Постанова

від 05.03.2024 по справі 910/23597/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2024 р. Справа№ 910/23597/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Ізвєков Віталій Володимирович (поза межами приміщення суду);

від відповідача: 1-3 не з`явились; 4 - Осійчук Тетяна Миколаївна (поза межами приміщення суду); 5 - не з`явились;

від третьої особи: не з`явились;

при розгляді апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга Закон" та Фізичної особи-підприємця Чорноуса Сергія Олександровича

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023, повний текст рішення складено 20.09.2023

у справі № 910/23597/17 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ Експерт"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ключові системи"

2) Фізичної особи-підприємця Чорноуса Сергія Олександровича

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Айфін"

4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга Закон"

5) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційно-аналітичний центр "Ліга"

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_1

про визнання інформації недостовірною та спростування недостовірної інформації,

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі № 910/23597/17 задоволено повністю позов товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ Експерт" до товариства з обмеженою відповідальністю "Ключові системи", фізичної особи-підприємця Чорноуса Сергія Олександровича, товариства з обмеженою відповідальністю "Айфін", товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга Закон", товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційно-аналітичний центр "Ліга"; визнано недостовірною інформацію такого змісту: "Систематичні проблеми в роботі прийомного шлюзу ДФС дивним чином співпали з активним відновленням роботи програмного забезпечення. Одночасно деякі спеціалісти районних відділень ДФС рекомендують використовувати ПЗ, в якому все працює. […] Виходячи з викладеного вище, а також зважаючи на відсутність адекватної реакції ДФС на проблеми подання електронної звітності, ми маємо підстави вважати, що розробниками ПЗ здійснюється втручання у роботу державних інформаційних систем", поширену в мережі Інтернет товариством з обмеженою відповідальністю "Ключові системи", фізичною особою-підприємцем Чорноусом Сергієм Олександровичем, товариством з обмеженою відповідальністю "Айфін" та товариством з обмеженою відповідальністю "Ліга закон"; зобов`язано фізичну особу-підприємця Чорноуса Сергія Олександровича спростувати недостовірну інформацію у той самий спосіб, в який вона була поширена, а саме: шляхом публікації на веб-сайті резолютивної частини рішення суду з цієї справи, яка має бути набрана тим самим шрифтом та розміщена під заголовком "Спростування недостовірної інформації щодо товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ Експерт"; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Інформаційно-аналітичний центр "Ліга" спростувати недостовірну інформацію у той самий спосіб, в який вона була поширена, а саме шляхом публікації на сайті http://buh.ligazakon.ua резолютивної частини рішення суду з цієї справи, яка має бути набрана тим самим шрифтом та розміщена під заголовком "Спростування недостовірної інформації щодо товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ Експерт"; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Ключові системи" спростувати недостовірну інформацію у той самий спосіб, в який вона була поширена, а саме шляхом публікації на сайті резолютивної частини рішення суду з цієї справи, яка має бути набрана тим самим шрифтом та розміщена під заголовком "Спростування недостовірної інформації щодо товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ Експерт"; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Ключові системи" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ Експерт" 1280,00 грн судового збору; стягнуто з фізичної особи-підприємця Чорноуса Сергія Олександровича на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ Експерт" 1280,00 грн судового збору; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Айфін" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ Експерт" 1280,00 грн судового збору; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга Закон" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ Експерт" 1280,00 грн судового збору; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційно-аналітичний центр "Ліга" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ Експерт" 1280,00 грн судового збору.

Рішення мотивоване тим, що рамках реалізації своїх майнових прав автора 01.11.2013 ОСОБА_1 уклала з позивачем ліцензійний договір № 0111/1, за яким ОСОБА_1 (ліцензіар) надала позивачу (ліцензіат) права на використання твору - комп`ютерна програма "М.Е.Doc", в межах та на строк, визначених цим договором, за плату. Використання твору здійснюється на підставі невиключної ліцензії, яка не виключає можливість ОСОБА_1 , як ліцензіаром твору, використання твору у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі іншим особам ліцензій на використання цього твору у зазначеній сфері. Обсяг майнових прав, що передаються за ліцензійним договором № 0111/1, наведено у пункті 2.3 розділу 2 цього договору. 01.11.2013 ОСОБА_1 та позивач підписали акт прийому-передачі до ліцензійного договору № 0111/1, яким зафіксували факт передачі ліцензіаром ліцензіату права на використання твору - комп`ютерної програми "М.Е.Doc", та цього ж дня ОСОБА_1 видала ліцензію (невиключну) на комерційне використання позивачем комп`ютерної програми "М.Е.Doc". 01.11.2013 ОСОБА_1 видала авторизаційний лист, яким надала позивачу в рамках ліцензійного договору № 0111/1 дозвіл виступати розробником комп`ютерної програми "М.Е.Doc" з правом внесення змін у твір, у тому числі: на переробку; модифікацію; адаптацію - та/або будь-яку іншу зміну комп`ютерної програми "М.Е.Doc" всіма можливими способами для будь-яких ЕОМ та інших придатних до роботи з комп`ютерною програмою "М.Е.Doc" пристроїв, як тих, що існують зараз, так і тих, що будуть створені в майбутньому, а також, будь-яким чином, використовувати самостійно перероблені, модифіковані, адаптовані та/або будь-яким іншим чином змінені версії комп`ютерної програми "М.Е.Doc". 25.10.2016 ОСОБА_1 та позивач підписали додаткову угоду № 1 до ліцензійного договору № 0111/1, якою надали право ліцензіату відтворювати твір з максимальним тиражем - 1 мільйон екземплярів. 16.02.2016 Державною службою інтелектуальної власності прийнято рішення про внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомості про видачу ліцензії на використання знака позивачу. Таке право у позивача виникло на підставі ліцензійного договору № 0110/01, укладеного ним 10.01.2016 з ОСОБА_1 . За ліцензійним договором № 0110/01 ОСОБА_1 , яка володіє правом власності на зареєстровану торговельну марку (знак для товарів і послуг) "medoc" (право власності на знак засвідчено Свідоцтвом України на знак для товарів і послуг № 207344 від 25.12.2015), надала дозвіл позивачу за плату на використання знака для товарів і послуг "medoc" стосовно товарів та послуг на території України до 10.01.2021. Свідченням того, що саме позивач станом на час спірної публікації здійснював функціональне використання та операційне управління програмним забезпеченням "М.Е.Doc" є авторизаційний лист від 01.11.2013 ОСОБА_1 , яким вона надала позивачу в рамках ліцензійного договору № 0111/1 дозвіл виступати розробником комп`ютерної програми "М.Е.Doc" з правом внесення змін у твір, у тому числі: на переробку; модифікацію; адаптацію - та/або будь-яку іншу зміну комп`ютерної програми "М.Е.Doc" всіма можливими способами для будь-яких ЕОМ та інших придатних до роботи з комп`ютерною програмою "М.Е.Doc" пристроїв, як тих, що існують зараз, так і тих, що будуть створені в майбутньому, а також, будь-яким чином, використовувати самостійно перероблені, модифіковані, адаптовані та/або будь-яким іншим чином змінені версії комп`ютерної програми "М.Е.Doc", тому суд дійшов висновку, що спірна публікація на час її поширення стосується позивача і останній є особою, якій належить право звернення до суду (ст. 4 ГПК України) внаслідок поширення цієї публікації..

Короткий зміст вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга Закон" та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліга Закон" звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 910/23597/17; рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 910/23597/17 скасувати та постановити нове рішення по суті справи, яким відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог в повному обсязі; покласти на позивача відшкодування судових витрат.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, судом першої інстанції не взято до уваги обґрунтування скаржника, що стосується особи "розробника" та не надав належну правову оцінку відповідним доказам.

Передача права продавати копії твору, розповсюджувати твір, комерційно використовувати твір тощо, є правом Ліцензіата, в контексті невиключної ліцензії, однак, виключне право на використання твору залишається у автора і таким автором є фізична особа ОСОБА_1 , яка володіє виключними правами на програму та є законним власником на вказане програмне забезпечення, а не позивач. Отже, позивач, пред`явивши позов, не є належним позивачем, оскільки звернувся до суду за захистом прав суб`єктів авторського та (або) суміжних прав, а не своїх прав. Позивачем у таких випадках буде суб`єкт авторського права та (або) суміжних прав, на захист інтересів якого звернувся позивач - Фізична особа ОСОБА_1 . Наявність ліцензійного договору між ТОВ "ІТ Експерт" та фізичною особою ОСОБА_1 про передачу функцій в тому числі розповсюдження, використання програмного забезпечення "М.Е.Doc" не свідчить про його виконання, оскільки надані лише акти приймання-передачі, які не засвідчують факт оплати винагороди, як дилера ТОВ "ІТ Експерт", крім того. акт приймання-передачі не може розглядатись як виключний та самодостатній доказ фактичності понесених витрат чи реальності виконаних робіт/поставлених товарів, послуг, без наявності платежу чи інших доказів виконаних робіт/поставлених товарів, послуг, навіть коректно оформлений акт виконаних робіт сам по собі не може бути доказом реальності здійснення господарської операції.

Скаржник наголошує на тому, що код комп`ютерної програми є унікальним твором, який відображає інтелектуальний вклад автора, відтак права на первинний код, так і подальші оновлені версії належать автору, а надання права постачальнику/дистриб`ютору, тобто позивачу права дистрибуції, розпорядження, користування і навіть модифікації, але з передачею авторських прав на оновлений програмний продукт автору - не позбавляє право автора його статусу розробника, оскільки фінальний код програми залишається в нього.

Скаржник зазначає про те, що позивач отримав свідоцтво, в якому зазначено, що він "виробник та розповсюджувач комп`ютерної програми "М.Е.Doc", вже після того, як відповідачі поширили оспорювану інформацію, однак позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що на дату поширення оспорюваної інформації він був розробником ПЗ "М.Е.Doc", натомість у поширеній інформації йдеться про "розробників" програмного забезпечення, а у свідоцтві, отриманому позивачем, зазначено про виробника та розповсюджувача.

Скаржник вказує на те, що суд першої інстанції не надав правової оцінки договорам ТОВ "Інтелект-Софт" та ТОВ "Інтелект-Сервіс" та похідним доказам, наданих скаржником.

Перші дві тези жодним чином не порушують ділової репутації розробників "М.Е.Doc", інформація про їх діяльність чи продукт не подається у негативному світлі, у випадку із другою тезою - йдеться про позитивні рекомендації, натомість третя теза вирвана з контексту. Розміщена інформація є оціночним судженням, оскільки не містить фактичних даних з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема, словосполучень "на жаль", "створюється враження", "систематичні проблеми", "дивним чином співпали", "маємо підстави вважати". Окрім того, прохальна частина звернення - це прохання до контролюючих органів провести "неупереджене розслідування ситуації, яка склалася". Навіть якщо окремі фрази звернення викликають сумнів щодо їх оціночності, то з загального тексту звернення можна зробити висновок про те, що опубліковане звернення є оціночним судженням. Наведена інформація не містить посилання на жоден факт, який може бути перевірений на достовірність, а відображає власну критичну оцінку, висловлену у формі оціночних суджень.

Скаржник зазначає, що Державна фіскальна служба України визнала, що проблеми станом на 19.07.2017 з реєстрацією податкових накладних існувала, тому, враховуючи звернення абонентів, ТОВ "Ліга Закон" змушена була звернутись з офіційним зверненням разом із іншими операторами звітності до контролюючих органів. Поширена інформація є зверненням до правоохоронних органів та не може розглядатись як поширення недостовірної інформації.

Також скаржник зазначає, що фахівець, який володіє лише лінгвістичними знаннями надає незалежну оцінку правовій категорії поняття "оціночні судження", тобто експерт виходить з межі своїх повноважень, як лінгвіста та оцінює висловлювання вже у правовому полі, а не в мовному (лінгвістичному).

Скаржник вказує на те, що позивач не надав доказів, що внаслідок викладеної у зверненні інформації відбулось зниження ділової активності товариства у сфері його діяльності.

На думку скаржника, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, зокрема статей 86, 236, 238 ГПК України, не вказано мотивів відмови у прийнятті доказів в рішенні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Чорноуса Сергія Олександровича та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі № 910/23597/17, Фізична особа-підприємець Чорноус Сергій Олександрович звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі № 910/23597/17; рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі № 910/23597/17 скасувати та постановити нове рішення по суті справи, яким відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог в повному обсязі; призначити у справі комп`ютерно-технічну експертизу; стягнути з позивача понесені судові витрати у справі в розмірі 139 135,28 грн, з яких 28 500 грн витрати на правничу допомогу.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник зазначає про те, що для звернення до суду і бути належним позивачем у справі, в особи має бути факт порушення її прав та/або охоронюваних законом інтересів, натомість у позивача відсутні порушені права, оскільки свідоцтво отримав лише 31.08.2017, тобто після розміщення інформації.

На думку скаржника, договір передбачає право за позивачем використовувати та продавати копії твору, вносити змін у твір щодо пристосування до іншого середовища і типів ЕОМ, та продавати копії твору у складі власного програмного забезпечення. Однак, жодний із пунктів не передбачає набуття позивачем статусу автора або розробника програмного забезпечення "М.Е.Doc", натомість договір чітко визначає, що позивач може бути власником іншого програмного забезпечення і використовувати у його складі копії твору і лише новий продукт може стати власною розробкою позивача, тобто договір чітко відмежовує позивача від вже розробленого програмного забезпечення "М.Е.Doc" та передбачає порядок його використання і в жодному пункті договору не передбачається, що після внесення певних змін в програмне забезпечення "М.Е.Doc" позивач стає його власником, розробником, автором, творцем, тощо, а у спірній публікації мова йде про розробника програмного забезпечення "М.Е.Doc", а не про інше програмне забезпечення в складі якого використовувалось ПЗ "М.Е.Doc". Укладений договір не містить положень, які надають позивачу права, передбачені ст. 423 ЦК України, не містить положень, які надають право позивачу на звернення до суду із захистом немайнових прав, захисту честі творця, також договором не передбачається надання позивачу взагалі будь-яких немайнових прав.

Також на думку скаржника, судом першої інстанції не враховано положення ст. 421-423 ЦК України, не застосовано положення ст. 1107, 1109 ЦК України та п. 2 Порядку ведення обліку програмних продуктів на ринках капіталу та організованих товарних ринках, затвердженого рішенням № 1617 від 13.11.2012, у зв`язку із чим допустив порушення та невірне застосування норм матеріального права, що призвело до винесення незаконного, несправедливого рішення по суті справи, яке має бути скасовано.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційні скарги

Заперечуючи проти доводів апеляційних скарг, позивач у відзиві на апеляційні скарги вказав на те, що з висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.09.2018 у справі № 752/5766/16-ц, від 11.07.2018 у справі № 658/1795/17-у, від 31.05.2018 у справі № 562/3321/16-ц, для спростування інформації як недостовірної в такій інформації не обов`язково має вживатись повне найменування або прізвище, ім`я та по-батькові позивача, а зміст інформації має стосуватися особи позивача, тобто, має дозволити особі, що сприймає цю інформацію, ідентифікувати особу позивача, натомість у поширеній публікації йдеться про розробників програмного забезпечення "М.Е.Doc" і про саме ПЗ "М.Е.Doc", тобто звернення стосується позивача, як розробника цього програмного забезпечення та особи, яка має права на знак для товарів та послуг "М.Е.Doc".

На момент поширення відповідачами інформації, позивач був розробником (виробником) програмного забезпечення "М.Е.Doc", що підтверджується наданими до суду першої інстанції позивачем доказами:

ліцензійним договором, відповідно до якого позивач має право включати копії твору або його частину до інших об`єктів інтелектуальної власності, які є власною розробкою позивача, внесення змін у твір, продавати копії твору у складі власного програмного забезпечення, які є власною розробкою позивача, інші майнові права на твір;

- авторизаційним листом автора комп`ютерної програми "М.Е.Doc" Линник О.С. від 01.11.2013, яким останнім було надано дозвіл позивачу в рамках ліцензійного договору, виступати розробником комп`ютерної прогами "М.Е.Doc" з правом внесення змін у твір, у тому числі, на переробку, модифікацію, адаптацію та/або будь-яку іншу зміну твору всіма можливими способами для будь-яких ЕОМ та інших придатних до роботи з комп`ютерною програмою "М.Е.Doc" пристроїв, як тих, що існують зараз, так і тих, що будуть створені в майбутньому, а також, будь-яким чином, використовувати самостійно перероблені, модифіковані, або адаптовані та/або будь-яким іншим чином змінені версії комп`ютерною програми "М.Е.Doc";

- довідкою автора комп`ютерної програми "М.Е.Doc" Линник О.С. від 04.04.2018, де підтверджено, що на момент поширення відповідачами інформації позивач був розробником комп`ютерної програми "М.Е.Doc" на підставі ліцензійного договору;

- свідоцтвом про внесення відомостей до Реєстру виробників та розповсюджувачів програмного забезпечення серії ВР №01902 від 31.08.2017.

Факт отримання свідоцтва позивачем після поширення відповідачами недостовірної інформації, жодним чином не спростовує наявність у позивача статусу розробника (виробника) програмного забезпечення "М.Е.Doc", оскільки дане свідоцтво є лише засвідченням факту, що позивач є виробником програмного забезпечення, законодавство України не пов`язує набуття статусу виробника програмного забезпечення з моментом внесення про нього інформації до згаданого Реєстру, зі змісту п. 2.5 Положення про реєстр виробників вбачається, що суб`єкт господарювання набуває статусу виробника програмного забезпечення з моменту укладення відповідних договорів про передачу майнових прав на програмне забезпечення; ліцензійним договором ОСОБА_1 , як власник знаку для товарів і послуг (торгової марки) "medoc" передала позивачу права на його використання; сертифікатом про реєстрацію домена, який підтверджує, що позивач є власником доменного імені "medoc.ua" з 23.03.2017.

Позивач зазначає, що згідно із чинним законодавством у сфері інтелектуальної власності, авторськими правами на модифікацію комп`ютерної програми "М.Е.Doc" володіє особа, яка здійснила таку модифікацію.

ТОВ "ІНТЕЛЕКТ-СОФТ" та ТОВ "ІНТЕЛЕКТ-СЕРВІС" не є розробниками, і у апеляційних скаргах відповідачі також зазначають, що поширена відповідачами інформація про розробників програмного забезпечення "M.E.Doc" стосувалася інших юридичних осіб, а саме ТОВ "ІНТЕЛЕКТ-СОФТ" та ТОВ "ІНТЕЛЕКТ-СЕРВІС", оскільки вони мали ліцензії на комерційне використання Твору, однак, вказані компанії у відповідь на адвокатські запити представника позивача повідомили, що вони не є розробниками програмного забезпечення "M.E.Doc". Ці компанії не здійснюють розробку, модифікацію програмного забезпечення "M.E.Doc", не володіють правами на комерційне найменування, не мають жодного відношення до функціонування офіційного вебсайту https://www.medoc.ua, через який здійснюється реалізація та підтримка користувачів M.E.Doc та не вважають себе його розробниками. Крім того, ОСОБА_1 у поясненнях третьої особи підтвердила, що ці товариства не займались комерційним розповсюдженням програмного забезпечення, його оновленням чи виправленням помилок.

Тобто, позивач вказує на те, що сам лише факт того, що вони мали на момент поширення недостовірної інформації, ліцензію на комерційне використання, не може свідчити що саме ТОВ "ІНТЕЛЕКТ-СОФТ" та ТОВ "ІНТЕЛЕКТ-СЕРВІС" є розробниками програмного забезпечення "M.E.Doc", а Позивач таким не є, а договори з ДФС, укладені ТОВ "ІНТЕЛЕКТ-СОФТ" можуть лише підтверджувати існування певних правовідносин між ними, проте ніяк не стосуються предмету цього спору.

Так, семантико-текстуальною експертизою вирішуються завдання із встановлення змісту понять, лексичного значення слів або словосполучень, використаних у наданих на дослідження текстах або усних повідомленнях (за їх текстовими відтвореннями), їх стилістичної забарвленості, смислового навантаження, характеру інформації тощо.

Тобто встановлення змісту та характеру інформації може здійснюватись фахівцями в галузі лінгвістики. Це пов`язано з необхідністю використання спеціальних знань для встановлення суті інформації, її емоційного та смислового забарвлення, контексту, в якому вжита та чи інша фраза, застосування автором мовних зворотів, лексем та інших мовленнєвих інструментів подання інформації.

Отже, вирішення питання характеру висловлювань (фактичні твердження чи оціночні судження) прямо передбачено як одне із питань семантико-текстуальної експертизи.

У висновку судово-лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи експерта КНДІСЕ від 30.08.2018 експерт надав оцінку лінгвістичним особливостям вжитих відповідачами мовних прийомів, зробивши висновок, що в частині висловів, які є предметом цього судового процесу, відповідачі висловились у формі тверджень.

Позивач вказує на те, що звернення до правоохоронних органів здійснюється не з метою оприлюднення таких звернень, а саме з метою перевірки відповідної інформації. Сам лише факт поширення недостовірної інформації негативного змісту, порушує права позивача на недоторканність ділової репутації.

Також позивач наголошує на тому, що питання існування проблем з роботою прийомного шлюзу електронної звітності ДФС не є предметом доказування у цій справі, а документи, надані сторонами на підтвердження цих фактів, не можуть оцінюватись як докази у цій справі.

Позивачем у відзиві на апеляційну скаргу наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ключові системи", Товариство з обмеженою відповідальністю "Айфін", Товариство з обмеженою відповідальністю "Інформаційно-аналітичний центр "Ліга" та третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_1 письмових відзивів на апеляційну скаргу суду не надали, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу передачі судової справи № 910/23597/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга Закон" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 910/23597/17 залишено без руху; запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, надати до Північного апеляційного господарського суду:

- докази сплати судового збору у розмірі 9 600,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2023 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Чорноуса Сергія Олександровича на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 910/23597/17 залишено без руху; запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, надати до Північного апеляційного господарського суду:

- докази сплати (доплати) судового збору у розмірі 7 200,00 грн.

23.10.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків до якої додано платіжну інструкцію № 1018 від 04.10.2023, що свідчить про сплату судового збору у розмірі 9 600,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга Закон" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі № 910/23597/17. Призначено справу № 910/23597/17 до розгляду у судовому засіданні 21.11.2023.

30.10.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшов супровідний лист, до якого додано квитанцію про сплату судового збору у розмірі 7 200,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Чорноуса Сергія Олександровича на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі № 910/23597/17. Об`єднано апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Чорноуса Сергія Олександровича та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга Закон" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі № 910/23597/17. Призначено справу № 910/23597/17 до розгляду у судовому засіданні 21.11.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 задоволено заяви представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга Закон" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ Експерт" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів через програмне забезпечення "Easycon".

На підставі ст. 202, 216 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 відкладено розгляд справи № 910/23597/17 за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга Закон" та Фізичної особи-підприємця Чорноуса Сергія Олександровича на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 на 12.12.2023, а у судовому засіданні оголошено перерву у розгляді справи № 910/23597/17 за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга Закон" та Фізичної особи-підприємця Чорноуса Сергія Олександровича на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 до 23.01.2024.

Також у судовому засіданні 12.12.2023 відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судової комп`ютерно-технічної експертизи, оскільки зазначена експертиза не стосується дослідження обставин, що є предметом доказування.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024, у зв`язку з перебуванням судді Ткаченка Б.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно з протоколом передачі судової справи між суддями від 22.01.2024, для розгляду справи № 910/23597/17 визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 прийнято справу № 910/23597/17 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г.

У судовому засіданні 23.01.2024 оголошено перерву до 05.03.2024.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/23597/17 розглядалась протягом розумного строку.

Позиції учасників справи

Представник позивача у судовому засіданні 05.03.2024 заперечив проти доводів апеляційних скарг, просив рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі № 910/23597/17 залишити без змін, вимоги апеляційних скарг без задоволення.

Представник четвертого відповідача у судовому засіданні 05.03.2024 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі № 910/23597/17 скасувати, вимоги апеляційної скарги задовольнити.

Інші учасники справи у судове засідання 05.03.2024 не з`явились, про місце та час судового засідання повідомлені належним чином.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 є автором комп`ютерної програми "M.E.Doc". Як суб`єкт авторського права ОСОБА_1 зареєструвала своє авторське право на комп`ютерну програму "M.E.Doc", про що їй видано Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № 35126, яке зареєстроване в Державному департаменті інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки України 24.09.2010.

Законом України "Про авторське право та суміжні права" в редакції станом на 2013 рік на комп`ютерні програми поширена охорона як літературних творів незалежно від способу чи форми їх вираження (ст. 18).

Складовими майнових прав ОСОБА_1 , як автора комп`ютерної програми "M.E.Doc", є виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. В рамках реалізації своїх майнових прав автора 01.11.2013 ОСОБА_1 уклала з позивачем ліцензійний договір № 0111/1, за яким ОСОБА_1 (ліцензіар) надала позивачу (ліцензіат) права на використання твору - комп`ютерна програма "M.E.Doc", в межах та на строк, визначених цим договором, за плату. Використання твору здійснюється на підставі невиключної ліцензії, яка не виключає можливість ОСОБА_1 , як ліцензіаром твору, використання твору у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі іншим особам ліцензій на використання цього твору у зазначеній сфері.

Обсяг майнових прав, що передаються за ліцензійним договором № 0111/1, наведено у пункті 2.3 розділу 2 цього договору, і ними, у тому числі, є:

право включати копії твору або його частину до інших об`єктів інтелектуальної власності, які є власною розробкою позивача;

право продавати копії твору у складі власного програмного забезпечення, які є власною розробкою позивача;

використовувати твір під комерційним (фірмовим) найменуванням, торговою маркою (знаком для товарів і послуг);

випускати у світ твір у будь-якій формі і будь-яким способом для користування (придбання) невизначеному колу осіб;

розповсюджувати твір шляхом його реалізації споживачам без обмежень по території та галузях діяльності, тощо;

внесення змін у твір, у тому числі з пристосування до іншого середовища і типів ЕОМ;

комерційне використання твору через надання відповідних послуг за плату;

укладати субліцензійні договори та/або надавати іншим особам субліцензії (ліцензії) на використання твору.

Строк ліцензійного договору № 0111/1 сторони встановили до 01.11.2018.

01.11.2013 ОСОБА_1 та позивач підписали акт прийому-передачі до ліцензійного договору № 0111/1, яким зафіксували факт передачі ліцензіаром ліцензіату права на використання твору - комп`ютерної програми "M.E.Doc", та цього ж дня ОСОБА_1 видала ліцензію (невиключну) на комерційне використання позивачем комп`ютерної програми "M.E.Doc".

Також 01.11.2013 ОСОБА_1 видала авторизаційний лист, яким надала позивачу в рамках ліцензійного договору № 0111/1 дозвіл виступати розробником комп`ютерної програми "M.E.Doc" з правом внесення змін у твір, у тому числі: на переробку; модифікацію; адаптацію - та/або будь-яку іншу зміну комп`ютерної програми "M.E.Doc" всіма можливими способами для будь-яких ЕОМ та інших придатних до роботи з комп`ютерною програмою "M.E.Doc" пристроїв, як тих, що існують зараз, так і тих, що будуть створені в майбутньому, а також, будь-яким чином, використовувати самостійно перероблені, модифіковані, адаптовані та/або будь-яким іншим чином змінені версії комп`ютерної програми "M.E.Doc".

25.10.2016 ОСОБА_1 та позивач підписали додаткову угоду № 1 до ліцензійного договору № 0111/1, якою надали право ліцензіату відтворювати твір з максимальним тиражом - 1 мільйон екземплярів.

26.07.2017 до Реєстру виробників та розповсюджувачів програмного забезпечення внесена інформація про товариство з обмеженою відповідальністю "ІТ Експерт" як виробника та розповсюджувача комп`ютерної програми "M.E.Doc", про що 31.08.2017 йому видано відповідне Свідоцтво серії № 01902.

Також 16.02.2016 Державною службою інтелектуальної власності прийнято рішення про внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомості про видачу ліцензії на використання знака позивачу. Таке право у позивача виникло на підставі ліцензійного договору № 0110/01, укладеного ним 10.01.2016 з ОСОБА_1 . За ліцензійним договором № 0110/01 ОСОБА_1 , яка володіє правом власності на зареєстровану торговельну марку (знак для товарів і послуг) "medoc" (право власності на знак засвідчено Свідоцтвом України на знак для товарів і послуг № 207344 від 25.12.2015), надала дозвіл позивачу за плату на використання знака для товарів і послуг "medoc" стосовно товарів та послуг на території України до 10.01.2021.

Так, 20.07.2017 у мережі Інтернет на наведених нижче веб-сайтах були розміщені файли у вигляді листа, адресованого Прем`єр-міністру України, в копіях голові Департаменту кіберполіції Національної поліції України, Голові Служби безпеки України, в.о. Голови Державної фіскальної служби України під назвою: "Звернення розробників програмного забезпечення та інших суб`єктів електронної звітності". Лист містить прохання провести розслідування ситуації, що склалась з роботою прийомного шлюзу Державної фіскальної служби України в частині реєстрації податкових накладних та функціонування Єдиного реєстру податкових накладних. Сьомий та дев`ятий абзаци цього листа містять інформацію такого змісту:

"Систематичні проблеми в роботі прийомного шлюзу ДФС дивним чином співпали з активним відновленням роботи програмного забезпечення "M.E.Doc". […] Одночасно деякі спеціалісти районних відділень ДФС рекомендують використовувати ПЗ "M.E.Doc", в якому все працює" (абзац 7);

"Виходячи з викладеного вище, а також зважаючи на відсутність адекватної реакції ДФС на проблеми подання електронної звітності, ми маємо підстави вважати, що розробниками ПЗ "M.E.Doc" здійснюється втручання у роботу державних інформаційних систем" (абзац 9).

Авторами цього листа зазначені ТОВ "Ключові системи", Фізична особа-підприємець Чорноус Сергій Олександрович, ТОВ "Айфін", ТОВ "Ліга Закон", і він містить дату створення 19.07.2017.

Файли з наведеним листом були розміщені (далі за текстом рішення - Вебсайти) :

- на вебсторінці https://buh.ligazakon.ua за посиланням https://buh.ligazakon.ua/news/2017/7/20/162500.htm;

- на вебсайті https://sonata.biz.ua за посиланняv https://sonata.biz.ua/topic/2087;

- на вебсторінці http://clone.sonata.biz.ua за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1

- на веб-сайті http://ksystems.com.ua за посиланнями http://ksystems.com.ua/wp-content/uploads/2017/07/zvernennya.pdf.

За повідомленням Центру комплектації консорціуму "

ІНФОРМАЦІЯ_2 та вебсторінки https://buh.ligazakon.ua є реєстрант доменного імені ligazakon.ua - товариство з обмеженою відповідальністю "Інформаційно-аналітичний центр "Ліга";

- власником вебсайту https://sonata.biz.ua є реєстрант доменного імені sonata.biz.ua - Фізична особа-підприємець Чорноус Сергій Олександрович;

- в власником вебсайту http://ksystems.com.ua є реєстрант доменного імені ksystems.com.ua - ОСОБА_2 , перший відповідач може мати відношення до створення та функціонування вебсайту http://ksystems.com.ua та ймовірно є власником останнього.

За приписами ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути визначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачі не заперечили як факт належності їм відповідних вебсайтів, так і факт розміщення 20.07.2017 на них файлу з наведеним вище змістом, у зв`язку із чим, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав вважати ці обставини недостовірними або визнаними сторонами у зв`язку з примусом, тому ці обставини визнані встановленими.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновками господарського суду першої інстанції, викладеними у оскаржуваному рішенні, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.10.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2022 позовні вимоги ТОВ "ІТ Експерт" задоволено повністю.

Судові рішення обґрунтовані тим, що поширена відповідачами інформація не є оціночним судженням, а відповідає ознакам фактичного твердження, оскільки ґрунтується на фактичних даних, які відповідачі мали можливість перевірити на предмет їх дійсності під час оприлюднення. При цьому суди зазначили про те, що поширена відповідачами спірна інформація не відповідає дійсності, не узгоджується з наявними у матеріалах справи фактичними даними, відповідно є недостовірною.

Постановою Верховного Суду від 06.12.2022 касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга Закон" та фізичної особи-підприємця Чорноуса Сергія Олександровича задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2022 у справі № 910/23597/17 скасовано. Справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Так, передаючи справу № 910/23597/17 на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, Верховний Суд у вказаній вище постанові вказав на те, що у розгляді у судовому порядку такої категорії спорів, як спростування недостовірної інформації обов`язковому встановленню підлягає, зокрема обставина, що поширена інформація стосується певної юридичної особи, тобто позивача, отже судам необхідно було встановити, чи поширена інформація стосується саме особи позивача у справі, оскільки у спірній інформації відсутнє посилання на ТОВ "ІТ Експерт", а є лише посилання на розробника програмного забезпечення "M.E.doc". Окрім того, у справі наявні ліцензійні договори з іншими юридичними особами, які не були досліджені судами попередніх інстанцій.

Разом з тим, суди зазначаючи про те, що саме ТОВ "ІТ Експерт" має статус розробника (виробника) програмного забезпечення "M.E.doc" мали першочергово встановити автора програмного забезпечення "M.E.doc", тобто ким було створено твір та хто має право володіти, користуватися і розпоряджатися ним.

Також, суди мали встановити вид ліцензійного договору від 01.11.2013 №0111/1 укладеного між автором та ТОВ "ІТ Експерт", обсяг наданих ТОВ "ІТ Експерт" повноважень, та чи має він відповідно до наданих повноважень право звернення до суду за захистом прав та законних інтересів на спірний твір у тому числі з вимогою про захист ділової репутації.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі № 910/23597/17 задоволено повністю позовні вимоги.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Відповідно до статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

У постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27.02.2009 № 1 (далі - Постанова № 1) роз`яснено, що відповідно до статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до .ч 1 ст. 200 ЦК України інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про інформацію" під інформацією розуміється будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, під документом - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Частинами 1 та 2 ст. 7 Закону України "Про інформацію" визначено, що право на інформацію охороняється законом. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Статтею 34 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Разом з тим, приписами ст. 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно зі ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

У пункті 15 Постанови № 1 роз`яснено, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних із особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Відповідно до пункту 15 Постанови № 1 при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

- поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

- поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

- поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Честь, гідність і ділова репутація належить до особистих немайнових благ, які охороняються цивільним законодавством (ст. 201 Цивільного кодексу України). Ділова репутація - це сформована в суспільстві думка про професійні позитивні якості і вади особи. Правовідносин, що випливають із зазначеного права особи, є абсолютними. З огляду на це конституційне право на вільне поширення інформації (ст. 34 Конституції України) перебуває у компромісі з конституційним обов`язком щодо не посягання на честь і гідність інших людей (ст. 68 Конституції України).

Посяганням на честь, гідність і ділову репутацію є поширення відомості, що їх порочать. Таким є приниження оцінки особи в громадській думці або серед окремих осіб з погляду додержання норм моралі, звичаїв ділового обороту і законів. Поширенням є повідомленням відомостей третій особі або невизначеному колу осіб.

Поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання є дискредитацією суб`єкта господарювання (ч. 2 ст. 34 Господарського кодексу України).

Інформацією в розумінні ст. 200 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про інформацію" є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (ст. 5 Закону України "Про інформацію").

Принцип рівності прав фізичної та юридичної особи надає останній можливості скористатись механізмом судового захисту, врегульованого ст. 277 ЦК України щодо спростування недостовірної інформації та ст. 299 ЦК України щодо захисту ділової репутації. Зокрема, за приписами ч. 1 ст. ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка її поширила (абз. 1 ч. 4 ст. 277 ЦК України). Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.(абз. 1 ч. 6 ст. 277 ЦК України). Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (абз. 3 ч. 6 ст. 277 ЦК України). Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ч. 7 ст. 277 ЦК України). Право на недоторканість ділової репутації захищається шляхом звернення до суду (ст. 299 ЦК України).

Суб`єктами зобов`язання, що виникають внаслідок порушення прав, що мають абсолютний характер - особисті немайнові блага, є суб`єкт права вимоги (особа, стосовно якої поширено недостовірну інформацію) та деліктоздатний суб`єкт масованої інформації.

Легальне визначення масової інформації наведено в ст. 22 Закону України "Про інформацію", відповідно до якої нею є інформація, що поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб. Засобами масової інформації, відповідно до цієї статті, є засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про телекомунікації" Інтернет - всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв`язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами.

Інформація, яка поширюється через мережу Інтернет, є друкованою або аудіовізуальною інформацією, і така інформація орієнтована на необмежене коло осіб. Отже, інтернет-видання (вебсайт), яке публічно поширює друковану або аудіовізуальну інформацію, є засобом масової інформації.

З огляду на це інформація, поширена на Вебсайтах, є масовою інформацією.

Інформація щодо програмного забезпечення "M.E.Doc" ("Систематичні проблеми в роботі прийомного шлюзу ДФС дивним чином співпали з активним відновленням роботи програмного забезпечення "M.E.Doc". […] Одночасно деякі спеціалісти районних відділень ДФС рекомендують використовувати ПЗ "M.E.Doc", та "Виходячи з викладеного вище, а також зважаючи на відсутність адекватної реакції ДФС на проблеми подання електронної звітності, ми маємо підстави вважати, що розробниками ПЗ "M.E.Doc" здійснюється втручання у роботу державних інформаційних систем") стосується діяльності розробника програмного забезпечення "M.E.Doc", як суб`єкта господарювання, і внаслідок поширення цієї інформації між цією особою та її поширювачами виникли зобов`язання, що пов`язані з таким поширенням.

Програмне забезпечення є результатом діяльності, що спрямована на пошук нових технічних або технологічних засобів вирішення завдань, тобто є результатом технічної творчості (розумової діяльності), що є об`єктом права інтелектуальної власності. З огляду на це статус розробника полягає у сукупності немайнових та майнових прав, які виникають у автора у зв`язку зі створенням ним твору. Ця сукупність цілісно становить таку категорію як авторське право, що є правовим інститутом права інтелектуальної волосності. Інститут авторського права та суміжних прав призначений для охорони об`єктів авторського права, а також групи об`єктів, які створюються з метою їх розповсюдження (об`єктів суміжних прав).

Правова охорона об`єктів інтелектуальної власності здійснюється за допомогою надання їх створювачу виключних прав. "Виключність" прав означає, що жодна особа, крім тієї, кому вони належать, не може здійснювати використання об`єкта, не маючи на це відповідного дозволу особи, яка володіє виключними правами. Виключне право - це виключна можливість здійснювати щодо об`єкта закріплені законом правомочності на власний розсуд.

Виключні права інтелектуальної власності за своїм характером та об`єктами поділяються на особисті немайнові та майнові права.

Особисті немайнові права належать і можуть бути здійснені тільки особою, що створила інтелектуальний продукт.

Майнові права можуть бути різноманітними залежно від особливостей самого інтелектуального продукту та способів його використання. Водночас, сутність майнового права визначається складовими елементами, наведеними у ст. 424 Цивільного кодексу України, яка полягає у праві на власні активні дії щодо використання об`єкта на власний розсуд, і можливості дозволяти його використання іншим особам, тобто розпоряджатись правом на використання та отримувати за це відповідний дохід. На відміну від особистих немайнових прав, майнові права є відчужувані, вони можуть передаватись іншим особам за договором як у повному обсязі, так і у частині правомочностей щодо одного чи декількох способів використання.

Укладення договору із особою, у якої є виключне право на використання інтелектуального продукту, є одним із способів набуття права на використання інтелектуального продукту. Відповідно до ст. 7 Закону України "Про авторські права і суміжні права", особа, з якою укладено договір, предметом якого є розпорядження майновими правами, є суб`єктом авторського права. Така особа є похідним суб`єктом авторських прав.

Для інституту авторського права характерний принцип незастосування будь-якої формальності для виникнення правової охорони прав на твір. Цей принцип закріплений у ч. 2 ст. 433 Цивільного кодексу України та ст. 11 Закону України "Про авторські права і суміжні права" та означає, що авторське право на твір виникає внаслідок його створення. Такий же принцип діє і щодо інших суб`єктів авторського права, що свідчить про те, що для їх виникнення достатня наявність тільки юридичного факту, з яким таке виникнення пов`язано, і воно не потребує будь-яких інших процедур.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, про те, що оцінюючи опубліковану інформацію в контексті сприйняття читачем за текстом особи розробника програмного забезпечення, застосовані у ній компоненти зводяться до сприйняття цієї особи як такої, що в реальному часі наділена комплексом майнових прав, які забезпечують функціональне використання та операційне управління програмним забезпеченням "M.E.Doc", крім того, необхідне оцінити опубліковану спірну інформацію за такими властивостями як її цілісність і зв`язаність. Ці властивості припускають об`єднання текстових елементів в одне ціле, тобто передбачають внутрішню закінченість і смислову єдність тексту. Цілісність і зв`язаність текстових елементів полягає в зчепленні елементів тексту між собою, їх підключенні один до одного на тематичному рівні, причому не тільки елементів, що слідують в тексті безпосередньо один за одним, але і на деякій дистанції один від одного.

Цілісність тексту є його сприйняття без урахування тих чи інших деталей. В його основі лежить ситуативність, тобто співвідношення його з певною ситуацією - конкретною або абстрактною, реальною або уявною. Цілісність є категорією змістовною, що орієнтована на зміст тексту, на його сенс, який набуває текст, поставлений відповідно до ситуації. Цілісність тексту тягне за собою визнання його безперервності - якщо текст цілісний, то його деталі і частини зливаються в одне ціле. Таке ціле може бути розчленовано структурою тексту. Водночас, цілісність тексту преш за все забезпечується єдністю описуваного об`єкту - поки описується один і той самий об`єкт, текст є одним і тим же.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що усі елементи спірної публікації пов`язані між собою логікою та структурою і описуваним об`єктом за ними є діяльність особи, яка операційно управляє програмним забезпеченням "M.E.Doc", оскільки у спірному тесті опис проблеми у функціонуванні програмного забезпечення "M.E.Doc" зводиться не до можливих його недоліків, а до діяльності особи, яка здійснює втручання за допомогою цього програмного забезпечення в інші інформаційні системи. Діяльність цієї особи є тим фактично описуваним об`єктом за текстом, і ця діяльність є такою, що здійснюється безпосередньо на час публікації або напередодні.

Такі формулювання як: "проблеми співпали з активним відновленням роботи програмного забезпечення "M.E.Doc" та "розробниками ПЗ "M.E.Doc" здійснюється втручання у роботу державних інформаційних систем" на переконання колегії суддів апеляційної інстанції є ретроспекцією, компоненти якої зв`язуються з попередніми і у зв`язку з чим вони і наводяться - діяльність особи, яка володіє правами як розповсюдження твору, так і зміни його з пристосуванням до іншого середовища та типів обладнання.

При цьому, застосоване у тексті дієслово "втручання" наведено як вид діяльності такої особи і є тією загальною частиною, яка формує логічний зв`язок між усіма елементами тексту та створює сприйняття тексту як цілого, без урахування тих чи інших деталей. Діяльність особи є об`єктом тексту, внаслідок чого вся інформація сприймається як один і той же текст. З огляду на це, опублікована інформація є цілісною та зв`язаною між собою, та підлягає аналізу в цілому.

Станом на час публікації спірного тексту позивач був суб`єктом таких авторських прав на програмне забезпечення "M.E.Doc", які, як зазначено вище, засновувались на ліцензійному договорі № 0111/1:

права включати копії твору або його частину до інших об`єктів інтелектуальної власності, які є власною розробкою позивача;

права продавати копії твору у складі власного програмного забезпечення, які є власною розробкою позивача;

використовувати твір під комерційним (фірмовим) найменуванням, торговою маркою (знаком для товарів і послуг);

випускати у світ твір у будь-якій формі і будь-яким способом для користування (придбання) невизначеному колу осіб;

розповсюджувати твір шляхом його реалізації споживачам без обмежень пор території та галузях діяльності, тощо;

внесення змін у твір, у тому числі з пристосування до іншого середовища і типів ЕОМ;

комерційне використання твору через надання відповідних послуг за плату;

укладати субліцензійні договори та/або надавати іншим особам субліцензії (ліцензії) на використання твору.

Ці права у позивача виникли з моменту укладення ліцензійного договору № 0111/1. Це також стосується і права виробництва комп`ютерної програми "M.E.Doc", що полягає у виготовленні одного і більше його примірників. Виходячи з цілей ведення Реєстру виробників та розповсюджувачів програмного забезпечення (Положення про Реєстр виробників та розповсюджувачів програмного забезпечення, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 332 від 22.03.2012), внесення 26.07.2017 до цього Реєстру інформації про позивача, як виробника та розповсюджувача комп`ютерної програми "M.E.Doc", носить інформативне значення, а не правовстановлююче.

Як вже зазначалось, свідченням того, що саме позивач станом на час спірної публікації здійснював функціональне використання та операційне управління програмним забезпеченням "M.E.Doc" є авторизаційний лист від 01.11.2013 ОСОБА_1 , яким вона надала позивачу в рамках ліцензійного договору № 0111/1 дозвіл виступати розробником комп`ютерної програми "M.E.Doc" з правом внесення змін у твір, у тому числі: на переробку; модифікацію; адаптацію - та/або будь-яку іншу зміну комп`ютерної програми "M.E.Doc" всіма можливими способами для будь-яких ЕОМ та інших придатних до роботи з комп`ютерною програмою "M.E.Doc" пристроїв, як тих, що існують зараз, так і тих, що будуть створені в майбутньому, а також, будь-яким чином, використовувати самостійно перероблені, модифіковані, адаптовані та/або будь-яким іншим чином змінені версії комп`ютерної програми "M.E.Doc".

Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує на тому, що похідні твори також належать до об`єктів авторського права (п. 14 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права").

Також доказами того, що на момент поширення відповідачами інформації позивач був розробником (виробником) програмного забезпечення "M.E.Doc", підтверджується наданими до суду першої інстанції позивачем доказами, а саме:

1) ліцензійним договором № 0111/1 від 01.11.2013, укладеним між позивачем і автором комп`ютерної програми "M.E.Doc" (надалі також - Твір) - ОСОБА_1 , та невиключною ліцензією на комерційне використання комп`ютерної програми "M.E.Doc", виданою її автором позивачу 01.11.2013, відповідно до яких позивач має право включати копії Твору або його частину до інших об`єктів інтелектуальної власності, які є власною розробкою позивача, випускати у світ Твір у будь-якій формі і будь-яким способом для користування (придбання) невизначеному колу осіб, внесення змін у Твір, у тому числі з пристосуванням до іншого середовища і типів ЕОМ, продавати копії Твору у складі власного програмного забезпечення, які є власною розробкою позивача, та інші майнові права на Твір (копії договору та ліцензії наявні у матеріалах справи, аркуші 172-179, том 2);

2) авторизаційним листом автора комп`ютерної програми "M.E.Doc" Линник О.С. від 01.11.2013, яким останнім було надано дозвіл позивачу в рамках дії Ліцензійного договору № 0111/1 від 01.11.2013, виступати Розробником комп`ютерної програми "M.E.Doc" з правом внесення змін в Твір, у тому числі, на переробку, модифікацію, адаптацію та/або будь-яку іншу зміну Твору всіма можливими способами для будь-яких ЕОМ та інших придатних до роботи з комп`ютерною програмою "M.E.Doc" пристроїв, як тих, що існують зараз, так і тих, що будуть створені в майбутньому, а також, будь-яким чином, використовувати самостійно перероблені, модифіковані, адаптовані та/або будь-яким іншим чином змінені версії комп`ютерної програми "M.E.DOC" (копія листа наявна в матеріалах справи, аркуш 180, том 2);

3) довідкою автора комп`ютерної програми "M.E.Doc" Линник О.С. від 04.04.2018, якою він безпосередньо підтверджує, що на момент поширення відповідачами інформації позивач був розробником комп`ютерної програми "M.E.Doc" на підставі Ліцензійного договору № 0111/1 від 01.11.2013 (копія листа наявна в матеріалах справи, аркуш 237, том 3);

4) свідоцтвом про внесення відомостей до Реєстру виробників та розповсюджувачів програмного забезпечення серії ВР № 01902 від 31.08.2017 (надалі - Свідоцтво від 31.08.2017) (копія свідоцтва наявна в матеріалах справи, аркуш 108, том 1), відповідно до якого позивач є виробником і розповсюджувачем комп`ютерної програми "M.E.Doc".

Той факт, що це свідоцтво було видане позивачу після поширення відповідачами недостовірної інформації, жодним чином не спростовує наявність у позивача статусу розробника (виробника) програмного забезпечення "M.E.Doc" на момент її поширення, оскільки, згідно з приписами Положення про реєстр виробників внесення суб`єкта господарювання до Реєстру виробників та розповсюджувачів програмного забезпечення як виробника певного програмного забезпечення за своєю правовою природою є засвідченням факту, що він є виробником цього програмного забезпечення, водночас, законодавство України не пов`язує набуття статусу виробника програмного забезпечення з моментом внесення про нього інформації до згаданого Реєстру.

Також слід зазначити, що зі змісту п. 2.5 Положення про реєстр виробників вбачається, що суб`єкт господарювання набуває статусу виробника програмного забезпечення з моменту укладення відповідних договорів про передачу майнових прав на програмне забезпечення.

5) Ліцензійним договором № 0110/10 від 10.01.2016 відповідно до якого ОСОБА_1 як власник знаку для товарів і послуг (торгової марки) "medoc" передала позивачу права на його використання.

6) Сертифікатом про реєстрацію домена, який підтверджує, що позивач є власником доменного імені medoc.ua з 23.03.2017 (вебсайт на якому здійснюється адміністрування, реалізація програмного забезпечення, публікація його оновлення, комунікація з клієнтами тощо).

Таким чином, враховуючи змістовну направленість публікації, якою є діяльність особи, що здійснює функціональне використання та операційне управління програмним забезпеченням "M.E.Doc", належність позивачу на час публікації комплексу майнових прав автора, що ідентифікують його як особу, що здійснює таку діяльність, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що спірна публікація на час її поширення стосується позивача і останній є особою, якій належить право звернення до суду (ст. 4 ГПК України) внаслідок поширення цієї публікації, водночас посилання скаржників на те, що надані позивачу авторські права не є виключними, оцінюється колегією суддів апеляційної інстанції критично, оскільки зазначена обставина не нівелює право на звернення до суду та не позбавляє інших носів авторських прав на судовий захист.

Наслідком виникнення зобов`язань, пов`язаних з поширенням інформації, є виникнення права на захист порушеного особистого немайнового права такою публікацією. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав слід розуміти закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Одним із правових механізмів впливу є використання інструментів захисту, врегульованих ст. 277 ЦК України. Необхідною умовою застосування цих механізмів є недостовірність поширеної інформації.

Під недостовірною слід розуміти таку інформацію, що не відповідає дійсності, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Водночас, закон передбачає неможливість притягнення до відповідальності за висловлення оціночних суджень (ст. 30 Закону України "Про інформацію"). Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

При розмежуванні фактичних даних від оціночних суджень слід виходити з того, що за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об`єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.

Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов.

Враховуючи викладене, інформація, яка наведена у публікаціях, є констатацією про певні події і обставини щодо позивача, а тому є фактичним твердженням, а не оціночним судженням. У публікаціях іде мова про факти які мали місце, тобто є об`єктивністю у діяльності позивача, названого у публікації "розробником", і що походять з неї. Сприйняття позивача, як учасника цієї дійсності, не носить характер здогадки або іншого її суб`єктивного чи абстрактного сприйняття. Саме позивач у статусі розробника, як об`єкт опису і теми публікацій, вказаний у останніх.

Так, спірна публікація містить дані про такі події, як "проблеми у роботі прийомного шлюзу ДФС", "ці проблеми є систематичні" та "проблеми є наслідком здійсненого втручання розробника комп`ютерної програми "M.E.Doc", і ці події у публікації наведені у вигляді фактів, тобто є твердженнями, і не є саме оціночним судженням, водночас застосовані у публікації механізми та інструменти формують сприйняття діяльності розробника комп`ютерної програми "M.E.Doc" як суб`єкта неправомірної діяльності з метою перешкодити роботі прийомного шлюзу ДФС.

Як вбачається із матеріалів справи, інформація, наведена у публікаціях, не містить посилання на джерела, а тому є інформацією відповідачів, водночас, відсутні жодні докази втручання позивача у роботу інформаційних систем.

За рішенням суду проведено судово-лінгвістичну (семантико-текстуальну) експертизу, на вирішення якої поставлені питання:

- чи містить висловлювання "Систематичні проблеми в роботі прийомного шлюзу ДФС дивним чином співпали з активним відновленням роботи програмного забезпечення "M.E.Doc". […] Одночасно деякі спеціалісти районних відділень ДФС рекомендують використовувати ПЗ "M.E.Doc", в якому все працює. […] Виходячи з викладеного вище, а також зважаючи на відсутність адекватної реакції ДФС на проблеми подання електронної звітності, ми маємо підстави вважати, що розробниками ПЗ "M.E.Doc" здійснюється втручання у роботу державних інформаційних систем" негативну інформацію стосовно розробників програмного забезпечення "M.E.Doc"?

- якщо висловлювання "Систематичні проблеми в роботі прийомного шлюзу ДФС дивним чином співпали з активним відновленням роботи програмного забезпечення "M.E.Doc". […] Одночасно деякі спеціалісти районних відділень ДФС рекомендують використовувати ПЗ "M.E.Doc", в якому все працює. […] Виходячи з викладеного вище, а також зважаючи на відсутність адекватної реакції ДФС на проблеми подання електронної звітності, ми маємо підстави вважати, що розробниками ПЗ "M.E.Doc" здійснюється втручання у роботу державних інформаційних систем" містить негативну інформацію стосовно розробників програмного забезпечення "M.E.Doc", в якій формі виражено цю інформацію: твердження чи оціночного судження?

За результатом проведення експертизи експертом складено висновок № 15738/15739/18-39 від 30.08.2018, у якому при наданні відповіді на поставлені питання зазначив, що вказані вище висловлювання у контексті звернення розробників програмного забезпечення та інших суб`єктів електронної звітності на ім`я Прем`єр-міністра України Гройсмана В.Б. від 19.07.2017 містять негативну інформацію стосовно діяльності розробників програмного забезпечення "M.E.Doc" та викладені у формі тверджень про конкретні факти (фактичні дані), а не оціночних суджень.

Також у висновку експерт зазначив, що є лінгвістичні підстави стверджувати про те, що у загальному контексті носієм негативної інформації про діяльність розробників програмного забезпечення "M.E.Doc" виступають сполучення лексичних одиниць, смислове навантаження яких містить негативний аксіологічний компонент, зокрема, вказівку на самовільне втручання у роботу державних інформаційних систем, наслідком якого є певні проблеми у їх функціонуванні. Спеціальні вставні конструкції і прислівники, що виражають невпевненість, сумніви адресантів щодо вірогідності висловлюваного і вказують на те, що повідомлюване є суб`єктивною думкою та поглядом адресантів на події, а отже відбивають їх особисту точку зору і не можуть бути перевірені на предмет відповідності дійсним фактам, у досліджуваних висловлювання відсутні.

Висновок експерта № 15738/15739/18-39 від 30.08.2018 не спростовано і, він узгоджується з висновком експерта за результатами проведення семантико-текстуальної (лінгвістичної) експертизи № 2473 від 28.03.2018, наданим позивачем, відповідає вимогам до висновку експерта, наведеним у ст. 98 ГПК України, і оцінюючи його за правилами ст. 86 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що висновок є допустимим, належним та достовірним доказом.

Враховуючи викладене, на переконання колегії суддів апеляційної інстанції, у даній справі наявний склад правопорушення, що дає підстав позивачу вимагати захисту своєї ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації. Цей склад наявний у діях всіх відповідачів як авторів поширеної інформації (Товариство з обмеженою відповідальністю "Ключові системи", Фізична особа-підприємець Чорноус Сергія Олександровича, Товариство з обмеженою відповідальністю "Айфін", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга Закон" та власників вебресурсів, які поширили цю інформацію (Товариства з обмеженою відповідальністю "Ключові системи", Фізичної особи-підприємця Чорноуса Сергія Олександровича, Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційно-аналітичний центр "Ліга").

Колегія суддів апеляційної інстанції враховує те, що поширена відповідачами інформація була розтиражована у засобах масової інформації під заголовками, які явно негативно впливають на престиж фірмового (комерційного) найменування M.E.Doc, а отже і на позивача, а саме: "Чотири компанії-розробники ПЗ для звітності заявляють про проблеми з наданням звітності і реєстрацією податкових накладних. І звинувачують у цьому своїх конкурентів - розробників "M.E.Doc" або "Від Гройсмана та СБУ вимагають розслідувати монопольне положення програми M.E.Doc, що заразила комп`ютери українців вірусом. Керівництво компанії, яка володіє скандальною програмою бухгалтерської звітності M.E.Doc, звинувачують у втручанні в комп`ютерні системи Державної фіскальної служби".

Тобто, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що опублікована інформація викликає у читача негативну оцінку позивача як суб`єкта господарювання, створює переконання у протиправності його дій, наслідком чого є зниження престижу позивача та формування у суспільства, діючих та потенційних клієнтів негативного ставлення до діяльності позивача.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що матеріалами справи доведено належність позивачу на час публікації комплексу майнових прав автора, що ідентифікують його як особу, а поширена спірна інформація не є оціночним судженням, а відповідає ознакам фактичного твердження, оскільки ґрунтується на фактичних даних, які відповідачі мали можливість перевірити на предмет їх дійсності під час оприлюднення, з огляду на зміст вказаної інформації у її системному зв`язку з фактичними обставинами справи, відсутність будь-яких доказів на підтвердження її достовірності, позивачем доведено факт поширення про нього недостовірної інформації, яка принижує його ділову репутацію, а тому підлягає спростуванню, в зв`язку з чим, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, у зв`язку із чим, відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг та зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі № 910/23597/17.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційних скарг, враховуючи викладене та наступне.

Так, у поширеній інформації йдеться не лише про розробників програмного забезпечення "M.E.Doc", а й про саме програмне забезпечення (перше та друге речення), яке позивач має право розповсюджувати та використовувати твір під знаком для товарів і послуг "medoc" відповідно до ліцензійного договору № 0111/1 від 01.11.2013, ліцензійного договору № 0110/10 від 10.01.2016 та рішення Державної служби інтелектуальної власності України від 16.02.2016.

Твердження скаржника про те, що суд першої інстанції не надав правової оцінки договорам ТОВ "Інтелект-Софт" та ТОВ "Інтелект-Сервіс" оцінюється колегією суддів критично, оскільки те, що дані товариства на момент поширення недостовірної інформації, ліцензію на комерційне використання, не може свідчити про те, що ТОВ "Інтелект-Софт" та ТОВ "Інтелект-Сервіс" є розробниками програмного забезпечення "M.E.Doc", крім того, зазначені обставини не є предметом розгляду даного спору.

Колегія суддів апеляційної інстанції враховує те, що відповідно до листа ДФС від 22.12.2018, жодних випадків втручання у роботу (налаштування) ІТС зі сторони третіх осіб не зафіксовано.

Доводи ТОВ "Ліга Закон" у апеляційній скарзі, про вирішення експертом правових категорій спростовується змістом висновку експерта, оскільки дослідження мовленнєвих особливостей тексту поширеної інформації, здійснювалось із застосуванням лінгвістичних методів.

Сам лише факт поширення недостовірної інформації негативного змісту, порушує права позивача на недоторканість ділової репутації.

Враховуючи викладене, доводи скаржників, викладені у апеляційних скаргах не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення та не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі № 910/23597/17.

Учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи обставини справи, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін, що були покладені в основу оскаржуваного судового рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає про те, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994; п. 29-30), однак, це право не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Проніна проти України" від 18.07.2006; п. 23; рішення у справі "Hirvisaari v. Finland" ("Хірвісаарі проти Фінляндії; п. 32), наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі № 910/23597/17, відсутні.

З приводу доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржене рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції").

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржниками не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які вони посилаються у апеляційних скаргах. Доводи апеляційних скарг ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга Закон" та Фізичної особи-підприємця Чорноуса Сергія Олександровича на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі № 910/23597/17 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі № 910/23597/17 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційних скарг, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржників в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга Закон" та Фізичної особи-підприємця Чорноуса Сергія Олександровича на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі № 910/23597/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі № 910/23597/17 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржників.

4. Справу № 910/23597/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 15.04.2023, зокрема, у звязку із відрядженням судді Суліма В.В. з 06.04.2024 по 12.04.2024, включно.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.Г. Майданевич

В.В. Сулім