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості частини внеску до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Політекст ЛТД» в сумі 237500 (двісті тридцять сім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп.
6. Визнати за ОСОБА_4 право власності на частину знаків для товарів та послуг: дата державної реєстрації 10.10.2017 року за свідоцтвом на знак для товарів і послуг № НОМЕР_7 ; дата державної реєстрації 10.10.2017 року за свідоцтвом на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 ; дата державної реєстрації 10.10.2017 року за свідоцтвом на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 ; дата державної реєстрації 10.10.2017 року за свідоцтвом на знак для товарів і послуг № НОМЕР_4 ; дата державної реєстрації 10.12.2019 року за свідоцтвом на знак для товарів і послуг № НОМЕР_8 .
7. Визнати за ОСОБА_4 право власності на 10/100 частин комплексу нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна 1158826).
8. Визнати за ОСОБА_4 право власності на частини нежитлового приміщення, загальною площею 106,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер майна 19347398).
9. Визнати за ОСОБА_4 право власності на частини нежитлового приміщення, загальною площею 95,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер майна 19347499).
В іншій частині первісного та об`єднаного позовів - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судові витрати понесені у зв`язку зі сплатою судового збору у загальному розмірі 7542 (сім тисяч п`ятсот сорок дві) грн. 57 коп.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати понесені у зв`язку зі сплатою судового збору у загальному розмірі 4651 (чотири тисячі шістсот п`ятдесят одна) грн. 88 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 16.04.2024 року.
Учасники справи:
Позивач за первісним позовом, відповідач за об`єднаним позовом - ОСОБА_4 ( АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_20 );
Відповідач за первісним позовом, позивач за об`єднаним позовом - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_21 );
Відповідач за первісним позовом - ОСОБА_5 ( АДРЕСА_11 , РНОКПП НОМЕР_22 );
Третя особа за первісним та об`єднаним позовами - Служба у справах дітей Петрівської сільської ради (Київська область, Вишгородський район, с. Нові Петрівці, вул. Свято-Покровська, 171, код ЄДРПОУ 44031242).
Суддя -
Суд | Дніпровський районний суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 28.03.2024 |
Оприлюднено | 18.04.2024 |
Номер документу | 118390125 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про приватну власність, з них: визнання права власності |
Цивільне
Дніпровський районний суд міста Києва
Марфіна Н. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні