Рішення

від 09.04.2024 по справі 914/47/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2024 Справа № 914/47/24

За позовом: Керівника Яворівської окружної прокуратури Львівської області, м.Яворів,

В інтересах держави в особі Яворівської міської ради Львівської області, м.Яворів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворівський відпочинок», м.Новояворівськ,

про: усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення.

Суддя І. Б. Козак

Секретар с/з Г.Гелеш

Представники сторін:

Прокурор: Н.Леонтьєва,

Від позивача: не з`явився,

Від відповідача: не з`явився.

На адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Керівника Яворівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Яворівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворівський відпочинок» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення.

Ухвалою суду від 03.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 30.01.2024. Ухвалою суду від 12.03.2024 закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 09.04.2024.

Правова позиція прокурора.

Прокурор у судове засідання 09.04.2024 з`явився, позовні вимоги підтримав, просить усунути перешкоди у здійсненні Яворівською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду - водосховища «Оселя», площею 137,64 га, що розташована в межах с.Оселя Яворівського району Львівської області на території земель Яворівської міської ради шляхом її повернення ТОВ «Яворівський відпочинок» Яворівській міській раді. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач використовує земельну ділянку та водний об`єкт на ній без оформлення будь-якої дозвільної документації, що дає право на користування ділянкою (право оренди) чи право власності.

Попередній розрахунок судових витрат:

·2684,00 грн сплачений судовий збір.

Правова позиція позивача.

У судове засідання 09.04.2024 представник позивача не з`явився, у заяві (вх.№4945/24 від 20.02.2024) просив здійснювати розгляд цієї справи без участі представника Яворівської МР.

Правова позиція відповідача.

Відповідач у судове засідання 09.04.2024 не з`явився, відзиву не подавав.

Обставини справи.

В с. Оселя Яворівського району Львівської області на території колишньої Рогізненської сільської ради (на даний час Яворівської міської ради) розташоване водосховище «Оселя» або водойма (хвостосховище, ставок накопичувач) «Оселя» (надалі - водосховище «Оселя») заплавного типу на річці Хоросниця (басейн річки Сян).

Водосховище «Оселя» згідно даних інвентаризацій відноситься до водойми, що утворилась внаслідок затоплення кар`єру.

Відомості про земельну ділянку водного фонду під водосховище «Оселя» не внесено до Державного земельного кадастру, а тому кадастровий номер вказаної земельної ділянки відсутній.

Відповідно до розробленого Українським державним інститутом по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибпроект» та погодженого 25.08.2016 Державним агенством рибного господарства України Режиму рибогосподарської експлуатації водосховища Оселя, загальна площа водосховища становить 137, 64 га. Вказаний Режим рибогосподарської експлуатації водосховища Оселя розроблений на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворівський відпочинок» (надалі - ТзОВ «Яворівський відпочинок»).

Згідно з пунктами 7, 11, 12 згаданого режиму загальна рибопродуктивність складає для промислових видів риб 107, 54 кг на 1 га. Заплановані річні обсяги вилучення водних біоресурсів упродовж дії режиму за 9-ма видами риби передбачено від 4,2 до 28,9 тон, засобами лову визначено 60 ставних сіток різного діаметру довжиною 35 м і висотою 3 м, 1 невід довжиною 150-200 м і висотою 3, 5 м, а також 2 риболовні судна.

На підставі вищевказаного режиму ТзОВ «Яворівський відпочинок» 26.12.2017 управлінням Державного агентства рибного господарства у Львівській області за № 013 надано дозвіл терміном на 5 років на спеціальне використання водних біоресурсів шляхом промислового вилову риби згідно з вищевказаним режимом. Строк дії дозволу з 26.12.2017 до 26.12.2022.

Згідно з підпунктом 5 пункту 1 постанови Кабінету міністрів України №314 від 18.03.2022 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану» строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжуються на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування, а періодичні, чергові платежі за ними відстрочуються на строк, зазначений у цьому підпункті (крім строку дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор та плати за такі ліцензії). Отже, на даний час вищезазначений дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів наданий ТзОВ «Яворівський відпочинок» чиннний. Вказане також підтверджується інформацією Управління Державного агентства рибного господарства у Львівській області №1-3-16/578-23 від 16.06.2023, наданою у відповідь на запит окружної прокуратури.

Відповідно до поданої звітності упродовж 2019-2022 років об`єм виловленої риби на водосховищі «Оселя» становив 4,761 тон, 3, 383 тон, 2,127 тон та 0, 742 тон відповідно.

Окрім цього, з інформації Управління Державного агентства рибного господарства у Львівській області №1-3-16/678-23 від 24.07.2023 та долучених копій документів вбачається, що ТзОВ «Яворівський відпочинок» подано звіти про обсяги вилову водних біоресурсів станом на 03.07.2023, 10.07.2023 та 17.07.2023, згідно яких вилов риби становив з 01.07.2023 по 02.07.2023 - 71, з 03.07.2023 по 09.07.2023 - 68, з 10.07.2023 по 16.07.2023 - 83.

Прокурор стверджує, що відповідачем у справі використовується зазначений водний об`єкт для здійснення рибогосподарської діяльності із штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів, зокрема прісноводних риб, а також їх вилову, тобто здійснення господарської діяльності з метою отримання прибутку.

Водночас, опрацюванням даних загальнодоступних картографічних ресурсів вбачається, що земельна ділянка у межах водного об`єкта на Публічній кадастровій карті України не сформована, відомості у Єдиному державному реєстрі речових прав щодо права користування нею ТзОВ «Яворівський відпочинок» відсутні.

Згідно відповідей Яворівської міської ради від 23.01.2023 № 329, від 27.02.2023№ 986, від 10.07.2023 №4608, наданих на запити окружної прокуратури, з`ясовано, що Яворівською міською радою, а також колишньою Рогізненською сільською радою, рішення щодо передачі вказаного водного об`єкта в оренду не приймались. Платежі від ТзОВ «Яворівський відпочинок» до місцевого бюджету Яворівської міської ради не надходили.

Інформацією Львівської обласної державної адміністрації №5/29-963/0/2-23/7-31 від 06.02.2023 та листом Яворівської районної державної адміністрації №235/4 від 02.02.2023 підтверджується, що рішення щодо передачі в користування ТзОВ «Яворівський відпочинок» вказаного водного об`єкта не приймались. Від ТзОВ «Яворівський відпочинок» звернень щодо надання у користування земельної ділянки та водного об`єкта не надходили.

Окрім цього, згідно інформації Головного управління ДПС у Львівській області №3025/5/13-01-04-10 від 17.03.2023 ТзОВ «Яворівський відпочинок» (код ЄДРПОУ 34706631) впродовж 2019 - 2022 років не подавало податкову декларацію з плати за землю та не сплачувало земельного податку та/або орендної плати за земельні ділянки на території Яворівської міської ради.

Листом №5405 від 11.08.2023 Яворівська МР повідомила прокурора про обстеження спірної ділянки, долучила Акт обстеження, зазначила, що ТОВ «Яворівський відпочинок» не проводить діяльність на прибережній смузі , лише на власній приватній ділянці загальною площею 138,6 кв.м за адресою: вул.Приозерна,50, с.Оселя, Яворівського р-ну Львівської обл.

Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується право власності відповідача на земельну ділянку площею 0,1032 га, будівлю будинку відпочинку, адміністративну будівлю, будівлю бази відпочинку, будівлю складу, земельну ділянку площею 1,8 га.

Листом №14.59/05-23-4678вих-23 від 11.12.2023 прокурор повідомив Яворівську МР про подання цього позову до суду на виконання вимог ст.23 ЗУ «Про прокуратуру».

Станом на дату винесення рішення докази повернення ділянки відповідачем відсутні.

Оцінка суду.

Щодо правомірності звернення прокурора з даним позовом до суду.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 1311 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

У свою чергу, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (пункт 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (наведені правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Суд враховує пояснення прокурора щодо порушення інтересів держави та підстав представництва прокурором такого інтересу щляхом подання цього позову і зазначає таке. Прокурором достатньо обгрунтовано, що звернення з цим позовом до суду спрямоване на захист інтересів держави, оскільки користування відповідачем земельною ділянкою із розташовими на ній водними об`єктами без оформлення правовстановлюючих документів суперечить чинному законодавству. Судом враховується те, що прокуратурою попередньо до звернення до суду повідомлено уповноважений орган (позивача), який не здійснював захист державних інтересів, про наявність підстав для подання позову, надано йому розумний строк для самостійного вжиття заходів до усунення виявленого порушення.

Щодо заявлених позовних вимог.

Відповідачем у справі використовується водний об`єкт для здійснення рибогосподарської діяльності із штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів, зокрема прісноводних риб, а також їх вилову, тобто здійснення господарської діяльності з метою отримання прибутку.

Земельна ділянка у межах водного об`єкта на Публічній кадастровій карті України не сформована, відомості у Єдиному державному реєстрі речових прав щодо права користування нею відповідачем відсутні, кадастровий номер не присвоювався.

Відповідач має дозвіл №013 на спеціальне використання водних біоресурсів шляхом промислового вилову риби. Строк дії дозволу з 26.12.2017 до 26.12.2022 (строк дії дозволу продовжений на час воєнного стану, тобто на даний час - чинний).

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у ст. 13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

Згідно зі статтею 6 Водного кодексу України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (ч. 1 ст. 58 ЗК України, ст. 4 ВК України).

Земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться (ч.ч.І, 2 ст. 79 ЗК України).

Відповідно до ст. 1 ВК України рибогосподарський водний об`єкт - це водний об`єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей.

Разом із тим, спеціальним водокористуванням відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 48 ВК України є забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

У ст. 51 ВК України, якою урегульовано питання користування водними об`єктами на умовах оренди, передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми (ч. 1); не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об`єкти, що: використовуються для питних потреб; розташовані в межах територій та об`єктів, що перебувають під охороною відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (ч. 2); водні об`єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об`єктом поширюється на такий водний об`єкт (ч. 3); водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства (ч. 4); надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища (ч. 5); водні об`єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом (ч. 6); умови використання водних об`єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди визначаються у договорі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом (ч. 12).

Надання частин рибогосподарських водних об`єктів, рибогосподарських технологічних водойм, акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України в користування для цілей аквакультури регулюються Законом України «Про аквакультуру» (стаття 51 Водного кодексу України).

Згідно з ч.ч. 1-7, 12 ст. 51 ВК України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою.

Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Умови використання водних об`єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди водних об`єктів визначаються у договорі оренди.

За змістом ч. 1 ст. 34 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» суб`єкт рибного господарства (юридична чи фізична особа, яка провадить рибогосподарську діяльність відповідно до законодавства) має право на користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.

Згідно з положеннями ст. 36 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об`єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього Закону (ч. 1). Надання у користування рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) місцевого значення для провадження рибогосподарської діяльності здійснюється відповідно до закону (ч. 3).

Основні засади пріоритетного розвитку рибного господарства відповідно до ст. 53 зазначеного Закону передбачають, зокрема пріоритетне надання в оренду водних об`єктів (їх частин) з низькою рибопродуктивністю суб`єктам господарювання, які займаються вирощуванням водних біоресурсів.

Відповідач займається рибним господарством на спірній земельній ділянці водного фонду, використовуючи водний об`єкт без укладення договору оренди.

ТзОВ «Яворівський відпочинок» подано звіти про обсяги вилову водних біоресурсів станом на 03.07.2023, 10.07.2023 та 17.07.2023, згідно яких вилов риби становив з 01.07.2023 по 02.07.2023 - 71, з 03.07.2023 по 09.07.2023 - 68, з 10.07.2023 по 16.07.2023 - 83.

Матеріалами справи (зокрема, Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) підтверджується перебування у приватній власності відповідача кількох будівель та земельних ділянок, однак їхня площа значно менша за площу водосховища 137,64 га.

Порядок надання земель водного фонду у користування та припинення користування ними встановлюється земельним законодавством (стаття 85 Водного кодексу України).

За змістом ч.ч. 4, 5 ст. 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно- оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Згідно з ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У ст. 122 ЗК України визначено, зокрема, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч. 1). Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених ч.ч. З, 4 і 8 цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (ч. 5).

Відповідно до пункту 24, яким згідно із Законом України від 28.04.2021 № 1423-IX доповнено Розділ X «Перехідні положення» ЗК України, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у т.ч. земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Аналогічні висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 25.01.2022 (справа № 908/2153/20), від 22.06.2022 (справа № 902/777/21).

Частиною 3 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Оскільки, відповідно до вищезазначених положень Земельного кодексу України, повноваження з розпорядження спірною ділянкою віднесено до компетенції міських рад, перебування у користуванні Відповідача спірної земельної ділянки комунальної власності без будь - яких правових підстав свідчить про порушення права держави, яке підлягає захисту з метою усунення перешкод в розпорядженні та користуванні таким майном шляхом його повернення.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зважаючи, що правопорушення є таким, що триває у часі, власник майна може звернутися за захистом свого права протягом всього часу, поки воно триває.

Негаторний позов пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним.

Для подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування та розпорядження майном були результатом винних дій відповідача чи спричиняли позивачу збитки. Достатньо, щоб такі дії хоча б і не позбавляли власника володіння майном, але об`єктивно порушували його права і були протиправними.

Позивачем у негаторному позові є власник майна або особа, яка володіє майном на підставі інших прав на майно (титульний власник).

Відповідачем у негаторному позові є особа, яка власними протиправними діями перешкоджає позивачу здійснювати правомірне користування чи розпорядження майном.

Предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Підставою негаторного позову є обставини, що підтверджують право позивача на користування і розпорядження майном, вчинення відповідачем дій, що перешкоджають позивачу використовувати належні йому права, позадоговірний характер наявних між сторонами правовідносин.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до майна та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц зазначає, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду наведені у постанові від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, у п.70 постанови від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, у п.80 постанови від 12.06. 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та у п.96 постанови від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України розглядається як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Позовна вимога - зобов`язати повернути земельну ділянку, розглядається як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, п. 97 постанови від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц).

У постановах Великої Палати Верховного Суду у справі №487/10128/14 від 12.06.2019 у справі №469/1044/17 від 15.09.2020 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Яворівською міською радою не приймалося рішення щодо погодження, розробки, затвердження документації із землеустрою та нормативно-грошової оцінки спірної земельної ділянки, бо відповідач не звертався до міськради з такими заявами.

Станом на дату прийняття рішення у матеріалах справи відсутні докази проведення земельних торгів, укладення договору оренди ділянки чи добровільного повернення спірної ділянки відповідачем міській раді.

Беручи до уваги всі обставини справи та пояснення сторін, позовна вимога прокурора про повернення відповідачем Яворівській міській раді земельної ділянки площею 137,64 га відповідає критерію належності способу захисту порушеного права, є правомірно заявленою та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати.

Щодо стягнення судових витрат, то сплачений прокурором судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 219-221, 238-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Усунути перешкоди у здійсненні Яворівською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду - водосховища «Оселя», площею 137, 64 га, що розташована в межах с. Оселя Яворівського району Львівської області на території земель Яворівської міської ради, шляхом її повернення Товариством з обмеженою відповідальністю «Яворівський відпочинок» (вул.Ю.Липи б.8, кв.53, м.Новояворівськ, Яворівський р-н, Львівська обл, 81053, ідентифікаційний код 34706631) Яворівській міській раді (вул.Львівська, 15, м.Яворів, Львівська обл, 81000, ідентифікаційний код 33213539).

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворівський відпочинок» (вул.Ю.Липи б.8, кв.53, м.Новояворівськ, Яворівський р-н, Львівська обл, 81053, ідентифікаційний код 34706631) на користь Львівської обласної прокуратури судовий збір в сумі 2 684,00 гривень, отримувач: Львівська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910031, UА138201720343140001000000774 у ДКСУ у м. Києві (проспект Шевченка, 17/19, м. Львів, 79005).

4.Відповідно до ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

5.Апеляційну скаргу на рішення суду можна подати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

6.Інформацію у справі, яка розглядається, можна отримати за такою веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 16.04.2024.

СуддяКозак І.Б.