Рішення

від 05.04.2024 по справі 734/1224/23

КОЗЕЛЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/734/31/24 Справа № 734/1224/23

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05 квітня 2024 року смт Козелець

Козелецький районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді - Бараненка С.М.,

за участю:

секретаря судових засідань Чумак Н.М.,

представника позивача адвоката Підгорного К.Є. (в режимі ВКЗ),

представника відповідача адвоката Бай С.Е. (в режимі ВКЗ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні залу суду в смт. Козелець цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу освіти Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області та Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Відділу освіти Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області та Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Відділу освіти Остерської міської ради від 02.03.2023 р. № 07 к/тм «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді фахівця з публічних закупівель Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Остерської міської ради з 03.03.2023 р. Стягнути з Відділу освіти Остерської міської ради на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 03.03.2023 р. і до винесення судом рішення по справі середній заробіток, який на момент звільнення отримувала вона на посаді фахівця з публічних закупівель Відділу освіти Остерської міської ради. В частині поновлення позивача на роботі на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустити негайне виконання рішення.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що з 01.11.2020 р. працювала у Відділі освіти Остерської міської ради на посаді фахівця з публічних закупівель, на яку була призначена наказом Відділу освіти Остерської міської ради від 29.10.2020 № 07 к/тр.

25.10.2022 р. Відділ освіти Остерської міської ради видав наказ № 37 к/тм «Про попередження про наступне вивільнення працівників Відділу освіти Остерської міської ради», яким відповідно до рішень одинадцятої сесії Остерської міської ради восьмого скликання від 18 жовтня 2022 р. № 18-VIII «Про ліквідацію Відділу освіти Остерської міської ради», від 18 жовтня 2022 р. № 17-11/VIII «Про припинення реорганізації» та керуючись п. 1 ст. 40 КЗпП України, з 25 жовтня 2022 р. персонально попередив про наступне вивільнення, у тому числі, позивачку ОСОБА_1 , фахівця з публічних закупівель Відділу освіти Остерської міської ради.

02.03.2023 р. Відділ освіти Остерської міської ради видав наказ № 07 к/тм «Про звільнення ОСОБА_1 », яким у зв`язку з ліквідацією Відділу освіти Остерської міської ради, керуючись п. 1 ст. 40 КЗпПУ звільнив ОСОБА_1 , фахівця з публічних закупівель Відділу освіти Остерської міської ради із займаної посади з 02 березня 2023 року.

В якості підстави видання даного наказу в його преамбулі зазначено рішення одинадцятої сесії Остерської міської ради восьмого скликання від 18 жовтня 2022 р. № 18-VIII «Про ліквідацію Відділу освіти Остерської міської ради», від 18 жовтня 2022 р. № 17-11/VІІІ «Про припинення реорганізації», наказ Відділу освіти Остерської міської ради від 25.10.2022 р. № 37 к/тм «Про попередження про наступне вивільнення працівників Відділу освіти Остерської міської ради».

Вивчивши та проаналізувавши зазначений вище наказ про звільнення, позивач вважає його протиправними і такими, що підлягає скасуванню в судовому порядку, оскільки він порушує трудові права позивача та не відповідає нормам чинного законодавства України на які позивач посилається у позові.

Ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2023 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 19 липня 2023 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явилася про час, дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином, заяв та клопотань на час розгляду справи від останньої до суду не надходило.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені у позовній заяві та надані докази.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість, вимоги викладені у відзиві на позовну заяву підтримав.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 55 Конституції України та статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі трудових. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Способи захисту визначені в статті 16 ЦК України та КЗпП України.

Згідно із статтею 1 КЗпП України, Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Згідно зі статтею 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до статті 55 Конституції України та статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі трудових. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Способи захисту визначені в статті 16 ЦК України та КЗпП України.

Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці (п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992).

Стаття 43 Конституції України визначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Судом встановлено, що з 01.11.2020 року ОСОБА_1 працювала у Відділі освіти Остерської міської ради на посаді фахівця з публічних закупівель, на яку була призначена наказом Відділу освіти Остерської міської ради від 29.10.2020 № 07 к/тр, що підтверджується копією трудової книжки.

25.10.2022 року Відділ освіти Остерської міської ради видав наказ № 37 к/тм «Про попередження про наступне вивільнення працівників Відділу освіти Остерської міської ради», яким відповідно до рішень одинадцятої сесії Остерської міської ради восьмого скликання від 18 жовтня 2022 року № 18-VIII «Про ліквідацію Відділу освіти Остерської міської ради», від 18 жовтня 2022 року № 17-11/VIII «Про припинення реорганізації» та керуючись п. 1 ст. 40 КЗпП України, з 25 жовтня 2022 року попередив про вивільнення, у тому числі, позивачку ОСОБА_1 , фахівця з публічних закупівель Відділу освіти Остерської міської ради.

02.03.2023 року Відділ освіти Остерської міської ради видав наказ № 07 к/тм «Про звільнення ОСОБА_1 », яким у зв`язку з ліквідацією Відділу освіти Остерської міської ради, керуючись п. 1 ст. 40 КЗпПУ звільнив ОСОБА_1 , фахівця з публічних закупівель Відділу освіти Остерської міської ради із займаної посади з 02 березня 2023 року.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне звільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Як вбачачається з позовної заяви, позивач стверджує, що створений Відділ освіти, культури, туризму, молоді та спорту Остерської міської ради фактично виконує функції відділу освіти Остерської міської ради де працювала позивачка, знаходиться в тому ж приміщенні та особа призначена на посаду фахівця з публічних закупівель Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Остерської міської ради ніколи не працювала у даному відділі за даним напрямом та її звільнення відбулось із порушенням ч. 4 ст. 36 КЗпП України та ч. 1 ст. 104, ст. 106 ЦК України.

Однак, вказані твердження позивача не знайшли своє підтвердження в наявних у справі доказах.

Так, 18 жовтня 2022 рок на одинадцятій сесії восьмого скликання Остерської міської ради було прийнято рішення про створення Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Остерської міської ради. Також на вказаній сесії було прийнято рішення про припинення - ліквідацію відділу освіти Остерської міської ради без правонаступництва та Відділу культури і туризму Остерської міської ради також без правонаступника.

Отже, припинення діяльності таких юридичних осіб як відділу освіти Остерської міської ради та Відділу культури і туризму Остерської міської ради відбулась саме в зв`язку з ліквідацією, шляхом повного припинення діяльності без правонаступництва.

Попередні рішення Остерської міської ради щодо реорганізації відповідача Відділу освітиОстерської міськоїради Чернігівськогорайону Чернігівськоїобластібули скасовані Остерською міською радою відповідно до повноважень та у спосіб передбачений Законом України «Про місцеве самоврядування» та звільнення позивачки відбулось відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з чим роботодавець, тобто відповідач не був зобов`язаний вживати заходів щодо працевлаштування чи переведення позивачки на іншу роботу.

Перекладання обов`язків ліквідованих відділів не відбулось. Новостворений відділ освіти, культури, туризму, молоді та спорту Остерської міської ради має інші більш ширші завдання ніж відділ освіти Остерської міської ради де працювала позивачка хоча і включає в себе частину тих завдань та функцій, які виконував відділ освіти Остерської міської ради.

Відповідно до ст. 36 КЗпП України у разі зміни роботодавця, а також у разі їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Стаття 40 КЗпП України передбачає, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Аналіз вказаних норм права свідчить, що звільнення має місце у випадку ліквідації роботодавця.

При ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту 1 статті 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Як видно з матеріалів справи позивач не оспорює дотримання процедури звільнення погоджуючись з дотриманням усіх процедурних питань щодо звільнення.

Посилання позивача на судову практику Верховного суду стосується процедурних питань звільнення, однак будь-яких обставин порушення процедури звільнення позивач не наводить та не зазначає, що відносно неї були порушені чи недотримані процедурні вимоги при звільненні

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців 25 жовтня 2022 року до реєстру було внесено рішення Остерської міської ради щодо припинення Відділу освіти Остерської міської ради в результаті ліквідації, про що зроблено запис №1000461100004001013.

Слід зазначити,що узв`язку ізприйняттям рішеннящодо ліквідаціївідповідача Відділуосвіти Остерськоїміської радиЧернігівського районуЧернігівської областіГоловнимуправлінням Пенсійногофонду Українив Чернігівськийобласті булопроведено позаплановуперевірку Відділуосвіти Остерськоїміської радиЧернігівського районуЧернігівської областіта складено відповідний акт №2500-0902-2/171 від 20.04.2023 р. та №21 від 20.04.2023 р., які підписані головою ліквідаційної комісії Відділу освіти Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області.

Таким чином, з наведеного вище слідує, що реорганізації не відбулось, ні фактично, ні юридично. Порушення процедури звільнення у зв`язку із реорганізацією позивачем не наведено.

З аналізу судової практики Верховного суду на яку посилається позивач та норм права, які регулюють спірні відносини вбачається, що створення іншої юридичної особи публічного права не означає, що усі звільненні працівники ліквідованої юридичної особи публічного права мають бути автоматично прийняті на роботу до новоствореної установи. Питання працевлаштування звільнених працівників має загальний порядок, про порушення якого позивачем нічого не зазначено.

Стосовно порушення чинного трудового законодавства відповідачем Відділом освіти Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області шляхом ненадання переваг позивачці у разі звільнення як особі передпенсійного віку, слід зазначити наступне.

Звільнення працівників у разі ліквідації підприємства передбачено пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Відповідно зазначеної статті, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У випадку ліквідації підприємства є категорії працівників, яких роботодавець зобов`язаний працевлаштувати: вагітні і жінки, які мають дітей віком від трьох років (до шести років - ч. 6 ст. 179 КЗпП) років, одинокі матері при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда, (одинокі батьки, опікуни (піклувальники) та названі батьки за аналогічних обставин (ст. 184 КзпП та ст. 186-1 КЗпП) та працівники молодше 18 років (ст. 198 КЗпП).

Окрім цього, обов`язкове працевлаштування передбачене для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до категорій 1, 2, а також для учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які належать до категорії 3 (п. 7 ч. 1 ст. 20, п. 1 ч. 1 ст. 21, п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Особи передпенсійного віку не входять до кола осіб яких роботодавець зобов`язаний працевлаштувати у разі ліквідації підприємства.

Правовий механізм реалізації роботодавцем обов`язку щодо працевлаштування окремих категорій працівників та строків працевлаштування при ліквідації законодавством не визначений.

Відповідно до постанови від 24 квітня 2018 року у справі № 911/3259/16 Великої Палати Верховного Суду зазначено, що обов`язок по працевлаштуванню вивільнених в результаті повної ліквідації роботодавця працівників, покладено на державну службу зайнятості, а не на роботодавця, який ліквідований без правонаступника. Оскільки саме державна служба зайнятості, в ч. 4 ст. 49-2 КЗпП, вчиняє дії по працевлаштуванню вивільненого працівника, підстави для покладення відповідальності на відповідача в цьому випадку відсутні.

Стаття 175 ЦПК України передбачає, що позивач має викласти обставини, якими обґрунтовує свої вимоги з зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

У спірних правовідносинах для правильного вирішення цього спору обов`язковому встановленню підлягає встановлення підстав звільнення, процедури звільнення та обставин звільнення, які в свою чергу створюють юридичну підставу для поновленні на роботі чи відмові в цьому і суд має виходити з презумпції рівності сторін в обов`язку по доказуванню обставин справи на які сторони посилаються як на підстави своїх вимог та заперечень. Отже, в даній категорії справ позивач мала довести факт порушення її прав відповідачем (порушення процедури звільнення чи невідповідність підстав звільнення, тощо). Відповідач мав довести законність звільнення.

Велика Палата Верховного Суду у п. 81 постанови від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона, якщо інша сторона не надала доказів протилежного. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто "концепція негативного доказу не може тлумачитися так, що певна обставина вважається доведеною, допоки інша сторона її не спростувала, оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Про це зазначено також у п. 43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18. За загальним правилом, тягар доведення обставин, які є підставою позову, покладається на позивача.

Отже,позивачка маладовести наявністьфакту порушеньїї прав.Оскільки відповідач Відділуосвіти,культури,туризму,молоді таспорту Остерськоїміської радиЧернігівського районуЧернігівської областістверджує, що порушень немає, а позивачка заперечує це, то для забезпечення справедливості процесу суд має використовувати «рівноцінне зважування доказів».

Згідно зі статтею 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

У зв`язку з тим, що відповідач Відділ освіти Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області знаходиться в стані ліквідації, то відповідні вимоги до нього заявлені бути не можуть, а мали б бути заявлені до ліквідаційної комісії, яка виконує функції ліквідаторів та керівництва.

До того ж слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження).

Відповідно до матеріалів справи, копія оскаржуваного наказу була отримана позивачем 02 березня 2023 року та відповідно до матеріалів справи, позивачка звернулася до суду 05 квітня 2023 року (додається).

Тобто, позивачкою було подано позовну заяву із порушенням процесуальних строків звернення до суду із заявою про звільнення у трудових спорах.

Щодо позовних вимог позивача ОСОБА_1 відносно поновлення її на посаді фахівця з публічних закупівель Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Остерської міської ради з 03 березня 2023 року, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту є як ефективними, так і такими, що відповідатимуть його змісту та системі права.

Спосіб захисту повинен: а) відповідати змісту порушеного права (матеріально-правова вимога повинна співвідноситись із обставинами порушення права чи законного інтересу), б) забезпечувати реальне поновлення прав у випадку задоволення позову (в результаті виконання рішення суду особа фактично повернеться в той стан, в якому перебувала до моменту порушення її права чи законного інтересу).

При цьому позивач, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим ними діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 Р9ку у справі N 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі N 145/2047/16-ц (пункт 7.23)

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений закбном або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача;4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі N 916/1415/19.

Позивачем заявлено вимогу щодо її поновлення на посаді фахівця з публічних закупівель Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Остерської міської ради.

В свою чергу, відповідно до абзацу третього пункту 19 Постанови Верховного Суду України N 9 від 06.11.1992 р. при ліквідації підприємства (установи, організації) правила п.1 ст.40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник невправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Так, позивачка висуває вимогу поновлення саме на новоствореному підприємстві, яким у даному випадку є відповідач Відділ освіти, культури, туризму, молоді та спорту, Остерської міської ради в той час коли вона не була переведена туди в установленому порядку.

За своєю правовою природою поновлення працівника на посаді - це повернення працівника на ту роботу, якою він займався раніше та яку він втратив у зв`язку з незаконними діями роботодавця. Під час поновлення особи на посаді за рішенням суду роботодавець зобов`язаний здійснити допуск особи до роботи, яку він виконував раніше.

Однак, позивачка не була переведена до Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Остерської міської ради в установлено порядку та не виконувала ніякої роботи для даного роботодавця у зв`язку з чим не може бути поновлена на посаді фахівця з публічних закупівель Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Остерської міської ради та не може бути допущена до даної роботи.

Таким чином, суд вбачає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту у зв`язку з чим позовна заява не підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 54 Постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20) обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держав

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог стосовно визнання протиправним, скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Суд дійшов висновку, що у зв`язку з тим, що не встановлено підстав для задоволення вимог позивача та поновлення її на роботі, отже відсутні підстави і для задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати позивачеві не відшкодовуються у зв`язку з відмовою в задоволенні позову.

Керуючись ст. 40, 235 КЗпП України, ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 274, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволені позову ОСОБА_1 доВідділу освітиОстерської міськоїради Чернігівськогорайону Чернігівськоїобласті таВідділу освіти,культури,туризму,молоді таспорту Остерськоїміської радиЧернігівського районуЧернігівської областіпро визнанняпротиправним таскасування наказу,поновлення нароботі тастягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу,- відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Козелецький районний суд Чернігівської області до Чернігівського апеляційного суду.

Повний текст рішення виготовлено 15 квітня 2024 року.

Головуючий суддя Сергій БАРАНЕНКО