Рішення

від 04.04.2024 по справі 922/5387/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2024м. ХарківСправа № 922/5387/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА-ТАЙФУН", м.Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційні незалежні системи", м. Харків про стягнення 74 448,00 грн та звільнення приміщення за участю предстаників:

позивача - Крамчанінової О.В.

відповідача - Князєва В.О., Галкіна О.Б. (в режимі відеоконференції)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРУПА-ТАЙФУН", звернувся до Господарського суду Харківської області 22 грудня 2023 року із позовною заявою про: - стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційні незалежні системи" (надалі - Відповідач) неустойки за користування орендованим об`єктом на підставі Договору №22/01-А від 30.12.2021 у розмірі 74 448,00 грн;

- зобов`язання Відповідача звільнити та повернути Позивачу нежитлові приміщення загальною площею 18,5 кв. м., розташовані за адресою: м. Харків, проспект Науки, буд. 58, кімнати: № 706 - 7,4 кв. м.; № 708 9,5 кв. м.; технічне приміщення - 1,6 кв. м. в належному cтані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду;

- стягнути витрати на судовий збір у розмірі 5 368,00 грн.

Судом після проведення підготовчого засідання, яке відбулося 25.01.2024 повідомлено учасників справи про наступне: - відзив (вх. №1704 від 19.01.2024) з додатком долучено до матеріалів справи; - відповідь на відзив (вх. №2224 від 24.01.2024) з додатком долучено до матеріалів справи; - клопотання (вх. №2220 від 24.01.2024) про проведення підготовчого засідання без участі представника було задоволено; - підготовче засідання у справі відбудеться 15 лютого 2024 року о(б) 11:30 год.

Судом було закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 07 березня 2024 року о 12:00, про що постановлено відповідну ухвалу від 15.02.2024. Ухвалою від 07.03.2024 судом було повідомлено, що судове засідання у справі відбудеться 21 березня 2024 року о(б) 11:45. Ухвалою від 21.03.2024 судом було прийнято та долучено до матеріалів справи додаткові пояснення (вх. №7527 від 19.03.2024). Також, судом вирішено задовольнити заяву (вх. № 7713 від 21.03.2024) про перенесення засідання та постановлено, що судове засідання у справі відбудеться 04 квітня 2024 року о(б) 12:15 год.

Представник Позивача у судовому засіданні позов підтримав та просив суд його задовольнити в повному обсязі.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує, вважає його безпідставним, а справа підлягає закриттю на підставі п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Щодо клопотання про витребування із архіву суду справи для дослідження, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 14 ГПК України, щодо диспозитивності господарського судочинства, визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. (ч. 4 ст. 74 ГПК України).

Згідно з ч.1 ст. 81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч. 2,3 ст. 81 ГПК України, у клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Суд заслухавши думку всіх представників учасників справи, дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання (вх. №4351 від 15.02.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційні незалежні системи" про витребування справи №922/1286/23 з архіву суду. Таке процесуальне рішення суду обґрунтоване тим, що Відповідачем не вказано: а ні обґрунтованої неможливості самостійно ознайомитись та надати документи, які сторона вважає важливим для розгляду цієї справи; а ні обґрунтованого пояснення у клопотанні щодо обставин, які може підтвердити відповідний доказ, або аргументи, які він може спростувати; а ні пояснення щодо наявності відповідного доказу в матеріалах, які мають відношення до цієї справи.

Як вже було зазначено судом, задля реалізації завдань правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд надавав учасникам справи право на подання заперечень, пояснень, доказів, що було реалізовано учасниками справи на їх власний розсуд, таким чином суд приймає та долучає до матеріалів справи для усунення обставин недоведеності, недослідженості, не надання можливості захисти свої процесуальні права.

Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України). Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Враховуючи приписи статті 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, зокрема в м. Харкові та Харківській області, а також особливого режиму роботи господарського суду, обмеження доступу та відвідування працівниками та суддями будівлі Господарського суду Харківської області з міркувань безпеки, розгляд справи здійснювався судом у межах необхідного розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, оскільки судом вчинені всі необхідні визначені процесуальним законом вимоги щодо повідомлення сторін, суд визнає, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи, як того вимагають приписи ст.ст. 6, 120, 242 ГПК України, однак не скористався своїми правами на подання пояснень, доказів, заперечень на позов та участь у судовому засіданні.

Суд констатує, що учасниками справи вчинені дії по пред`явленню до суду своїх позицій, які прийняті судом та враховуються під час прийняття рішення.

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, заперечення проти такого позову, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, було встановлено, що 30.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Група-Тайфун" (Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційні незалежні системи" (Відповідач) укладено договір № 22/01-А (Договір), відповідно до умов якого Позивач зобов`язався передати, а Відповідач прийняти у тимчасове платне користування (оренду) нежитлові приміщення загальною площею 18,5кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, проспект Науки, 58, кімнати №706-7,4кв.м, №708 - 9,5кв.м, тех. приміщення 1,6кв.м (далі - орендований об`єкт) та сплачувати Позивачу орендну плату.

Передача орендованого об`єкта в оренду, за умовами п.1.3 договору, не тягне за собою виникнення у Відповідача права власності на нього.

Орендований об`єкт передається в оренду з метою розміщення в ньому офісу Відповідача (п.2.1 договору).

За умовами п.3.1 договору прийом-передача орендованого об`єкта здійснюється уповноваженими представниками сторін протягом трьох календарних днів з моменту набрання чинності цього договору, але не раніше надходження до Позивача орендної плати за перший місяць оренди, перерахованої Відповідачем на розрахунковий рахунок Позивача.

При передачі орендованого об`єкта складається акт прийому-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін і є невід`ємною частиною договору. Орендований об`єкт вважається переданим в оренду і прийнятим Відповідачем з моменту підписання акта прийому-передачі (п.3.3, п.3.4 договору).

У п.4.1 договору сторони погодили строк оренди а саме: з моменту прийняття орендованого об`єкту за актом прийому-передачі та по 31.12.2022 включно.

Розмір орендної плати за весь орендований об`єкт в цілому, за умовами п.5.1 договору, є договірним та на момент укладення цього договору становить 4136,00грн за місяць. Сторони погодили, що орендна плата включає в себе плату за користування орендованим об`єктом, а також компенсацію витрат Позивача на обслуговування і експлуатацію нежитлових приміщень пропорційно займаній Відповідачем площі, за винятком витрат по оплаті електричної енергії.

Пунктом 5.5 Договору сторони передбачили, що орендна плата перераховується у безготівковому порядку на поточний рахунок Орендодавця у формі 100% попередньої оплати, не пізніше 10 числа поточного місяця, за який перераховується орендна плата.

Згідно пункту 5.7 Договору при закінченні строку оренди або при достроковому розірванні цього Договору, орендна плата сплачується за день фактичного повернення орендованого об`єкта Орендодавцю, оформленого Актом приймання-передачі, підписаним уповноваженими представниками Сторін.

Пунктом 8.1 Договору сторони погодили, що повернення Орендодавцю об`єкта, що орендується, здійснюється Орендарем не пізніше останнього дня терміну дії Договору, а при достроковому розірванні - не пізніше дня, з якого договір вважається розірваним, але у будь-якому випадку не пізніше 3-х календарних днів, наступних за днем припинення договору оренди (якщо інший строк не встановлений чинним законодавством України).

Відповідно до п. 8.2 Договору до настання строку, зазначеного у п. 8.1 Договору, Орендар зобов`язаний звільнити орендований об`єкт і підготувати його до передачі Орендодавцю.

У п. 8.3 Договору визначено, що при поверненні об`єкта оренди складається акт приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін.

Пунктом 11.4 Договору сторони закріпили, що всі зміни та доповнення до цього Договору мають юридичну силу лише при їх письмовому оформленні у вигляді додаткових угод до цього Договору, підписаних уповноваженими представниками Сторін.

Відповідно до п.10.4 договору сторони погодили, що у разі виникнення необхідності використання орендованого об`єкта для потреб Позивача, він має право достроково розірвати договір оренди, про що письмово повідомляє Відповідача за 15 календарних днів.

30.12.2021 між сторонами підписано Акт приймання-передачі приміщень, відповідно до якого Позивач передав, а Відповідач прийняв з 01.01.2022 відповідно до умов договору нежитлові приміщення загальною площею 18,5кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, проспект Науки, 58, кімнати №706, №708 та частину тех. приміщень. З боку Відповідача був підписаний акт без будь-яких зауважень та заперечень.

02.10.2022 Позивач направив на адресу Відповідача лист за вих. №4788, в якому, посилаючись на п.10.4 договору, повідомив Відповідача про дострокове розірвання договору оренди з 25.12.2022, необхідність звільнити орендовані приміщення та погасити заборгованість з орендної плати з розрахунку 4136,00грн в місяць до моменту повернення нежитлових приміщень, а саме до 25.12.2022.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, Відповідач не надав відповіді на вимогу орендодавця.

Відсутність реакції орендаря на вимогу від 02.10.2022 та не звільнення орендованого приміщення стали підставою для звернення Позивача (орендодавця) з позовом до суду у даній справі. Даний лист залишено Відповідачем без відповіді та задоволення.

Як зазначає Позивач, Відповідач приміщення не звільнив та згідно із умовами договору не повернув їх на підставі акту приймання-передачі (повернення).

Відповідач взяті на себе зобов`язання за договором належним чином не виконав. Оскільки Відповідач орендований об`єкт не звільнив та не повернув його Позивачу, останній здійснив нарахування неустойки за неправомірне користування Відповідачем з 01.04.2023 по 31.12.2023 орендованим об`єктом, яка за період з квітня по грудень 2023 складає 74448,00 грн.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності; розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України).

Частинами 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Обов`язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений ч. 3 ст.285 Господарського кодексу України.

Вказана норма закону кореспондується з розділом 7 Договору.

Отже, суд погоджується з вимоги Позивача в частині стягнення з Відповідача неустойки в розмірі 74448,00 грн за період з квітня по грудень 2023 року.

Суд, перевіривши розрахунок неустойки, встановив, що відповідний розрахунок за період з квітня по грудень 2023 року Позивачем здійснено арифметично правильно, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення неустойки в розмірі 74 448,00 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо звільнення та повернення орендованого майна, суд зазначає наступне.

Сторони у п.10.4 договору погодили, що у разі виникнення необхідності використання орендованого об`єкта для потреб Позивача, останній має право достроково розірвати договір оренди, про що письмово повідомляє Відповідача за 15 календарних днів.

Оскільки Позивач 02.10.2022 листом за вих. № 4788 повідомив Відповідача про дострокове розірвання договору оренди з 25.12.2022 та необхідність звільнити орендовані приміщення з посиланням на п.10.4 договору, договір № 22/01-А від 30.12.2021 припинив свою дію, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок звільнити орендовані приміщення та повернути їх Позивачу.

Так, у п.8.1 договору сторони погодили, що повернення Позивачу об`єкта, що орендується, здійснюється Відповідачем не пізніше останнього дня терміну дії договору, а при достроковому розірванні - не пізніше дня, з якого договір вважається розірваним, але у будь-якому випадку не пізніше трьох календарних днів, наступних за днем припинення договору оренди (якщо інший строк не встановлений чинним законодавством України).

До настання строку, зазначеного у п.8.1 цього договору, Відповідач зобов`язаний звільнитиорендований об`єкт і підготувати його до передачі Позивачу. При поверненні орендованого майна складається акт прийому-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін (п.8.2, п.8.3 договору).

Відповідач в порушення умов договору орендовані приміщення не звільнив, за актом приймання-передачі орендоване майно Позивачу не повернув.

Даний факт Відповідачем не спростований, в матеріалах справи такі докази також відсутні.

Суд вважає необґрунтованими посилання Відповідача на те, що Позивач передчасно звернувся до суду з позовом про розірвання договору оренди, а суд повинен закрити провадження по справі у зв`язку з наступним.

Позивач надіслав лист за вих. № 4788 та повідомив Відповідача про дострокове розірвання договору оренди з 25.12.2022 та необхідність звільнити орендовані приміщення і просив оплатити заборгованість за користування орендованим об`єктом, що Відповідачем зроблено не було.

Відповідно до ч. 4. ст. 631 ЦК України, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

При цьому, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання Відповідача звільнити та повернути Позивачу нежитлові приміщення в даному випадку є ефективним способом захисту порушених прав Позивача.

