Постанова

від 10.04.2024 по справі 202/3829/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 202/3829/16-ц

провадження № 61-15460св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідачі: Приватне акціонерне товариство «Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт», Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Індустріального району в особі керуючого санацією Биковського Миколи Юрійовича, Дніпропетровська міська рада (у ході розгляду справи змінила назву на Дніпровська міська рада),

особа, яка зверталась з апеляційною скаргою, - перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Садиленком Олексієм Леонідовичем, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт» (далі - ПрАТ «Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт»), Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району в особі керуючого санацією Биковського Миколи Юрійовича (далі - КВЖРЕП Індустріального району в особі керуючого санацією Биковського М. Ю.), Дніпропетровської міської ради про визнання об`єкта нерухомості таким, що переданий у власність територіальної громади, визнання права особи на приватизацію та визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що гуртожиток, розташований на АДРЕСА_1 , у тому числі квартира АДРЕСА_2 , фактично переданий ПрАТ «Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт» до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська, та, у свою чергу, взятий на баланс КВЖРЕП Індустріального району. Через протиправну бездіяльність працівників вказаного комунального підприємства інформація про право комунальної власності на цей об`єкт нерухомості не була внесена до Державного реєстру права власності. Отже, такими діями відповідачів вона була позбавлена можливості реалізувати своє право на приватизацію житла у гуртожитку, в якому вона проживає більше п`яти років на законних підставах.

Таким чином, квартира АДРЕСА_3 , належить до числа об`єктів, які підлягають приватизації, а вона є суб`єктом приватизації.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати квартиру АДРЕСА_3 , такою, що фактично була передана ПрАТ «Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт» до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська, та належить до числа об`єктів приватизації;

- визнати її право на приватизацію квартири АДРЕСА_2 у зазначеному гуртожитку та для подальшої державної реєстрації її права у Реєстрі прав власності на нерухоме майно;

- визнати за нею право приватної власності на квартиру АДРЕСА_4 , яка має загальну площу 24,9 кв. м, житлову площу 11,9 кв. м та складається з: 1 - коридору, загальною площею 3,4 кв. м; 2 - кладової, загальною площею 1,5 кв. м; 3 - житлової, загальною площею 11,9 кв. м; 4 - кухні, загальною площею 5,4 кв. м; 5 - санвузла загальною площею 2,7 кв. м.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року у складі судді Мороза В. П. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано квартиру АДРЕСА_3 , такою, що фактично була передана ПрАТ «Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт» до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська та належить до числа об`єктів приватизації.

Визнано право ОСОБА_1 на приватизацію квартири АДРЕСА_3 .

Визнано право приватної власності ОСОБА_1 для подальшої державної реєстрації у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_4 , яка розташована на четвертому поверсі та має загальну площу 24,9 кв. м, житлову площу 11,9 кв. м, та складається з: 1 - коридор, загальною площею 3,4 кв. м; 2 - кладова, загальною площею 1,5 кв. м; 3 - житлова, загальною площею 11,9 кв. м; 4 - кухня, загальною площею 5,4 кв. м; 5 - санвузол, загальною площею 2,7 кв. м.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2019 року відкрито провадження за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року у цій справі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2019 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (провадження № 61-5675св22).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2023 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт», КВЖРЕП Індустріального району в особі керуючого санацією Биковського М. Ю, Дніпропетровської міської ради про визнання об`єкта нерухомості таким, що переданий у власність територіальної громади, визнання права особи на приватизацію та визнання права власності.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокурори в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради задоволено частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2023 року скасовано.

Справу № 202/3829/16-ц направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-1930св23).

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року поновлено першому заступнику прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради строк на апеляційне оскарження заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року у вказаній справі.

Зупинено дію заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року до закінчення апеляційного провадження у справі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2023 року закінчено дії по підготовці справи до апеляційного розгляду та призначено справу до апеляційного розгляду.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради задоволено.

Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції не було залучено до розгляду справи належного співвідповідача - Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, який є органом, уповноваженим державою на здійснення функцій у спірних правовідносинах, а суд апеляційної інстанції позбавлений повноважень вирішувати питання щодо зміни складу учасників справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року (у частині поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення), ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2023 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року скасувати та залишити в силі заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно прийняв до розгляду та розглянув по суті апеляційну скаргу прокурора, оскільки Дніпровська міська рада була учасником справи, та не скористалася своїм правом подати заяву про перегляд заочного рішення. Таким чином, прокурором порушено порядок апеляційного оскарження заочного рішення у цій справі.

Крім того, заочним рішенням суду першої інстанції не порушувалися права Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, а прокурором було включено цю юридичну особу до своєї апеляційної скарги штучно, для оскарження рішення суду, яке набрало законної сили.

Вважає безпідставним висновок апеляційного суду про необхідність залучення до розгляду справи структурного підрозділу виконавчого органу місцевого самоврядування при залученні до розгляду справи самого такого органу, у даному випадку Дніпропетровської міської ради.

При цьому, апеляційна скарга прокурора взагалі не містить посилань про порушення прав саме Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради. Не вказано відповідних конкретних порушень й в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду.

Крім того, апеляційним судом безпідставно було поновлено строк апеляційного оскарження рішення районного суду. Так, самим прокурором було вказано про те, що йому стало відомо про існування заочного рішення районного суду 08 квітня 2019 року, а Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради про його існування було повідомлено 12 квітня 2019 року.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У грудні 2023 року Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи не спростовують правильність правових висновків апеляційного суду та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови, яку просить залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Прокурором подано відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що постанова Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року є законною, обгрунтованою, та скасуванню не підлягає, водночас доводи наведені в касаційній скарзі ОСОБА_1 цього не спростовують, а тому не можуть бути підставою для скасування законного судового рішення суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

01 грудня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09 червня 2009 року № 1429 (зі змінами, внесеними рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 08 червня 2011 року № 799 «Про передачу у комунальну власність територіальної громади міста гуртожитку та житлового будинку ВАТ «Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт» за адресами: АДРЕСА_5 , вирішено передати у комунальну власність територіальної громади міста гуртожиток на АДРЕСА_6 (за винятком житлових та нежитлових приміщень, що перебувають на балансі чи у власності інших власників)). Отже вказаний гуртожиток передано на баланс КВЖРЕП Індустріального району.

Листом від 14 січня 2019 року № 12/5-6 Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради повідомив прокуратуру Дніпропетровської області про те, що житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у реєстрі об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Дніпро.

Листом від 12 лютого 2019 року № 1879 комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради повідомило прокуратуру Дніпропетровської області про те, що згідно з матеріалами інвентаризаційної справи технічна інвентаризація та реєстрація права власності як окремого об`єкта нерухомого майна на квартири АДРЕСА_7 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 на АДРЕСА_1 підприємством не проводилася.

Встановлено, що первісно житловий будинок на АДРЕСА_1 був зареєстрований за Державою в особі Верховної Ради України, але в подальшому, на підставі зазначених вище рішень виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, переданий у комунальну власність.

Відповідно до ордеру від 14 жовтня 2010 року № 12/10 ОСОБА_1 займала у приміщенні гуртожитку квартиру АДРЕСА_2 , площею 11,9 кв. м.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) та постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 313/1028/15-ц, від 24 вересня 2019 року у справі № 904/9495/16, від 25 березня 2020 року у справі № 190/1249/16-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 923/321/18, від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц, від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц (провадження № 61-13912св20), від 17 березня 2021 року у справі № 826/9746/17, від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц (провадження № 1490св21), від 28 жовтня 2021 року у справі № 529/690/18 (провадження № 61-6006св21), від 17 листопада 2021 року у справі № 201/5161/19 (провадження № 61-11297св21), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування апеляційним судом норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, Об грудня 2007 року).

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру».

У частині третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Глава 8 «Заочний розгляд справи» ЦПК України встановлює особливі умови та порядок проведення заочного розгляду справи, ухвалення заочного рішення, подання і розгляду заяви про його перегляд, а також скасування й оскарження цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача (стаття 228 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції). Аналогічні положення містить стаття 284 ЦПК України в редакції, чинній на час подачі апеляційної скарги.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом (частина четверта статті 287 ЦПК України в редакції, чинній на час подачі апеляційної скарги).

Частинами 2 та 3 статті 288 ЦПК України передбачено, що позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Тлумачення статей 284, 287, 288 ЦПК України дає змогу зробити висновок, що ЦПК України передбачає дві форми перегляду заочного рішення: загальну (перегляд в апеляційному порядку) та спеціальну (перегляд судом, який виніс заочне рішення, за заявою відповідача). При цьому апеляційну скаргу можуть подати сторони (відповідач лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення) та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов`язки.

Отже, процесуальним законом визначено спеціальний порядок перегляду заочного рішення, який проводиться судом, що його ухвалив, лише за письмовою заявою відповідача, і це є лише його персоніфікованим правом (див. постанови Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі № 756/11925/16-ц (провадження № 61-33409св18), від 25 березня 2019 року у справі № 462/3542/16-ц (провадження № 61-7677св18), від 12 червня 2019 року у справі № 308/8618/17 (провадження № 61-23208св18), від 05 лютого 2020 року у справі № 369/1534/18 (провадження № 61-47851св18), від 08 квітня 2020 року у справі № 488/3949/16-ц (провадження № 61-3498св20), від 22 липня 2020 року у справі № 760/13894/14-ц (провадження № 61-19413св19), від 07 вересня 2022 року у справі № 294/1347/17 (провадження № 61-4584св22).

Скасовуючи попереднє судове рішення суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд вказав на два процесуальних питання, які необхідно з`ясувати та вирішити при новому апеляційному розгляді, а саме: 1) щодо підстав представництва прокурором держави в особі Дніпровської міської ради слід було звернути увагу на те, що вона була відповідачем у справі і не пройшла передбачувану нормами ЦПК України процедуру перегляду заочного рішення; 2) щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради Верховний Суд вказав, що застосування апеляційним судом пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України є передчасним, оскільки Департамент не був залученим до участі у справі, а тому для нього наявні винятки з цієї норми права.

Відповідно до частини п`ятої статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

При новому розгляді справи апеляційний суд буквально застосував висновки Верховного Суду і не звернув уваги на ті правові наслідки, які випливають із застосування цих висновків.

Так, щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Дніпровської міської ради апеляційний суд ухвалою від 25 липня 2023 року повернув апеляційну скаргу прокурору і в цій частині судове рішення не оскаржується (том 2, а. с. 227-229).

Щодо апеляційної скарги прокурора в інтересах держави в особі Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради апеляційний суд поновив строк апеляційного оскарження і, вказавши, що ОСОБА_1 не залучила Департамент до участі у справі, скасував заочне рішення та відмовив їй у позові.

Разом з тим, апеляційний суд не звернув уваги на таке.

Верховний Суд, скасовуючи попереднє судове рішення апеляційної інстанції, вказав лише про те, що Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради не був залучений до розгляду справи, а тому застосування пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України є передчасним.

Виконуючи висновки Верховного Суду, апеляційному суду необхідно було звернути увагу на правові наслідки, які випливають з цього висновку.

Перш ніж вирішувати питання поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, апеляційному суду слід було звернути увагу на те, що скаргу подано прокурором в інтересах держави в особі Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, тому суду в обов`язковому порядку слід було вирішити питання доведеності прокурором підстав такого представництва та відповідного обґрунтування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася щодо підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором, зокрема у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) вказала, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому

статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

В ухвалі про поновлення прокурору строку на апеляційне оскарження і у постанові апеляційного суду по суті спору відсутнє жодне обґрунтування підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради.

При цьому, апеляційний суд не звернув уваги на те, що інтерес територіальної громади м. Дніпра представляє міська рада, яка була залучена учасником справи і яка судове рішення не оскаржувала.

Статтею 172 ЦК України передбачено, що територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Частиною другою статті 327 ЦК України встановлено, що управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про те, що саме органи місцевого самоврядування є тими особами, через які територіальні громади здійснюють цивільні права та обов`язки, зокрема управління майном, що є у комунальній власності.

У статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (тут і далі у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом) визначено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах належним їй майном як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування».

Частиною п`ятою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до частини п`ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування

в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної

власності здійснюють відповідні ради.

Згідно із положеннями частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; надання згоди на передачу об`єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об`єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об`єктів державної власності.

Відповідно до частин першої та третьої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами».

Згідно із частинам першою, другою статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам.

Враховуючи наведені норми права, колегія суддів погоджується з доводами заявника про те, що міська рада уповноважена представляти інтереси територіальної громади, а не створені нею виконавчі органи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суд апеляційної інстанції не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, не врахував вказівки Верховного Суду при новому розгляді справи, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Садиленком Олексієм Леонідовичем, задовольнити частково

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець