Постанова

від 15.04.2024 по справі 910/825/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2024 р. Справа№ 910/825/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Кропивної Л.В.

Ходаківської І.П.

розглянувши у письмовому проваджені матеріали справи за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Дюдіної Антоніни Кирилівни

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023

у справі №910/825/23 (суддя - Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Добро"

до Фізичної особи - підприємця Дюдіної Антоніни Кирилівни

про стягнення 176 417,86 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог та рух справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Добро» (далі - позивач, ТОВ «Укр Добро») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Дюдіної Антоніни Кирилівни (далі - відповідач, ФОП, скаржник) про стягнення 176 417,86 грн., з яких 75 000,00 грн. основного боргу, 30 000,00 грн. неустойки, 67 425,00 грн. пені, 1108,36 грн. 3% річних та 2884,50 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач у порушення умов укладеного Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019 не сплатив позивачу орендну плату за період з лютого по червень 2022 року (включно), у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 75 000,00 грн. Крім того, за прострочення виконання відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 67 425,00 грн., 3% річних у розмірі 1108,36 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2884,50 грн. Також, оскільки відповідач після припинення строку оренди (з 05.07.2022) не повернув позивачу орендоване приміщення та продовжує ним користуватись, позивачем заявлено до стягнення з відповідача неустойку у сумі 30 000,00 грн. (на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України).

Короткий зміст оскаржуваних рішень суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №910/825/23 позовні вимоги було задоволено частково. Стягнено з Фізичної особи-підприємця Дюдіної Антоніни Кирилівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Добро" суму основного боргу у розмірі 75 000 (сімдесят п`ять тисяч) грн 00 коп., пеню у розмірі 13 660 (тринадцять тисяч шістсот шістдесят) грн 28 коп., неустойку у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 1108 (одна тисяча сто вісім) грн 36 коп., інфляційні втрати у розмірі 2884 (дві тисячі вісімсот вісімдесят чотири) грн 50 коп., судовий збір у розмірі 1866 (одна тисяча вісімсот шістдесят шість) грн 03 коп. та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 10428 (десять тисяч чотириста двадцять вісім) грн 63 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався тим, що наявність та розмір заборгованості Фізичної особи-підприємця Дюдіної Антоніни Кирилівни за Договором оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019 у сумі 75 000,00 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані.

Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість розміру пені, оскільки позивачем нараховано пеню з порушенням норм ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та не врахувавши обмеження, встановлені ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Також суд першої інстанції зазначив, що оскільки після припинення дії Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019 відповідач не повернув позивачу орендовані приміщення та не вчиняв жодних дій, спрямованих на їх повернення, суд першої інстанції дійшов висновку в обґрунтованості позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Добро» в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Дюдіної Антоніни Кирилівни неустойки у розмірі 30 000,00 грн.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа - підприємець Дюдіна Антоніна Кирилівна звернулась до Північного апеляційного з апеляційною скаргою, в якій просить суд прийняти апеляційну скаргу до розгляду, постановити ухвалу, якою задовольнити клопотання Фізичної особи - підприємця Дюдіної Антоніни Кирилівни про проведення судової комплексної (почеркознавчої та технічної) експертизи документів у справі №910/825/23, згідно переліку в клопотанні від 23.08.2023. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Укр Добро" у задоволенні його позовної заяви до Фізичної особи - підприємця Дюдіної Антоніни Кирилівни про стягнення боргу за договором оренди в загальному розмірі 176 417, 86 грн. у повному обсязі.

В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі відповідач зазначає, що судом порушено при винесенні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що спірний договір припинив свою дію 03.01.2022 (через 35 місяців після укладення договору). При цьому, у тому примірнику договору, який наявний у відповідача, не було умов про автоматичну пролонгацію дії договору оренди.

Також скаржник зазначає, що він фактично повернув орендоване приміщення у січні 2022 року та з січня 2022 року приміщення фактично не використовується відповідачем (в тому числі і у зв`язку з війною).

Водночас скаржник стверджує, що він не підписував редакцію договору, яка подана позивачем, а також не підписував Додатки №1 та №2.

При цьому, скаржник вказує на те, що повернення ним з оренди приміщення не оформлювалось актом повернення, так як документарно не оформлювалось прийняття приміщення в оренду.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

30.10.2023 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що сторона відповідача у разі не згоди з ухвалою суду про відмову в задоволенні клопотання сторони відповідача про призначення в справі експертизи підпису та документів, не позбавлена була права звернутися до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на таку ухвалу у строки встановлені ГПК України.

Також позивач зазначає, що відповідач не направила жодного повідомлення про наявність обставин непереборної сили, що унеможливлюють користування приміщенням, та й взагалі не направив жодного повідомлення у відповідь на вимогу.

Водночас позивач зазначає, що факт наявності чи відсутності речей в орендованому приміщенні не є допустимим доказом у даному спорі.

Позивач також звертає увагу, що формулювання скаржника щодо того, що більшість платежів були виставлені постфактум за більш вранішні періоди (як сума нарахованих платежів), є голослівними роздумами скаржника, а твердження, що позивач разом із власним позовом мав би надати суду докази направлення/вручення скаржнику квитанцій за спірні періоди, зокрема на водо- та електропостачання в межах за період січень - травень 2022 року взагалі не стосуються суті спору.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2023 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Дюдіної Антоніни Кирилівни на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №910/825/23 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Суліма В.В., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Дюдіної Антоніни Кирилівни на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №910/825/23 залишено без руху, встановлено Фізичній особі - підприємцю Дюдіній Антоніні Кирилівні строк на усунення недоліків апеляційної скарги, а саме доплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 56,60 грн. та докази надсилання копії скарги Товариству з обмеженою відповідальністю "Укр Добро", а саме лист з описом вкладення.

03.10.2023 Фізична особа - підприємець Дюдіна Антоніна Кирилівна подала заяву про усунення недоліків, в якій надало платіжне доручення №42501953 від 26.09.2023 про доплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 56,60 грн., також було подано доказ надсилання копії скарги Товариству з обмеженою відповідальністю "Укр Добро", а саме лист з описом вкладення.

Разом з апеляційною скаргою, Фізична особа - підприємець Дюдіна Антоніна Кирилівна подала клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. В обґрунтування поданого клопотання, апелянт зазначає, що повний текст рішення надійшло на поштову адресу апелянта 03.08.2023, що підтверджується копією накладної АТ "Укрпошта" від 03.08.2023 №0105474574713.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 задоволено клопотання Фізичній особі - підприємцю Дюдіній Антоніні Кирилівні про поновлення строку на апеляційне оскарження. Поновлено Фізичної особи - підприємця Дюдіної Антоніни Кирилівни на пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №910/825/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичній особі - підприємцю Дюдіній Антоніні Кирилівні на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №910/825/23. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №910/825/23 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2024, у зв`язку з перебуванням судді Коротун О.М. у відпустці, а також судді Суліма В.В. у відрядженні, для розгляду апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Дюдіної Антоніни Кирилівни на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №910/825/23 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді: Кропивна Л.В., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 прийнято справу №910/825/23 за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Дюдіної Антоніни Кирилівни на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді: Кропивна Л.В., Ходаківська І.П.

Щодо клопотання скаржника про проведення судової комплексної (почеркознавчої та технічної) експертизи документів у справі №910/825/23 колегія суддів зазначає таке.

П. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до ст.ст. 98, 99 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, експертиза призначається для з`ясування питань, що потребують спеціальних знань. Як видно з зазначених норм права перед судовими експертами не ставляться правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Проаналізувавши вищевикладене, а також дослідивши матеріали справи, колегія суддів констатує про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про проведення судової комплексної (почеркознавчої та технічної) експертизи документів у справі №910/825/23.

Також колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України скаржник не був позбавлений права надати як до суду першої інстанції так і до суду апеляційної інстанції висновок експерта, складений на його замовлення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як правильно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, позивачем долучено до позовної заяви копію Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019, в якому орендодавцем вказане Повне товариство «Ломбард «Добро» Кушакова І.І. і компанія», а орендарем - Фізична особа-підприємець Дюдіна Антоніна Кирилівна.

У п. 1.1.1. Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019 вказано, що орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування належне орендодавцю на праві власності нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 15-17, приміщення №19, літера А, загальною площею 80 кв.м.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Добро» є правонаступником Повного товариства «Ломбард «Добро» Кушакова І.І. і компанія».

Відповідно до п. 2.2 Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019 строк оренди складає 35 місяців з дня підписання цього договору. Термін дії договору вважається продовженим на 12 місяців у випадку, якщо ні одна із сторін письмово не повідомила про бажання припинення договору.

Об`єкт, що орендується, вважається переданим в оренду після підписання даного договору, акту прийому-передачі орендованого приміщення та майна (п. 2.3 Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019).

Відповідно до п. 3.1 Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019 орендна плата за місяць користування орендованим приміщенням складає 18 000,00 грн.

Додатковою угодою №4 від 01.09.2020 сторони погодили, що з 01.09.2020 орендна плата становить 15 000,00 грн за місяць користування.

Згідно з п. 3.3 Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019 орендна плата сплачується за 1 місяць авансом до 15 числа поточного місяця.

Відповідно до п. 5.2 Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019 у випадку несвоєчасної оплати орендної плати за договором орендар сплачує пеню у розмірі 0,5% від суми боргу за кожний день прострочення.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач у порушення умов укладеного Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019 не сплатив позивачу орендну плату за період з лютого по червень 2022 року (включно), у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 75 000,00 грн. Крім того, за прострочення виконання відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 67425,00 грн., 3% річних у розмірі 1108,36 грн та інфляційні втрати у розмірі 2884,50 грн. Також, оскільки відповідач після припинення строку оренди (з 05.07.2022) не повернув позивачу орендоване приміщення та продовжує ним користуватись, позивачем заявлено до стягнення з відповідача неустойку у сумі 30 000,00 грн. (на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийняті постанови

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Справа була розглянута в розумний строк (в розумінні ст. 6 Конвенції) з незалежних від суду причин: враховуючи дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу «повітряна тривога», перебування колегії суддів у відпустці та інші чинники.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

За актом приймання-передачі від 02.01.2019 орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 15-17, приміщення №19, літера А, загальною площею 80 кв.м.

При цьому, колегія суддів критично оцінює доводи скаржника стосовно того, що останній не підписував Договір оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019 та додатки до нього, з огляду на таке.

Так, як вірно вказано судом першої інстанції та перевірено колегією суддів позивачем долучено до матеріалів справи копії банківських виписок, з яких вбачається, що відповідач сплачував позивачу орендну плату у розмірах, встановлених договором оренди, та у призначенні платежу посилався на реквізити Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019.

У контексті вищевикладеного не заслуговують на увагу твердження скаржника щодо того, що ТОВ "УКР ДОБРО" надало Виписки по особовому рахунку та здійснило однобічне трактування певних оплат за певні періоди, оскільки в наданих банківських виписках чітко вказано призначення платежів, які здійснювала ФОП і трактувати їх декількома способами - неможливо, адже у виписках чітко вказано: оплата оренди чи оплата комунальних послуг та за які періоди.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази здійснення відповідачем періодичних оплат як вартості спожитих комунальних послуг, так і орендної плати з посиланням на реквізити Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019, беручи до уваги принцип змагальності та стандарт доказування «вірогідність доказів», колегією суддів відхиляються доводи скаржника, що він не підписував редакцію договору, яка подана позивачем, а також не підписував Додатки №1 та №2.

Водночас колегія суддів зазначає, що заперечення відповідача про те, що він не підписував редакцію Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019, надану позивачем, ґрунтується на тому, що насправді в договорі не було автоматичної пролонгації його дії (зі слів відповідача).

Відповідно до п. 2.2 Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019 строк оренди складає 35 місяців з дня підписання цього договору. Термін дії договору вважається продовженим на 12 місяців у випадку, якщо ні одна із сторін письмово не повідомила про бажання припинення договору.

У ст. 764 Цивільного кодексу України визначено, якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Тобто, навіть у тому випадку, якщо в договорі оренди відсутні положення про його автоматичну пролонгацію, поновлення строку договору оренди на той самий строк відбувається в силу ст. 764 Цивільного кодексу України.

Отже, як вірно вказано судом першої інстанції, не мають жодного значення вищенаведені заперечення відповідача (щодо наявності/відсутності в договорі умов про його автоматичну пролонгацію), оскільки Договір оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019 було продовжено на новий строк, так як будь-яких заперечень наймодавцем висловлено не було.

З наведених підстав колегією суддів відхиляються твердження скаржника, що його вкрай здивувала та спантеличила обставина подання до неї позову, адже спірний договір припинив свою дію 03.01.2022 (через 35 місяців після укладення договору).

Колегія суддів також вважає необґрунтованими та недоведеними заперечення скаржника, що він фактично не використовує та повернув орендоване приміщення у січні 2022 року (в тому числі у зв`язку з війною), з огляду на таке.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що на думку скаржника, саме позивач повинен надати суду докази того, що в орендованому приміщенні знаходяться речі відповідача.

Проте, суд апеляційної інстанції зазначає, що з огляду на предмет та підстави позову позивач повинен надати докази передання ним в орендне користування відповідачу об`єкта оренди, тоді як саме на відповідачеві лежить тягар доказування суду належними та допустимими доказами повернення об`єкта оренди орендодавцю.

Зокрема, як вірно зазначено судом першої інстанції доказом повернення приміщення з оренди є акт приймання-передачі (повернення) майна, який відсутній в матеріалах справи та відповідачем суду не наданий.

Водночас колегією суддів встановлено, що орендований об`єкт вважається переданим в оренду після підписання даного договору, акту прийому-передачі орендованого приміщення та майна (п. 2.3 Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019).

У свою чергу, за актом приймання-передачі від 02.01.2019 орендодавець передав, а орендар прийняв у орендне користування нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 15-17, приміщення №19, літера А, загальною площею 80 кв.м.

Доказів повернення орендованих на умовах Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019 приміщень відповідачем до матеріалів справи не надано (зокрема, відповідного акту приймання-передачі (повернення) майна).

З огляду на вищевикладене колегією суддів критично оцінюються заперечення скаржника про те, що об`єкт оренди у січні 2022 року був повернутий позивачу, так як вони є лише непідтвердженими доказами твердженнями.

Що стосується тверджень скаржника про невикористання ним об`єкта оренди у зв`язку з форс-мажорними обставинами, колегія суддів зазначає наступне.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, норма частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

В статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

У контексті вищевикладеного колегія суддів констатує про відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів існування у спірний період форс-мажорних обставин за Договором оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019, зокрема, Сертифікату ТПП.

Твердження ж скаржника стосовно того, що він фактично не використовував з січня 2022 року об`єкт оренди є лише твердженнями, які не підтверджені належними та допустимими доказами.

Таким чином, враховуючи, що позивачем не було висловлено заперечень щодо продовження строку дії договору оренди на новий строк, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів повернення з орендного користування спірних приміщень, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що строк дії Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019 було поновлено на новий строк та вказаний договір був чинним у спірний період (лютий 2022 року - червень 2022 року).

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Додатковою угодою №4 від 01.09.2020 сторони погодили, що з 01.09.2020 орендна плата становить 15 000,00 грн за місяць користування.

Згідно з п. 3.3 Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019 орендна плата сплачується за 1 місяць авансом до 15 числа поточного місяця.

Доказів сплати орендної плати за лютий 2022 року по червень 2022 року у загальному розмірі 75 000,00 грн матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Підсумовуючи все вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що наявність та розмір заборгованості Фізичної особи-підприємця Дюдіної Антоніни Кирилівни за Договором оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019 у сумі 75 000,00 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та скаржником у своїй апеляційній скарзі не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Добро» в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Дюдіної Антоніни Кирилівни суми основного боргу у розмірі 75 000,00 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню у розмірі 67 425,00 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5.2 Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019 у випадку несвоєчасної оплати орендної плати за договором орендар сплачує пеню у розмірі 0,5% від суми боргу за кожний день прострочення.

Перевіривши розрахунок пені, колегія суддів констатує про його необґрунтованість, оскільки як вірно вказано судом першої інстанції, позивачем нараховано пеню з порушенням норм ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та не врахувавши обмеження, встановлені ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

За перерахунком колегії суддів обґрунтованим розміром пені, що підлягає стягненню з відповідача, є 13 660,28 грн., з огляду на що суд першої інстанції дійшов цілком правомірного висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Добро» в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Дюдіної Антоніни Кирилівни пені у розмірі 67 425,00 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 13 660,28 грн.

Також, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1108,36 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо його обґрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Добро» в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Дюдіної Антоніни Кирилівни 3% річних у розмірі 1108,36 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 2884,50 грн.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції щодо його обґрунтованості , у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Добро» в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Дюдіної Антоніни Кирилівни інфляційних втрат у розмірі 2884,50 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача неустойку у розмірі 30 000,00 грн.

Як встановлено колегією суддів вище, враховуючи, що позивачем не було висловлено заперечень щодо продовження строку дії договору оренди на новий строк, а відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів повернення з орендного користування спірних приміщень, строк дії Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019 було поновлено на новий строк та вказаний договір був чинним у спірний період (лютий 2022 року - червень 2022 року).

Відповідно до ст. 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Відповідно до п. 4.2.2 Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019 орендодавець має право вимагати дострокового припинення терміну оренди у разі порушення орендарем умов цього договору, включаючи несплату орендної плати в термін, встановлений у п. 3.2 договору, затримку орендної плати більш ніж на 15 днів від встановлених строків розрахунків, використання орендованого приміщення не за призначенням.

У п. 4.4.7 Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019 встановлено, що строк дії договору може бути достроково припинений, зокрема, у разі відмови орендодавця від договору, за умови повідомленням про це орендаря за 60 днів до дати припинення договору.

У п. 6.4 Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019 сторонами погоджено, що всі повідомлення мають надсилатися у письмовій формі. Повідомлення вважається відправленим належним чином, якщо воно надіслано рекомендованим листом поштою, факсом або електронною поштою з дотриманням міжнародних правил електронного документообігу.

Колегією суддів встановлено, що у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати за Договором оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019 позивач 12.05.2022 надіслав відповідачу вимогу-повідомлення №05-05-22/1 від 05.05.2022, у якій повідомив про розірвання договору оренди з 05.07.2022.

Оскільки у відповідача існувала заборгованість зі сплати орендної плати за період з лютого по квітень 2022 року, на переконання колегії суддів, позивач обґрунтовано скористався своїм правом на розірвання Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019 в односторонньому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Водночас, як зазначалось колегією суддів вище, відповідачем не надано суду доказів повернення орендованих приміщень позивачу.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка згідно із частиною другої статті 785 Цивільного кодексу України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Отже, оскільки після припинення дії Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019 відповідач не повернув позивачу орендовані приміщення та не вчиняв жодних дій, спрямованих на їх повернення, що самим скаржником у апеляційній скарзі не спростовано, суд першої інстанції дійшов цілком правомірного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Добро» в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Дюдіної Антоніни Кирилівни неустойки у розмірі 30 000,00 грн.

Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на правильне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Водночас, 02.08.2022 між позивачем (клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Декструм» (адвокатське об`єднання) укладено Договір №02/08-ЛБ про надання юридичних послуг, відповідно до умов якого адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати клієнту юридичні послуги.

Відповідно до п. 4.3 Договору за результатами надання юридичних послуг складається акт, що підписується представниками сторін.

Згідно з п. 2.1 Додаткової угоди №2 від 15.08.2022 до Договору вартість 1 години роботи партнера/адвоката адвокатського об`єднання складає 1500,00 грн.

Додаткова угода №2 від 15.08.2022 регулює взаємовідносини сторін при наданні адвокатським об`єднанням юридичних послуг у справі за позовом клієнта до Фізичної особи-підприємця Дюдіної Антоніни Кирилівни про стягнення заборгованості за Договором оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди №2 від 15.08.2022 до Договору гонорар адвоката становить 15 000,00 грн.

Колегією суддів встановлено, що 02.11.2022 на підставі виставленого адвокатським об`єднанням рахунку №51 від 13.09.2022 позивач сплатив грошові кошти у сумі 5000,00 грн., 09.02.2023 - грошові кошти у сумі 10 000,00 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

При цьому, між сторонами був складений Акт №12 здачі-приймання наданих юридичних послуг на суму 15 000,00 грн (у справі про стягнення з Фізичної особи-підприємця Дюдіної Антоніни Кирилівни заборгованості за Договором оренди нежитлового приміщення від 02.01.2019).

Таким чином, позивачем були понесені витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 15 000,00 грн., розмір яких є фіксованим та погодженим сторонами у Договорі.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Добро», а тому понесені позивачем витрати на правову допомогу адвоката покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, а оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №910/825/23, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Дюдіної Антоніни Кирилівни на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №910/825/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №910/825/23 - залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №910/825/23

4. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Фізичною особою - підприємцем Дюдіною Антоніною Кирилівною.

5. Матеріали справи № 910/825/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді Л.В. Кропивна

І.П. Ходаківська