З огляду на те, що Відповідач систематично порушує умови договору, не сплачує орендну плату впродовж тривалого терміну, не повертає приміщення після закінчення строку дії договору, що призвело до виникнення заборгованості з орендної плати, а також неустойки за неповернення приміщення у відповідності до присів частини 2 статті 785 ЦК України.

За таких обставин, вимоги Позивача в частині зобов`язання Відповідача звільнити та повернути Позивачу нежитлові приміщення, також підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором найму (оренди) нерухомого майна, правовідносини за яким регулюються параграфом 1 глави 58 Цивільного кодексу України, параграфом 5 глави 30 Господарського кодексу України.

Частинами першою, третьою, шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди може бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Загальними положеннями про найм (оренду) передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (стаття 759 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до приписів статті 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Частиною першою, четвертою, п`ятою, шостою статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Відповідно до положень статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Отже законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини). Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц.

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом поверненням об`єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акту приймання-передачі. У разі невиконання обов`язку, передбаченого частиною 1 статті 785 ЦК України, закон визначає можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди.

Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною 2 статті 785 ЦК України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, яку Позивач визначив як підставу вимог про стягнення неустойки, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 цього Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої наведеною нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов`язку.

Зазначений висновок повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.08.2019 р. у справі № 910/13695/18.

Приписами частини 2 статті 782 ЦК України встановлено, що у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Відмова від договору вважається такою, що відбулася, якщо наймодавець направив наймачу відповідну заяву (лист, повідомлення), надавши суду докази такого направлення та отримання її наймачем (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.02.2020 р. у справі № 910/4391/19).

Так, суд звертає увагу на встановлені факти не тільки в цій справі, а аналогічній справі №922/1286/23, де Позивач звертався до Відповідача щодо стягнення неустойки за не виконання обов`язку повернення орендованого майна з січня 2023 по березень 2023 у розмірі 24816,00грн. Господарським судом Харківської області було увалене рішення від 02.06.2023 про задоволення позову та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційні незалежні системи" (61112, м. Харків, Салтівське шосе, 141, кв. 247, код ЄДРПОУ 33676287) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Група-Тайфун" (61072, м. Харків, пр. Науки, 58, код ЄДРПОУ 34630793) - 36190,00грн основного боргу, 24816,00грн неустойки, 2684,00грн судового збору. Зазначене рішення від 02.06.2023 у справі №922/1286/23 залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.12.2023.

Також, суд вважає за доцільне зазначити, що критично ставиться до викладених у відзиві та поясненнях Відповідача щодо вимог Позивача про отримання повідомлення про розірвання Договору. Оскільки це не тільки спростовується встановленим фактом, про що викладено в вищезазначених судових рішеннях, а також те, що після висновків суду Орендар (Відповідач) був обізнаний щодо розірвання такого договору, проте не вчинив дії щодо звільнення приміщення протягом встановленого у Договорі строку.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки на час розгляду цієї справи № 922/5387/23, рішення Господарського суду Харківської області від 02.06.2023 у справі №922/1286/23 набрало законної сили 04.12.2023 на підставі Постанови Східного апеляційного господарського суду та є чинними, відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України вказане є підставою для звільнення Позивача від доказування обставин, встановлених під час розгляду вказаної справи.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційні незалежні системи" (61112, м. Харків, Салтівське Шосе, буд. 141, кв. 247; код ЄДРПОУ 33676287) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА-ТАЙФУН" (61072, м. Харків, пр. Науки, буд. 58; код ЄДРПОУ 34630793) за користування орендованим об`єктом неустойку у розмірі 74 448,00 грн., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 5368,00 грн.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційні незалежні системи" (61112, м. Харків, Салтівське Шосе, буд. 141, кв. 247; код ЄДРПОУ 33676287) звільнити та повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ГРУПА-ТАЙФУН" (61072, місто Харків, пр. Науки, будинок 58; код ЄДРПОУ 34630793) нежитлові приміщення загальною площею 18,5 кв. м., розташовані за адресою: м. Харків, проспект Науки, буд. 58, кімнати: № 706 7,4 кв. м.; № 708 9,5 кв. м.; технічне приміщення 1,6 кв. м. в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "15" квітня 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін